Анатомія людини - Г. І. Коляденко 2009

Ендокринні (безпроточні) залози
Характеристика ендокринних залоз

Щитовидна залоза (glandula thyreoidea) розміщена в передній ділянці шиї, нижче від під’язикової кістки, й прикриває собою бічну поверхню гортані та передньобічну поверхню трахеї. Залоза складається з двох часток і перешийка, маса її від 30 до 60 г. Зовні залоза покрита волокнистою капсулою, у маленьких дітей вона гладенька й прозора. Тканина залози складається з окремих часток, а кожна часточка — з мікроскопічних міхурців — фолікулів. У фолікулах міститься в’язка колоїдна речовина з вмістом гормонів — тироксину та трийодтироніну, які надходять безпосередньо в кров. Вони регулюють обмін речовин, теплоутворення, збудливість нервової системи, ріст і розвиток тканин.

Протягом життя людини щитовидна залоза змінюється. Так, у новонароджених її маса дорівнює кільком грамам. У період статевого дозрівання вона росте швидко й у 11—15 років її маса — 15 г, у 16—20 років — 25—70 г. Після 40—50 років залоза зменшується, під капсулою відкладається жирова тканина. В 60—65 років частина фолікулів заміщується сполучною тканиною, зменшується кількість артеріальних і венозних судин, тобто відбувається часткова атрофія залози.

Прищитовидні залози (glandula parathyreoideae) представлені чотирма дрібними овальної або круглої форми тільцями, масою від 0,01 до 0,05 г кожне. Прищитовидні залози прилягають до задньої поверхні правої та лівої часток щитовидної залози по одній вгорі й унизу.

Прищитовидні залози виробляють паратгормон, який сприяє засвоєнню організмом кальцію й підтримує його рівень у крові. Видалення прищитовидних залоз призводить до порушення росту кісток, підвищення збудливості центральної нервової системи, корчів та смерті від тетанії.

Вилочкова залоза (thymus; рис. 139) розміщена у верхній частині переднього середостіння, між правою та лівою середостінними плеврами. Складається з правої та лівої асиметричних часток, з’єднаних пухкою сполучною тканиною. Зовні залоза покрита тонкою сполучнотканинною оболонкою, від якої в глибину залози відходять перегородки, розділяючи її на окремі часточки. Кожна часточка складається з кіркової речовини (зовні) та мозкової (всередині). Залоза побудована з епітеліальної тканини, клітини якої, сполучаючись відростками, утворюють сітку, отвори, які заповнені лімфоцитами. Маса залози у новонародженого — 10—15 г, а в 13—15 років, у період статевого дозрівання, найбільша — 25—35 г. Після статевого дозрівання організму починається зворотний розвиток залози.

Рис. 139. Вилочкова та щитовидна залози:

1 — щитоподібний хрящ; 2 — щитовидна залоза; 3 — загальна сонна артерія; 4 — трахея; 5 — внутрішня яремна вена; 6 — плечоголовна вена; 7 — підключична вена; 8, 15 — підключична артерія; 9 — дуга аорти; 10 — ліва легеня; 11 — перикард; 12 — вилочкова залоза; 13 — права легеня; 14 — верхня порожниста вена; 16 — плечоголовна артерія; 17 — перешийок щитовидної залози

Дослідженнями останніх років встановлено, що вилочкова залоза контролює розвиток і розподіл Т-лімфоцитів, які відповідають за клітинний імунітет (несприйнятливість до багатьох хвороб). Функція вилочкової залози — регуляція процесів росту (регуляція обміну кальцію, стимуляція вуглеводного обміну), а також гальмування статевих залоз до настання статевої зрілості. Виділити гормон вилочкової залози поки не вдається.

Підшлункова залоза належить до залоз змішаної секреції. Як залоза зовнішньої секреції вона має протоку, що відкривається на сосочку дванадцятипалої кишки, куди й надходить секрет залози. Ендокринну функцію виконують групи клітин, розміщені в тілі й хвості залози — вони називаються панкреатичними острівцями (Лангерганса). Острівці виділяють гормони інсулін та глюкагон. Інсулін регулює вуглеводний обмін в організмі, підвищує вміст глікогену в печінці. Зниження вмісту інсуліну в крові підвищує вміст глюкози в ній, що веде до захворювання на цукровий діабет. Гормон глюкагон сприяє розщепленню глікогену печінки до глюкози (на глікоген м’язів не діє), збільшуючи вміст глюкози в крові. Якщо в крові велика кількість глюкози, вона не засвоюється організмом, а виводиться з сечею; людина худне, отруюється продуктами неповного розкладу вуглеводів, знижується артеріальний тиск, людина непритомніє, може настати смерть від стану діабетичної коми.

Надниркові залози (glandula suprarenales) розміщені безпосередньо на верхньому полюсі нирок. Маса залози — від 7 до 20 г, довжина — 5 см. Залоза складається з двох шарів: зовнішнього (кіркового) та внутрішнього (мозкового). Кіркова речовина темно- бурого кольору, виділяє життєвоважливі гормони: глікокортикоїди (гідрокортизон, кортизон та кортикостерон), мінералокортикоїди та статеві гормони. Глікокортикоїди впливають на обмін вуглеводів, білків та жирів, а також на кровотворні органи, мають протизапальну дію. Мінералокортикоїди беруть участь у регуляції мінерального обміну. Статеві гормони сприяють розвиткові статевих органів у дитячому віці, а також вторинних статевих ознак.

Мозкова речовина надниркових залоз темно-коричневого кольору, трохи темніша за кіркову речовину й утворена хромафіновою тканиною. Гормони мозкової речовини — адреналін та норадреналін, які прискорюють ритм скорочень серця, підвищують артеріальний тиск, звужують дрібні артерії, за винятком судин серця, легень і мозку. Адреналін розслаблює м’язи травного каналу, розширює зіницю ока, стимулює секрецію слізних і слинних залоз, підвищує обмін речовин. Він появляється в крові при збудженні симпатичної частини вегетативної нервової системи.

Параганглії — дрібні скупчення хромафінової тканини на шляху аорти і в симпатичних гангліях на поверхні або всередині органа. Параганглії є також по ходу сонних артерій, надсерцеві, поперековоаортальні та ін. Функціонально вони схожі з мозковою речовиною надниркових залоз, тобто при збудженні виділяють гормон адреналін.

Статеві залози. До статевих залоз належать яєчка (у чоловіка) та яєчники (у жінок). Залози виконують дві функції. Перша з них пов’язана з виділенням гормонів, а друга — з утворенням статевих клітин.

Яєчка виділяють ряд гормонів, що мають назву андрогенів. Серед андрогенів, або чоловічих статевих гормонів, найбільш відомим є тестостерон, від кількості його в крові залежить статева активність чоловіків. Крім того, тестостерон разом з іншими гормонами сприяє посиленню синтезу білків, які в свою чергу позитивно впливають на розвиток скелетних м’язів.

У яєчниках дозрівають яйцеклітини й утворюються гормони — естрогени. У зв’язку з тим, що один із основних гормонів виділяється стінками фолікулів, він дістав назву фолікулін. Завдяки фолікуліну розвиваються вторинні статеві ознаки. Іншим, не менш важливим, гормоном є прогестерон, або лютеїн, який виділяється жовтим тілом, він готує слизову оболонку матки до закріплення в ній яйцеклітини, впливає на утворення плаценти, гальмує овуляцію в період вагітності.

Шишкоподібне тіло, або епіфіз (corpus pineale) — непарний утвір, розвивається з проміжного мозку, має овальну форму. У дітей шишкоподібне тіло відносно більших розмірів, ніж у дорослих, в середньому його маса дорівнює 0,2 г. Найбільшого розвитку залоза досягає до 7 років, а потім настає її зворотний розвиток. На місці залозистої тканини відкладаються фосфорнокислі й вуглекислі солі кальцію, так званий мозковий пісок. Гормон шишкоподібного тіла — мелатонін — пригнічує розвиток статевих залоз, попереджує передчасне статеве дозрівання.

Вважають, що мелатонін виділяється в основному вночі, освітлення пригнічує його дію, а тому епіфіз ще називають біологічним годинником організму.

Гіпофіз, або придаток мозку (hypophysis) — невелика овальна залоза масою до 0,5—0,7 г — лежить у ямці турецького сідла й оточений щільною сполучнотканинною оболонкою, зверху прикритий діафрагмою турецького сідла. Гіпофіз складається з трьох відділів: передня частка, або аденогіпофіз; задня частка, або нейрогіпофіз, і проміжна частка. Гіпофіз виділяє в кров понад 20 гормонів.

Передня частка продукує соматотропін (гормон росту). Якщо його виділяється мало або він не виділяється зовсім, тобто настає гіпофункція передньої частки, то дитина погано росте, й це призводить до карликовості. Гіпофізарні карлики мають пропорційно розвинені всі частини тіла, розумові здібності та психічний розвиток, однак вторинні статеві ознаки у них відсутні.

При гіперфункції передньої частки гіпофіза у дітей розвивається гігантизм, а у дорослих розростаються деякі частини скелета (щелепи, кисті, стопи, вуха, ніс) — акромегалія. Її може викликати й пухлина гіпофіза.

Передня частка гіпофіза ще продукує кортикотропін (адренокортикотропний гормон), який діє на надниркові залози, а ті в свою чергу виділяють глікопротеїди — речовини, що підвищують опірність організму до інфекції.

Крім гормонів росту, передня частка гіпофіза продукує ще й пролактин (лактотропний гормон), що стимулює виділення молока. Цей гормон позитивно діє на розвиток фолікулів і яйцеклітин у жінок, а у чоловіків — дозрівання сперматозоїдів, а також стимулює розвиток гормонів статевих залоз чоловіків і жінок.

Задня частка гіпофіза продукує гормон вазопресин, який викликає скорочення гладеньких м’язів, при цьому підвищується артеріальний тиск і зменшується сечовиділення. Гормон окситоцин викликає скорочення гладеньких м’язів матки. Під час лактації окситоцин впливає на утворення молока.

Проміжна частка розвинута слабко, продукує меланотропний гормон (інтермедій), завдяки якому утворюється пігмент, що регулює колір шкіри.