ЗАГАЛЬНА МІКРОБІОЛОГІЯ - Т.П. Пирог - 2004
9. ДРІЖДЖІ
9.5. ТАКСОНОМІЯ ТА СИСТЕМАТИКА ДРІЖДЖІВ
Перша наукова класифікація дріжджів була розроблена датським мікологом Е.Х. Хансеному 1896 р. Він об’єднав дріжджі, які утворюють спори, у вісім родів родини Saccharomycetaсеае. Най відоміші класифікації, опубліковані в першій половині XX ст.: системи представників голландської школи Дж. Лоддер і Н.Дж.В. Крегер-ван Рій (1952 р.), та радянського вченого В.І. Кудрявцева (1954 р.). Перша класифікація базувалась в основному на морфолого-фізіологічних властивостях дріжджів, друга, крім цих ознак, враховувала належність видів до певних місць існування та їх адаптацію до цих умов. Значний крок у систематиці дріжджів було зроблено застосуванням геносистема- тики — вивчення життєвих циклів, концепції статі та схрещування. Донедавна більшість дослідників розміщували дріжджі у три підвідділи — аскоміцетових, базидіоміцетових та недосконалих грибів відділу Eumycota царства Mycota. Аскоміцети утворюють сумки з ендогенними статевими спорами, базидіоміцети — теліоспори і базидіоподібні спорофори з екзогенними статевими спорами, дейтероміцети — лише безстатеві спори, вони не мають статевого процесу.
У 1984 р. була опублікована класифікація Н.Дж.В. Крегер-ван Рій, яка впродовж майже 16 років вважалась найповнішою (табл. 9.1).
Таблиця 9.1
Класифікація дріжджів (1984 р.)
Відділ Eumycota |
||||
Підвідділ |
Клас |
Порядок |
Родина |
Рід (деякі представники) |
Spermophtoraceae |
Metschnikowla |
|||
Аsсоmycotina |
Hemiascomycetea |
Endomycetalea |
Saccharomycetaceae |
Lipomyces Debarycmyces Hansenula Pichia Saccharomycea |
Filobasidialea |
Filobasidiaceae |
Filobasidium |
||
Besidiomycotina |
Basidiomycetes |
Uatilagmales |
Дріжджі, які утворюють теліоспори |
Rhodosporidium |
Tremellalea |
Sirobasidiaceee |
Sirobasidium |
||
Tremellaceae |
Tremella |
|||
Deutero- mycotina |
Blastomycetee |
_ |
Cryptococcaceae |
Candida Cryptococcue Rhodotorula Trichosporon Trigonopsis |
Sporobolomycetaceae |
Burvlla Spnrvbotomyces |
Як і в систематиці прокаріот і мікроміцетів, застосування у дослідженні дріжджів методів молекулярної біології та генетичних методів (результати сиквенування ДНК та РНК, зокрема консервативної 18S рРНК та окремих доменів 28S рРНК, методів рестрикційного аналізу, електрофорезу клітинних білків та ін.) поставили під сумнів існуючу класифікацію дріжджів.
У 1998 р. було опубліковано четверте видання Визначника дріжджів за редакцією американських вчених К.П. Куртцмана та Дж.В. Фела. Згідно з цим виданням аспорогенні дейтеромідетні дріжджі не існують як самостійний окремий таксон, а належать до аско- та базидіоміцетних дріжджів. У 2000 р. було опубліковано філогенетичну класифікацію дріжджів К.П. Куртцмана (табл. 9.2).
Таблиця 92
Положення аспорогенних дріжджів у класифікації Куртцмана (2000 р.)
Клас |
Порядок |
Родина |
Рід (вказані не всі роди) |
Herruascomycetes |
Saccharomycetales (синонім Endomyce tales) |
Candidaceae |
Blastobotrya Brettanomyces Candida Sympodiomyces Trigonopis |
Базидіоміцетні дріжджі (Анаморфний таксон) |
Sporobolomycetaceae |
Sporobolomycea Rhodotorula |
|
Cryptococcaceae |
Burella Cryptococcua Trichoaporon |
Слід зазначити, що в наш час некоректним є і сам термін «аспорогенні» (або недосконалі) дріжджі. У зв’язку з тим що ці дріжджі зараховані до аско- чи базидіоміцетів, вважається, що і вони здатні розмножуватись статевим шляхом, проте до цих пір не підібрано (чи не встановлено) умови, в яких статеве розмноження таких дріжджів можливе.