БІОТЕХНОЛОГІЯ - В. Г. Герасименко - 2006

Частина ІІ. Спеціальні біотехнології

Розділ 16. ДНК-ВАКЦИНИ

Явище трансдукції in vivo при введенні очищеної ДНК спостерігали ще кілька десятиліть тому, однак тривалий час цьому не надавали належної уваги. В 1960 році Ito (1960) показав можливість індукції папілом на шкірі кролика при ін’єкції екстрагованих фенолом нуклеїнових кислот з вірусу папіломи кроликів Шоупа, а в 1990 році в США з’явилося перше повідомлення про можливість генної імунізації тварин очищеною «голою» (naked) ДНК або РНК, коли Джон Вольф зі співробітниками зафіксував експресію хлорамфенікол-ацетилтрансферази, люциферази і β-галактозидази після ін’єкцій у скелетні м’язи миші ДНК- та РНК-експресуючих векторів, які несли відповідні гени (Wolff I. A. et al., 1990).

Генна імунізація передбачає введення очищеної плазмідної ДНК, що містить гени вірусних або бактеріальних патогенів, в тканини організму з наступною експресією чужорідних генів, презентацією антигенів клітинами організму для індукції імунної відповіді, яка б забезпечувала протективний ефект (Tang D. et al, 1992, Cohen I., 1993).

Основні характеристики ДНК-вакцин порівняно з класичними вакцинами наведені в табл. 16.1.

Таблиця 16.1.

Порівняльна характеристика класичних і ДНК-вакцин