Зоологія хребетних - Практикум - B. В. Куйбіда - 2007

МОДУЛЬ 4. Клас Птахи

Птахи Переяславщини

Серед хребетних тварин найбільше різноманіття відмічається у птахів, загальна видова чисельність яких у межах колишнього Переяславського повіту зараз становить 242 види. За умовами перебування в регіоні їх можна розділити на п’ять груп: гніздові, осілі, пролітні, зимуючі і рідкісно залітні. До першої найбільшої групи відносяться птахи, що виводяться в наших місцях, а восени відлітають у теплі краї (135 видів). Типовими їх представниками є качки, лелеки, соловейко, ластівки тощо. Другу, також досить велику групу складають птахи, що бувають тут тільки під час сезонних міграцій, тобто, «проходять» Переяславщину «транзитом» (57 видів). Це, головним чином, мешканці півночі — гагари, гуси, крохалі, беркут, кулики-побережники тощо; 28 видів птахів відносяться до осілих, тобто таких, що протгом року не залишають своїх місць проживання, або здійснюють недалекі кочівлі. Це — сіра куріпка, сови, дятли, воронові, синиці та горобці. Групу зимуючих птахів складають 9 видів, які прилітають до нас тільки в зимовий період: зимняк, сірий сорокопуд, омелюх, снігур та деякі інші. І, нарешті, остання група представлена птахами (13 видів), що мешкають зовсім в інших місцях, а їх випадкові зальоти на територію Переяславщини нараховують лише одиниці за останні пів століття. Наприклад: галагаз, дрохва, ходуличник, дятел білоспинний, шишкар ялиновий тощо.

Ще можна розглядати птахів за способом життя та прив’язаністю до певних біотопів протягом року. Тоді виділяються інші п’ять груп: деревно-чагарникові (денні хижі птахи, сови, голуби, дятли, більшість горобиних), водно-болотні (чаплі, пастушки, мартини, крячки), біляводні (чорний шуліка, болотяна сова, кулики, рибалочки, плиски), лучно-степові (куріпки, перепел, жайворонки, чекани) та синантропні (білий лелека, шпаки, сизі голуби, серпокрильці, ластівки, горобці). До останньої групи, як видно з представників, відносяться птахи, що давно вже стали супутниками людини і, практично, у дикій природі не зустрічаються.

Першочергово, прийнято розглядати орнітофауну будь-якого регіону за систематичним положенням. Оскільки більш детальні видові нариси для окремих птахів будуть наводиться далі, пропонуємо коротку характеристику сучасного стану пташиного населення Переяславщини відповідно до систематичних рядів.

Першим за списком є ряд Гагароподібних (Gaviiformes), представлених у нас двома північними видами, що мігрують уздовж русла Дніпра переважно в осінній період. Більш-менш звичайною є гагара чорновола (Gavia artica), чисельність якої під час прольоту може доходити до кількох тисяч особин. У чотирьох представників наступного ряду Норцеподібних (Podicipediformes), на водоймах Переяславщини гніздяться тільки норець великий та чорношиїй (Podiceps cristatus, Podiceps nigricollis), а інші бувають на прольоті. Ряд Веслоногі (Pelecaniformes) нараховує всього одного представника — баклана великого (Phalacrocorax carbo), який в останні десятиліття поступово «просувався» по руслу Дніпра в північному напрямку, а з 1987 р. з’явився і в нашому регіоні, де гніздиться на піщаному острівці в 5 км на захід від дамби р. Трубіж.

З Ряду Лелекоподібних (Ciconiiformes) найбільш відомим є лелека білий (Ciconia ciconia) (народні назви — чорногуз, боцюн, боцюл, буслик та ін.). Майже в кожному нашому селі можна зустріти гнізда цього птаха. Нечисленними мешканцями боліт та плавнів є бугай (Botaurus stellaris) та бугайчик (Ixobrychus minutus). Там же шукають їжу сірі чаплі (Ardea cinerea) та більш рідкісні кваки (Nycticorax nycticorax), що утворюють свої поселення на деревах недалеко від великих водойм.

Наступний ряд Гусеподібних (Anseriformes) є добре відомим людині ще з доісторичних часів, коли качки та гуси становили значний відсоток здобичі первісних мисливців. На заболочених ділянках та різних типах водойм Переяславщини зустрічаються різноманітні види качок: крижень (Anas platyrhynchos), широконіска (Anas clypeata), червоноголова чернь (попелюх) (Aythya ferina), шилохвіст (Anas acuta), нерозень (Anas strepera), чирок- тріскунець та чирок-свистунець (Anas querquedula, A. crecca), а в період сезонних міграцій: свищ (Anas penelope), морська чернь (Aythya marila) та три види крохалів — великий, довгоносий і луток (Mergus merganser, M. serrator, M. albellus). На великих ставках зрідка гніздяться сірі гуси (Anser anser), а гуменники (Anser fabalis), великі білолобі гуси (Anser albifrons) і тільки під час перельотів. Окрім качок і гусей, усім відомим представником ряду є лебідь-шипун (Cygnus olor), окремі пари якого почали оселятися на Переяславщині тільки кілька десятиліть потому.

Представники ряду Соколоподібних (Falconiformes), мабуть, чи не найбільше постраждали від «царя природи» — людини. У всі часи їх безжалісно знищували як шкідників домашньої тварини. Майже до 1970-х років мисливські товариства видавали премії за вбивство яструбів, або лунів болотяних. Під цю «категорію» нищилися всі хижі птахи, що попадали під влучний постріл, не дивлячись на те, що більшість з них занесені до Міжнародних

Червоних Списків та Червоної книги України. Хоча, майже всі хижаки живляться мишами — найбільшими шкідниками сільського господарства. Насправді, єдиним представником Соколоподібних, який іноді «нервує» людину, є яструб великий (Accipiter gentilis), але, і він заслуговує на розуміння, тому що намагається нагодувати своїх діток за рахунок інших живих створінь, куди інколи попадають домашні птахи.

Окрім великого яструба, найпоширенішими серед денних хижих птахів є канюк звичайний (Buteo buteo) та яструб малий (Accipiter nisus). Шуліка чорний (Milvus migrans), боривітер звичайний (Falco tinnunculus) та інші хижаки є рідкісними гніздовими або пролітними видами Переяславщини.

Птахи ряду Куроподібних (Galliformes) є найулюбленішими і найвідомішими супутниками людини вже протягом багатьох століть. Окрім домашньої курки (Gallus gallus f. domestica), усі знають сіру куріпку (Perdix perdix) та перепела (Coturnix coturnix). Дуже рідко на сільгоспугіддях можна зустріти фазана звичайного (Phasianus colchicus), спроби акліматизації якого в нашому регіоні дають до сих пір мізерні результати.

До ряду Журавлеподібних (Gruiformes), окрім загальновідомого журавля сірого (Grus grus), відносяться типові мешканці водно-болотних угідь Переяславщини: лиска (Fulica atra), курочка водяна (Gallinula chloropus), пастушок (Rallus aquaticus) та погонич (Porzana porzana). Деркач (Crex crex), хоча і є в Європі зникаючим видом, у нас є досить звичайним птахом на заплавних луках Дніпра та Трубіжа.

Наступний ряд Сивкоподібних (Charadriiformes) є одним із найбільш численних за кількістю видів, де чітко можна виділити три групи птахів: кулики, мартини та крячки. Усі вони «прив’язані» до водних біотопів — оселяються, або годуються в їх межах. З куликів, на піщаних берегах Дніпра гніздяться кулики-сороки (Haematopus ostralegus), малі зуйки (Charadrius dubius), мородунки (Xenus cinereus), а по берегах невеликих річок перевізники (Actitis hypoleucos). Луки і пасовища полюбляють чайки (чибіси) (Venellus vanellus), травники (Tringa totanus), великі веретенники (Limosa limosa), а болота — бекаси (Gallinago gallinago). Ранньою весною та в кінці літа з’являються перелітні кулики, що гніздяться на півночі Євразії: турухтани (Philomachus pugnax), піщанки (напр. піщанка біла С. alba.), сивки (роди Charadris, Squatarola) та інші. На вологих луках, по берегах водойм, бетонних дамбах утворюють колонії звичайні, або озерні мартини (Larus ridibundus), річкові і малі крячки (Sterma hirundo, St. albifrons). Мартини жовтоногі (Larus cachinans) з’явилися в наших краях недавно і зараз обмежено гніздяться на піщаних острівцях Канівського водосховища. До групи т. з. «болотних крячків» відносяться чорні, світлокрилі та білощокі крячки (Chlidonias niger, Ch. leucoptera, Ch. hybrida). Вони оселяються на заболочених водоймах та річкових старицях і не є рідкість в межах Переяславщини.

З ряду Голубоподібних (Columbiformes), у лісах області поширені звичайні горлиці (Streptopelia turtur), голуби-синяки (Columba oenas) та припутні (Columba palumbus L.). Домашні сизі голуби (Columba livia) та горлиці кільчасті (Streptopelia

decaocto) «прив’язані» до людських помешкань та агроландшафтів. Зозуля звичайна (Cuculus canorus) є єдиним представником ряду Зозулеподібних (Cuculidae) у нашій орнітофауні і загальновідома своїм оригінальним способом виводити пташенят, підкидаючи яйця у гнізда інших птахів.

До ряду Совоподібних (Strigiformes) відносяться сич хатній (Athene noctua), сова сіра (Strix aluco), сова вухата (Asio otus) та сова болотяна (Asio flammeus). Усі вони є надзвичайно корисними для людини, знищуючи безліч шкідливих гризунів.

Три наступні ряди, як і зозулеподібні, мають по одному представнику у пташиному населенні нашого регіону. Це серпокрилець (стриж) чорний (Apus apus) — серпокрильцеподібні (Apodiformes); дрімлюга (Caprimulgus europaeus) — дрімлюгоподібні (Caprimulgiformes); одуд (Upupa epops) — одудоподібні (Upupiformes).

Вихідцями із тропічних країн вважають яскраву сиворакшу (Coracias garrulus), бджолоїдку звичайну (Merops apiaster) та рибалочку звичайного (Alcedo atthis) — представників ряду Рак- шеподібних (Coraciiformes).

З десяти видів дятлів України (ряд Дятлоподібні (Piciformes) на Переяславщині зустрічаються дев’ять, з яких найбільш численними є дятел великий строкатий (Dendrocopusmajor) та дятел малий (Dendrocopus minor).

Більше 35 % усіх птахів нашого регіону складають представники ряду Горобцеподібних (Passeriformes). Значну частину їх становлять мешканці лісових біотопів: зяблик (Fringilla coelebs), сойка (Garrulus glandarius), крук (Corvus corax), іволга (Oriolus oriolus), костогриз (Coccothraustes coccothraustes), лісовий жайворонок (Lullula arborea L.), лісовий щеврик (Anthus trivialis), синиці (роди Parus, Aegithalos), повзик (Sitta europaea), підкоришник (Certhia familiaris), мухоловки (роди Ficedula та

Muscicapa), вівчарики (рід Philloscopus), берестянка звичайна (Hippolais icterina), дрозди (рід Turdus), горихвістка звичайна

(Phoenicurus phoenicurus), вільшанка (Erithacus rubecula), волове очко (кропивник) (Troglodytes troglodytes). У чагарниках, на узліссі та вирубках зустрічаються: вівсянка звичайна (Emberiza citrenella), сорокопуд (рід Lanius), кропив’янка (славки) (рід Sylvia) , соловейко східний (Luscinia luscinia), щиглик (Carduelis carduelis), зеленяк (Chloris chloris); на полях і луках: чеками (рід Saxicola), щеврик польовий (Anthus campestris), плиска жовта (Motacilla flava), жайворонок польовий (Alauda arvensis); у водно-болотних біотопах і по берегах водойм: очеретянка (рід Acro- cephalus), кобилочка (рід Locustella), вівсянка очеретяна (Emberiza schoeniclus), плиска біла (Motacilla alba), синьошийка (Luscinia svecica), ремез (Remiz pendulinus), ластівка берегова (Riparia riparia). Добре почувають себе в сусідстві з людиною: сільська та міська ластівки (Hirundo rustica, Delichon urbica L.), горихвістка чорна (Phoenicurus ochrurus), грак (Corvus frugilegus), горобці хатній та польовий (Passer domesticus, P. montanus), посмітюха (жайворонок чубатий) (Galerida cristata).

Птахи Переяславщини у вітчизняних та міжнародних природоохоронних списках.

Про значне видове різноманіття і багатство орнітофауни Переяславської області та прилеглих регіонів свідчить той факт, що майже більшість наших птахів є рідкісними і занесені до різноманітних природоохоронних списків та конвенцій. Найбільш значимими з них є Червона книга України (1994), Європейський Червоний Список (1991) та Бернська конвенція (1979). Розглянемо рідкісних і зникаючих пернатих Переяславщини відповідно до згаданих охоронних категорій. Треба зауважити, найбільш вразливі види можуть зустрічатися в кількох списках одночасно, про що буде вказано окремо.

1) Червона книга України.

Згідно останнього видання Червоної книги (1994 рік), в Україні зараз нараховується 67 видів птахів що перебувають під загрозою зникнення. З них у нашому регіоні зареєстровано 20 видів.

✵ Косар (колпиця) (Platalea leucorodia), ряд Лелекоподібних (Ciconiiformes) - ІІ категорія (вразливі). Належить до рідкіс-

но залітних птахів Переяславщини. Єдина зустріч відмічена в нашому регіоні в 70-х роках минулого сторіччя. Птах має дуже оригінальну зовнішність. Здалеку він схожий на білу чаплю, але зблизька добре видно довгий плаский дзьоб із розширенням на кінці, що нагадує своєрідне «весло». Свій дзьоб косар використовує для ловлі дрібної живності на мілководді. При цьому птах вимахує дзьобом з боку в бік, проціджуючи воду в пошуках здобичі. Ця діяльність дуже нагадує рухи косаря, за що колпиця і отримала свою другу наукову назву. Гніздовий ареал виду розташований на півдні України у плавнях великих річок (Дунай, Дністер) та Північному Криму. Зальоти на інші території носять лише одиничні випадки. Занесений також до ІІ Додатку Бернської конвенції.

✵ Лелека чорний (Ciconia nigra), ряд Лелекоподібних (Ciconiiformes) - ІІ категорія (вразливі). На території Переяславщини зустрічається тільки під час міграцій, переважно в осінній період (вересень-жовтень). Як правило, спостерігаються окремі особини. Чорний лелека завжди вважався дуже рідкісним видом, що в’є гнізда лише в непролазних лісових нетрях і завжди уникає людину. Але, в останні десятиліття птахи почали ставитися до нас більш приязно, а їх чисельність почала потроху збільшуватись. Гніздяться чорні лелеки на Поліссі і в Карпатах. Загальна чисельність в Україні становить більше 450 пар. Занесені також до ІІ Додатку Бернської конвенції.

✵ Чернь білоока (Aythya nyroca), ряд Гусеподібні (Anseriformes) - ІІ категорія (вразливі). Ця качка відноситься до рідкісних гніздових та перелітних птахів нашого регіону. Окремі виводки черні білоокої спостерігались у період 1985-1993 рр. у прибережній смузі водосховища від Ржищівського військового полігону до м. Переяслава-Хмельницького. Птах відомий за рахунок світлого ободка навкруг очей, який добре видно зблизька на фоні загального темного оперення, що й стало причиною його наукової назви. В останні 50 років чисельність виду різко впала на всій території України, що й стало причиною занесення його до Червоної книги.

✵ Гоголь (Bucephala clangula), ряд Гусеподібні (Anseriformes) - ІІІ категорія (рідкісні). Ця качка, що має однакове «прізвище» з видатним українським письменником М.В. Гоголем, зустрічається на Переяславщині тільки під час сезонних міграцій вздовж Канівського водосховища. Прилітає в кінці березня — на початку квітня та в жовтні-листопаді, коли буває досить звичайним видом птахів. У невеликій кількості може залишатися на зимівлю на ополонках біля островів. Масово гніздяться гоголі

переважно в тайговій зоні Євразії, а в Україні одинично тільки на території Західного Полісся, тому вид занесено до Червоної книги.

✵ Крохаль довгоносий (Mergus serrator), ряд Гусеподібні (Anseriformes) - ІІ категорія (вразливі). Друга назва — крех середній. Обидві назви мають походження від звуків, що видають птахи — хрипке крякання «крьох... трьох». Крохалі (довгоносий та ще два види) бувають у нас тільки під час міграцій, іноді зимують. Найбільш відомі вони своїми дзьобами, краї яких вкриті зубцями, а не пластинками, як в інших качок. Зубці закінчуються невеликими крючечками, якими птахи міцно утримують спійману рибу. Цікавим також є те, що окрім головних місць мешкання в лісотундрі та лісовій зоні Євразії, крохаль довгоносий ізольовано гніздиться на півдні України в Чорноморському біосферному заповіднику.

✵ Скопа (Pandion haliaetus), ряд Соколоподібні (Falconiformes) - ІІІ категорія (рідкісні). Обмежено зустрічається на Переяславщині під час сезонних міграцій уздовж русла Дніпра. Відомі випадки зустрічі бродячих особин і в літній період. Скопа, на відміну від багатьох денних хижих птахів, є «вузьким спеціалістом» з полювання виключно на рибу. Вона кидається на здобич із повітря (навіть іноді пірнає) і хапає її своїми довгими гострими загнутими пазурами. Звичайно, риба не буває більше 2-3 кг, але існують непідтверджені відомості про спроби полювання птаха на значно більші екземпляри. Мешканці розповідають, що знаходили великих щук із залишками пазурів у спині і залишків кісток ніг скоп, що неправильно розрахували свої мисливські можливості. Біля гнізда скопи завжди багато залишків риби — кістки, луска, голови тощо. У повітрі птах має світле забарвлення і здалеку нагадує великого мартина. В останні десятиліття скопа майже повністю зникла на гніздуванні з території України і зараз заслуговує на переведення в І «червонокнижну» категорію (зникаючі). Занесена також до ІІ Додатку Бернської конвенції.

✵ Лунь польовий (Circus cyaneus), ряд Соколоподібні (Falconiformes) - І категорія (зникаючі). Можливо 1-2 пари гніздиться в агроландшафтах Переяславщини. Самець цього хижого птаха був зустрінутий нами в гніздовий період у 1996 р. в околицях с. Дениси. Загалом, у регіоні птах також відмічається не кожного року під час міграцій; може затримуватися до початку зими. Цей вид відноситься до групи т. з. світлих лунів, самці яких мають сіро-білий колір і темні кінці крил. У природі дуже легко сплутати з лунем лучним, але останній зустрічається значно частіше і

має руді повздовжні смуги спіднизу крила. Самки практично не відрізняються. Гніздиться на землі і тому кладки дуже часто гинуть від сільгосптехніки. Чисельність в Україні надзвичайно низька — до 25 пар. Занесений до ІІ Додатку Бернської конвенції.

✵ Змієїд (Circaetus gallicus), ряд Соколоподібні (Falconifor- mes) - ІІІ категорія (рідкісні). На Переяславщині буває в міграційний період та, вірогідно, спорадично гніздиться. Цей денний хижий птах, як видно з назви, живиться переважно плазунами та земноводними. Коли він несе змію, то тримає її за голову, а хвіст теліпається далеко знизу, що дає можливість безпомилково визначити птаха зі здобиччю в природі. Змієїда в польоті можна відрізняти за досить великими розмірами і контрастом між світлим оперенням і виразно темною головою. Останніми десятиліттями чисельність виду в Україні почала поступово відновлюватись і зараз становить до 300 пар. Занесений до ІІ Додатку Бернської конвенції.

✵ Орел-карлик (Hieraaetus pennatus), ряд Соколоподібні (Falconiformes) - І категорія (зникаючі). На Переяславщині, вірогідно, спорадично гніздиться та буває в міграційний період. У репродуктивний період відмічався в районі Ржищівського військового полігону. Цей хижий птах є найменшим з наших орлів (розмах крил — 1,1-1,3 м) , про що говорить і його наукова назва. Цікавим є те, що забарвлення птаха буває двох головних типів: темне і світле. Зустрічається і проміжний колір. В одній родині (самець, самка, 1-2 пташеняти) можуть бути представлені всі типи забарвлення. Ще орли-карлики відомі тим, що дуже полюбляють гратися між собою високо в повітрі, виконуючи фігури «вищого пілотажу». Загальна чисельність в Україні залишається низькою (близько 380 пар). Занесений також до ІІ Додатку Берн- ської конвенції.

✵ Підорлики великий (Aquila clanga) та малий (Aquila pomarina), ряд Соколоподібні (Falconiformes) - ІІІ категорія (рідкісні). Ці обидва близьких види рідкісно зустрічаються на Переяславщині тільки під час сезонних міграцій, або літніх кочівель. У природі вони практично не відрізняються, хіба-що підорлик великий трохи більший за розміром і темніший. В Україні малий підорлик гніздиться переважно в Західному і Центральному Поліссі, а великий — у Східному. Обидва занесені до ІІ Додатку Бернської конвенції.

✵ Орлан-білохвіст (Haliaeetus albicilla), ряд Соколоподібні (Falconiformes) - ІІ категорія (вразливі). У нашому регіоні гніздиться 2-3 пари (Бориспільський та Переяслав-Хмельницький р-ни). Птахи в’ють свої гнізда на високих деревах у лісових масивах недалеко від Канівського водосховища, тому-що основу їхнього живлення становить снула та хвора риба. У міграційний період кількість орланів збільшується, за день можна відмітити до 10 особин. Щорічно, у межах островів Круглик і Шелестов зимує 24 птахи. Орлан-білохвіст є одним із найбільших птахів у фауні України (розмах крил до 2,5 м). Окрім розміру, добре відрізняється від інших орлів відносно коротким клиновидним хвостом, масивним світлим дзьобом і лапами. Окрім того, у дорослих птахів хвіст білий, що добре допомагає при його визначенні. Молоді, як правило, тримаються разом із дорослими особинами. Більшість популяції білохвостів в Україні зараз сконцентрована вздовж долини Дніпра. Чисельність їх поступово відновлюється і зараз становить до 100 пар. Цей вид, окрім Бернської конвенції (Додаток ІІ), занесений до Європейського Червоного Списку.

✵ Балобан (Falco cherrug), ряд Соколоподібні (Falconiformes) - ІІІ категорія (рідкісні). На території Переяславщини, скоріше за все, зник на гніздуванні. До 1980-х років гніздився в околицях с. Веселинівка Баришівського р-ну Київської області. Зараз відноситься до рідкісних залітних птахів регіону. Відомий тим, що «б’є» свою здобич у літ, при цьому розвиваючи фантастичну швидкість до 300 км/годину! Чисельність цього сокола почала катастрофічно падати із середини минулого століття, коли масово знищувалися шкідники сільського господарства — ховрахи, які є головним харчовим компонентом балобана. Зараз головні місця мешкання виду розташовані в степовій зоні України та Криму, а чисельність становить біля 100 пар. Занесений також до ІІ Додатку Бернської конвенції.

✵ Журавель сірий (Grus grus), ряд Журавлеподібні (Gruiformes) - ІІ категорія (вразливі). Цей величавий птах відноситься до рідкісних гніздових видів нашого регіону. Окремі пари мешкають на болотах Ржищівського військогого полігону. Дорослі птахи з двома пташенятами були зустрінуті С. Домашевським (особисте повідомлення) в 1994 р. на захід від с. Ковалин Переяслав-Хмельницького р-ну. Сірі журавлі є досить звичайними птахами Переяславщини під час сезонних міграцій. Усім відомі їхні

«ключі», коли птахи «шикуються» трикутником і летять високо в небі, наповнюючи повітря надзвичайно мелодійними тужливими криками. Цікаво, що перший журавель у «ключі», який витримує найбільший тиск повітря, через певний час змінюється наступним, і так далі, поки всі птахи не виконають «почесний обов’язок». І так, з короткими відпочинами, до самої Африки. Сірі журавлі у ХХ столітті дуже постраждали від осушувальної меліорації, що масово проводилися на Поліссі та в Лісостепу України. Зараз їх чисельність поступово відновлюється і становить не менше 850 пар. Вид також занесений до ІІ Додатку Берн- ської конвенції.

✵ Дрохва (дрофа) (Otis tarda), ряд Журавлеподібні (Gruifor- mes) - ІІ категорія (вразливі). На Переяславщині зараз є рідкісним залітним та перелітним птахом. Окремі особини та невеличкі групи не кожного року відмічаються в агроландшафтах Перея- слав-Хмельницького, Яготинського, Баришівського та Бориспільського р-нів. Цей один із найбільших птахів нашої фауни (маса самця до 20 кг), став надзвичайно рідкісним за рахунок розорювання цілинних степів. Тепер «український страус» повинен пристосовуватися до мешкання в сільгоспугіддях, що не завжди буває успішним. Дуже красиво проходять шлюбні ігри дрохви, коли самці відрощують собі пишні «вуса», набундючують крила і влаштовують справжні танцювальні змагання за володіння самками. У наш час ці птахи більш-менш нормально почувають себе лише в степовому Криму. Загальна чисельність їх становить біля 170 пар. Окрім Бернської конвенції (Додаток ІІ), дрохва занесена до Європейського Червоного Списку.

✵ Лежень (Burhinus oedicnemus), ряд Сивкоподібні (Charad- riiformes) - ІІІ категорія (рідкісні). На Переяславщині — рідкісний гніздовий і перелітний птах. Оселяється на островах Круглик і Шелестів. Можливо окремі пари спорадично гніздяться в прибережній частині Ржищівського полігону, де в літній період з 1983 по 1997 рр. відмічалися одиночні особини. Лежень, хоч формально і відноситься до групи куликів, за своїм зовнішнім виглядом мало їх нагадує. Трьохпалі ноги, короткий дзьоб та великі жовті очі дозволяють легко відрізнити лежня від інших куликів. А великі очі потрібні птаху тому, що він веде нічний спосіб життя. При наближенні людини лежень затаюється («лежить»), а потім різко злітає з розгону. Оселяються птахи в нас переважно на пісках та солончаках поблизу великих водойм. Більш-менш розпов-

сюджений вид на півдні України. Чисельність дуже низька і становить не більше 150 пар. Занесений до ІІ Додатку Бернської конвенції.

✵ Кулик-сорока (Haematopus ostralegus), ряд Сивкоподібні (Charadriiformes) - ІІІ категорія (рідкісні). У нашому регіоні ці кулики гніздяться виключно по піщаних косах та островах Канівського водосховища. У прибережній зоні Переяслав-Хмель- ницького та Бориспільського р-нів їх чисельність не переважає 10-15 пар. Кулик-сорока має дуже своєрідне контрастне чорно-біле забарвлення, що дійсно нагадує справжню сороку. Але, яскраво багряний дзьоб і ноги надзвичайно прикрашають цього птаха і дозволяють добре відрізняти його серед інших куликів. Відомий він тим, що дуже любить вживати в їжу двостулкові водні молюски. Цей кулик майстерно ловить на мілководді беззубок, навіть, пірнаючи за ними під воду, а потім розкриває на берегу. Його латинська назва перекладається як ostralegus - «молюскоїд». Якщо ви знайдете на березі Дніпра гору розкритих черепашок — так і знайте, це робота кулика-сороки. Найбільше представників цього виду зараз мешкає на півдні України. Загальна чисельність їх становить біля 800 пар.

✵ Поручайник (Tringa stagnatilis), ряд Сивкоподібні (Charadriiformes) - ІІ категорія (вразливі). Цей вид на Переяславщині є рідкісним пролітним птахом. Останні достовірні зустрічі його відбулися в 1980-х роках на острові Круглик. Окрім того, що поручайники мігрують переважно вночі, вони зовнішньо погано відрізняються від інших видів більш розповсюджених куликів. Зараз головні місця мешкання виду в Україні розташовані в долині середньої течії Десни, а чисельність їх становить не більше 100 пар. Занесений до ІІ Додатку Бернської конвенції.

✵ Кроншнеп великий (Numenius arquata), ряд Сивкоподібні (Charadriiformes) - ІІ категорія (вразливі). Цей кулик визначається, як рідкісний гніздовий вид у 1970- 1980-х рр. біля заплави р. Трубіж на Переяславщині. За іншими відомостями, кроншнепа в післягніздовий період (серпень) періодично зустрічали з кінця 1990-х років в Баришевському р-ні. Відомий випадок віднайдення птаха під час відкриття полювання на качок у 1997 р. Це дає підставу передбачати спорадичне оселення окремих пар виду в межах нашого регіону. Під час сезонних міграцій великі кроншнепи рідко зустрічаються на островах та косах

Канівського водосховища. Відрізнити цього кулика можна за досить великим розміром (з невелику курку), довгими ногами та довжелезним загнутим до низу дзьобом. Дзьоб птах використовує для живлення, глибоко занурюючи його в мул або воду в пошуках дрібних ракоподібних та молюсків.

✵ Чеграва (Hydroprogne caspia), ряд Сивкоподібні (Charadriiformes) - ІІІ категорія (рідкісні). Цей птах, що відноситься до групи крячків, не кожного року зустрічається в регіоні тільки під час сезонних міграцій, переважно восени (кінець серпня — початок вересня). За зовнішніми ознаками відрізняється від інших крячків великими розмірами (крупніше сірої ворони) та масивним червоним дзьобом. Як і всі крячки, ловить рибу, пірнаючи за нею з повітря. В Україні гніздиться тільки на Чорноморсько- Азовському узбережжі. Вид знесений до ІІ Додатку Бернської конвенції.

✵ Сорокопуд сірий (Lanius excubitor), ряд Горобцеподібні (Passeriformes) - IV категорія (невизначені). Досить рідкісний зимуючий птах Переяславщини. Прилітає до нас із північних районів Росії і Білорусії, тримається заростів чагарників та агро- ландшафтів, де полює на гризунів, бурозубок, дрібних птахів. Хоча сорокопуд і відноситься до горобцеподібних, але є типовим хижаком, що підтверджує міцний дзьоб, загнутий на кінці з зуб- цеподібним виступом. Характерним є те, що птах наколює свою здобич на колючки і гострі сучки, яку досить часто забуває. Ще сорокопуди майстерно наслідують голоси інших птахів. Цей вид занесений до Червоної книги України. Гніздяться на території Поліссі та Карпат. Також занесений до Бернської конвенції (Додаток ІІ).

2) Європейський Червоний Список тварин і рослин, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі (1991).

До цього міжнародного списку, окрім згаданого «червонокнижного» орлана-білохвіста, відноситься деркач, який зараз також є одним із претендентів занесення в нове видання Червоної книги України.

✵ Деркач (Crex crex), ряд. Журавлеподібні (Gruiformes). Нечисленний гніздовий та перелітний птах Переяславщини. Він оселяється на заплавних луках, полях озимини, лісових галяви-

нах та порубках недалеко від води. Гнізда, на відміну від погоничів, розташовує на землі у вигляді невеликої ямки, вистеленої сухою травою в густій траві чи під кущем. Птах активний переважно вночі, він швидко бігає своїми стежками, не хитнувши жодної травинки, але злітає неохоче з опущеними ногами, пролітає невелику віддаль і дуже швидко опускається. Добре відомий скрипучий крик деркача «крек-крек... крек-крек», який можна почути протягом всієї ночі. Завдяки голосу, птах отримав наукову латинську назву. Окрім інших охоронних списків, вид занесено до міжнародної Червоної Книги МСОП (2000), через те, що Європейська популяція знаходиться під загрозою зникнення. Хоча в нас стан деркача ще не викликає великого занепокоєння, але справжньою бідою для виду є механізоване викошування сіна в кінці травня, забудова дачами луків на побережжі Дніпра.

3) Бернська конвенція

Птахи складають найбільшу групу видів тварин, що підпадають під егіду Бернської конвенції. Ураховуючи Додаток ІІ та Додаток ІІІ із загальної кількості орнітофауни України (416 видів, з яких 265 регулярно гніздяться на її території), 9 1 % (380 видів) припадає на списки Бернської конвенції.

Як уже зазначалось, особливій охороні підлягають види, що належать до Додатку ІІ. Хоча досить значна частина птахів цього додатку (синиці, дятли, вівсянки тощо) мають в Україні задовільний стан популяцій, але в Європі вони потребують збереження. Тому розглянемо основні групи і види птахів Бернської конвенції (Додаток ІІ), що в наш час зустрічаються в регіоні Переяславщини.

✵ Норець чорношиїй (Podiceps nigricollis), ряд Норцеподіб- ні (Podicipediformes). Досить рідкісний гніздовий та нечисленний перелітний птах Переяславщини. Мешкає на неглибоких стоячих або ледве проточних водоймах, густо зарослих надводними рослинами. Усі види норців будують на воді плавуче гніздо. У зв’язку з тим, що під водою знаходиться значно більша частина гнізда (такий собі «айсберг»), воно може важити кілька десятків кілограмів. Під час його гниття виділяється тепло для додаткового підігрівання яєць. Так, надводна частина гнізда, навіть за відсутності на ньому птахів, має температуру вищу на 7,5 градусів, ніж повітря. У цьому природному «інкубаторі» норець використовує той самий принцип підігріву, що й тропічні смітні кури. Цікаво, що в перші дні після народження на світ батьки возять на спині своїх пташенят і навіть пірнають з ними, заховавши малят під крила. Дорослі птахи їдять самі та годують пташенят не лише рибою і безхребетними, а й пір’ям, яке збирають на воді або вищипують із свого тіла. Через те, що м’ясо норців має неприємний присмак і за здатністю утворювати неперетравлені пір’яні кульки, у російській мові птахів називають «поганками». Іноді, в українській мові використовують назву «пірникоза», тобто — «коза, що пірнає». Але, ця назва справедлива тільки для норця великого (Podiceps cristatus), що має на голові виразні «ріжки», і не підходить для інших видів норців. До Бернської конвенції, окрім чорношийого, занесені норці малий та сірощокий (Podiceps ruficollis, P. grisegena), які бувають у нас в регіоні тільки під час сезонних міграцій.

✵ Бугай (Botaurus stellaris), ряд Лелекоподібні (Ciconiiformes). Нечисленний гніздовий і перелітний птах Переяславщини. Мешкає у водно-болотних угіддях заплави Дніпра, де є чималі за площею рогозо-очеретяні зарості. Окремі пари гніздяться також на болотах Ржищівського полігону та долини Трубіжу. Бугай веде дуже потайний спосіб життя, але його можна виявити по голосу за гучними уривчастими звуками «прумб... бу-бу-бу...», завдяки яким він і отримав свою назву. Під час небезпеки птах завмирає, витягнувши дзьоб догори. Він зливається з очеретом і може так простояти декілька годин, а потім вертикально злетіти. Під час крайньої небезпеки птах розпушує оперення, погрожує, дуже збільшившись у розмірах, крутить крилами майже по кругу і відкриває дзьоб, який зсередини зафарбований у світло-червоний колір. Бугай може кинутися на ворога і намагається поцілити дзьобом в око. Як і інші чаплі, він живиться рибою та іншими дрібними тваринами. Для очищення порожнини дзьоба від слизу бугай використовує роговий гребінь середніх пальців, ніби природну зубну щітку.

✵ Бугайчик (Ixobrychus minutus), ряд Лелекоподібні (Ciconiiformes). Зустрічається в нас у тих самих біотопах, що й бугай. Але може оселятись і на чагарникових болотах, де добре лазить по гілках завдяки довгим і гнучким пальцям. Бугайчик є найдрібні- шою чаплею в Європі (довжина біля 35 см, розмах крил — 55 см). Конусоподібне гніздо будує в очереті над водою. Його важко сплутати з гніздом будь-якого іншого виду тому, що кожна стеблинка укорочується птахом. У кладці може бути від 4 до 10 яєць. Новонароджені пташенята використовують спільний для чапель

спосіб випрошування їжі. Вони хапають батьківський дзьоб збоку і тягнуть його у гніздо. Дорослий птах відригує із зоба напівперетравлену їжу. Назва бугайчик дана за певну схожість крику птахів із ревом бугая «пумб... пумб...», але значно тихіше, ніж у попереднього виду.

✵ Квак (Nycticorax nycticorax), ряд Лелекоподібні (Ciconiiformes). Цей представник родини чаплевих є рідкісним гніздовим і перелітним видом Переяславщини. Найбільша їх колонія відома в поселенні сірих чапель на острові Круглик на Канівському водосховищі. Чисельність їх у різні роки коливається від 5 до 30 пар. Дорослі кваки мають дуже ошатний контрастний вигляд: сірі крила, біле черево, чорні верх голови і спина, жовті ноги і червоні очі. Окрім того, весною на потилиці утворюється чуб із двох- чотирьох довгих білих пір’їнок. Назва виду походить від криків птаха «квау... квау...», які можна почути переважно вночі, тому що квак веде нічний спосіб життя. Цікаво, що англійці називають квака «нічною чаплею».

✵ Чапля велика біла (Egretta alba), ряд Лелекоподібні (Ciconiiformes). На Переяславщині є рідкісним гніздовим і нечисленним перелітним птахом. Колонія цього виду (біля 15 пар) існує на очеретяному болоті «Біле» в околицях с. Сошники Бориспільського р-ну. Ще одне поселення (10-20 пар) виявлено в заростях очерету на частково осушених болотах між селами Пологи-Яненки, Тарасівка Переяслав-Хмельницького р-ну Київської області та Броварки Золотоніського р-ну Черкаської області. Загалом, велика біла чапля є досить недавнім мешканцем нашого регіону. Вона з’явилася тут всього лише кілька десятків років у процесі розселення по долині Дніпра з півдня України. Цей птах, як і й інші чаплі, для запобігання намокання пір’я використовує не лише секрети куприкової залози, а й особливий пух на грудях та спині, який перетворюється на порошок, подібний до талькової присипки. Припудрене із пудреток пір’я швидко очищається від слизу та бруду, що швидко осипається. Влітку на спині птаха з’являються два пучки тонкого розсіченого пір’я. Це знамениті еґретки, які дуже прикрашають птаха і, за рахунок яких білу чаплю ще називають «чепурою». На початку ХХ століття вид був майже знищений в Україні завдяки моді на жіночі шляпи, прикрашені еґретками. Зараз чисельність популяції майже повністю відновилась.

✵ Чапля біла мала (Egretta garzetta), ряд Лелекоподібні (Ciconiiformes). На Переяславщині ця чапля є досить рідкісним залітним видом, хоча відомий випадок одиничного гніздування в колонії сірих чапель в околицях с. Проців Бориспільського р-ну. Від великої білої чаплі відрізняється меншими розмірами і жовтими пальцями, ніби птах надягнув на чорні лапи жовті рукавички. Інша назва — чепура мала. На потилиці має 2-3 довгі пір’їни, а на спині та грудях - еґретки. Гніздиться на деревах, часто в колоніях інших чапель, або великих бакланів. Вітаючи один одного у гнізді, чаплі розпушують прикраси із пір’я і може скластись враження, що птахи одягнені в білу вуаль. Птахи можуть сідати на спину худоби, яка пасеться в долинах річок, і поїдати комах.

✵ Чапля руда (Ardea purpurea), ряд Лелекоподібні (Ciconiiformes). Є рідкісним мешканцем великих плавневих масивів Канівського водосховища в межах Бориспільського і Переяслав- Хмельницького р-нів. Оселяється серед заростей очерету і уникає відкритих водних поверхонь. Гніздиться здебільшого змішаними колоніями або окремими парами на заломленому очереті, або на купі торішніх рослин, що піднімаються над водою. Вони дуже рідко сідають на високі дерева, як це роблять сірі чаплі. Основна їжа чаплі — риба. Крупну рибу птах пронизує відкритим дзьобом, підкидає її догори знову, ловить і проковтує головою вперед. До її раціону входять також земноводні, плазуни, безхребетні тварини. Найбільші поселення рудої чаплі розташовані на півдні України (Дунай, дельта Дніпра), де чисельність птахів може доходити до 40 і більше пар.

✵ Лелека білий (Ciconia ciconia), ряд Лелекоподібні (Ciconiiformes). На Переяславщині цього птаха можна зустріти практично в кожному селі, особливо, коли поряд є водойми або заболочені місцевості. Його дуже легко відрізнити за великими розмірами, по білому забарвленню із чорними кінцями крил та яскраво червоними довгими ногами і дзьобом. У польоті птахи витягують шию вперед (на відміну від чапель) і ключів не утворюють. З цікавих анатомічних особливостей можна згадати, що в лелек відсутній зоб, на крилі (на першому пальці кисті) є кіготь, а на передніх трьох пальцях ноги є невеличка плавальна перетинка. Голосові зв’язки в них редуковані, тому дорослі птахи майже німі, а їх малята випрошують їжу в батьків, завиваючими

звуками. У гніздовий період самець і самка характерно закидають голови назад і обмінюються інформацією за допомогою клацання дзьобом з різною частотою, силою та висотою звука. Лелеки зберігають вірність своєму гнізду, але не обов’язково своєму партнеру, хоч і є моногамами. Інколи, після зимівлі, лелеки залишаються в Південній Африці і можуть там загніздитися. У Київській області з 1996 р існує єдиний в Україні Музей білого лелеки.

✵ Лебідь-кликун (Cygnus cygnus), ряд Гусеподібні (Anseri- formes). На Переяславщині цей птах відноситься до рідкісних пролітних видів. Зустрічається переважно восени або на початку зими. Основні місця гніздування знаходяться на півночі Євразії. Це - гордий, агресивний птах масою до 12 кг, який відрізняється від лебедя-шипуна жовтим кольором дзьоба (у шипуна дзьоб червоний). Політ швидкий, без характерного для лебедів-шипунів свисту. Коли птах пливе, передня частина глибоко занурюється у воду, а задня — піднімається. Шия виставлена вертикально догори, дзьоб тримається горизонтально, а крила щільно притиснуті до тіла. Пташенята мають сірий пух, а потім таке ж пір’я аж до другої зими, коли оперення стає повністю білим. Лебеді не пристосовані до пірнання, тому не харчуються на глибоких місцях. Живлячись на мілководі, птахи часто занурюють голову у воду для викопування коренів водяних рослин. Якщо вони залишаються на зимівлю, то після замерзання водойми приречені на голодну смерть. Лебеді-кликуни не виносять присутності людини і можуть легко покинути гніздо з кладкою. Проте, захищаючи малих пташенят, лебідь ударом крила може навіть переломати руку дитини або підлітка.

✵ Осоїд (Pernis apivorus), ряд Соколоподібні (Falconiformes). Цей денний хижий птах є досить рідкісним гніздовим видом нашого регіону. Під час сезонних міграцій відмічається більш регулярно. Зовнішньо осоїд досить подібний до канюка, але, на відміну від нього, має три чіткі темні смуги на хвості. Свою основну здобич — гнізда ос і джмелів, осоїд вишукує в недоступних місцях у траві, кущах серед листя, на деревах, у земляних нірках. Треба мати природні пристосування до цього «ремесла», бо не тільки знайти, але й з’їсти личинок ос є великою проблемою. Від розлючених комах осоїда захищає міцне пір’я, особливо на лобі, в кутиках рота, біля очей. Його ноги прикриті твердими роговими лусками. Завдяки феноменальному зору, безмірній терпеливості і вмінню завмирати в нерухомості, птах чітко фіксує політ ос у строкатій мозаїці лісу. За характером польоту і дзижчання жертви осоїд відрізняє «навантажених поживою» комах, які повертаються у гніздо, від тих, що летять «порожняком». У результаті, оси самі приводять непрошеного гостя до своїх паперових гнізд із поживними личинками. Кожен день парі осоїдів потрібно 4-6 осиних гнізд, щоб до столу кожного пташеняти потрапляло не менше 1000 личинок. За літній сезон одна сім’я, яка мешкає на 20-50 км2 лісу, повинна зібрати біля 50 000 личинок ос і джмелів загальною вагою до 5 кг. У дощові дні, коли комахи не літають, осоїд змушений вживати «харчові замінники», якими є жаби, ящірки, пташенята, інші комахи тощо. Осині гнізда руйнує не лише осоїд, а й інші тварини, наприклад, борсук.

✵ Шуліка чорний (Milvus migrans), ряд Соколоподібні (Falconiformes). На Переяславщині цей вид є досить рідкісним, як на гніздуванні, так і під час міграцій. Чорний шуліка — зовсім не чорний, а швидше темно-коричневий. Він дуже обережний птах, хоч може мешкати неподалік від людських будівель. Гнізда будує на деревах, «причепурюючи» їх всякою-всячиною: грудочками землі, гною, папером, шматочками ганчірок, кусочками пластмаси, волоссям, гілочками, металічними речами тощо. Відомий випадок знахідки гнізда із чотирма гральними картами, що лежали «картинками» догори. Птахи «втрамбовують» все це до стану асфальтової площадки. Знаючи цю особливість поведінки шулік, легко фіксувати територіальні межі їх існування. Досить лише розкласти аркуші паперу з номерами, або надписаною відстанню до гнізда, і в гнізді виявляться аркуші з території 50-80 гектарів. Шуліки погані мисливці, але вправні збирачі. Вони живляться заснулою рибою, пташенятами, ящірками, жабами, і найчастіше падлом, хворими та пораненими звірками, пташками. Шуліки відомі крадії і примічають все їстівне, що «погано лежить». У місцях найбільшого розповсюдження, шуліки для свого полювання навчилися використовувати людей як несвідомих помічників, що про це й не здогадуються. Коли містом їде гучний самоскид, на заводі звучить гудок, або на церкві б’ють дзвони — потенційні жертви відволікаються на цей подразник і стають неуважними. Саме в цей момент шуліка й атакує свою здобич. Загалом, чорний шуліка в Україні має низьку чисельність (до 2000 пар) і є кандидатом до нового видання Червоної книги.

✵ Лунь лучний (Circus pygargus), ряд Соколоподібні (Falco- niformes). На Переяславщині цей денний хижий птах із групи світлих лунів є рідкісним видом, гніздування якого (1-2 пари) лише передбачається. Птахи були зустрінуті нами в 1995-1996 роках у гніздовий період в Баришівському і Переяслав-Хмель- ницькому р-нах. Лунь оселяється на луках, у річкових долинах та на сільськогосподарських полях. Гніздиться і полює на землі. Має відносно довгі хвіст, крила, цівки і короткі пальці. Для всіх лунів, також характерний «совиний» лицевий диск та жовті ноги. Під час насиджування яєць самка, для того, щоб отримати їжу від самця, летить йому назустріч і демонстративно забирає її. Збоку це може видатися за повітряний бій. Останнім часом відмічаються випадки оселення лучних лунів у щільних заростях кропиви, що виникають на кинутих фермах у місцях утримання худоби. В таких біотопах птахи навіть можуть утворювати невеликі колонії по 3-5 гніздових пар. Лунь лучний є досить рідкісним птахом в Україні і є кандидатом для занесення до нового видання Червоної книги.

✵ Лунь болотяний (Circus aeroginosus), ряд Соколоподібні (Falconiformes). Цей лунь є одним із найбільш звичайних денних хижих птахів нашого регіону. Він оселяється на великих болотах, меліоративних системах або в очеретах вздовж берегів Канівського водосховища. Має також назву лунь очеретяний. На відміну від світлих лунів, має буре забарвлення верху в поєднанні зі світло-вохристою головою. Птаха впізнають за польотом і місцем мешкання. Його політ повільний, низький, «плаваючий», як правило, над заростями очерету. За розмірами та масою самка значно переважає самця. Об’єктами полювання лунів можуть бути комахи, жаби, ящірки, птахи, дрібні ссавці. Головні місця зимівлі болотяного луня розташовані в Центральній та Південній Африці.

✵ Яструб великий (Accipiter gentilis), ряд Соколоподібні (Falconiformes). Типовий мешканець лісових масивів Переяславщини. Зустрічається в нас протягом всього року. У 2003 році, під час переслідування голуба, самка яструба великого, розбивши скло у вікні, залетіла в аудиторію Переяславського педагогічного університету, разом із своєю жертвою. Вона мала короткі округлі крила, довгий хвіст та темні смуги на грудях. Яструби не пристосовані до ширяння на висоті, а частіше ховаються у кронах дерев і несподівано стрімко атакують із засідки свою жертву. Господарі в селі нерідко помічають яструба лише тоді, коли він, схопивши курку, зчинить переполох у дворі. Перелякані кури, голуби і качки забиваються у схованки і ціпеніють там від страху. Коли яструб вже давно полетів, їх важко вигнати із схованок. Птахи бояться навіть того місця, де нападав яструб. Трапляється, що крупна курка зопалу вносить на собі в хлів чи хату непроханого гостя. У дорослих яструбів на тілі є поперечні темні смуги, а в молодих повздовжні у вигляді крапель. Дорослого яструба, також, можна відрізнити за білими «бровами» над жовтими очима (у дуже старих самців очі стають червоними). У цих птахів пари нерозлучні роками. Залітного самця-залицяльника атакують обоє і, досить часто, самка вбиває чужака, а буває й не одного. Самець яструба приносить здобич і кидає її в гніздо, а самка розриває на шматочки і годує нею пташенят. Коли самка гине — гинуть і пташенята, закидані неподрібненою здобиччю. Очі пташенят у яструба чорні і, на фоні світлого пуху, відіграють роль стимулятора батьківського інстинкту годування. Самка годує малечу до тих пір, поки видно чорні очі. Нагодовані пташенята повертаються спиною до матері, ховають очі, і інстинкт годування тимчасово затухає. Якщо пташеня наїлось і задрімало, забувши сховати очі-стимулятори, самка продовжує сунути шматочки м’яса, не розуміючи, що воно сите і бажає відпочити. Окрім птахів, великий яструб бере білок, кролів, зайців. Приручених яструбів здавна використовують при полюванні на голубів, фазанів, куріпок, зайців тощо. Одним із цікавих способів привчити молодого птаха сідати на руку мисливця, одягнуту в спеціальну захисну рукавицю, є тренування в закритому басейні. За відсутністю інших «гілляк», птах змушений сідати на витягнуту руку. Практикують також закривання очей шкіряною шапкою-кло- бучком на цілий день. Зголоднілого яструба садять на руку, скидають шапку і годують м’ясом, повторюючи це багато разів. Так пернатий мисливець звикає до сидіння на руці. Тренування спочатку проходить на мертвих голубах, підкинутих у повітря, птахах із підрізаними крилами, а потім і на крупнішій здобичі. Щоб легше знайти птаха в природі, іноді до ніг яструба прив’язують дзвіночки.

✵ Яструб малий (Accipiter nisus), ряд Соколоподібні (Fal- coniformes). Як і попередній вид, яструб малий є частково осілим птахом, досить широко розповсюдженим у нашому регіоні. Схожий за поведінкою і забарвленням на яструба великого, але значно менших розмірів. Гніздо будує щорічно, добудовуючи минулорічне власне, або інших птахів. Полює на дрібних птахів із засідки. Вилітає з великою швидкістю або летить дуже низько, поки несподівано не потрапить серед зляканих птахів. Через це, захопившись полюванням, може іноді розбиватися. Дані кільцювання засвідчують, що частина птахів прилітають до нас осінню, перезимовують і в березні-квітні повертаються на територію Росії. Стан популяції яструба малого в Україні і Європі стабільний. Птах майже не відстрілюється; на нього майже не впливають рубки старого лісу тому, що він гніздиться і в молодих посадках; у міграційні періоди загибель яструбів невелика у зв’язку з тим, що українська популяція практично осіла. До факторів, що обумовлюють певні зміни стану популяції відносять його місце в ланцюгах живлення. В організмі птаха, як представника вершини екологічної піраміди, концентруються пестициди і їх вміст досить точний індикатор забруднення території.

✵ Зимняк (Buteo lagopus), ряд Соколоподібні (Falconifor- mes). Цей хижак є звичайним зимуючим птахом Переяславщини. Його можна зустріти крізь в агроландшафтах, де він полює на мишей та полівок. Своєю пристрастю до живлення гризунами, зимняк приносить не аби яку користь нашому сільському господарству. Зовнішньо він дуже подібний до канюка звичайного, але відрізняється від нього оперенням на ногах (пір’я покриває цівку аж до самих пальців), білим хвостом з темними смугами на кінці та темними плямами внизу крил. Серед антропогенних факторів, що приводять до значної смертності птахів, можна віднести браконьєрський відстріл під час полювання на хутряних звірів та загибель на опорах ліній електропередач.

✵ Канюк звичайний (Buteo buteo), ряд Соколоподібні (Fal- coniformes). Звичайний гніздовий і перелітний денний хижий птах Переяславщини. Особливістю його зовнішності є невеликий дзьоб та звичка сидіти з розпушеним пір’ям і втягнутою головою. У польоті неповороткий, ширяє з крилами, піднятими V — подібно, часом «зависає» в повітрі. За час місячного утримання канюка звичайного в нашому університеті у 2003 році, він проявляв риси покірності і майже не чинив опору, коли його брали в руки. При цьому, грудні м’язи канюка були розслабленими. Назва виду походить від довгого протяжного крику, схожого на котяче нявкання «кіа-кіа», яким птах ніби щось випрошує, «канючить». У Німеччині канюка називають «котячим орлом». Основною їжею канюків є миші. У голодні роки, коли гризунів мало, замість 2-4 пташенят виростає тільки одне. Решту — вбиває найсильніший із них.

✵ Чеглок (Falco subbuteo), ряд Соколоподібні (Falconifor- mes). Є досить рідкісним гніздовим і пролітним птахом Переяславщини. Його чисельність, ймовірно, не перевищує десятка пар. Інша назва — підсоколик великий. Розміром з голуба. Добре помітно чорні «вуса». У польоті крила серпоподібно зігнуті тому він нагадує дуже великого чорного стрижа (серпокрильця). Як і більшість соколів, чеглок не будує свого гнізда, а займає інші в гаях і на узліссі. За характером живлення він є досить спеціалізованим хижаком — свою здобич (дрібних птахів та комах) ловить виключно в повітрі. Як і балобан, може розвивати шалену швидкість польоту, коли складає крила і каменем падає на свою жертву. Любить оселятися біля колонії берегових ластівок, куди кожен день літає «обідати». Хоча ластівкам і вдається всім скопом відігнати хижака, але в більшості випадків він тікає від них зі здобиччю у своїх пазурах.

✵ Дербник (Falco columbarius), ряд Соколоподібні (Falconiformes). Цей сокіл дуже рідко зустрічається в нашому регіоні під час сезонних міграцій та зимівлі. За характером живлення — орні- тофаг, але на відміну від чеглока ловить здобич не тільки в повітрі, айв кущах і на землі. Біля населених пунктів і в них він полює, як правило, на горобців. Для збільшення маневреності птах має відносно короткі крила і довгий хвіст. Інша назва — підсоколик малий.

✵ Кібчик (Falco vespertinus L.), ряд Соколоподібні (Falconiformes). Рідкісний перелітний, ймовірно гніздовий птах Переяславщини. Про його мешкання, а також зустріч у гніздовий період, інформація відсутня. Розповсюджений у степовій зоні на півдні України. Є найменшим серед наших соколів. Як правило, оселяється в невеликих гаях або на окремих групах дерев серед поля. Для виду досить звичайними є колонії, у яких нараховується декілька десятків пар, хоч частіше зустрічаються окремі пари. Нерідко оселяється в колоніях граків, гнізда яких займає після вильоту пташенят, тому що шлюбний період у кібчиків наступає пізніше. Птах, за характером харчування, є переважно ентомофагом, хоч весною, коли мало комах, у його раціоні звичайними є ящірки і дрібні ссавці. У цей час кібчик ловить навіть часничниць, яких не люблять інші хижаки. Він здирає з жаби шкіру з отруйними залозами і поїдає лише внутрішні органи. Самка кібчика годує переважно те пташеня, яке енергійніше просить. Тому

слабкіші, або ті, які вилупилися пізніше, гинуть. Подібно до боривітрів може довго «трястися» в повітрі на одному місці. Птах не боїться людей і часто сідає на телеграфні стовпи і проводи.

✵ Боривітер звичайний (Falco tinnunculus), ряд Соколоподібні (Falconiformes). Нечисленний гніздовий і пролітний вид Переяславщини. За характером переміщення боривітер отримав яскраві народні назви: ширяк, вітролом, вітряк, трепещук. Народні та наукова назви зумовлені тим, що в пошуках здобичі птах часто літає над полем проти вітру, ніби бореться з ним, зависає в повітрі і тріпоче крилами. Ця особливість польоту відображена і в народній російській назві «трясулька». Свої гнізда може влаштовувати як на деревах і кущах, так і на схилах урвищ. У першому випадку займає старі гнізда інших птахів (ворон, сорок та ін.), а при поселенні на будівлях чи схилах урвищ, птах сам робить гніздо. Найкраще для цих цілей підходять дірки у стінах будівель, які захищені від вітру. На високих церквах у Західній Європі відомі цілі гніздові колонії боривітра звичайного. Останнім часом птахи стали проникати і у великі міста України. Наприклад, у Києві боривітри оселяються на будівлях багатоповерхових жилих або адміністративних будинків, використовуючи одні і ті ж споруди протягом багатьох років. Ці птахи, як і інші соколині, можуть регулювати народжуваність, залежно від кормових запасів. Якщо їжі недостатньо, самка припиняє насиджування яєць.

✵ Погонич (Porzana porzana), ряд Журавлеподібні (Gruiformes). Досить звичайний мешканець водно-болотних угідь Переяславщини з родини пастушкових. Має пухке оперення, темного кольору. У нього, як і у всіх пастушків, на коротких крилах є палець, який закінчується кігтиком і нагадує про те, що крила у птахів розвинулися в процесі еволюції з кігтистих передніх кінцівок плазунів. Пташенята використовують ці кігті під час лазіння по густих заростях. Не дивлячись на те, що цей вид мешкає у болотних біотопах, на його пальцях відсутні плавальні перетинки (вони є лише в лиски). З настанням сутінок погонич швидко бігає по стежках і збирає безхребетних тварин, насіння та зелені частини водяних рослин. При кожному кроці птах нахиляє голову та часто похитує хвостом. При втечі з відкритих ділянок, допомагає собі помахами крил. Плаває рідко, а летить неохоче, лише у випадку крайньої небезпеки, та ще й з опущеними донизу лапами.

✵ Курочка мала (Porzana parva), ряд Журавлеподібні (Gruiformes). У нашому регіоні є нечисленним гніздовим птахом плавнів Дніпра та заболочених ділянок заплави. Інша назва погонич малий. За зовнішнім виглядом і способом життя нагадує погонича, але менший. Він добре бігає, навіть у густому очереті чи осоці, протискаючись між стеблами. Зляканий на відкритому місці птах втікає, махаючи крилами. Інколи складається враження, що ніби це біжить миша. У крайньому випадку, курочка повільно злітає з опущеними ногами, летить кілька десятків метрів, а потім опускається в зарості. Часто такий політ кваліфікують як втечу молодого пташеняти, хоча під час далеких міграційних перельотів птах витягує ноги назад. У теплі краї птахи летять вночі і поодиноко. Якщо сидіти на човні чи на березі спокійно, малу курочку можна побачити зблизька. Під час насиджування яєць птах підпускає дуже близько до гнізда, не покидаючи його.

✵ Зуйок малий (Charadrius dubius), ряд Сивкоподібні (Charadriiformes). Цей невеличкий куличок є досить звичайним гніздовим і перелітним птахом Переяславщини. Оселяється він на піщаних та галькових пляжах, у кар’єрах, на городах та дамбах, у старих силосних ямах. Активний у сутінках та вночі. Під час переміщення по землі, так часто перебирає ногами, що здається, ніби котиться кулька. У проміжках між пробіжками птах похитує тулубом, ніби вклоняється. Опівдні зуйок відпочиває, стоячи на одній нозі. Його гніздо — це непомітна ямка в піску або гальці, у яку він відкладає 4 яйця, що завжди (як у більшості куликів) лежать «хрестиком», гострими кінцями всередину. Цікаво, що за власної ваги 40-45 г пташка примудряється висиджувати крупні яйця масою біля 30 г. Незважаючи на розвинену насиджувальну пляму (ділянка голої шкіри з густою кровоносною сіткою), тривалість насиджування в прохолодну погоду збільшується на тиждень, ніж у теплі дні. Потенційних ворогів зуйок намагається відвести від гнізда, роблячи неприродні рухи. В останні часи збільшилися випадки пристосування виду до оселення в зміненим людиною середовищі.

✵ Чорниш (Tringa ochropus), ряд Сивкоподібні (Charadrii- formes). Рідкісний гніздовий та звичайний пролітний вид регіону. У міграційний період зустрічається, переважним чином, у заплаві Дніпра. Вид має північне походження. По території Переяславщини проходить південна межа його ареалу. Назва цього

кулика — чорниш відображає характерне темне забарвлення птаха, інша існуюча назва — коловодник лісовий — вказує на його місце мешкання. Оселяється виключно в лісових біотопах: на берегах водойм із заростями чагарників, вільхових болотах, у річкових долинах, уздовж лісових меліоративних каналів. Чорниш переважно гніздиться на деревах у старих гніздах дроздів, сойок, ворон та ін., що зовсім не є характерним для інших куликів. У природі цей вид легко відрізняється в польоті за контрастом чорного оперення і яскраво-білого надхвістя. Коли злітає, подає голосний свист «тіть-віть-віть...».

✵ Перевізник (Actitis hypoleucos), ряд Сивкоподібні (Charadriiformes). Нечисленний гніздовий і перелітний кулик Переяславщини. Оселяється по берегах річок, ставків, водосховищ. Облітаючи свою гніздову територію, тримається над самою водою (здається, що кінчики крил торкаються річкової поверхні). При цьому, обов’язково перелітає нешироку водойму з одного берега на інший, ніби справжній човняр-перевізник. Під час переслідування хижаками птах кидається у воду прямо з повітря і виринає на віддалі декількох метрів, залишаючись під водою до 30 сек. Ці кулики полюбляють сидіти на високих відкритих місцях над водою: на камінні, гілках, окремих очеретинках, характерно посіпуючи хвостом. Гніздо будує в ямці у ґрунті недалеко від води під прикриттям куща, коріння дерев, хмизу, але так, щоб прибій чи висока хвиля не досягали його. Чотири яйця мають вагу таку, як і самка, яка відкладає їх протягом тижня. Живиться комахами та безхребетними тваринами.

✵ Мородунка (Xenus cinereus), ряд Сивкоподібні (Charadriiformes). Нечисленний гніздовий та перелітний птах Переяславщини. Цей куличок, розміром із шпака, має характерний досить довгий (по зрівнянні з перевізником) трохи загнутий догори дзьоб, оранжеві ноги і бурувато-сіре оперення. Поклик його дуже мелодійний «тлю-тлю-тлю...». Найбільш цікавим є те, що цей північний вид до кінця 1960-х років практично не гніздився в Україні. Після будівництва Дніпровського каскаду, він почав активно розселятися в південному напрямку спочатку по водосховищах, а потім — по заплаві Десни. Зараз найпівнічніша точка його оселення розташована в Черкаській області у верхів’ях Кременчуцького водосховища. Мешкає по низинним берегам та островам водосховищ, великих річок, стариць та проток, часто в місцях інтенсивного випасу худоби. Відомі випадки гніздування на ріллі, хвилерізах ГЕС, відстійниках. Оселяється невеликими колоніями від 2-3 до 6-8 пар. Як і всі кулики, відкладає 4 яйця, що розташовані хрестоподібно тупими кінцями назовні. Одного разу нам пощастило зустріти здвоєну кладку із 8 яєць, яку, скоріше за все, відклали в одне гніздо дві самки в умовах дефіциту гніздової території на маленькому піщаному острівці.

✵ Кулик-горобець (Calidris minuta), ряд Сивкоподібні (Charadriiformes). Досить рідкісний пролітний вид нашого регіону. За розмірами не перевищує горобця. Інша назва — побережник малий. В Україні не гніздиться. Поширений у зоні тундр Євразії від Норвегії до Чукотки. Під час перельотів, особливо осінню, часто зустрічається вздовж Дніпра на голих низьких берегах.

✵ Червоноволик (Calidris ferruginea), ряд Сивкоподібні (Charadriiformes). Рідкісний пролітний кулик Переяславщини. Птах розміром із шпака з досить довгим, помітно зігнутим донизу дзьобом. Інша назва — побережник червоногрудий. У шлюбному вбранні груди і черево спереду насичено руді. В Україні не гніздиться. Поширений у зоні тундри від півострова Ямал до Чукотського півострова на схід. Під час перельотів зустрічається на берегах та островах Дніпра.

✵ Чорноволик (Calidris alpina), ряд Сивкоподібні (Charadriiformes). Нечисленний перелітний птах Переяславщини. Інша назва — побережник чорногрудий. Характерні особливості: верх тіла чорно-бурий, шия і воло — білі, груди і передня частина черева — чорні. Це також птах півночі Євразії і Північної Америки. Під час перельотів зустрічається вздовж Дніпра на мулистих відмілинах від 1 до 10 особин.

✵ Дупель (Gallinago media), ряд Сивкоподібні (Charadriiformes). Рідкісний перелітний та залітний птах регіону. До середини ХХ століття окремі особини гніздилися в межах Переяславщини, але потім зникли. Це можна пояснити негативними наслідками затоплювання заплавних лук Дніпра після побудови Канівського водосховища та меліоративними роботами в заплавах малих річок. За зовнішнім виглядом дупель дуже схожий на бекаса, але має трохи більші розміри. У природі відрізняється від нього манерою зльоту. Бекас злітає з характерним хриплим «кряканням», недалеко летить «ламаним» польотом і, описавши широку дугу, повертається до попереднього місця. Дупель злітає мовчки, але гучно хлопає крилами і летить низько над землею без зиґзаґів. Оселяється на вологих заболочених луках з купинами та добре розвинутим травостоєм, переважно в лісовій зоні України (Полісся) та по берегах Десни. Ареал дупеля «відсунувся» на північ, а останнім часом він перестав гніздитися в Харківській, Полтавській, Львівській, Тернопільській та Вінницькій областях. Чисельність виду в нашій країні становить не більше 500-700 пар. Як глобально вразливий вид на світовому рівні, дупель занесений до Червоної книги Міжнародного Союзу Охорони Природи (IUCN) і потребує виведення із списків мисливських птахів та включення до Червоної книги України.

✵ Крячок чорний (Chlidonias niger), ряд Сивкоподібні (Charadriiformes). Цей крячок, разом з крячками білощоким і світло- крилим (Chlidonias hybrida, Ch. leucopterus), складає групу т. з. болотних крячків. Усі вони мають у своєму забарвленні значний відсоток чорного кольору і гніздяться у водно-болотних угіддях, на відміну від групи т. з. річкових крячків, куди входять крячок річковий (Sterna hirundo) і крячок малий (Sterna albifrons). Річкові крячки повністю білі, окрім чорної «шапочки», і віддають перевагу поселенню на піщаних косах, островах, бетонних дамбах тощо. Усі згадані види гніздяться на Переяславщині та занесені до ІІ Додатку Бернської конвенції. Ноги крячка слабкі і птах використовує їх мало, переважно для коротких прогулянок навколо гнізда. Натомість, як компенсація, розвинувся їх досконалий політ, за що крячка ставлять у один ряд з серпокрильцями. Відмінність полягає в тому, що серпокрилець із силою «розрізає« повітря, і використовує більше енергії. Політ крячка економніший, тому менш енергозатратний. Розмашистими «легкими» ударами крил птах підтримує своє тіло в повітрі і висить над водою, ніби повітряний змій, зранку і до вечора. Але при штормовому вітрі крячок ховається у гніздо, а серпокрильці справляються з ним досить легко. Крячки мають вузькі довгі крила, які в складеному стані перехрещуються поверх хвоста та досить довгий хвіст, вирізаний вилкою, як у сільської ластівки. Вони літають з криками над водою, і час від часу падають вниз або навіть пірнають, щоб схопити здобич. Болотні крячки будують плавучі гнізда, складені з відмерлих рослин та свіжої трави, а річкові — або роблять ямку в піску, або просто відкладають яйця на субстрат.

✵ Сова вухата (Asio otus), ряд Совоподібні (Strigiformes). Є найбільш розповсюдженою совою на Переяславщині і в Україні.

У природі впізнається за довгими вушками та пальцями ніг, які оперені до самих кігтів. Оселяється в агроландшафті. Гніздиться в невеликих соснових та змішаних острівцях лісу серед полів, лісосмугах, заростях кущів водойм, парках і садах. Після гніздового періоду сови кочують і в жовтні починають формувати зимувальні скупчення. У цей період вони збираються в групи по 20-40, до 120 особин в одному місці де й проводять зиму. Траплялося, що така зграя сов сідає на дах будинку в населеному пункті і шокує господарів, як провісник лиха. Сова увесь день сидить біля стовбура дерева чи густих гілках, активною стає надвечір та вночі. Полює на мишей, орієнтуючись на добрий зір та слух.

✵ Сова болотяна (Asio flammeus), ряд Совоподібні (Strigi- formes). Рідкісний, частково осілий та кочовий птах у нашому регіоні. Виглядом і розмірами нагадує вухату сову, але має значно менші вушка. Активна і вдень і вночі. Веде «циганський» спосіб життя. Вона відпочиває і гніздиться там, де багато мишей, а потім знову зникає, якщо корму стає менше. Якщо на території пари багато здобичі, сова розкладає навколо гнізда запаси з мертвих мишей, наземних птахів, пацюків, хом’яків. Літає низько над землею. Гніздиться на відкритих місцях: луках, болотах, полях, які не обробляються. Якщо наблизитися до гнізда під час висиджування, вона корчить гримасу, яку називають «козлячою», а самець нападає з повітря. Нелітаючі молоді пташенята, при наближені до гнізда, погрозливо хлопають крилами, клацають, як і всі сови, дзьобами, а від ворогів з повітря захищаються кігтями ніг, лягаючи на спину. Вдень люблять спочивати на полях, на каменях, стовпах, але не на деревах. Вночі часто сидять на насипах біля доріг, і з’являються у світлі фар проїжджаючих автомобілів. В останні десятиліття болотна сова стала рідкісною на більшості території України і зараз є першочерговим претендентом на занесення до нового видання Червоної книги.

✵ Сич хатній (Athene noctua), ряд Совоподібні (Strigifor- mes). Досить звичайний осілий птах агроландшафтів Переяславщини. Це маленька сова, розміром з кулак і розмахом крил до 50 см. Політ вдень хвилеподібний, ніби в дятлів. По землі пересувається підстрибуючи, а в разі неспокою може витягуватися «стовпчиком» і слідом за тим присідати, витягуючи і втягуючи голову у плечі, ніби вклоняється. Гніздиться переважно на околицях населених пунктів, на тваринницьких фермах, млинах, тракторних станах, зерносховищах. Гнізда влаштовує на горищах, у вентиляційних віддушинах, у порожнинах залізобетонних споруд, під шифером дахів, закинутих колодязях, у дуплах дерев, скиртах соломи, ущелинах між скалами та норах в урвистих берегах. Вдень сич живиться переважно комахами, а вночі його здобиччю стають дрібні птахи, які вночі погано бачать,— миші і навіть пацюки та ласки. Своє гніздо він може відстояти перед кішкою, але гине від куниці. Якщо вдень хатній сич сидить на відкритому місці, біля нього збираються з великим шумом дрібні пташки. Цю особливість поведінки птахів використовують в Африці та країнах Середземномор’я для їх виловлювання. Ловець прив’язує домового сича на відкритому місці, як приманку, а навколо нього гіллячки намазані клеєм, до яких прилипають птахи, або використовує пташину сітку.

✵ Сова сіра (Strix aluko), ряд Совоподібні (Strigiformes). Досить звичайний осілий птах лісових масивів Переяславщини. Має середній розмір з розмахом крил до 94-104 см та велику голову без «вушок». Веде нічний спосіб життя, тому на очі людям попадається рідко. Зустрічається в листяних, мішаних, хвойних лісах, парках, садах, де є старі дерева з дуплами. Іноді займає гнізда сорок, ворон, горища будівель. Під час вигодовування пташенят батьки досить агресивні і можуть напасти навіть на людину, намагаючись кігтями зачепити волосся та очі. Влітку сова живиться переважно мишами, а взимку переходить на дрібних пташок. Вона «зависає» над сплячими птахами до тих пір, поки вони, сонні, не злітають. У такому переполоханому стані сова легко хапає здобич. Інколи вона проникає в голуб’ятник і ловить там голубів.

✵ Дрімлюга (Caprimulgus europaeus), ряд Дрімлюгоподібні (Caprimulgiformes). Нечисленний гніздовий і перелітний птах нашої місцевості. За розміром менший голуба, темного забарвлення, з досить довгим хвостом і крилами. Має великі очі, короткий дзьоб і дуже широкий розріз рота. Вдень птах дрімає на землі або маскується на дереві, причому вздовж гілки, а сполоханий відлітає на недалеку відстань. Його можна виявити за шлюбною піснею. Здалеку звуки подібні до шлюбних пісень жаб чи «торохтіння» мотору, які тривають до 5 хвилин і закінчується різким криком, що повторюється 4-5 разів, а потім чути хлопання крил. Оселяється у світлих соснових, мішаних та широколистяних лісах, де є галявини, вирубки та просіки. Активний у сутінках і вночі. Дрімлюга живиться комахами, переважно нічними метеликами. Свою здобич ловить у польоті, широко відкривши рота. Якщо стає дуже темно, птах полює на землі або на дорогах, де нагрітий за день асфальт приваблює багато комах. При похолоданні, коли дрімлюга не вилітає на полювання, вона може понижувати свою температуру тіла, «виключаючи обігрів». Для збереження енергії птах може впадати в «голодну сплячку». Гнізд дрімлюга не будує. Яйця відкладає прямо на землю. Пташенята залишають послід навколо гнізда кільцями, що з дня на день розширюються. При небезпеці пташенята розкривають великий рот і шиплять, вдаючи змію. Російська наукова назва птаха козо- дой виникла під впливом народного повір’я, нібито цей птах уночі висмоктує молоко в кіз. Це є вигадкою пастухів, які могли самі доїти хазяйських кіз, а вину покладати на птаха, який літає поруч. Справді, дрімлюги часто зустрічаються біля стад кіз та овець на ночівлі, але приваблює її не молоко, а велика кількість комах біля тварин. Потерпають птахи від загибелі під колесами автомобілів на теплому асфальті та під час обробки лісу пестицидами. Їх покладки гинуть при випасанні худоби, збиранні грибів, лісогосподарських роботах.

✵ Рибалочка звичайний (Alcedo atthis), ряд Сиворакшеподібні (Coraciiformes). Відносно звичайний гніздовий птах прибережних біотопів та заплав малих річок Переяславщини. У природі визначається за дуже яскравою синьо-блакитною спиною, полискувато-рудим тулубом, манерою нерухомо сидіти над водою і несподівано кидатися у воду за дрібною рибкою чи личинкою бабки. Він летить низько над водою з гучним різким писклявим свистом. Гніздиться в берегових схилах та урвищах на віддалі до 1 км від найближчої водойми. На відміну від берегових ластівок, у яких нори не замасковані, отвір у гніздову камеру рибалочки часто прихований гілками дерев. У старій норі підстилка утворюється із залишків кісток риби, луски, надкрил жуків, які відригаються птахом. Забрудненість і неприємний запах від нори посилюються через те, що там живуть личинки мух. Рибалочка є перелітним, але нерідкі випадки зимівлі птаха в населених пунктах на водоймах, де не замерзає вода.

✵ Сиворакша (Coracias garrulus), ряд Сиворакшеподібні (Coraciiformes). Рідкісний залітний птах. Можливо, окремі пари ще гніздяться в нашому регіоні. За розміром птах трохи менший від голуба, з блискучим фіолетово-синім та рудим забарвленням пір’я. Дуже любить сидіти на стовпах і проводах. Оселяється в дуплах дерев та в норах глинистих урвищ, нерідко разом із звичайними бджолоїдками. Якщо сиворакшу злякати, вона демонструє ворогу свій темно-фіолетовий низ крил і випорожняє кишечник. Зараз є рідкісним птахом, хоча до 70-х років ХХ століття цей вид був звичайним. Точна причина різкого зменшення чисельності не відома. Негативний вплив на стан популяції мають вирубування старих лісових масивів, полювання яструба великого, лісової куниці, використання отрутохімікатів. Вид потребує негайного включення до Червоної книги України.

✵ Бджолоїдка звичайна (Merops apiaster), ряд Сиворакшеподібні (Coraciiformes). Відносно звичайний гніздовий птах у відповідних ландшафтах нашого регіону. Має яскраве оперення та видовжений, загострений і трохи загнутим донизу дзьоб. На хвості загострене центральне стернове пір’я утворює голкоподібний виріст. Оселяється на відкритих степових ділянках з урвищами і балками, у долинах річок. Гніздиться колоніями від 3 до 25 пар. Гнізда робить у норах довжиною 1,5 м і більше. Під час земляних робіт дзьоб бджолоїдки частково стирається, але знову відростає. Живиться перетинчастокрилими комахами, у тому числі і бджолами. Бджолоїдки наносять певну шкоду бджільництву, тому пасічники намагаються не допускати птахів до вуликів. Ареал цього південного виду поступово розширюється, і зараз його межа продовжилася на північ аж до Росії та Білорусі.

✵ Одуд (Upupa epops), ряд Одудоподібні (Upupiiformes). Звичайний гніздовий птах Переяславщини. Має великого рудого чуба на голові, який може розгортатись і складатися. Одуд — родич птахів-носорогів. Від пісні одуда «уп-уп-уп...» походить його латинська назва. Заселяє відкриті простори з розрідженими лісами, гаями та чагарником, сади, парки. Гнізда робить у дуплах, купах каміння, у щілинах скель та урвищ, у норах. Через широкі крила і неглибокі та дещо рвучкі помахи, його рух схожий на політ метелика. Він любить купатись у піску, але ніколи не купається у воді. Часто ходить по землі, відшукуючи довгим дзьобом у субстраті комах та черв’яків. Зляканий птах лягає на землю, розпластавши крила і піднявши майже вертикально вверх дзьоб. Здобич птах підкидає в повітря і ловить так зграбно, що вона потрапляє в його гортань. Пташенята випрошують їжу в дорослих, демонструючи темно-червоний колір зіва. Він помітно блідішає, коли пташенята починають харчуватися самостійно. У самки в період висиджування та молодих пташенят куприкова залоза виробляє секрет з надзвичайно неприємним запахом, що використовується як засіб відлякування. Вони захищаються від ворога, бризкаючи точно в нього смердючим послідом.

✵ Крутиголовка (Jynx torquilla), ряд Дятлоподібні (Piciformes). Звичайний гніздовий та перлітний птах регіону. Як і в інших дятлів, у крутиголовки два пальці спрямовані вперед, а два назад та довгий липкий язик. На відміну від дятлів, вона не має жорстких пер на хвості і не довбає деревину через невеликий слабкий дзьоб. Тому птах не може залишатися на зиму і добувати з під кори дерев комах, лущити горіхи чи шишки. Оселяється в лісових біотопах майже всіх типів, де є дупла. Облюбувавши дупло, крутиголовка безжалісно виганяє з нього синиць чи інших птахів, викидає чужі яйця, або вбиває пташенят. Описані випадки, коли яйця були відкладені поверх трупів пташенят господаря дупла. Агресивність проявляється і по відношенню до представників свого виду, тому поселяються птахи на віддалі не ближче 200 метрів один від одного. Часто, сидячи в дуплі, виглядає з нього, крутить голову на всі боки, за що й дістала свою назву. При намаганні взяти її в руки, птах витягує шию і шипить, вдаючи із себе змію. Живиться переважно мурахами та їх лялечками. Знайшовши мурашник, крутиголовка суне туди свій довгий і клейкий язик, мурашки прилипають до нього і миттєво зникають в роті птаха. Рідше поїдають попелиць та інших комах. Вихована в неволі, крутиголовка любить засовувати свого черв’якоподібного язика у вухо чи ніздрі людини.

✵ Дятел зелений (Pikus viridis), ряд Дятлоподібні (Picifor- mes). Рідкісний залітний птах регіону; можливо, спорадично гніздиться в Бориспільському районі. Оселяється в листяних і мішаних лісах, старих садах та парках. Веде таємний спосіб життя. Лише у шлюбний період утворює звуки, подібні до голосного сміху. Дупла будує переважно в осиках, вербах, осокорах та інших м’яких породах дерев. Його основна їжа — мурашки і їх личинки, яких він приклеює до язика, розриваючи мурашники. За часте перебування дятла на поверхні землі, його інколи називають земляним дятлом. Він викопує ходи довжиною в руку в мурашниках, а інколи довбає бджолині стільники. У садах може їсти різних комах, плоди вишні, черешні, шовковиці. Окрему конкуренцію йому може складати більш розповсюджений і чисельніший дятел сивий, що мешкає і живиться аналогічно. З другої половини ХХ століття межі ареалу зеленого дятла значно відсунулися в північному й західному напрямках, а чисельність популяції знизилась. Зараз вид є претендентом на занесення до Червоної книги України.

✵ Дятел сивий (Picus canus), ряд Дятлоподібні (Piciformes). Нечисленний осілий кочовий птах листяних лісів Переяславщини. У всьому схожий на зеленого дятла, але трохи менший від нього. У зеленого дятла червона «шапочка» покриває лоб і потилицю, а в сивого — потилиця завжди сіра.

✵ Жовна чорна (Ddryocopus martius), ряд Дятлоподібні (Piciformes). Рідкісний птах регіону, що з’явився на території Преяславщини тільки в 1980-тих роках з боку Українського Полісся. Єдиний з дятлів має характерний чорний колір із червоною шапочкою на голові. Майже весь рік тримається осіло, але молоді особини в осінньо-зимовий період кочують. Оселяється у високостовбурних соснових, листяних, мішаних лісах. Дупло робить на висоті 8-20 метрів, найчастіше в осиках або соснах, працює протягом 2-4 тижнів по 10-13 годин на добу. При висиджуванні партнер, який щойно прилетів, дає про себе знати криками зовні. Інший з дупла відповідає стуком. Лише після цього дупло звільняється і місце висиджування займає інший. У позашлюбний період птахи уникають один одного. У кожного дятла є власна «спальня-дупло». Покинуті дупла використовують голуб- синяк, сич волохатий, галка та інші дуплогніздники. Із ссавців просторі дупла займають лісова куниця, білка, соня лісова, кажани. Окрім цього, у них поселяються оси, джмелі, шершні. Живиться жовна короїдами, вусачами, златками, іншими комахами і їх личинками з-під кори дерев, або поїдає мурашок та їх личинок, роблячи в мурашниках ходи до півметра. Взимку може їсти насіння хвойних дерев. Харчуючись, птах може руйнувати трухляві пні і «з ніг до голови» знімати кору із стовбурів мертвих дерев. Його природними ворогами є яструб та куниця. Окрему трофічну конкуренцію виду складають дикі свині, які руйнують мурашники і гнилі пні. У деяких випадках, може виникати конкуренція за місця гніздування з іншими дятлами та голубом-си- няком.

✵ Дятел великий строкатий (Dendrocopus major), ряд Дятлоподібні (Piciformes). Численний осілий та кочовий птах регіону. Оселяється у всіх типах лісів та антропогенних насаджень. Весною часто «барабанить» дзьобом по гілці чи стовбурі дерева для закріплення за собою території і приваблювання самки. У населених пунктах інколи, як резонатор, використовує покрівельну бляху, водостічні труби та інші металеві поверхні. Для побудови дупла дятел вибирає дерево з гнилою серцевиною швидше, ніж досвідчений лісник. Відомо, якщо дятел довбає дерево — воно заражене личинками комах. Підрослих пташенят у дуплі легко відшукати за криком, який чути з ранку до вечора на віддалі більше 100 метрів. За день батьки приносять їм їжу до 300 раз. Живиться твердокрилими, личинками комах, павуками, гусінню, мурахами. У харчуванні дятла проявляється сезонна зміна кормів. З початком сокоруху в беріз дятел робить на гілках горизонтальні ряди пробоїн і п’є сік. Влітку може вживати в їжу вишні, черешні, виноград, шовковицю. Нерідко їсть пташенят і кладки дрібних горобиних птахів, але, в основному, комах. Взимку харчується насінням хвойних дерев, буковими горішками та жолудями. Зимою на вершині засохлого стовбура дерева птах робить щілину і закріплює у ній шишку. За день він може розбивати біля 100 шишок. У навкінець зими під деякими дятловими «кузнями» знаходили декілька тисяч розбитих шишок. Тому, щоб забезпечити себе їжею, птах вже з осені захоплює індивідуальну ділянку лісу і проганяє з неї інших.

✵ Дятел сірійський (Dendrocopus syriacus), ряд Дятлопо- дібні (Piciformes). Нечисленний осілий кочовий птах населених пунктів Переяславщини. Ніби двійник, він подібний до великого строкатого дятла і часто зустрічається з ним в одних біотопах. Розрізнити їх легко за боковою стороною шиї: у великого строкатого дятла між оком і плечем є дві плями, у сірійського вони злилися в одну. Віддає перевагу поселенню в деревонасадженнях, які знаходяться в містах та селах. Це новий гніздовий вид України, що вперше був зареєстрований в 1948 р. на Закарпатті, а в 1967 р на Лівобережжі. У наш час вид продовжує розселятися по населених пунктах у північному напрямку.

✵ Дятел середній (Dendrocopus medius), ряд Дятлоподібні (Piciformes). Нечисленний осілий та кочовий птах, який оселяється в широколистяних лісах з перевагою дуба, граба. У природі відрізняється від інших строкатих дятлів тим, що він майже не «барабанить» і характеризується дуже великою рухливістю, за що й отримав другу назву »дятел верткий». Добуваючи комах та личинок у стовбурах дерев та під корою, дятел може висувати свій язик на відстань, що перевищує довжину дзьоба в чотири рази. У ХІХ ст. був поширенішим в Україні, ніж тепер.

✵ Дятел білоспинний (Dendrocopus leucotos), ряд Дятлоподібні (Piciformes). Рідкісний залітний вид регіону. Можливо, окремі пари гніздяться в лісах Бориспільського р-ну. Оселяється в заплавних, заболочених та острівних лісах. У природі добре відрізняється від своїх родичів — інших строкатих дятлів — білим низом спини, чорними плечима і широкими білими смугами на крилах.

У минулому був досить звичайним птахом, а зараз в обмеженій кількості зустрічається на Півночі та Заході України.

✵ Дятел малий (Dendrocopus minor), ряд Дятлоподібні (Piciformes). Нечисленний, місцями звичайний осілий птах Переяславщини. Має розмір з горобця і ніби є зменшеною копією дятла великого строкатого. Цей вид полюбляє заплавні ліси з підвищеною вологістю, заболочені вільшняки. Дупло, з діаметром отвору біля 3 см робить у гнилих пнях або стовбурах осики, верби, вільхи, берези із загниваючими сучками. Незважаючи на дрібний розмір, малий дятел справжній «барабанщик». Він стукає із частотою 30 ударів за секунду, а людина сприймає цей звук як дзижчання. Весною він «барабанить» кожні 5 секунд. Разом із цим, птах знаходить собі поживу не на стовбурах дерев, як інші більш важкі «родичі», а поїдає попелиць та мурашок на тонких гілках, листках, цупких стеблах бур’янів, які рідко відвідуються іншими дятлами. На одному й тому ж дереві пташка не затримується більше одної хвилини.

✵ Ластівка берегова (Riparia riparia), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Звичайний гніздовий перелітний птах регіону. Як і всі ластівки, має короткий і широкий біля основи дзьоб, вузькі і відносно довгі крила та маленькі слабкі ноги. Ці ознаки видають у ній доброго літуна. Живляться комахами, а воду п’ють у повітрі. Ластівки є гарними помічниками для народних метеорологів. У ясну погоду комахи піднімаються з теплим повітрям догори і птахи також літають високо в небі. Перед дощем вологість повітря зростає, намоклих комах «прибиває» до землі, і ластівки літають низько. Оселяються вони по уривчастих берегах водойм, кар’єрах, балках за кілька кілометрів від води. Гніздяться в норах глибиною 0,5-1,5 м колоніями із кількох десятків, сотень і рідше тисяч пар.

✵ Ластівка сільська (Hirudo rustica), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Численний гніздовий перелітний птах наших населених пунктів. Має червонувато-руду «шапочку» і шию та найбільший серед ластівок виріз «вилку» на хвості (у самок він менший). Гніздо із розмоклого ґрунту, волосків і травинок, у вигляді чаші, прикріплює під дахом зовні одноповерхового будинку або всередині хліва чи сараю. Пташенят виводить двічі на рік: у травні та липні. Комах ловить над пасовищами, луками, водоймами, а коли дощова прохолодна погода — збирає їх на стінах та покрівлях будинків. На чисельність ластівки негативно впливає зменшення кількості об’єктів для прикріплення гнізд, а це пов’язано із занепадом села, зменшенням кількості хлівів, де

утримуються домашні тварини, колгоспних тваринницьких ферм тощо.

✵ Ластівка міська (Delichon urbica), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Звичайний гніздовий перелітний птах урбанізо- ваних ландшафтів. Від інших ластівок відрізняється білим надхвістям, а за вирізом хвоста займає проміжне місце між ластівкою сільською і береговою. Гніздиться колоніями. Напівкулеподібне гніздо будує під карнизами будинків, під балконами та мостами. Воно прикріплюється до субстрату збоку і зверху, тому птах потрапляє туди збоку через невеликий отвір. На чисельність популяції певною мірою впливає зменшення доступу птахів до розмоклого ґрунту для побудови гнізда через збільшення кількості асфальтових площадок, доріг, впорядкованих газонів із стриженою травою.

✵ Жайворонок степовий (Melanocorypha calandra), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Рідкісний залітний, можливо гніздовий птах Переяславщини. У середині ХХ століття невеликі поселення цього виду були знайдені в Баришівському р-ні. В останнє десятиліття відомі зустрічі виду в Обухівському районі Київської області. Головний ареал виду зараз розташований у степовій зоні України, особливо у східних регіонах, де він є численним на гніздуванні. Від інших жайворонків відрізняється більшим розміром (зі шпака) та двома виразними великим чорними плямами по боках шиї. Пісня - дуже мелодійне щебетання і трелі, куди можуть входити наслідування голосів різних птахів. Інша назва виду — джурбай, походить з татарської мови і пов’язана з присутністю звуків дзюркотіння в його пісні. Наприклад, знаменитий водоспад у південних Кримських передгір’ях має назву Джур-джур. Любителі пташиного співу дуже поважають степового жайворонка. Вони відловлюють птахів ранньою весною і тримають найбільш вправних співаків до осені; потім випускають на волю. Окрім зовнішнього вигляду та пісні, джурбая можна добре відрізнити від його широко розповсюдженого родича жайворонка польового за токовим польотом. Він, співаючи, літає по широкому колу, тоді як польовий жайворонок зависає на одному місці, часто на значній висоті. Як і всі жайворонки, гніздиться на землі, добре маскуючи кладку і пташенят.

✵ Жайворонок рогатий (Eremophila alpestris), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Відносно рідкісний залітний і зимуючий птах нашого регіону. В окремі роки може бути звичайним, в інші — не прилітати взагалі. Останній раз вид відмічався в кінці 1980-х років. Гніздиться птах у тундрах Євразії. Характерні ріжки бувають у цього жайворонка лише в шлюбному вбранні весною і влітку. Від інших жайворонків відрізняється поєднанням чорних «вусів» із чорною смугою на шиї. Зимою трапляються на дорогах, пустирях, не засипаних снігом ділянках, де живляться насінням різних бур’янів.

✵ Щеврик лісовий (Anthus trivialis), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Звичайний гніздовий і пролітний вид Переяславщини. Зовнішньо схожий на сусіда за місцем поселення — лісового жайворонка, але ніколи не настовбурчує пір’я на голові як це робить останній. По гілках дерев щеврик не стрибає, як інші лісові птахи, а бігає вздовж сучка, неначе по землі. У природі самця щеврика лісового за токовим польотом важко сплутати з іншими. Він співає, злітаючи з гілки і набирає висоту під тріскучу трель «тір-тір-тір-тір», а потім, з розправленими крилами, мов метелик, «планерує» вниз на це ж або інше дерево, подаючи вже інші звуки «сіа-сіа-сіа». Мешкає в лісах всіх типів, де є узлісся, галявини, свіжі вирубки, гарі та на пустирях, якщо там є телефонні проводи. Гніздо робить у ямці на землі у траві чи заростях папоротей. До нього обережний птах робить стежку, ніби в печері. Щоб не видати свого гнізда, щеврик сідає за 7-10 м від нього і далі йде пішки. Залишає його птах схожим чином. За гніздовий сезон буває дві кладки. Їжу збирає на землі.

✵ Щеврик польовий (Anthus campestris), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Рідкісний гніздовий та нечисленний перелітний птах регіону. Головний ареал виду розташований на півдні України. Зовнішньо схожий на лісового щеврика, але відрізняється значно менш плямистим волом і боками тулуба. Він оселяється не в лісі, а в сухих відкритих біотопах: на полях, вигонах тощо. Пісня також відрізняється, це — коротка мелодійна трель. Співає на землі або верхівці куща. Бігаючи по землі, пташка постійно піднімається на ногах, набираючи майже вертикального положення. Щеврик зводиться на ноги і тоді, як співає. Гніздо будує в ямках, висохлих слідах від кінського копита (рос. назва конек).

✵ Щеврик червоногрудий (Anthus oervinus) та щеврик лучний (An. pratensis), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Ці види не гніздяться на Переяславщині, а бувають тут під час сезонних перельотів. Перший мешкає взагалі в тундровій зоні Євразії і його зграйки можуть зустрічатися в нас до початку зими. Щеврик лучний оселяється відносно недалеко, в кількох кілометрах на північний захід від м. Борисполя. Цей вид поступово розселяється в південному напрямку за останні десятиліття, тому, не виключено, що скоро дійде й до нашого регіону.

✵ Плиска жовта (Motacilla flava), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Звичайний гніздовий та перелітний птах нашого регіону. Оселяється на купинно-торфяних болотах, лугах, полях і городах, особливо поблизу водойм. Гніздо будує в невеликому заглибленні в щільній траві, нерідко з трав’яним «дахом». Співаючи шлюбну пісню «псюйльї-псюйльї...», самець красиво роздуває яскраво-жовті груди й дрібно «тремтить» крилами. Часто годується на вигонах комахами, яких худоба виганяє з трави під час випасання. Поряд із стадом біжить так спритно, що ніг майже не видно. Якщо худоба йде по високій траві, пташка летить поряд. Інколи, для короткого відпочинку, сідає на спину тварини.

✵ Плиска жовтоголова (Motacilla citreola), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Відносно рідкісний гніздовий і перелітний птах, що з 1980-х років розселився по долинах річок на територію Середнього Придніпров’я з північного сходу України. Досить висока чисельність виду в регіоні виявлена в червні 2005 року на частково осушених болотах між селами Пологи-Яненки, Тарасів- ка Переяслав-Хмельницького р-ну Київської області та Броварки Золотоніського р-ну Черкаської області. Зовнішньо птах дуже подібний до плиски жовтої, але відрізняється лимонно жовтою головою, та тим, що займає для поселення більш вологі біотопи. Гніздиться колоніями, мінімум по 2-5 пар.

✵ Плиска біла (Motacilla alba), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Звичайний гніздовий і перелітний птах у відповідних біотопах Переяславщини. Від інших наших плисок відрізняється перевагою білого і чорного кольору в оперенні. Має характерну для всіх плискових звичку «вклонятися», злегка струшувати або трясти хвостом. Полюбляє співати в повітрі, «зависаючи» на одному місці. Її пісня — неголосна, щебетлива; поклик — голосне «чі-цік». Гніздяться в різних місцях, часто біля людини, але завжди поблизу води. Весною прилітає дуже рано, іноді в кінці лютого, після початку льодоходу. Через місяць будує гніздо, обов’язково під міцним дахом, у синантропних умовах — під перекриттям хліва,під мостом,у дірках стін, в щілинах кам’яних парканів, купах каміння, дров, хмизу та в природних умовах — у дуплах, норах, урвищах. Живиться дрібними безхребетними, яких вода виносить на берег, комахами, що злітають з трави на лузі, або водяться на тваринницьких фермах. Переслідуючи, злякану у траві велику комаху, плиска робить у повітрі складні піруети.

✵ Сорокопуд-жулан (Lanius collurio), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Звичайний гніздовий і перелітний птах регіону. Інша назва — сорокопуд терновий характеризує його як типового птаха чагарникових заростей, особливо там, де є глід, терники. Гніздиться на вирубках, лісосмугах, ярах із заростями кущів, живоплотах тощо. У природі птаха впізнають за характерним польотом. Спочатку птах летить вниз, майже до землі, а перед посадкою злітає круто догори і сідає на верхівку куща чи телеграфний стовп. Птах має майже вертикальну поставу, короткі заокруглені крила, довгий східчастий хвіст, гачкуватий, як у хижих птахів, дзьоб. Його пісня — неголосне скрипуче щебетання, у яке вплітаються вправи до імітації голосів інших птахів та звуків, що оточують. Власна пісня-поклик — різке «чек-чек». У сорокопудів проявляються риси хижих: гачкуватий дзьоб, міцні кігті; вони полюють на мишей, дрібних пташок, які не бачать у них свого ворога і підпускають близько. У погожі дні сорокопуд ловить більше, ніж може з’їсти, а решту наколює на голки куща. Пташенята у гнізді дуже мовчазні, але після першого вильоту з нього протягом першого тижня їх неможливо не почути. Голосним пищанням вони повідомляють батьків про своє місцезнаходження.

✵ Сорокопуд чорнолобий (Lanius minor), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Досить рідкісний гніздовий та перелітний птах Переяславщини. Гніздиться в околицях або межах населених пунктів, лісах на акаціях, грушах та інших колючих деревах. У гнізді, розташованому на висоті до 10 м, окрім моху, стебел трав використовуються полин та інші пахучі рослини. Так як і сороко- пуд-жулан, він імітує спів інших птахів, а його поклик — різке «чек-чек» або «куєєк-чок». Поведінка пташенят після вильоту із гнізда та особливості підльоту і посадки на дерево також схожі, але живиться переважно жуками, метеликами, кониками і дуже рідко полює на дрібних хребетних тварин. Із середини 70-х років ХХ ст. чисельність популяції поступово знижується, особливо на Поліссі та в Лісостепу України, але причини цього явища точно не відомі. Зараз чорнолобий сорокопуд є кандидатом до нового видання Червоної книги України.

✵ Іволга (Oriolus oriolus), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Нечисленний гніздовий і перелітний вид регіону. Інша схожа назва — вивільга. Легко впізнається за яскраво-жовтим оперенням самця, жовто-зеленим кольором самки, які характерізують його як тропічного птаха. Її характерний спів — тихі скрипучі і щебетливі звуки, які закінчуються голосним флейтовим свистом «фіу-фі-фіу...» (від цього походить латинська назва птаха). Стривожений птах кричить, ніби сойка чи кішка, за що її називають — лісова кішка. Оселяється в листяних, мішаних лісах, садах, парках, лісосмугах. Гніздо-кошик будує далеко від стовбура в розвилці горизонтальних гілок із луб’яних волокон, стебел трав, які розмочує слиною і міцно прикріплює дуже високо на дереві. Вітер не здуває гніздо взимку, тому на голих деревах добре видно, де гніздилися іволги влітку. Живиться комахами, у тому числі великою й мохнатою гусінню, яку не їдять інші птахи, та зрідка ягодами культурних рослин. Через свій яскравий колір та особливості харчування прилітає пізно, коли вже на деревах з’являється листя, а відлітає рано в кінці серпня - початку вересня.

✵ Омелюх (Bombycilla garrulus), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Нечисленний зимуючий кочовий птах Середнього Придніпров’я, трохи менший за шпака, який гніздиться в малодоступних тайгових лісах Росії та Скандинавії. У природі птахів визначають за характерним чубчиком, чорною плямою на горлі та білим дзеркальцем на крилах. Українська наукова назва мотивована тим, що птах взимку поїдає ягоди омели. Її насіння з послідом птахів прилипає до тріщин у корі дерев і проростає знову. Таким чином, омелюхи сприяють розповсюдженню омели. Також птахи великою мірою поїдають ягоди горобини, калини, глоду, крушини, шипшини, ялівця та ін. і сприяють поширенню їх насіння, віддячуючи лісу «послуга» за «послугу». Російська наукова назва птаха — свиристель характеризує свистові звуки зграйок омелюхів «свірр-свірр».

✵ Волове очко (Troglodytes troglodytes), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Нечисленний осілий кочовий вид у лісах Переяславщини. Є одним із найменших птахів України, про що говорить і його наукова назва, тобто «розміром з око вола». Його маса 9-10 г. У природі легко впізнати за задертим догори хвостиком, строкатим, рудим, із чорним забарвленням і жвавими рухами. Поширений у різних типах вологого лісу з підліском, заростях папороті, ожини, де багато куп хмизу та поблизу води. Побачити його дуже важко, бо він надто рухливий, майстерно ховається в заростях, постійно шмигає по землі, перепурхує у заростях кропиви, малини тощо. Уже зимою самець сідає на пеньок, колоду і голосно співає, а закінчивши пісню, ховається. Через малий розмір і високу тепловіддачу, зимовими ночами волові очка збиваються в купу і ночують по декілька особин разом. Самці займають індивідуальну площу біля 3-7 га. На ній розпочинається будівництво 4-8 кулеподібних спальних гнізд діаметром біля 10 см, з круглим отвором збоку. Коли самка сідає на кладку, самець її не годує, а утворює пару ще з однією. Далі історія може повторюватися. Самцю, як правило, вдається допомогти вигодувати всіх пташенят, за рахунок того, що вони вилуплюються в різний час. Отже, волове очко — полігамний птах.

✵ Кобилочка солов’їна (Locustella luscinioidesi), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Нерівномірно розповсюджений гніздовий і перелітний птах Переяславщини. Зустрічається переважно в плавнях прибережної смуги Кременчуцького водосховища. Оселяється в очеретяно-осокових біотопах значних за площею з відкритими заводями, вербовими кущами та хащами. За зовнішністю птах подібний до невеликого солов’я, а співає, ніби зелений коник чи комаха цвіркун. Від інших кобилочок відрізняється, в першу чергу, піснею, яка починається бульканням і продовжується одноманітною безперервною треллю «зрррррр...», що періодично наростає та знову спадає протягом до 1 хвилини. У травні пісня триває і вдень, і вночі, а влітку — зранку та вночі. Співаючи, самець повертає голову в різні сторони, тому буває важко визначити місцезнаходження співака. При небезпеці він шмигає вниз і через деякий час несміливо розпочинає пісню із заростей, знову піднімаючись на верхівку очеретини.

✵ Кобилочка річкова (Locustella fluviatilis), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Нечисленний гніздовий птах нашого регіону. За зовнішнім виглядом та біологією подібний до кобилочки солов’їної, але оселяється в більш сухих місцях. Полюбляє мешкати в заростях кропиви. У природі відрізняється лише піснею, яку птах виконує, сидячи майже вертикально на верхівці куща. Пісня — монотонне сюрчання «дзе-дзе-дзе...», подібне до комахи цвіркуна, за що птах отримав свою російську назву — »сверчок». Птах може спритно бігати серед заростей і в траві, тому його легко можна прийняти за мишу. Живляться дрібними малорухомими попелицями, мухами, гусінню та ін. комахами.

✵ Очеретянка лучна (Acrocephalus schoenobaenus), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Найчисленніша з очеретянок нашої фауни. Цей птах за розміром менший від горобця, оселяється на відкритих луках, болотах, станціях уздовж різних типів водойм. Російська назва — борсучок пов’язана із світлими і темними повздовжніми смугами на голові, що надають птаху віддаленої схожості з мордочкою борсука. У даному випадку родова назва — очеретянка майже не пов’язана з місцем проживання виду. Очеретянка лучна не живе в очереті, а зустрічається в ньому тільки під час сезонних міграцій. І гніздо птаха не є типовим для очеретянок. Воно розташоване на землі, або невисоко над нею і заховане під нависаючими травами. Пісня являє собою набір тріскучих звуків.

✵ Очеретянка чагарникова (Acrocephalus palustris), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Досить звичайний гніздовий і перелітний птах Переяславщини. Мешкає в заростях лози та інших чагарників по осушених болотах, здичавілих садах, кропиві, по берегах водойм, переважно без очерету. Гніздо у вигляді горщика із широкою основою і вузьким отвором прикріплює до стебел на рівні людського коліна. За такої форми гнізда з нього не випадають яйця навіть під час бурі, а вже через декілька тижнів після виведення пташенят від нього не залишається й сліду. Як і в пташенят інших очеретянок, на язиці в червоному роті в них є дві чорних плями. Пісня дуже різноманітна, як правило, мелодійна і складається з наслідування голосів інших птахів, тріскотіння та свистів. Учені орнітологи, за складом пісні очеретянки можуть навіть визначити, у яких краях певний птах побував на зимівлі.

✵ Очеретянка ставкова (Acrocephalus scirpaceus), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Нечисленний гніздовий і перелітний птах очеретяних плавнів узбережжя Дніпра. Глибокі висячі гнізда закріплені на стебелинах очерету. Коли очерет підростає, гніздо піднімається вище. Як і чагарникова очеретянка, може наслідувати голоси інших птахів, але загальний фон пісні є досить характерним для цього виду. Внаслідок прискорення процесу евтрофікації водних екосистем, в Україні відбувається збільшення площі заростів очерету та рогозу, що позитивно впливає на збільшення чисельності популяції виду.

✵ Очеретянка велика (Acrocephalus arundinaceus), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Звичайний гніздовий і перелітний птах очеретяних біотопів Переяславщини. Зустрічається не тільки в Дніпровських плавнях, але й у заплавах малих річок (Трубіж, Супій тощо), де є очеретяні зарості. Найбільша серед очеретянок, розміром із шпака. Інша назва — очеретянка дроздо- видна. У природі відрізняється за великим розміром та характерним співом. Пісня гучна, дзвінка, тріскотлива, що можна передати як: «карась-карась-карась-лин-лин-лин...». Вона чудовий імітатор, і у свій спів може вплітати навіть крики мартинів. При цьому дзьоб розкривається настільки широко, що досить помітним стає яскравий оранжево-червоний зів. Гніздо - корзинку прикріплює до 3-4 стебел очерету на висоті 60-120 см над водою. Має один виводок.

✵ Берестянка звичайна (Hippolais icterina), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Відноситься до нечисленних гніздових і перелітних видів Переяславщини. За розміром і статурою дуже нагадує очеретянку (окрім великої), але відрізняється тонами оперення: зеленувато-оливковий верх і світло-жовтий низ. Окрім того, берестянка тримається переважно у верхівках дерев, звідки і лунає її спів. Оселяється у світлих листяних і мішаних лісах з густим підліском, переважно на узліссях, у парках. Гніздо має форму конуса, повернутого вершиною донизу. Воно обов’язково облицьоване тоненькою березовою корою — берестою (від цього пішла українська назва птаха) і будується на деревах на висоті 24 м від землі. Як і очеретянки, вплітає в пісню голоси інших птахів, за що й має російську назву — пересмешка. Під час співу самці настовбурчують пір’я на голові і з рота в них видно яскраво-оранжеве забарвлення. На землю птах взагалі не сідає.

✵ Кропив’янка рябогруда (Sylvia nisoria), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Відносно рідкісний у нашому регіоні гніздовий перелітний птах. Що стосується прилеглих територій, то найбільша щільність виду відмічена нами в червні 1995 р. на піщаному півострові, зарослому шелюгою в межах урочища Скляреві напроти с. Михайлівна Канівського р-ну. У природі відрізняється від інших мешканців чагарників «яструбиним» забарвленням — смугастою нижньою стороною тіла та жовтою райдужною оболонкою ока, за що дістала російську назву — ястребиная славка та латинську видову — nisoria. Таким виглядом птах може налякати хижака, навіть значно більшого за розміром. До речі, схожий «яструбиний одяг» має і зозуля, але вже з іншими цілями — щоб відлякувати хазяїв гнізда, куди вона підкладає своє яйце на виховання. Самець рябогрудої кропив’янки має характерний політ: він стартує вгору, летить зигзагоподібно до куща і приземляється, щоб через хвилину знову злетіти і повернутися неподалік першої точки вильоту. Злякані або потурбовані птахи часто покидають своє гніздо і будують його в іншому місці.

✵ Кропив’янка чорноголова (Sylvia atricapilla), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Численний гніздовий і перелітний птах лісових масивів регіону. Має розмір завбільшки з горобця. У природі впізнається за чорною (у самця) або коричневою (у самки) «шапочкою» на голові. Пісня — тихе щебетання, неквапливі, чисті, низькі, звучні флейтові свисти, які тривають досить довго і перед кінцем звучать голосніше; поклик — різке «тек-тек». Населяє листяні і мішані ліси. Гнізда робить на кущах, рідше на нижніх гілках дерев.

✵ Кропив’янка садова (Sylvia borin), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Нечисленний гніздовий і перелітний птах Переяславщини. Оселяється на галявинах, узліссях, у садах і парках з густою чагарниковою рослинністю. Від інших кропив’янок відрізняється однотонним забарвленням верху та мелодійними трелями і свистом без флейтового закінчення, які не виконує на льоту. Спів віддалено нагадує дзюрчання струмочка, а поклик — дещо гугняве «чак-чак-чак», «так-так». Гніздиться на кущах.

✵ Кропив’янка сіра (Sylvia communis), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Звичайний гніздовий і перелітний птах у нашому регіоні. Її можна зустріти в будь-якому біотопі, де є хоча б невеличкі масиви кущів. У природі впізнають за дрібними розмірами (трохи менша від горобця), сіруватим тоном оперення з білим горлом. Самець під час тріскотливого щебетання надуває горло, піднімає пір’я на голові й горлі, іноді злітає вертикально вгору. Пісня — набір щебетання, що можна передати як: «тірлі-вітюрлі- чет-чит-тітірлі». Цей вид, найчастіше серед інших кропив’янок, прикріплює стінки своїх гнізд-кошиків до стебел кропиви, за що вся родина й отримала свою наукову назву. ^{• •}

✵ Кропив’янка прудка (Sylvia curruca), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Нечисленний гніздовий і перелітний вид Переяславщини. Від інших кропив’янок відрізняється меншим розміром та темною смугою, що йде від дзьоба через око до потилиці. Населяє різні типи лісу, сади, зарості чагарників. Весняний спів починається типовим для роду тихим маловиразним щебетанням

і закінчується голосною дзвінкою треллю «кльо-кльо-кльо- кльо...», що поступово затихає. Ця трель пташки в Росії отримала назву мельничок. Гніздо будує на кущі або дереві. Як і інші кропив’янки, біля гнізда дуже лякливі і можуть кинути кладку, якщо людина буде розглядати яйця.

✵ Вівчарик весняний (Phylloscopus trochilus), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Нечисленний, місцями звичайний птах регіону. По території Переяславщини проходить південний кордон розповсюдження виду. Усі вівчарики є значно меншими від горобця, рухливими пташками однотонного зеленувато-сірого кольору, що оселяються в різних типах лісу і чагарників. Вони дуже схожі між собою, але добре відрізняються за співом. У весняного вівчарика пісня — набір чистих посвистів, що зливаються в трель. Гніздо будує на землі у вигляді маленького куреня, або кулі з боковим отвором.

✵ Вівчарик-ковалик (Phylloscopus cjllybita), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Численний гніздовий і перелітний птах нашої місцевості. Його нагадує дзвінке капання води — «тінь- тянь-тюнь...», звідки й рос. назва теньковка , або звук, який виникає від стуку коваля молоточком по ковадлу. Іноді тривале і рівномірне «тінькання» переривається тихою треллю «- тр...тр...тр...». Саме такий звук утворюється, коли коваль перестає активно бити по ковадлу, але молоток за інерцією продовжує підстрибувати від пружного металу, утворюючи своєрідну ковальську трель. Поклик ковалика — тихе коротке «ф’юііт».

✵ Вівчарик жовтобровий (Phylloscopus sibilatrix), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Звичайний, місцями численний гніздовий перелітний птах Переяславщини. Над оком має жовті смужки — «брови». Серед вівчариків весною прилітає найпізніше, коли ліс вже покривається листям. Свою російську назву — трещотка птах отримав за своєрідну тріскотливу пісню. Вона починається досить голосним свистом і закінчується одноманітною треллю, подібну до звуку електричної швейної машинки: «сіп-сіп-сіпсіп-сіпсіпсіп-сіпсіррр». Під час співу самець часто перелітає тріпотливим польотом із сучка на сучок.

✵ Мухоловка строката (Ficedula hypoleuca), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Досить звичайний гніздовий перелітний вид регіону. Заселяє листяні, мішані і хвойні ліси, парки і сади, де є старі дуплисті дерева або штучні гніздівлі. Як і в інших представників родини мухоловок, біля основи дзьоба є щетинки. Самець має дуже контрастне чорно-біле забарвлення, що віддалено нагадує сороку. Влітку пізнається за коротеньким скрипучим щебетанням, тріскотливим покликом — «тет» або «пвіт» та характерним для мухоловок тріпотінням крил. Пташка швидко і несильно розкриває крила і зразу ж складає їх, при цьому веде хвостом догори і донизу. Мухоловки полюють на комах у повітрі, а на їх личинок — на деревах. Пташка хапає здобич так, що навіть чути клацання дзьоба; при цьому в комахи відламуються крила та лапки. Мухоловка не зовсім виправдовує свою назву, тому що мухи не складають основу її живлення (2/3 раціону становлять малорухомі комахи, що збираються на листі дерев та у траві).

✵ Мухоловка-білошийка (Ficedula albicollis), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Нечисленний гніздовий перелітний птах регіону. Населяє переважно листяні ліси. Із задоволенням займає штучні дуплянки. Зовнішньо, голосом і поведінкою дуже схожа на мухоловку строкату. У польових умовах самок та пташенят цих двох видів розрізнити майже не можливо, а от самець білошийки у шлюбному оперенні має білу смугу навколо шиї. Моногамний вид, хоча в окремих самців відмічені випадки полігамії.

✵ Мухоловка мала (Ficedula parva), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Нечисленний, місцями рідкісний гніздовий перелітний птах Переяславщини. Має типову для роду поведінку, але малі розміри. Червоно-бурими грудьми та шиєю самець подібний до вільшанки, але червоний колір ніколи не заходить на лоб. Гнізда робить у дуплах або напівдуплах.

✵ Мухоловка сіра (Muscicapa striata), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Відноситься до нечисленних гніздових перелітних птахів регіону, де є деревні насадження. Більш звичайна в населених пунктах, де гніздиться під стріхами, на виступах стін будинків та у штучних гніздівлях. Самець і самка мають однакове забарвлення — сіре зверху і біле знизу. Любить довго сидіти на гілці, проводі, даху будинку, час від часу сіпаючи хвостом. Коли пролітає муха, метелик чи інша комаха — раптово злітає, спритно ловить її на льоту і повертається на місце, потріпуючи крилами. Теплими сонячними днями птах хапає поживу в повітрі, а в дощові дні чи коли прохолодно — збирає личинок та павуків на деревах, кущах і навіть на землі.

✵ Чекан лучний (Saxicola ruberta), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Звичайний гніздовий і перелітний птах відкритих ландшафтів Переяславщини. За розміром менший від горобця з коротким хвостом, бурим верхом, білим низом і рудуватим волом. Оселяється на сухих луках, перелогах, пасовищах, узліссях, галявинах, що поросли чагарником. Там, де поля обробляються машинами, вид зникає. Вагу птаха витримує навіть травинка, тому він полюбляє сидіти на верхівках трав з вертикальним силуетом. Чекан ловить комах на землі, а коли вони злітають у повітря, переслідує їх там, ловить на льоту і повертається на попереднє місце, тріпочучи хвостом, ніби мухоловка. Самка маскує гніздо на землі так, що людині помітити його дуже важко, проте сороки і ворони знаходять і з’їдають яйця в половині кладок. Не останню роль у цьому відіграє відволікаюча поведінка батьків, які швидше видають близькість гнізда. Птах тихо щебече, а при небезпеці утворює позивні звуки «чек- чек», звідки й походить назва — чекан.

✵ Чекан чорноголовий (Saxicola torquata), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Досить рідкісний гніздовий рідкісний птах регіону. Подібний до чекана лучного, але в самця в шлюбному вбранні голова чорна і без білої смуги над оком. Оселяється в кам’янистих місцевостях з рідким чагарником, на пустищах, на схилах ярів. У нас переважно зустрічається в околицях населених пунктів, у садах, на городах, сухих луках. Самка будує гніздо на висоті до 50 см, завжди поблизу від того місця, де співає самець. При наближенні до гнізда чужака, птахи літають навколо нього, б'ють крилами і хвостом, відволікаючи небажаного гостя від кладки.

✵ Кам’янка звичайна (Oenanthe oenanthe), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Нечисленний гніздовий перелітний птах Переяславщини. Птах, розміром з горобця, високий, на ногах з характерною вертикальною постановою тіла. Сидячи, часто присідає, уклоняється і водить хвостом вверх і вниз. Загальне забарвлення самця сіре з білим низом, чорними крилами і хвостом та виразною чорною «маскою». Тримається завжди на землі або по різних підвищеннях. Гнізда робить під камінням, купами гальки, у щілинах скель, нірках гризунів, бджолоїдок, уздовж залізничних насипів і дамб. Може гніздитися під дахами, у щілинах будівель, вентиляційних отворах фундаментів тощо.

✵ Горихвістка звичайна (Phoenicurus phoenicurus), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Досить рідкісний гніздовий вид нашої місцевості. Розміром з горобця, але значно стрункіший. У шлюбному вбранні самець має білий лоб (російська назва — лисушка) та чорне горло і верхівку грудей (нар. назва — чорногрудка). Низ тіла в самця та самки багряно-рудуваті. Горихвістка, при зльоті з гнізда або підльоті до нього, сіпає хвостом і демонструє червоно-рудий колір, який ніби «горить». Оселяється переважно у світлих лісах, парках, на галявинах, у населених пунктах. Популяції загрожує конкуренція з боку горихвістки чорної, яка швидко розселилася по населених пунктах з початку 60-х років ХХ ст.

✵ Горихвістка чорна (Phoenicurus ochrurus), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). У населених пунктах Переяславщини цей вид є звичайним але нечисленним. Влітку забарвлення тіла чорне, із дещо світлішими крилами та багряними краями хвоста. Оселяється майже виключно в урбанізованих ландшафтах. Гнізда робить у різноманітних пустотах і щілинах будівель, під дахом, у старих гніздах ластівок і рідше в природних біотопах. Чисельність популяції збільшилася у зв’язку з розширенням ареалу в Україні в північному та східному напрямках.

✵ Вільшанка (Erithacus rubecula), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Звичайний, місцями численний гніздовий перелітний птах лісових масивів нашого регіону. Має оливково-бурувату спину, білувате черевце та оранжево-рудий лоб, щоки, горло і груди. Інша наукова назва — малинівка. Поширена в лісах, парках, садах із підліском та густими кущами. Самець починає співати вдосвіта, а тому й має російську назву — зарянка. Він продовжує спів і після заходу сонця, коли інші птахи поступово замовкають. Починається пісня невиразно, а потім переходить у красиву переливчасту трель. На відміну від більшості наших співочих птахів, малинівка співає й осінню. Зайняті гніздові території самець захищає не лише від інших самців, а спочатку й від власної самки. Його агресія проявляється на оранжевий колір на її грудях. Цікаво, що й власні пташенята можуть перебувати на гніздовій території батьків лише до тих пір, поки в них не з’явиться оранжева пляма. На відміну від батьків, пташенята не такі обережні і боязкі, як дорослі, і можуть з цікавістю спостерігати за людиною, котра збирає гриби.

✵ Соловейко східний (Luscinia luscinia), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Звичайний гніздовий перелітний птах Переяславщини. Має одноманітне коричнювате забарвлення та розмір трохи більший за горобця. Побачити його у природі дуже важко, але почути досить просто. Навесні, після появи першого листя, він співає цілу добу, але найінтенсивніше пізно ввечері і вночі. Коли птах співає, то дещо горбиться і опускає крила. Молоді самці вчаться майстерності у старих, наслідуючи їх. Тому в місцях, де з’являється хоча б один хороший співак, покращується спів у інших. Там, де птахолови зловлять найкращого співака, або він загине, нове покоління буде співати гірше. Пісня окремих солов’їв може мати до 40 колін (групи звуків, які повторюються в певній послідовності). Гнізда будують на землі. Як і у вільшанки, пташенята покидають гніздо через два тижні, ще не навчившись літати. Живиться безхребетними, а восени особливо полюбляє ягоди бузини.

✵ Синьошийка (Luscinia svecica), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Нечисленний гніздовий перелітний птах у водно-болотних угіддях нашого регіону. Самці відрізняється яскраво-синім підборіддям, горлом і волом, які облямовані знизу рудою смугою. Посередині вола в самця руда або біла пляма, за якою відрізняють «червонозіркову» та «білозіркову» форми птаха. У самок горло і груди білуваті. Оселяється на вогких, зарослих чагарником луках, купинястих болотах, у болотистих лісах, по берегах водойм. Пісня трохи схожа на солов’їну, але наслідує голоси й інших птахів. Під час співу самець високо піднімає голову і хвіст. Як і соловей, часто співає в нічні години.

✵ Синиця вусата (Panurus biarmicus), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Нечисленний гніздовий перелітний птах плавнів Середнього Дніпра, який завжди тримається очеретяних заростей. Для самців характерна сіра голова та чорні «вуса» — видовжені чорні пера на світлому підборідді. Хвіст довгий, уступчастий, загострений на кінці. Голос — дзвінке «чвань-чвінь». На відміну від інших синиць, вусата синиця має відкриті гнізда, тому й пташенята залишаються у гнізді досить короткий термін — 9-12 днів. Серед європейських птахів, пташенята вусатої синиці мають найяскравіший зів. Через стійку прив’язаність, пари не розлучаються все життя. У клітках їх утримують лише парами. Якщо один партнер гине, інший також не живе довго. У другій половині ХХ сторіччя внаслідок створення штучних водосховищ, з’явилися нові площі очерету та рогозу, що створило умови для розширення ареалу виду.

✵ Ремез (Remiz pendulinus), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Нечисленний гніздовий перелітний птах, один із найменших у фауні України (його маса 8-11 г). Голова і шия сіро- білі, а від кутів рота через око йде чорна смуга. Оселяється біля води, де ростуть чагарники чи дерева. Саме на їхніх гілках птах будує знамените гніздо-«рукавичку» на висоті 1-3 м над водою і значно вище — 10 м коли водойма відсутня. Самець розпочинає будівництво самостійно й активно приваблює самок. Спочатку на роздвоєній гілці із деревних волокон споруджується кільце-гойдалка, потім мостяться бокові стінки і гніздо стає схожим на кошик з ручкою. Після утворення пари самка добудовує гніздо, яке набуває вигляду рукавички. Між рослинних волокон пташка майстерно вплітає пух з верби, тополі. Така споруда не руйнується вітрами протягом кількох років. Ремез має дуже специфічний голос — протяжний тонкий свист або писк — «тсііі, тсііі».

✵ Гаїчка болотяна (Parus palustris), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Нечисленний осілий вид регіону. Населяє листяні, рідше мішані ліси в річкових заплавах, садах та парках. У природі їх впізнають за помітною чорною «шапочкою» (тому вони мають іншу наукову назву — гаїчка чорноголова) та характерним співом — дзвінким «цві-цві-цві-цві...». Гнізда влаштовує в дуплах, щілинах дерев, гнилих пеньках. Порівняно з іншими синицями, цей вид є консервативним щодо території — протягом року постійно перебуває на своїй гніздовій ділянці. Взимку гаїчка болотяна, разом з іншими видами синиць і дятлами, частий гість біля годівничок. Тут вона єдиним птахом, який хапає в дзьоб по декілька шматків їжі і зразу відлітає, щоб сховати їх під корою дерева.

✵ Гаїчка-пухляк (Parus montanus), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Рідкісний залітний гніздовий птах Переяславщини. Можливо, окремі пари оселяються на північному заході регіону — у лісах Бориспільського р-ну Київської області. Дуже схожа за зовнішнім виглядом та особливостями екології на гаїчку болотяну, але надає перевагу хвойним лісам і мелодійно швидко співає — «ті-ті-ті-ті-ті...». За характерну буровато-чорну «шапочку» має російську назву — гаїчка буроголова.

✵ Синиця чубата (Parus cristatus), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Вірогідно, рідкісний гніздовий вид північного-за- ходу Переяславщини. Має характерний «чуб» на потилиці, який у самки менший за розміром. За цей «чуб» птаха часто називають гренадеркою. Як і більшість синиць, будує гніздо в дуплах дерев або у штучних гніздівлях. Інколи виводить пташенят у гніздах великих хижих птахів або білки. Як і гаїчка болотяна, птах консервативний щодо території. Молоді птахи в перші 3-4 місяці свого життя переміщуються до 10 км у пошуках території майбутнього гніздування. Влітку та на початку осені запасають їжу (комах, павуків, насіння) на зиму, ховаючи її в тріщини і щілини гілок, між хвоїнки.

✵ Синиця чорна (Parus ater), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Рідкісний залітний і, вірогідно, гніздовий птах Переяславщини, який має тайгове походження. Передбачається мешкання в Бориспільському р-ні. Відрізняється від інших синиць меншими розмірами, загальним темним забарвленням і білою плямою на потилиці. Оселяється у хвойних і мішаних лісах. Пісня — дзвінке «ци-пі, ці-пі...», або «ті-ті-тьюй».

✵ Синиця блакитна (Parus caeruleus), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Звичайний осілий та частково перелітний птах регіону. У природі відрізняються від великої синиці меншими розмірами та блакитною «шапочкою», за що й дістала російську назву— лазорівка. Має короткий, конусоподібний сплюснутий з боків дзьоб. Ноги сильні з міцними пальцями та загнутими кігтями, добре пристосованими до лазіння по деревах. Часто підвішується до кінцевих гілочок униз спиною. Зимою може літати разом з іншими синицями, але тримається парою дещо окремо від зграї.

✵ Синиця велика (Parus major), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Найчисленніший серед синиць вид Переяславщини. Найбільша з наших синиць, яку взимку можна побачити поряд з житлом людей, а вже в лютому почути її пісню. Її легко впізнати за яскраво-жовтими грудьми і чорною «краваткою», яка опускається із шиї і «йде» майже до хвоста. Окрім типових для всіх синиць дупел, птах може загніздитись у досить несподіваних місцях: кинуті відра, пічні труби, почтові ящики, шпаківні тощо. Якщо в її дупло проникає мухоловка чи інша дрібна пташка, вона може загинути від ударів міцного дзьоба синиці. Зважаючи на розмір тіла, самка відкладає досить багато (10-13) яєць. Зігріти їх лише власним тілом дуже важко, тому синиця утепляє гніздо мохом, пір’ям та волосинками. До часу, коли всі яйця будуть знесені і почнеться насиджування, самка прикриває їх зверху матеріалом гнізда. Трапляється, що другу кладку самка робить прямо під пташенят першого виводка, які ще не покинули гнізда. У парках велика синиця може брати їжу з витягнутої руки людини, але дві особини ніколи не сідають на одну руку чи малесеньку годівничку. У колишні роки люди часто вивішували їжу взимку в пакетах чи сітках за вікно. Синиці залюбки клювали сало, м’ясо чи пробивали пробки з фольги на пляшках з кефіром. У виробленні такої поведінки велику роль відігравало явище наслідування партнера.

✵ Повзик (Sitta europaea L.), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Звичайний осілий, частково кочовий птах листяних і мішаних лісів нашої місцевості. За притаманну лише йому, серед наших птахів, звичку «повзати» по стовбуру дерева вверх і вниз головою — отримав назву — повзик. При цьому, він не користується своїм хвостом для підпирання знизу, як дятел чи підкориш- ник, а тримає лапи з довгими, як розпори, пальцями одну попереду іншої. Зате, під час харчування повзик частково повторює дятлів. Взимку насінини, жолуді, горішки він встромляє в тріщини кори й розбиває ударами дзьоба. Аналогічним чином птах робить запаси їжі восени. У кожну із своїх комор повзик ховає від 5 до 30 г, а інколи до 2 кг їжі. Гніздо будує в дуплі дерева, а отвір обмазує глиною, звужуючи його до необхідного розміру. Іноді, для обштукатурювання та звуження отвору дупла, він використовує до чверті кілограма розчину глини. Дно гнізда птах вистилає шматочками соснової кори. Взимку повзик часто тримається у зграях синиць.

✵ Підкоришник звичайний (Cethina familiaris), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Нечисленний осілий, частково кочовий птах лісів Переяславщини. Має буро-руде захисне забарвленням, яке добре маскує його на фоні кори дерев, гострий, загнутий донизу дзьоб та великі міцні пальці. Для побудови гнізда обирає тріщини і щілини у стовбурах дерев, або порожнини під корою, звідси й українська наукова назва— підкоришник. Підкоришник завжди лазить по дереву знизу вгору по спіралі навколо стовбура. Обстеживши одне дерево, птах перелітає до іншого і майже від землі розпочинає заново. У післягніздовий період нерідко тримається в спільних зграях з синицями.

✵ В’юрок канарковий (Serinus serinus Pallas), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Відносно рідкісний гніздовий перелітний птах Переяславщини. Західноукраїнська назва — щедрик. Оселяється в культурних ландшафтах: садах, парках, на дачних масивах тощо. Відмічений у Бориспільському, Яготинському та Переяслав-Хмельницькому р-нах. У природі визначається за малими розмірами і зелено-жовтим забарвленням нижньої частини тіла. Здалека нагадує чижа, але не має чорної «шапочки» і дзьоб його значно коротший та товстіший. У самця дуже характерна токова поведінка. Він розпускає хвіст і крила, крутиться на гілках дерев, електричних проводах, у повітрі, увесь час співаючи. Спів дуже мелодійний, дещо подібний до дзюркотливих трелей цикад. Гніздиться на деревах (частіше хвойних) та кущах. Раніше вид зустрічався лише на теріторії Західної Україні. Сучасна межа ареалу розширюється у східному та північно-східному напрямку.

✵ Зеленяк (Choris choris), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Звичайний гніздовий, перелітний та частково осілий птах нашого регіону. Мешкає на узліссях, у лісосмугах, парках, населених пунктах. Розміром з горобця. Відрізняється за зеленим забарвленням і мелодійною треллю, яка закінчується довгим характерним йому звуком «вжжжи». Гнізда будує на деревах і кущах, звичайно не вище 3 м над землею. Живиться насінням та комахами.

✵ Чиж (Spinus spinus), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Нечисленний перелітний і зимуючий вид Переяславщини. Можливо, окремі пари спорадично гніздяться на правобережжі в Канівському природному заповіднику, де відомі випадки відлову злітків цього виду. Зараз цей птах стабільно гніздиться лише в Карпатському регіоні, зрідка на Поліссі та Криму. Своїм жовто- зеленим забарвленням чиж схожий на зеленяка та канаркового в’юрка. Чиж завжди був одним із найкращих об’єктів для утримання любителями птахів. Він швидко стає ручним і має досить різноманітну мелодійну пісню.

✵ Щиглик (Carduelis carduelis), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Звичайний гніздовий, осілий і кочовий птах Середнього Придніпров’я. Дорослі птахи виділяються чорно-бі- ло-червоним оперенням голови та жовтою смугою на крилах. Впадає в очі червона смуга— «маска» навколо дзьоба, яка ніби намальована косметологом. У зв’язку із цим щиглик має народну назву — мальованець. Улюблені місця мешкання— сади, парки, полезахисні смуги, узлісся та місця, де є зарості бур’янів, насінням яких щиглики живляться. Своїм гострим дзьобом птах, як пінцетом, витягує насінини із супліддя кульбаби, будяка та інших рослин. У зимовий період на стан птахів негативно впливають погодні умови, коли насіння конопель, кінського щавлю, реп’яхів, кульбаби, берези, вільхи та інших кормових рослин вкриваються товстим шаром снігу, інею або льоду і стають недоступними для птахів.

✵ Коноплянка (Acanthis cannabina), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Досить звичайний гніздовий, перелітний, частково осілий та кочовий птах нашого регіону. У самця в шлюбному оперенні червона «шапочка» і груди, у самки— коричнево-сіра. Пісня— набір мелодійних свистів і трелі. Співає на телеграфних дротах, живоплотах, у кущах. Живиться переважно насінням реп’яхів, кінського щавлю, чемериці та інших трав’янистих рослин. У назві виду відображена схильність птаха до живлення насінням конопель. У ті часи, коли коноплі були найважливішим джерелом для виробництва ниток і вирощувалися майже у кожному селі, назва відображала об’єктивний стан речей. Останнім часом найбільш точною була-б російська народна назва - рєполов або, українська — реп’яхівка.

✵ Чечітка звичайна (Acanthis flammea), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Нечисленний, в окремі роки звичайний перелітний зимуючий птах Переяславщини. Прилітають до нас із тундри із середини осені і мешкають у забур’янених відкритих ландшафтах. У дорослих самців на голові червона «шапочка», верхня частина коричнево-сіра, а в самок рожева барва лише на лобі. Голос— «че-че-че...», «чі-чі-чі...» або «чів-чів-чів...», за що пташки й дістали свою назву.

✵ Чечевиця звичайна (Carpodacus erythrinus), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Нечисленний, місцями рідкісний гніздовий перелітний птах Середнього Придніпров’я. Оселяється в заплавних чагарниках, на болотистих луках із заростями кущів, лісових галявинах, де неподалік є вода. Розміром з горобця. У природі самці дуже відрізняються від інших птахів кіноварно-червоним забарвленням голови і грудей. Самку відрізнити важче. Самець, коли співає, видає часті свистячі звуки — «чіу-вічіу», начебто вимовляє «чє-чє-ви-ця», або «вітю-відєл?», звідки пішла й назва птаха. Цей вид має північне походження і нижче Черкаської області вже майже не зустрічається. Гніздиться на чагарниках та деревах невисоко над землею.

✵ Костогриз (Coccothraustes coccothraustes), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Відносно звичайний гніздовий, перелітний, частково осілий птах Переяславщини. На правому березі в грабових лісах Канівського району — численний. Оселяється в мішаних та листяних лісах, гаях, парках. Серед інших горобиних птахів виділяється розміром (із шпака), масивною головою та великим дзьобом. Літає швидко, а на землі ходить чи стрибає досить повільно. Очевидно, через важку голову, під час руху костогриз тримає тіло вертикально. Пташенята покриті довгим білим пухом, рот оточений жовтим валиком, а їх роти яскраво-сині. Живляться плодами і насінням бука, вишні, черешні, терену, глоду, яблунь, груш, кленів, липи, вільхи, соняшника тощо. Пташенят вигодовують переважно комахами, розгризаючи навіть «броньованих» жуків. Сім’я костогризів на черешні— це гідне подиву видовище. Птахи розбризкують сік, розкидають м’якоть, щоб дістатися до кісточки. Потім повертають кісточку в дзьобі, поки найслабший шов не виявиться зверху. Із розколотої кісточки костогриз язиком витягує ядро і, трясучи головою, випльовує шкарлупу. У випадку нападу, птахи захищаються укусами дзьоба, рівень тиску якого сягає 45 кг. Вони кусають безперервно і можуть добратися до кістки.

✵ Вівсянка звичайна (Emberiza citrinella), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Звичайний гніздовий, кочовий та частково осілий птах нашого регіону. Населяє розріджені ліси, лісосмуги, парки, сади, поля тощо. Легко розпізнається у природі по яскраво-жовтих грудях і голові, що й відображено у латинській назві (citricus — лимонний). Більшість життя птаха пов’язана із землею. Може сидіти й на деревах, але не стрибає з гілки на гілку. Мелодію пісні вівсянки видатний композитор. Бетховен вибрав як тему для своєї П’ятої симфонії, вкоротив її, залишивши можливість для створення численних варіацій на цю тему. Влітку звичайна вівсянка живиться комахами, а зимою— споживає насіння диких трав або залітає в населені пункти.

✵ Вівсянка очеретяна (Emberiza schoeniclus), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Звичайний, місцями масовий гніздовий перелітний птах водно-болотних угідь Середнього Дніпра. На відміну від інших вівсянок, вона найбільше перебуває в заростях очерету, хоча гнізда будує на землі, на прилеглій до водойми ділянці суходолу. Самець відрізняється чорними головою і горлом на фоні загального рудувато-сірого забарвлення. Пісня — досить голосне «шрі-шрі-тірі-тірі...».

✵ Пуночка (Plectrophenax nivalis), ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Рідкісний перелітний зимуючий вид нашого регіону. Зустрічається з листопада до початку березня. У природі птаха впізнають за контрастним біло-чорним забарвленням самців, яке характерізує їх як мешканців тундрової зони Євразії.

Акліматизація птахів на Переяславщині

✵ Фазан (Phasianus colchicus), ряд Куроподібні (Galliiformes). Всього в угіддях Київської обл. («Мануільськ» та Міжгір’я поблизу Києва, ур. Макіївка Білоцерківського р-ну, Димерське мисливське господарство, Броварський, Богуславський, Переяслав-Хмельницький р-ни та ін.) з 1954 по 1971 рр. було випущено 6250 фазанів, в тому числі 1452 розміщені у вольєрах. Динаміка загальної кількості завезених птахів була такою ( рік/ штук):

Примітка: чисельник - загальна кількість, знаменник - розселено.

Фазанів випускали у всіх областях України (за 1951-1971 рр. 72 409 шт.), але вони успішно акліматизовані лише в деяких регіонах півдня. Серед основних причин невдач - малопридатні місця розселення, що обиралися в літній період. Зимою, коли листя з дерев облітало, а траву заносило снігом, для досить помітних птахів не вистачало схованок і вони легко відловлювались на землі лисицями та бродячими собаками, а в повітрі— великими яструбами. У деяких місцях, після першого снігу фазани повністю зникали. Самки фазанів, які схильні до затаювання на землі, частіше потрапляли на зуби лисицям, а яскраво зафарбовані самці ставали жертвою яструбів. Серед інших причин невдалої акліматизації фазанів слід назвати: глибокий сніг у місцях випуску, недостачу кормів, травматизм випущених птахів, неправильне співвідношення кількості самців і самок, господарські роботи, браконьєрство тощо.