Анатомія голови - В.З. Сікора 2007

Нормальна анатомія

КІСТКИ ЧЕРЕПА (ossa cranii) поділяються на кістки мозкового і лицевого черепа.

Кістки мозкового черепа (ossa cranii cerebrale) утворюють основу черепа (basis cranii) та склепіння черепа (calvaria).

Основа черепа поділяється на внутрішню основу черепа (basis cranii interna) та зовнішню основу черепа (basis cranii externa) і утворена лобовою кісткою (os frontale), решітчастою кісткою (os ethmoidale), клиноподібною кісткою (os sphenoidale), скроневою кісткою (os temporale) і потиличною кісткою (os occipitale). На внутрішній основі черепа знаходяться передня черепна ямка (fossa cranii anterior), середня черепна ямка (fossa cranii media) та задня черепна ямка (fossa cranii posterior).

Склепіння черепа утворене лускою потиличної кістки, лускою скроневої кістки, лускою лобової кістки та тім’яною кісткою.

Потилична кістка (os occipitale) складається із потиличної луски (squama occipitalis), бічної частини (pars lateralis) і основної частини (pars basilaris).

Потилична луска (squama occipitalis) на зовнішній поверхні має зовнішній потиличний виступ (protuberantia occipitalis externa), від якого донизу відходить зовнішній потиличний гребінь (crista occipitalis externa). Вправо і вліво від потиличного виступу містяться верхня каркова лінія (linea nuchalis superior), а трохи нижче - нижня каркова лінія (linea nuchalis inferior) (може бути найвища каркова лінія (linea nuchalis suprema)). На внутрішній (мозковій) поверхні (facies interna (cerebralis)) знаходиться хрестоподібне підвищення (eminentia cruciformis), в центрі якого - внутрішній потиличний виступ (protuberantia occipitalis interna) . Від останнього вниз іде внутрішній потиличний гребінь (crista occipitalis interna), угору - борозна верхньої стрілової пазухи (sulcus sinus sagittalis superior) і по боках - борозна поперечної пазухи (sulcus sinus transversi).

Бічна частина - парна, обмежовує з боків великий отвір (foramen magnum), і на зовнішній поверхні містить потиличні виростки (condylus occipitalis), позаду від яких знаходяться виросткові ямки (fossa condylaris). На внутрішній її поверхні розміщені яремні горбки (tuberculum jugulare) та яремні відростки (processus jugularis), в основі яких лежить канал під’язикового нерва (canalis nervi hypoglossi).

На основній частині знизу знаходиться глотковий горбок (tuberculum pharyngeum), а верхня (мозкова) поверхня утворює схил (clivus), по боках від якого розміщена борозна нижньої кам’янистої пазухи (sulcus sinus petrosi inferioris).

Тім’яна кістка (os parietale) - парна плоска кістка, яка має лобовий кут (angulus frontalis), потиличний кут (angulus occipitalis),соскоподібний кут (angulus mastoideus) і клиноподібний кут (angulus sphenoidalis)), а також потиличний край (margo occipitalis), лусковий край (margo squamosus), стріловий край (margo sagittalis) та лобовий край (margo frontalis). На зовнішній поверхні тім’яної кістки знаходиться тім’яний горб (tuber parietale), а на внутрішній (мозковій) - борозна верхньої стрілової пазухи (sulcus sinus sagittalis superior), уздовж якої розміщені зернисті ямочки (foveolae granulares). На внутрішній поверхні соскоподібного кута проходить борозна сигмоподібної пазухи (sulcus sinus sigmo idei).

Лобова кістка (os frontale) складається з трьох частин: лобової луски (squama frontalis), двох очноямкових частин (pars orbitalis) і носової частини (pars nasalis).

На зовнішній поверхні лобової луски знаходяться лобові горби (tuber frontale), нижче від яких проходять надбрівні дуги (arcus superciliaris) і знаходиться надперенісся (glabella). На внутрішній поверхні лобової луски посередині проходить лобовий гребінь (crista frontalis), який закінчується спереду сліпим отвором (foramen caecum). Ззаду гребінь продовжується в борозну верхньої стрілової пазухи (sulcus sinus sagittalis superior).

Очноямкова частина - парна, утворює верхню стінку очної ямки (орбіти). З бічної сторони очноямкова частина містить виличний відросток (processus zygomaticus), на внутрішній поверхні якого знаходиться ямка сльозової залози (fossa glandulae lacrimalis). Очноямкова частина відокремлюється від луски надочноямковим краєм (margo supraorbitalis), з присередньої сторони якого розміщена надочноямкова вирізка (incisura supraorbitalis) (іноді надочноямковий отвір (foramen supraorbitale)).

Носова частина лобової кістки має решітчасту вирізку (incisura ethmoidalis), яка обмежована носовою остю (spina nasalis). Всередині носової частини лобової кістки знаходиться лобова пазуха (sinus frontalis), яка за допомогою отворів лобової пазухи (apertura sinus frontalis) відкривається у середній носовий хід.

Клиноподібна кістка (os sphenoidale) - має тіло (corpus), великі крила (ala major), малі крила (ala minor) і крилоподібні відростки (processus pterygoideus).

На внутрішній поверхні тіла міститься турецьке сідло (sella turcica), яке ззаду і зверху обмежоване спинкою турецького сідла (dorsum sellae). Дно турецького сідла займає гіпофізна ямка (fossa hypophysialis). Спереду від сідла знаходиться горбок сідла (tuberculum sellae). Перед горбком сідла проходить передперехресна борозна (sulcus prechiasmaticus), яка переходить у зорові канали (canalis opticus). На передній поверхні тіла знаходиться клиноподібний гребінь (crista sphenoidalis), який переходить у клиноподібний дзьоб (rostrum sphenoidale). Всередині тіла розміщена клиноподібна пазуха (sinus sphenoidalis), яка через отвори відкривається у верхній носовий хід.

В основі великих крил містяться спереду назад круглий отвір (foramen rotundum), овальний отвір (foramen ovale) та остистий отвір (foramen spinosum). Велике крило має мозкову поверхню (facies cerebralis), скроневу поверхню (facies temporalis), підскроневу поверхню (facies infratemporalis), верхньощелепну поверхню (facies maxillaris) та очноямкову поверхню (facies orbitalis).

Малі крила закінчуються ззаду передніми нахиленими відростками (processus clinoideus anterior), в основі яких знаходяться зорові канали (canalis opticus). Між малими і великими крилами утворюється верхня очноямкова щілина (fissura orbitalis superior).

Крилоподібні відростки складаються з присередньої пластинки (lamina medialis) та бічної пластинки (lamina lateralis), між якими в нижній частині знаходиться крилоподібна вирізка (incisura pterygoidea). Остання у верхній частині переходить в крилоподібну ямку (fossa pterygoidea). Присередня пластинка знизу переходить в крилоподібний гачок (hamulus pterygoideus). В основі крилоподібних відростків проходить крилоподібний канал (canalis pterygoideus).

Скронева кістка (os temporale) має три частини: лускову частину (pars squamosa), кам’янисту частину (pars petrosa) та барабанну частину (pars tympanica).

На зовнішній поверхні лускової частини знаходиться виличний відросток (processus zygomaticus), в основі якого є нижньощелепна ямка (fossa mandibularis) для з’єднання з голівкою нижньої щелепи. Вище відростка угору спрямована борозна середньої скроневої артерії (sulcus arteriae temporalis mediae). Мозкова поверхня лускової частини відокремлюється від кам’янистої кам’янисто-лусковою щілиною (fissura petrosquamosa).

Кам’яниста частина має вигляд піраміди (pyramis), верхівка кам’янистої частини (apex partis petrosae) спрямована вперед, униз і присередньо, а основа кам’янистої частини (basis partis petrosae) - в протилежний бік. Кам’яниста частина має передню поверхню (facies anterior), задню поверхню (facies posterior) та нижню поверхню (facies inferior).

На передній поверхні кам’янистої частини розміщені такі утвори:

✵ трійчасте втиснення (impressio trigeminalis);

✵ розтвір каналу великого кам’янистого нерва (hiatus canalis nervi petrosi majoris) і борозна великого кам’янистого нерва (sulcus nervi petrosi majoris);

✵ розтвір каналу малого кам’янистого нерва (hiatus canalis nervi petrosi minoris) і борозна малого кам’янистого нерва (sulcus nervi petrosi minoris);

✵ дугове підвищення (eminentia arcuata);

✵ покрівля барабанної порожнини (tegmen tympani).

Задня поверхня кам’янистої частини відокремлена від передньої борозною верхньої кам’янистої пазухи (sulcus sinus petrosi superior). На задній поверхні знаходяться такі утвори:

✵ внутрішній слуховий отвір (porus acusticus internus), який веде у внутрішній слуховий хід (meatus acusticus internus);

✵ піддугова ямка (fossa subarcuata);

✵ отвір канальця присінка (apertura canaliculae vestibuli).

Нижня поверхня кам’янистої частини відокремлена від

задньої борозною нижньої кам’янистої пазухи (sulcus sinus petrosi inferior) і на ній містяться такі утвори:

✵ шило-соскоподібний отвір (foramen stylomastoideus);

✵ шилоподібний відросток (processus styloideus);

✵ яремна ямка (fossa jugularis);

✵ зовнішній сонний отвір (apertura externa canalis carotici);

✵ отвір канальця завитки (apertura canaliculi cochleae);

✵ кам’яниста ямочка (fossula petrosa);

✵ соскоподібний каналець (canaliculus mastoideus);

✵ барабанний каналець (canaliculus tympanicus).

На верхівці кам’янистої частини знаходиться внутрішній отвір сонного каналу (apertura interna canalis carotici), а на межі з лускою -м’язово-трубний канал (canalis musculotubarius).

До кам’янистої частини належить соскоподібний відросток (processus mastoideus). На його зовнішньоприсереднинній поверхні міститься сосковоподібна вирізка (incisura mastoidea), а ззаду - борозна потиличної артерії (sulcus arteriae occipitalis). На мозковій поверхні соскоподібного відростка проходить борозна сигмоподібної пазухи (sulcus sinus sigmoidei). Усередині соскоподібний відросток складається із соскоподібних комірок (cellulae mastoidea), які відкриваються у печеру (antrum), а остання - в барабанну порожнину (cavitas tympani). Соскоподібний відросток відмежовується від барабанної частини барабанно-соскоподібною щілиною (fissura tympanomastoidea).

До барабанної частини скроневої кістки належить зовнішній слуховий отвір (porus acusticus externus), який веде у зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus). Барабанна частина відокремлюється від кам’янистої кам’янисто-барабанною щілиною (fissura petrotympanica).

Канали скроневої кістки (canales ossis temporalis)

1 Сонний канал (canalis caroticus) починається зовнішнім отвором сонного каналу на нижній поверхні кам’янистої частини і закінчується внутрішнім отвором сонного каналу на верхівці кам’янистої частини.

2 Сонно-барабанні канальці (canaliculus caroticitympanici) парні, починаються на присередній стінці зовнішнього отвору сонного каналу і закінчуються в барабанній порожнині.

3 Канал лицевого нерва (canalis nervi facialis) починається на дні внутрішнього слухового ходу, проходить горизонтально ззаду наперед, утворює колінце каналу, повертає вертикально донизу і закінчується шило-соскоподібним отвором.

4 Каналець барабанної струни (canaliculus chordae tympani) починається в каналі лицевого нерва в ділянці шило- соскоподібного отвору, проходить через барабанну порожнину і закінчується в кам’янисто-барабанній щілині.

5 Барабанний каналець (canaliculus tympanicus) починається на дні кам’янистої ямочки, проходить через барабанну порожнину і закінчується розтвором каналу малого кам’янистого нерва.

6 Соскоподібний каналець (canaliculus mastoideus) починається на дні яремної ямки і закінчується у барабанно-соскоподібній щілині.

7 М’язовотрубний канал (canalis musculotubarius)

перегородкою (septum canalis musculotubarii) поділений на верхній - півканал м’яза-натягувача барабанної перетинки (semicanalis musculi tensoris tympani) - і нижній - півканал слухової труби (semicanalis tubae auditivae). Він починається на межі між лускою та переднім краєм кам’янистої частини, закінчується у барабанній порожнині.

Решітчаста кістка (os ethmoidale) є кісткою мозкового і лицевого черепа. Складається з перпендикулярної пластинки (lamina perpendicularis) та горизонтальної пластинки (lamina horyzontalis). Перпендикулярна пластинка закінчується вгорі півнячим гребінем (crista galli), крила півнячого гребеня (ala cristae galli) обмежовують сліпий отвір (foramen caecum). Горизонтальна пластинка має назву дірчастої пластинки (lamina cribrosa) і до неї з боків прилягають решітчасті лабіринти (labyrinthus ethmoidalis) решітчастої кістки, які з бічної сторони обмежовуються очноямковими пластинками (lamina orbitalis). Решітчасті лабіринти складаються з передніх решітчастих комірок (cellulae ethmoidales anteriores), середніх решітчастих комірок (cellulae ethmoidales mediae) та задніх решітчастих комірок (cellulae ethmoidales posteriores). До лабіринту прикріплюються верхня носова раковина (concha nasalis superior) і середня носова раковина (concha nasalis media), між якими проходить верхній носовий хід (meatus nasi superior).

КІСТКИ ЛИЦЕВОГО ЧЕРЕПА. До кісток лицевого черепа належать: верхня щелепа, вилична кістка, носова кістка, піднебінна кістка, сльозова кістка, леміш, більша частина решітчастої кістки, нижня щелепа та нижня носова раковина.

Верхня щелепа (maxilla) - парна кістка, має тіло верхньої щелепи (corpus maxillae) і чотири відростки. Лобовий відросток (processus frontalis) досягає носової частини лобової кістки, на його присерединній поверхні розміщений решітчастий гребінь (crista ethmoidalis), до якого кріпиться середня носова раковина. Виличний відросток (processus zygomaticus) з’єднується із виличною кісткою. Комірковий відросток (processus alveolares) містить зубні комірки (alveoli dentales), в яких знаходяться зуби. Піднебінний відросток (processus palatinus) - це горизонтальна пластинка, яка утворює тверде піднебіння (palatum durum).

На тілі верхньої щелепи розрізняють чотири поверхні: передню поверхню (facies anterior), очноямкову поверхню (facies orbitalis), підскроневу поверхню (facies infratemporalis) та носову поверхню (facies nasalis). Передня поверхня від очноямкової поверхні відмежовується підочноямковим краєм (margo infraorbitalis), під яким знаходиться підочноямковий отвір (foramen infraorbitale). На носовій поверхні знаходиться верхньощелепний розтвір (hiatus maxillaris), що веде у верхньощелепну (гайморову) пазуху (sinus maxillaris). Остання відкривається у середній носовий хід.

Вилична кістка (os zygomaticum) - парна, має лобовий відросток (processus frontalis) та скроневий відросток (processus temporalis) і бічну поверхню (facies lateralis), скроневу поверхню (facies lateralis) та очноямкову поверхню (facies orbitalis).

Носова кістка (os nasale) - парна, утворює кісткову частину спинки носа.

Піднебінна кістка (os palatinum) - парна кістка, бере участь в утворенні порожнини носа, порожнини рота, очної ямки та крилопіднебінної ямки. Має горизонтальну пластинку (lamina horizontalis) та перпендикулярну пластинку (lamina perpendicularis).

Сльозова кістка (os lacrimale) - парна, утворює передню частину присередньої стінки очної ямки.

Леміш (vomer) - непарна кістка, розміщена у порожнині носа і разом із перпендикулярною пластинкою решітчастої кістки утворює кісткову перегородку носа.

Нижня щелепа (mandibula) - непарна кістка, має тіло нижньої щелепи (corpus mandibulae) і дві гілки нижньої щелепи (rami mandibulae). На тілі нижньої щелепи розміщена коміркова дуга (arcus alveolaris) із зубними комірками (alveoli dentales), в яких є зуби. Між тілом та гілками знаходиться кут нижньої щелепи (angulus mandibulae), на якому розміщені жувальна горбистість(tuberositas masseterica) та крилоподібна горбистість (tuberositas pterygoidea) для прикріплення одноіменних м’язів. Гілка містить вінцевий відросток (processus coronoideus) та виростковий відросток (processus condylaris). На внутрішній поверхні гілки починається канал нижньої щелепи (canalis mandibularis), який закінчується підборідним отвором (foramen mentale) на тілі кістки. Через канал проходять судини та нерви, що живлять зуби нижньої щелепи. Це єдина кістка черепа, яка із скроневою кісткою утворює суглоб.

Нижня носова раковина (concha nasalis inferior) - тонка шорстка пластинка, що відмежовує середній та нижній носові ходи.

Під’язикова кістка (os hyoideum) знаходиться в ділянці шиї, між нижньою щелепою і гортанню, має тіло під’язикової кістки (corpus ossis hyoidei), великі роги (cornu majus) та малі роги (cornu minus).

ЧЕРЕП В ЦІЛОМУ. Очна ямка (orbita) має верхню стінку, нижню стінку, бічну стінку і присередню стінку. Верхня стінка (paries superior) утворена лобовою кісткою і малими крилами клиноподібної кістки. Нижня стінка (paries inferior) утворена верхньою щелепою, виличною і піднебінною кістками. Бічна стінка (paries lateralis) утворена виличною кісткою і великими крилами клиноподібної кістки. Присередня стінка (paries medialis) утворена лобовим відростком верхньої щелепи, сльозовою кісткою, очноямковою пластинкою решітчастої кістки і тілом клиноподібної кістки.

Очна ямка відкривається назовні очноямковим входом (aditus orbitalis), який обмежений підочноямковим (margo infraorbitalis) і надочноямковим краями (margo supraorbitalis). Між бічною і верхньою стінками знаходиться верхня очноямкова щілина (fissura orbitalis superior), а між бічною і нижньою - нижня очноямкова щілина (fissura orbitalis inferior).

На верхній стінці очної ямки з бічної сторони знаходиться ямка сльозового мішка (fossa sacci lacrimalis). На нижній стінці проходить підочноямкова борозна (sulcus infraorbitalis), яка переходить в підочноямковий канал (canalis infraorbitalis). Останній відкривається підочноямковим отвором (foramen infraorbitale) на лицевій поверхні черепа в ікловій ямці (fossa canina). На присередній стінці очної ямки у шві між лобовою і решітчастою кістками знаходяться передній решітчастий отвір (foramen ethmoidale anterius) та задній решітчастий отвір (foramen ethmoidale posterius). Очна ямка сполучається з порожниною черепа через зорові канали (canalis opticus), а з носовою порожниною - через носо-слізний канал (canalis nasolacrimalis), який знаходиться на присередній стінці очної ямки.

Кісткова носова порожнина (cavitas nasalis ossea) відкривається спереду грушоподібним отвором (apertura piriformis), а ззаду через хоани (choanae) сполучається з носоглоткою. Кісткова носова порожнина має верхню, нижню та бічну стінки і розділена кістковою носовою перегородкою (septum nasi osseum) на праву та ліву половини.

Бічна стінка утворена:

✵ носовою кісткою;

✵ лобовим відростком верхньої щелепи;

✵ сльозовою кісткою;

✵ решітчастим лабіринтом;

✵ перпендикулярною пластинкою піднебінної кістки;

✵ присередньою пластинкою крилоподібного відростка клиноподібної кістки.

Верхня стінка утворена лобовою кісткою і дірчастою пластинкою решітчастої кістки. Нижня стінка утворена кістковим піднебінням, яке складається з коміркового відростка верхньої щелепи і горизонтальної пластинки піднебінної кістки.

Кісткова носова перегородка складається в основному з перпендикулярної пластинки решітчастої кістки і леміша.

Між верхньою і середньою носовими раковинами проходить верхній носовий хід (meatus nasi superior), куди відкриваються пазуха клиноподібної кістки і задні решітчасті комірки решітчастої кістки.

Між середньою і нижньою носовими раковинами проходить середній носовий хід (meatus nasi medius), куди відкриваються: лобова пазуха, верхньощелепна пазуха, передні та середні решітчасті комірки.

Між нижньою носовою раковиною і кістковим піднебінням знаходиться нижній носовий хід (meatus nasi inferior), в який відкриваються нососльозовий (canalis nasolacrimalis) і різцевий канали (canalis incisivus).

Крило-піднебінна ямка (fossa pterygopalatina) утворена спереду тілом верхньої щелепи, ззаду - основою крилоподібних відростків клиноподібної кістки і з присередньої сторони - перпендикулярною пластинкою піднебінної кістки.

Крило-піднебінна ямка за допомогою круглого отвору сполучається із внутрішньою основою черепа; через нижню очноямкову щілину - з порожниною орбіти; через великий піднебінний канал (canalis palatinus major) і малі піднебінні отвори (foramina palatinus minora) - з порожниною ротa; через крилоподібний канал - із зовнішньою основою черепа в ділянці рваного отвору.

Скронева ямка (fossa temporalis) утворена лускою лобової кістки і тім’яною кісткою. Угорі вона обмежована скроневою лінією (linea temporalis), а знизу - підскроневим гребенем (crista infratemporalis) і верхнім краєм виличної дуги. Скронева ямка заповнена скроневим м’язом.

Підскронева ямка (fossa infratemporalis) обмежена спереду горбом верхньої щелепи, зверху - підскроневим гребенем, з присередньої сторони - присередньою пластинкою крилоподібного відростка клиноподібної кістки. Ця ямка переходить безпосередньо у крило-піднебінну ямку. Спереду підскронева ямка через нижню очноямкову щілину сполучається з орбітою.

Особливості черепа новонародженого

Між незрощеними половинами лобової кістки і тім’яними кістками знаходиться переднє тім’ячко (fonticulus anterior), яке закрите сполучною тканиною. Воно заростає в кінці 1-го року життя.

Між тім’яною і потиличною кістками знаходиться заднє тім’ячко (fonticulus posterior), яке заростає на 2-3-му місяці життя.

Між тім’яною, потиличною і скроневою кістками знаходиться парне соскоподібне тім’ячко (fonticulus mastoideus) (задньобічне тім’ячко), яке заростає на останніх днях внутрішньоутробного розвитку або протягом перших 2-3 місяців життя (М.Р.Сапін).

Між лобовою, тім’яною, клиноподібною і скроневою кістками міститься парне клиноподібне тім’ячко (fonticulus sphenoidalis)) (передньобічне тім’ячко), яке теж заростає на останніх тижнях внутрішньоутробного розвитку або протягом перших 2-3 місяців життя (М.Р.Сапін).

СИСТЕМА З’ЄДНАНЬ (артросиндесмологія).

З’єднання між кістками поділяються на неперервні (synartrosis), перервні (diarthrosis) та напівперервні (симфізи) (symphysis).

До синартрозів або неперервних з’єднань належать:

✵ синдесмози (syndesmosis) -з’єднання між кістками за допомогою щільної волокнистої сполучної тканини;

✵ синхондрози (synchondrosis) -з’єднання між кістками за допомогою хрящової тканини;

✵ синостози (synostosis) - з’єднання між кістками за допомогою кісткової тканини;

✵ синсаркоз (synsarcosis)) - з’єднання між кістками за допомогою м’язової тканини.

Синдесмози поділяються на зв’язки (ligaments), мембрани (membrana), шво (sutura) і вклинення (зубо-комірковий синдесмоз) (gomphosis).

Зв’язки бувають колагенові та еластичні. Мембрани поділяються на міжкісткові мембрани (membrana interossea) і тім’ячка (fonticulus). Шво поділяється на зубчасте шво (sutura serrata), лускове шво (sutura squamosa) та плоске шво (sutura plana).

Синхондрози поділяються на тимчасові та постійні.

Синовіальні з’єднання або перервні з’єднання (суглоби або діартрози) - це найбільш рухоме з’єднання між кістками, для утворення якого необхідна наявність 4 основних елементів, а саме:

1) не менше 2 суглобових поверхонь, які вкриті гіаліновим хрящем;

2) суглобової капсули (capsula articularis);

3) суглобової порожнини (cavitas articularis);

4) синовії (синовіальної рідини) (synovia).

Суглоби можуть мати і додаткові елементи, до яких належать зв’язки (ligamenta), додаткові (синовіальні) сумки (bursa synovialis)), жирові складки (plicae adiposae), синовіальні ворсинки (villi synoviales), суглобові диски (discus articularis), суглобові меніски (meniscus articularis), суглобові губи (labrum articulare) і т. п. Якщо немає хоча б одного основного елемента (частіше замість порожнини є щілина), то утворюється симфіз (напівсуглоб) (symphysis).

Суглоби поділяються за будовою на прості суглоби (articulatio simplex), складні суглоби (articulatio composita), комбіновані суглоби (articulatio combinatum) та комплексні суглоби (articulatio complexa). Прості суглоби складаються з двох суглобових поверхонь. Складні суглоби мають більше 2 суглобових поверхонь. Комбіновані суглоби - анатомічно відокремлені суглоби, але пов’язані між собою загальною функцією. Комплексні суглоби - це суглоби, в порожнині яких є диски або меніски.

Суглоби за функцією поділяють на одновісні суглоби, двовісні суглоби і багатовісні суглоби.

До одновісних суглобів за формою належать: циліндричні суглоби (articulatio cylindrica), блокоподібні суглоби (gynglymus) і різновид його - гвинтоподібні суглоби (gynglymus trochoidea); до двовісних суглобів - двовиросткові суглоби (articulatio bicondylaris), еліпсоподібні суглоби (articulatio ellipsoidea) та сідлоподібні суглоби (articulatio sellaris); до багатовісних - плоскі суглоби (articulatio plana), кулясті суглоби (articulatio spheroidea), чашоподібні суглоби (articulatio cotylica).

Чим більша конгруентність (відповідність) суглобових поверхонь, тим меньший об’єм рухів можливий у цьому суглобі. Це основний закон системи з’єднань (артросиндесмології).

Характеризувати суглоби необхідно за такою схемою:

Суглоби черепа (articulationes cranii)

1 Атланто-потиличний суглоб (art. atlanto-occipitalis) - двовиростковий, комбінований, двовісний, фронтальна і сагітальна вісі; суглобові поверхні: виростки потиличної кістки і верхні суглобові ямки I шийного хребця (атланта); рухи: нахили голови вперед, назад, вправо, вліво; допоміжний апарат: передня атланто-потилична перетинка (membrana atlanto-occipitalis anterior) і задня атланто-потилична перетинка (membrana atlanto-occipitalis posterior).

2 Скронево-нижньощелепний (art. temporomandibularis) - двовиростковий, комбінований, комплексний, фронтальна і сагітальна вісі; суглобові поверхні: нижньощелепна ямка скроневої кістки і головка нижньої щелепи; рухи: піднімання і опускання нижньої щелепи, рухи її вперед і назад, вправо і вліво, невеликі колові рухи у трьох площинах; допоміжний апарат: суглобовий диск (discus articularis), бічна зв'язка (lig. laterale), несправжнізв'язки клино-нижньощелепна (lig. sphenomandibulare) та шило-нижньощелепна (lig. stylomandibulare).

М’язи голови

М’язи голови (musculi capitis) поділяються на жувальні та м’язи лиця (мімічні).

До жувальних м’язів (musculi masticatorii) належать:

1 Жувальний м’яз (musculus masseter) - піднімає нижню щелепу і тягне її вперед.

2 Скроневий м’яз (musculus temporalis) - піднімає нижню щелепу, тягне її назад.

3 Присередній крилоподібний м’яз (musculus pterygoideus medialis) - піднімає нижню щелепу, тягне її у протилежний скороченню бік та вперед.

4 Бічний крилоподібний м’яз (musculus pterygoideus lateralis) - при односторонньому скороченні зміщує нижню щелепу в протилежний бік, а при двосторонньому - рухає щелепу вперед.

М’язи лиця характерізуються такими особливостями:

1) починаються на кістках лицевого черепа і вплітаються у шкіру;

2) не перекидаються через суглоби;

3) не мають власних фасцій (крім щічного м’яза);

4) розміщуються навколо природних отворів голови.

До м’язів лиця (мімічних) належать:

1 Надчерепний м’яз (musculus epicranius) складається з:

✵ потилично-лобового м’яза (musculus occipitofrontalis) - його лобове черевце піднімає брови і тягне сухожилковий шолом разом з волосяною частиною голови вперед, а потиличне черевце - тягне скальп назад;

✵ скронево-тім’яного м’яза (musculus temporoparietalis) - тягне вушну раковину вверх та вперед, а апоневроз - вбік.

2 М’яз гордіїв (musculus procerus) - опускає шкіру лоба, утворюючи горизонтальні складки шкіри в ділянці надперенісся.

3 Коловий м’яз ока (musculus orbicularis oculi) - його повікова частина змикає повіки, очноямкова частина заплющує око, при цьому тягне брову вниз і одночасно шкіру щоки угору, а глибока частина (сльозова частина) розширює сльозовий мішок.

4 Носовий м’яз (musculus nasalis) - його поперечна частина звужує отвори ніздрів, а крилова частина - розширює отвори ніздрів.

5 Коловий м’яз рота (musculus orbicularis oris) - його крайова частина стискує губи, витягуючи їх вперед, а губна частина - замикає ротову щілину, притискуючи губи рота до зубів.

6 М’яз-підіймач верхньої губи (musculus levator labii superioris) - піднімає верхню губу, беручи участь в утворенні носогубної борозни.

7 М’яз-підіймач кута рота (musculus levator anguli oris) - тягне кут верхньої губи доверху і вбік.

8 Великий виличний м’яз (musculus zygomaticus major) - відтягує кут рота назовні та доверху - є основним м’язом сміху.

9 Малий виличний м’яз (musculus zygomaticus minor) - піднімає кут рота.

10 М’яз сміху (musculus risorius) - відтягує кут рота збоку, утворюючи ямочку на щоці.

11 Щічний м’яз (musculus buccinator) - відтягує кут рота назад і притискує щоку до зубів.

12 М’яз-опускач кута рота (musculus depressor anguli oris) - тягне кут рота вниз та вбік.

13 М’яз-опускач нижньої губи (musculus depressor labii inferioris) - відтягує нижню губу вниз і дещо вбік.

14 Підборідний м’яз (musculus mentalis) - тягне вверх і вбік шкіру підборідка.

15 Вушні м’язи (musculi auriculares) - передній - відтягує вушну раковину вперед, верхній - відтягує вушну раковину доверху, а задній - відтягує вушну раковину дозаду.

16 М’яз-зморщувач брови (musculus corrugator supercilii) - відтягує шкіру лоба вниз та присередньо.

В ділянці голови знаходяться привушна фасція (fascia parotidea), жувальна фасція (fascia masseterica) та щічно- глоткова фасція (fascia buccopharingea).

Ділянки голови: лобова ділянка (regio frontalis), тім’яна ділянка (regio parietalis), потилична ділянка (regio occipitalis), скронева ділянка (regio temporalis), слухова ділянка (regio auricularis), соскоподібна ділянка (regio mastoidea), лицева ділянка (regio facialis). В свою чергу лицева ділянка має: очноямкову ділянку (regio orbitalis), підочноямкову ділянку (regio infraorbitalis), привушно-жувальну ділянку (regio parotideomasseterica), виличну ділянку (regio zygomatica), носову ділянку (regio nasalis), ротову ділянку (regio oralis), підборідну ділянку (regio mentalis).

СПЛАНХНОЛОГІЯ - ВЧЕННЯ ПРО НУТРОЩІ, які розміщуються в порожнинах тіла (грудній, черевній і таза), а також в ділянці голови і шиї та поділяються на травну, дихальну, сечову, статеві системи і залози внутрішньої секреції.

ДИХАЛЬНА СИСТЕМА (sistema respiratorium)

НІС (nasus), або зовнішній ніс (nasus externus).

Він складається з:

✵ кісткової частини (pars ossea);

✵ хрящової частини (pars cartilaginea).

Хрящова частина побудована з таких хрящів носа (cartilagines nasi):

✵ великого крылового хряща (cartilago alaris major), або бічного хряща (cartilago nasi lateralis), що згідно з попередньою анатомічною номенклатурою (PNA) має:

✵ присередню ніжку (cms mediale);

✵ бічну ніжку (cms laterale);

✵ рухому частину носової перегородки (pars mobilis sept і nasi);

✵ малых крыловых хрящів (cartilagines alares minores);

✵ хряща носової перегородки (cartilago septi nasi);

✵ додаткових носовых хрящів (cartilagines nasi accessoriae), які є непостійні.

Ніс (nasus) має:

✵ корінь носа (radix nasi);

✵ стінку носа (dorsum nasi).

Спинка носа (dorsum nasi):

✵ донизу переходить у кінчик носа (apex nasi);

✵ з боків у крыла носа (alae nasi).

Носова порожнина (cavitas nasi) поділяється на:

✵ дихальну частину (pars respiratoria);

✵ нюхову частину (pars olfactoria).

Верхній носовий хід (meatus nasi superior) є нюховою ділянкою, що представлена нюховою частиною слизової оболонки носа (pars olfactoria tunicae mucosae nasi); в нього відкриваються через клинорешітчастий закуток (recessus sphenoethmoidalis) клиноподібна пазуха (sinus sphenoidalis) та задні решітчасті комірки (cellulae ethmoidales posteriores) решітчастої кістки (os ethmoidale).

Середній носовий хід (meatus nasi medius) є дихальною ділянкою і в нього відкривається верхньощелепна пазуха (sinus maxillaris), лобова пазуха (sinus frontalis) і передні та середні решітчасті комірки (cellulae ethmoidalesanteriores et mediae) решітчастої кістки (os ethmoidale) через решітчасту лійку (infundibulum ethmoidale) та півмісяцеву щілину решітчастої кістки (hiatus semilunaris ossis ethmoidalis).

Нижній носовий хід (meatus nasi inferior) є дихальною ділянкою, і в нього відкривається носо-сльозова протока (ductus nasolacrimalis).

У носовій порожнині (cavitas nasi) розміщені.

✵ спільні носові ходи (meatus nasi communes), вони знаходяться між вільними кінцями носових раковин (conchae nasales) та носовою перегородкою (septum nasi);

✵ носо глоткові ходи (meatus nasopharyngei), що розміщуються позаду носових раковин перед хоанами (choanae);

✵ носова перегородка (septum nasi), яка має:

✵ перетинчасту частину (pars membranacea);

✵ хрящову частину (pars cartilaginea);

✵ кісткову частину (pars ossea).

Повітря з носової порожнини (cavitas nasi), де воно зігрівається, очищується і зволожується, потрапляє в носову і ротову частини глотки (pars oralis et pars nasalis pharyngis), а потім у гортань (larynx).

Завдяки хрящам носа, ніздрі (nares) відкриті і відокремлені.

ТРАВНА СИСТЕМА (systema digestorium) складається із травної трубки, що починається ротовою порожниною і закінчується відхідником, та великих травних залоз (печінка, підшлункова залоза, великі слинні залози).

Ротова порожнина (cavitas oris) обмежована вгорі піднебінням, спереду і з боків губами та щоками, знизу - ротовою діафрагмою (diaphragms oris), яка утворена щелепно- під’язиковим м’язом. Ротова порожнина поділяється на присінок рота (vestibulum oris) і власне ротову порожнину (cavitas oris proprius). Присінок рота обмежений спереду і з боків губами та щоками, а ззаду - зубами та яснами. Присінок рота сполучається із власне ротовою порожниною через простір позаду останніх кутніх зубів (spatium retromorale) та через розтвори між зубами і щілину між верхніми та нижніми зубами, а з навколишнім середовищем через ротову щілину (rima oris). В присінок відкривається привушна протока.

Губи рота (labia oris) - верхня губа (labium superius) і нижня губа (labium inferius) - утворені коловим м’язом рота, який вкритий ззовні шкірою, а зсередини - слизовою оболонкою, остання за допомогою вуздечки верхньої губи (frenulum labii superioris) та вуздечки нижньої губи (frenulum labii inferioris) переходить на слизову ясен верхньої і нижньої щелеп. Проміжна частина губ вкрита незроговілим епітелієм, крізь який просвічуються судини, утворюючи червону облямівку. Верхня губа має верхньогубний жолобок (philtrum) та горбок (tuberculum). Присінок рота має: вуздечку верхньої губи (frenulum labii superioris), вуздечку нижньої губи (frenulum labii inferioris), спайку губ (commissura labiorum), кут рота (angulus oris) та сосочок привушної протоки (papilla ductus parotidei).

Щоки (buccae) представлені щічним і жувальним м’язами та жировим тілом щоки (corpus adiposum buccae), які вкриті зовні шкірою, а із внутрішнього боку - слизовою оболонкою. Жирове тіло щоки (corpus adiposum buccae) (тіло Біша) знаходиться між вищепереліченими м’язами та шкірою, воно добре розвинуто у грудних дітей (покращує смоктання молока).

Піднебіння (palatum) складається з твердого піднебіння (palatum durum) та м’якого піднебіння (palatum molle). М’яке піднебіння являє собою дуплікатуру слизової оболонки, між якою знаходиться фіброзна пластинка і м’язи. М’яке піднебіння має такі частини: 1 ) сполучнотканинну пластинку, яка прикріплюється до заднього краю горизонтальних пластинок піднебінних кісток і є продовженням твердого піднебіння - це передній відділ м’ягкого піднебіння; 2) звисла вниз піднебінна завіска (velum palatinum), яка закінчується піднебінним язичком (uvula palatina); 3) піднебінно-язикова дужка (arcus palatoglossus), або передня складка зіва (plica anterior faucium), що іде до язика; 4) піднебінно-глоткова дужка (arcus palatopharyngeus), або задня складка зіва (plica posterior faucium), яка йде до глотки. Між передніми та задніми дужками утворюються мигдаликові ямки (fossa tonsillaris), де лежать піднебінні мигдалики (tonsilla palatina); 5) м’язи піднебіння та зіва. На піднебінні ще знаходяться: піднебінне шво (raphe palati), поперечні піднебінні складки (plicae palatinae transversae) та різцевий сосочок (papilla incisiva).

До м’язів м’якого піднебіння та зіва належать:

✵ м’яз - натягувач піднебінної завіски (musculus tensor veli palatini) _- натягує піднебінну завіску в поперечному напрямку і розширює просвіт слухової труби;

✵ м’яз - підіймач піднебінної завіски (musculus levator veli palatini) - піднімає м’яке піднебіння і тягне його дозаду, розширюючи просвіт слухової труби;

✵ м’яз язичка (musculus uvulae) - піднімає та вкорочує язичок;

✵ піднебінно-язиковий м’яз (musculus palatoglossus) - опускає піднебінну завіску донизу, звужуючи зів і піднімаючи корінь язика;

✵ піднебінно-глотковий м’яз (musculus palatopharyngeus) - звужує зів та піднімає глотку;

М’яке піднебіння бере участь в актах дихання та ковтання і відокремлює травні шляхи від повітроносних.

Тверде піднебіння утворене піднебінними відростками верхніх щелеп та горизонтальними пластинками піднебінних кісток.

Язик (lingua) - це м’язовий орган, який знаходиться в ротовій порожнині і має верхівку язика (apex linguae), тіло язика (corpus linguae) та корінь язика (radix linguae), спинку язика (dorsum linguae) верхню поверхню язика (facies superior) і нижню поверхню язика (facies inferior), край язика (margo linguae) та серединну борозну язика (sulcus medianus linguae). Між тілом язика та його коренем на спинці проходить межова борозна язика (sulcus terminalis linguae) у вигляді літери V, на верхівці якої знаходиться сліпий отвір язика (foramen caecum). Позаду межової борозни розміщений язиковий мигдалик (tonsilla lingualis). Спинка язика має передню частину - pars anterior (передборозенна частина - pars presulcalis) та задню частину - pars posterior (заборозенна частина - pars postsulcalis).

Слизова оболонка нижньої поверхні язика переходить у слизову дна рота у вигляді вуздечки язика (frenulum linguae), по боках від якої знаходяться торочкуваті складки (plicae fimbriatae). На нижній поверхні язика від основи вуздечки вбік та назад розміщена під’язикова складка (plica sublingualis), передній кінець якої містить під’язикове м’ясце (caruncula sublingualis). Тут відкриваються протоки піднижньощелепних та під’язикових слинних залоз.

На слизовій спинки язика знаходяться такі види сосочків:

✵ ниткоподібні сосочки (papillae filiformes) та конічні сосочки (papillae conice), які не мають смакових закінчень і відповідають за загальну чутливість язика;

✵ грибоподібні сосочки (papillae fungiformes) - знаходяться на передній третині язика і мають смакові закінчення;

✵ листоподібні сосочки (papillae foliatae) - знаходяться на краях язика і мають смакові закінчення;

✵ жолобуваті сосочки (papillae vallatae) (валикоподібні сосочки) - містяться уздовж межової борозни і мають смакові закінчення.

М’язи язика поділяються на скелетні та власні.

До скелетних м’язів належать:

✵ шило-язиковий м’яз (musculus styloglossus) - тягне язик назад і угору, при однобічному скороченні - убік;

✵ під’язиково-язиковий м’яз (musculus hyoglossus) - тягне язик назад і донизу;

✵ підборідно-язиковий м’яз (musculus genioglossus) - тягне язик вперед і донизу.

До власних м’язів язика належать:

✵ верхній поздовжній м’яз (musculus longitudinalis superior) - вкорочує язик і піднімає кінчик язика угору, а при однобічному скороченні - відводить верхівку язика вбік;

✵ нижній поздовжній м’яз (musculus longitudinalis inferior) - вкорочує язик і опускає його верхівку, а при однобічному скороченні - відводить верхівку язика вбік;

✵ поперечний м’яз язика (musculus transversus linguae) - звужуючи та видовжуючи язик, згортає його у трубочку;

✵ вертикальний м’яз язика (musculus verticalis linguae) - видовжує язик та робить його плоским.

Язик бере участь у перемішуванні їжі і пересуванні її в ротовій порожнині, він є периферійним органом смаку та бере участь в акті ковтання і артикуляції мови.

Зуби (dentes) поділяються на молочні (dentes decidui) та постійні (dentes permanentes).

Кожний зуб має корінь зуба (radix dentis), шийку зуба (cervix dentis) і коронку зуба (corona dentis). Всередині зуба знаходиться зубна порожнина - cavitas dentis (пульпова порожнина - cavitas pulparis), яка складається з коронкової порожнини (cavitas coronae) та канала кореня зуба (canalis radicis dentis) і заповнена судинами та нервами і називається пульпою зуба (pulpa dentis). Коронкова порожнина переходить в канал кореня зуба (canalis radicis dentis), який закінчується на верхівці кореня зуба (apex radicis dentis) отвором верхівки кореня зуба (foramen apicis dentis). Пульпа зуба (pulpa dentis) складається з коронкової пульпи (pulpa coronalis) та кореневої пульпи (pulpa radicularis). Розрізняють такі поняття, як клінічна коронка - corona clinica (це частина зуба над яснами) та клінічний корінь - radix clinica (частина зуба нижче ясенного краю, тобто шийка зуба з його коренем).

Зуб побудований із дентину (dentinum), який в ділянці коронки вкритий емаллю (enamelum), а в ділянці кореня - цементом (cementum). Хімічний склад зуба в основному відповідає хімічному складу кістки. Комплекс тканин, який оточує та фіксує зуб у комірці щелепи, називається зубним окістям (periodontium).

Кожний зуб має такі поверхні:

✵ присінкову поверхню (facies vestibularis), яка має щічну та губну поверхні;

✵ язикову поверхню (facies lingualis);

✵ контактну поверхню (facies approximalis surface), яка має ближчу (facies mesialis) та дальшу (facies distalis)поверхні і дотикове поле;

✵ змикальну поверхню - facies occlusalis (жувальну).

Зуби за формою поділяються на:

✵ різці (dens incisivus) - мають один корінь, долотоподібну форму коронки, функція їх полягає у відрізанні (краянні) шматків їжі;

✵ ікла (dens caninus) - мають один корінь, конічну форму коронки, вони пристосовані до утримання та шматування їжі;

✵ малі кутні зуби (dens premolaris) - мають один корінь, інколи верхній перший зуб має роздвоєнний корінь, коронка малих кутніх зубів з боку змикальної поверхні має круглу або овальну форми, на яких знаходяться два горбки, ці зуби забезпечують подрібнення їжі;

✵ великі кутні зуби (dens molaris) - коронка їх кубоподібної форми, верхні зуби мають три корені, а нижні мають два корені, на змикальній поверхні великих кутніх зубів є 3-5 горбків, вони розтирають їжу.

Формула молочних зубів 2102. Формула постійних зубів 2123. Це означає, що на кожній половині верхньої та нижньої щелеп знаходяться два різці, одне ікло, два малих кутніх зуби і три великих кутніх зуби. У молочних зубів малі кутні зуби відсутні. Після 6 років життя починається заміна молочних зубів постійними.

Порядок прорізування молочних зубів:

✵ різці;

✵ перші великі кутні зуби;

✵ ікла;

✵ другі великі кутні зуби.

До кінця другого року життя у дитини повинно бути 20 зубів.

Порядок прорізування постійних зубів:

✵ перші нижні великі кутні зуби;

✵ присередні різці та перші верхні великі кутні зуби;

✵ бічні різці;

✵ перші малі кутні зуби;

✵ ікла;

✵ другі малі кутні зуби;

✵ другі великі кутні зуби;

✵ треті великі кутні зуби, які називаються зубами мудрості і прорізуються не у всіх.

Строки прорізування молочних та постійних зубів:

Постійних зубів - 32. Взаєморозміщення верхньої та нижньої зубних дуг при змиканні зубів називається прикусом. Є фізіологічні та патологічні прикуси. Коли верхні різці дещо виступають над нижніми та частково прикривають їх (надмірний розвиток верхньої щелепи), це буде фізіологічна прогнатія, якщо їх нижні різці розміщуються перед верхніми (надмірний розвиток нижньої щелепи) - фізіологічна прогенія, коли жувальні краї передніх зубів верхнього ряду збігаються з жувальними краями передніх зубів нижнього ряду - фізіологічна ортогенія (щипцеподібний прикус), а коли передні зуби верхнього ряду перекривають язиковою поверхнею своїх коронок губну поверхню нижніх передніх зубів на 1/3 - фізіологічна ортогнатія (ножицеподібний прикус). Патологічні прикуси поділяють на: закритий прикус (верхні різці виступають вперед і покривають нижні різці); відкритий прикус (між передніми зубами верхнього ряду і передніми зубами нижнього ряду є щілина); патологічну прогнатію (верхня щелепа зміщена вперед); патологічну прогенію (нижня щелепа зміщена вперед) та трансверзальні, або перехресні прикуси (неправильне співвідношення бічних зубів).

Слинні залози (glandulae salivariae) поділяються на малі (glandulae salivariae mіnоres)та великі (glandulae salivariae majores). Малі знаходяться в слизовій оболонці ротової порожнини. Великих слинних залоз є три пари.

Привушна залоза (glandula parotidea) знаходиться спереду внизу від вушної раковини, на бічній поверхні гілки нижньої щелепи та заднього краю жувального м’яза; за будовою - складна альвеолярна залоза; за характером секрету - серозна. Привушна протока (ductus parotideus) (Стенона) відкривається на слизовій щоки в присінку ротової порожнини навпроти другого верхнього великого кутнього зуба. Привушна залоза має поверхневу частину (pars superficialis) та глибоку частину (pars profunda), може бути додаткова привушна залоза (glandula parotidea accessoria), яка розміщується на поверхні жувального м’яза поряд з привушною протокою.

Піднижньощелепна залоза (glandula submandibularis) знаходиться в піднижньощелепному трикутнику, за будовою - складна альвеолярно-трубчаста, за характером секрету - змішаного типу. Піднижньощелепна протока - ductus submandibularis (Вартона) відкривається на під’язиковому м’ясці.

Під’язикова залоза (glandula sublingualis) знаходиться у товщі під’язикової складки, за будовою - складна альвеолярно-трубчаста, за характером секрету - слизового типу. Її велика під’язикова протока (ductus sublingualis major) відкривається на під’язиковому м’ясці поряд з піднижньощелепною протокою (іноді протоки відкриваються разом), а малі під’язикові протоки (ductus sublinguales minores) - вздовж під’язикової складки до під’язикового м’ясця включно.

Внутрішня сонна артерія (a. carotis interna) розміщується спочатку збоку і ззаду, а потім - присередньо від зовнішньої сонної артерії, іде вертикально угору і заходить у зовнішній отвір сонного каналу, де вона утворює згин. Проходячи в сонному каналі, вона віддає сонно-барабанні артерії (aa. caroticotympa- nicae) до барабанної порожнини. При виході з каналу через внутрішній отвір внутрішня сонна артерія лягає в сонну борозну клиноподібної кістки, проходить через печеристу пазуху, на рівні зорового каналу віддає очну артерію (a. ophthalmica) і ділиться на свої гілки - передню мозкову артерію (a. cerebri anterior) та середню мозкову артерію (a. cerebri media), задню сполучну артерію (a. communicans posterior).

Очна артерія (a. ophthalmica) разом із зоровим нервом входить в очну ямку і кровопостачає очне яблуко та допоміжний апарат ока, слизову носа, шкіру лоба. Кінцеві гілки очної артерії - це присередні повікові артерії (aa. palpebrales mediales) і артерія спинки носа (a. dorsalis nasi), яка анастомозує з кутовою артерією із системи зовнішньої сонної артерії.

Передня мозкова артерія (a. cerebri anterior) кровопостачає присередні поверхні лобової, тім’яної і частково потиличної часток мозку, вона з’єднується з такою самою артерією протилежного боку за допомогою передньої сполучної артерії (a. communicans anterior).

Середня мозкова артерія (a. cerebri media) - найбільша гілка внутрішньої сонної артерії, кровопостачає верхньобічну поверхню півкуль великого мозку та острівець.

Задня сполучна артерія (a. communicans posterior) анастомозує із задньою мозковою артерією (гілка основної артерії) із системи підключичної артерії.

Передня артерія судинного сплетення (a.choroidea anterior) заходить у нижній ріг бічного шлуночка, а потім - в третій шлуночок, і бере участь у формуванні судинних сплетень цих шлуночків.

До внутрішньочерепних приток внутрішньої яремної вени відносяться:

✵ пазухи твердої оболони (sinus durae matris);

✵ вени губчатки (vv. diploicae) - від кісток черепа;

✵ оболонні вени (vv. meningeales) - від черепної твердої оболони;

✵ верхня очна вена (v. ophthalmica superior) та нижня очна вена (v. ophthalmica superior) - від органа зору;

✵ вени лабіринту(vv. labyrinthy) - від внутрішнього вуха;

✵ випускні вени (vv. emissariae) _- від внутрішньочерепних вен та пазух твердої оболони і сполучаються із позачерепними венами;

✵ вени головного мозку (vv. encephali).

Лімфатичні судини і вузли голови (vasa et nodi lymphoidei capitis)

Лімфа з голови збирається в правий та лівий яремні лімфатичні стовбури, які відходять на кожний бік паралельно до внутрішньої яремної вени і впадають: правий - в праву лімфатичну протоку або в правий венозний кут і лівий - в грудну протоку або безпосередньо в лівий венозний кут. Перш ніж попасти в названу протоку, лімфа проходить через ділянкові (регіонарні) лімфатичні вузли.

На голові розрізняють такі вузли:

1) потиличні вузли (nodi occipitaeis); 2) соскоподібні вузли (nodi mastoidei); 3) поверхневі привушні вузли (nodi parotidei superficiales); 4) глибокі привушні вузли (nodi parotidei profundi); 5) піднижньощелепні вузли (nodi submandibulares); 6) лицеві вузли (nodi faciales); 7) підпідборідні вузли (nodi submentales). Від голови лімфа тече до вузлів, які розміщені на межі між головою та шиєю. Виносні судини лімфатичних вузлів голови переважно закінчуються у глибоких шийних вузлах.

НЕРВОВА СИСТЕМА (systema nervosum) за старою номенклатурою поділялась на соматичну нервову систему і вегетативну нервову систему. За новою номенклатурою нервова система має центральну частину і периферійну частину. До центральної частини - pars centralis (центральна нервова система - systema nervosum centrale) відноситься спинний мозок (medulla spinalis) та головний мозок (encephalon). До периферійної частини - pars peripherica (периферійна нервова система - systema nervosum periphericum) належать спинномозкові нерви (nervi spinales), черепні нерви (nervi craniales) та автономний відділ - divisio autonomica (автономна частина периферійної нервової системи - pars autonomica systematis nervosi peripherici), який поділяється на симпатичну частину (pars sympathica) та парасимпатичну частину (pars parasympathica). Раніше автономну нервову систему називали вегетативною нервовою системою і поділяли на парасимпатичну нервову систему та симпатичну нервову систему.

СПИННИЙ МОЗОК (medulla spinalis) - це довгий тяж циліндричної форми, який знаходиться в хребтовому каналі і тягнеться від великого отвору потиличної кістки до I-II поперекових хребців. Спинний мозок закінчується мозковим конусом (conus medullaris), від якого до окістя другого куприкового хребця тягнеться кінцева нитка (filum terminale). На рівні VI шийного хребця спинний мозок утворює шийне стовщення (intumescentia cervicalis), а на рівні XІІ грудного хребця - попереково-крижове стовщення (intumescentia lumbosacralis).  Всередині спинного мозку проходить центральний канал (cnalis centralis), який продовжується вгорі в IV шлуночку головного мозку, а донизу закінчується кінцевим шлуночком (ventriculus terminalis).

По передній поверхні спинномозкового мозку проходить передня серединна щілина (fissura mediana anterior), передньобічна борозна (sulcus ventromedialis) (права та ліва). По задній поверхні спинномозкового мозку проходить задня серединна борозна (sulcus medianus posterior), задньобічна борозна (sulcus posterolateralis) (права та ліва). У задньобічні борозни входять чутливі волокна заднього корінця (radix posterior), які мають у своєму дистальному кінці стовщення - чутливий вузол спинномозкового нерва - ganglion sensorium nervi spinalis (спинномозковий вузол). У ньому лежать чутливі псевдоуніполярні клітини. Із передньобічних борозен відходять рухові волокна переднього корінця (radix anterior), які з’єднуються із задніми корінцями і утворюють мішаний стовбур спинномозкового нерва (nervus spinalis). Останній через міжхребцевий отвір залишає хребтовий канал і поділяється на передню гілку (ramus anterior (ventralis)) та задню гілку (ramus posterior (dorsalis)), до твердої мозкової оболонки (ramus meningeus) і білу сполучну гілку (ramus communicans albus) - до найближчого симпатичного вузла (в грудопоперековому відділі).

Спинний мозок складається із сірої речовини (substantia grisea), яка оточена з усіх боків білою речовиною (substantia alba).

Задня серединна борозна доходить до сірої речовини і поділяє білу речовину на дві половини, а передня серединна щілина не доходить до сірої речовини, тому тут утворюється передня біла спайка (commissura alba anterior), яка сполучає передні симетричні ділянки білої речовини.

Сіра речовина спинного мозку - це скупчення нейроцитів. Вона складається з переднього стовпа - columna anterior, заднього стовпа - columna posterior, проміжного (бічного) стовпа - columna intermedia, а також центральної драглистої речовини - substantia gelatinosa centralis (проміжної зони) навколо центрального каналу. Бічні стовпи знаходяться лише в грудопоперековому відділі спинного мозку. На поперечному розрізі стовпи мають вигляд рогів, і тому в сірій речовині розрізняють передній ріг (cornu anterius), задній ріг (cornu posterius) та бічний ріг (cornu laterale).

У передніх рогах розміщені рухові клітини, які формують 5 рухових ядер: передньобічне ядро - nucleus anterolateralis, передньоприсереднє ядро - nucleus anteromedialis, задньобічне ядро - nucleus posterolateralis, задньоприсереднє ядро - nucleus posteromedialis та центральне ядро - nucleus centralis. Аксони цих клітин утворюють передні корінці, які у складі спинномозкових нервів сягають поперечносмугастих м’язів шиї, тулуба та кінцівок.

Задні роги складаються із вставних (асоціативних) клітин. Вони приймають імпульс від чутливих клітин і передають його на іншу клітину. Вставні клітини задніх рогів формують губчасту зону (zona spongiosa), драглисту речовину (substantia gelatinosa), власне ядро (nucleus proprius) заднього рогу і грудне ядро (nucleus thoracicus) (стовпи Кларка-Штіллінга).

У бічних рогах грудопоперекового відділу спинного мозку знаходяться вегетативні (симпатичні) клітини, які формують бічно-проміжне ядро (nucleus intermediolateralis).

У проміжному (центральному) стовпі з бічної сторони міститься присерединно-проміжне ядро (nucleus intermediomedialis), яке складається із вставних клітин.

Біла речовина спинного мозку являє собою аксони нервових клітин головного та спинного мозку, які утворюють висхідні шляхи (чутливі, аферентні) і низхідні шляхи (рухові, еферентні). За допомогою борозен біла речовина поділяється на передній канатик (funiculus anterior), задній канатик (funiculus posterior) та бічний канатик (funiculus lateralis). Передні канатики обох половин за допомогою передньої білої спайки (comissura alba anterior) сполучаються між собою.

У задніх канатиках проходить два висхідних шляхи: тонкий пучок Голя - fasciculus gracilis (розміщений присерединно) і клиноподібний пучок Бурдаха - fasciculus cuneatus (розміщений збоку).

Біла речовина передніх канатиків утворює в основному такі низхідні шляхи: передній кірково-спинномозковий шлях (tractus corticospinalis anterior) або пірамідний шлях; покрівельно- спинномозковий шлях (tractus tectospinalis); сітчасто-спинномозкові волокна (fibrae reticulospinales); мосто-сітчасто-спинномозковий шлях (tractus pontoreticulospinalis); оливо-спинномозкові волокна (fibrae olivospinales); присінково- спинномозковий шлях (tractus vestibulospinalis), який є передній, бічний та присередній. У передньому канатику проходить також один висхідний шлях - передній спинномозково-таламічний шлях (tractus spinothalamicus anterior).

У бічних канатиках з бічної сторони лежать такі висхідні шляхи: задній спинномозково-мозочковий шлях - tractus spinocerebellaris posterior (Флексіга); передній спинномозково- мозочковий шлях - tractus spinocerebellaris anterior (Говерса); бічний спинномозко-таламічний шлях - tractus spinothalamicus lateralis; ближче до середини знаходяться низхідні шляхи: бічний кірково-спинномозковий шлях - tractus corticospinalis lateralis, або пірамідний шлях; червоноядерно-спинномозковий шлях - tractus rubrospinalis (Монакова).

Частина спинного мозку, яка відповідає двом парам корінців (два передніх і два задніх), називається сегментом, а за новою міжнародною номенклатурою вони називаються частинами. Розрізняють такі частини: шийна частина - pars cervicalis (шийні сегменти - segmenta cervicalia, їх є 8); грудна частина - pars thoracica (грудні сегменти - segmenta thoracica їх є 12); поперекова частина - pars lumbalis (поперекові сегменти - segmenta lumbalia їх є 5); крижова частина - pars sacralis (крижові сегменти - segmenta sacralia їх є 5); куприкова частина - pars coccygea (куприкові сегменти - segmenta coccygea їх є 13). Корінці, які виходять нижче II поперекового сегмента, разом з кінцевою ниткою утворюють кінський хвіст (cauda equina) спинного мозку.

Спинний мозок вкритий такими оболонами:

Спинномозкова тверда оболона (dura mater spinalis або pachymeninx): між окістям хребтового стовпа і цією оболонкою утворюється надтвердооболонний простір - spatium epidurale (або епідуральний простір), заповнений жировою клітковиною та венозними сплетеннями.

Спинномозкова павутинна оболона (arachnoidea mater spinalis); між нею і твердою оболонкою утворюється підтвердооболонний простір - spatium subdurale (або субдуральний простір), заповнений жировою клітковиною.

Спинномозкова м’яка оболона - pia mater spinalis (або судинна оболонка); вона безпосередньо прилягає до спинного мозку, заходячи в його борозни. Між павутинною і м’якою оболонками знаходиться підпавутинний простір - spatium subarachnoideum (або субарахноїдальний простір), заповнений спинномозковою рідиною - liquor cerebrospinalis (ліквором).

ГОЛОВНИЙ МОЗОК (encephalon) розвивається з трьох первинних мозкових пухирів: переднього (prosencephalon), середнього (mesencephalon) і ромбоподібного (rhombencephalon). З переднього мозкового пухиря формуються два вторинні мозкові пухирі: кінцевий мозок (telencecephalon) і проміжний мозок (diencephalon). З ромбоподібного мозкового пухиря теж формуються два вторинні мозкові пухирі: довгастий мозок (medulla oblongata (myelencephalon)) та власне задній мозок (metencephalon). Середній мозковий пухир не поділяється на вторинні пухирі і відділяється від ромбоподібного перешийком ромбоподібного мозку (isthmus rhombencephali).

Із власне заднього мозку розвивається міст (pons) та мозочок (cerebellum). Із середнього мозку розвиваються покрівля середнього мозку (tectum) та ніжки мозку (pedunculus cerebri). З проміжного мозку розвиваються таламічний мозок (thalamencephalon) та гіпоталамус (hypothalamus). З кінцевого мозку розвиваються півкулі великого мозку (hemisperium): нюховий мозок (rhinencephalon), основні ядра сірої речовини (nuclei basales), плащ півкуль (pallium), мозолисте тіло (corpus callosum) і склепіння мозку (fornix).

Головний мозок поділяється на великий мозок (cerebrum), стовбур головного мозку (truncus encephali) і мозочок (cerebellum). Головний мозок має нижню поверхню півкулі великого мозку (facies inferior), верхньобічну поверхню півкулі великого мозку (facies superolateralis) та присерединну поверхню півкулі великого мозку (facies medialis).

На нижній поверхні головного мозку є 12 пар черепних нервів:

✵ перша пара - нюховий нерв (n. olfactorius) - починається від нюхових цибулин, а із черепа виходить через пронизану пластинку решітчастої кістки;

✵ друга пара - зоровий нерв (n. opticus) - виходить з мозку від зорового перехрестя, а з черепа - через зорові канали;

✵ третя пара - окоруховий нерв (n. oculomotorius) - виходить з мозку з міжніжкової ямки, а з черепа - через верхню очноямкову щілину;

✵ четверта пара - блоковий нерв (n. trochlearis) - починається від переднього мозкового паруса і виходить на нижню поверхню мозку з бічної сторони ніжок мозку, а з черепа виходить через верхню очноямкову щілину;

✵ п’ята пара - трійчастий нерв (n. trigeminus) - виходить з мозку на межі між мостом і середніми ніжками мозочка. З черепа виходить трьома гілками: очний нерв (n. ophthalmicus) - через верхню очноямкову щілину, верхньощелепний нерв (n. maxillaris) - через круглий отвір і нижньощелепний нерв (n. mandibularis) - через овальний отвір;

✵ шоста пара - відвідний нерв (n. abducens) - виходить з мозку між мостом і пірамідами довгастого мозку, а з черепа - через верхню очноямкову щілину;

✵ сьома пара - лицевий нерв (n. facialis) - виходить з мозку в мосто-мозочковому куті, а з черепа - через шило-соскоподібний отвір;

✵ восьма пара - присінково-завитковий нерв (n. vestibulocochlearis) - виходить з мозку в мосто-мозочковому куті, позаду сьомої пари, а з черепа - через внутрішній слуховий отвір;

✵ дев’ята пара - язикоглотковий нерв (n. glossopharyngeus) - виходить з мозку із задньобічної борозни довгастого мозку, а із черепа - через яремний отвір;

✵ десята пара - блукаючий нерв (n. vagus) - виходить з мозку із задньобічної борозни довгастого мозку, позаду дев’ятої пари, а з черепа - через яремний отвір;

✵ одинадцята пара - додатковий нерв (n. accessorius) - виходить з мозку із задньобічної борозни довгастого і спинного мозку, нижче десятої пари, а з черепа - через яремний отвір;

✵ дванадцята пара - під’язиковий нерв (n. hypoglossus) - виходить з мозку між оливою та пірамідою довгастого мозку, а з черепа - через канал під’язикового нерва.

На основі головного мозку ззаду наперед знаходяться:

✵ довгастий мозок (myelencephalon; medulla oblongata);

✵ міст (pons);

✵ у сторони від моста відходять середні мозочкові ніжки (pedunculus cerebellaris medius);

✵ спереду від моста проходять ніжки мозку (pedunculus cerebri), між ними міститься міжніжкова ямка (fossa interpeduncularis), на дні якої є задня пронизана речовина (substantia perforata posterior);

✵ спереду від ямки знаходяться сосочкові тілa (corpora mamillaria);

✵ спереду від останніх розміщений сірий горб (tuber cinereum), від якого відходить лійка (infundibulum), на останній розміщений гіпофіз;

✵ по боках від сірого горба містяться зорові шляхи (tractus opticus), які наближаються один до одного і переходять у зорове перехрестя (chiasma opticum);

✵ зорові нерви (n. opticus);

✵ нюхові трикутники (trigonum olfactorium), на дні яких знаходиться передня пронизана речовина (substantia perforata anterior);

✵ нюхові шляхи (tractus olfacto rius);

✵ нюхові цибулини (bulbus olfactorius).

На присередній поверхні півкуль ми бачимо:

✵ півкулі головного мозку (hemispherium cerebri) - сполучаються між собою мозолистим тілом (corpus callosum). Останнє має спереду коліно (genu), яке переходить донизу в дзьоб (rostrum). Дзьоб продовжується в дзьобову пластинку (lamina rostralis), яка в свою чергу закінчується кінцевою пластинкою (lamina terminalis). Ззаду мозолисте тіло закінчується валиком (splenium);

✵ під мозолистим тілом проходить склепіння (fornix), яке ззаду закінчується ніжками (crus), а спереду переходить у стовпи (columna);

✵ між мозолистим тілом і стовпами склепіння натягнута пластинка прозорої перегородки (lamina septi pellucidi);

✵ під склепінням знаходиться таламус (thalamus);

✵ позаду таламуса розміщена пластинка покрівлі (lamina tecti) (чотиригорбкова пластинка (lamina quadrigemina) або покрівля середнього мозку (tectum mesencephali), яка складається з верхніх горбків (colliculus superior) та нижніх горбків (colliculus inferior);

✵ під покривом середнього мозку (tectum mesencephali) проходить водопровід середнього мозку (aqueductus mesencephali) (Сільвіїв водопровід), який ззаду сполучається з четвертим шлуночком (ventriculus quartus), а спереду - з ІІІ шлуночком (ventriculus tertius);

✵ четвертий шлуночок, обмежований вгорі і знизу верхнім мозковим парусом (velum medullare superius) та нижнім мозковими парусом (velum medullare inferius);

✵ дном четвертого шлуночка є ромбоподібна ямка (fossa rhomboidea), яка займає дорсальну поверхню моста та довгастого мозку;

✵ по боках від довгастого мозку містяться півкулі мозочка (hemispherium cerebelli), які з’єднані між собою черв’яком мозочка (vermis cerebelli).

Півкулі головного мозку відокремлюються між собою поздовжньою щілиною великого мозку (fissura longitudinalis cerebri), яка йде до мозолистого тіла. Великий мозок відокремлюється від мозочка поперечною щілиною великого мозку (fissura transversa cerebri).

ДОВГАСТИЙ МОЗОК (myelencephalon) є продовженням спинного мозку і має вигляд молодої цибулини, тому і називається цибулиною (medulla oblongata bulbus). Як і спинний, довгастий мозок на дорсальній поверхні має задню серединну борозну (sulcus medianus posterior) та дві задньобічні борозни (sulcus posterolateralis); на його вентральній поверхні проходить передня серединна щілина і дві передньобічні борозни. Між передньою серединною щілиною (fissura mediana anterior) і передньобічними борознами (sulcus anterolateralis) знаходяться піраміди довгастого мозку (pyramis medullae oblongatae, які на межі із спинним мозком перехрещуються, утворюючи перехрестя пірамід (decussatio pyramidum). Між передньобічними та задньобічними борознами знаходяться оливи (oliva). Дорсальна поверхня довгастого мозку утворює нижню частину ромбоподібної ямки. На цій поверхні знаходяться тонкий пучок (fasciculus gracilis) та клиноподібний пучок (fasciculus cuneatus), які закінчуються одноіменними горбками.

Сіра речовина довгастого мозку представлена:

✵ головними оливними ядрами (nucleus olivaris principalis);

✵ тонким ядром (nucleus gracilis) та клиноподібним ядром (nucleus cuneatus);

✵ центром дихання і кровообігу;

✵ ядрами ІХ- ХІІ пар черепних нервів.

Біла речовина довгастого мозку складається з висхідних шляхів, які утворюють присередню петлю (lemniscus medialis) та низхідних шляхів (пірамідних шляхів) і сітчастої формації (formatio reticularis).

МІСТ (pons) або міст Вароліїв знаходиться попереду довгастого мозку і являє собою потовщення мозкової речовини, яке за допомогою середніх мозочкових ніжок (pedunculus cerebellaris medius) сполучається з ним. Міст має вентральну поверхню (facies ventralis) та дорсальну поверхню (facies dorsalis). На вентральній поверхні проходить основна борозна (sulcus basilaris), а дорсальна поверхня утворює верхню частину ромбоподібної ямки. Сіра речовина моста складається із власних ядер мозку (nuclei pontis), ядер V-V.ІІІ пар черепних нервів. На межі між вентральною та дорсальною частинами моста лежить трапецієподібне тіло (corpus trapezoideum), основу якого складають заднє ядро (nucleus posterior corporis trapezoidei) і переднє ядро (nucleus anterior corporis trapezoidei). Біла речовина моста складається із нервових волокон, які ідуть у складі присередньої петлі, сітчастої формації, пірамідних шляхів, бічної петлі .

МОЗОЧОК (cerebellum) - це окрема частина головного мозку, яка відділяється від великого мозку поперечною щілиною, куди заходить намет мозочка. Він має півкулі, які розділені між собою поздовжньою щілиною (fissura longitudinalis cerebelli). Півкулі з’єднуються за допомогою черв’яка мозочка (vermis). У передній частині знаходиться окрема частка мозочка - клаптик (flocculus), який за допомогою ніжки клаптика (pedunculus flocculi) сполучається з середньою часткою черв’яка. Остання називається вузликом (nodulus). Численними щілинами мозочка (fissurae cerebelli) мозочок поділяється на часточки (lobulus). Горизонтальна щілина (fissura horizontalis) мозочка поділяє його на вентральну частину (pars ventralis) та дорсальну частину (pars dorsalis). На поздовжньому розрізі біла речовина утворює так зване "дерево життя" (arbor vitae cerebelli).

Сіра речовина складається з чотирьох пар ядер:

✵ зубчасте ядро (nucleus dentatus);

✵ переднє міжпозиційне ядро - nucleus interpositus anterior (кіркоподібне ядро - nucleus emboliformis);

✵ заднє міжпозиційне ядро - nucleus interpositus posterior (кулясте ядро - nucleus globosus);

✵ ядро вершини (шатра) - nucleus fastigii.

Мозочок має три пари ніжок: середні мозочкові ніжки (pedunculus cerebellaris medius) - з’єднують його з мостом; верхні (передні) мозочкові ніжки (pedunculus cerebellaris superior) - з покривом середнього мозку і нижні (задні) мозочкові ніжки (pedunculus cerebellaris inferior) - з довгастим мозком.

Мозочок відіграє важливу роль у підтриманні рівноваги тіла та координації рухів, він є вищим вегетативним центром.

ПЕРЕШИЙОК РОМБОПОДІБНОГО МОЗКУ (isthmus rhombencephali) знаходиться на межі між мостом і середнім мозком. До нього належать верхні мозочкові ніжки (pedunculus cerebellaris superior), натягнутий між ними верхній мозковий парус (velum medullare superius) (структура заднього мозку) і трикутник петлі (trigonum lemnisci) (структура середнього мозку). Трикутник петлі (trigonum lemnisci) обмежований ручками нижнього горбка (brachium colliculi inferioris), верхніми мозочковими ніжками (pedunculus cerebellaris superior) і ніжками мозку (pedunculi cerebri).

РОМБОПОДІБНА ЯМКА (fossa rhomboidea) знаходиться на дорсальній поверхні довгастого мозку і моста. Вгорі вона обмежована верхніми мозочковими ніжками (pedunculus cerebellaris superior), а знизу - нижніми мозочковими ніжками (pedunculus cerebellaris inferior). Посередині ромбоподібної ямки проходить серединна борозна (sulcus medianus), яка поділяє ямку на праву та ліву симетричні половини. Уздовж серединної борозни по боках розміщується присереднє підвищення (eminentia medialis), у верхній частині якого знаходиться лицевий горбок (colliculus faialis). У нижній частині ромбоподібної ямки утворюється трикутник блукаючого нерва (trigonum nervi vagi), розміщений збоку, а присередніше - трикутник під’язикового нерва (trigonum nervi hypoglossi). На межі між мостом і довгастим мозком у ромбоподібній ямці проходять мозкові смуги четвертого шлуночка (striae medullares ventriculi quarti), які виходять з бічних закутків (recessus lateralis) ромбоподібної ямки і заглиблюються в серединну борозну. Вони є відростками клітин дорсального слухового ядра. Частина ромбоподібної ямки, яка розміщується біля бічних закутків, називається присінковим полем (area vestibularis). В ромбоподібній ямці знаходяться ядра V-ХІІ пар черепних нервів, проекція їх ядер така:

П’ята пара черепних нервів має в дорсальній частині мосту рухливе ядро трійчастого нерва (nucleus motorius nervi trigemeni) і три чутливих: головне (мостове) ядро трійчастого нерва - nucleus principalis nervi trigemini, середньомозкове ядро трійчастого нерва - nucleus mesencephalicus і спинномозкове ядро трійчастого нерва - nucleus spinalis nervi trigemini.

Шоста пара має одне рухове ядро відвідного нерва - nucleus nervi abducentis, яке знаходиться на поверхні лицевого горбка.

Сьома пара має одне рухове по функцій ядро лицевого нерва - nucleus nervi facialis, яке знаходиться в глибині лицевого горбка. До сьомої пари відноситься також проміжна його частина (проміжний нерв, ХІІ пара (n. intermedius)), яка в свою чергу має чутливе смакове ядро - ядро одинокого шляху - nuclei tractus solitarii і парасимпатичне ядро - верхнє слиновидільне ядро - nucleus salivatotius superior.

Завиткова частина восьмої пари має переднє завиткове ядро - nucleus cochlearis anterior та заднє завиткове ядро - nucleus cochlearis posterior, які лежать в бічних закутках ромбоподібної ямки. Присінкова частина має присереднє присінкове ядро - nucleus vestibularis medialis (Швальбе), бічне присінкове ядро - nucleus vestibularis lateralis (Дейтерса), верхнє присінкове ядро - nucleus vestibularis superior (Бехтерєва) та нижнє присінкове ядро nucleus vestibularis inferior (Роллера), які лежать у присінковому полі ромбоподібної ямки.

Дев’ята пара має рухове ядро - подвійне ядро (nucleus ambigus), чутливе - ядро одинокого шляху (nuclei tractus solitarii) і парасимпатичне - нижнє слиновидільне ядро (nucleus salivatirius inferior).

Десята пара має рухове ядро - подвійне ядро (nucleus ambiguus), чутливе - ядро одинокого шляху (nuclei tractus solitarii) і парасимпатичне ядро - заднє ядро блукаючого нерва (nucleus posterior nervi vagi), яке лежить в ромбоподібній ямці в трикутнику блукаючого нерва.

Одинадцята пара має рухове за функцією ядро додаткового нерва - nucleus n.accessorii (розміщене у верхніх шести сегментах спинного мозку) та рухове подвійне ядро (nucleus ambigus).

Дванадцята пара має одне рухове ядро під’язикового нерва - nucleus nervi hypoglossi, яке лежить у нижньому куті ромбоподібної ямки в трикутнику під’язикового нерва.

ЧЕТВЕРТИЙ ШЛУНОЧОК (ventriculus quartus) є порожниною ромбоподібного мозку і має ромбоподібну ямку (fossa rhomboidea) та покрив четвертого шлуночка (tegmen ventriculi quarti). Останній утворений верхнім мозковим парусом (velum medullare superius) та нижнім мозковим парусом (velum medullare inferius) і судинним прошарком - tela choroidea (судинною основою IV шлуночка), який доповнює нижній мозковий парус. У товщі судинної основи знаходиться судинне сплетення (plexus choroideus), яке бере участь в утворенні спинномозкової рідини. Через водопровід середнього мозку (aqueductus mesencephali) четвертий шлуночок сполучається з третім шлуночком, через серединний отвір - apertura mediana (Magendie) і бічні отвори - aperturae lateralis (Luschka) - з підпавутинним простором головного та спинного мозку.

СЕРЕДНІЙ МОЗОК (mesencephalon). До нього відносять покрив середнього мозку (tegmentum mesencephali) і ніжки мозку (pedunculi cerebri), а його порожниною є водопровід середнього мозку (aqueductus mesencephali).

Поверхнева частина покриву середнього мозку є нерівною і представлена пластинкою покрівлі (lamina tecti), яка складається з двох верхніх горбків (colliculus superior) та двох нижніх горбків (colliculus inferior), які переходять в ручку верхнього горбка (brachium colliculi superioris) та ручку нижнього горбка (brachium colliculi inferioris). Ручки від верхніх горбків закінчуються в бічному колінчастому тілі (corpus geniculatum laterale), а ручки від нижніх горбків закінчуються в присерединному колінчастому тілі (corpus geniculatum mediale). Верхні і нижні горбки відокремлені між собою поперечною борозною, а праві та ліві горбки - поздовжньою борозною. Між правим і лівим верхніми горбиками лежить шишкоподібна залоза (епіфіз) (glandula pinealis).

Ніжки мозку (pedunculi cerebri) - це товсті мозкові тяжі, які відходять від мосту і прямують вперед до півкуль великого мозку. Між ніжками знизу знаходиться міжніжкова ямка (fossa interpeduncularis), на дні якої розміщена задня пронизана речовина (substantia perforata posterior). З борозни на присередній поверхні кожної ніжки виходить окоруховий нерв. На горизонтальному розрізі кожна ніжка чорною речовиною (substantia nigra) поділяється на покрив середнього мозку (tegmentum mesencephali) та основу ніжки (basis pedunculi). Основа ніжки утворена провідними шляхами, які ідуть від кори великого мозку в спинний мозок, довгастий мозок і міст. У покриві середнього мозку знаходяться червоні ядра (nucleus ruber), на рівні верхніх горбків - рухове ядро окорухового нерва (nucleus nervi oculomotorii) і додаткове ядро окорухового нерва (nuclei accessorii nervi oculomotorii) (Якубовича) - парасимпатичне ядро ІІІ пари. На рівні нижніх горбків знаходиться рухове ядро блокового нерва (nucleus nervi trochlearis) .

Водопровід середнього мозку (Сільвія) (aqueductus mesencephali) - це вузький канал, який з’єднує ІІІ та IV шлуночки між собою і оточений центральною сірою речовиною (substantia grisea centralis).

ПРОМІЖНИЙ МОЗОК - diencephalon. До нього належить таламічний мозок (thalamencephalon), або дорзальна частина проміжного мозку (філогенетично молодша) і гіпоталамус (hypothalamus), або вентральна частина проміжного мозку (філогенетично старша). Таламічний мозок в свою чергу включає в себе таламус (thalamus), метаталамус (metathalamus), епіталамус (epithalamus).

Таламус (thalamus) - парний утвір, який складається головним чином із сірої речовини. Спереду він має передній горбок таламуса (tuberculum anterius thalami), а ззаду закінчується розширенням, яке називається подушкою таламуса (pulvinar thalami). Присерединні поверхні правого та лівого таламусів з’єднуються між собою міжталамічним злипанням (adhesio interthalamica). Сіра речовина формує специфічні ядра таламуса (nuclei thalami), які розмежовані бічною мозковою пластинкою (lamina medullaris lateralis) та присередньою мозковою пластинкою (lamina medullaris medialis) на такі групи ядер: передню групу, присередню групу, вентролатеральну групу (вентральну і бічну групи), групи ядер ретикулярної формації, а в ділянці подушки таламуса знаходяться подушкові ядра (nuclei pulvinares). За новою анатомічною номенклатурою ядра таламуса поділяються на: передні ядра таламуса (nuclei anteriores thalami), дорсальні ядра таламуса (nuclei dorsales thalami), внутрішньопластинковіядра таламуса (nuclei intralaminares thalami), присередні ядра таламуса (nuclei mediales thalami), серединні ядра таламуса (nuclei mediani thalami), задні ядра таламуса (nuclei posteriors thalami), сітчасте ядро таламуса (nucleus reticularis thalami) та вентральні ядра таламуса (nuclei ventrales thalami). Функція таламуса: в ньому знаходяться всі (окрім нюхового) чутливі підкоркові центри, тобто вся інформація (крім нюхової), що йде в кору головного мозку, обов’язково проходить через таламус.

Метаталамус (metathalamus) розміщений під подушкою таламуса і складається з бічного колінчастого тіла - corpus geniculatum laterale (підкорковий центр зору), яке з’єднується з верхніми горбками пластинки покрівлі середнього мозку через ручки цих горбків та присереднього колінчастого тіла - corpus geniculatum mediale (підкоркокий центр слуху), яке з’єднується з нижніми горбками пластинки покрівлі середнього мозку через ручки цих горбків. У колінчастих тілах містяться такі ядра: дорсальне ядро бічного колінчастого тіла (nucleus dorsalis corporis geniculati lateralis), вентральне ядро бічного колінчастого тіла (nucleus ventralis corporis geniculati lateralis) та ядра присереднього колінчастого тіла (nuclei corporis geniculati medialis).

Епіталамус (epithalamus) знаходиться позаду таламуса. До нього відносять: шишкоподібна залоза - glandula pinealis, повідці - habenulae та повідцеві трикутники - trigonum habenulare. Правий та лівий повідці сполучаються між собою за допомогою спайки повідців - commissura habenularum За допомогою повідців епіфіз з’єднується з присередньою поверхнею правого та лівого таламусів.

Гіпоталамус (hypohalamus) об’єднує структури, що розміщені під гіпоталамічною борозною (sulcus hypothalamicus), складається із зорової частини гіпоталамуса - pars optica hypothalami (передньої частини), яка формується за рахунок кінцевого мозку (telencephalon) і нюхової частини гіпоталамуса - pars olfactoria hypothalami (задньої частини), яка формується за рахунок проміжного мозку (diencephalon). До передньої частини гіпоталамуса належaть сірий горб (tuber cinereum), нейрогіпофіз (neurohypophysis) з лійкою (infundibulum), зорове перехрестя (chiasma opticum), зоровий шлях (tractus opticus). До задньої частини гіпоталамуса відносяться сосочкове тіло (corpus mamillare) та субталамус (subtalamus), в якому знаходиться парне субталамічне ядро - nucleus subthalamicus (Луїсове тіло).

Порожниною проміжного мозку є ІІІ шлуночок (ventriculus tertius), який має 6 стінок:

✵ бічні стінки утворюють присередні поверхні таламуса;

✵ нижня стінка, або дно ІІІ шлуночка, утворена гіпоталамусом, в якому розрізняють лійковий закуток (recessus infundibuli) і надзоровий закуток (recessus supraopticus);

✵ передня стінка утворена кінцевою пластинкою (lamina terminalis), стовпами склепіння (columna fornicis) і передньою спайкою (commissura anterior);

✵ задня стінка утворена спайкою повідців (commissura habenularum) і задньою спайкою (commissura posterior), над якою знаходиться шишкоподібний закуток (recessus pinealis);

✵ верхня стінка, або його дах, утворена епітеліальною пластинкою III шлуночка - lamina epithelialis ventriculi tertii (залишок тонкої стінки ембріональної нервової трубки), судинним прошарком (tela choroidea), ворсинки якого утворюють судинне сплетення III шлуночка (plexus choroideus ventriculi tertii).

Між переднім горбком таламуса і переднім стовпом склепіння знаходиться міжшлуночковий отвір - foramen interventriculare (Монрое), який сполучає ІІІ шлуночок з бічними шлуночками головного мозку. Водопровід середнього мозку через отвір водопроводу середнього мозку (apertura aqueductus mesencephali) сполучає ІІІ шлуночок з порожниною !V шлуночка. Судинне сплетення III шлуночка з’єднується із судинним сплетенням бічних шлуночків. Цей шлуночок має такі закутки: надшишкоподібний закуток (recessus suprapinealis), шишкоподібний закуток (recessus pinealis), лійковий закуток (recessus infundibuli), надзоровий закуток (recessus supraopticus).

ШИШКОПОДІБНА ЗАЛОЗА (glandula pinealis) - це залоза ендокринної системи, яку відносять до неврогенної групи і лежить між верхніми горбками покрівлі середнього мозку. Від переднього кінця шишкоподібної залози до присередньої поверхні правого та лівого таламусів натягнуті повідці. В основі шишкоподібної залози знаходиться невеликий шишкоподібний закуток. Ззовні шишкоподібна залоза вкрита сполучнотканинною капсулою, від якої всередину органа ідуть сполучнотканинні перетинки, що розділяють паренхіму залози на часточки. Клітинами залози є спеціальні залозисті клітини - пінеалоцити і гліоцити. Пінеалоцити виділяють гормони, які гальмують статевий розвиток та беруть участь в утворенні біоритмів людини. На біоритми людини шишкоподібна залоза впливає через гормон мелатонін. Продукція цього гормона, який має здатність викликати фізіологічний сон, змінюється протягом доби та з віком. З настанням темряви мелатонін починає посилено продукуватись, а вранці, навпаки, його кількість поступово зменшується (добові ритми - день-ніч). Після 40-45 років кількість мелатоніну поступово зменшується до кінця життя людини.

ГІПОФІЗ (hypophysis; glandula pituitaria) - залоза внутрішньої секреції, яку відносять до неврогенної групи, знаходиться в гіпофізній ямці турецького сідла (fossa hypophysialis sellae turcicae). Гіпофіз відмежований від порожнини черепа діафрагмою сідла (diaphragma sellae) і через отвір в цій діафрагмі за допомогою лійки (infundibulum) сполучається з гіпоталамусом проміжного мозку (hypothalamus). В гіпофізі розрізняють аденогіпофіз (adenohypophysis) (передня частка) та нейрогіпофіз (neurohypophysis) (задня частка). У аденогіпофізі знаходиться дальня частина (pars distalis), проміжна частина (pars intermedia) та горбова частина (pars tuberalis). Нейрогіпофіз складається з нервової частки (pars nervosus) і лійки (infundibulum) .

Аденогіпофіз виробляє соматотропний гормон (викликає ріст організму), адренокортикотропний гормон (стимулює секрецію стероїдних гормонів наднирковою залозою), тіреотропний гормон (стимулює діяльність щитоподібної залози), гонадотропний гормон (впливає на статеве дозрівання, сперматогенез у чоловіків; розвиток фолікулів в яєчнику, овуляцію, ріст молочних залоз та продукування молока у жінок) та ліпотропний гормон (впливає на обмін жирів в організмі). Проміжна частина аденогіпофізаутворює меланоцитостимулювальний гормон, який регулює колір шкіри, контролюючи утворення в організмі людини пігменту маланіну. Нейрогіпофіз є гормонокумульованою ділянкою, яка накопичує вазопресин та окситоцин, який виробляється ядрами гіпоталамуса. Від цих ядер по лійці у складі гіпоталамо- гіпофізарного шляху гормони вазопресин та окситоцин супраоптичного та паравентрикулярних ядер гіпоталамуса через аксони нервових клітин стікають у нервову частку нейрогіпофіза, там накопичуються і з нервової частки ці гормони потрапляють у кров. Вазопресин звужує судини і затримує воду в організмі людини, реабсорбуючи її в трубочках нефронів. Окситоцин стимулює м’язи матки, стримує розвиток жовтого тіла і посилює продукування молока молочною залозою.

КІНЦЕВИЙ МОЗОК (telencephalon) - з нього розвиваються півкулі великого мозку (hemispherium cerebri). До кожної півкулі належать: плащ (pallium), нюховий мозок (rhinencephalon), основна частина кінцевого мозку - pars basilaris telencephali (підкіркові ядра) склепіння (fornix), мозолисте тіло (corpus callosum). Порожниною кінцевого мозку є бічні шлуночки (ventriculi lateralis).

Нюховий мозок (rhinencephalon) у людини розвинутий слабше, ніж у тварин і поділяється на передню носову частку - lobus olfactorius anterior (центральну частину), задню носову частку - lobus olfactorius posterior (периферійну частину) та морський коник - hippocampus, який розглядають як окрему додаткову частину нюхового мозку. Всі структури нюхового мозку входять до складу лімбічної системи і є філогенетично найдавнішою та морфологічно найглибшою структурою кінцевого мозку людини, що забезпечує здійснення давніх інстинктів. Вважається, що окремі структури нюхового мозку людини, окрім забезпечення нюхової чутливості, є морфологічним субстратом, де формуються емоційні реакції, реакції поведінки - статеві та захисні (так звані підсвідомі реакції).

До центральної частини нюхового мозку (задньої нюхової частки - lobus olfactorius posterior) відносять: морський коник - hippocampus (амоніїв ріг), склепінна звивина (gyrus fornicatus), яка складається з поясної звивини (gyrus cinguli) (ремінної звивини) та приморськоконикової звивини - gyrus parahippocampalis (закрутки біля амонієвого рогу); зубчаста звивина (gyrus dentatus); мигдалеподібне тіло — corpus amygdaloideum (яке також відносять до базальних ядер); прозора перегородка (septum pellucidum) та гачок - uncus (кірковий аналізатор нюху).

До периферійної частини нюхового мозку відносять: нюхові цибулини (bulbus olfactorius); нюхові шляхи (tractus olfactorius); нюхові трикутники (trigonum olfactorium), до яких відносять передню пронизану речовину (substantia perforata anterior), діагональну стрічку (stria diagonalis), нюховий горбок (tuberculum olfactorium); ділянку прозорої перегородки (area septalis).

Морський коник (hippocampus), до його складу входять: підставка (subiculum), Аммонів ріг (cornu Ammonis), зубчаста звивина (gyrus dentatus), нога морського коника (pes hippocampi), пальцеподібні випини морського коника (digitationes hippocampi), торочка морського коника (fimbria hippocampi), заглиблення морського коника (alveus hippocampi).

Основна частина кінцевого мозку (pars basilaris telencephali) містить в собі основні ядра, які знаходяться в білій речовині товщі півкуль великого мозку. До них належать базальні ядра (nuclei basales), або підкоркові ядра, до яких відносять: смугасте тіло (corpus striatum), огорожа (claustrum) та мигдалеподібне тіло (corpus amygdaloideum). Базальні ядра - це підкоркові рухові центри, вони формують стріопалідарну систему, яка відповідає за автоматичні, звичні рухи (біг, ходьба і т.п.), тонус м’язів, форму при рухах, а також за деякі автономні (вегетативні) реакції, зокрема, теплорегуляції та вуглеводного обміну. Стріопалідарна система складається з двох частин: стріатум (striatum), яка включає в себе хвостате ядро, лушпину та огорожу (сповільнює рухи) та палідум (pallidum) до якого належать бліді кулі (прискорює рухи).

Смугасте тіло (corpus striatum) складається із хвостатого ядра nucleus caudatus), яке має голову (caput), тіло (corpus) та хвіст (cauda), і сочевицеподібного ядра (nucleus lentiformis), яке складається з двох блідих куль (globus pallidus) та лушпини (putamen). Смугасте тіло, загалом відносять до екстрапірамідної системи.

Хвостате ядро (nucleus caudatus) є видовженим та дугоподібно вигнутим навколо таламуса ядром і складається з: голови (caput) - це передня потовщена частина ядра, яка знаходиться в лобовій частці півкуль великого мозку; тіла (corpus) - це середня частина ядра, яка знаходиться у тім’яній частці; хвоста (cauda) - це задня частина ядра, котра загинається вниз та вбік і розміщується у скроневій частці. Хвостате ядро має морфофукціональний зв’язок через провідні шляхи із сусідніми ядрами таламуса.

Сочевицеподібне ядро (nucleus lentiformis) знаходиться в білій речовині півкуль великого мозку і має на зрізах трикутну форму і схоже до сочевицеподібного зернятка. Це ядро має тісний морфологічний та функціональний зв’язок за допомогою провідних шляхів із сусідніми ядрами таламуса. Бічна мозкова пластинка (lamina lateralis medullaris) та присередня мозкова пластинка (lamina medialis medullaris) поділяє сочевицеподібне ядро на лушпину (putamen), бічну бліду кулю (globus pallidus lateralis) та присередню бліду кулю (globus pallidus medialis). Бічна мозкова пластинка відділяє лушпину від блідих куль, а присередня мозкова пластинка відмежовує присередню бліду кулю від бічної блідої кулі.

Огорожа (claustrum) - це тонка пластинка, яка розміщена назовні від лушпини сочевицеподібного ядра. Від лушпини огорожа відділена шаром білої речовини - зовнішньою капсулою (capsula extrema). Ззовні від огорожі міститься прошарок білої речовини - найзовнішня капсула (capsula externa), яка розміщена між огорожою та мозковою корою острівцевої частини півкуль.

Мигдалеподібне тіло (corpus amygdaloideum) розміщене у скроневій частці півкуль великого мозку попереду від нижнього рогу бічного шлуночка. Мигдалеподібне тіло є проміжним утворенням між мозковою корою та ядрами. Воно має: бічне основне ядро мигдалика (nucleus amygdalae basalis lateralis), присереднє основне ядро мигдалика (nucleus amygdalae basalis medialis), центральне ядро мигдалика (nucleus amygdalae centralis), кіркове ядро мигдалика (nucleus amygdalae corticalis), проміжне ядро мигдалика (nucleus amygdalae interstitialis), бічне ядро мигдалика (nucleus amygdalae lateralis) та присереднє ядро мигдалика (nucleus amygdalae medialis).

Внутрішня капсула (capsula interna) - це шар білої речовини, який розміщений між сочевицеподібним ядром з однієї (бічної) сторони, хвостатим ядром і таламусом - з іншого (присерединного) боку. Через цю капсулу проходять проекційні волокна, які з’єднують плащик - pallium (кору великого мозку - cortex cerebri) з іншими відділами головного мозку та із спинним мозком. На горизонтальному розрізі півкулі великого мозку внутрішня капсула має вигляд відкритого тупого кута з такими частинами: передньою ніжкою (crus anterior), коліном внутрішньої капсули (genu capsulae internae) та задньою ніжкою (crus posterior).

Передня ніжка (crus anterius) внутрішньої капсули (capsula interna) розміщена між хвостатим ядром та передньою половиною сочевицеподібного ядра. Її проекційними волокнами є: лобово-мостовий шлях (tractus frontopontinus) та передня променистість таламуса (radiatio thalami anterior).

Коліно внутрішньої капсули (genu capsulae internae) розміщене між сочевицеподібним ядром та центральною частиною бічного шлуночка (між передньою та задньою ніжками). Воно утворене кірково-ядерними волокнами (fibrae corticonuclearis).

Задня ніжка (crus posterius) внутрішньої капсули (capsula interna) розміщена між таламусом та задньою половиною сочевицеподібного ядра і відносно сочевицеподібного ядра складається з трьох частин. До коліна внутрішньої капсули прилягає таламо-сочевицеподібна частина (pars thalamolentiformis), яка має: кірково-спинномозкові волокна (fibrae corticospinales), кірково-червоноядерні волокна (fibrae corticorubrales), кірково-сітчасті волокна   (fibrae corticoreticulares), кірково-таламічні волокна (fibrae corticothalamicus), таламотім’яні волокна (fibrae thalamoparietalis) та центральна таламічна променистість (radiatio thalami centralis). Засочевицеподібна частина (pars retrolentiformis) складається із задньої таламічної променистості (radiatio thalamica posterior), потилично- мостових волокон (fibraeoccipitopontinae) та потилично- покрівельних волокон (fibraeoccipitotectalis). Підсочевицеподібна частина (pars sublentiformis) містить кірково-покривельні волокна (fibrae corticotectales), скронево-мостові волокна (fibrae temporopontinae), кірково-таламічні волокна (fibrae corticothalamicae), зорову променистість (radiatio optica), або ще називається як колінно-шпорні волокна (fibrae geniculocalcarinae) та слухову променистість (radiatio acustica), або колінно- скроневі волокна (fibrae geniculotemporale).

Мозолисте тіло (corpus callosum) - нервові волокна, що проходять поперечно з однієї півкулі в іншу, тобто сполучає праву та ліву півкулі великого мозку, формуючи комісуральні провідні шляхи. Верхню поверхню мозолистого тіла видно в глибині поздовжньої мозкової щілини. На сагітальному розрізі в мозолистому тілі розрізняють: передню частину, яка трохи зігнута вниз і наперед, утворюючи коліно (genu), яке переходить у дзьоб (rostrum), що продовжується в кінцеву пластинку (lamina terminalis); середню частину, яка є найдовшою частиною мозолистого тіла і представлена стовбуром (truncus); задня частина вільно нависає над передніми відділами пластинки покрівлі середнього мозку і називається валиком (splenium). Верхня поверхня мозолистого тіла вкрита сірою речовиною, яка називається сірим покриттям (indusium griseum). Вздовж мозолистого тіла простягаються бічна поздовжня смуга (stria longitudinalis lateralis) та присередня поздовжня смуга (stria longitudinalis medialis), радіальні волокна утворюють променистість мозолистого тіла (radiatio corporis callosi). Частина променистості мозолистого тіла (прямує вбік та вниз) покриває задній та нижній роги бічного шлуночка і називається покривом (tapetum). Волокна передньої частини мозолистого тіла утворюють малі щипці - forceps minor (лобові щипці), а задньої частини великі щипці - forceps major (потиличні щипці).

Склепіння (fornix) - знаходиться під мозолистим тілом і побудоване з поздовжніх пучків волокон, які з’єднують морський коник з ядрами таламуса та гіпоталамуса (проміжний мозок). Склепіння складається з тіла (corpus), яке спрямоване вперед і вниз; спереду тіло продовжується у стовп (columna) склепіння, який закінчується у соскоподібних тілах гіпоталамуса (стовпи склепіння відмежовують спереду міжшлуночкові отвори), а ззаду - в ніжку (crus) склепіння, яка продовжується у торочки гіпокампа. В місці відходження від тіла ніжки з’єднані між собою трикутною пластинкою - спайкою (comissura). Бічний край тіла та ніжок склепіння (до них прикріплюється ворсинчасте сплетення правого та лівого бічних шлуночків) називається стрічкою сплетіння (taenia fornicis).

Прозора перегородка (septum pellucidum) з’єднує стовпи склепіння з мозолистим тілом і належить до лімбічної системи (відчуття задоволення). Прозора перегородка має дві пластинки (lamina), між якими міститься замкнена щілиноподібна порожнина (cavum), яка заповнена прозорою рідиною. Попереду від стовпів склепіння розміщена передня спайка (commissura anterior), волокна якої орієнтовані поперечно.

Передня спайка (commissura anterior) має передню частину (pars anterior) та задню частину (pars posterior) і розміщена позаду кінцевої пластинки, належить до нюхового мозку. Як і мозолисте тіло, передня спайка складається з комісуральних нервових волокон, що з’єднують півкулі великого мозку.

Кінцева пластинка (lamina terminalis) є продовженням дзьоба мозолистого тіла. В товщі кінцевої пластинки розміщений судинний орган кінцевої пластинки (organum vasculosum laminae terminalis), який є зовнішньою зоною цієї пластинки і дуже васкуляризований.

Морський коник (hippocampus) належить до лімбічної системи, а саме належить до нюхового мозку, і тісно пов’язаний із склепінням. Це підвищення на присередній стінці нижнього рогу бічного шлуночка, яке утворене скупченням сірої речовини в глибині півкуль великого мозку і має форму морського коника. Передній потовщений кінець морського коника називається ногою морського коника (pes hippocampi), яка має пальцеподібні випини морського коника (digitationes hippocampi). Зверху морський коник вкритий тонким шаром білої речовини, яка формує заглиблення морського коника (alveus hippocampi) із торочкою морського коника (fimbria hippocampi). Морський коник складається з таких частин: підставки (subiculum), Аммонова рогу (cornu Ammonis) та зубчастої звивини (girus dentatus), яку також відносять і до лімбічної частки півкуль великого мозку.

Півкулі головного мозку (hemispherium cerebri) вкриті плащем - pallium (корою великого мозку) і мають три поверхні: верхньобічну поверхню півкулі великого мозку (facies superolateralis hemispherii cerebri), присередню і нижню поверхні півкулі великого мозку (facies medialis et inferior hemispherii cerebri). Ділянки півкуль, що виступають найбільше, отримали назву полюсів: лобовий полюс (polus frontalis), потиличний полюс (polus occipitalis) і скроневий полюс (polus temporalis). Рельєф кожної поверхні півкуль складається з борозен і розміщених між ними валикоподібних підвищень - звивин великого мозку, форма і напрям яких досить мінливі. Півкулі головного мозку складаються з таких часток: лобової частки (lobus frontalis), тім’яної частки (lobus parietalis), потиличної частки (lobus occipitalis), скроневої частки (lobus temporalis), обідкової частки (lobus limbicus) (вона складається зі структур, що утворюють сукупність у самому центрі півкулі великого мозку і ця сукупність розглядається як присередні ділянки лобової, тім’яної і скроневої часток) і острівця (insula), який знаходиться в глибині бічної ямки великого мозку. Кожна частка півкулі великого мозку має певні групи звивин - часточки, які обмежовані борознами мозкової поверхні.

На верхньобічній поверхні півкулі великого мозку знаходяться міжчасткові борозни (sulci interlobares), в яких розрізняють центральну борозну (sulcus centralis) (Роландову), яка відділяє лобову частку від тім’яної, і бічну борозну (sulcus lateralis) (Сільвієву), яка відділяє скроневу частку від лобової та тім’яної, а також тім’яно-потиличну борозну (sulcus parietooccipitalis) і передпотиличну вирізку (incisura preoccipitalis).

На верхньобічній поверхні знаходяться:

1) у лобовій частці:

✵ передцентральна борозна (sulcus precentralis);

✵ верхня лобова борозна (sulcus frontalis superior);

✵ нижня лобова борозна (sulcus frontalis inferior).

✵ передцентральна звивина (gyrus precentralis);

✵ верхня лобова звивина (gyrus frontalis superior);

✵ середня лобова звивина (gyrus frontalis medius);

✵ нижня лобова звивина (gyrus frontalis inferior), яка за допомогою передньої гілки (ramus anterior) та висхідної гілки (ramus ascendens) бічної борозни поділяється на покришкову частину (pars opercularis), трикутну частину (pars triangularis) і очноямкову частину (pars orbitalis);

2) у тім’яній частці:

✵ зацентральна борозна (sulcus postcentralis);

✵ внутрішньотім’яна борозна (sulcus intraparietalis);

✵ зацентральна звивина (gyrus postcentralis);

✵ верхня тім’яна часточка (lobulus parietalis superior);

✵ нижня тім’яна часточка (lobulus parietalis inferior), в якій знаходяться надкрайова звивина (gyrus supramarginalis) і кутова звивина (gyrus angularis);

3) у скроневій частці:

✵ верхня скронева борозна (sulcus temporalis superior);

✵ нижня скронева борозна (sulcus temporalis inferior);

✵ поперечна скронева борозна (sulcus temporalis transversus);

✵ верхня скронева звивина (gyrus temporalis superior);

✵ середня скронева звивина (gyrus temporalis medius);

✵ нижня скронева звивина (gyrus temporalis inferior);

✵ поперечні скроневі звивини (gyrus temporalis transversus) (Гешля), які містяться на присередній поверхні верхньої скроневої звивини;

4) у потиличній частці:

✵ поперечна потилична борозна (sulcus occipitalis transversus), яка обмежовує досить варіабельні потиличні звивини (gyri occipitales);

✵ місяцева борозна (sulcus lunatus);

✵ передпотилича вирізка (sulcus preoccipitalis);

5) в острівці (острівцевій частці):

✵ колова борозна острівця (sulcus circularis insulae);

✵ центральна борозна острівця (sulcus centralis insulae);

✵ довга звивина острівця (gyrus longus insulae);

✵ короткі звивини острівця (gyri breves insulae).

На присередній поверхні півкуль великого мозку знаходяться міжчасткові борозни (sulci interlobares), в яких розрізняють борозну мозолистого тіла (sulcus corporis callosi), яка проходить між лобовою часткою та мозолистим тілом і продовжується назад між тім’яною часткою та мозолистим тілом тім’яно- потиличну борозну (sulcus parietooccipitalis), яка проходить між тім’яною та потиличною частками, та борозну пояса (sulcus cinguli), яка проходить паралельно мозолистому тілу і продовжується на присередню поверхню тім’яної частки під назвою підтім’яної борозни (sulcus subparietalis).

На присередній поверхні знаходяться:

1) у лобовій частці:

✵ прицентральна борозна (sulcus paracentralis);

✵ центральна борозна (sulcus centralis);

✵ прицентральна часточка (lobulus paracentralis);

✵ присередня лобова звивина (gyrus frontalis medialis);

2) у тім’яній частці:

✵ прицентральна часточка (lobulus paracentralis), її задньою частиною є задня прицентральна звивина (gyrus paracentralis posterior);

✵ підтім’яна борозна (sulcus subparietalis);

✵ крайово гілка (ramus marginalis), або крайова борозна (sulcus marginalis), яка є гілкою підтім’яної борозни, що спрямована угору;

✵ передклин (precuneus);

3) у потиличній частці:

✵ острогова борозна (sulcus calcarinus);

✵ клин (cuneus);

4) в обідковій частці (це сукупність борозен і звивин присередньої ділянки лобової, тім’яної і скроневої часток у самому центрі півкулі мозку):

✵ поясна борозна (sulcus cinguli);

✵ морськоконикова борозна (sulcus hippocampalis);

✵ торочкозубчаста борозна (sulcus fimbriodentatus);

✵ обхідна борозна (sulcus collateralis);

✵ нюхова борозна (sulcus rhinalis);

✵ приморськоконикова звивина (sulcus parahippocampalis);

✵ поясна звивина (gyrus cinguli), яка має перешийок поясної звивини (isthmus gyri cinguli);

✵ смужкова звивина (gyrus fasciolaris);

✵ приморськоконикова звивина (gyrus parahippocampalis);

✵ гачок (uncus);

✵ зубчаста звивина (gyrus dentatus);

✵ морськоконикові торочки (fimbria hippocampi).

На нижній поверхні півкуль головного мозку знаходяться:

1) у лобовій частці:

✵ нюхова борозна (sulcus olfactorius);

✵ очноямкові борозни (sulci orbitales);

✵ пряма звивина (gyrus rectus);

✵ присередня нюхова звивина (gyrus olfactorius medialis);

✵ бічна нюхова звивина (gyrus olfactorius lateralis);

✵ очноямкові звивини (gyri orbitales);

2) у скроневій частці:

✵ обхідна борозна (sulcus collateralis), яка продовжується в носову борозну (sulcus rhinalis);

✵ потилично-скронева борозна (sulcus occipitotemporalis);

✵ присередня потилично-скронева звивина (gyrus occipitotemporalis medialis);

✵ бічна потилично-скронева звивина (gyrus occipitotemporalis lateralis);

3) у потиличній частці:

✵ потилично-скронева борозна (sulcus occipitotemporalis);

✵ обхідна борозна (sulcus collateralis);

✵ бічна потилично-скронева звивина (gyrus occipitotemporalis lateralis) є продовженням із скроневої частки;

✵ присередня потилично-скронева звивина (gyrus occipitotemporalis medialis), вона є продовженням із скроневої частки;

✵ язикова звивина (gyrus lingualis).

Локалізація функці в корі півкуль великого мозку

В корі великого мозку містяться центри, які регулюють виконання тих чи інших функцій. Дослідження цито- і мієлоархітектоніки кори головного мозку започаткував київський анатом В. О. Бец, а продовжив - І. П. Павлов. Ці центри поділяють на центри першої сигнальної системи (проекційні) і центри другої сигнальної системи (асоціативні).

До проекційних центрів належать:

✵ центр зору, який знаходиться "по берегах" острогової борозни;

✵ центр слуху, який знаходиться в поперечній звивині Гешля;

✵ центр нюху та смаку, який знаходиться в гачку;

✵ центр загальної чутливості, який знаходиться в зацентральній звивині;

✵ загальний руховий центр, який знаходиться в передцентральній звивині.

Усі ці центри двосторонні, а в передцентральній та зацентральній звивинах права половина тіла людини знаходиться в лівій півкулі, а ліва - у правій. Слід зауважити, що голова представлена в нижніх частинах цих звивин, а ноги - у верхніх.

До асоціативних центрів відносять:

✵ центр артикуляції мови, який знаходиться в нижній лобовій звивині (Брока);

✵ слуховий аналізатор мови, який знаходиться у верхній скроневій звивині (Верніке);

✵ центр письма (письмової мови), або руховий аналізатор письмових знаків, який знаходиться в задній частині середньої лобової звивини;

✵ центр читання (зоровий аналізатор письмових знаків), який знаходиться в кутовій звивині;

✵ центр практичних навичок (цілеспрямованих, координованих рухів, набутих у процесі трудової діяльності), який знаходиться в надкрайовій звивині;

✵ центр співдружнього повороту голови і очей у протилежний бік, який знаходиться в середній лобовій звивині.

Всі центри мови непарні і знаходяться у правші в лівій півкулі, а у лівші - у правій півкулі.

Порожниною кінцевого мозку є бічні шлуночки (ventriculus lateralis) (правий та лівий), які складаються з лобових рогів (cornu frontale) (передніх рогів - cornu anterius), потиличних рогів (cornu occipitale) (задніх рогів - cornu posterius), скроневих рогів (cornu temporale) (нижніх рогів - cornu inferius) і центральної частини (pars centralis).

Лобові роги знаходяться в лобовій частці. Вони обмежовані:

✵ з присередньої сторони - пластинкою прозорої перегородки;

✵ з бічної і нижньої сторін - головкою хвостатого ядра;

✵ з верхньої сторони - мозолистим тілом.

Центральна частина знаходиться в тім’яній частці.

Вона обмежована:

✵ знизу - тілом хвостатого ядра і зоровим горбом;

✵ вгорі - мозолистим тілом.

Потиличні роги знаходяться в потиличних частках. Вони обмежовані згори і ззовні волокнами мозолистого тіла, які утворюють покрив (tapetum). На присерединній стінці потиличних рогів розміщена цибулина заднього рога (bulbus cornus posterioris) і пташина острога (calcer avis), а на нижній - обхідний трикутник (trigonum collaterale).

Скроневі роги знаходяться в скроневій частці. Вони обмежовані:

✵ з присередньої сторони - морським коником;

✵ знизу - білою речовиною, яка утворює обхідне підвищення (eminentia collateralis);

✵ з бічної і верхньобічної сторін - білою речовиною - покривом мозолистого тіла;

✵ верхньоприсередню стінку утворює хвіст хвостатого ядра.

У центральній частині і в скроневому розі бічного шлуночка

міститься судинне сплетення (plexus choroideus), яке утворюється внаслідок проникнення сюди м’якої мозкової оболонки із судинами, і це сплетення крізь міжшлуночковий отвір з’єднується з III шлуночком. Судинне сплетення бере участь в утворенні більшої частини спинномозкової рідини.

Спинномозкова рідина (liquor cerebrospinalis) з бічних шлуночків через міжшлуночковий отвір попадає в третій шлуночок, де її кількість збільшується. З третього шлуночка через водопровід мозку вона попадає в четвертий шлуночок. У четвертому шлуночку спинномозкова рідина поповнюється і через отвори Мажанді і Люшка потрапляє у підпавутинний простір головного та спинного мозку. З підпавутинного простору головного мозку спинномозкова рідина через павутинні зернистості (granulations arachnoideae) всмоктується у венозні пазухи твердої мозкової оболонки, а з підпавутинного простору спинного мозку спинномозкова рідина відтікає по міжоболонних просторах, які супроводжують корінці спинномозкових нервів.

СІТЧАСТІ ЯДРА (nuclei reticulares), або СІТЧАСТА ФОРМАЦІЯ (formatio reticularis), або РЕТИКУЛЯРНА ФОРМАЦІЯ - це сукупність клітин та нервових волокон, які знаходяться у стовбурі мозку і утворюють сітку. Вона пов’язана з усіма органами чуття, руховими та чутливими ділянками кори великого мозку, таламусом, гіпоталамусом і спинним мозком. Сітчаста формація регулює рівень збудливості і тонус різних відділів центральної нервової системи, включаючи кору великого мозку, бере участь в регуляції рівня свідомості, емоцій, вегетативних функцій, цілеспрямованих рухів. Сітчаста формація (за І.П.Павловим) - це друга неспецифічна аферентна нервова система. До сітчастих ядер відносять: хвостове сітчасте ядро мосту (nucleus reticularis pontis caudatus), дзьобове сітчасте ядро мосту (nucleus reticularis pontis rostralis), припетельне ядро (nucleus reticularis paralemniscales), присерединне сітчасте ядро (nucleus reticularis paramedianus) та сітчасте ядро покриву мосту (nucleus reticularis tegmenti pontis).

ЛІМБІЧНА ЧАСТКА, або ЛІМБІЧНА СИСТЕМА - це центр емоціонального забарвлення чутливого сприйняття зовнішнього середовища. Разом з усією підкіркою вона є джерелом енергії для кори і відповідає за життєво важливі реакції людини, регулює діяльність внутрішніх органів. Їй підвладні відчуття голоду і спраги, сприйняття звуків і запахів. Тут закладені механізми пам’яті. Морфологічно лімбічна система знаходиться в центральній частині нюхового мозку: в обідковій частці (закрутці склепіння), морському конику, гачку, зубчастій звивині і прозорій перегородці. За останніми науковими даними центр лімбічної системи знаходиться і в нюховій цибулині, нюховому тракті, нюховому трикутнику та передній пронизаній речовині (периферійний відділ нюхового мозку).

ОБОЛОНИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ. У головному мозку розрізняють такі самі оболони, як і у спинному - тверду, павутинну та м’яку (судинну).

Черепна тверда оболона (dura mater) є окістям для кісток черепа, і тому надтвердооболонкового простору тут у нормі немає. Між твердою і павутинною оболонами знаходиться підтвердооболонний (субдуральний) простір (spatium subdurale). Між павутинною та м’якою оболонами знаходиться підпавутинний простір (spatium subarachnoideum), який заповнений спинномозковою рідиною (liquor cerebrospinalis). Цей простір має розширення, які називаються цистернами:

✵ задня мозочково-мозкова цистерна (cisterna cerebellomedularis) або велика цистерна (cisterna magna);

✵ цистерна перехрестя (cisterna chiasmatica);

✵ міжніжкова цистерна (cisterna interpeduncullaris);

✵ цистерна бічної ямки великого мозку (cisterna fossae lateralis cerebri);

✵ оточна цистерна (cisterna ambiens);

✵ мосто-мозочкова цистерна (cisterna pontocerebellaris);

✵ навколомозолиста цистерна (cisterna pericallosa);

✵ чотиригорбкова цистерна (cisterna quadrigeminalis);

✵ цистерна кінцевої пластинки (cisterna laminae terminalis);

Черепна тверда оболона (dura mater cranialis) має ряд

відростків, які заходять у щілини мозку, відокремлюючи окремі його частини:

✵ серп великого мозку (falx cerebri), який займає поздовжню борозну мозку і відокремлює праву та ліву півкулі;

✵ мозочковий серп (falx cerebelli), який заходить у поздовжню борозну мозочка і відокремлює праву та ліву півкулі мозочка;

✵ намет мозочка (tentorium cerebelli), який заходить у поперечну щілину мозочка;

✵ діафрагма сідла (diaphragma sellae), яка закриває гіпофізарну ямку, відмежовуючи гіпофіз від проміжного мозку. В цій діафрагмі є отвір, через який проходить лійка.

На передній поверхні біля верхівки кам’янистої частини скроневої кістки черепна тверда оболонка розщеплюється на два листки, утворюючи трійчасту порожнину (cavum trigeminale).

Відростки твердої оболонки, підходячи до борозен на мозковій поверхні кісток черепа, розщеплюються і прикріплюються до країв борозен, утворюючи пазухи черепної твердої оболони, де тече венозна кров:

✵ верхню стрілову пазуху (sinus sagittalis superior);

✵ нижню стрілову пазуху (sinus sagittalis inferior);

✵ пряму пазуху (sinus rectus);

✵ потиличну пазуху (sinus occipitalis);

✵ верхню кам’янисту пазуху (sinus petrosus superior);

✵ нижню кам’янисту пазуху (sinus petrosus inferior);

✵ поперечну пазуху (sinus transversus);

✵ печеристу пазуху (sinus cavernosus);

✵ сигмоподібну пазуху (sinus sigmoideus).

Ці пазухи з’єднуються в ділянці внутрішнього потиличного виступу. Венозна кров із злиття потрапляє в поперечну, а потім у сигмоподібну пазуху, а звідти - у внутрішню яремну вену. Поблизу пазух павутинна оболонка утворює своєрідні вирости - павутинні зернистості (granulationes arachnoidae) (пахіонові грануляції). Вони входять у венозні пазухи і на внутрішній поверхні кісток склепіння черепа утворюють втиснення - зернисті ямочки (foveolae granulares) (грануляційні ямочки). Павутинні зернистості забезпечують відтік спинномозкової рідини з підпавутинного простору у венозне русло. Через випускні вени (venae emissariae) та вени губчатки (venae diploicae) пазухи твердої оболонки (sinus durae matris) головного мозку сполучаються з поверхневими венами голови.

КРОВОПОСТАЧАННЯ ГОЛОВНОГО та СПИННОГО МОЗКУ відбувається за рахунок гілок із системи внутрішньої сонної і підключичної артерій.

Внутрішня сонна артерія (a. carotis interna), заходячи в череп, віддає до присерединної поверхні лобових, тім’яних і потиличних часток головного мозку передні мозкові артерії (a. cerebri anterior). Права і ліва передні мозкові артерії сполучаються між собою за допомогою непарної передньої сполучної артерії (a. communicans anterior). До скроневих і тім’яних часток головного мозку від внутрішньої сонної артерії відходить найбільша артеріальна судина - середня мозкова артерія (a cerebri media). Крім того, від внутрішньої сонної артерії відходить передня артерія судинного сплетення (a. choroidea anterior) (ворсинчаста артерія), яка утворює судинне сплетення шлуночків, і задня сполучна артерія (a. communicans posterior), яка сполучає внутрішню сонну артерію із задньою мозковою артерією, що є гілкою із системи підключичної артерії.

Від підключичної артерії відходить парна хребтова артерія (a. vertebralis), яка, проходячи в отворах поперечних відростків II- VI шийних хребців, віддає спинномозкові гілки (rr. spinales) для живлення спинного мозку і, заходячи в череп через великий отвір, зливається з такою самою артерією протилежного боку. При цьому утворюється основна артерія (a. basilaris), що проходить по одноіменній борозні моста. Від внутрішньочерепної частини (pars intracranialis) хребтових артерій відходять передні спинномозкові артерії, які зливаючись в одну непарну передню спинномозкову артерію (a. Spinalis anterior), проходять по передній серединній щілині спинного мозку і живлять його. Задні спинномозкові артерії (a. spinalis posterior), які відходять від черепного відділу хребтових артерій, не зливаються, вони йдуть по задній серединній борозні спинного мозку. Передні спинномозкові артерії до їх злиття в непарну артерію оточують довгастий мозок і утворюють навколо нього артеріальне коло Захарченка.

Від основної артерії відходять гілки, що кровопостачають мозочок, міст, середній мозок та внутрішнє вухо. В ділянці переднього краю моста основна артерія розгалужується на праву та ліву задні мозкові артерії (a. cerebri posterior). У підпавутинному просторі на основі головного мозку, в ділянці турецького сідла, утворюється артеріальне коло мозку (Вілізія) (circulus arteriosus cerebri), що живить головний мозок. Це коло утворюється такими артеріями: внутрішньою сонною, переднюю та заднюю мозковими, переднюю та заднюю сполучними.

Венозна кров від головного мозку відтікає в основному по пазухах твердої мозкової оболонки, поверхневих і глибоких венах мозку, венах твердої мозкової оболонки, венах кісток. В кінцевому результаті венозна кров із черепа відтікає у внутрішню яремну вену.

ПРОВІДНІ ШЛЯХИ ГОЛОВНОГО І СПИННОГО МОЗКУ поділяються на: асоціативні, комісуральні та проекційні.

Асоціативні провідні шляхи - це шляхи, що сполучають функціональні ділянки однієї півкулі. Вони поділяються на: довгі асоціативні волокна та короткі асоціативні волокна. До довгих асоціативних провідних шляхів відносять:

✵ верхній поздовжній пучок (fasciculus longitudinalis superior), сполучає лобову, тім’яну та потиличну частки;

✵ нижній поздовжній пучок (fasciculus longitudinalis inferior), сполучає тім’яну, потиличну, скроневу частки;

✵ гачкуватий пучок (fasciculus uncinatus), сполучає лобову, тім’яну та скроневу частки;

✵ пояс (cingulum), сполучає центральні ділянки нюхового мозку.

До коротких асоціативних провідних шляхів відносять дугоподібні волокна великого мозку (fibrae arcuatae cerebri), які сполучають сусідні звивини в межах однієї півкулі.

Комісуральні провідні шляхи сполучають симетричні ділянки обох півкуль великого мозку та обох половин спинного мозку для координації їх діяльності.

До них належить:

✵ мозолисте тіло (corpus callosum);

✵ передня мозкова спайка (commissura cerebri anterior);

✵ задня мозкова спайка (commissura cerebri posterior);

✵ спайка повідців (commissura habenularum);

✵ спайка склепіння (commissura fornicis);

✵ міжталамічне злипання (adhesio interthalamica);

✵ передня біла спайка (commissura alba anterior) спинного мозку;

✵ задня біла спайка (commissura alba posterior) спинного мозку.

Проекційні провідні шляхи - це шляхи, які сполучають головний та спинний мозок з робочими органами. Вони поділяються на висхідні (чутливі) і низхідні (рухові). Чутливі проекційні шляхи в свою чергу поділяються на екстероцептивні, інтероцептивні і пропріоцептивні. Рухові проекційні шляхи поділяються на пірамідні та екстрапірамідні.

До екстероцептивних чутливих проекційних шляхів належать шляхи больової, температурної та дотикової чутливостей, зору, слуху, нюху та ін. Пропріоцептивні чутливі проекційні шляхи поділяються на шляхи кіркового (шляхи Голля і Бурдаха) та мозочкового (шляхи Флексіга і Говерса) напрямків. До пірамідних шляхів відносять передній та бічний пірамідні шляхи, а також кірково-ядерний шлях.

До екстрапірамідних шляхів відносять червоноядерно-спинномозковий, присінково-спинномозковий, сітчасто-спинномозковий та ін.

Шлях больової і температурної чутливості - бічний спинно-таламічний шлях (tractus spinothalamicus lateralis).

Тіло першого нейрона знаходиться у спинномозковому вузлі. Периферійні відростки цього нейрона закінчуються екстерорецептором в шкірі, а центральні - через задні корінці заходять у задні роги спинного мозку, де закінчуються синапсом з другим нейроном.

Тіло другого нейрона знаходиться у власних ядрах задніх рогів спинного мозку. Аксони цього нейрона протягом двох - трьох сегментів роблять перехрестя у передній сірій спайці спинного мозку і проходять у бічних канатиках протилежного боку під назвою бічний спиномозково-таламічний шлях (tractus spinothalamicus lateralis). Аксони других нейронів у складі присерединної петлі доходять до таламуса, де закінчуються синапсом з тілом третього нейрона.

Тіло третього нейрона знаходиться в бічних ядрах таламуса, а його аксони під назвою "таламо-кірковий шлях" (tractus thalamocorticalis) через задню третину задньої ніжки внутрішньої капсули доходять до зацентральної звивини, де знаходиться кірковий аналізатор шкірної чутливості.

Шлях дотикової чутливості - передній спинно-таламічний шлях (tractus spinothalamicus anterior).

Шлях дотикової чутливості має теж три нейрони, як і попередній, але тіло його другого нейрону знаходиться у драглистій речовині задніх рогів. Аксони цього нейрона після перехрестя в передній сірій спайці проходять в передніх канатиках спинного мозку протилежного боку і називаються переднім спинномозково-таламічним шляхом (tractus spinothalamicus anterior). Частина аксонів другого нейрону проходить по своєму боку у складі пучків Голля (fasciculus gracilis) та Бурдаха (fasciculus cuneatus).

Шлях пропріоцептивної чутливості кіркового напрямку - цибулино-таламічний шлях (tractus bulbothalamicus).

Тіло першого нейрона цього шляху лежить у спинномозковому вузлі. Його периферійні відростки закінчуються пропріорецепторами, які знаходяться в сухожилках м’язів, капсулах суглобів та зв’язках. Центральні відростки через задні корінці заходять у спинний мозок і, не заходячи в сіру речовину, утворюють в білій речовині шлях Голля (нижні 20 сегментів) та шлях Бурдаха (верхні 11 сегментів) або тонкий (fasciculus gracilis) та клиноподібний пучки (fasciculus cuneatus). Відростки першого нейрона доходять до довгастого мозку, де закінчуються синапсом з другим нейроном.

Тіло другого нейрона знаходиться в тонкому і клиноподібному ядрах довгастого мозку. Аксони цього нейрона утворюють цибулино-таламічнй шлях (tractus bulbothalamicus), який складає основу присередньої петлі (lemniscus medialis) - колектора чутливості. У складі присередньої петлі аксони другого нейрона перехрещуються (перехрест петлі (decussatio lemniscorum medialium)) і доходять до таламуса, де закінчуються синапсом з третім нейроном.

Відростки клітин третього нейрона шляхів больової, температурної та дотикової чутливостей формують таламо-кірковий шлях.

Пропріоцептивні шляхи мозочкового напрямку - спинно- мозочкові шляхи (tractus spinocerebellaris)

1 Задній спинномозково-мозочковий шлях - tractus spinocerebellaris posterior (шлях Флексіга). Тіло першого нейрона знаходиться у спинномозковому вузлі. Його периферійні відростки закінчуються пропріорецепторами, а центральні - через задні корінці спинного мозку заходять в його сіру речовину.

Тіло другого нейрона лежить в грудному ядрі задніх рогів (стовпи Кларка-Штіллінга). Його аксони проходять у бічних канатиках свого боку. Потім через задні мозочкові ніжки заходять в кору його черв’яка, де переключаються на зубчасте ядро. Звідси - на червоне ядро протилежного боку.

2 Передній спинномозково-мозочковий шлях - tractus spinocerebellaris anterior (шлях Говерса). Цей шлях відрізняється від попереднього своїм другим нейроном, тіло якого знаходиться у проміжному присерединному ядрі спинного мозку. Аксони другого нейрона протягом 2-3 сегментів переходять на протилежний бік і проходять в бічних канатиках, досягаючи переднього мозкового паруса. Тут вони перехрещуються і через верхні мозочкові ніжки доходять до його черв’яка. Звідси аксони переключаються спочатку на зубчасте, а потім на червоне ядро протилежного боку.

Кірково-спинномозкові шляхи - tractus corticospinales (пірамідні шляхи - tractus pyramidales).

1 Бічний кірково-спинномозковий шлях - tractus corticospinalis lateralis (бічний пірамідний шлях - tractus pyramidalis lateralis). Тіло першого нейрона знаходиться в гігантських пірамідних клітинах Беца верхньої та середньої третини кори передцентральної звивини. Аксони перших нейронів проходять через передню третину задньої ніжки внутрішньої капсули, через ніжки мозку, міст, довгастий мозок; частина волокон переходить на протилежний бік, утворюючи так звані піраміди. Перехрещені волокна першого нейрона проходять в бічних канатиках спинного мозку під назвою "бічний кірково-спинномозковий (пірамідного) шлях" і закінчуються в передніх рогах спинного мозку відповідного сегмента.

Тіло другого нейрона лежить у рухових ядрах передніх рогів, а його аксони через передні корінці в складі спинномозкових нервів доходять до поперечносмугастих м’язів тулуба та кінцівок.

2 Передній кірково-спинномозковий шлях - tractus corticospinalis anterior (передній пірамідний шлях - tractus pyramidalis anterior). Більша частина волокон першого нейрона переднього кірково-спинномозкового шляху в пірамідах не перехрещується, а проходить передніх канатиках спинного мозку своєї сторони під назвою "передній кірково-спинномозковий (пірамідний) шлях". Аксони першого нейрона в передній білій спайці відповідного сегмента переходять на протилежний бік і закінчуються синапсом з тілами других нейронів.

Тіло другого нейрона лежить у рухових ядрах передніх рогів, а його аксони через передні корінці та спинномозкові нерви досягають поперечносмугастих м’язів тулуба і кінцівок.

3 Кірково-ядерний шлях - tractus corticonuclearis. Тіло першого нейрона цього шляху знаходиться в гігантських пірамідних клітинах Беца кори нижньої третини передцентральної звивини. Його аксони проходять через коліно внутрішньої капсули, основу ніжок мозку і заходять у рухові ядра ромбоподібної ямки та середнього мозку, попередньо перейшовши частково на протилежний бік.

Тіло другого нейрона лежить у рухових ядрах ромбоподібної ямки та середнього мозку протилежного боку, а його аксони у складі черепних нервів доходять до поперечносмугастих м’язів голови і поверхневих м’язів шиї.

Екстрапірамідні шляхи - передають імпульси, що підтримують тонус м’язів, забезпечують безумовно-рефлекторну рівновагу тіла людини та виконання автоматизованих рухів.

1 Червоноядрово-спинномозковий шлях - tractus rubrospinalis (шлях Монакова). Тіло першого нейрона цього низхідного шляху знаходиться у червоних ядрах покриву ніжок середнього мозку. Його аксони після виходу з червоного ядра переходять на протилежний бік - покривне перехрестя (decusatio tegmentalis) - і проходять через основу ніжок мозку, міст та довгастий мозок у спинний. У спинному мозку ці волокна знаходяться в бічних канатиках протилежного боку під назвою "червоноядрово-спинномозковий шлях Монакова".

Тіло другого нейрона лежить в рухових ядрах передніх рогів спинного мозку, а його аксони через передні корінці та спинномозкові нерви досягають м’язів тулуба і кінцівок. Цей двонейронний шлях є низхідною ланкою рефлексу несвідомої координації рухів, який має ще і висхідну (два нейрони шляхів Флексіга чи Говерса) та проміжну (від черв’яка мозочка до моста і з моста до червоного ядра протилежного боку) ланки.

2 Покрівельно-спинномозковий шлях (tractus tectospinalis) починається від пластинки покрівлі середнього мозку (тіла перших нейронів), робить перехрестя у покрівлі і через передні відділи стовбура мозку та передні канатики спинного мозку досягає ядер передніх рогів спинного мозку - тіл других нейронів.

3 Присінково-спинномозковий шлях (tractus vestibulospinalis) починається (тіла перших нейронів) від присінкових ядер і через передній канатик спинного мозку досягає ядер (тіла других нейронів) передніх рогів спинного мозку.

4 Сітчасто-спинномозковий шлях (tractus reticulospinalis) починається від клітин (тіла перших нейронів) сітчастої формації головного мозку, проходить через передній канатик спинного мозку і закінчується в тілах других нейронів ядер передніх рогів спинного мозку.

5 Оливо-спинномозковий шлях (tractus olivospinalis) починається від оливи довгастого мозку (тіла перших нейронів) і доходить до тіл других нейронів, які розміщені у передніх рогах спинного мозку.

Кірково-мосто-мозочковий шлях - tractus corticopontocerebellaris (шлях кіркової корекції мозочка). Цей двонейронний шлях складається з першого нейрона, який відходить від усіх часток півкуль головного мозку до моста, і нейрона, який відходить від власних ядер моста (другий нейрон) до черв’яка мозочка протилежного боку. Звідси відбувається перехід на зубчасте, а потім на червоне ядро. За допомогою цього провідного шляху здійснюється кіркова (свідома) корекція несвідомої координації рухів.

Черепні нерви

I, II, III, IV та VI пари черепних нервів описані в розділі "Органи чуття".

Трійчастий нерв (nervus trigeminus), V пара черепних нервів, має три чутливих ядра: головне ядро трійчастого нерва (nucleus principalis nervi trigemini), середньомозкове ядро трійчастого нерва (nucleus mesencephalicus nervi trigemini) і спинномозкове ядро трійчастого нерва (nucleus spinalis nervi trigemini), а також одне рухове ядро трійчастого нерва (nucleus motorius nervi trigemini). Усі вони знаходяться в ромбоподібній ямці на дорсальній поверхні моста. Нерв виходить з мозку чутливим корінцем (radix sensoria) та руховим корінцем (radix motoria) на межі між мостом і середніми мозочковими ніжками. Чутливий корінець являє собою периферійні відростки чутливих клітин, які лежать на верхівці кам’янистої частини скроневої кістки в ділянці трійчастого втиснення, у трійчастому вузлі (ganglion trigeminale) (Гассеровому вузлі). Цей вузол міститься в трійчастій порожнині (cavum trigeminale) (порожнині Меккеля), яка утворюється внаслідок того, що трійчасте втиснення покривається твердою мозковою оболонкою. Руховий корінець являє собою аксони рухових клітин, що знаходяться в руховому ядрі трійчастого нерва. Ці волокна у Гассерів вузол не заходять, а приєднуються до третьої гілки трійчастого нерва.

Трійчастий нерв виходить з черепа трьома гілками:

✵ очний нерв (nervus ophthalmicus), чутливий, виходить з черепа через верхню очноямкову щілину;

✵ верхньощелепний нерв (nervus maxillaris), чутливий, виходить з черепа через круглий отвір;

✵ нижньощелепний нерв (nervus mandibularis), мішаний, виходить з черепа через овальний отвір.

Очний нерв (nervus ophthalmicus) в очній ямці поділяється на лобовий нерв (nervus frontalis), сльозовий нерв (nervus lacrimalis) та носовійковий нерв (nervus nasociliaris). Носовійковий нерв проходить по верхньо-присерединній стінці очної ямки і своєю кінцевою гілкою виходить під блоком, іннервуючи присередній кут ока і спинку носа. Від носовійкового нерва відходить чутлива гілка до війкового вузла і довгі війкові нерви (nn. ciliares long), які іннервують оболонки очного яблука. Його задній решітчастий нерв (nervus ethmoidalis posterior) та передній решітчастий нерв (nervus ethmoidalis anterior) іннервують слизову порожнини носа, клиноподібної та лобової пазух, комірок решітчастої кістки та шкіру кінчика носа. Лобовий нерв (nervus frontalis) проходить по середній частині верхньої стінки очної ямки і виходить на шкіру лоба через надочноямкову і лобову вирізки трьома гілками, іннервуючи шкіру лоба та верхньої повіки. Сльозовий нерв (nervus lacrimalis) проходить по верхньо-бічній стінці очної ямки, пронизує сльозову залозу, іннервуючи її. Вийшовши із залози, він іннервує шкіру бічного кута ока. До складу сльозового нерва входять післявузлові парасимпатичні волокна від крилопіднебінного вузла, які через верхньощелепний і виличний нерви доходять до сльозового нерва, забезпечуючи сльозову залозу секреторною іннервацією.

Верхньощелепний нерв (nervus maxillaris) через круглий отвір заходить в крило-піднебінну ямку, де розгалужується на три гілки: підочноямковий нерв (n. infraorbitalis), виличний нерв (n. zygomaticus) та вузлові гілки до крило-піднебінного вузла (rr. ganglionares ad ganglion pterygopalatinum), або крило-піднебінні нерви (n. pterygopalatinum).

Підочноямковий нерв (nervus infraorbitalis) через нижню очноямкову щілину заходить у порожнину очної ямки, де лягає на її нижню стінку, проходить по її підочноямковій борозні і попадає в підочноямковий канал. З каналу нерв виходить через підочноямковий отвір в іклову ямку, утворюючи своїми розгалуженнями малу гусячу лапку (pes anserinus minus). Гілки малої гусячої лапки іннервують шкіру від присереднього кута ока до кута рота. В очній ямці від підочноямкового нерва відходять верхні коміркові нерви (nn. alveolares superiores), які мають задні верхні коміркові гілки (rr. alveolares superiores posteriores), середню верхню коміркову гілку (r. alveolaris superior medius) та передні верхні коміркові гілки (rr. alveolares superiores anteriores), які, іннервуючи слизову верхньощелепної пазухи, утворюють верхнє зубне сплетення (plexus dentalis superior). Від останнього відходять верхні зубні нерви (nn. dentales superiores) і верхні ясенні гілки (rr. gingivales superiores) до верхньої щелепи.

Виличний нерв (n. zygomaticus) через нижню очноямкову щілину входить в очну ямку і лягає на її бічну стінку. Цей нерв заходить в канал виличної кістки, при виході з якого іннервує шкіру скроневої ділянки (вилично-скронева гілка - r.zygomaticotemporalis) та шкіру виличної ділянки (вилично-лицьова гілка - r.zygomaticofacialis). До складу цього нерва входять післявузлові парасимпатичні волокна від крило- піднебінного вузла, які потім приєднуються до сльозового нерва.

Вузлові гілки (rr. ganglionares) відходять від верхньощелепного нерва до крило-піднебінного вузла і далі продовжуються у вигляді великого піднебінного нерва (n. palatinus major) та малих піднебінних нервів (n. palatinus minor), що виходять через великий піднебінний канал та малі піднебінні отвори, іннервуючи слизову твердого і м’якого піднебіння. Крім того, від нього відходять задні носові гілки (rr. nasales posteriores), які через клино-піднебінний отвір проходять в носову порожнину, де іннервують слизову оболонку носа. Звідси вони направляються через різцевий канал до слизової оболонки твердого піднебіння у вигляді носопіднебінного нерва (n. nasopalatinus) (Скарпівського нерва). До складу цього нерва входять післявузлові парасимпатичні волокна від крилопіднебінного вузла.

Нижньощелепний нерв (nervus mandibularis) має у своєму складі рухові і чутливі волокна. Після виходу з овального отвору від нижньощелепного нерва відходять рухові гілки, що іннервують усі жувальні м’язи, а також нерв м’яза-натягувача піднебінної завіски (n. musculi tensoris veli palatini)) і нерв м’яза- натягувача барабанної перетинки (n. musculi tensoris tympani). До чутливих гілок нижньощелепного нерва належать: щічний нерв (n. buccalis), вушно-скроневий нерв (n. auriculotemporalis), язиковий нерв (n. lingualis) та гілки до твердої мозкової оболонки в ділянці середньої черепної ямки.

Щічний нерв (nervus buccalis) пронизує щічний м’яз та іннервує слизову оболонку щоки навпроти верхнього другого великого кутнього зуба, а також шкіру кута рота.

Вушно-скроневий нерв (nervus auriculotemporalis) починається двома корінцями, які охоплюють середню оболонну (менінгіальну) артерію, а потім з’єднуються в один стовбур, який пронизує привушну залозу, іннервуючи її та шкіру скроневої ділянки. До складу цього нерва входять післявузлові парасимпатичні волокна від вушного вузла, які забезпечують секреторну іннервацію привушної залози.

Язиковий нерв (nervus lingualis) проходить по внутрішній поверхні нижньої щелепи під слизовою оболонкою дна ротової порожнини і входить у нижню частину язика, забезпечуючи загальну чутливу іннервацію його передній 2/3 та чутливу іннервацію під’язикової і піднижньощелепної слинних залоз. До язикового нерва підходить барабанна струна (гілка VII пари черепних нервів), яка у своєму складі містить смакові та секреторні волокна. Смакові волокна разом із язиковим нервом іннервують сосочки на слизовій передній 2/3 язика, а секреторні (парасимпатичні) перериваються у під’язиковому та піднижньощелепному парасимпатичних вузлах. Післявузлові волокна від цих вузлів забезпечують секреторну іннервацію одноіменних слинних залоз.

Нижній комірковий нерв (nervus alveolaris inferior) - мішаний, найбільший з усіх гілок нижньощелепного нерва. Рухові гілки цього нерва іннервують щелепно-під’язиковий м’яз і переднє черевце двочеревцевого м’яза. Чутливі його волокна заходять у нижньощелепний канал, де іннервують зуби та ясна нижньої щелепи. З каналу ці волокна виходять у вигляді підборідного нерва (n. mentalis), який закінчується в шкірі нижньої губи і підборіддя.

Лицевий нерв (nervus facialis) (VII пара) - під цією назвою об’єднуються два нерви: власне лицевий нерв, який має власне рухове ядро лицевого нерва (nucleus nervi facialis) в глибині лицевого горбка ромбоподібної ямки, і проміжний нерв (nervus intermedius), який має чутливе ядро одинокого шляху (nucleus tractus solitarii) та парасимпатичне - верхнє слиновидільне ядро (nucleus salivatorius superior).

Власне лицевий нерв виходить з черепа через шило- соскоподібний отвір та іннервує задній вушний, шило- під’язиковий м’язи та заднє черевце двочеревцевого м’яза. Потім він входить у товщу привушної слинної залози (але її не іннервує) і утворює там внутрішньопривушне сплетення (plexus intraparotideus). Від останнього відходять гілки, що утворюють так звану велику гусячу лапку (pes anserinus majoris), яка іннервує м’язи лиця. До її складу належать такі гілки: скроневі гілки (rr. temporalis), виличні гілки (rr. zygomatici), щічні гілки (rr. buccales), крайова нижньощелепна гілка (r. marginalis mandibulae) та шийна гілка (r. colli). У каналі від лицевого нерва відходять гілки до стремінцевого м’яза (стремінцевий нерв - n.stapedius).

Проміжний нерв (nervus intermedius) входить до складу лицевого нерва. У каналі, в ділянці коліна лицевого нерва, від нього відходять дві гілки:

1 Великий кам’янистий нерв (n. petrosus major). Він утворений передвузловими парасимпатичними волокнами, які відходять від верхнього слиновидільного ядра. Цей нерв виходить з каналу через одноіменну борозну і одноіменний розтвір (на передній поверхні кам’янистої частини скроневої кістки). Через рваний отвір він заходить у крилоподібний канал (в основі крилоподібних відростків клиноподібної кістки). Тут разом із симпатичним післявузловим глибоким кам’янистим нервом (n. petrosus profundus) великий кам’янистий утворює нерв крилоподібного каналу (n. canalis pterygoideus) (Відіїв нерв), який підходить до крило-піднебінного парасимпатичного вузла. Від вузла вегетативні волокна іннервують м’яке піднебіння, слизову носа та рота, а також входять спочатку до складу виличного, а потім - до складу сльозового нервів і забезпечують секреторну іннервацію сльозової залози.

2 Барабанна струна (chorda tympani) утворена передвузловими парасимпатичними волокнами від верхнього слиновидільного ядра і смаковими волокнами, які є периферійними відростками псевдоуніполярних клітин колінцевого вузла (ganglion geniculi) (чутливий, знаходиться в ділянці коліна каналу лицевого нерва). Центральні відростки клітин цього вузла закінчуються в ядрі одинокого шляху. Барабанна струна відходить від лицевого нерва перед виходом його із шило-соскоподібного отвору і входить у барабанну порожнину. З останньої цей нерв виходить через барабанно- кам’янисту щілину і приєднується до язикового нерва (див. вище). Парасимпатичні передвузлові його волокна входять до під’язикового і піднижньощелепного вузлів, а післявузлові - до одноіменних слинних залоз.

Язико-глотковий нерв (nervus glossopharyngeus) (IX пара) - це мішаний нерв, який має подвійне ядро - nucleus ambiguus (рухове), смакове (чутливе) ядро одинокого шляху (nucleus tractus solitarii) та парасимпатичне - нижнє слиновидільне ядро (nucleus salivatorius inferior). В яремному отворі чутливі волокна потовщуються і утворюють верхній вузол (ganglion superius) (чутливий), а при виході з яремного отвору - нижній вузол (ganglion inferius) (чутливий). У цих вузлах знаходяться тіла чутливих нейронів. Вийшовши з яремного отвору, язикоглотковий нерв заходить в корінь язика, де ділиться на кінцеві гілки, що іннервують слизову оболонку задньої третини язика.

Від язикоглоткового нерва відходять такі гілки:

1 Глоткові гілки (rr. pharyngei) - підходять до бічної стінки глотки, де разом з гілками блукаючого нерва і симпатичного стовбура утворюють глоткове сплетення (plexus pharyngeus)

2 Мигдаликові гілки (rr. tonsilares) - підходять до слизової оболонки піднебінних мигдаликів та піднебінних дужок.

3 Гілка шило-глоткового м’яза (r. musculi stylopharyngei) - рухова гілка, яка являє собою аксони рухових клітин подвійного ядра.

4 Гілка сонної пазухи (r. sinus carotici) - іннервує сонний клубочок і стінку сонної пазухи.

5 Барабанний нерв (n. tympanicus) (мішаний), який через барабанний каналець скроневої кістки входить у барабанну порожнину. Тут його чутливі гілки разом із сонно-барабанними нервами (nn. caroticotympanici), симпатичними нервами, утворюють барабанне сплетення (plexus tympanicus)

(Якобсонове сплетення), яке іннервує слизову барабанної порожнини. Парасимпатичні передвузлові волокна, що відходять від нижнього слиновидільного ядра, виходять з барабанної порожнини через розтвір каналу малого кам’янистого нерва, мають назву малого кам’янистого нерва (n. petrosus minor). Він проходить по одноіменній борозні і входить у вушний парасимпатичний вузол. Від останнього післявузлові волокна забезпечують секреторну іннервацію привушної слинної залози (див. вище).

Блукаючий нерв (nervus vagus) (X пара) - мішаний нерв, який має рухове подвійне ядро (nucleus ambiguus), чутливе ядро одинокого шляху (nucleus tractus solitarii) і вегетативне парасимпатичне ядро - заднє ядро блукаючого нерва (nucleus posterior nervi vagi), яке лежить в трикутнику блукаючого нерва ромбоподібної ямки. Блукаючий нерв проходить на основі мозку позаду дев’ятої пари із задньобічної борозни довгастого мозку, а із черепа - через яремний отвір. В отворі і після виходу з нього нерв утворює два потовщення: верхній вузол (ganglion superius) та нижній вузол (ganglion inferius). У них лежать тіла чутливих нейронів блукаючого нерва. Вийшовши з яремного отвору, блукаючий нерв прямує донизу, де проходить у складі судинно-нервового пучка шиї між внутрішньою яремною веною, загальною сонною і внутрішньою сонною артеріями. Через верхній отвір грудної клітки він потрапляє у грудну порожнину. Тут правий і лівий блукаючі нерви ідуть спочатку позаду кореня легень, а потім правий блукаючий нерв переходить на задню, а лівий - на передню поверхню стравоходу. В ділянці стравоходу його гілки утворюють стравохідне сплетення (plexus oesophagus). Із останнього формуються передній блукаючий стовбур (truncus vagalis anterior) та задній блукаючий стовбур (truncus vagalis posterior), які разом із стравоходом проходять через стравохідний отвір діафрагми в черевну порожнину, де розпадаються на передні шлункові гілки (rr. gastrici anteriores) і задні шлункові гілки (rr. gastrici posteriores), утворюючи шлункові сплетення. Топографічно блукаючий нерв має черепну частину (pars cranialis), шийну частину (pars cervicalis), грудну частину (pars thoracica) та черевну частину (pars abdominalis).

Від черепної частини блукаючого нерва відходять такі гілки:

Оболонна гілка (r. meningeus) (менінгеальна гілка), яка відходить від верхнього вузла і проходить до черепної твердої оболонки задньої черепної ямки.

Вушна гілка (r. auricularis), яка починається від верхнього вузла, проходить через соскоподібний каналець скроневої кістки і іннервує шкіру зовнішньої поверхні вушної раковини та задньої стінки зовнішнього слухового проходу.

Додатковий нерв (nervus accessorius) (XI пара) - це руховий нерв, який має ядро додаткового нерва (nucleus nervi accessorii) (спинномозкове ядро) та подвійне ядро (nucleus ambiguus) (черепне ядро), волокна яких відходять від клітин цих ядер, формують черепний корінець (radix cranialis) та спинномозковий корінець (radix spinalis). Корінці від ядра додаткового нерва піднімаються угору, проходять через великий потиличний отвір в порожнину черепа і з’єднуються з черепними корінцями, що відходять із задньобічної борозни довгастого мозку. Стовбур додаткового нерва (truncus nervi accessorii), що при цьому утворився, виходить з черепа через яремний отвір і ділиться на внутрішню гілку (ramus internus) та зовнішню гілку (ramus externus). Внутрішня гілка приєднується до блукаючого нерва, а зовнішня гілка підходить до груднино-ключично-соскоподібного та трапецієподібного м’язів, іннервуючи їх.

Під’язиковий нерв (nervus hypoglossus) (XII пара) - це руховий нерв, який має власне рухове ядро - ядро під’язикового нерва (nucleus nervi hypoglossi), що лежить в трикутнику під’язикового нерва ромбоподібної ямки. Із мозку нерв виходить численними корінцями в борозні між пірамідою та оливою, а із черепа - через канал під’язикового нерва. Далі нерв заходить у піднижньощелепний трикутник і, утворивши дугу, входить у товщу язика, де розпадається на язикові гілки (rr. linguales), що іннервують усі м’язи язика.

Автономна (вегетативна) нервова система

Парасимпатична частина

До центрального відділу парасимпатичної частини автономного відділу відносять черепну частину (pars cranialis) i тазову частину (pars pelvica). Черепна частина складається з середньомозкового відділу i цибулинного відділу. До першого належить додаткове ядро окорухового нерва (ядро Якубовича), а до другого - верхнє слиновидільне ядро i нижнє слиновидільне ядро та заднє ядро блукаючого нерва. До тазової частини відносять парасимпатичні ядра, які залягають в сірій речовині II- IV крижових сегментів спинного мозку. До периферійної частини відносять кінцеві та внутрішньостінкові вузли, нерви i волокна.

Війковий вузол (ganglion ciliare) утворений тілами других нейронів парасимпатичної частини автономного відділу. Передвузлові парасимпатичні волокна проходять від додаткового ядра окорухового нерва (nucleus accesorius nervi oculomotorii) (ядра Якубовича) у складі окорухового нерва i відділяються від нижньої гілки цього нерва у вигляді парасимпатичного корінця - radix parasympathica (окорухового корінця - radix oculomotoria), закінчуються синапсом з клітинами війкового вузла. Післявузлові нервові волокна у складі війкових нервів (nervi ciliares) проходять до м'яза-звужувача зіниці i війкового м'яза. Через вузол проходять транзитом волокна, які проводять загальну чутливість від першої гілки трійчастого нерва (довга гілка), i симпатичні післявузлові волокна від печеристого сплетення (plexus cavernosus).

Крилопіднебінний вузол (ganglion pterygopalatinum) лежить в крилопіднебінній ямці i отримує передвузлові волокна від верхнього слиновидільного ядра (nucleus salivatorius superior) у складі проміжної частини лицевого нерва i відгалуженого від нього парасимпатичного корінця - radix parasympathica (великого кам'янистого нерва - n.petrosus major). Останній разом з симпатичним корінцем - radix sympathica (глибоким кам'янистим нервом - n.petrosus profundus) утворює в крилоподібному каналі, через який він проходить в крило- піднебінну ямку, нерв крилоподібного каналу - n.canalis pterygoidei (Відіїв нерв). Післявузлові волокна приєднуються до верхньощелепного нерва i далі входять до складу його гілок. Із виличного нерва парасимпатичні волокна переходять на сльозовий нерв (через сполучну гілку) i іннервують сльозову залозу. Крім того, нервові волокна, що відходять від крило- піднебінного вузла, іннервують слизову оболонку і залози порожнин носа, глотки i м'якого піднебіння. Чутливі волокна від верхньощелепного нерва разом з симпатичними післявузловими волокнами від внутрішнього сонного сплетення проходять через цей вузол транзитом i входять до судин слизової рота, носа, глотки i піднебіння.

Піднижньощелепний вузол (ganglion submandibulare) лежить на присередній поверхні одноіменної слинної залози. До нього підходять передвузлові парасимпатичні волокна від верхнього слиновидільного ядра (nucleus salivatorius superior) у складі проміжноі частини лицевого нерва i далі - від парасимпатичного корінця - radix parasympathica (барабанної струни - chorda tympani). Остання при'єднується до язикового нерва (n. lingualis) i у складі чутливого корінця - radix sensoria (вузлових гілок піднижньощелепного нерва - rr.ganglionares n. mandibularis), доходить до піднижньощелепного вузла.

Післявузлові волокна від цього вузла разом з волокнами язикового нерва i післявузловими симпатичними волокнами від лицевого сплетення іннервують піднижньощелепну слинну залозу.

Під’язиковий вузол (ganglion sublinguale) непостійний i знаходиться на зовнішній поверхні під'язикової слинної залози, до нього підходять такі ж гілки, як і до піднижньощелепного парасимпатичного вузола.

Вушний вузол (ganglion oticum) прилягає до присерединної поверхні нижньощелепного нерва під овальним отвором. Цей вузол одержує парасимпатичну передвузлову іннервацію від нижнього слиновидільного ядра (nucleus salivatorius inferior), аксони клітин якого входять до складу язикоглоткового (n. glossopharyngeus), барабанного (n. tympanicus) i потім малого кам'янистого нервів (n. petrosus minor). Післявузлові волокна у складі гілок вушно-скроневого нерва (n. auriculotemporalis) іннервують привушну слинну залозу. Через цей вузол транзитом проходять чутливі волокна від вушно-скроневого нерва i післявузлові симпатичні волокна від сплетення навколо середньої оболонної артерії, які іннервують слизову оболонку i судини привушної слинної залози.

Органи чуття (organa sensuum)

ОКО та СТРУКТУРИ УТВОРІВ - oculus et structurae pertinentes

(ОРГАН ЗОРУ - organum visus)

Око складається з очного яблука (bulbus oculi), допоміжних органів ока (structurae oculi accessoriae) та зорового нерва (n. opticus). До очного яблука належить ядро очного яблука (nucleus осulі) та оболонки очного яблука (tunicae bulbi oculi). Допоміжний апарат ока містить: повіки (palpebrae), м’язи очного яблука (musculi bulbi oculi), сльозовий апарат (apparatus lacrimalis), очноямкові фасції (structurae fibrosae orbitae), судини та нерви ока.

Очне яблуко (bulbus oculi) оточене жировим тілом очної ямки, м’язами очного яблука та очноямковою фасцією і знаходиться в очній ямці. Воно має передній полюс (polus anterior), задній полюс (polus posterior), а вісь, проведена між ними, є зовнішньою віссю очного яблука (axis bulbi externus). Внутрішня вісь очного яблука (axis bulbi internus) проходить від задньої поверхні рогівки до сітківки. Зорова вісь (axis opticus) проводиться від переднього полюса до центральної ямки сітківки. Лінія, що знаходиться поперечно на поверхні очного яблука та посередині відстані між полюсами, називається екватором (equator), а лінія, що проходить перпендикулярно до екватора (з’єднує полюси між собою), називаеться меридіаною (meridiani).

До оболонок очного яблука належить: волокниста оболонка ока (tunica fibrosa bulbi) (зовнішня), судинна оболонка ока (tunica vasculosa bulbi)(середня) та внутрішня оболонка ока (tunica interna bulbi) (сітківка (retina)).

Волокниста оболонка очного яблука (tunica fibrosa bulbi) поділяється на передню прозору частину - рогівку (cornea) і білкову оболонку ока (sclera). На межі між рогівкою та білковою оболонкою ока проходить венозна пазуха білкової оболонки (sinus venosus sclerae) (шлемів канал).

Судинна оболонка ока (tunica vasculosa bulbi) має: власну судинну оболонку (choroidea), яка пухко з’єднана із білковою оболонкою і відмежована від неї навколосудинним простором (spatium perichoroideum); війкове тіло (corpus ciliare), яке складається з війкового вінця (corona ciliaris) та близько 70 війкових відростків (processus ciliares) і у товщі війкового тіла лежить війковий м’яз (m. ciliaris), при скороченні якого відбувається акомодація ока; райдужку (iris), яка просвічується через рогівку. Ця оболонка в центрі має круглий отвір - зіницю (pupilla). Навколо зіниці знаходяться гладкі м’язи, які утворюють м’яз-звужувач зіниці (m. sphinter pupillae) та м’яз-розширювач зіниці (m. dilatator pupillae).

Внутрішня оболонка очного яблука (tunica interna bulbi) - сітківка (retina) щільно прилягає до судинної оболонки від місця виходу зорового нерва до краю зіниці. В зоровій частині сітківки (pars optica retinae) виділяють: зовнішній - пігментний шар (stratum pigmentosum) та внутрішній - нервовий шар (stratum nervosum). Відповідно до функції у сітківці розрізняють більшу задню частину - зорову частину сітківки (pars optica retinae), яка містить палички і колбочки, і меншу - сліпу частину сітківки (pars caeca retinae), у якій немає ні паличок, ні колбочок. Вона об’єднує війкову та райдужкову частини сітківки. Межею між зоровою та сліпою частинами є зубчаста лінія (ora serrata), яка відповідає переходу власної судинної оболонки у війкове тіло. В задньому відділі сітківки на дні очного яблука знаходиться диск зорового нерва (discus nervi optici), що має невелику заглибину. У центрі сітківки при офтальмоскопії видно жовту пляму (macula lutea). На ній знаходиться заглибина - центральна ямка (fovea centralis), яка є місцем найкращої гостроти зору, де спостерігається найбільше скупчення паличок та колбочок.

Ядро очного яблука (nucleus oculi internus) складається із світлозаломлювальних середовищ (склисте тіло, кришталик, водяниста волога передньої камери і задньої камери).

Склисте тіло (corpus vitreum) - являє собою драглисту прозору масу, в якій немає судин. Воно займає всю задню частину очного яблука позаду кришталика.

Кришталик (lens) - це двоякоопукла лінза, яка має передню поверхню (facies anterior) і задню поверхню (facies posterior) та передній полюс (polus anterior) і задній полюс (polus posterior). Його внутрішню частину складає ядро кришталика (nucleus lentis), а периферійну - кора кришталика (cortex lentis). Ззовні кришталик вкритий капсулою кришталика (capsula lentis), яка за допомогою війкового пояска (zonula ciliaris) (циннова зв’язка) прикріплюється до війкового тіла. При скороченні війкового м’яза війковий поясок розслаблюється і кришталик розправляється, стає більш опуклим, його заломлювальна здатність збільшується. При розслабленні війкового м’яза війковий поясок натягується і кришталик сплющується, його заломлювальна здатність зменшується.

Камери очного яблука (camerae bulbi) такі: передня камера (camera anterior) (розміщена між задньою поверхнею рогівки та передньою поверхнею райдужки), задня камера (camera posterior) (знаходиться між задньою поверхнею райдужки та передньою поверхнею склистого тіла) та зазадня камера (camera postrema), в якій знаходиться склисте тіло і ще називається як склиста камера (camera vitrea). Передня та задня камери заповнені водянистою вологою (humor aquosus), яка виробляється війками війкового тіла і сполучаються між собою за допомогою зіниці. Між рогівкою та райдужкою знаходиться райдужно-рогівковий кут (angulus iridocornealis), який заповнений гребінчатою зв’язкою (lig. pectinatum). Між її пучками знаходяться щілини (фонтанові простори (spatia iridocornealis). З передньої камери волога через фонтанові простори попадає у шлемів канал, в якому тече венозна кров.

Додаткові структури ока (structurae oculi accessoriae) включають в себе: зовнішні м’язи очного яблука, брови, повіки, сполучну оболонку (кон’юктиву), сльозовий аппарат.

Зовнішні м’язи очного яблука поділяються на прямі та косі. До прямих м’язів очного яблука належать: верхній прямий м’яз (m. rectus superior), нижній прямий м’яз (m. rectus inferior), бічний прямий м’яз (m. rectus lateralis) та присередній прямий м’яз (m. rectus medialis), вони повертають очне яблуко відповідно у свій бік. Верхній косий м’яз (m. obliquus superior) своїм сухожилком перекидається через блок і повертає очне яблуко униз та назовні. Нижній косий м’яз (m. obliquus inferior) повертає очне яблуко угору та назовні. М’яз-підіймач верхньої повіки (m. levator palpebrae superioris) має поверхневу пластинку (lamina superficialis) та глибоку пластинку (lamina profunda). Очноямковий м’яз (m. orbitalis) зверху прикриває передній відрізок нижньої очноямкової щілини.

Окістя очної ямки (periorbita) є окістям кісток, що формують стінки очної ямки і ззаду, зрощуючись в ділянці зорового каналу та верхньої очноямкового розтвору, продовжується у черепну тверду оболону. Очне яблуко оточене піхвою очного яблука (vagina bulbi) (тенонова капсула), яка пухко сполучається із білковою оболонкою. Між піхвою очного яблука та окістям очної ямки лежить жирове тіло очної ямки (corpus adiposum orbitae), яке виконує функцію еластичної подушки для очного яблука.

Верхня та нижня повіки (palpebra superior et palpebra inferior) - це утвори, які прикривають очне яблуко згори та знизу і переходять у шкіру тієї ділянки, що лежить поряд. Передня поверхня повіки (facies anterior palpebrae) вкрита шкірою, а задня поверхня повіки (facies posterior palpebrae) - тонкою сполучною оболонкою. Остання переходить на очне яблуко. В місці переходу сполучної оболонки з верхньої та нижньої повік на очне яблуко утворюється верхнє (fornix conjunctivae superior) та нижнє (fornix conjunctivae inferior) склепіння сполучної оболонки (сполучнооболонкові мішки). У товщі повік знаходиться сполучна пластинка, яка нагадує хрящ, і тому вона називається верхнім хрящем повіки (tarsus superior) та нижнім хрящем повіки (tarsus inferior).На межі між верхньою повікою і лобом знаходиться шкірний валик, вкритий волоссям - брови (supercilium).

Сльозовий апарат (apparatus lacrimalis) складається із сльозової залози (glandula lacrimalis), що лежить в зовнішньоверхньому куті ока в одноіменній ямці, та сльозовивідних шляхів. Вивідні проточки (ductuli excretorii) слізної залози (10-15) відкриваються у верхній сполучно-оболонковий мішок. Звідси по щілині, що знаходиться між краями повік - сльозовому струмку (rivus lacrimalis), відтікає у присерединний кут ока. Тут сльозова рідина накопичується у сльозовому озері (lacus lacrimalis). Через сльозові точки (punctum lacrimale), які знаходяться на присередньому краї верхньої та нижньої повік, сльоза через верхні та нижні сльозові канальці (canaliculus lacrimalis) потрапляє у слізний мішок (saccus lacrimalis). Останній лежить в одноіменній ямці в нижньоприсередньому куті очної ямки. Мішок переходить у носо- сльозову протоку (ductus nasolacrimalis), яка відкривається у передню частину нижнього носового ходу.

Зоровий нерв (nervus opticus) (II пара) - являє собою частину зорового аналізатора, тіла трьох нейронів якого знаходяться в сітківці: І - це палички і колбочки, ІІ - біполярні клітини сітківки і ІІІ - мультиполярні (гангліозні) клітини сітківки. Аксони ІІІ нейронів утворюють зоровий нерв, який через зоровий канал попадає в порожнину черепа. Тут утворюється неповний перехрест волокон зорового нерва (chiasma opticum): волокна від присередньої частини сітківки перехрещуються, а від бічної частини проходять по своєму боці. Після зорового перехрестя в ділянці турецького сідла починається зоровий шлях (tractus opticus), який складається із присередніх волокон протилежного боку і бічних волокон свого боку. У складі зорових шляхів аксони ІІІ нейронів доходять до підкіркових центрів зору (подушка таламуса, верхні горбики середнього мозку і бічні колінчасті тіла). Тут знаходяться тіла IV нейронів зорового шляху. Від бічного колінчастого тіла (corpus geniculatum laterale) і подушки таламуса (pulvinar thalami) аксони IV нейронів проходять через задню третину задньої ніжки внутрішньої капсули і, утворивши зорове сяйво (radiatio optica), закінчуються "по берегах" острогової борозни (sulcus calcarinus), де знаходиться кірковий аналізатор зору.

Аксони IV нейронів від верхніх горбиків пластинки покришки проходять до додаткових парасимпатичних ядер Якубовича протилежного боку (ІІІ пара черепних нервів), де знаходяться тіла п’ятих нейронів і звідки починається так званий зіничний рефлекс (зв’язок ІІ пари черепних нервів з ІІІ). Аксони п’ятих нейронів через верхню очноямкову щілину заходять в очну ямку. На її верхньобічній стінці знаходиться війковий вузол (ganglion ciliare), в якому розміщені тіла VI нейронів. Аксони тіл VI нейрона іннервують м’яз-звужувач зіниці та війковий м’яз. Цей рефлекс не залежить від нашої волі і свідомості.

Крім зорового нерва, до нервів очного яблука відносять окорухові нерви: третя, четверта та шоста пари черепних нервів.

Окоруховий нерв (nervus oculomotorius) (III пара) має рухове ядро і додаткове парасимпатичне ядро Якубовича (nucleus accessorius nervi oculomotorii). Вони знаходяться у покриві на рівні верхніх горбиків середнього мозку. Аксони від цих ядер виходять з мозку в міжніжковій ямці, а з черепа - через верхню очноямкову щілину. В ділянці верхньої очноямкової щілини окоруховий нерв поділяється на верхню гілку (ramus superior) та нижню гілку (ramus inferior). Нервові волокна від верхньої гілки іннервують верхній прямий м’яз ока і м’яз- підіймач верхньої повіки. Рухові волокна від нижньої гілки іннервують нижній прямий м’яз ока та присерединний прямий м’яз ока, а також нижній косий м’яз ока. Парасимпатичні гілки від ядра Якубовича проходять в складі нижньої гілки окорухового нерва, а потім відходять від неї до війкового вузла. Післявузлові парасимпатичні волокна від вузла проходять у складі короткого війкового нерва до м’яза-звужувача зіниці та війкового м’яза.

Блоковий нерв (nervus trochlearis) (IV пара) має власне рухове ядро (nucleus nervi trochlearis), яке розміщене у покриві на рівні нижніх горбиків середнього мозку. Аксони клітин цього ядра виходять з мозку із верхнього мозкового паруса і на основі мозку - з бічної поверхні ніжок мозку, а з черепа - через верхню очноямкову щілину. Цей нерв іннервує верхній косий м’яз ока.

Відвідний нерв (nervus abducens) (VI пара) має власне рухове ядро (nucleus nervi abducentis), яке розміщене на верхівці лицевого горбика ромбоподібної ямки. Аксони клітин цього ядра виходять з мозку на межі між пірамідами довгастого мозку і мостом, а з черепа - через верхню очноямкову щілину. Відвідний нерв іннервує бічний прямий м’яз ока.

ВУХО (auris)

(ОРГАН СЛУХУ І РІВНОВАГИ (organum vestibulocochleare)

Вухо поділяється на зовнішнє вухо (auris externa), середнє вухо (auris media) і внутрішнє вухо (auris interna). До зовнішнього вуха належить вушна раковина (auricula) і зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus). До середнього вуха належить барабанна порожнина (cavitas tympani) із слуховими кісточками (ossicula auditus) та слухова труба (tuba auditiva) (Євстахієва). Внутрішнє вухо складають кістковий лабіринт (labyrinthus osseus) та перетинчастий лабіринт (labyrinthus membranaceus).

ЗОВНІШНЄ ВУХО (auris externa)

Вушна раковина (auricula) в своїй основі має вушний хрящ (cartilago auriculae), вкритий шкірою. У нижньому відділі хрящ відсутній і замість нього утворюється складка шкіри з жировою тканиною - це вушна часточка (lobulus auriculae). Вільний край вушної раковини утворює завиток (helix), на внутрішній поверхні якого міститься ость завитка (spina helicis) Дарвіна. Паралельно завитку розміщений протизавиток (antihelix). Попереду слухового ходу знаходиться козелок (tragus), а навпроти нього в нижній частині - протикозелок (antitragus). Між ними ззаду розміщена порожнина раковини (cavitas conchae), яка продовжується у зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus).

Зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus) відкритий назовні зовнішнім слуховим отвором, в глибині від порожнини середнього вуха відмежовується барабанною перетинкою (membrana tympanica). Зовнішній слуховий хід має хрящовий зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus cartilagineus) (хрящова частина) та кістковий зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus osseus) (кісткова частина). Хрящова частина є продовженням вушної раковини і складає одну третину довжини слухового ходу. Кісткова частина займає дві третини слухового ходу. Слуховий хід вигнутий S-подібно і для його випрямлення при огляді барабанної перетинки необхідно відтягнути вушну раковину назад, угору і назовні.

Барабанна перетинка (membrana tympanica) закріплена в кінці зовнішнього слухового ходу і складається з натягнутої частини (pars tensa) (більша нижня) і розслабленої частини (pars flaccida) (менша нижня). В центрі барабанної перетинки знаходиться пупок барабанної перетинки (umbo membranae tympanicae), який утворився внаслідок прикріплення ручки молоточка до її внутрішнього боку. Ззовні барабанна перетинка вкрита шкірою, а зсередини, що обернена до барабанної порожнини, - слизовою оболонкою. У розслабленій частині барабанної перетинки фіброзного шару немає і шкіра прилягає до слизової оболонки.

Барабанна порожнина (cavitas tympani) знаходиться у товщі кам’янистої частини скроневої кістки і має такі стінки:

✵ покрівельну стінку (paries tegmentalis) (верхню);

✵ яремну стінку (paries jugularis) (нижню);

✵ лабіринтну стінку (paries labyrinthicus) (присередню), на якій знаходиться два вікна: вікно присінка (овальне) (fenestra vestibuli) та вікно завитки (кругле) (fenestra cochleae). Вікно присінка закрите основою стремінця. Вікно завитка затягнуте вторинною барабанною перетинкою (membrana tympanica secundaria);

✵ соскоподібну стінку (paries mastoideus) (задню), яка в нижній частині має пірамідне підвищення (eminentia pyramidalis). На ньому знаходиться стремінцевий м’яз (m. stapedius). У верхньому відділі задня стінка продовжується у соскоподібну печеру (antrum mastoideum), в яку відкриваються соскоподібні комірки (cellulae mastoideae) одноіменного відростка скроневої кістки;

✵ сонну стінку (paries caroticus) (передню), у верхній частині якої знаходиться барабанний отвір слухової труби (ostium tympanicum tubae auditivae), а також м’яз-натягувач барабанної перетинки (m. tensor tympani). Останній розміщений у нижньому півканалі м’язово-трубного каналу;

✵ перетинчасту стінку (paries membranaceus) (бічну), яка утворена барабанною перетинкою. При переході бічної стінки у верхню утворюється надбарабанний закуток (recessus supratympanicus), де міститься головка молоточка та тіло коваделка.

У барабанній порожнині розміщені три слухові кісточки (ossicula auditus), а також зв’язки слухових кісточок (ligg. ossiculorum auditus) та м’язи слухових кісточок (musculi ossiculorum auditus). За своєю формою кісточки одержали назву молоточок (malleus), коваделко (incus) і стремінце (stapes). Молоточок (malleus) має головку молоточка (caput mallei) і ручку молоточка (manubrium mallei) з бічним відростком (processus lateralis) та переднім відростком (processus anterior). До ручки молоточка прикріплений м’яз-натягувач барабанної перетинки (m. tensor tympani). Коваделко (incus) складається з тіла коваделка (corpus incudis), короткої ніжки (crus breve) та довгої ніжки (crus longum). Тіло коваделка з’єднується з головкою молоточка, утворюючи коваделко-молоточковий суглоб (art. incudomallearis). Довга ніжка з’єднується із стремінцем, утворюючи коваделко-стремінцевий суглоб (art. incudostapedialis). Стремінце (stapes) має головку стремінця (caput stapedis), передню ніжку (crus anterius) та задню ніжку (crus posterius) і основу стремінця (basis stapedis), яка прикриває вікно присінка. До задньої ніжки стремінця прикріплюється стремінцевий м’яз (m. stapedius). М’язи барабанної порожнини регулюють рух слухових кісточок і запобігають значним коливанням при звуках різної висоти і частоти.

Слухова труба (tuba auditiva) (Євстахієва труба), довжиною в середньому 35мм, сполучає порожнину середнього вуха з порожниною носової частини глотки. Вона складається із кісткової частини (pars ossea) та хрящової частини (pars cartilaginea). Перехід хрящової частини в кісткову називається перешийком слухової труби (isthmus tubae auditivae). Слухова труба відкривається глотковим отвором слухової труби (ostium pharyngeum tubae auditivae) у носову частину глотки, а барабанним отвором слухової труби (ostium tympanicum tubae auditivae) - у барабанну порожнину. Від хрящової частини слухової труби беруть початок м’язи-натягувачі (m. tensor veli palatini) і підіймачі (m. levator veli palatini) піднебінної завіски, тому при їх скороченні просвіт слухової труби розширюється і повітря порапляє у барабанну порожнину, врівноважуючи тиск зовнішнього середовища з тиском у барабанній порожнині.

Кістковий лабіринт (labyrinthus osseus) складається із завитки (cochlea), присінка (vestibulum) та півколових каналів (canales semicirculares).

Присінок (vestibulum) являє собою порожнину, на бічній стінці якої знаходяться вікно присінка (fenestra vestibuli) та вікно завитки (fenestra cochleae). У вікні присінка міститься основа стремінця (basis stapedis), а вікно завитки закрите вторинною барабанною перетинкою (membrana tympanica secundaria). На задній стінці присінка розміщено 5 отворів, через які всередину відкриваються півколові канали, а на передній стінці є великий отвір, що веде в канал завитки. На внутрішній стінці присінка знаходиться присінковий гребінь (crista vestibuli), який відділяє кулястий закуток (recessus sphericus) від еліптичного закутка (recessus ellipticus). В еліптичний закуток відкривається внутрішній отвір канальця присінка (apertura interna canaliculi vetibuli).

Ззаду від присінка знаходяться (кісткові) півколові канали (canales semicirculares), які являють собою три дугоподібні трубки, що лежать у трьох взаємно перпендикулярних площинах. Розрізняють передній півколовий канал (canalis semicircularis anterior), задній півколовий канал (canalis semicircularis posterior) та бічний півколовий канал (canalis semicircularis lateralis). Кожний півколовий канал біля своєї основи має розширену частину - передню кісткову ампулу (ampulla ossea anterior), задню кісткову ампулу (ampulla ossea posterior), бічну кісткову ампулу (ampulla ossea lateralis)). Півколові канали з’єднані з присінком за допомогою кісткових ніжок. Ті ніжки півколових каналів, що містять ампули, називаються ампульними кістковими ніжками (crus ossea ampullaria). Сусідні ніжки переднього та заднього півколових каналів зливаються разом і приєднуються до присінка спільною кістковою ніжкою (crus osseum commune). Задня ніжка бічного півколового каналу з’єднується з присінком простою кістковою ніжкою (crus osseum simplex). Ось чому кісткові півколові канали сполучаються з присінком не шістьма, а п’ятьма отворами.

Попереду від присінка лежить завитка (cochlea), яка являє собою кісткову речовину, що утворює два з половиною оберти навколо веретена завитки (modiolus cochleae). Ця кісткова спіральна пластинка не повністю поділяє спіральний канал завитки (canalis spiralis cochleae) на сходи присінка (scala vestibuli) і барабанні сходи (scala tympani). Порожнини цих сходів сполучаються між собою на куполі завитки (cupula cochleae) (верхівці завитки) отвором завитки (helicotrema). В основі завитки на початку барабанних сходів знаходиться внутрішній отвір канальця завитки (apertura interna canaliculi cochleae).

Всередині кісткового лабіринту знаходиться перетинчастий лабіринт (labyrinthus membranaceus), який має менші розміри і повторює хід кісткового лабіринту. Між внутрішньою поверхнею кісткового лабіринту і зовнішньою поверхнею перетинчастого знаходиться перилімфатичний простір (spatium perilymphaticum), заповнений рідиною - перилімфою (perilympha). Перетинчастий лабіринт заповнений ендолімфою (endolympha). Перетинчастий лабіринт складається з присінкового лабіринту (labyrinthus vestibularis), півколових протоків (ductus semicirculares) та завиткової протоки (ductus cochlearis).

Присінковий лабіринт (labyrinthus vestibularis) складається з маточки (utriculus) та мішечка (sacculus). Маточка (utriculus) лежить в еліптичному закутку (recessus ellipticus) кісткового лабіринту і сполучається з півколовими протоками (ductus semicirculares), а мішечок (sacculus) лежить в кулястому закутку (recessus sphericus) кісткового лабіринту і сполучається з завитковою протокою (ductus cochlearis) сполучною протокою (ductus reuniens). Маточка і мішечок сполучаються між собою за допомогою маточково-мішечкової протоки (ductus utriculosaccularis). Від останньої відходить ендолімфатична ротока (ductus endolymphaticus), яка проходить у канальці присінка. Вийшовши із зовнішнього отвору канальця присінка на задній поверхні кам’янистої частини скроневої кістки, протока закінчується під твердою мозковою оболонкою ендолімфатичним мішечком (saccus endolymphaticus).

Півколові протоки (ductus semicirculares) знаходяться всередині кісткових півколових каналів і повторюють їх хід. Розрізняють передню півколову протоку (ductus semicircularis anterior), задню півколову протоку (ductus semicircularis posterior) та бічну півколову протоку (ductus semicircularis lateralis). Вони мають спільну перетинчасту ніжку (crus membranaceum commune), ампульні перетинчасті ніжки (crura membranacea ampullaria), просту перетинчасту ніжку (crus membranaceum simplex) тапередню перетинчасту ампулу (ampulla membranacea anterior), задню перетинчасту ампулу (ampulla membranacea posterior) і бічну перетинчасту ампулу (ampulla membranacea lateralis). Вищеперелічені структури розміщені у відповідних кісткових структурах. Півколові протоки відкриваються п’ятьма отворами в маточку. В маточці та мішечку знаходяться клітини, що утворюють тут плями (maculae), а в перетинчастих ампулах - ампулярний гребінь (crista ampullaris), які належать до периферійної частини присінкового аналізатора.

Завиткова протока (ductus cochlearis) знаходиться у спіральному каналі завитки і починається у присінку кісткового лабіринту присінковим сліпим кінцем (caecum vestibulare), який з’єднується сполучною протокою (ductus reuniens) з мішечком. Закінчується завиткова протока на верхівці завитки купольним сліпим кінцем (caecum cupulare). На поперечному розтині завиткова протока має трикутну форму і складається із зовнішньої (paries externus), верхньої (paries superior) та нижньої стінок (paries inferior). Зовнішня стінка (paries externus) зростається з окістям зовнішньої стінки спірального каналу завитки; нижня стінка (paries inferior) - барабанна стінка (paries tympanicus), вона є продовженням кісткової спіральної пластинки; верхня стінка (paries superior) - присінкова стінка (paries vestibularis) (Рейсснерова перетинка). Завиткова протока займає середню частину кісткового спірального каналу і відділяє його барабанні сходи від сходів присінка. Всередині завиткової протоки на спіральній перетинці міститься спіральний орган (organum spirale) (кортіїв орган), який належить до периферійної частини слухового аналізатора.

Шляхи передачі звукової хвилі

Звукова хвиля передається на барабанну перетинку і спричинює її коливання. Коливання барабанної перетинки передається на ланку слухових кісточок. Через основу стремінця, яка прикриває вікно присінка, починає коливатися перилімфа. Коливання перилімфи в барабанних сходах через отвір завитки (гелікотрема) передається на перилімфу в сходах присінка. Внаслідок цього починає коливатися присінкова стінка (Рейснерова перетинка). Остання змушує коливатися ендолімфу. Коливання ендолімфи сприймаються волосками спірального (кортієвого) органа, звідки починається слуховий шлях.

Тіло першого нейрона завиткового нерва (nervus cochlearis) (слухового шляху) знаходиться в завитковому вузлі (ganglion cochleare) (спіральному вузлі завитки (ganglion spirale cochleae)), який розміщений на основній пластинці її протоки. Периферійні відростки перших нейронів закінчуються в спіральному органі завиткової протоки, а центральні відростки перших нейронів утворюють завиткову частину VIII пари черепних нервів і через внутрішній слуховий отвір заходять в порожнину черепа, де закінчуються синапсом з другим нейроном.

Тіла других нейронів завиткового нерва знаходяться у передньому та задньому завиткових ядрах бічного кута ромбоподібної ямки. Аксони других нейронів від переднього завиткового ядра проходять по своїй стороні і утворюють пучок нервових волокон, що мають назву трапецієподібного тіла (corpus trapezoideum). Ці волокна закінчуються (частково) у верхньому оливному ядрі (nucleus olivaris superior). Аксони других нейронів від заднього завиткового ядра проходять по дну IV шлуночка у вигляді мозкових смуг (striae medullares), переходять на протилежний бік; теж беруть участь в утворенні трапецієподібного тіла.

Тіло третього нейрона завиткового нерва знаходиться у верхньому оливному ядрі (nucleus olivaris superior) (заднє ядро трапецієподібного тіла). Аксони третього нейрона утворюють бічну петлю (lemniscus lateralis), яка виходить на поверхню в перешийку ромбоподібного мозку у вигляді трикутника петлі (trigonum lemniscorum). Бічна петля доходить до підкіркових центрів слуху, де розміщені тіла IV нейронів.

Тіла четвертих нейронів завиткового нерва знаходяться в присередньому колінчастому тілі (corpus geniculatum mediale) і нижніх горбках пластинки покрівлі середнього мозку (colliculus inferior tecti mesencephali). Від бічного колінчастого тіла аксони четвертих нейронів через задню третину задньої ніжки внутрішньої капсули доходять до звивини Гешля (gyri temporales transversi), де знаходиться кірковий аналізатор слуху. Аксони четвертих нейронів від нижніх горбків проходять в передніх канатиках спинного мозку у вигляді покрівельно- спинномозкового шляху (tractus tectospinalis). По ньому проходять імпульси, що спричиняють мимовільні рухи під час сприйняття звуків, які виникають раптово (охоронний рефлекс).

ОРГАН НЮХУ (organum olfactorium). Рецептор нюху розміщений у нюховій частині слизової оболонки носа (pars olfactoria) (верхній носовий хід). Рецепторний шар слизової оболонки носа представлений нюховими нейросенсорними клітинами, під якими лежать підтримуючі клітини. У слизовій оболонці знаходяться нюхові залози (glandulae olfactoriae) (Ноуменові залози), що зволожують поверхню рецепторного шару. Периферійні відростки нюхових клітин мають на собі нюхові війки, а центральні відростки формують 15-20 нюхових ниток (fila olfactoria), які через отвори дірчастої пластинки проходять у порожнину черепа і закінчуються в нюховій цибулині. Таким чином, тіло першого нейрона нюхового шляху знаходиться в слизовій оболонці верхніх відділів носа, а другого нейрона - у нюховій цибулині. Аксони других нейронів закінчуються в нюховому трикутнику (trigonum olfactorium) і в передній пронизаній речовині (substantia perforata anterior), де знаходяться тіла третіх нейронів. Аксони третіх нейронів закінчуються в гачку (uncus), який є кірковим аналізатором нюху.

ОРГАН СМАКУ

(ORGANUM GUSTATORIUM; ORGANUM GUSTUS)

У людини смакові чашечки (caliculus gustatorius) (смакові бруньки (gemma gustatoria)), а їх близько 2000, знаходяться в слизовій оболонці язика, піднебіння, зіва, надгортанника.

Найбільше їх є в жолобоподібних (валикоподібних) та листоподібних сосочках. У ділянці передніх двох третин язика відчуття смаку сприймається волокнами барабанної струни (проміжний нерв), в ділянці задньої однієї третини язика - волокнами язикоглоткового нерва, а в ділянці кореня язика та надгортанника - волокнами блукаючого нерва.

Центральні відростки перших нейронів, що знаходяться в порожнині рота, проходять в складі VII, IX, X пар черепних нервів до їх смакових чутливих ядер, що знаходиться в довгастому мозку (другі нейрони). Аксони других нейронів прямують до таламуса, де знаходиться тіло третього нейрона. Аксони тіл третіх нейронів закінчуються в гачку (кора великого мозку), де знаходиться кірковий аналізатор смаку.

ЗАГАЛЬНИЙ ПОКРИВ (integumentum commune) (шкіра) містить у собі шкіру (cutis) та підшкірний прошарок (tela subcutanea), або підшкір’я (hypodermis).

Шкіра (cutis) утворює загальний покрив тіла, який захищає організм від впливу зовнішнього середовища. Вона виконує функції теплорегуляції, обміну речовин, дихання, виділення секретів (піт, сало) і депо енергетичних ресурсів і складається із двох шарів:

1) надшкір’я (поверхневий шар, або епідерміс (epidermis));

2) дерма (0вгта) (глибокий шар, або власне шкіра (corium)), яка складається із волокнистої сполучної тканини, еластичних та м’язових волокон.

У верхньому шарі дерми залягають кровоносні та лімфатичні капіляри, а також кінцеві нервові тільця. Нижній шар дерми переходить у підшкірну основу, в якій знаходиться скупчення жирових клітин.

Колір шкіри залежить від пігменту (меланіну), який розміщується в найглибшому шарі надшкір’я (епідермісу). Похідними надшкір’я є волосся (pili) та нігті (unguis).

Волосся (pili) вкриває в тій чи іншій мірі всю шкіру (крім долонь, підошов, перехідної частини губ, головки статевого члена, внутрішньої поверхні передньої шкірочки статевого члена, малих соромітних губ). Воно має стрижень (scapus), який виступає над поверхнею тіла, і корінь (adix). Останній лежить у товщі шкіри і закінчується волосяною цибулиною (bulbus), що є ростовою частиною волосся. Корінь волосся лежить у сполучнотканинній сумці, в яку відкривається сальна залоза (glandula sebacea) і вплітається м’яз-випрямляч волосся (m. arrector pili).

Ніготь (unguis) - це рогова пластинка, що лежить у сполучнотканинному ложі нігтя (matrix unguis), звідки починається її ріст. У нігті розрізняють корінь нігтя (radix unguis), тіло нігтя (corpus unguis) і вільний край (margo liber), який виступає за межі ложа нігтя (matrix unguis), а також прикритий край (margo occultus) та бічний край (margo lateralis).

Залози шкіри. Похідними шкіри є сальні залози (glandula sebacea) та потові залози (glandula sudorifera), які ретельно вивчаються в курсі гістології.

Підшкірний прошарок (tela subcutanea) (підшкір’я (hypodermis)) містить венозне, нервове та лімфатичне сплетення і підшкірну жирову клітковину (panniculus adiposus), яка виконує функцію термоізолятора та депо енергетичних запасів. Також там знаходиться пухка сполучна тканина (textus connectivus laxus).