Підручник - БІОЛОГІЧНА ХІМІЯ - Губський Ю.І. - 2000

Розділ VI. БІОХІМІЯ ФІЗІОЛОГІЧНИХ ФУНКЦІЙ ТА СПЕЦІАЛІЗОВАНИХ ТКАНИН

ГЛАВА 27. БІОХІМІЯ ХАРЧУВАННЯ ЛЮДИНИ. II. ВІТАМІНИ ЯК КОМПОНЕНТИ ХАРЧУВАННЯ

27.2. КОФЕРМЕНТНІ ВІТАМІНИ. АСКОРБІНОВА КИСЛОТА ТА БІОФЛАВОНОЇДИ

Вітаміни, що належать до цього класу, є кристалічними сполуками, добре розчинними у воді та інших полярних розчинниках. Механізми біохімічної дії більшості водорозчинних вітамінів (за виключенням вітамінів С та Р) полягають у їх використанні в побудові коферментів, які каталізують у складі ферментних білків важливі метаболічні реакції — коферментна функція вітамінів.

Вітамін B₁

Хімічна будова

Вітамін В₁ (тіамін) за хімічною будовою є продуктом конденсації двох гетероциклічних сполук — похідного піримідину (2-метил-5-гідроксиметил-6-амінопіримідину) та тіазолу (4-метил-5-гідроксіетилтіазолу):

Біологічні властивості та механізм дії

Біологічна активність вітаміну В₁ полягає в участі в енергетичному, зокрема вуглеводному, обміні. Біохімічній механізм дії вітаміну зумовлений його коферментною формою — тіаміндифосфатом (ТДФ) («кокарбоксилазою»), який утворюється в результаті фосфорилювання вільного тіаміну за участю ферменту тіамінфосфокінази:

Коферментні функції ТДФ пов’язані з каталізом таких біохімічних реакцій:

- окислювальне декарбоксилювання пірувату (як компонент мультиензимного піруватдегідрогеназного комплексу);

- окислювальне декарбоксилювання α-кетоглутарату в циклі Кребса (як компонент α-кетоглутаратдегідрогеназного комплексу);

- транскетолазні реакції пентозофосфатного шляху окислення глюкози (як кофермент транскетолази).

Згідно із вищерозглянутою роллю в перебігу ключових реакцій аеробного обміну вуглеводів, характерним біохімічним проявом недостатності вітаміну В₁ є накопичення в крові та внутрішніх тканинах надлишкового (неокисленого) пірувату. Клінічно недостатність тіаміну проявляється розвитком уражень периферичної нервової системи (поліневропатії, поліневриту аж до розвитку атрофічного паралічу кінцівок), виражених порушень з боку міокарда, секреторної та моторної функцій шлунка. Класична форма авітамінозу В₁ — захворювання бери-бері — спостерігалася у населення Південно-Східної Азії в умовах тривалого харчування полірованим рисом, позбавленим тіаміну, що міститься в зовнішній оболонці зернини.

Джерела та добова потреба

Основними джерелами вітаміну В₁ у харчуванні людини є продукти рослинного походження, зокрема хліб (переважно житній, з борошна грубого помолу), крупи (гречана, вівсяна); багаті на тіамін (та інші вітаміни групи В) пивні дріжджі.

Добова потреба в тіаміні складає 1,5-2,0 мг* [1,5 мг]**.

Вітамін В₂

Хімічна будова

За хімічною будовою вітамін В₂ (рибофлавін) є похідним трициклічної сполуки ізоалоксазину та спирту рибітолу —6,7-диметил-9-рибітилізоалоксазин:

Біологічні властивості та механізм дії

Біологічні функції вітаміну В₂ полягають у його участі в окислювально-відновлювальних реакціях. Коферментними формами рибофлавіну є ФАД (флавінаденіндинуклеотид) та ФМН (флавінмононуклеотид) — простетичні групи багатьох анаеробних та аеробних дегідрогеназ та оксидаз, що беруть участь в окисленні численних інтермедіатів вуглеводного, ліпідного та амінокислотного обміну.

Джерела та добова потреба

Рибофлавін міститься в багатьох продуктах рослинного та тваринного походження, тому в умовах звичайного мішаного харчування людина отримує необхідну для нормальної життєдіяльності кількість вітаміну.

Добова потреба в рибофлавіні складає 2,0-2,5 мг* [1,7 мг]**.

Вітамін РР (вітамін B₅)

Хімічна будова

Властивості вітаміну РР (ніацину) мають нікотинова кислота (піридин-3-карбонова кислота) та її амід, які є в організмі взаємно перетворюваними молекулярними формами:

Біологічні властивості та механізм дії

Вітамін РР є необхідним фактором для перебігу багатьох біохімічних реакцій, пов’язаних із окисленням субстратів вуглеводного, ліпідного, амінокислотного та інших видів метаболізму.

Коферментними формами вітаміну РР є коферменти анаеробних дегідрогеназ НАД (нікотинамідаденіндинуклеотид) та НАДФ (нікотинамідаденіндинуклеотидфосфат), до складу яких входить амід нікотинової кислоти.

Недостатність вітаміну РР проявляється характерними патологічними змінами шкіри, особливо вираженими в умовах її сонячного опромінення. Дерматит, специфічний для цього гіпо- (а-) вітамінозу, отримав назву «пелагри» (pelle agra — шершава шкіра; італ.); для пелагри властиві також патологічні зміни слизової оболонки ротової порожнини та кишечника з наявністю важкої діареї; при тривалому перебігу захворювання (починаючи з раннього дитячого віку) можливий розвиток розумового відставання (деменції). Введення препаратів нікотинової кислоти або нікотинаміду протидіє симптомам авітамінозу (звідси назва — Pellagra Preventing vitamin; англ.). Вперше хвороба була виявлена у жителів країн Середньоземноморського узбережжя в умовах харчування продуктами з кукурудзи, які містять недостатню кількість як вільного ніацину, так і триптофану, з якого може синтезуватися певна кількість нікотинаміду. Випадки пелагри спостерігалися внаслідок недостатнього харчування в’язнів в умовах концентраційних таборів.

Джерела та добова потреба

Нікотинова кислота та нікотинамід містяться в достатній кількості у складі поширених продуктів харчування рослинного та тваринного походження (хлібові, круп’яних виробах, овочах, м’ясних продуктах).

Добова потреба у вітаміні РР складає 15-25 мг* [19 мг]**; еквівалентними 1 мг ніацину є 60 мг триптофану.

Вітамін В₆

Хімічна будова

Терміном піридоксин об’єднують три близькі за дією та взаємно перетворювані в біологічних тканинах сполуки: піридоксол (2-метил-3-окси-4,5-діоксиметилпіридин), піридоксаль та піридоксамін:

Біологічні властивості та механізм дії

Біологічна дія вітаміну В₆ пов’язана з участю в реакціях амінокислотного обміну. Його коферментними формами є піридоксальфосфат (ПАЛФ) та піридоксамінфосфат (ПАМФ), що беруть участь у каталітичних циклах таких ферментних реакцій:

- реакцій трансамінування у складі ферментів амінотрансфераз (коферментну функцію виконують ПАЛФ та ПАМФ, що взаємно перетворюються в ході акту каталізу);

- реакцій декарбоксилювання у складі ферментів декарбоксилаз амінокислот (коферментну функцію виконує ПАЛФ);

- перетворення триптофану кінуреніновим шляхом з утворенням нікотинаміду НАД (в метаболічному шляху бере участь ПАЛФ-залежний фермент кінуреніназа);

- біосинтезі гему (ПАЛФ є коферментом δ-амінолевулінатсинтази — ферменту, що каталізує утворення δ-амінолевулінату, першого метаболіту цього синтетичного шляху).

Прояви недостатності піридоксину найчастіше спостерігаються в дитячому віці за умов харчування синтетичними сумішами, не збалансованими за вмістом цього вітаміну, і проявлятися пелагроподібним дерматитом, судомами, анемією. Вважають, що розвиток судом може бути пов’язаним з дефіцитом утворення в нервовій системі гальмівного медіатора ГАМК внаслідок недостатньої активності ПАЛФ-залежної глутаматдекарбоксилази.

Стан недостатності вітаміну В₆ може бути також спричиненим тривалим застосуванням протитуберкульозних засобів — похідних ізонікотинової кислоти (Ізоніазид тощо), що є структурними аналогами піридоксину і можуть виступати як його антивітаміни.

Джерела та добова потреба

Потреби у вітаміні В₆ людина покриває за рахунок його споживання з такими поширеними продуктами харчування, як хліб, картопля, круп’яні вироби, м’ясо, печінка тощо; частково потреби в цьому вітаміні задовольняються за рахунок синтезу його мікрофлорою кишечника.

Добова потреба в піридоксині складає 2-3 мг* [2 мг]**.

Вітамін В₁₂

Хімічна будова

Вітамін В₁₂ (кобаламін) за хімічною будовою належить до класу кориноїдів; його молекула складається з двох частин — кобальтвмісної порфіриноподібної (хромофорної) та нуклеотидної структур:

Атом Со⁺, що міститься в центрі ядра хромофорної структури, в комерційних препаратх вітаміну В₁₂ сполучений із ціанідною групою (ціанокобаламін). У разі заміщення ціаногрупи на інші радикали утворюються такі похідні вітаміну В₁₂, як гідроксикобаламін (вітамін В_12В), нітрокобаламін (вітамін В_12С); в організмі людини синтезуються коферментні форми вітаміну — метилкобаламін (міститься в цитоплазмі) і 5-дезоксиаденозилкобаламін (мітохондріальна форма коферменту).

Біологічні властивості та механізм дії

Коферментні форми вітаміну В₁₂ беруть участь в каталізі біохімічних реакцій такими ферментами:

- метилмалоніл-КоА-мутазою (ферментом, що каталізує реакцію перетворення метилмалоніл-КоА на сукциніл-КоА); коферментом є 5-дезоксиаденозилкобаламін (механізм реакції розглянутий у главі 18). Реакція має значення для метаболізму метилмалоніл-КоА, що утворюється при розщепленні амінокислот із розгалуженими ланцюгами — L-валіну, L-лейцину, L-ізолейцину та β-окисленні жирних кислот з непарною кількістю вуглецевих атомів;

- гомоцистеїн-метилтрансферазою (в реакції синтезу метіоніну з гомоцистеїну); коферментом є метилкобаламін, що переносить метильну групу на гомоцистеїн з N⁵-метилтетрагідрофолату. Біохімічне значення реакції полягає в продукуванні метіоніну, який є головним донором метильних груп у реакціях синтезу фізіологічно активних сполук, метилюванні нуклеотидів нуклеїнових кислоти тощо.

Недостатність у вітаміні В₁₂ (хвороба Адисона-Бірмера; злоякісна, або пернізіозна анемія) може розвиватися за механізмом ендогенного гіпо-(а-) вітамінозу внаслідок порушення всмоктування кобаламіну в шлунково-кишковому тракті. Патологія спричиняється відсутністю синтезу в шлунку глікопротеїну транскорину (так званого «внутрішнього фактора Касла»), що є транспортером «зовнішнього фактора Касла» (тобто вітаміну В₁₂) через слизову оболонку тонкої кишки; тканинне депо вітаміну створюється в печінці.

Біохімічною основою розвитку злоякісної вітамін В₁₂-залежної анемії є порушення біосинтезу нуклеїнових кислот і білків, що проявляється насамперед у тканинах з інтенсивною клітинною проліферацією, до яких належить кровотворна тканина. Ця форма анемії характеризується значним зменшенням кількості еритроцитів (до 1,5-2·10¹²/л при нормі 5·10¹²/л) при збільшенні їх об’єму і зміні форми клітин (макроцитарна, мегалобластична анемія); характерними симтомами хвороби є також порушення з боку периферичної нервової системи внаслідок демієлінізації нервових стовбурів (фунікулярний мієлоз), хейліт та глосит («полірований» кінчик язика). Захворювання розвивається як наслідок атрофічного гастриту, раку шлунка, гастректомії, інвазії гельмінтом лентецем широким (Diphyllobothrium latum).

Джерела та добова потреба

Потреби організму людини у вітаміні В₁₂ значною мірою забезпечуються за рахунок синтезу його мікрофлорою товстої кишки; крім того, кобаламін міститься в достатній кількості в тваринній їжі — найбільш багатим джерелом вітаміну В₁₂ є печінка, яка містить до 100 мг вітаміну/100 г продукту.

Добова потреба у вітаміні В₁₂ складає 2-5 мкг* [2 мкг]**.

Фолієва кислота

Хімічна будова

Фолієва кислота (ФК; фолацин; інші назви: Вітамін В_с, В_м, В₉, В₁₁) є за хімічною природою похідним птеринів — птероїлглутаміновою кислотою, що містить у складі молекули сполучені з похідним птеридину (птерином) фрагменти п-амінобензойної кислоти (ПАБК) та L-глутамату:

Біологічні властивості та механізм дії

Коферментною формою фолієвої кислоти є її гідроване похідне 5,6,7,8-тетра- гідрофолієва кислота (ТГФК). Коферментні функції ТГФК полягають у міжмолекулярному переносі одновуглецевих фрагментів (метильного, метиленового, метенільного, оксиметильного, формільного, форміміно), що використовуються в багатьох реакція обміну амінокислот, синтезі нуклеотидів (тимідилату ДНК, пуринових ядер ДНК та РНК), фізіологічно активних сполук (глава 18).

Фолієва кислота біохімічно пов’язана з обміном та функціями вітаміну В₁₂, а саме:

- ТГФК (у вигляді N⁵-метилтетрагідрофолату) разом із вітаміном В₁₂ (метилкобаламіном) беруть участь у реакції синтезу метіоніну (гомоцистеїнметил- трансферазна реакція — див. вище); фізіологічне значення процесу полягає в утворенні метіоніну — донора метильних груп у метилюванні нуклеотидів нуклеїнових кислот (ДНК та певних класів РНК), синтезі холіну, креатину тощо;

- хвороби недостатності обох вітамінів часто перебігають сумісно і мають близьку клінічну картину. Класичним проявом авітамінозу ФК є захворювання «спру», що характеризується макроцитарною анемією та пінистими проносами (spruw — піна; голандськ.); захворювання розвивається внаслідок споживання раціону, збідненого білками, що призводить до порушення як синтезу мікроорганізмами фолієвої кислоти, так і (в подальшому) засвоєння вітаміну В₁₂.

Джерела та добова потреба

Найбільш багатими природними джерелами фолієвої кислоти є листя зелених рослин, в яких вона синтезується (звідси назва вітаміну: folium — листя; лат.). Потреби людини у вітаміні забезпечуються за рахунок синтезу його мікрофлорою кишечника, а також споживання рослинної та тваринної їжі; значна кількість ФК міститься в печінці та дріжджах. До розвитку недостатності вітаміну може призводити дисбактеріоз, спричинений тривалим прийомом сульфаніламідних препаратів, які, виступаючи структурними аналогами ПАБК (компонента молекули птероїлглутамінової кислоти), блокують утворення в бактеріальних клітинах ФК, необхідної для синтезу власних нуклеїнових кислот мікроорганізмів.

Добова потреба у фолієвій кислоті становить 200-400 мкг* [200 мкг]**.

Вітамін Н

Хімічна будова

За будовою молекули вітамін Н (біотин) є продуктом конденсації сечовини та тіофенвалер’янової кислоти; його хімічна назва: 2-кето-3,4-імідазолідо-2-тетрагідротіофенвалер’янова кислота:

Біологічні властивості та механізм дії

Емпірична назва вітаміну — біотин — склалася історично і свідчить про його необхідність для процесів життєдіяльності (bios — життя; грецьк.). Коферментну функцію виконує біотин, що сполучений за типом простетичної групи (через ε-аміногрупу лізинового залишку білка) з ферментами карбоксилювання.

Акцептуючи діоксид вуглецю (СО₂) з утворенням карбоксибіотину, вітамін Н бере участь у таких біохімічних реакціях:

- біосинтезі жирних кислот (карбоксилювання у складі ферменту ацетил-КоА-карбоксилази ацетил-КоА до малоніл-КоА);

- перетворенні пірувату в оксалоацетат у ході реакцій глюконеогенезу (у складі піруваткарбоксилази);

- реакціях карбоксилювання при біосинтезі ядра пуринових нуклеотидів.

Недостатність вітаміну Н у людини проявляється рідко у зв’язку з біосинтезом

біотину кишковими мікроорганізмами та його наявністю у більшості продуктів харчування рослинного та тваринного походження. Прояви вітамінної недостатності можуть розвиватися за умов порушення функціонування нормальної мікрофлори кишечника (нераціональне використання сульфаніламідів та антибіотиків) i проявляються патологічними змінами шкіри за типом себореї, що отримало відображення в назві вітаміну (haut — шкіра; нім.). В експерименті на щурах прояви авітамінозу Н спостерігаються за умов тривалого витримування тварин на раціоні з надлишком сирого яєчного білка, який містить білок авідин, що протидіє нормальному всмоктуванню вітаміну.

Добова потреба в біотині складає 150-300 мкг*.

Пантотенова кислота (вітамін В₃)

Хімічна будова

Молекула пантотенової кислоти — це сполучення β-аланіну з пoхідним масляної кислоти — α,γ-дигідрокcи-β,β’-диметилбутирил-β-аланіном:

Біологічні властивості та механізм дії

В організмі пантотенова кислота використовується для синтезу коензиму А (КоА-SH) — коферменту ацилювання, що є одним із ключових коферментів у реакціях метаболізму вуглеводів (окислення піровиноградної та α-кетоглутарової кислот), окислення та синтезу жирних кислот, обміну амінокислот, використання ацильних радикалів у біосинтезі стероїдів, процесах детоксикації тощо. Ізольований авітаміноз у людини виникає рідко і може проявлятися численними малоспецифічними порушеннями з боку різних органів та систем (шкіри, слизових оболонок, волосся, нервової системи, внутрішніх органів). Як лікувально-профілактичний засіб пантотенат входить до складу різних косметичних виробів, шампуней.

Джерела та добова потреба

Пантотенова кислота міститься в достатній кількості в більшості продуктів рослинного та тваринного походження (борошні злакових, крупах, яйцях, молоці, дріжджах тощо); значне поширення вітаміну в біооб’єктах надійшло відображення в його назві (pantothenos — всюдисущий, розповсюджений; грецьк.). Синтез пантотенової кислоти кишечною мікрофлорою недостатній для покриття добової потреби організму людини.

Добова потреба в пантотеновій кислоті складає 5-10 мг*.

Вітамін С

Хімічна будова

За хімічною будовою вітамін С є γ-лактоном 2,3-дигідро-L-гулонової кислоти:

Емпірична назва вітаміну — аскорбінова кислота вказує на його профілактичну дію щодо цинги, або скорбуту (scorbut; scurvy; англ.) — специфічного патологічного процесу, спричиненого екзогенною недостатністю вітаміну.

У водних розчинах L-аскорбінова кислота (L-АК) зворотно перетворюється на дегідроформу — L-дегідроаскорбінову кислоту (L-ДАК), яка повністю зберігає біологічні властивості вітаміну С; подальші окислювальні перетворення L-ДАК є незворотними і призводять до утворення похідних, що не мають вітамінних властивостей:

Подібних перетворень L-АК зазнає і в організмі (in vivo).

Біологічні властивості та механізм дії

Вперше L-аскорбінова була виділена у чистому вигляді видатним біохіміком угорського походження А. Сент-Дьєрдьї з надниркових залоз бика (1928 р.), а потім — з червоного перцю та лимонного соку. В природі існує тільки L-ізомер аскорбінової кислоти; D-форма може бути отриманою синтетичним шляхом, але вона біологічно неактивна.

Рис. 27.2. Сент-Дьєрдьї (Szent-Gyorgyi) Альберт (1893-1986). Видаїний біохімік, закінчив Будапештський ун-т, працював в різних країнах Европи, США. Значний внесок у розвиток теорії біологічного окислення, біохімії м’язів; встановив будову вітаміну С, відкрив вітамін Р Нобелівська премія (1937).

L-Аскорбінова кислота синтезується в більшості рослинних та тваринних організмів і не синтезується (тобто є вітаміном) у людини, морських свинок, деяких приматів та летючих мишей, що пов’язують із мутаціями певних генів на етапах прадавньої еволюції. Найбільш яскраві клінічні прояви цинги стосуються системи сполучної тканини і проявляються ураженням судинних стінок і опорних тканин, що містять білок колаген: у хворих спостерігаються збільшення проникності стінок кровоносних судин із розвитком підвищеної кровоточивості (особливо ясен), виникненням «петехій» (дрібнокраплинних крововиливів) на шкірі і слизових оболонках), випадіння зубів, порушення структури і функції суглобів. Для загальних порушень в організмі при недостатності вітаміну С характерними є зниження працездатності, адаптивних можливостей організму, особливо в умовах напруженої фізичної, розумової діяльності, стресорних ситуацій, змін температури навколишнього середовища, підвищення сприятливості до дії інфекційних факторів.

Незважаючи на багаторічні дослідження, молекулярні механізми біологічних ефектів вітаміну С розшифровані ще в недостатній мірі. Реакціями, де участь L-АК є остаточно з’ясованою, є гідроксилювання біомолекул в ході таких біохімічних перетворень:

- біосинтезу колагену, а саме в посттрансляційній модифікації білка з утворенням зрілого колагену шляхом гідроксилювання залишків проліну та лізину до відповідних гідроксіамінокислот; в процесі гідроксилювання проліну до 4-гідроксипроліну бере участь Fe²⁺ — аскорбатзалежний фермент пролілгідроксилаза — роль L-АК полягає в регенерації відновленої форми іона заліза, необхідного для каталітичного циклу;

- біосинтезу дофаміну, норадреналіну та адреналіну (етапи гідроксилювання в циклі та бічному кільці катехоламінів);

- біосинтезу стероїдів (численні реакції гідроксилювання на етапах утворення холестерину та біологічно активних стероїдних гормонів);

- біосинтезу серотоніну (реакція гідроксилювання триптофану);

- катаболізму тирозину (через стадію утворення гомогентизинової кислоти).

У більшості біокаталітичних процесів, що перебігають за участю L-АК, беруть участь також іони заліза (Fe²⁺—Fe³⁺), що виступають у ролі зворотних донорів електронів і утворюють у процесі реакцій токсичну для біоструктур молекулярну форму (Fe³⁺—О^-), яка може стимулювати реакції перекисного окислення біомолекул. Як вже зазначено для реакції гідроксилювання проліну, L-АК в цих реакціях виконує специфічну антиоксидантну функцію, забезпечуючи регенерацію відновленої форми заліза, тобто знешкоджуючи високоактивну молекулярну структуру (Fe³⁺—О^-).

Джерела та добова потреба

Вітамін С міститься в більшості продуктів харчування, особливо рослинного походження (таблиця 27.1.), і недостатність у вітаміні розвивається, як правило, за умов нераціональної дієти (відсутність свіжих рослинних продуктів) або неправильної кулінарної підготовки харчових блюд. Особливо шкідливими для вмісту L-АК є термічна обробка продуктів в умовах високої температури, наявності кисню та металів (підігрівання продуктів у металевому посуді!).

Добова потреба в L-аскорбіновій кислоті становить 50-70 мг* [60 мг]**.

Таблиця 27.1. Вміст вітаміну С у продуктах харчування

Вітамін Р

Хімічна будова

Властивості вітаміну Р мають рослинні сполуки фенольної природи, більшість із яких належать до похідних флавону (2-фенілхромону) — флавоноїди:

Природні флавони є барвними пігментами рослин жовтого кольору. Представниками флавоноїдів, що мають найбільшу Р-вітамінну активність, є гідроксильований флавон кверцетин, глікозид кверцетину рутин та флавоноглікозид гесперидин:

Р-Вітамінні властивості мають також похідні флавану — сполуки, що відрізняються від флавону відсутністю кетогрупи та подвійного зв’язку між 2-м та 3-м атомами вуглецю. Представниками флаванів є 3-оксифлавани — катехіни, що містяться в значній кількості в чайному листі.

Біологічні властивості та механізм дії

Основною біологічною ознакою вітаміну Р є здатність до зміцнення судинної стінки та зменшення її проникності («Вітамін проникності» — Permeability vitamin; англ.). Недостатність вітаміну Р може розвиватися за умов відсутності в харчуванні рослинних продуктів і звичайно супроводжує недостатність L-аскорбінової кислоти, тому цингу (скорбут) можна вважати певною мірою проявом недостатності цих двох вітамінів. Механізм дії вітаміну Р пов’язують з участю у відновленні аскорбінової кислоти і збереженні її тканинних резервів.

Добова потреба

Потреба у вітаміні Р для людини не встановлена; з лікувальною метою (зміцнення кровоносних судин) вводять 100-200 мг вітаміну Р на добу (звичайно у вигляді рутину).

Зірочки тут і далі в главі 27 означають:

* за рекомендаціями Інституту харчування АМН СРСР (80-ті роки);

** за рекомендаціями Ради з харчових продуктів та харчування і Національної ради з наукових досліджень США, 1989 р. (норми для чоловіків віком 25-50 років).