МЕДИЧНА БІОЛОГІЯ, АНАТОМІЯ, ФІЗІОЛОГІЯ ТА ПАТОЛОГІЯ ЛЮДИНИ - Я.І.Федонюк 2010

БІОЛОГІЯ

РОЗДІЛ 2. БІОГЕОЦЕНОТИЧНИЙ РІВЕНЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ЖИТТЯ І МІСЦЕ ЛЮДИНИ В НЬОМУ

2.5. МЕДИЧНА АРАХНОЕНТОМОЛОГІЯ

Тип Членистоногі (Arthropoda)

Клас Комахи (Insecta)

Найбільш численний клас типу Членистоногі, який об'єднує всіх трахейнодихаючих членистоногих з трьома парами кінцівок. Звідси інша назва класу - Шестиногі (Hexapoda). Наука про комах називається ентомологією.

Тіло комах поділяється на три відділи - голову, груди і черевце. На голові - пара членистих вусиків, ротовий апарат, пара складних (фасеткових) очей, часто є прості очка. Груди складаються з трьох члеників, до кожного з них прикріплюється по парі ніг. У літаючих комах до другого і третього або тільки до другого членика грудей прикріплені крила. Покриви тіла представлені хітинізованою кутикулою, гіподермою і базальною мембраною. Мускулатура дуже диференційована і утворена поперечносмугастими м'язами. Порожнина тіла-міксоцель, заповнена гемолімфою. Травна система складається з ротової порожнини зі слинними залозами, глотки, стравоходу, вола, жувального шлунка, середньої кишки (часто з пілоричними придатками) і задньої кишки з анальним отвором. Органи виділення - мальпігієві судини (впадають у задню кишку), жирове тіло (нагромаджує токсичні речовини). Органи дихання - трахеї (система розгалужених трубочок різного діаметру), відкриваються дихальними отворами (стигмами). Кінцеві трубочки (трахеоли) проникають навіть всередину окремих клітин. Таким чином, дихальна система виконує функцію кровоносної системи щодо транспортування кисню до тканин. Кровоносна система в зв'язку з особливостями органів дихання розвинена порівняно слабо. Незамкнута. Серце і аорта розташовані на спинному боці. По кровоносній системі циркулює гемолімфа. Нервова система складається з надглоткового й підглоткового гангліїв та навкологлоткових комісур, що разом утворюють навкологлоткове кільце, і черевного нервового ланцюжка. Особливого розвитку досягає надглотковий ганглій, який часто називають головним мозком. Органи чуттів -дотику, нюху, зору, смаку, слуху-досягають високого рівня розвитку. Комахам властиві складні форми поведінки, в основі яких лежать інстинкти. Розмножуються лише статевим способом, роздільностатеві, добре виражений статевий диморфізм (відмінності між самками і самцями). Постембріональний розвиток- прямий (нижчі комахи) і з метаморфозом (перетворенням): неповний метаморфоз (яйце- личинка-імаго), повний метаморфоз (яйце-личинка-лялечка-імаго).

Медичне значення. Серед комах відомі: 1) переносники збудників хвороб, у тому числі масових (епідемій); 2) ектопаразити; 3) отруйні комахи; 4) збудники хвороб. Найбільше медичне значення мають наступні ряди: ряд Воші, ряд Блохи; Ряд Клопи; ряд Тарганові; ряд Двокрилі.

Ряд Воші (Anoplura). Безкрилі кровосисні комахи. Специфічні паразити ссавців. Кожний вид паразитує на певному хазяїні і не переходить на особини інших видів. На тілі людини паразитують головна, одежна і лобкова воші (рис. 2.51).

Рис. 2.51. Воші людини:

а — головна воша, самець; б - самка; в - гнида (яйце) головної воші; г — одежна воша, самець; в - гнида одежної воші; є - лобкова воша; ж - гнида лобкової воші; 1 - яйце; 2 - кришечка; 3 - приклеююча

Головна воша (Pediculus humanus capitis).

Локалізація - волосиста частина голови.

Морфофізіологічна характеристика. Комахи сірого кольору. Довжина самця 2-3 мм, самки - 3-4 мм. Тіло сплюснуте в дорзо-вентральному напрямі, складається з голови, грудей і черевця. На голові - пара коротких, товстих вусиків, пара простих очей (іноді відсутні), колючо-сисний ротовий апарат, який у спокійному стані втягнутий всередину голови і його не видно зовні. Грудні сегменти злиті, несуть три пари ніг. Лапка має рухомий кігтик, за допомогою якого воші чіпляються за волосся. Крила відсутні. По боках черевця глибокі вирізки. Останній членик черевця в самки роздвоєний, у самця - заокруглений. У самців в кінці черевця видно копулятивний апарат.

Життєвий цикл. Розвиток з неповним метаморфозом (яйце-личинка-імаго). Яйця (гниди) приклеюють до волосся секретом клейових залоз.

Весь розвиток відбувається на тілі людини. З яйця виходить личинка, яка після трьох линянь перетворюється в імаго. Личинка й імаго живляться кров'ю. Тривалість життя дорослої воші 27-38 днів. За цей час самка відкладає до 150 яєць. Розвиток від яйця до статевозрілої стадії триває 2-3 тижні.

Медичне значення. Головна воша - постійний ектопаразит людин, збудник педикульозу (вошивості). Укуси вошей супроводжуються свербежем, розчісами і подразненнями шкіри. При сильній інвазії може утворитися так званий ковтун (склеювання волосся). Проте основне медичне значення головної воші в тому, що вона є специфічним переносником збудників епідемічних (вошивих) поворотного і висипного (рідше) тифів. Збудники ендемічних поворотного та висипного тифів переносяться кліщами.

Профілактика. Особиста - для попередження педикульозу необхідно регулярно мити тіло з одночасною зміною білизни, підтримувати в чистоті одяг і житло. Громадська- виявлення і лікування педикульозу, санітарний нагляд за місцями масового перебування людей: вокзали, готелі, потяги, пароплави, бані, перукарні. Для знищення головної воші застосовують інсектицидне мило, для знищення гнид - спеціальні засоби. Механічні засоби - стрижка і гоління волосся та ін.

Одежна воша (Pediculus humanus humanus).

Локалізація - натільна білизна, одяг, при живленні кров'ю переходить на тіло.

Морфофізіологічна характеристика і життєвий цикл. За зовнішнім виглядом і розвитком дуже схожа з P.humanus capitis. У даний час їх відносять до різних підвидів одного виду P.humanus. Має більші розміри: самець завдовжки 2,1-3,75 мм, самка 2,2-4,75 мм. Тіло світло-сірого або білуватого кольору. Відмінні зовнішні ознаки - менш глибокі вирізки по краю черевця, менш виражена пігментація бічних сегментів черевця, вусики на голові тонші і довші. Розвиток з неповним метаморфозом (яйце-личинка- імаго). Яйця приклеює до поверхні одягу. Всі стадії розвитку відбуваються на людині. Тривалість життя до 48 днів. За цей час самка відкладає 300 яєць - у два рази більше, ніж головна. Цикл розвитку триває до 16 днів.

Медичне значення. Одежна воша - постійний ектопаразит людини, збудник педикульозу, специфічний переносник збудників епідемічних (вошивих) висипного і поворотного тифів. Роль одежної воші як специфічного переносника збудника висипного тифу встановив у 1909 р. французький бактеріолог і паразитолог Ш.Ніколь (Нобелівська премія, 1928).

Епідемічні поворотний і висипний тиф - облігатно-трансмісивні захворювання, антропонози, які можуть приймати характер епідемій, охоплюючи великі маси людей. У 1874 р. Г.М.Мінх і в 1881 р. І.І. Мечников дослідами на собі довели, що кров хворих на епідемічний поворотний тиф є заразною. У 1876 р. O.O. Мочутковський дослідами на собі встановив, що кров хворих на епідемічний висипний тиф теж є заразною.

Збудник поворотного (спірохети Обермейєра) і збудник висипного (рикетсії Провачека) тифів передаються від хворої людини через вошей, які насмоктавшись крові, здатні заражати людей протягом усього життя. Спосіб зараження людини має певні особливості, які пов'язані з біологією збудників. Спірохети з кишечника воші проникають у гемолімфу, де розмножуються і нагромаджуються. Рикетсії проникають в клітини кишкового епітелію воші, де інтенсивно розмножуються. При цьому клітини епітелію руйнуються, рикетсії попадають у порожнину кишечника воші, а потім виділяються з її випорожненнями. У слинні залози воші спірохети і рикетсії не попадають. Укус зараженої воші сам по собі не заразний. Але супроводжується свербежем і розчісами шкіри. На поворотний тиф людина заражається при роздавленні заражених вошей під час чухання і втиранні їх гемолімфи разом зі спірохетами в ранки від укусів або розчіси шкіри. Такий спосіб зараження називається контомінацією. На висипний тиф людина заражається, втираючи випорожнення зараженої воші разом з рикетсіями в ранки від укусів або розчіси (контомінація).

Профілактика - як при головній воші.

Лобкова воша, або площиця (Phthirns pubis).

Локалізація - волосяний покрив на лобку, інколи на бровах, повіках, під пахвами.

Морфофізіологічна характеристика та життєвий цикл. Лобкова воша менша, ніж головна і одежна: самці довжиною близько 1 мм, самки - 1,5 мм. Тіло коротке, широке, груди і черевце майже не відмежовані. Тривалість життя імаго лобкової воші 17-26 днів. За цей час самка відкладає близько 50 яєць. Розвиток з неповним перетворенням.

Медичне значення - постійний ектопаразит, збудник фтиріазу (вошивості). Збудників захворювань не переносить.

Профілактика. Така ж, як при інших видах вошей.

Ряд Блохи (Aphaniptera). Блохи - безкрилі кровосисні комахи, ектопаразити людини і тварин. Типовими представниками є людська блоха і щуряча блоха.

Людська блоха (Pulex irritans). Тіло сплюснуте з боків. На голові - пара простих очей, короткі вусики, колючо-сисний ротовий апарат. Крил немає. Задня пара ніг довша від інших, стрибального типу. Черевце складається з 10 сегментів, у самців кінчик черевця загнутий наверх. На поверхні тіла є волоски, щетинки, зубчики і зубці, які мають значення для систематики (рис. 2.52).

Рис. 2.52. Людська блоха (Pulex irritans).

Розвиток з повним метаморфозом (яйце-личинка-лялечка- імаго). Яйця відкладають у приміщеннях (щілини, тріщини підлоги, сухе сміття), у природних умовах - у норах гризунів. З яйця виходить безнога червоподібна личинка білого кольору, яка живиться органічними речовинами, що розкладаються, а також випорожненнями бліх. Личинка утворює кокон і перетворюється в лялечку (рис. 2.53).

Рис. 2.53. Розвиток блохи:

1 -яйце; 2 -личинка; 3 -лялечка; 4 - кокон, очищений від сторонніх частинок; 5 - звичайний вигляд кокона.

Доросла блоха живе до 1,5 років, живиться кров'ю.

Цикл розвитку блохи залежно від температури і вологості середовища триває від 19 до 270 днів.

Медичне значення. Укуси бліх болючі, викликають подразнення нервових закінчень у шкірі, людина відчуває свербіж, який супроводжується розчісами, вторинною інфекцією, нагноєннями. Але головне значення в тому, що блохи - переносники збудників чуми. Чума (син.: чорна смерть) - гостра особливо небезпечна природно-осередкова факультативно-трансмісивна хвороба бактеріальної природи. Природні резервуари чуми - різні гризуни: щури, тарбагани, ховрахи, хом'яки, піщанки, полівки. Найбільш небезпечні щуряча (Xenopsyllacheopis), тарбаганова (Oropsylla silantievi), інші блохи. Людська блоха теж передає збудника чуми. Блохи заражаються при ссанні крові заражених тварин. Збудник чуми розмножується в шлунку блохи, утворюючи пробку, яка закриває його просвіт ("чумний блок»). Коли блоха хоче знову ссати кров, блок заважає проходженню крові, тоді блоха відригує його в ранку від укусу і вносить в організм хазяїна велику кількість бактерій. Можливе також зараження, коли людина втирає фекалії заражених бліх разом з бактеріями чуми в ранки від укусів або в розчіси на шкірі. Існують й інші шляхи зараження (с), тому чума належить до факультативно-трансмісивних захворювань. Крім чуми, блохи можуть передавати збудників ендемічних висипнотифозних лихоманок, а також збудника туляремії.

Профілактика. Підтримання чистоти в приміщеннях, вологе прибирання, ліквідація місць виплоду бліх - щілин, тріщин у підлозі. Для знищення бліх у приміщеннях або на одязі застосовують інсектициди. У природних умовах знищують гризунів (і разом з ними бліх) у норах за допомогою отрутохімікатів.

Ряд Напівтвердокрилі або Клопи (Hemiptera sin. Heteroptera). Передні крила наполовину жорсткі, до вільних кінців перетинчасті. Більшість видів живиться соками рослин. Деякі клопи перейшли до паразитичного способу життя. Медичне значення мають постільна блощиця і поцілунковий клоп.

Постільна блощиця (Cimex lectularius). Географічне

поширення - повсюдне у житлах людей.

Морфофізіологічна характеристика. Тіло червоно-бурого кольору, сплюснуте в спинно- черевному напрямі. Довжина самок - 6 мм, самців 5 мм. На голові - довгі членисті вусики, пара складних очей, колючо-сисний ротовий апарат. Груди складаються з трьох сегментів, кожний з яких несе по парі ніг. На верхньому боці другого сегмента розташована пара рудиментарних надкрил, позаду третьої пари - пахучі залози, які видають специфічний запах. Сегментоване черевце самки має округлу форму, у самця воно більш вузьке і задній кінець черевця самця асиметричний внаслідок наявності тут вирізки, в якій розміщується серпоподібно зігнутий копулятивний орган (рис. 2.54).

Рис. 2.54. Постільна блощиця (Cimex lecturalius):

а - самка; б - задній кінець тіла самки; в — задній кінець, тіла самця; 1 - отвір копулятивної сумки; 2 - копулятивний орган.

Життєвий цикл. Розвиток з неповним метаморфозом. Самка відкладає яйця в ті ж місця, де мешкає сама — у щілини ліжок, меблів, стін, шви матраців, під шпалери, рами картин.

Розмножуються дуже швидко. За один день самка може відкласти до 12 яєць, а за все життя до 500.

Личинки клопів проходять 5 стадій; останню п'яту називають німфою, Личинка, яка тільки що вийшла з яйця, схожа на дорослого клопа.

Личинки і дорослі живляться кров'ю. Нападають на людину переважно вночі. Можуть довго (по кілька місяців) голодувати. Стійко переносять низьку температуру; при температурі -17° С лишаються живими близько доби. Поширюються шляхом занесення дорослих, личинок, яєць з одягом, меблями, килимами тощо. Часто паразитує на лабораторних тваринах при антисанітарних умовах їх утримання.

Медичне значення. Тимчасовий ектопаразит людини. Слина блощиці містить отруйний секрет, тому укуси її болючі. На місці укусу виникає почервоніння і набряк. Своїми укусами порушують нормальний сон людини, що відбивається на її здоров'ї. Перенесення блощицею збудників трансмісивних хвороб не встановлено.

Профілактика. Яйця блощиць знищують механічним способом, личинок і дорослих - за допомогою інсектицидів.

Клоп поцілунковий (Triatoma infestans) - переносник трипаносоми (Tripanosoma cruzi) - збудника американського трипаносомозу (хвороби Чагаса). Належить до родини Reduviidae, роду Triatoma. Розміри великі -від 1,5 до 3,5 см (рис. 2.55). Ведуть нічний спосіб життя. Живуть у норах диких тварин, гніздах птахів. Деякі види тісно пов'язані з людиною, зустрічаються в глинобитних будинках, очеретяних дахах. Тимчасові ектопаразити тварин і людини. Живляться кров'ю. Нападаючи на людину, клопи кусають її близько очей або в губи там, де шкіра переходить у слизову оболонку (звідси назва -поцілунковий). Нассавшись крові, клоп розвертається на 180° і випускає на місці укусу краплю фекалій, яка містить трипаносом. Вони проникають або в ранку від укусу, або в розчіси на шкірі.

Рис. 2.55. Поцілунковий клоп (Triatoma infestans).

Ураженість клопів в осередках трипаносомозу складає до 50 %.

Основний захід профілактики - покращання соціально-побутових умов (побудова будинків сучасного типу). Знищення клопів ускладнено тим, що вони паразитують на різних тваринах.

Ряд Тарганові (Blattoidea). Відомо понад 300 видів, в Україні

- близько 20 видів. Медичний інтерес являють синантропні види

- чорний тарган (Blatta orientalis) і рудий, або прусак (Blatta germanica).

Розмір першого - 20-26 мм, іншого - 8-11 мм. Тіло сплюснуте в спинно- черевному напрямку. Голова спрямована ротовими органами донизу і майже цілком прикрита зверху великою щитоподібною передньоспинкою. Вусики -щетинкоподібні, багаточленикові. Ноги- бігальні. Крил-дві пари.

Передні крила - шкірясті, задні - перетинчасті (у спокійному стані сховані під надкрилами). У самців чорного таргана передні крила розвинені, у самок редуковані (рис. 2.56).

Рис. 2.56. Синантропні таргани:

а - прусак (Blatta germanica); б - чорний тарган (Blatta orientalis).

У самців і самок рудого таргана крила розвинені. Постембріональний розвиток відбувається з неповним перетворенням. Живуть у житлах людей, особливо в кухнях, сміттєпроводах. Живляться харчовими продуктами, які вживають люди, різноманітними відходами. Часто зустрічаються в їдальнях. Вдень ховаються в щілини, вночі виходять на пошуки їжі.

Медичне значення.

Таргани - механічні переносники збудників захворювань, у першу чергу - шлунково- кишкових. Можуть переносити збудників, черевного тифу, дизентерії, туляремії, дифтерії, яйця гельмінтів, цисти найпростіших

Ряд Двокрилі (Diptera). Двокрилі характеризуються наявністю тільки однієї (передньої) пари крил. Задня пара видозмінена в невеликі придатки - дзижчальця, які виконують функцію рівноваги.

Родина Комарі справжні (Culicidae). В Євразії найбільш часто зустрічаються три роди комарів:

Anopheles (малярійний комар), Culex і Ajdes (немалярійні комарі). Кровосисними є лише самки. Комарі Anopheles передають людині збудників малярії. Деякі види Алсіев передають збудників туляремії, японського енцефаліту, лімфоцитарного хоріоменінгіту, жовтої пропасниці, пропасниці Денге, сибірки; деякі види Culex - збудників японського енцефаліту, туляремії. Комарів роду Anopheles в Євразії налічується близько 10 видів, з них найпоширеніший - комар звичайний малярійний (A.maculipennis). Біологія комарів найбільш повно вивчена В.М.Беклемішевим (1890-1962) і його учнями.

Морфофізіологічна характеристика. На всіх стадіях розвитку малірійні і немалярійні комарі відрізняються між собою (рис. 2.57). Яйця комарів Anopheles відрізняються від яєць Culex не тільки за формою, але й за способом відкладання.

Рис. 2.57. Головні відмінності малярійного і немалярійного комарів:

1 - поплавки яєць анофелес; 2 - дихальця личинок; 3 - дихальні трубки лялечок; 4 - вусики (антени); 5 - нижні щелепні щупики; 6 - хоботок; 7 - очі; 8 - грудний відділ; 9 - черевце дорослого комара.

Anopheles відкладають яйця розкидано, поодинці на поверхні води. Кожне з них облямоване увігнутим пояском і має плавальну камеру. Яйця Culex не мають пояска і камер, відкладаються на поверхню води купками у вигляді човника. Яйця Алсіез відкладаються на сиру землю біля пересихаючих водойм і рідше на поверхню води як купками,так і розкидано.

Личинки Culex і Алсіез мають дихальний сифон у вигляді трубки на передостанньому членику черевця. Тому у воді розташовуються під кутом, прикріплюючись сифоном до її поверхні. Личинки Anopheles не мають дихального сифона і розташовуються на воді горизонтально.

Лялечки мають форму коми, відрізняються будовою дихальних трубочок (сифональні ріжки). У Anopheles дихальні трубочки конічної форми, у Culex - циліндричної.

На імагінальній стадії є відмінності в будові придатків голови, кольорі крил і посадці. У самок Anopheles нижньощелепні щупики за довжиною приблизно рівні з хоботком, у немалярійних комарів - короткі, складають 1/3-1/4 довжини хоботка. У самців Anopheles нижньощелепні щупики за довжиною рівні з хоботком, з булавоподібними потовщеннями на кінці, у немалярійних комарів - звичайно довші від хоботка, без булавоподібного потовщення. По боках ротового апарату комарів знаходяться вусики. У самців вони покриті довгими волосками, у самок - короткими (рис. 2.58). Жилки крил вкриті лусками, які можуть утворювати малюнок з плям. A. maculipennis у середній частині крила має 4 темні плями, у комарів Culex такі плями відсутні. При посадці комарі Anopheles тримають черевце піднятим і знаходяться під кутом до поверхні. В інших комарів тіло при посадці зігнуте, черевце нахилене до субстрату або паралельне до нього.

Рис. 2.58. Будова голови малярійного (Anopheles) немалярійного (Culex) комарів:

А - Culex; Б - Anopheles; 1 - самка; 2 - самець; а вусики; б - хоботок; в - щупики.

Життєвий цикл і біологічні особливості. Розвиток з повним метаморфозом (яйце-личинка- лялечка-імаго). Яйця, личинки і лялечки розвиваються у воді. Молодий окрилений комар-анофелес спочатку знаходиться поблизу водойм у прибережній рослинності. У цей час комарі (самки і самці) живляться тільки соками рослин. Через кілька днів при настанні сутінків самці утворюють рої. Самка влітає в рій і залишає його з одним із самців. Після запліднення самка шукає здобич і ссе кров людини чи тварин. Кров необхідна для розвитку яєць.

Для живлення кров'ю в самок є колючо-сисний ротовий апарат. У самця ротові органи пристосовані для живлення соками рослин. Самки Anopheles живляться переважно в приміщеннях, тому від водойм летять до населених пунктів. Зона поширення комарів навколо анофелогенних водойм досягає приблизно 3 км. Нассавшись крові, самка відлітає в якийсь притулок і лишається в ньому, поки не завершиться перетравлення крові і одночасно дозрівання запліднених яєць. Потім самка летить до водойми і відкладає яйця. Описаний цикл життя самки від початку живлення кров'ю до відкладання яєць дістав назву гонотрофічного циклу (грец. gonos -сім'я, статева клітина, trophe -живлення). Після відкладання яєць самка знову шукає здобич, живиться кров'ю. Таких циклів протягом літа може бути 2-3-6. Тривалість життя самки в літній період близько 1 місяця. Самці незабаром після спаровування гинуть; тривалість їх життя дорівнює кільком дням.

Для відкладання яєць Anopheles використовують водойми зі стоячою або і повільнопроточною водою. Кількість яєць в одній кладці коливається від 60 до 350. З яєць вилуплюються личинки, які дихають атмосферним повітрям. Личинки Anopheles живуть виключно в чистих або майже чистих водоймах Водойми зі значною кількістю органічних речовин і завислих частинок, як і затінені, для них непридатні. Тому у боротьбі з комарами A. maculipennis добрий ефект дає обсаджування берегів водойм деревами з великою і розлогою кроною. Тривалість розвитку личинки залежить від температури води. Розвиток починається при температурі не нижче +10° С. Оптимальна температцура +25° С. Мінімальний період розвитку личинки 15 днів. Живляться личинки бактеріями і рослинними рештками, для чого фільтрують воду і заковтують всі частки, які можуть пройти в ротовий отвір. Ця біологічна особливість личинок комарів використовується для знищення їх шляхом розпилення на поверхні водойм порошкоподібних отруйних речовин. Личинки перетворюються в лялечок, лялечки - в імаго. Найпоширеніший в нашій країні комар A. maculipennis вважався одним видом. На сьогодні відомо, що він включає 6 видів-двійників, які відрізняються рядом біологічних особливостей, зокрема характером зимування. У всіх видів-двійників A. maculipennis зимують запліднені самки. Місцями зимування для одних з них служать підвали, де вони впадають у діапаузу, для інших - хліви, де вони живляться кров'ю тварин усю зиму. Самці гинуть восени.

Комарі роду Алсіез за біологічними особливостями відрізняються від анофелесів. Місцями виплоду більшості видів Алсіев є тимчасові водойми: калюжі, канави, заболочені місця. Личинки деяких видів можуть розвиватися в невеликих посудинах, у тому числі у відрах, діжках, консервних банках тощо. Гниючі органічні речовини їм не шкодять. Характерною рисою комарів Алсіев є неодночасне вилуплення личинок з яєць однієї кладки, воно розтягується на тижні і навіть місяці. Це пристосування до життя в періодично пересихаючих водоймах. Якщо водойма пересихає до завершення розвитку личинок і вони гинуть, то при новому затопленні личинки вилуплюються з яєць, що залишилися. Це забезпечує існування виду. Для одних видів Алсіев, яких називають моноциклічними, властивий розвиток за літо однієї генерації, для інших - поліциклічних - кілька генерацій. Дорослі комарі найбільш активні увечері, але можуть нападати на здобич і вдень, особливо в хмарну погоду. Вдень вони ховаються в траві, кущах, ямах поблизу водойм.

Профілактика і заходи боротьби. Особиста - захист від укусів комарів. Громадська - знищення комарів на всіх стадіях розвитку. Боротьба з комарами включає ряд заходів: 1) знищення дрібних резервуарів з водою, які не використовує людина; 2) розпилювання у водоймах, які слугують місцями виплоду, отрутохімікатів; 3) нафтування водойм, що перешкоджає доступу кисню; 4) очищення водойм від рослинності; 5) осушення місцевості - меліорація; 6) біологічні методи боротьби: розведення рибок гамбузій, які живляться личинками комарів (але гамбузія може жити при температурі води не нижче +5° С); використання природних ворогів (наприклад, приваблювання кажанів), збудників грибкових, бактеріальних і вірусних хвороб комарів; генетичних методів (випускання в природу стерильних самців); 7) зоопрофілактика-про проектуванні поселень між потенціальними місцями виплоду комарів і жилими будинками розміщують тваринницькі ферми, тому що комарі охоче живляться кров'ю тварин; 8) знищення окрилених форм у місцях зимівлі (підвали, горища, хліви) за допомогою інсектицидів. Всі інсектициди застосовують так, щоб вони не нанесли шкоди живій природі.

Родина Метелівкові (Psychodidae). Москіти роду Phlebotomus - тимчасові ектопаразити, специфічні переносники збудників лейшманіозів, гарячки папатачі. Морфофізіологічні характеристика. Дрібні комахи з довгими ніжками, яскраво-жовтого, сірого або брунатного кольору, довжина тіла 1,3-3,5 мм. Тіло і крила сильно опушені волосками (рис. 2.59). Нападають вночі та в сутінках. Зустрічаються як поблизу житла людини, так і в дикій природі, де живуть у печерах, норах гризунів та інших тварин.

Рис. 2.59. Москіт

Життєвий цикл. Розвиток з повним метаморфозом.

Личинки розвиваються в гниючому смітті. Живляться органічними речовинами. Лялечки не живляться. Самці живляться соком рослин, самки ссуть кров людини і тварин.

При оптимальних температурах від кладки яєць до розвитку імаго проходить 46 днів. Окрилені москіти тримаються поблизу місць виплоду.

Заходи боротьби з москітами - очищення територій від сміття, застосування контактних інсектицидів у житлових приміщеннях, знищення гризунів у норах.

Родина Справжні мухи (Muscidae). З цієї родини медичне значення мають синантропні мухи - механічні переносники збудників хвороб (муха хатня, муха-жигалка) і збудники міазів.

Муха хатня (Musca domestica) - механічний переносник збудників інфекційних й інвазійних хвороб.

(Phlebotomus pappatasii). Довжина тіла самок 5,8-7,5 мм.

Самці дещо менші. Ротовий апарат лижучо-сисний. Виділяючи багато слини

з ферментами, муха розмочує тверду їжу і ссе її. На лапках є кігтики і клейкі подушечки, густо вкриті волосками, що дозволяє мухам пересуватися по стелі і вертикальним поверхням. Ноги також вкриті волосками. На волосках муха може переносити збудників різних інфекцій, яйця гельмінтів, цисти найпростіших. Особливо небезпечна наявність мух у приміщеннях, де знаходяться хворі на туберкульоз, черевний тиф, дизентерію. На тілі мухи знаходили до 6 млн бактерій, а в кишках-до 28 млн. Спалахи епідемій кишкових хвороб припадають на літній період, коли чисельність мух досягає максимуму.

Розвиток з повним метаморфозом. Самка відкладає яйця всюди, де є гниючі органічні рештки (гній, фекалії людини, контейнери для сміття, сміттєзвалища). За один раз відкладає 100-150 яєць і таких кладок може бути 5-6. Личинка вилуплюється з яйця через 12-36 годин. її форма червоподібна, колір білий, ніг немає, голова редукована. Оляльковуються личинки в землі, куди вони закопуються на глибину більше 30 см. Лялечки нерухомі. Цикл розвитку від яйця до імаго триває 10-26 днів. Живе муха в середньому 30-35 днів. Боротьба з мухами в населених пунктах включає наступні заходи: захист харчових продуктів від мух; благоустрій населених пунктів; проведення санітарних заходів, які забезпечують збір сміття і покидьок, своєчасне очищення території від них; компостування гною; личинок знищують в місцях виплоду мух інсектицидами, окрилених мух - за допомогою механічних і хімічних засобів.

Муха-жигалка, або жигалка осіння (Stomoxys calcitrans) - механічний переносник збудників сибірки і сепсису. Поширена скрізь. За біологією і морфологією близька до кімнатної мухи. Колір тіла сірий з темними смугами на грудях і плямами на черевці. Хоботок дуже видовжений і на кінці має пластинки з хітиновими "зубами". Тертям хоботка по шкірі муха зіскоблює епідерміс і живиться кров'ю, одночасно впускаючи отруйну слину і викликаючи сильне подразнення. Самки і самці нападають переважно на тварин, але інколи і на людину. Заходи боротьби, як з хатньою мухою.

Вольфартова муха (Wohlfartia magnifica). Живородяща. Личинки викликають хворобу міаз. Муха зустрічається в середній смузі і південній частині Європи. Дорослі комахи - жителі полів, живляться нектаром квітів. Личинки (120-150) самка відкладає під час польоту у відкриті порожнини: очі, ніс, вуха, а також на раневі і виразкові поверхні ссавців, а інколи і людей, особливо дітей, які сплять під відкритим небом. Личинки дуже рухливі. За допомогою спеціальних пристосувань вони швидко заглиблюються в тканини, роз'їдають їх аж до кісток, роблять ходи, руйнують кровоносні судини (рис. 2.60).

Рис. 2.60. Ураження покривів голови личинками вольфартової мухи.

Клінічні прояви міазу - нагноєння, кровотечі, гангренозні процеси, сильний біль.

Ураження очей може викликати сліпоту. Відомі смертельні випадки. Тривалість паразитування личинок у тварин - до 3-5 діб. Оляльковуються в грунті, закопуючись на глибину до 32 см. Заходи боротьби з личинками мух ускладнюються тим, що вони дуже глибоко проникають у тканини.

Видаляють їх хірургічно пінцетом з відповідною обробкою рани.

Муха цеце (Glossina palpalis) - переносник збудника африканського трипаносомозу (сонної хвороби) - трипаносома (Trypanosoma brucei gambiense). Живородяща. Поширена в західних районах Африки. Розмір- 10-13,5 мм. Тривалість життя 3-6 місяців. За цей час самка 6-12 разів відкладає по одній живій личинці на поверхню грунту. У грунті личинки перетворюються в лялечок, з яких через 3-4 тижні виходять дорослі мухи. Живуть здебільшого в заростях кущів по берегах річок і озер, поблизу житла людини.

Живляться переважно кров'ю людини, рідше - кров'ю свійських і диких тварин. Для боротьби з мухами вирубують кущі й дерева по берегах водойм, біля житла людини, уздовж доріг. Використовують також інсектициди.

Гнус та його компоненти. Під назвою "гнус" об'єднують всіх, кровосисних двокрилих комах, які масово нападають на людину і тварин (комарі, москіти, мокрецеві, мошки, ґедзі, деякі види кровосисних мух) (рис.2.61).

Рис 2.61. Основні компоненти гнусу:

1 - ґедзь (Tabanus bromis); 2 - ґедзь златоочка (Chrysops flavipes); 3 " гедзь Дощівка (Haematopota pluvialis); 4 - комар (Aodes communis); 5 - мошка (Simulium sp.); 6 - мокрець (Culicoides nubeCulosus); 7 - москіт (Phlebotomus pappatasii).

Місця виплоду гнусу переважно пойми і дельти рік, райони штучного зрошення, рисосіяння, стоячі водойми. Видовий склад гнусу залежить від ландшафтно-географічної зони. У сибірській тайзі, у тундрі, інших місцях з являються у

величезній кількості, хмарами нападають на тварин і людину і завдають їм великої шкоди. В окремих випадках виникає сенсибілізація (підвищена чутливість) до наступних укусів, що може привести до тяжкого стану, навіть до анафілактичного шоку (стор. 242). Люди позбавляються нормального відпочинку, знижується працездатність. Для індивідуального захисту застосовують сітки Павловського, захисний одяг з спеціальної сітчастої тканини (тоді хоботок кровососа не досягає поверхні шкіри), репеленти (диметилфталат, ін.).

Родина Мокрецеві (Geratopogonidae). Основна маса кровосисних мокреців належить до роду Culicoides. Це найдрібніші з літаючих кровосисних комах (рис. 2.61, 6). Довжина тіла 1-2,5 мм. Самки нападають на людину і тварин у ранкові й вечірні години. Личинки і лялечки розвиваються у вологому грунті, лісовій підстилці, дуплах дерев, невеликих стоячих водоймах. Мокреці - механічні переносники збудника туляремії, а в тропіках - специфічні переносники і проміжні господарі нематод (філярій).

Родина Мошки (Simuliidae). За зовнішнім виглядом подібні до дрібних мух (рис. 2.61, 5). Довжина тіла-2,5-4,5 мм. Самки більшості видів ссуть кров. Нападають тільки на відкритому повітрі в світлий період доби. Розвиток відбувається в річках і струмках. Мошки - механічні переносники збудника туляремії, а в тропіках мошки роду Simulium - специфічні переносники філярій (Onchocerca volvulus, O.coecutiens).

Родина Ґедзі (Tabanidae). За зовнішнім виглядом і розмірами нагадують велику муху (рис. 2.61, 1-3). На великій голові розташовані яскраво забарвлені очі. Розвиток з повним метаморфозом. Самці живляться соком рослин. Самки теж живляться соком рослин, але після запліднення для розвитку яєць їм потрібно нассатися крові. Нападають у жарку погоду. При польоті дзижчать. Укус ґедзя болючий. Він неприємний ще і тим, що комаха може зробити 8-10 уколів хоботком. Слина ґедзів токсична. З ранки довго тече кров, тому що в ранку вводиться гемолізин. Більшість видів відкладає яйця на листках прибережної рослинності. Ґедзі - механічні переносники збудників туляремії і сибірської виразки, а ґедзі роду Chrysops в Африці передають філярій (Loa loa).