Фармакогнозія з основами біохімії рослин - Ковальов В. М. 2004
Спеціальна частина
Алкалоїди
Лікарські рослини і сировина, які містять тропанові алкалоїди
ЛИСТЯ БЕЛАДОННИ — FOLIA BELLADONNAE
ТРАВА БЕЛАДОННИ —HERBA BELLADONNАЕ
КОРЕНІ БЕЛАДОННИ — RADICES BELLADONNAE
Беладонна звичайна — Atropa belladonna L., беладонна кавказька — Atropa eaucasica Kreyer., род. пасльонові — Solanaceae
Красавка обыкновенная (белладонна, сонная одурь); назва Atropa — за ім’ям однієї з трьох мойр — богинь долі; латин. belladonna — від італ. bellа — гарна, donna — жінка.
Рослина багаторічна трав’яниста з багатоголовим кореневищем та гіллястим циліндричним коренем, колір яких світло-брунатний, а злам — жовтий. Стебла заввишки 1-2 м, зверху поділяються на три гілки.
Листки чергові, але попарно зближені; один з них завжди значно більший за інший. Великі листки еліптичні, а парні до них — дрібнояйцеподібні; листки цілокраї, загострені, тонкі, голі, завдовжки 10-20, завширшки 5-12 см. Квітки поодинокі, пониклі, виходять з пазух листків. Чашечка п’ятизубчаста, віночок трубчастий, з п’ятьма відігнутими лопатями, буро-фіолетовий. Плід — двогнізда чорна блискуча соковита багатонасіннєва ягода завбільшки з вишню, із зеленою чашечкою і темно-фіолетовим соком.
Беладонна кавказька відрізняється від беладонни звичайної стеблом: воно із сизим нальотом і голе.
Поширення. Беладонна звичайна зустрічається в лісах Криму, Карпат, у Прикарпатті. Її занесено до Червоної книги України. Культивується в Україні (Лубни, Крим) і більшості країн Європи.
Заготівля дикорослої беладонни не проводиться. У господарствах заготовляють три види сировини. Листки збирають на початку цвітіння, кілька разів протягом літа. Пізніше, на стадії утворення насіння, скошують всю надземну частину рослини на висоті 10 см від землі. Плантації використовують 3-5 років. Після заключного збирання трави, перед ліквідацією плантації викопують корені, обтрушують їx від землі, миють, великі розрізають уздовж. Сушать швидко при температурі 40-45 °С. При заготівлі, переробці та застосуванні необхідно дотримуватися правил безпеки.
Хімічний склад сировини. Вся рослина містить тропанові алкалоїди. Загальна сума алкалоїдів: у коренях до 1,3%, у листках — до 1,2, у стеблах — до 0,65, у квітках — до 0,6, у стиглих плодах — до 0,7%.
Основний алкалоїд — лівообертаючий гіосціамін, який після його виділення з сировини переходить у рацемат атропін. У меншій кількості міститься апоатропін, беладонін, кускгігрин, скополамін. Супутні речовини - флавоноїди, кумарини, стерини.
Біологічна дія та застосування. Препарати беладонни є антихолінергічними засобами, виявляють спазмолітичну, бронхолітичну та болетамувальну активність, знижують секрецію слинних, потових та шлункових залоз, розширюють зіниці ока, викликають тахікардію.
Сухий екстракт, настойку беладонни, беластезин, бесалол, белалгін, бекарбон, белатамінал — спазмолітичні засоби при захворюваннях шлунково-кишкового тракту; краплі Зеленіна — при неврозах серця; белоїд — при функціональних порушеннях вегетативної нервової системи; акліман — при вегетативних дистоніях, клімактеричних порушеннях; беласпон — при безсонні, клімактеричних неврозах, вегетоневрозах; супозиторії анузол і бетіол мають болетамувальну дію і використовуються при лікуванні геморою.
У гомеопатії використовується вся рослина, зібрана на початку цвітіння при артеріальній гіпертонії. Беладонна викликає спазм капілярів, що веде до припинення запального процесу, тому її призначають при всіх гострих запаленнях і на початку багатьох інфекційних захворювань (грип, скарлатина тощо).
ЛИСТЯ БЛЕКОТИ — FOLIA HYOSCYAMI
ТРАВА БЛЕКОТИ — HERBA HYOSCYAMI
Блекота чорна — Hyoscyamus niger L., род. пасльонові — Solanaceae
Белена черная, куриная слепота; назва походить від грецыс. hyoskyamos: hys — свиня, kyamos — боби; niger — чорна, тому, що зів квітки чорно-фіолетовий.
Рослина дворічна трав’яниста опушена. Стебло прямостояче, розгалужене заввишки 20-60 см. Листки завдовжки 5-20, завширшки 3-Ю см; чергові, прості, нижні довгочерешкові, видовжено-яйцеподібні, виїмчасто перистонадрізані, верхні — сидячі, напівстеблоохоплюючі, яйцеподібні, виїмчасто-зубчасті, вкриті м’якими волосками, переважно по жилках і краю пластинки, середня жилка білувата, сильно розширюється поблизу основи; колір листків сірувато-зелений. Квітки брудно-жовтого кольору з фіолетовими жилками, зібрані в суцвіття-завиток. Плід — двогнізда, суха багатонасіннєва глечикоподібна коробочка, відкривається кришечкою.
Поширення. Зустрічається на всій території СНД як бур’ян на пустирях, луках, полях, коло житла. Заростей не утворює. Культивується в південних районах України та в Росії.
Заготівля. Стеблові листки збирають на початку цвітіння, траву — в період дозрівання плодів. Обривають усі великі листки, а дрібні розеткові ще раз збирають восени, якщо вони встигли відрости. Зібрану сировину складають пухко, щоб не викликати ферментації і почорніння при сушінні. Сушать швидко, на горищах, що добре вентилюються, розкладаючи тонким шаром (1-2 см) і періодично ворушать. Дозволяється сушити в сушарках при температурі 40-45 °С. Рослина отруйна, з неприємним запахом.
Хімічний склад сировини. Вміщує алкалоїди тропанового ряду: гіосціамін, скополамін та ін. (0,05-0,1 %). Листки багаті на флавоноїди, передусім рутин. Знайдено також глікозиди гіосципікрин, гіосцирезин, метилескулін.
Біологічна дія та застосування. Листки входили до складу цигарок для астматиків астматин. Зовнішньо застосовують олію блекоти як засіб при невралгіях, ревматизмі.
У гомеопатії використовується вся свіжа рослина (збирають на другому році життя під час цвітіння) як при збудженні ЦНС, так і при її пригніченні. Призначають при білій гарячці, галюцинаціях, при психічних порушеннях, під час інфекційних захворювань, як спазмолітичний засіб — при спазмах зорових м’язів, діафрагми, спазматичному кашлі.
ЛИСТЯ ДУРМАНУ — FOLIA DA TURAE
Дурман звичайний — Datura stramonium L., род. пасльонові — Solanaceae
Дурман обыкновенный; назва datura походить від латинізованої санскритської назви dhattura або араб. tatura від tat — колоти; stramonium — латинізована франц. stramoine — смердючий бур’ян.
Рослина однорічна трав’яниста, з неприємним запахом, заввишки до 1 м. Стебло пусте, порожнисте, розгалужене. Листки короткочерешкові, чергові, яйцевидні, виїмчасто-зубчасті, майже лопатеві, на верхівці загострені, при основі клиноподібні; жилкування перисте. По жовтувато-білих жилках, які виступають зісподу, помітне слабке опушення; запах специфічний, неприємний. Квітки білі, лійкоподібні, в пазухах листків; чашечка трубчаста, п’ятигранна. Плід — багатонасіннєва чотиристулкова коробочка яйцевидної форми, вкрита жорсткими колючками.
Поширення. Росте по всій території України, на Кавказі, в країнах Балтії, Середній Азії, на пустирях, уздовж доріг, поблизу житла, на полях. Культивується.
Заготівля. Збирають з пересторогою розвинуті листки у фазі цвітіння рослини в суху погоду. Восени висмикують всю рослину, обривають листки, стебла спалюють, попіл використовують як добриво. Сушать так само, як сировину блекоти.
Листки гігроскопічні, тому зберігають їх у добре запакованій тарі, в сухому провітрюваному приміщенні. Рослина отруйна.
Хімічний склад сировини. Сума алкалоїдів становить 0,25-0,4%, головним чином містяться гіосціамін та скополамін, є леткі олії (0,04%), каротиноїди, дубильні речовини.
Біологічна дія та застосування. Листки входили до складу протиастматичного збору, цигарок астматин та астматол. Олію дурману застосовують як розтирання при невралгіях, ревматизмі, входить вона до складу лініментів.
У гомеопатії використовується свіжа квітуча рослина і плоди при інфекційних захворюваннях або інтоксикаціях, які супроводжуються галюцинаціями та маніакальним психозом, при сильних судомах.
ПЛОДИ ДУРМАНУ ІНДІЙСЬКОГО — FRUCTUS DATURAE INNOXTAE
НАСІННЯ ДУРМАНУ ІНДІЙСЬКОГО — SEMINA DATURAE INNOXIAE
Дурман індійський — Datura innoxia Milt., род. пасльонові — Solanaceae Дурман индийский Рослина багаторічна трав’яниста заввишки до 1,5 м.
Стебло прямостояче, порожнисте, гіллясте, густоопушене.
Листки чергові, черешкові, яйцевидні, опушені. Квітки білі, поодинокі, завдовжки до 15 та діаметром 8,5 см, розміщені в розгалуженнях стебла. Плоди — кулясті багатонасіннєві коробочки діаметром до 5 см, вкриті колючками завдовжки до 1 см. Насіння кулясто-нирковидної форми, сплюснуте, завдовжки 4-5, завширшки 5-4 мм, з дрібноямчастою поверхнею, від сіро-бурого до вохристо-жовтого кольору.
Поширення. Батьківщина — Центральна та Південна Африка. Вважається заносною та сміттєвою рослиною. Культивується як однорічна культура в Росії, Південному Казахстані, Середній Азії. Культура апробована в Криму.
Заготівля. Збір ведуть 2-3 рази протягом літа, в період побуріння нижніх коробочок. Зрілі плоди містять менше алкалоїдів. Одразу після збирання їх ріжуть на соломорізці і сортують на насіння та частини коробочок; сушать окремо в сушарках при температурі 40-45 °С або на сонці під тентами.
Хімічний склад сировини. Сировина містить алкалоїди (0,2-0,4 %), основним з яких є скополамін; є також гіосціамін, тропін, псевдотропін, нікотин тощо. Вміст алкалоїдів залежить від фази вегетації та ступеня стиглості насіння.
Біологічна дія та застосування. Плоди є промисловою сировиною для отримання скополаміну гідробраміду, а також скополаміну та гіосціаміну камфорно-кислого для таблеток аерон, які використовують при морській та повітряній хворобі.
КОРЕНЕВИЩА СКОПОЛІЇ КАРНІОЛІЙСЬКОЇ — RHIZOMATA SCOPОLIAE СARNIOLICAE
Скополія карніолійська — Scopólia carniólica Jacq., род. пасльонові — Solanaceae
Скополия карниолийская; родинна назва походить від імені італійського ботаніка і лікаря J. Scopoli, латин. carniolicus, -а — карніолійський, крайнський.
Рослина багаторічна трав’яниста заввишки 30-80 см, зі слабо розгалуженим кореневищем. Корені зігнуті, сильно горбисті і зморшкуваті, зовні бурувато-сірі, на зламі світло-сірі, завтовшки 1-2 см. Стебла інколи при основі фіолетові, знизу вкриті лусочковидними листочками. Листки яйцевидні, цілокраї або з 1-2 зубчиками біля верхівки. Черешки крилаті, завдовжки до 2 см. Квітки поодинокі, завдовжки до 3,5 см, на довгих квітконіжках із дзвоникуватим віночком, вишнево-фіолетові зовні та жовто-бурі в середині. Плід — округла коробочка, відкривається кришечкою. Цвіте в квітні-травні, плоди достигають у червні. У липні наземна частина повністю відмирає. В ся рослина отруйна.
Поширення. Ареал виду охоплює гірські райони Середньої та Південної Європи, рослина розповсюджена на Кавказі, в Карпатах, Молдові. Росте в широколистих лісах, по схилах та річних долинах.
Заготівля ведеться з ранньої весни до кінця літа. Кореневища викопують, обтрушують, швидко миють, товсті розрізають уздовж, 2-3 дні підв’ялюють, а потім сушать у сушарках при температурі не вище 60 °С. У ясну погоду можна сушити на сонці або на добре провітрюваних горищах.
Допускається лише ліцензійний збір.
Рослина внесена до Червоної книги України, ареал її скорочується.
Хімічний склад сировини. Всі частини рослини містять тропанові алкалоїди гіосціамін, скополамін та ін. Найбільш багаті на алкалоїди кореневища (0,55 %). Крім алкалоїдів присутні кумарини (скополетин).
Біологічна дія та застосування. Кореневища використовують для вилучення атропіну, гіосціаміну та скополаміну, однак у зв’язку з отриманням синтетичного атропіну потреба у сировині зменшилась. Заготовляють скополію в невеликій кількості для експорту та потреб народної медицини.
Піролізидинові алкалоїди
Піролізидинове ядро алкалоїдів є циклічною структурою з двох піролідинових кілець із загальним атомом азоту; утворюється з орнітину через стадію проміжного продукту — путресцину. Цей діамін спочатку зазнає окислювального дезамінування або переамінування з утворенням 4-амінобутаналя. Дві молекули сполуки з’єднуються і дають шифову основу.
Деякі алкалоїди цього класу є ефірами нецинових основ з однією чи двома монокарбоновими, дикарбоновими кислотами (так званими нециновими кислотами). Вони утворюються, як правило, з розгалужених амінокислот (ізолейцину, валіну).
З групи піролізидинових алкалоїдів у природі найчастіше зустрічаються похідні ретронецину, геліотридину, платинецину й отонецину. Вони присутні в рослинах родини Fabaceae, Orchidaceae, Santalaceae, Scrophulariaceae. За винятком платинецину всі вони містять подвійний зв’язок у піролідиновому кільці; є гепатотоксичними і канцерогенними сполуками. Наявність піролізидинових похідних скорочує можливості тривалого застосування коренів живокосту лікарського (Radices Symphyti), трави огірочника лікарського (Herba Boraginis), листя мати-й-мачухи (Folia Farfarae).