Конспект лекцій з дисципліни «Анатомія людини» - Григорєва О.А., Світлицький А.О. 2020

Введення в дисципліну «Анатомія людини»
Анатомія як наука
Міжнародна анатомічна номенклатура. Анатомічні вісі та площини. Загальний план будови організму. Вікова періодизація онтогенезу людини

Поняття про індивідуальну мінливість, варіанти та аномалії розвитку.

Основи топографії, поняття про сінтопію, скелетотопію, та голотопію. Ділянки тіла та топографічні лінії.

План лекції.

1. Міжнародна анатомічна номенклатура.

2. Анатомічні вісі та площини.

3. Загальний план будови організму.

4. Вікова періодизація онтогенезу людини.

Передумови створення анатомічної номенклатури:

1. Необхідна для систематизації великої кількості термінів в анатомії. (на сьогодні біля 7500 темінів)

2. Полегшує спілкування між вченими та лікарями різних країн.

3. Біля джерел формування анатомічної номенклатури (науково обґрунтованого переліку анатомічних термінів, які застосовуються в медицині та біології) стояли Гіппократ (460—377 pp. до н. е.), К. Гален (131—200 pp. н. е.), A. Везалий (1514—1564).

4. Існують міжнародний та національні стандарти анатомічної номенклатури

✵ Первые анатомические термины (названия отдельных органов) появились около 3000 лет назад в Древней Греции и в дальнейшем создавались также стихийно в зависимости от наблюдательности и фантазии исследователя. Древнегреческие врачи употребляли около 700 анатомических наименований.

✵ Римляне переняли греческую анатомическую терминологию и пополнили ее многими новыми латинскими терминами. Многие из анатомических терминов предложил Гален

✵ При распространении латинских терминов в странах Северной и Центральной Европы они принимали языковые особенности этих стран. В результате среди анатомических названий появилось много слов-гибридов и варваризмов.

✵ Перша міжнародна анатомічна номенклатура була прийнята у місті Базелі (1895 р.) на з'їзді Анатомічного товариства під головуванням Келлікера (R.A. Kolliker). Вона отримала назву базельська Анатомічна номенклатура (Bаsler Nomina Anatomica - BN A).

У зв'язку з розвитком морфології анатомічні терміни потребували уточнень та доповнень. Тому німецьке Анатомічне товариство створило комісію, яка запропонувала новий список термінів до другої Анатомічної номенклатури. Список був затверджений на з'їзді товариства (Йєна, 1935 р.) і отримав назву як Йєнська Анатомічна номенклатура (Jenaer Nomina Anatomica - JNA).

✵ У 1950 році на V Міжнародному з'їзді анатомів було прийнято рішення переглянути Анатомічну номенклатуру. Поновлений список латинських термінів був представлений IV Міжнародному федеративному конгресу анатомів (Париж, 1955). Так була прийнята 3-я Міжнародна анатомічна номенклатура, яка отримала назву Паризької анатомічної номенклатури (Parisensia Nomina Anatomica - PNA).

✵ Виходячи з потреб сучасної медицини, Федеративний комітет анатомічної термінології (скорочено FCAT) у серпні 1997 року в Сан-Паулу (Бразилія) затвердив Terminologia Anatomica — нову сучасну спрощену й універсальну анатомічну номенклатуру, в якій налічується 7428 термінів.

Клітина - це жива, відкрита система, елементарна частина живого організму, яка складається з ядра і цитоплазми. Тканина - це спільність клітин і позаклітинної речовини, об’єднаних єдністю походження, будови і функції. Розрізняють чотири основних типи тканин:

- епітеліальна тканина (епітелій) - це шар клітин, що лежать на базальній мембрані, під якою є пухка волокниста сполучна тканина. Епітелій вкриває поверхню тіла (шкіру), вистилає слизові оболонки, відділяючи організм від зовнішнього середовища; виконує покривну та захисну функції; утворює тканину залоз внутрішньої та зовнішньої секреції; для епітеліальної тканини характерна велика кількість клітин і мала кількість міжклітинної речовини;

- сполучна тканина складається з невеликої кількості клітин і значної кількості міжклітинної речовини; виконує опорну та захисну функції (кісткова, хрящова), трофічну (кров, лімфа, пухка волокниста і ретикулярна, жирова, пігментна та ін. сполучні тканини зі спеціальними властивостями);

- кісткова тканина складається з кісткових клітин, замурованих у міжклітинну речовину, яка має колагенові волокна і неорганічні солі;

- хрящова тканина складається з хрящових клітин та основної речовини (гелю); є гіалинова хрящова тканина (суглобові хрящі, реберні хрящі), колагеново-волокниста хрящова тканина (фіброзні кільця міжкільцевих дисків, внутрішнньосуглобові диски, меніски), еластична хрящова тканина (деякі хрящі гортані, вушна раковина, хрящова частина слухової труби);

- щільна волокниста сполучна тканина виконує опорну функцію, складається зі щільно розміщених колагенових волокон, утворює сухожилки, зв’язки, капсули внутрішніх органів, суглобів, клапани серця, апоневрози, дерму шкіри, хрящову і кісткові тканини;

- пухка волокниста сполучна тканина містить багато різних клітин (фібробласти, макрофаги), волокна, основну речовину; утворює строму паренхіматозних органів, входить до складу підшкірної клітковини, оточує судини та нерви;

- ретикулярна сполучна тканина складається з ретикулярних клітин і ретикулярних волокон, у петлях яких знаходяться клітини крові; вона становить основу кісткового мозку, тімуса, селезінки, лімфатичних вузлів та ін.; може перероджуватись у жирову тканину;

- кров складається з основної речовини (плазма) і клітин (форменні елементи);

- лімфа складається з плазми і клітин, але не має еритроцитів, відрізняється від плазми крові меншим вмістом білку;

- м’язова тканина забезпечує рухи організму; містить спеціальні структури - міофібрили; розрізняють;

- гладку (непосмуговану) м’язову тканину, вона складається з одноядерних веретеноподібних клітин, з такої тканини утворені стінки судин, нутрощів;

- скелетну (посмуговану) м’язову тканину, складається з посмугованих м’язових волокон; формує скелетні м’язи, м’язи язика, горла, м’якого піднебіння, гортані;

- серцеву м’язову тканину, складається з м’язових клітин (серцевих міозитів), має посмугованість;

- нервова тканина складається з нервових клітин (нейроцитів, або нейронів) і нейроглії; нейрони визначають специфічну функцію нервової системи (сприймають подразнення, виробляють та передають імпульси), нейроглія виконує опорну, трофічну, захисну, пограничну функції, клітини нейроглії вистилають порожнини головного мозку, центральний канал спинного мозку (епендимоцити), утворюють опорний апарат центральної нервової системи (астроцити), оточують тіла нейронів і їх відростки (олігодендрогліоцити), здійснюють фагоцитоз (гліальні макрофаги).

З тканин побудовані органи.

Орган - це частина тіла, що має певну форму, внутрішню будову, займає певне місце в організмі та виконує специфічну функцію. В утворенні кожного органа беруть участь різні тканини, але одна є головною (для мозку - нервова, для м’язів - м’язова, для залоз - епітеліальна), а інші - допоміжні.

Система органів - це органи, які виконують спільну функцію і мають спільне походження (травна система, дихальна система, серцево-судинна система, нервова система тощо).

Апарат органів - це органи, які виконують спільну функцію, але мають різне походження (ОРА, ендокринний апарат).

При описі будови тіла, при встановленні розташування окремих його частин, при визначенні проекцій кісток, м’язів, внутрішніх органів, користуються вихідним положенням (анатомічна поза).

Анатомічна поза - звичайне вертикальне положення людини, коли руки опущені вздовж тулуба, долоні розвернуті уперед, великі пальці кистей ззовні.

Для визначення просторових відносин органів використовують умовні площини та осі. Для визначення положення органу в просторі існують поняття «площина», «вісь», «напрямок».

Крізь тіло людини проводять три взаємно перпендикулярні площини - дві вертикальні та одну горизонтальну.

В процесі розвитку організм людини адаптований до навколишнього середовища. В результаті було досягнуто певної рівноваги між організмом і умовами навколишнього середовища - адаптація.

✵ Норма - Стан, коли всі органи і системи людського тіла функціонують і існують в певній рівновазі.

✵ Організм і його органи мають багато варіацій зовнішнього будови, але якщо функції органу не порушуються, то такі особливості називають варіантами норми

✵ Відхилення від норми. Можуть бути різного ступеня.

✵ Аномалії з'являються в результаті неправильного розвитку.

Деякі з них не порушують адаптації організму і функції органу (наприклад, декстрокардія - розташування серця в праву сторону, неправильне положення органів, коли вони розташовані дзеркально).

Деякі аномалії супроводжуються

✵ порушеннями функцій організму або окремих органів.

✵ порушують рівновагу між організмом і навколишнім середовищем (наприклад, ущелина неба, відсутність кінцівки або частини кінцівок і т.д.),

✵ або вони несумісні з життям (наприклад, відсутність серця, акранія і т.д.).

✵ грубі аномалії розвитку називаються вади або каліцтва.

✵ розділ анатомії і ембріології, який вивчає аномалії і вади розвитку - тератологія (грец. Teras-монстр, логонаука).

Вертикальні площини:

- фронтальна площина - проводиться вертикально, але паралельно площині лоба і під прямим кутом до сагітальної площини; ця площина поділяє тіло людини на передню (вентральна) і задню (дорзальна) половини;

- сагітальна площина (передньо-задня) - це площина, проведена вертикально спереду назад, поділяє тіло на праву та ліву частини; сагітальна площина, що проходить через середину тіла людини і поділяє його на дві симетричні половини (праву та ліву), називається серединною або медіальною.

Горизонтальна площина - поділяє тіло людини на верхній (головний або краніальний) та нижній (хвостовий або каудальний) відділи; проводиться перпендикулярно до перших двох площин паралельно до опорної поверхні.

Усі площини розташовуються взаємно перпендикулярно. У результаті їх перетину утворюються осі симетрії - одна вертикальна та дві горизонтальні:

- вертикальна вісь - це вісь, проведена вздовж тіла зверху вниз або знизу вверх, вона з’єднує верхні та нижні точки тіла або його частини; утворюється при перетині сагітальної та фронтальної площин, має два напрямки - верхній, або краніальний та нижній, або каудальний;

- горизонтальні осі:

- фронтальна, або поперечна - утворюється при перетині фронтальної та горизонтальної площин, вона проведена вздовж чола справа наліво або зліва направо, з’єднує симетричні точки правої та лівої половини тіла, має два напрямки: правий і лівий; але по фронтальній осі може бути ще медіальний напрямок, який характеризує положення органу ближче до серединної площини, і латеральний, який характеризує положення органу далі від серединної площини, а також серединний, який вказує на положення органу в серединній площині;

- сагітальна вісь - утворюється при перетині горизонтальної та сагітальної площин, проведена в напрямку стріли спереду назад, або ззаду наперед, з’єднує симетричні точки передньої та задньої половини тіла або його частин, має два напрямки - передній, або вентральний, та задній, або дорсальний.

Для визначення положення органу в просторі користуються також термінами: медіальний (medialis), серединний (medianus), середній (medius), передній (anterior), латеральний (lateralis), проміжний (intermedius), задній (posterior), вентральний, черевний (ventralis), дорзальний, спинний (dorsalis), краніальний, черепний (cranialis), каудальний, хвостовий (caudalis), проксимальний, ближчий до тулуба (proximalis), дистальний, периферичний, віддалений від центру (distalis), поверхневий (superficialis), глибокий (profundus), поздовжній (longitudinalis), поперечний (transversalis), фронтальний (frontalis), сагітальний (sagittalis), правий (dexter), лівий (sinister), верхній (superior), нижній (inferior); супінація - поворот кінцівки або її частини назовні від тулуба; пронація - поворот кінцівки або її частини до тулуба.

Вікова періодизація онтогенезу людини.

✵ Грудний період. Ріст у цей період супроводжується збільшенням довжини і маси тіла. Так, зріст дитини збільшується приблизно в півтора-два рази, у середньому на 23-25 см, а маса - втричі. У шість місяців у дитини починають прорізуватися молочні зуби. З цим моментом ускладняється її харчування. Дитину починають підгодовувати. Значні зміни відбуваються в скелеті дитини. У новонародженого значна частина скелета складається з хрящової тканини. Вона замінюється кістковою протягом багатьох років. Між кістками черепної коробки немовляти є тім'ячка. У цих місцях головний мозок дитини захищений тільки м'якою сполучною тканиною. Ось чому потрібно оберігати від ударів і поштовхів голівку грудної дитини. До року тім'ячка заростають. У новонароджених ще немає типових для людини вигинів хребта. Скелет дитини розвивається разом із м'язовою системою. У дитини віком 2,5-3 місяці зміцнюються шийні м'язи, і вона починає самостійно тримати голівку. У п'ятимісячної дитини настільки розвиваються м'язи тулуба, що вона може самостійно сидіти. На кінець першого року дитина стає на ніжки. У цей час починає формуватися поперековий вигин хребта. У 1,5-2 роки вже повністю сформовані всі вигини хребта.

✵ Раннє дитинство характеризується тим, що діти пересуваються самостійно, харчуються тією самою їжею, що й дорослі. У них швидко розвивається мова, а з нею і мислення. У цей період темп росту уповільнюється, але на другому році залишається ще високим - 10-11 см за рік - на третьому році він становить приблизно 8 см за рік. У 2 роки завершується прорізування зубів.

✵ Перше дитинство. У цей період діти одержують багато інформації про навколишній світ. Вони дедалі точніше розрізняють предмети та їхні властивості. У дітей цього віку розвивається і фантазія. їм подобається гратися, імітувати ситуації дорослих, у них виникає бажання вчитися. За рік вони виростають на 57 см. У 6 років з'являються перші постійні зуби.

✵ Шкільний період - це вирішальний період у фізичному, розумовому і духовному розвитку людини. Його поділяють на молодший, середній (підлітковий) і старший (юнацький) періоди, кожен із яких має свої особливості.

✵ Молодший шкільний період характеризується уповільненням темпів росту. Дитина підростає за рік на 4-5 см. У цей період діти починають навчатися, оволодівати грамотою, читанням, математикою. У процесі навчання спостерігається розвиток розумових здібностей учнів.

✵ Середній шкільний (підлітковий) період. У цей період (з 11-12 років у дівчат і з 13-14 у хлопчиків) спостерігається стрибок у рості (7-8 см за рік); збільшення маси тіла, глибока перебудова організму, пов'язана з початком внутрішньосекреторної функції статевих залоз. У дівчат вона починається раніше, ніж у хлопчиків. Процес росту забезпечує гормональна регуляція, зокрема гормон росту, який виробляє передня частка гіпофіза. Припинення його секреції збігається зі статевим дозріванням. У підлітковий період внутрішні органи теж зазнають деяких змін. Фізіологічна особливість серцево-судинної системи підлітків полягає у тому, що ріст серця випереджає збільшення діаметра судин. Це може спричинити тимчасовий розлад кровообігу, внаслідок чого спостерігаються запаморочення, тимчасові підвищення кров'яного тиску, порушення роботи серця. Такі зміни діяльності серцево-судинної системи з віком минають. Але саме в підлітковий період їх потрібно враховувати в режимі праці та відпочинку.

✵ Старший шкільний (юнацький) період збігається з періодом статевого дозрівання, яке супроводжується змінами діяльності залоз внутрішньої секреції. У цьому віці ріст і розвиток організму в основному завершується, всі системи органів практично досягають своєї зрілості. Однією з особливостей росту і розвитку дітей, відмічену із середини XX століття, є акселерація.

✵ Зрілий вік відповідно до прийнятої періодизації настає у чоловіків у 22 роки, у жінок - у 21 рік. Перший період зрілого віку триває до 35 років. Це - найпродуктивніший період у житті людини, пора, коли розвиваються її здібності, можливості їхнього прояву в конкретній сфері діяльності. У цей період людина здебільшого створює сім'ю, народжує і виховує дітей.

✵ Другий період зрілого віку - від 36 до 60 років у чоловіків і до 55 років у жінок. У цей відрізок часу життя людина намагається реалізувати себе в обраній професії. Протягом п'ятого десятиріччя відбуваються зміни, які визначають процес старіння. Водночас вмикаються і механізми, які забезпечують адаптацію організму до цих змін. Саме в цей період у жінок і чоловіків настає клімактеричний період - поступове згасання функції статевих залоз, дітородної здатності.

✵ Похилий вік починається з 61 року в чоловіків і з 56 років у жінок. Багато людей зберігають у цей період достатньо високу професійну працездатність. Старечий пік у чоловіків та жінок починається у 75 років. У цьому віці багато людей ще мають ясний розум і здатні до творчої праці.

✵ Старість - заключний етап онтогенезу, віковий період, що характеризується суттєвими структурними, функціональними і біохімічними змінами в організмі, які обмежують його пристосувальні можливості. Люди віком 100 і більше років - довгожителі. їх на Землі відносно небагато. Старіння - загальнобіологічна закономірність, притаманна всім живим організмам. Наука, яка вивчає проблеми старіння людини, з'ясовує основні його закономірності - від молекулярного і клітинного рівнів до цілісного організму, називається геронтологією. Основне завдання геронтології - добитися того, щоб тривалість життя людини відповідала визначеній її природними можливостями як біологічного виду, і подовжити її. Статистично встановлено, що середня тривалість життя жінок, зазвичай, вища, ніж чоловіків. Певною мірою це пояснюється соціальними факторами: особливостями праці чоловіків, пов'язаної з ризиком травматизму, шкідливими звичками (вживання алкоголю, паління).