ЗАГАЛЬНА МІКРОБІОЛОГІЯ - Т.П. Пирог - 2004

6. РІСТ МІКРООРГАНІЗМІВ

6.3. ЖИВЛЕННЯ МІКРООРГАНІЗМІВ

6.3.7. Типи поживних середовищ для вирощування мікроорганізмів

Отже, поживне середовище для культивування мікроорганізмів повинно містити всі елементи, з яких будується клітина, причому в доступній для засвоєння організмом формі. Такими основними компонентами поживного середовище повинні бути: джерело вуглецю та енергії, джерела мінеральних сполук (азот, фосфор, сірка, калій, магній, кальцій, залізо та мікроелементи), а також (у разі потреби) і фактори росту.

Якщо поживний розчин складений з певних хімічних сполук, то таке середовище називається синтетичним. Дослідник намагається визначити для кожного мікроорганізму мінімальні потреби в поживних речовинах і скласти мінімальне середовище, яке містить тільки компоненти (інгредієнти), необхідні для росту. Більш вимогливі види потребують більшої кількості додаткових речовин (факторів росту). Наприклад, для Leuconostos mesenteroldes було складено синтетичне середовище, яке вміщувало понад 40 компонентів.

Складні середовища. У багатьох особливо вимогливих мікроорганізмів потреби в поживних речовинах поки що досліджені недостатньо. Тому їх вирощують на середовищах, що містять пивне сусло, морквяний та сливовий соки, м'ясний екстракт, сінний відвар, кокосове молоко, дріжджовий екстракт. Для зниження вартості до поживних розчинів замість чистих сполук добавляють складні суміші, такі як молочна сироватка, патока, меляса, кукурудзяний екстракт та ін. Такого роду середовища називають складними. Середовища, які складаються з продуктів рослинного та тваринного походження, називають також натуральними.

До натуральних середовищ невизначеного складу належать і напівсинтетичні середовища, до складу яких входять сполуки відомої хімічної природи і речовини невизначеного складу. До напівсинтетичних середовищ належать м’ясо-пептонний бульйон з глюкозою та фосфорнокислим калієм, картопляне середовище з глюкозою та пептоном.

Отже, за складом середовища поділяються на дві групи: синтетичні та натуральні (складні).

За призначенням розрізняють елективні та диференційно- діагностичні середовища. Елективні забезпечують переважний розвиток одного виду або групи мікроорганізмів і менш придатні (зовсім непридатні) для розвитку інших. Диференційно-діагностичні (індикаторні) дають змогу досить швидко відрізнити одні види мікроорганізмів від інших.

За фізичним станом розрізняють рідкі, тверді та СИПКІ середовища. Прикладами сипких середовищ є розварене пшоно, висівки, кварцевнй пісок, насичені поживним розчином.

Щільні середовища. Для виготовлення щільних середовищ. на яких мікроорганізми ростуть у вигляді колоній, до рідких поживних розчинів добавляють речовини, які надають їм гелеподібної консистенції. Желатину використовують дуже рідко, оскільки вона має низьку температуру плавлення — (26-30) С і, крім того, розкладається багатьма мікроорганізмами. Майже ідеальним засобом для одержання щільних середовищ с агар, який В. Гессе, німецький лікар, співробітник Р.Коха, ввів у бактеріологічну практику у 1883 р. Концентрація агару становить 15-20 г/л. Агар — це полісахарид, який виділяють з червоних морських водоростей. Його розчини плавляться при 100 С, а при 44 С перетворюються на твердий прозорий гель. Розкладати агар здатні тільки деякі бактерії. Якщо потрібні щільні середовища, які не містять органічних речовин, для затвердіння використовують силікагель.