Анатомія людини Частина 1 - К. А. Дюбенко А. К. Коломійцев Ю. Б. Чайковський 2002
Загальна частина
Вступ
Анатомія та суміжні дисципліни. Місце анатомії в медицині
СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ЛАТИНСЬКИХ ТЕРМІНІВ
а. |
- arteria |
nn. |
- nervi |
аа. |
- arteriae |
pl. |
- plexus |
art. |
- articulatio |
s. |
- seu |
b. |
- bursa |
sul. |
- sulcus |
bb. |
- bursae |
sutt. |
- sulci |
for. |
- foramen |
sut. |
- sutura |
forr. |
- foramina |
sutt. |
- suturae |
gl. |
- glandula |
t. |
- tuberculum |
gll |
- glandulae |
tr. |
- tractus |
lig |
- ligamentum |
r. |
- ramus |
ligg. |
- ligamenta |
rr. |
- rami |
m. |
- musculus |
reg. |
- regio |
mm. |
- musculi |
v. |
- vena |
n. |
- nervus |
vv. |
- venae |
«Anatomia clavis et claims medicinae».*
Анатомія (від грецьк. anatome - розтин) людини - наука про будову, форму, походження та розвиток організму в цілому, його складових (частин, систем) та їхні функції.
Завдання анатомії як науки полягає в системному підході до опису форми, будови, положення і топографії частин та органів тіла з урахуванням вікових, статевих та індивідуальних особливостей людини. Анатомія допомагає пізнати головні етапи розвитку людини в процесі еволюції, формування організму в умовах навколишнього середовища, особливості будови окремих органів та систем у різні вікові періоди. Для цього вона використовує дані ембріології, порівняльної та вікової анатомії, антропології, відомості про вплив навколишнього середовища і соціальних чинників, праці та спорту на будову організму.
Водночас анатомія людини є базою для інших морфологічних дисциплін. Ряд з них - гістологія, ембріологія, фізіологія - виникли з анатомії і вважалися певний час частиною цієї науки. Пізніше, у зв’язку з розширенням наукових досліджень і накопиченням знань вони відокремилися від неї.
Організм людини складається з органів, які об’єднуються у взаємопов’язані системи і перебувають під безпосереднім впливом центральної нервової системи, тому анатомія вивчає організм як єдине ціле.
Анатомія людини - один із важливих розділів біологічної науки - морфології, вона також тісно пов’язана з цілою низкою інших морфологічних дисциплін, зокрема з цитологією - наукою, яка вивчає тонку будову клітин; гістологією - наукою про загальні закономірності мікроскопічної та ультрамікроскопічної будови і розвитку тканин організму; ембріологією - наукою про внутрішньоутробний розвиток людського організму; антропологією - наукою, яка вивчає походження та еволюцію людини, формування людських рас і нормальні варіанти будови та функції організму людини; а також з порівняльною анатомією, що вивчає анатомічні ознаки тварин від простих до складних, включаючи приматів.
* «Анатомія - ключ і кермо медицини».
Порівняльна анатомія допомагає збагнути спільну історію походження людського організму в процесі еволюційного розвитку - філогенезі (від грецьк. phylon - рід, genesis - розвиток) і становлення людини - в антропогенезі (від грецьк. antropos - людина). Водночас вона вивчає процес індивідуального розвитку особи протягом життя - в онтогенезі (від грецьк. ontos - особа). Цей процес поділяється на два періоди: пренатальний (внутрішньоутробний) та постнатальний (позаутробний) після народження.
Анатомія тісно пов’язана з фізіологією - наукою про життєдіяльність організму, вони разом складають основу теоретичної та практичней медицини. За висловом відомого київського анатома О. П. Вальтера «Анатомія в союзі з фізіологією - цариця медицини». Анатомія і фізіологія вивчають структуру живого організму, але з різних позицій: анатомія - з точки зору форми та організації живого, а фізіологія - з точки зору функції. Знання будови та функцій організму людини необхідне лікареві для розуміння змін, спричинених тими чи іншими захворюваннями.
Про значення анатомії в медичній освіті відомий анатом минулого століття Є. О. Мухін казав так: «Лікар - не анатом не тільки не корисний, а й шкідливий». У зв’язку з великим обсягом фактичного матеріалу і труднощами його засвоєння будову організму людини спочатку вивчають за системним принципом, тому цей розділ анатомії й має назву системної анатомії.
Системна анатомія включає: вчення про кістки (остеологію) та їх сполучення (артрологію), про м’язи (міологію), нутрощі (спланхнологію), серцево-судинну систему (ангіологію), нервову систему (неврологію), органи внутрішньої секреції (ендокринологію) та органи чуттів (естезіологію).
Крім системної анатомії, розрізняють:
- топографічну анатомію (topos - місце, grapho - пишу), що вивчає форму та будову органів у різних ділянках тіла та просторове співвідношення органів до кровоносних судин та нервів і має велике значення для клініки, особливо для хірургії;
- вікову анатомію, яка вивчає анатомічні особливості у віковому аспекті;
- пластичну анатомію - науку про статику й динаміку зовнішніх форм тіла людини (вивчається у художніх навчальних закладах при підготовці скульпторів та художників);
- порівняльну анатомію, яка досліджує будову тіла тварин на різних етапах еволюції, що допомагає вивчити історію розвитку організму людини;
- патологічну анатомію (patos - страждання), яка розглядає уражені тією чи іншою хворобою тканини та органи (вивчається на старших курсах навчальних медичних закладів, після вивчення нормальної анатомії).
Залежно від методів дослідження розрізняють макроскопічну, макро-мікроскопічну та мікроскопічну анатомію, рентгеноанатомію та динамічну анатомію, яка вивчає зміни, що відбуваються під впливом занять фізичними вправами.