Анатомія людини - курс лекцій - Костиленко Ю.П. 2015
Загальна анатомія органів порожнини рота
План лекції:
5.1 Загальний план будови ротової порожнини.
5.2 Загальний план будови органів порожнини роту.
5.3 Загальна анатомія зубів, поняття про артикуляцію, оклюзію, прикус.
5.4 Аномалії прикусу, розвитку і будови зубів.
5.5 Уявлення про зубні формули.
5.6 Основні етапи розвитку зубів.
5.1 Загальний план будови ротової порожнини
Порожнина рота (cavitas oris, деякі терміни утворюються від греч. stoma - рот, наприклад стоматологія), ділиться на два відділи: присінок рота, і власне порожнина рота. Присінком рота називається простір, розташований між губами і щоками зовні, і зубами та яснами зсередини. За допомогою ротового отвору присінок рота відкривається назовні.
Губи (labia oris, hela) - це волокна кругового м'яза рота, покриті зовні шкірою, зсередини - слизовою оболонкою. Між шкірою і слизовою оболонкою по вільному краю розташовується проміжна, червона облямівка, яка від шкіри відрізняється відсутністю рогового шару в багатошаровому плоскому епітелії, а від слизової оболонки - відсутністю слинних залоз.
Розрізняють верхню губу, обмежену основою носа і парною носогубною борозною і нижню губу, обмежену підборідно-губною борозною. По кутах ротового отвору губи переходять одна в іншу за допомогою спайок.
При переході з верхньої губи на альвеолярний відросток верхньої щелепи, слизова оболонка утворює складку - вуздечку верхньої губи. При переході з нижньої губи на нижню щелепу слизова оболонка також утворює складку - вуздечку нижньої губи.
Щоки (buccae) мають ту ж будову (усередині покриті слизовою оболонкою, зовні - шкірою), тут закладений щічний м'яз, buccinator, до якого збоку прилягає жирове тіло щоки, яке більш виражено у дітей перших років життя. Зверху щоки обмежені виличною дугою, знизу краєм нижньої щелепи, спереду носо-губною борозною, позаду жувальним м'язом. Губи відмежовані від щік носо-губними і подборідно-губними борознами, які ледве помітні у дітей і з віком стають все більш глибокими. Шкіра щік і губ містить потові і сальні залози, у чоловіків вона зазвичай покрита волоссям.
Слизова оболонка щік і губ тонка, прозора представлена багатошаровим плоским незроговілим епітелієм, має багато малих слинних залоз, крім того слизова оболонка щік по лінії зімкнення зубів має невелику кількість сальних залоз.
Власне порожнина рота (cavitas oris propria) тягнеться від зубів спереду і латерально до входу в глотку позаду. Зверху порожнина рота обмежена твердим піднебінням і передньою ділянкою м'якого; дно утворюється діафрагмою рота і зайнято язиком. При закритому роті язик своєю верхньою поверхнею стикається із піднебінням, так що порожнина рота має вигляд вузького щілиноподібного простору між ними. Слизова оболонка, переходячи на нижню поверхню кінчика язика, утворює по середній лінії вуздечку язика. По боках вуздечки помітно по невеликому сосочку, із отвором на них вивідних проток піднижньощелепної і під'язикової слинних залоз. При зімкненні зубних рядів присінок порожнини рота сполучається з порожниною рота за допомогою міжзубних щілин і через ретромолярний| простір (позаду третіх кутніх зубів), останній важливий в клінічній практиці для введення живильного зонда при шинуванні щелеп.
Піднебіння (palatum, uranus) складається з двох частин. Передні дві третини його мають кісткову основу, palatum osseum (піднебінний відросток верхньої щелепи і горизонтальна пластинка піднебінної кістки), це - тверде піднебіння; задня третина - м'яке піднебіння, palatum molle, є м'язовим утворенням з фіброзною основою.
При спокійному диханні через ніс м'яке піднебіння|піднебіння| звисає криво вниз і відокремлює порожнину рота від глотки.
При незарощені| шва між піднебінними відростками правої і лівої верхньощелепних кісток, виникає патологічне сполучення порожнини рота з порожниною носа, така вада розвитку отримала назву - вовча паща. Слизова оболонка, що вкриває нижню поверхню твердого піднебіння, зрощена за допомогою щільної фіброзної тканини з окістям.
М'яке піднебіння є дуплікатурою слизової оболонки, в якій закладені м'язи разом з фіброзною пластинкою - піднебінним апоневрозом, а також малі слинні залози. У складі м'якого піднебіння виділяють язичок, піднебінну завіску, парні піднебінно-язикові (передні) і піднебінно-глоткові (задні) дужки. Між передньою і задньою дужками знаходиться мигдаликова пазуха, в якій розташовується піднебінний мигдалик. М'яке піднебіння переднім краєм прикріплюється до заднього краю твердого піднебіння, а задній відділ м'якого піднебіння (піднебінна завіска) вільно звисає вниз і назад, маючи посередині виступ у вигляді язичка (язичок піднебіння).
Отвір, що сполучає порожнину рота з глоткою, носить назву зіву (isthmus faucium). Він обмежений з боків дужками, зверху - м'яким піднебінням, знизу - спинкою язика.
5.2 Загальний план будови органів порожнини роту
До органів порожнини рота відносяться: язик, слинні залози, зуби.
Язик (lingua, glossa). Язик розташовується на дні порожнини рота і є непарним м'язовим органом, конусоподібної форми, покритий зверху, з боків і частково знизу слизовою оболонкою.
В язику розрізняють: кінчик, тіло, корінь, верхню поверхню або спинку язика, нижню поверхню і два краї. Слизова оболонка язика покрита багатошаровим плоским незроговілим епітелієм, на якому при деяких захворюваннях органів травної системи утворюються рогові луски, за рахунок чого на спинці язика виникає сіруватий наліт.
Слизова оболонка язика забезпечена особливими утвореннями - сосочками. Розрізняють сосочки: ниткоподібні, конічні, листоподібні (добре розвинені у дітей, у дорослих людей атрофуються), грибоподібні і жолобуваті сосочки. Останні розташовані уздовж пограничної борозни, яка відокремлює тіло язика від кореня. У грибоподібних, листоподібних і жолобуватих сосочках є смакові цибулини, які містять рецептори, що оцінюють смакові якості їжі. На межі спинки і кореня язика розташовується сліпий отвір, залишок щито- язикової протоки, що існує в ембріогенезі. При незрощені щито-язикової протоки утворюється серединна кіста шиї, що є приводом для хірургічного втручання. Ззаду від пограничної борозни на язиці розташовано скупчення лімфоїдних фолікулів - язиковий мигдалик.
М'язи язика парні, розділяються на власні (верхній подовжній, нижній подовжній, поперечний і вертикальний), які складають його тіло і скелетні (подборідно-язиковий, шило-язиковий, під’язиково-язиковий), такі, що з’єднують язик зі скелетом. Власні м'язи язика змінюють його форму, а скелетні забезпечують переміщення язика в порожнині рота.
Функції язика: 1) бере участь в прийнятті, перемішуванні в порожнині рота їжі і проковтуванні харчової грудки; 2) бере участь в утворенні членороздільної мови; 3) виконує функцію рецепції, у тому числі і специфічної (смакової); 4) язичний мигдалик є складовою частиною імунологічного бар'єру порожнини рота.
Аномалії розвитку язика:
1. відсутність язика (аглосія);
2. недорозвинення язика (гіпоплазія);
3. надмірне збільшення розмірів язика (макроглосія);
4. роздвоєння тіла язика;
5. подвоєння язика;
6. зменшення рухливості язика (за рахунок короткої вуздечки);
7. складчастий язик.
Слинні залози (glandula salivatoriae, sialoaden) підрозділяються на малі і великі. Місце розташування і кількість малих слинних залоз можна визначити по точкових отворах на поверхні слизової оболонки за допомогою лупи. Одні з них розташовані групами в слизовій оболонці присінку порожнини рота: губні, щічні і ясневі залози, а інші знаходяться в слизовій оболонці власне порожнини рота. До них відносяться піднебінні залози, залози язика, а також під'язикові малі залози, що входять до складу під'язикової великої слинної залози. Великі слинні залози розташовані за межами ротової порожнини, та з'єднуються з нею за допомогою вивідних проток. До великих слинних залоз відноситься три пари: 1 - під'язикові залози, 2 - підщелепні залози, 3 - привушні залози.
Під'язикова залоза складна альвеолярно-трубчаста, включає, як малі під'язикові залози, так і окрему сукупність залозистих одиниць, об'єднаних загальною протокою. Кожна під'язикова залоза займає простір під слизовою оболонкою дна порожнини рота, яке обмежене з медіального боку підборідно-під’язиковим, підборідно-язиковим і під’язиково-язиковим м'язами, з латерального - внутрішньою поверхнею тіла нижньої щелепи, знизу під’язиково-щелепним м'язом.
Під'язикова залоза має витягнуту в передньо-задньому напрямі і сплощену з боків форму, довжина її рівна приблизно 3-4 см, а товщина - близько 1 см, маса складає приблизно 5 гр. У тих випадках, коли залоза має загальну вивідну протоку, вона або з'єднується з протокою підщелепної залози, що проходить поряд, або відкривається загальним з нею отвором на верхівці під'язикового м'ясця.
Піднижньощелепна залоза більше вищеописаноі приблизно в три рази, складна альвеолярно-трубчаста. Має сплющено-яйцеподібну форму, розташована в межах піднижньощелепного трикутника, займає ділянку, яка обмежена зверху нижньою поверхнею щелепно-під’язикового м'яза, а збоку - внутрішньою поверхнею тіла нижньої щелепи. Вивідна протока прямує по медіальній поверхні під’язикової залози, відкривається гирлом на верхівці під'язикового м'ясця.
Привушна залоза найбільша із слинних залоз. Маса її складає від 20 до 30 гр, за будовою вона складна альвеолярно-трубчаста. Розташована в межах привушно-жувальної ділянки, основна маса її займає ретромандибулярну ямку, обмежену зверху хрящовою частиною зовнішнього слухового проходу, спереду - заднім краєм гілки нижньої щелепи і жувального м'яза, ззаду - переднім краєм груднинно-ключично-соскоподібного м'яза. З медіального боку, привушна залоза примикає до зв'язок і м'язів, що беруть початок від шилоподібного відростка скроневої кістки, частина залози покриває ззаду жувальний м'яз.
Привушна залоза має форму неправильного трикутника, верхня сторона якого направлена уздовж виличної дуги, а нижній кут знаходиться під нижнім кутом нижньої щелепи, де нерідко стикається із задньою частиною піднижньощелепної залози. Слід зазначити важливу для хірургічної практики анатомічну особливість, яка полягає в тому, що скрізь привушну залозу проходять: зовнішня сонна артерія, з її численними гілками, защелепна вена і привушне сплетіння лицевого нерва.
Вивідна протока привушної залози, завтовшки близько 4 мм, виходить з її товщі з переднього боку (приблизно на 1 см нижче за виличну дугу) і, перетинаючи поперечний жувальний м'яз, досягає його переднього краю, де, роблячи крутий вигин всередину, проходить наскрізь жирову клітковину щоки і щічний м'яз. Вона відкривається отвором в присінок порожнини рота на слизовій оболонці щоки на рівні другого верхнього моляра. Часто по ходу вивідної протоки є одна або декілька додаткових привушних залоз.
Функції слинних залоз. Великі і малі слинні залози, що мають загальне джерело розвитку і загальні центри нервової регуляції, є єдиною системою, діяльність якої направлена в першу чергу на забезпечення порожнини рота необхідною кількістю рідини. Відомо, що вони спроможні виробляти в добу близько 2 літрів слини. Близько 30% цього об'єму припадає на частку малих слинних залоз, що дозволяє їм, при деяких екстремальних станах, компенсувати функціональну недостатність великих слинних залоз.
Також важливе значення відводиться слинним залозам у формуванні механізму імунітету в порожнині рота, оскільки вони є джерелами секреторного імуноглобуліну А, який спільно з лізоцимом слини утворює «антисептичний бар’єр» для патогенної мікрофлори.
5.3 Загальна анатомія зубів, поняття про артикуляцію, оклюзію, прикус
У людини зуби є складовою частиною жувально-мовного апарату, який по сучасних уявленнях є комплексом взаємодіючих і взаємозв'язаних органів, що беруть участь в жуванні, диханні, утворенні голосу і мови. Зуби людини належать до гетеродонтної (різні за формою), текодонтної (розташовані в комірках щелеп) систем, і до дифіодонтного типу (протягом життя має місце дві зміни зубів).
Зубами є скостенілі сосочки слизової оболонки, що слугують для механічної обробки їжі. Філогенетично зуби походять з риб’ячої луски, що росте по краю щелеп, і що набуває тут нових функцій. У нижчих хребетних зміна зубів відбувається багато разів протягом всього життя, а у людини 2 рази. У зв'язку з цим розрізняють: 1) тимчасові, молочні зуби, dentes decidui, і 2) постійні, dentes permanentes. Молочні зуби відрізняються від постійних кольором (декілька біліше), розмірами - менше, і відносними розмірами кореня і коронки, наявністю емалевого валу на вестибулярній поверхні, об'ємнішою порожниною зуба.
В результаті еволюції замість одноманітних конічних зубів риб, потрібних лише для затримки їжі, у ссавців з’являються різні форми, пристосовані до різних видів захоплення їжі і її обробки, а саме для розривання (ікла), розрізання (різці), роздроблення (премоляри) і розтирання (моляри). Зуби розташовані в осередках альвеолярних відростків верхньої і нижньої щелеп. Тканина, що покриває альвеолярні відростки, носить назву ясен, gingivae. Слизова оболонка тут за допомогою фіброзної тканини щільно зростається з окістям; тканина ясен багата кровоносними судинами (тому порівняно легко кровоточить), та слабо забезпечена нервами.
Оскільки в яснах відсутня підслизова основа, то слизова оболонка її щільно зростається з окістям альвеолярних відростків верхньої і нижньої щелеп. Цю частину ясен називають альвеолярною, або прикріпленими яснами. Частина ясен, прилегла до поверхні зуба, називається краєвою, або вільними яснами. Частина ясен, які розташовані в проміжках між сусідніми зубами, називається міжзубним сосочком. Між двома сусідніми зубами розрізняють по два ясенні сосочки: вестибулярний, обернений в присінок порожнини рота і оральний, такий, що знаходиться ближче до язика. Жолобувате поглиблення, що знаходиться між зубом і вільним краєм ясен, називається ясеневою кишенею.
Кожен зуб, dens, складається з: 1) коронки зуба, corona dentis, 2) шийки, collum dentis, і 3) кореня, radix dentis. Коронка видається над яснами, шийка (злегка звужена частина зуба) охоплюється яснами, а корінь залягає в зубній альвеолі і закінчується верхівкою, на якій навіть неозброєним оком видно|показний| маленький отвір верхівки. Через цей отвір в зуб входять судини і нерви. Усередині коронки зуба є порожнина, cavitas dentis, в якій розрізняють коронковий відділ, найбільш обширну частину порожнини, і кореневий відділ, частину порожнини, що звужується, носить назву кореневого каналу. Канал відкривається на верхівці згаданим вище отвором верхівки.
У коронці кожного зуба розрізняють 5 поверхонь: 1 - обернену в присінок рота - присінкову, facies vestibularis, яка у передніх зубів стикається зі слизовою оболонкою губи (facies labialis), а у задніх - із слизовою оболонкою щоки (facies buccalis); 2 - обернену в порожнину рота (facies oralis): у нижніх зубів до язика - язикову (facies lingualis), у верхніх до піднебіння - піднебінну (facies palatinus); 3 і 4 - що контактують з сусідніми зубами свого ряду - апроксимальні (facies contactus s. approximales). Апроксимальні поверхні зубів, направлені до центру зубної дуги, позначаються як facies mesiаlis (mesos - середній). У передніх зубів така поверхня є медіальною, а у задніх зубів - передньою. Апроксимальні поверхні зубів, направлені у бік, протилежний центру зубного ряду, називаються дистальними, facies distalis. У передніх зубів ця поверхня є латеральною, а у задніх зубів - задньою; 5 - жувальна поверхня, або поверхня змикання із зубами протилежного ряду, facies occlusalis (occlusivus - такий що замикає, закриває).
Для визначення локалізації патологічних процесів на зубі стоматологи застосовують терміни, відповідні названим поверхням: присінковий, оральний, медіальний, мезіально, дистально, окклюзіально, апікально (у напрямку до apex radicis).
Для встановлення приналежності зуба до правої або лівої сторони служать три ознаки: 1) ознака кореня, 2) ознака кута коронки і 3) ознака кривизни коронки. Ознака кореня полягає в тому, що поздовжня вісь кореня нахилена в дистальний бік, утворюючи кут з лінією, що проходить через середину коронки.
Ознака кута коронки полягає в тому, що лінія жувального краю зуба по вестибулярній стороні при переході на мезіальну поверхню утворює менший кут, ніж при переході на дистальну.
Ознака кривизни коронки полягає в тому, що вестибулярна поверхня коронки переходить в мезіальну крутіше, ніж в дистальну. Отже, мезіальний відрізок вестибулярної поверхні в поперечному напрямі буде більш опуклим, ніж дистальний.
Порожнина зуба заповнена зубною м'якоттю, рulpa dentis, представленою пухкою волокнистою сполучною тканиною, багатою судинами і нервами.
У пульпі виділяють 3 шари: 1) периферичний; 2) проміжний, або камбіальний; 3) центральний.
Пульпа кореневих каналів декілька відрізняється від коронкової частини пульпи; у ній переважають пучки колагенових волокон над клітинними елементами. В області верхівкового отвору тканина пульпи переходить в тканину періодонта.
Пульпа здійснює трофіку твердих тканин зуба (за рахунок судин, що проходять в ній, і нервів), виконує пластичну функцію - побудова нового дентину за рахунок клітинних елементів.
Пульпу оточують тверді тканини зуба, до складу яких входить: 1) дентин, dentinum, subst. eburnean, 2) емаль, enamelum, subst. adamantina і 3) цемент, cementum, subst. оssea (мал. 5.1).
Головну масу зуба, що оточує порожнину, складає дентин, до складу його входить 28% органічних речовин, головним чином колаген і 72% неорганічних (фосфати кальцію і магнію, фторид кальцію).
Дентин складається з основної речовини (колагенові волокна і склеююча речовина), пронизаної системою дентинних канальців.
Розрізняють два шари дентину:
зовнішній плащовий, і внутрішній - навколопульпарний.
Колагенові волокна дентину йдуть в радіальному і тангенціальному напрямах. Такий взаємний перетин волокон додає зубу особливу міцність. Усередині дентинних канальців залягають відростки одонтобластів, які закінчуються в периферичному шарі дентину. Частина дентину, звернена до пульпи, носить назву «предентин», або «дентиногенний шар», тут йде утворення і зростання дентину (замісний дентин).
Мал. 1.5 Будова зуба (схема):
1 - коронка зуба; 2 - шийка зуба; 3 - корінь зуба; 4 - пульпа; 5 - емаль; 6 - дентин; 7 - цемент; 8 - ясна; 9 - періодонт.
Дентин, що утворює коронку, покритий зубною емаллю, а дентин кореня - зубним цементом. Емаль коронки і цемент кореня з'єднуються в області шийки зуба.
Емаль покриває зовні коронку, товщина її у верхівки коронки складає 3,5 мм. Емаль містить незначну кількість органічних речовин (близько 3 - 4%) і неорганічні солі (96-97%). Серед неорганічних речовин переважну частину складають фосфати і карбонати кальцію і близько 4% - фторид кальцію. Емаль побудована з емалевих призм, товщиною 3-5 мкм. Кожна призма складається з тонкої фібрилярної мережі, в якій знаходяться кристали гідроксиапатитів.
Цемент покриває корінь, по хімічному складу він наближається до кістки: у нім міститься 30% органічних речовин і 70% неорганічних, серед яких переважають солі фосфату і карбонату кальцію.
Між покритим цементом коренем зуба, зануреним вглиб альвеол, і стінкою альвеоли лежить альвеолярне окістя, що вистилає внутрішні стінки альвеол, яке щільно пов'язане з яснами і таке, що грає значну роль в зміцненні зубів. Окістя є щільною сполучною тканиною, що складається з пучків волокон, кінці яких безпосередньо продовжуються у вигляді так званих шарпейових волокон, з одного боку - в цемент кореня, а з іншої - в кісткові стінки альвеоли. Ця щільна сполучна тканина називається періодонт, periodontium, або коренева оболонка.
Волокна окістя йдуть у вигляді зв'язок, розташованих по лініях силових дій на зуб. Частина пучків йде від кореня зуба в стінку альвеоли в радіальному напрямі. Вони перешкоджають гойданню зуба. Інші пучки йдуть в тангенціальному напрямі (по лінії дотику), не допускаючи обертання зуба відносно його осі. Товщина періодонта 0,2-0,25 мм на верхній щелепі і 0,15-0,22 мм - на нижній.
Періодонт виконує декілька важливих функцій. По-перше, він утримує зуб в альвеолі, по-друге, забезпечує трофіку зуба (через нього проходять судини і нерви до зуба), по-третє, він забезпечує деяку рухливість зубів (амортизацію), що необхідне для повного зімкнення зубів. Нарешті, періодонт перешкоджає розповсюдженню запальних процесів, бере участь в зростанні і прорізуванні зубів.
Всі тканини, які оточують шийку і корінь зуба, з включенням ясен, альвеоли і ділянку альвеолярного відростка щелепи, що її утворює, розглядають як цілісну анатомічну і функціональну систему під назвою пародонт, parodontium, або амфодонт, amphodontium.
Всілякі положення і переміщення нижньої щелепи по відношенню до верхньої, здійснювані за допомогою жувальної мускулатури називається артикуляцією. Положення зубних рядів при їх зімкненні називають оклюзією. Можливі чотири основні види оклюзії: центральна, передня і дві бічні - права і ліва. Центральна оклюзія характеризується зімкненням зубів при максимальній кількості контактуючих пунктів. Середня лінія обличчя при цьому співпадає з лінією, що проходить між центральними різцями. Суглобові головки розташовуються на скаті суглобового горбка у його основи. При цьому відмічається одночасне і рівномірне скорочення жувальних і скроневих м'язів на обох боках.
При передній оклюзії відбувається висунення нижньої щелепи вперед. Це досягається двостороннім скороченням латеральних крилоподібних м'язів. Середня лінія обличчя, як і при центральній оклюзії співпадає з лінією, що проходить між центральними різцями. Суглобові головки при передній оклюзії зміщені вперед і розташовані у вершини суглобових горбків.
Бічна оклюзія виникає при переміщенні нижньої щелепи вправо - права оклюзія, або вліво - ліва оклюзія. При зсуві нижньої щелепи вправо на стороні зсуву суглобова головка залишається у основи суглобового горбка, злегка обертаючись. При цьому на лівій стороні суглобова головка розташована у вершини суглобового горбка. Права бічна оклюзія супроводжується скороченням латерального крилоподібного м'яза протилежної сторони (лівого) і, навпаки, ліва бічна оклюзія - скороченням однойменного м'яза правої сторони.
Співвідношення зубних дуг в центральній оклюзії називається прикусом (mordex). Можливі фізіологічні і патологічні прикуси. При фізіологічних прикусах жування, мовлення і форма обличча не порушені, при патологічних прикусах відмічаються ті або інші порушення.
Розрізняють чотири види фізіологічного прикусу: ортогнатія, прогенія, біпрогнатія і прямий прикус.
При ортогнатії (orthos- прямої, gnathio - щелепа) є невелике перекриття різцями верхньої щелепи зубів нижньої.
Прогенія (pro - вперед, genio - підборіддя) характеризується зворотними відносинами.
Для біпрогнатії типовий нахил вперед верхніх і нижніх зубів, з перекриттям нижніх верхніми.
У прямому прикусі ріжучі краї верхніх і нижніх різців стикаються один з іншим.
5.4 Аномалії прикусу, розвитку і будови зубів
Аномальні види прикусу:
1. Прикус глибокий - відсутній контакт між різцями верхньої і нижньої щелеп в результаті зубо-альвеолярних або гнатичних порушень. При глибокому, травмуючому прикусі ріжучі краї різців упираються в слизову оболонку краю ясна або альвеолярного відростка.
2. Прикус відкритий - характерна наявність горизонтальної щілини на передніх або бічних ділянках зубних рядів при зімкненні зубів в центральній оклюзії, контакти зберігаються тільки на дистальних бічних зубах. Розрізняють одно- і двобічний, симетричний і асиметричний відкритий прикус (причиною найчастіше є шкідливі звички).
3. Прикус перехресний (син.: прикус латеральний) - прикус, при якому щічні горби верхніх бічних зубів укладаються в поздовжні борозенки нижніх або прослизають повз них з язичного боку, тобто порушено зімкнення зубних рядів в поперечному напрямі.
4. Прогенія патологічна - значне випинання вперед зубів нижньої щелепи.
5. Прогнатія патологічна - значне випинання вперед зубів верхньої щелепи.
Основні аномалії розвитку зубів:
Аномалії розвитку зубів виявляються у вигляді порушення розвитку зубів, зубних рядів або щелеп.
I. Аномалії числа зубів:
1. Первинна адентія - відсутність зубів, може бути повною і частковою; спостерігається як в молочному, так і в постійному прикусі. Вторинна адентія виникає після видалення зуба.
2. Ретенція зуба - затримка прорізування повністю сформованого зуба, положення в щелепі виявляється рентгенологічно.
3. Надкомплектні зуби - зуби, розташовані поза зубним рядом, а іноді в зубному ряду, не порушуючи його форми.
II. Аномалії форми і величини коронок зубів - збільшення розміру всіх зубів в дузі («гігантизм»). Наявність дрібних коронок зубів приводить до великих проміжків між зубами. Щілина між центральними різцями називається діастемою, між іншими - треми.
III. Аномалії положення окремих зубів: розрізняють піднебінне, язичне, вестибулярне, дистальне положення, поворот зубів та ін.
IV. Аномалії розвитку твердих тканин зуба виявляються у вигляді гіпоплазії.
Гіпоплазія емалі - вада розвитку емалі, що виявляється у вигляді крейдоподібних плям, ямок, борозенок без порушення цілісності емалі. Наявність гіпоплазії емалі указує на те, що в період формування зубів в організмі, що росте, був різко порушений обмін речовин. Розвиток гіпоплазії молочних зубів відноситься до внутрішньоутробного періоду і періоду новонародженого, постійних зубів - до раннього дитинства. Гіпоплазія виникає після перенесених в дитинстві рахіту, важких інфекційних захворювань.
5.5 Уявлення про зубні формули
Як вже було сказано вище у дорослої людини 32 зуби, серед них виділяють різці (4 на верхній і нижній щелепах), ікла (по 2), малі кутні зуби, премоляри (по 4), великі кутні зуби, моляри (по 6) (мал. 5.2).
Мал. 5.2 Постійні зуби людини, праві. А-верхні; Б-нижні:
1 - присередній різець, 2 - бічний різець, 3 - ікло; 4 - перший премоляр; 5 - другий премоляр; 6 - перший моляр; 7 - другий маляр; 8 - третій моляр.
У анатомії, як і в клінічній медицині, застосовується поняття зубної формули, яка відображає порядок розташування зубів, приналежність їх до тієї або іншої групи.
Повна або клінічна формула зубів побудована так, що в ній записують зуби кожної половини щелеп арабськими порядковими цифрами, і у дорослої людини має вигляд:
Молочні зуби в повній формулі позначають римськими цифрами:
Існують групові або анатомічні зубні формули, що показують кількість зубів в кожній групі по половинах щелеп. Групові зубні формули дорослої людини і дитини з молочними зубами виглядають таким чином: у дорослого: 2.1.2.3, у дитини 2.1.0.2. Групова зубна формула може бути позначена з використанням початкових букв латинських найменувань зубів (I - різці, С - ікла, Р - премоляри, М - моляри). Постійні зуби позначають заголовними буквами, а тимчасові - рядковими. У дорослого - I2 C1 P2 M3, у дітей з молочними зубами: і2 c1 m2.
В даний час в клініці широко використовується формула, зручна для комп'ютерної обробки, рекомендована ВООЗ, в ній кожен сегмент щелеп позначається цифрами 1-4 для постійного прикусу, і 5-8 для молочного, поряд з цією цифрою ставиться порядковий номер відповідного зуба, наприклад: 21, 22, 47, 48, 84.
5.6 Основні етапи розвитку зубів
Зуби є похідними слизової оболонки ротової порожнини ембріона. Емалевий орган розвивається з епітелію слизової оболонки, а дентин, пульпа, цемент і пародонт - з мезенхіми слизової оболонки. Розвиток зубів протікає в три стадії: у першій формуються зачатки зубів, в другій - відбувається диференціювання зубних зачатків і в третій - утворення зубів.
I стадія. На 4-6-й тижні розвитку на верхній і нижній поверхнях ротової порожнини виникають потовщення епітелію - зубні пластинки, що вростають в мезенхіму. На присінковій поверхні зубних пластинок з'являється по 10 колбоподібних випинань, які дають початок емалевим органам молочних зубів. На 10-му тижні ембріонального розвитку в емалеві органи вростає мезенхіма, яка є зачатком зубних сосочків. До кінця 3-го місяця емалеві органи відділяються від зубних пластинок за допомогою шийки, навколо емалевого органу формується зубний мішечок.
II стадія. Емалевий орган ділиться на шари, усередині формується пульпа, а по периферії - шар внутрішніх емалевих клітин, що надалі дають початок емалі (мал. 5.3). Зубний сосочок збільшується, на його поверхні з'являється декілька рядів одонтобластів (клітини, що утворюють дентин). Зубні зачатки відособлюються від зубної пластинки, навколо них утворюються кісткові перетинки, що формують стінки зубних альвеол.
Мал. 5.3 Зачаток молочного різця трьох місячного зародка людини:
1 — зародкова сполучна тканина;
2 — зубний мішечок;
3 — зовнішній епітелій емалевого органу;
4 — пульпа емалевого органу;
5 — внутрішній епітелій емалевого органу;
6 — зубний сосочок.
III стадія. На 4-му місяці виникають зубні тканини - дентин, емаль і пульпа. Емаль з'являється на верхівках зубних сосочків в області жувальних горбків, а потім розповсюджується на бічні поверхні зубів.
Розвиток кореня зуба відбувається в постембріональному періоді. Після формування коронки зуба верхній відділ емалевого органу редукується, а нижній перетворюється на епітеліальну піхву, яка вростає в мезенхіму і дає початок дентину кореня зуба. Цемент кореня і періодонт утворюються за рахунок цементобластів і клітин зубного мішечка.
У другій половині внутрішньоутробного періоду починається звапніння коронок молочних зубів. Після народження завершується звапніння коронок, і услід за цим звапнінню піддаються корені зубів (мал. 5.4).
Постійні зуби виникають також із зубних пластинок. На 5-му місяці розвитку позаду зачатків молочних зубів утворюються емалеві органи різців, іклів і малих корінних зубів (замісні зуби). Одночасно зубні пластинки ростуть назад, де по їх краях закладаються емалеві органи великих корінних зубів (додаткові зуби). Подальші етапи формування постійних зубів схожі з описаними для молочних, причому, зачатки постійних зубів лежать разом з молочним зубом в одній кістковій альвеолі.
Мал. 5.4 Фрагмент нижньої щелепи 24-тижневого плода людини.
Фотографія:
1 - зачатки молярів; 2 - зачаток ікла; 3 - відкладення твердих тканин. Закономірності прорізування зубів:
1. Строга черговість.
2. Парність.
3. Нижні зуби прорізуються раніше аналогічних верхніх.
Терміни прорізування зубів представлені в таблиці 1.
Постійні зуби починають прорізатися у людини в певному порядку, починаючи з перших молярів (5-8 років), закінчуючи третіми молярами (18 - 30 років).