Фізіологія людини - Вільям Ф. Ґанонґ 2002

Дихання
Пристосувальні зміни дихання у нормі та патології
Штучне дихання

Використання в разі гострої асфіксії внаслідок утоплення, отруєння СО чи іншими газами, ураження електричним струмом, випадків під час анестезії та інших подібних причин штучного дихання після припинення звичайного дихання для оживлення потерпілого може стати реанімаційним. Його завжди потрібно намагатися виконати, оскільки дихання припиняється перед зупинкою серця. Є численні методи невідкладного штучного дихання. Проте методом, що сьогодні рекомендований і створює адекватну вентиляцію у всіх випадках, є метод дихання рот у рот. До переваг такого методу належить не тільки його простота виконання, а й факт, що в цьому разі достатньо розширюються легені.

Дихання рот у рот

Під час такого реанімаційного заходу людина, що надає допомогу, повинна покласти особу, що потерпіла, на рівну поверхню, відкрити рот, утримуючи одну руку під шиєю потерпілого і піднімаючи її, а іншу - на голові для фіксації отриманого тиску. Це розширює шию потерпілого і запобігає потраплянню язика у задню частину горла. Рот реаніматора повинен покривати рот потерпілої особи, а пальці руки, що фіксує голову, - закрити ніздрі потерпілого (рис. 37-13). З частотою 12 разів на хвилину реаніматор вдихає повітря об’ємом, удвічі більшим від дихального об’єму, що дає змогу завдяки еластичній тязі легень робити пасивне дихання потерпілому. Необхідно звертати увагу на правильне положення шиї: вона повинна бути розширена. Будь-який газ, що потрапив у шлунок може бути видихнутим нагору тиском з черева від часу до часу. Для осіб з апное, у яких не визначене серцебиття, дихання рот у рот потрібно чергувати з масажем серця (див. Розділ 28).

Рис. 37-13. Правильне виконання дихання «рот в рот». А: відкрити повітроносні шляхи, розміщуючи шию допереду і розгинаючи Вставка показує обструкцію повітроносних шляхів, коли шия є зігнутою у спокої та їхнє відкриття в разі розгинання шиї. В: закрити ніздрі потерпілого пальцями, щільно притулитись ротом до рота потерпілого, енергійно вдихати під час видихання повітря. С: дозволяйте потерпілому видихати пасивно через вільний рот чи ніс. Вивільнення повітря можна почути і відчути експіраторний потік повітря. Повторіть В і С 12 разів за 1 хв (відтворено за дозволом з Schroeder SA, Krupp MA, Tierney LM Jr [editors]: Current Medical Diagnosis & Treatment 1990. McGraw-Hill, 1990).

Механічне дихання

Для лікування хронічної дихальної недостатності внаслідок неадекватної вентиляції потрібне механічне дихання. Його виконують за допомогою герметичних металевих або пластикових контейнерів, які використовують для відгородження тіла, за винятком голови, проте тепер вони портативні і вкривають лише грудну клітку. Завдяки двигуну створений негативний тиск безпосередньо у грудях через регулярні інтервали рухає грудну стінку подібно до нормального дихання. Апарати штучного дихання, що чинять переривчастий позитивний тиск, також застосовують. Такі апарати створюють переривчасте збільшення внутрішньо-легеневого тиску у спосіб пульсування повітря, яке постачають через маску на лиці. Дихаючи проти позитивного кінцевого експіраторного тиску, оцінюють набряк легенів, ймовірно тому, що за таких умов відбувається залучення попередньо невентильованих альвеол.

У разі відлучення хворих від механічного штучного дихання виникають деякі труднощі. Часто такі особи ослаблені. Крім того, коли дихання через апарат штучного дихання надмірно довге, то дихальні м’язи атрофуються, і потрібен час, щоб відновити силу.