Фармакогнозія з основами біохімії рослин - Ковальов В. М. 2004
Спеціальна частина
Ефірні олії
Лікарські рослини та сировина, які містять пентациклічні сапоніни типу олеанану
КВІТКИ НАГІДОК — FLORES CALENDULAE
Нагідки лікарські — Calendula officinаlis L., род. айстрові — Asteraceae
Нагодки лекарственные, календула; назва походить від форми зменшувальної латин. calendae — першого дня кожного місяця у римлян, латин, officinalis — лікарська.
Рослина однорічна трав’яниста із своєрідним запахом. Стебло прямостояче, розгалужене. 3060 см заввишки, опушене короткими залозистими волосками. Листки чергові; нижні — видовжено-оберненояйцеподібні, черешкові, верхні — ланцетоподібні, сидячі. Квітки зібрані у верхівкові кошики діаметром до 5 см. Обгортка сірувато-зелена, одно-, дворядкова; листочки лінійні, загострені, густоопушені Квітколоже злегка опукле, голе. Крайові квітки язичкові, маточкові, завдовжки 15-28, завширшки 3-5 мм, із зігнутою короткою опушеною трубкою, тризубчастим відгинам, що удвічі перевищує обгортку, та чотирма-п’ятьма жилками. Квітки розташовані у два-три рядки у немахрових та у 10-15 рядків у махрових форм. Маточка із зігнутою нижньою одно-гніздою зав’яззю, тонким стовпчиком та дволопатевою приймочкою. Серединні квітки трубчасті з п’ятизубчастим віночком. Колір крайових квіток червонувато-жовтогарячий, жовтогарячий, яскраво- або блідо-жовтий; серединних — жовтогарячий, жовтувато-брунатний або жовтий. Плід — сім’янки різної форми.
Поширення. Походить з Центральної та Південної Європи. В Україні розводять як декоративну рослину, що часом дичавіє. Для лікарських потреб сорти культивуються у спеціалізованих господарствах.
Заготівля. Збирають квіткові кошики без квітконоса у період горизонтального розташування язичкових квіток. За сезон можна збирати 10-20 разів. Після попереднього підв’ялювання на сонці сировину сушать у затінку на вільному повітрі або у провітрюваному приміщенні, розстеливши тонким шаром і час від часу перегортаючи. Штучне сушіння проводять при температурі 40-45 °С.
Хімічний склад сировини. Квітки містять тритерпеноїди, флавоноїди (0,3-0,8 %), каротиноїди, поліацетилени, ефірну олію (до 0,12 %), фенолокислоти, стероли та сесквітерпенові лактони гіркого смаку (календин).
Тритерпенові сапоніни належать до похідних олеанолової кислоти — календулозиди А і В, є також тритерпеноїди а- і ß-амірин, тараксастерол, арнідіол, фарадіол, календулодіол (похідне лупеолу). Після гідролізу вміст олеанолової кислоти перевищує 4 %.
Біологічна дія та застосування. Протизапальний і спазмолітичний засіб. Календулозиди знижують концентрацію холестерину у крові. Флавоноїди нагідок в експерименті виявили протизапальну і жовчогінну активність.
При зовнішньому застосуванні екстракт за активністю наближається до настойки арніки.
У гомеопатії використовується зібрана під час цвітіння трава. У дерматології застосовується для попередження нагноювання ран як замінник йодної настойки, в стоматології — як гемостатик; при тонзилітах, ангінах і стоматитах — для полоскання; в гінекології — при ендометриті, ендоцервіциті, кольпіті.
КОРЕНІ СОЛОДКИ — RADICES GLYCYRRHIZAE
Солодка гола — Glycyrrhiza glаbra L., род. бобові — Fabaceae
Солодка голая (лакричник)
Опис рослини, поширення і заготівлю сировини див. у розділі «Флавоноїди».
Хімічний склад сировини. Перші повідомлення про хімічне дослідження солодки відносяться до 1819 р., коли з коренів була виділена гліциризинова кислота. Містять вони також тритерпенові глікозиди, флавоноїди, пектинові речовини та ін. Тритерпенові сполуки (20 %) представлені сапогеніном — гліциретиновою кислотою та біозидом — гліциризиновою кислотою, в молекулі якої два залишки глюку ройової кислоти приєднані до аглікону у положенні С-3.
Гліциретинова кислота
Із біологічно активних сполук містяться також вуглеводи (20%) — моно- та дисахариди, пектини (4-6 %), є також смоли, ліпіди, гіркі сполуки. Вміст водорозчинних речовин коливається від 30 до 40%.
Біологічна дія та застосування. Корені солодки та продукти, що одержують з них, застосовуються з лікувальною метою з часів Гіппократа. Густий екстракт та сироп полегшують відходження харкотиння та поліпшують смак ліків; сухий екстракт та порошок коренів у суміші з іншими рослинами вживають як відхаркувальний засіб.
Тепер встановлено, що тритерпени солодки впливають на водно-сольовий обмін в організмі аналогічно гормонам кори надниркової залози. Враховуючи це. на основі тритерпенових сапонінів було створено ряд препаратів: гліцирам — моноамонійна сіль гліциризинової кислоти (виявляє протизапальну та протиалергійну дію, є синергістом кортикоїдних гормонів) і використовується для лікування бронхіальної астми та надниркової недостатності. Гліциренол — натрієва сіль гліциретинової кислоти — виявляє протизапальний та антимікробний ефект, використовується для лікування трихомонадних кольпітів.
НАСІННЯ КАШТАНА — SEMINA HIPPOCASTANI
Гіркокаштан звичайний — Aesculus hippocastаnum L., род. гіркокаштанові — Hippocastanaceae
Відомості про рослину, її поширення і заготівлю сировини наведені в розділі «Кумарини».
Хімічний склад сировини. Насіння містить суміш тритерпенових сапонінів, відому під загальною назвою есцин. У продуктах гідролізу ідентифікують два сапогеніни — протоесцигенін і барингтогенін С, які є похідними олеанану. Загальний вміст сапонінів складає 3-13 %. Крім того, насіння містить флавоноїди (0,15 %), у кількості значно меншій, аніж у листках..
R = ОН — Протоесцигенін
R = Н — Барингтогенін С
Біологічна дія та застосування. Для медичних цілей одержують субстанцію есцин, яка виявляє венотонізуючу та капілярозміцнюючу дію і входить до складу багатьох комплексних препаратів (есфлазид, анавенол, ескувазин та ін.).
КОРЕНЕВИЩА З КОРЕНЯМИ СИНЮХИ — RHIZOMATA CUMRADICIBUS POLEMONII
Синюха блакитна — Роlemónium coeruleum L., род. синюхові — Роlеmоnіасеае
Синюха голубая (синюха лазоревая, с. лазурная); латинізована назва походить від грецьк. polemos — війна (між двома правителями — Полемоном з Понта і Філетайром з Каппадокії — зчинилася сварка: хто відкрив лікарські властивості рослини); coeruleus, -um — блакитній.
Рослина багаторічна трав’яниста, з коротким, до 3 см завдовжки, косо зростаючим, товстим кореневищем, що густо вкрите тонкими, завдовжки до 15 см коренями. Листки чергові, непарноперисті. Квітки блакитні, зібрані у волотеві суцвіття. Чашечка дзвоникоподібна. На першому році життя рослина розвиває прикореневі листки. Плід — стулчаста коробочка.
Поширення. Зустрічається в степовій та лісостеповій зонах Європи, на Кавказі, в Середній Азії, на Далекому Сході. Росте на лісових галявинах і узліссях, вологих луках та серед чагарників. У зв’язку із складністю заготівлі дикорослої сировини введена в культуру.
Заготівля. Кореневища та корені викопують восени на першому році життя рослини або навесні другого року, очищають від землі, відмивають водою, товсті кореневища розрізають уздовж. Сушать на горищі або вільному повітрі, або в сушарках при температурі 50-60 °С.
Хімічний склад сировини. Усі органи рослини містять тритерпенові сапоніни, особливо багаті на них кореневища та корені рослин першого та другого року життя (20-30 %). Основні діючі речовини — сапоніни групи ß-амірину (полімонозиди), аглікони яких представлені ефірами високогідроксильованих тритерпенових спиртів: лонгіспіогенола, баригенола, камеліогеніна Е з оцтовою, тигліновою, пропіоновою та іншими кислотами. Крім того, містяться смолисті речовини, органічні кислоти, ліпіди та ефірна олія.
Біологічна дія та застосування. Препарати — відвар, сухий екстракт. Сировина запропонована як замінник імпортної сенеги. У формі відвару застосовується як відхаркувальний та заспокійливий засіб, у комбінації з сухоцвітом багновим — при виразці шлунка та дванадцятипалої кишки.
КОРЕYS АРАЛІ, МАНЬЧЖУРСЬКО — RADICES ARALIAE MANDSHURICAE
Аралія маньчжурська — Aralia mandshurica Rupr. et Maxim. (син. аралія висока — Aralia elata (Mig.) Seem.), род. аралієві — Araliaceae
Аралия высокая (аралия маньчжурская); aralia — назва невідомої етимології; латин. elatus, -а — високий.
Рослина. Невелике дерево з поверхневою кореневою системою і численними бічними циліндричними коренями різної ширини. Вони легкі, поздовжньотріщинуваті; пробка облуплюється; кора тонка, легко відокремлюється від деревини. Стовбур вкритий тріщинуватою корою з великою кількістю колючок. Гілки відсутні або у невеликій кількості зосереджені на самій верхівці. Квітки жовтувато-білі, у вигляді зонтиків, зібрані у складну волоть. Плід — куляста, синьо-чорна ягода.
Поширення. Дуже поширена на Далекому Сході, в Кореї і Північному Китаї. Росте на підлісках мішаних і хвойних лісів, особливо на галявинах і порубках, поодиноко або невеликими групами.
Заготівля. Восени, після достигання насіння, або рано навесні корені викопують, одразу очищають від дрібних корінчиків і землі, миють і розрізають на шматки завдовжки 10-12, діаметром 2-4 см.
Хімічний склад сировини. Корені містять тритерпенові сапоніни — аралозиди А, В і С, які є глікозидами олеанолової кислоти; а також алкалоїд аралін, сахара, ефірну олію, смоли, холін.
Біологічна дія та застосування. Препарати мають тонізуючі властивості, але слабші за настойку женьшеня. Настойка аралії 1:5 на 70 % спирті, сапарал (таблетки) застосовуються при астеноневротичних розладах, гіпотонії, депресивних станах.