Анатомія людини Частина 1 - К. А. Дюбенко А. К. Коломійцев Ю. Б. Чайковський 2002

Спеціальна частина
Міологія, myologia [вчення про м'язи] - Загальні відомості
Розвиток м'язів

Посмуговані м’язи розвиваються і диференціюються із клітин міотомів дорзальної мезодерми, яка розташована з боків від нервової трубки і спинної струни (рис. 121).

На 3 тижні ембріонального розвитку у головному відділі дорзальної мезодерми виникає сегментація з утворенням мішкоподібних випинів - сомітів. Після утворення першої пари головних сомітів подальше розщеплення дорзальної мезодерми відбувається у каудальному напрямку.

Рис. 116. Двоплечовий важіль першого роду;

А - точка опору; Б - точка прикладення сили; В - точка протидії

Рис. 117. Стопа як важіль другого роду;

А - точка опору; Б - точка прикладення сили; В - точка протидії

Рис. 118. Передпліччя як важіль третього роду;

А - точка опору; Б - точка прикладення сили; В - точка протидії

Рис. 119. Схема «пари сил» (за М. Ф. Іваницьким):

AB - рівнодіюча двоголового м’яза плеча; ДЖ - протидіюча зі сторони плечової кістки; АБ - корисна «складова двоголового м’яза плеча»; АГ - друга складова того ж м’яза, яка сприяє тиску передпліччя на плече у ліктьовому суглобі; Д - складові сили тиску плечової кістки на передпліччя; АД - плече пари сил, із яких одна сила - АБ, а друга - ДЕ

Рис. 120. Паралелограм сил (за М. Ф. Іваницьким):

АБ - направлення тяги великого грудного м’яза; АГ - направлення тяги найширшого м’яза спини; AB - діагональ паралелограма сил

На 4 тижні ембріонального розвитку формується 40 пар сомітів, серед яких розрізняють: 5 - потиличних, 8 - шийних, 12 - грудних, 5 - поперекових, 5 - крижових, від 3 до 4-5 - куприкових. Соміти збільшуються в об’ємі і відокремлюються один від одного за допомогою сполучнотканинних перетинок, myosepta. В центрі сомітів утворюється невелика порожнина - міоцель, яка поділяє соміт на дві пластинки: присередню та бічну. В подальшому здійснюється диференціювання і соміт поділяється на три частини: міотом, клітини якого утворюють посмуговані м’язи; дерматом, який дає початок сполучнотканинній частині шкіри та склеротом, клітини якого утворюють хребці і ребра Міотоми розростаються у вентральному напрямку і поділяються на вентральну та дорзальну частини. В подальшому із дорзальної частини міотомів розвивається дорзальна мускулатура тулуба, яка розташована на передній та бічній стороні тулуба (див. рис. 121,122).

У головному відділі ембріона із мезодерми зябрових дуг виникає група бранхіогенних м’язів, яка включає: м’язи голови, шиї, м’якого піднебіння, глотки та гортані. Вони іннервуються V, VII, IX, X парами черепних нервів. В кожний міотом (міомер) вростають спинномозкові нерви - невромери, які утворюються на рівні соміта. Нерв поділяється на передні та задні гілки відповідно до поділу міотома, на передню та задню частини.

Рис. 121. Відрізок тулуба ембріона примітивного хребетного; напівсхема (за Braus)

Рис. 122. Поперечний розріз тіла дорослої людини - схема (за Braus)

При зміні положення м’яза змінюєтеся і положення нерва, що до ньоro підходите. Прикладом може бути діафрагма, яка спочатку закладається в межах V-VI шийних сомітів, а котім зміщується до нижньої апертури. Іннервація діафрагми здійснюється діафрагмальним нервом, який формується з IV-V шийних спинномозкових нервів і набуває низхідного положения. Поздовжнє розщеплення м'язових тяжів призводить до утворення окремих м'язів (трапецієподібного, груднинно-ключично-соскоподібного); тангенціальне розщеплення - до утворення глибоких і поверхневих м’язів (косого і поперечного шару м’язів черевної стінки). Деякі м’язи залишаються на місці свого розвитку і зберігають сегментарну будову. Вони утворюють так звану місцеву, автохтонну мускулатуру (від грецьк. autos - той самий, chton - земля). Прикладом можуть служити міжреброві м’язи. М’язи, які переміщаються з тулуба на кінцівки, називаються трункофугальними (від латин. truncus - стовбур, тулуб; fugo - біжу), а ті, що перемішаються з кінцівок на тулуб, - трункопетальнимн (peta - прагну).

На ранніх стадіях ембріонального розвитку сполучна тканина, що утворюєтеся із залишків мезобласта, накопичується навколо м’язів і утворює фасції. Сполучна тканина розташовується навколо м’язів, між шарами м’язів, а також в середині них навколо м'язових пучків.

Розвиток м’язів тулуба. Як уже зазначалося, посмуговані м'язи розвиваються із міотомів. Міотоми розташовані симетрично у вигляді пластинок з обох сторін від спинно! струни (див. рис. 121). Вони розростаються у вентральному і дорзальному напрямках і з’єднуються в передньому та задньому відділах перетинкою. Вентральні і дорзальні міотоми відмежовуються поздовжньою сполучнотканинною перетинкою. В подальшому порожнина міотомів зникає, стінки їх зливаються й утворюють м’язові пласти, які зберігають сегментну будову. М’язові пласти поділяються сполучною тканиною на глибокі та поверхневі шари. Із глибоких шарів міотомів у ділянці спини формуються короткі міжхребцеві м’язи. Поверхневі шари міотомів на дорзальній і передньобічній поверхні тулуба втрачають сегментну будову, зливаються і формують закладки для довгих і широких м’язів тулуба. Навколо м’язових шарів утворюються фасції. Найбільш великою є грудо-поперекова фасція, яка відмежовує м’язи тулуба від м'язів поясу нижньої кінцівки. В грудному відділі тулуба міотоми розростаються переважно вентрально. У міжміотомних перегородках диференціюються спочатку сполучнотканинні, а потім хрящові ребра. Частини міотомів, які пов’язані безпосередньо з ребрами, розшаровуються і перетворюються у зовнішні та внутрішні міжреброві м’язи. Глибокі шари міотомів внутрішньої поверхні грудної клітки перетворюються у поперечні і підреброві м’язи. М’язи у ділянці живота утворюються від злиття і розшарування декількох суміжних міотомів. Вони утворюють три шари: зовнішній косий м’яз, внутрішній косий м’яз та поперечний м’яз живота. Прямий м’яз живота утворюється на 6 тижні від злиття декількох центральних міотомів, про що свідчать поперечні сухожилкові перетинки, intersectiones tendinei, та джерела іннервації.

Розвиток м’язів голови. Міотоми першої і другої зябрових дуг є джерелом для посмугованих м’язів лицевого черепа. Із мезенхіми, що обмежує першу зяброву дугу, формуються жувальні м’язи, щелепно-під’язиковий м’яз, переднє черевце двочеревцевого м’яза, м’яз, що натягує м’яке піднебіння, та м’яз, що натягує барабанну перетинку. Вони іннервуються руховими гілками трійчастого нерва, n. trigeminus (V).

Мімічні м’язи утворюються із другої зябрової дуги. Вони мігрують у ділянку голови разом із лицевим нервом, внаслідок чого утворюється підшкірний м’яз голови та шиї. У підшкірному м’язі розрізняють лицеву та потиличну частину, які розташовані спереду і ззаду від закладки зовнішнього вуха. Лицева частина підшкірного м’яза диференціюється на поверхневий і глибокий шари.

У шеститижневого ембріона глибокий шар утворює колові м’язи навколо природних отворів. В подальшому деякі м’язи дегенерують, залишається м'яз рота і утворюється щічний, ікловий, носові м’язи та м’яз слуху.

У семитижневого ембріона поверхневий шар втрачає зв’язок з підшкірним м’язом шиї і спрямовується краніально і зовні від щоки та нижньої щелепи, досягаючи скроневої ділянки, лоба, рота та ока. Ззаду він сполучається із потиличною частиною підшкірного м'яза, утворюючи лобово-вушно-потиличний м’яз. Він дає початок сухожилковому шолому, м’язам ока, губ та підборіддя. Задні відділи цього м’яза утворюють: потиличний, шило-під’язиковий та стремінцевий м’язи, а також заднє черевце двочеревцевого м'яза. М’язи ока розвиваються із головних міотомів (перtдвушних) і іннервуються III, IV і VI парами черепних нервів (рис. 123).

Розвиток м’язів шиї. М’язи шиї розвиваються з тильних частин чотирьох верхніх шийних (потиличних) міотомів (див. рис. 123). Спочатку з’являється спільна закладка трапецієподібного і груднинно-ключично-соскоподібного м’яза. Ці м’язи в подальшому відокремлюються, але зберігають спільне джерело іннервації - додатковий нерв, n. accesońus (XI). Нейтральніше від попередніх м’язів виникають закладки м’язів язика та м’язів під’язикової групи, які іннервує під’язиковий нерв, n. hypoglossus (XII). Драбинчасті м’язи, глибокі м’язи голови та шиї іннервуються руховими нервами шийного сплетення.

Мезодерма зябрових дуг диференціюється у групу бранхіогенних м’язів. Мезодерма першої зябрової дуги пов’язана з руховими гілками трійчастого нерва. Із спільного зачатка для жувальних м’язів медіально від нижнього краю нижньої шелепи розвиваються щелепно-під’язикові м’язи. Нижче між під’язиковою кісткою і підборіддям виникає переднє черевце двочеревцевого м’яза. Із поверхневого шару другої зябрової дуги розвиваються: шило-під’язиковий м’яз, заднє черевце двочеревцевого м’яза та підшкірний м’яз шиї, які іннервуються лицевим нервом, n. facialis (VII).

Рис. 123. Розташування міотомів голови і тулуба зародка:

І - передвушні міотоми; II - потиличні міотоми; III - шийні міотоми; IV - грудні міотоми; V - поперекові міотоми; VI - крижові міотоми; VII - куприкові міотоми

Розвиток м’язів кінцівок. В кінці 4 - на початку 5 тижня ембріонального розвитку на бічних поверхнях тіла на межі сегментованої і несегментованої мезодерми виникають парні

бруньки верхніх кінцівок. Протягом 6-7 тижнів внутрішньоутробного розвитку здійснюється ріст кінцівок у довжину. В ділянці утворення кисті і пальців виникає розширення, яке нагадує плавник ряби. Спочатку пальці розташовані паралельно один до одного і тільки на 8 тижні перший палець на верхніх і нижніх кінцівках відходять у бічну сторону. У кінцівках. що розвиваються, мезодерма розташована на вентральній і дорзальній поверхні кісткової основи. В подальшому дорзальні міотоми є похідними для розгиначів і відвідних м'язів, вентральні є джерелом розвитку згиначів і привідних м’язів. У м’язову закладку верхньої кінцівки вростають нерви вад V-VIII шийних сегментів і І грудного. За своєю функцією і локалізацією м’язи наділяються на три групи.

Перша група - аутохтонні м’язи, які виникають із бруньки мезенхіми; спочатку виникань м’язи плеча, а потім - передпліччя й кисті. В першу чергу розвивається дельтоподібний м’яз, який зв’язує плечовий пояс з верхньою кінцівкою, а потім послідовно - м’язи лопатки. На передпліччі раніше розвиваються розгиначі, а потім - згиначі. В кінці 8 тижня внутрішньоутробного розвитку відокремлюються м’язи підвищення першого пальця, другого вальця та міжкісткові.

Друга група - аксіпетальні м’язи, до яких відносяться похідні м’язи мезенхіми та бруньки верхньої кінцівки, але один кінець цих м’язів прикріплюється до кісток тулуба. До них належать: великий і малий грудні м’язи та широкий м’яз спини.

Третя група - аксіфугальні м’язи, які розвиваються із зачатка м’яза на тулубі, але один кінець цих м’язів прикріплюється до кісток плечового пояса або плечової кістки. До них належать: трапецієподібний та груднинно-ключично-соскоподібний м’язи, а також лопатково-під’язиковий, підключичний, м’яз, що піднімає лопатку, передній зубчастий та великий і малий ромбоподібні м’язи.

М’язи нижньої кінцівки розвиваються із бруньок нижньої кінцівки. Мезенхімні зачатки мають зв’язок з IV-V поперековими та I—III крижовими сегментами. В процесі росту відокремлюється широка проксимальна частина (з якої розвивається тазовий пояс) і вузька дистальна з плавником на кінці, яка нагадує плавник водних тварин. Протягом другого місяця розвитку утворюється стегно, гомілка і стопа, пальці мають вигляд горбків.

Аномалії м’язів. Поява різних варіантів анатомічної будови м’язів пов’язана головним чином із індивідуальними особливостями розвитку м’язів в онтогенезі. До основних аномалій відносяться: різна форма м’язів, розміри, топографія, прикріплення, а також відсутність або наявність додаткових частин та відсутність чи наявність додаткових м’язів. У різних людей один і той же м’яз може мати овальну, веретеноподібну або видовжену форму. Широкий м’яз може мати форму від трикутної до неправильної багатокутної. За розміром найбільш варіабельними є мімічні м’язи, короткі м’язи кисті та стопи. Різниця в анатомічній будові м’язів найбільш виражена в складних і широких м’язах; в них може відмічатися різний ступінь поділу на частини, змінюється кількість зубців, якими вони беруть початок. Відсутність частини м’яза зустрічається у дельтоподібного, великого грудного м’яза та діафрагми, що може призвести до виникнення діафрагмальних кил. Окремі м’язи мають додаткові м’язові пучки, головки та сухожилки. Зміна топографо-анатомічних взаємовідносин з сусідніми утвореннями буває викликана місцем початку та прикріплення, а також поділом м’яза на частини.

Часто спостерігається відсутність непостійних м’язів (малого поперекового, пірамідального м’яза живота, третього малогомілкового та куприкового). Зустрічаються випадки, коли є додаткові м’язи: грудний, передгрудний, поперечний м’яз пахвової порожнини, третій литковий м’яз, малий малогомілковий м’яз та ін. В деяких м’язах відбувається не зовсім пропорційне відокремлення частин. Прикладом служить повне відокремлення груднинної і ключичної частини на всьому протязі.

Відмічені відхилення від норми не мають суттєвого практичного значення, але вони дають загальне уявлення про аномалії м’язів.