Фармакогнозія з основами біохімії рослин - Ковальов В. М. 2004

Спеціальна частина
Фенольні сполуки
Лікарські рослини та сировина, які містять дубильні речовини

ЛИСТЯ СУМАХА — FOLIA RHOIS CORIARIAE

Сумах дубильний — Rhits coriaria L., род. сумахові — Anacardiaceae

Сумах дубильный; rhus — давньогрецька назва дерева, листя і молоді гілки якого застосовували для дублення шкіри; латин, соrіаrum, -а — шкіряний, від коrіum — шкіра.

Рослина. Кущ або дерево заввишки 2-3 м, стовбур тонкий.

Пагони жовтувато- або сірувато-брунатні. Листки чергові, черешкові, непарноперисті з 3-10 парами листочків. Вони видовжено-овальні, ланцетні або довгасто-яйцеподібні; верхівка загострена, основа — рівнобока або коса, округла або клиноподібна, край городчасто-пилчастий, зверху голі або з розсіяними волосками, зісподу та черешки опушені. Головна жилка добре виражена, бокових жилок від 5 до 15. Квітки дрібні, одностатеві (дерева однодомні), зеленкувато-білі, зібрані у великі конічні китиці. Плоди — дрібні червоні кістянки, рясно вкриті червоно-бурими волосками.

Поширення. Росте в південній частині Криму та сухих кам’янистих схилах, сланцях. У степових та лісостепових частинах України культивують як декоративну та меліоративну рослину.

Заготівля. Сировину заготовляють на початку цвітіння рослини і до утворення зелених плодів. Зібрані листки розкладають тонким шаром і сушать.

Хімічний склад сировини. Містить дубильні речовини (13-25 %), флавоноїди (мірицетин), ефірну олію (0,01 %), аскорбінову кислоту. Серед дубильних речовин знайдені: галотанін, вільна галова кислота та її метилові ефіри.

Біологічна дія та застосування. Листки сумаху — сировина для одержання таніну, який входить до галаскорбіну та рідини Новікова.

ЛИСТЯ СКУМПІЇ — FOLIA СОТІМ COGGYGRIA Е

Скумпія звичайна — Соtinus coggyigria Scop., род. сумахові — Аnacardiaceae

Скумпия кожевенная; назва походить від латинізованої грецьк. kotinos — дика маслина; coggygria — перекручена назва рослини kokkygea.

Рослина. Гіллястий кущ або дерево заввишки 3-6 м, з кулястою кроною. Листки чергові, довгочерешкові, округлі, овальні, іноді оберненояйцеподібні, з тупою чи злегка виїмчастою верхівкою, при основі листки округлі, інкoли клиноподібні, завдовжки 3-12 і завширшки 2-6 см; край цільний, іноді хвилястий; бокові прожилки (7-14) на нижньому боці листка помітно виділяються — відходять від головної жилки під кутом 50-90°. Листки зверху зелені, зісподу — сизувато-зелені, іноді з червоно-фіолетовим відтінком. Квітки дрібні, зеленкувато-білі, слабкоопушені, одностатеві, зібрані у розлогі волоті. У безплідних квітках квітконіжки видовжуються до 1,53 см і вкриваються фіолетовими волосками. Плоди завдовжки 3-5 мм, сухі, обернено-яйцеподібні або ниркоподібні, зеленкуваті, з поздовжніми смугами. Цвіте у червні-липні.

Поширення. Росте в горах Криму, на схилах Дністра і його протоків, Південного Бугу, Сіверського Дінця, на сухих схилах, узліссі, на галявинах. Місцями утворює зарості. Зустрічається в природних насадженнях по Україні.

Заготівля. Листя заготовляють з травня по вересень, зриваючи руками. Не дозволяється зламувати гілки, а потім обривати листя. Сушать сировину під наметом.

Хімічний склад сировини. Галотанін, який за складом наближається до таніну китайських галів, флавоноїди (мірицетин), ефірна олія.

Біологічна дія та застосування. Промислова сировина для одержання таніну і його препаратів (галаскорбін з в’яжучою і Р-вітамінною активністю). З листя скумпії виробляють препарат флакумін, який містить суму флавоноїдів (до 75 %) і виявляє жовчогінну активність.

КОРЕНЕВИЩА БАДАНУ — RHIZOMAТА BERGENІАЕ

Бадан товстолистий — Bergenia сrassifólia Fritsch., род. ломикаменеві — Saxifragaceae

Бадан толстолистный; назва bergenia — на честь німецького лікаря і ботаніка von Bergen: латин. crassifolius, -а — товстолистий.

Рослина невисока багаторічна трав’яниста, з міцним горизонтальним розгалуженим кореневищем, товщиною 1,5—3 см, яке досягає значної довжини, зовні — (2 м і більше) темно-брунатне, всередині — світло-буре. Всі листки прикореневі, зібрані у густу розетку.

Листки великі (завдовжки близько 35 см), широкоеліптичні, на довгих широких черешках, шкірясті (край злегка городчастий), темно-зелені, блискучі, зісподу мають крапчасті залозки (видно під лупою). Квітки зібрані у густу щитковидну волоть. Квітки лілово-рожеві, чашечка п’ятилиста, при основі спаяна; пелюсток 5, плід— коробочка.

Поширення. У дикому вигляді зустрічається на Алтаї. В Україні вирощують переважно у ботанічних садах.

Заготівля. Заготовляють кореневища бадану восени, вириваючи руками, очищують від землі та дрібних корінців, промивають водою, ріжуть на довгі шматки і сушать. Збирають також листя.

Хімічний склад сировини. Сировина містить суміш галотанінів і конденсованих дубильних речовин (21-25 %), фенологлікозид арбутин (до 5 %), катехін, катехінгалат, бергенін-2-глюкозил-4-0-метилгалову кислоту (до 11 %), галову кислоту, сліди рутину і кверцетину.

Біологічна дія та застосування. Антимікробна та протизапальна активність виявляються внаслідок присутності арбутину (листки), а в’яжучі властивості визначаються вмістом дубильних речовин.

Бадан призначають при інфекційному коліті та ентероколіті у вигляді відвару, зовні — для полоскань при захворюваннях ротової порожнини. У гінекології — для спринцювань при ерозії шийки матки.

КОРЕНЕВИЩА ТА КОРЕНІ РОДОВИКА — RHIZOMATA ЕТRADICESSANGUISORBAE

Родовик лікарський — Sanguisórba officinalis L., род. розові — Rosaceae

Кровохлебка лекарственная; назва походить від латин. sanguis— кров і sorbere — поглинати, всмоктувати; латин. officinalis — аптечний.

Рослина багаторічна трав’яниста з товстим горизонтальним кореневищем і довгими тонкими коренями. Довжина кореневищ та коренів сягає 20, товщина кореневищ — 0,5-2,5 см, коренів — 0,3-1,5 см,. Поверхня кореневищ і коренів гладка або дещо поздовжньотріщинувата. Злам у кореневищах нерівний, у коренів — рівніший, має променисту будову. Колір кореневищ і коренів зовні темно-бурий, майже чорний, на зламі — жовтуватий або буруватий. Стебла поодинокі або їх декілька, порожні всередині, верхня частина розгалужена, заввишки понад 100 см. Прикореневі ta нижні стеблові листочки довгочерешкові непарноперисті, голі, з 7-25 листочками, верхні — сидячі. Квітки двостатеві, дрібні, зібрані в овальні голівки завдовжки 1,5-3 см, на прямих довгих квітконіжках з чорно-пурпуровою простою оцвітиною. Плоди — однонасінні, сухі чотиригранні горішки. Цвіте в червні — серпні, плодоносить в серпні-вересні.

Поширення. Росте на заливних луках, лучних степах, узліссях, берегах річок і краях боліт по всій території України.

Заготівля. Заготовляють кореневища з коренями після відмирання надземної частини. Викопують лопатами, потім миють у холодній воді і видаляють непридатні частини. Пров’ялюють на відкритому повітрі, потім сушать при температурі 40-50 °С, розклавши тонким шаром.

Хімічний склад сировини. Містить таніни (20 %), переважають дубильні речовини, які гідролізуються; вільну галову і елагову кислоти, сапоніни, стерини.

Біологічна дія та застосування. Рідкий екстракт та відвари застосовують при ентероколітах, проносах різної етіології і як кровоспинний засіб при маткових та гемороїдальних кровотечах.

КОРЕНЕВИЩА ЗМІЙОВИКА — RHIZOMATA BISTORTAE

Гірчак зміїний — Polygonum bistórta L., род. гречкові — Polygonaceae

Горец змеиный, змеевик, раковые шейки; polygonum — латинізована грецька назва рослини polygonon — гірчак; від poly — багато та gony — коліно, вузол або gonon — нащадки; латин. bis — двічі, tortus — скручений.

Рослина багаторічна трав’яниста з товстим, трохи сплощеним змієподібної форми кореневищем, на якому залишки листків і стебел утворюють численні рубці, з верхнього боку має поперечні кільчасті потовщення завдовжки 3-5 (до 10), завтовшки — 1,5-2 см; колір пробки темний, червонувато-бурий; злам рожевий або бурувато-рожевий; з добре помітним переривчастим кільцем провідних пучків, у центрі — широка серцевина. Від кореневища відходять тонкі ниткоподібні корені. Стебло одне, інколи декілька, завдовжки 30-100 см, голе, нерозгалужене, з розтрубами в місцях розташування листків. Прикореневі та нижні стеблові листки мають довгі крилаті чеpешки. Верхні листки сидячі, дрібні, вузькі. Суцвіття — густий колос на верхівці стебла. Квітки рожеві, з простою п’ятипелюстковою оцвітиною. Плоди тригранні, бурого кольору, мають форму горішка.

Поширення. Росте в північних та західних районах України на мокрих луках, серед чагарників.

Заготівля. Збирають кореневища після відмирання наземної частини, копають лопатами, потім миють у холодній воді і видаляють пошкоджені частини. Після підв'ялювання сушать на відкритому повітрі або в сушарках при температурі 50-60 °С, розстеляючи тонким шаром, і щодня перегортають.

Хімічний склад сировини. Суміш танінів (25 %), у якій переважають галотаніни; є вільна галова та елагова кислоти, катехіни.

Біологічна дія та застосування. Відвар та рідкий екстракт застосовують при гострих і хронічних проносах, інших запаленнях кишечника і шлунка, при маткових та гемороїдальних кровотечах, а також при стоматитах і гінгівітах. Входять до складу в’яжучих шлункових зборів.

СУПЛІДДЯ ВІЛЬХИ — FRUCTUS ALNI

Вільха сіра — Alnus incana (L.) Moench, вільха клейка — Ainus glutinosa (L.) Gaertn, род. березові — Betulaceae

Ольха серая, ольха клейкая; alnus — назва вільхи у древньо- римських авторів; походить від кельтського аl — при, lаn — берег; дана у зв'язку з місцем зростання рослини; латин. incanus, -а — сивий, сірий і glutinosus, -а — клейкий.

Рослина. Дерево заввишки 5-10 м з гладкою сірою корою. Молоді гілки червонувато-бурі, з білуватими поперечними сочевичками. Листки чергові, черешкові, овальні або округло-яйцеподібні, молоді — рясно опушені, клейкі, пізніше майже голі зверху і опушені зісподу. Квітки роздільностатеві, однодомні: чоловічі сережки завдовжки 4-7 см, темно-брунатні; жіночі — завдовжки 1-2 см, шишкоподібні, спочатку зелені, а до часу плодоношення помітно дерев’яніють та чорніють, утворюючи яйцеподібні або довгасті супліддя вільхи («шишечки»), які розташовані по декілька на одній гілочці чи поодиноко. На твердій вісі супліддя розташовані численні віялоподібні лусочки з потовщеним, злегка лопасним краєм. У пазухах лусочок знаходяться однонасінні двокрилі плескаті плоди-горішки (2-2,5 мм), колір суплідь і гілочок темно-бурий або темно-брунатний.

Поширення. Зустрічається майже по всій Україні, особливо часто на Поліссі, інколи в Лісостепу та Карпатах.

Росте на вологих і заболочених місцях, утворюючи чисто вільхові ліси.

Заготівля. Збирають супліддя восени або взимку, коли вони цілком здерев’яніють, на лісосіках або з живих дерев. Супліддя, що вже опали, для медичного використання непридатні. Сировину сушать на горищах, під наметами або в сушарках.

Хімічний склад сировини. Сировина містить елаготаніни, галотаніни, вільну галову і елагову кислоти, в сумі близько 15 %.

Біологічна дія та застосування. Супліддя використовують як в’яжучий, протизапальний і кровоспинний засіб; входить до складу шлункових зборів, комбінованого препарату камілаль (супозиторії). Препарат альтам використовують при диспептичних розладах, як протизапальний та знеболюючий засіб.

КОРА ДУБА — COR TEX QUERCUS

Дуб звичайний (черешчатий) — Quercus róbur L. (Q. pedunculata), дуб скельний — Q. petraea L. ex Liebl., род. букові — Fagaceae

Дуб черешчатый, дуб скальный; латинізована назва дуба походить від грецьк. kerkeen — шорсткий, латин. robur — деревина дуба; pedunculus — черешок.

Рослина. Велике дерево заввишки понад 40 м, з дуже розвиненою кореневою системою і могутньою розлогою кроною. Стовбур — діаметром близько 2 м. Зовнішня поверхня кори блискуча або матова, гладка або зморшкувата, з поперечновитягнутими сочевичками; колір сірувато-бурий або сріблястий. Листки прості, короткочерешкові, чергові, довгасто-оберненояйцеподібні, лопатеві, голі, блискучі, завдовжки 15 та завширшки 7 см. Квітки роздільностатеві. Плоди — жолуді, завдовжки 23,5, завширшки близько 2 см, бурувато-жовтого кольору.

Поширення. Зустрічається по всій Україні і є основною лісоутворюючою породою, особливо в лісостепових районах. Площа дубових лісів досягає сотень тисяч гектарів.

Заготівля. Заготовляють кору на лісосіках під час руху соків. На тонких стовбурах та молодих гілках, які вже зрубані, роблять ножем кільцеві надрізи на відстані 30 см один від одного і з’єднують їх поздовжніми розрізами. Після цього кора легко знімається. Сушать її під наметами на відкритому повітрі або у приміщенні, яке добре провітрюється.

Хімічний склад сировини. У корі містяться дубильні речовини переважно конденсованої групи (12 %), вільна галова таелагова кислоти, флавоноїди, сапоніни, вуглеводи.

Біологічна дія та застосування. Відвар використовують зовнішньо як в’яжучий і протизапальний засіб для полоскань при гінгівітах і стоматитах, опіках і обмороженнях. Кора дуба входить . до складу протигемороїдальних зборів, комплексних препаратів.

КОРЕНЕВИЩА ПЕРСТАЧУ — RHIZOM А ТА TORMENTILLAE

Перстач прямостоячий (калган) — Potentilla erecta (L.) Rausch. (syn. Potentilla tormentilla), род. розові — Rosaceae

Лапчатка прямостоячая, лапчатка-узик, калган; назва походить від латин. potentia — сила; erectus, -а — прямостоячий, прямий.

Рослина багаторічна трав’яниста, заввишки 35 см. Кореневища майже горизонтальні, багатоголові, покривлені, неправильної форми; веретеноподібні, округлошишкоподібні, іноді — витягнуті, циліндричні, прямі або злегка вигнуті, тверді, з дерев’янілі; поверхня кореневищ з бугристими рубцями від залишків стебел та ямкуватими слідами від коренів; злам грубий, нерівний, зернистий; кореневища завдовжки 3-7 та завтовшки 1-3 см; колір — зовні бурий або темно-бурий, на зламі червонуватий або червоно-бурий. Стебла прямостоячі або висхідні, у верхній частині розгалужені, з рідкими притисненими волосками. Листки трійчасті, великозубчасті, опушені, іноді голі, зібрані в розетку, довго- черешкові; стеблові листки сидячі, з двома великими листкоподібними надрізаними прилистками. Квітки поодинокі, верхівкові або пазушні, на довгих квітконіжках, чотиричленні. Плід збірний, з 8-15 горішкоподібних сім’янок. Зацвітає на 5-7-й рік життя.

Поширення. Зустрічається переважно в Карпатах, на Поліссі, іноді — в Лісостепу.

Росте по вологих рідких лісах, особливо соснових. Запаси сировини обмежені.

Заготівля. Заготовляють кореневища восени, після відмирання надземної частини. Викопують лопатами, миють у холодній воді, обрізають ножем надземні частини і місця пошкоджень.

Після підв’ялювання на відкритому повітрі протягом декількох днів сировину сушать на горищах, під наметами або в сушарках при температурі 50-60 °С; потім очищають ще раз.

Хімічний склад сировини. Сировина містить дубильні речовини конденсованої природи (30 %), елагову кислоту, флобафени, тритерпенові сапоніни, ефірну олію.

Біологічна дія та застосування. Відвар застосовують внутрішньо при диспепсії, ентеритах, ентероколітах; зовнішньо — при стоматитах, гінгівітах. Входить до складу в’яжучих зборів, мазі вундехіл та комплексного препарату поліфітол-1.

ПЛОДИ ЧОРНИЦІ — FRUCTUS MYRTILLI ЛИСТЯ ЧОРНИЦІ — FOLIA MYRTILLI

Чорниця звичайна — Vaccinium myrtillus L., род. вересові — Ericaceae

Черника обыкновенная; назва vaccinium — латинізована назва рослини чорниці від bасса — ягода, латин. myrtillus — зменшувальне від myrtus — мирт, миртовий кущ, за схожістю листків.

Рослина. Напівчагарник заввишки 15-40 см, з черговими яйцеподібними, тонкими, завдовжки 1,5-3, завширшки 0,7-1,5 см, світло-зеленими з пилчастим краєм листками. Квітки поодинокі, пазушні, на коротких пониклих квітконіжках. Чашечка з невеликим цілокраїм відгином; віночок глечикоподібнокулястий, зеленкувато-рожевий, чотирьох-, п’ятизубчастий. Плід — соковита, куляста ягода, з плескатою верхівкою, невеликою кільцевою облямівкою залишків чашечки, в центрі якої знаходиться залишок стовпчика або невеличке заглиблення на місці, де він ріс, близько 10 мм у поперечнику, чорно-сива, з сизуватим нальотом. М’якоть червоно-фіолетова, з численним дрібним насінням, яйцеподібної форми, світло-бурого кольору.

Поширення. Утворює зарості в сирих місцях хвойно-дрібнолистих та хвойних лісів, де зустрічаються брусниця та інші напівкущові. Часто росте у тундрі.

Заготівля. Збирають стиглі ягоди чорниці, вичісуючи їх особливими гребінцями, або зривають руками. Збирання гребінцями швидкіше, але дає велику забрудненість нестиглими ягодами і листям, внаслідок чого потребує ще й сортування. Ягоди підв’ялюють на повітрі, потім сушать у печах або плодосушарках, розсипаючи шаром 1-2 см, при температурі 50-70 °С. Якщо температура вища, ягоди спікаються або підгоряють, а якщо нижча,— скисають і пліснявіють. Добре висушені ягоди при пересипанні не забруднюють рук і не збиваються в грудки. Листя збирають у фазі цвітіння рослини, що негативно впливає на врожай ягід. Пагони зрізають, сушать у затінку, а потім стебла вилучають.

Хімічний склад сировини. Ягоди містять дубильні речовини (12 %) конденсованої групи; антоціани — глюкозиди та галактозиди дельфінідину і мальвінідину, суміш яких відома під назвою міртилін. Крім того, в ягодах присутні органічні кислоти —лимонна, яблучна, янтарна, хінна, молочна, щавлева, аскорбінова, а також каротин, пектинові речовини.

У листках конденсовані дубильні речовини (7-20 %), фенольні сполуки — нсоміртилін, міртилін (2 %), арбутин (1 %), флавоноїди — кверцетин, рамнозид кверцетину, авікулярин, мератин, гіперозид.

Біологічна дія та застосування. Плоди чорниці використовують як ніжний в’яжучий і дієтичний засіб при гострому та хронічному розладі функцій травного тракту, особливо при проносі у дітей і гострому ентероколіті у дорослих. В’яжучі властивості плодів зумовлені наявністю в них дубильних речовин. Міртилін зменшує вміст цукру в крові, тому пагони чорниці входять до складу протидіабетичного збору арфазетин.

ПЛОДИ ЧЕРЕМХИ — FRUCTUS PADІ

Черемха звичайна — Pódus racemóca Gilib. (syn. Prunus padus L. Padusavium), род. розові — Rosaceae, підрод. сливові — Prunoideae

Черемуха обыкновенная; назва походить від латинізованої грецької назви дерева, можливо, вишні-мага-лебки — pados, або від латинізованої назви р. По в Італії; латин. racemasus. -а — китицеподібний, avium — родовий відмінок множини від avis — птах.

Рослина. Кущ або дерево заввишки 2-10 м. Листки еліптичні, з пилчастим краєм. При основі на черешку є дві залозки з солодким соком, що його полюбляють мурашки. Квітки білі, правильні, запашні, діаметром 8 мм, з п’ятипелюстковим віночком, зібрані в суцвіття — китицю, плоди — чорні, блискучі кістянки діаметром 8 мм, кісточка велика, дуже міцна, куляста, світло-бура, з однією насіниною.

Поширення. Росте в лісовій та лісостеповій зонах європейської частини СНД, на узліссях, в підліску лісів (хвойних, змішаних, листяних).

Заготівля. Плоди збирають у період визрівання, сушать у сушарках при температурі 40-50 °С. Можна сушити в печах і на сонці.

Хімічний склад сировини. У м’якоті плодів містяться конденсовані дубильні речовини (15 %), антоціани, сахара, органічні кислоти (яблучна і лимонна). У насіннi є амигдалін (1,5 %). Запах квіток і листків приємний і сильний (стійкий), зумовлений проназином, який відрізняється від амигдаліну моноглюкозидною природою.

Біологічна дія та застосування. Використовують внутрішньо у вигляді відварів як в’яжучий засіб при розладах кишечника, або заварюють цілі плоди як чай. Кісточки повинні залишатися цілими, щоб уникнути екстракції амигдаліну. Свіжі плоди, квітки і листки мають фітонцидні властивості. Треба пам’ятати, що всі частини рослин, крім м’якушу плодів, містять глікозид амигдалін, який в присутності ферментів розпадається на бензальдегід, синильну кислоту і глюкозу, тому всі лікарські засоби з кори, листя і квіток черемхи можуть викликати отруєння.