МЕДИЧНА БІОЛОГІЯ, АНАТОМІЯ, ФІЗІОЛОГІЯ ТА ПАТОЛОГІЯ ЛЮДИНИ - Я.І.Федонюк 2010
АНАТОМІЯ, ФІЗІОЛОГІЯ, ПАТОЛОГІЯ
РОЗДІЛ 5. ПРОЦЕС КРОВООБІГУ ТА ЛІМФООБІГУ. ЙОГО ПАТОЛОГІЯ
ЗАХВОРЮВАННЯ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ
ПОНЯТТЯ ПРО АРТЕРІАЛЬНУ ГІПО- ТА ГІПЕРТЕНЗІЮ
Стани, що супроводжуються відхиленням від норми артеріального тиску, називають артеріальною гіпер- та гіпотензією.
Артеріальна гіпертензія, за визначенням Комітету експертів ВООЗ, -це постійно підвищений систолічний та/чи діастолічний артеріальний тиск.
Відповідно до останніх рекомендацій ВООЗ та Міжнародного товариства гіпертензії (МТГ) (1999 p.), виділяють декілька рівнів артеріального тиску (табл. 5.1).
Таблиця 5.1
Класифікація артеріальної гіпертензії за рівнем артеріального тиску (ВООЗ/МТГ, 1999)
Категорії |
Систолічний артеріальний тиск, мм рт. ст. |
Діастолічний артеріальний тиск, мм рт. ст. |
Оптимальний Нормальний Високий нормальний |
< 120 |
<80 |
< 130 |
<85 |
|
130-139 |
85-89 |
|
Гіпертензія: |
140-159 |
90-99 |
1 ступінь (м'яка АГ) |
140-149 |
90-94 |
підгрупа: погранична |
160-179 |
100-109 |
2 ступінь (помірна АГ) 3 ступінь (тяжка АГ) |
> 180 |
> 110 |
Ізольована систолічна гіпертензія |
> 140 |
<90 |
Підгрупа: погранична |
140-149 |
<90 |
Згідно з цією класифікацією, артеріальною гіпертензією є підвищення систолічного артеріального тиску до 140 мм рт. ст. і вище або діастолічного артеріального тиску до 90 мм рт. ст. і вище, якщо таке підвищення є стабільним, тобто спостерігається при повторних вимірюваннях артеріального тиску (не менше ніж 2-3 рази у різні дні протягом 4 тижнів).
За походженням розрізняють артеріальну гіпертензію первинну і вторинну. Вторинне підвищення артеріального тиску є симптомом (симптоматична гіпертензія), наслідком будь-якого іншого захворювання (гломерулонефрит, звуження гирла аорти, аденома гіпофіза тощо).
Первинну гіпертензію називають есенціальною гіпертензією, або гіпертонічною хворобою, що вказує на нез'ясованість її походження.
Артеріальна гіпотензія є сталим зниженням систолічного та діастолічного артеріального тиску (нижче 100 і 60 мм рт. ст.), зумовлена переважно зниженням тонусу резистивних судин. Вона спостерігається частіше в осіб астенічної конституції і проявляється зниженням фізичного розвитку і живлення, загальною адинамією, швидкою втомлюваністю, тахікардією, задишкою, запамороченням, головним болем, непритомністю.