МЕДИЧНА БІОЛОГІЯ, АНАТОМІЯ, ФІЗІОЛОГІЯ ТА ПАТОЛОГІЯ ЛЮДИНИ - Я.І.Федонюк 2010

БІОЛОГІЯ

РОЗДІЛ 2. БІОГЕОЦЕНОТИЧНИЙ РІВЕНЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ЖИТТЯ І МІСЦЕ ЛЮДИНИ В НЬОМУ

2.1. ОСНОВИ ЕКОЛОГІЇ ЛЮДИНИ

Середовище як екологічне поняття

Середовище - обов'язковий компонент усіх живих систем. Організм і середовище знаходяться в тісній взаємодії і функціонують як єдине ціле. Поза середовищем організм не існує. Середовищем називають сукупність усіх зовнішніх елементів, які діють на живий організм у місці його існування. Види середовищ - наземно-повітряне, водне, грунт, а також живі організми як особливе середовище існування. Елементи середовища, що здійснюють певний вплив на організми, називаються екологічними факторами. Розрізняють абіотичні, біотичні і антропічні екологічні фактори. Абіотичні - це фактори неживої природи (вологість, тепло, світло, грунт, рельєф), біотичні - фактори живої природи, антропічні (антропогенні) - вплив людини. На організм одночасно діє багато факторів, але лише деякі з них є життєво важливими. Такі фактори називаються обмежувальними, їх відсутність або наявність нижче або вище критичних рівнів унеможливлює існування організму. Кожний екологічний фактор характеризується інтенсивністю дії. Інтенсивність фактора, найбільш сприятлива для життєдіяльності, називається оптимумом. Значення інтенсивності дії екологічного фактора, за якими існування організму неможливе, називають нижньою і верхнею межами витривалості (критичні точки мінімуму і максимуму). Діапазон пристосованості виду до умов середовища називають екологічною валентністю. Види з великою екологічною валентністю здатні витримувати значні коливання зовнішніх умов, з малою існують лише у вузьких їх межах. Перших називають евритопними (грец. eurus - широкий), інших - стенотопними (грец. stenos - вузький). Один і той же вид до одних факторів може бути евритопним, до інших - стенотопним.