Зоологія хребетних - Практикум - B. В. Куйбіда - 2007

МОДУЛЬ 5.Клас Ссавці

Ссавці Переяславщини

Задовільні кліматичні умови, рель’єф та рослинний покрив сприяють поширенню ссавців по всій території Переяславщини. Без підвидових форм на території регіону нараховують 54 види представників класу ссавців. Це переважно представники із рядів: комахоїдні, кажани, хижаки, гризуни та копитні.

Серед наземних видів ряду Комахоїдні (Insectivora) на території Переяславщини зустрічаються представники родини Землерийкових (Soricidae) — бурозубка звичайна (Sorex araneus), буро- зубка мала (Sorex minutus), білозубка білочерева (Crocidura leucodon) та білозубка мала (Crocidura suaveolens). У народі їх плутають з мишами і називають «носатими мишами» та «слониками». Рідко хто знає, що деякі землерийки утворюють ультразвукові сигнали, особливо у шлюбний період, та сприймають відбиті від інших тварин або предметів ультразвуки. Можливо тому, що вушні раковини в цих тварин майже сховані в хутрі. Деякі кістки черепа землерийок можуть насуватися одна на іншу і через це взимку черепна коробка зменшується, а влітку — збільшується . На честь польського зоолога, досліджене ним явище назване «ефектом Даніеля». Протягом доби землерийка з’їдає стільки, як важить сама, або ще й більше, тому живиться через кожні 2-3 години цілий рік. Зимою землерийки активні, вони під опалим листям та снігом роблять хідники і знаходять там комах та їх личинок. Це надзвичайно корисні звірятка, хоч деяких прикрощів завдають землерийки в темниках, де вони залазять у вулики та нищать бджіл і псують щільники. У 10-11 денному віці маленькі білозубки утворюють так звані каравани. Малята чіпляються зубами за шкіру біля основи хвоста попередньої особини і караван рухається у траві. Доросла самка, яка в «голові» колони, може піднімати чотирьох малят навіть у вертикальних ходах чи лабіринтах, не розгублюючи їх.

По берегах водойм оселяються водолюбні представники родини землерийкових — кутора звичайна (Neomys fodiens) та дуже рідкісна кутора мала (Neomys anomalus). Вони добре плавають і пірнають. Можуть довго знаходитися під водою. Живляться безхребетними, молюсками і навіть рибами та жабами, які перевищують її у розмірі. Секрет її успіху — в отруйній залозі. Жаби бояться кутор, тому при їх зустрічі ніби ціпеніють і стають псевдомертвими. Вони рятуються, закриваючи передніми лапами на голові місце отруйного укусу.

На городах, луках, узліссях широко розповсюджений кріт європейський (Talpa europaea) кертина, а у деревно-чагарникових біотопах мешкає їжак білочеревий (Erinaceus concolor). Слід зазначити, що помилковим є уявлення багатьох людей про те, що кроти на грядках їдять коріння капусти чи помідорів, а їжаки, як часто зображується на картинках — яблука або гриби. Комахоїдні винищують величезну кількість шкідливих комах та їх личинок, мишоподібних гризунів тощо. На зиму у своєму кублі кріт запасає декілька сотень дощових черв’яків. Для приготування «живої» консерви, кожному з них він відкушує головну частину і замуровує у стінках нірки. Без головної частини, під дією слини та зниження температури, черв’яки не розповзаються і зберігаються свіжими тривалий час. Цікаво, що долоні на передніх кінцівках у крота вивернуті назовні, а за рахунок серпоподібної кістки з’являється виріст, який дещо подібний до «шостого пальця».

За даними О.А. Сологор (1973) у межах Преяславщини зареєстровано сім видів кажанів — представників ряду Рукокрилих (Chiroptera). Найпоширенішими серед них є вечірниця руда (Nyctalus noctula), кажан пізній (Eptesicus serotinus), нетопир- карлик (Pipistrellus pipistrellus), які зустрічаються по всій території в дуплах дерев, дахах старих будинків. Ми також, знаходили їх у скиртах соломи з поперечними отворами. У затишні темні куточки збираються від одного до сотні штук. Коли їх хтось турбує, вони «цикають» і одночасно скреготять зубами. Парування кажанів буває восени. Після тривалого латентного періоду, навесні народжуються малята. Самиця родить одного або двох малят, які міцно чіпляються на її нижньому боці. Годуючи дітей молоком, вона не перестає літати. Основною їжею кажанів є комарі, мошкара, мухи та інші комахи. Найбільше вони полюбляють хрущів. Якщо в саду ви помітили купку мертвих хрущів без черевця — це робота кажанів.

Ряд Хижих (Carnivora) Переяславщини нараховує дві родини: куницевих та собачих. У родині Куницевих (Mustelidae) представлені такі цінні хутрові звірі, як куниця лісова (Martesmartes), куниця кам’яна (Martes foina) білодушка, каміниця, тхір лісовий (Mustela putorius L.), горностай (Mustela erminea), ласка (Mustela nivalis) ласиця, норка європейська (Mustela lutreola), норка американська (Mustela vison), видра річкова (Lutra lutra), борсук (Meles meles L.) харсун. До родини Собачих (Canidae) належать лисиця (Vulpes vulpes) та вовк (Canis lupus). З Далекого Сходу у 1936 р. на територію Київської області був завезений новий хутровий звір — собака єнотовидний (Nyctereutes procyonoides). Поряд із збільшенням чисельності хутрових звірів, інтродукована тварина виявила себе як злісний ворог водоплавної дичини. Єнотовидний собака руйнує гнізда і поїдає пташенят водоплавних птахів.

Ряд Гризуни (Rodentia) є найчисельнішим серед ссавців Переяславщини. По берегах водойм зустрічаються полівка водяна (Arvicola terrestris) водяний пацюк та миша-крихітка (Micromys minutus). Серед мешканців полів і сільгоспугідь поширені: полівка звичайна (Microtus arvalis Pal.) житник та миша польова (Apodemus agrarius) підсніжник, руда миша. У чагарниках та лісах мешкають: миша жовтогорла (Apodemus flavicollis) миша лісова велика, миша лісова (Apodemus sylvaticus L.) миша лісова мала, полівка руда (Clethrionomysglareolus). Небажаними сусідами людей є пацюк сірий (Rattus norvegicus) криса та миша хатня (Mus musculus).

До нечисленних та рідкісних гризунів належать: полівка підземна або чагарникова (Microtus subterraneus), хом’як звичайний (Cricetus cricetus), мишівка степова (Sicista subtilis), сліпак звичайний (Spalax microphthalmus), тушканчик великий (Allactaga major), ховрах крапчастий (Spermophilus suslicus).

У листяних лісах можна зустріти білку (Sciurus vulgaris), вовчка сірого (Glis glis), якого в народі називають нічною білкою, вовчка лісового (Dryomys nitedula) та вовчка ліщинового (Muscardinus avellanarius). Підвищений інтерес для мисливців мають такі гризуни, як бобер pastor fiber), американська переселенка періоду 1944-1950 рр. — ондатра (Ondatra zibethicus) та представник ряду Зайцеподібних (Lagomorpha) — заєць сірий (Lepus europaeus) русак.

У нашому регіоні зустрічаються чотири види ряду Ратичних (Artiodactyla). Їх знають всі тому, що важко сплутати козулю (Capreolus capreolus) дику козу із свинею дикою (Sus scrofa) вепром, лосем (Alces alces), оленем благородним (Cervus elaphus) чи оленем плямистим (Cervus nippon).

1) Червона книга України:

✵ Кутора мала (Neomus anomalus), ряд Комахоїдні (Insectivora) — представлена двома підвидами з різним статусом ІІІ (рідкісні) та IV (невизначені) категорії. На Переяславщині ця тваринка була знайдена в першій половині ХХ ст. в заплаві р. Супой Яготинського р-ну. Після цього періоду, знахідки виду з нашого регіону відсутні. Загалом, для України мала кутора більш характерна для лівобережної частини.

✵ Вечірниця велетенська (Nyctalus lasiopterus), ряд Рукокрилі (Chiroptera) — III категорія (рідкісні). Надзвичайно рідкісний перелітний вид Переяславщини. Мешкає в високостовбурних листяних лісах та парках. Оселяється у дуплах невеликими групами, часто разом з іншими видами кажанів. Зустрічі цього виду в першій половині ХХ століття засвічені на околицях сіл Семенівка та Селичівка Баришівського р-ну. Занесена до Європейського Червоного Списку та Бернської конвенції (Додаток ІІ).

✵ Мишівка степова (Sicista subtilis), ряд Гризуни (Rodentia) - ІІІ категорія (рідкісні). Дуже рідкісний вид нашого регіону. Відрізняється від звичайних мишей дрібними розмірами і дуже довгим тонким хвостом. Уздовж спини, від носа до хвоста, іде чорна смужка. Населяє ділянки степів, узлісся, перелоги, березняки. Активна у присмерку та вночі. Занесена до Бернської конвенції (Додаток ІІ).

✵ Тушканчик великий (Allactaga major), ряд Гризуни (Rodentia) — ІІ категорія (вразливі). Дуже рідкісний вид Переяславщини. Поселення тушканчика відомі на піщаних погордованих ділянках Ржищівського військового полігону. Знайдений також на околицях м. Борисполя. Можливо, інші колонії виду існують в Переяслав-Хмельницькому та Баришівському р-нах. Зовні схожий на маленького кенгуру (стрибає на довгих задніх ногах) з довгим хвостом із китицею. Оселяється колоніально на сухих ділянках, пасовищах, околицях доріг. Живе в норах, що мають характерний овальний вхід і досить довгу (до 1 м) протоптану доріжку «розгін». Веде нічний спосіб життя. Їсть корені та клубні рослин. На зиму залягає у сплячку.

✵ Горностай (Mustela erminea), ряд Хижі звірі (Carnivora) - ІV категорія (невизначені). Нечисленний вид Переяславщини. Мешкає в різноманітних ландшафтах — річкових заплавах, заростях чагарників, узліссях, вирубках тощо. Зимою має біле хутро і зовнішньо дуже нагадує звичайну ласку, але має більший розмір і чорний кінчик хвоста. Саме через свій хвіст горностай є однією з найвідоміших в історії тварин. Білими хвостами із чорними кінчиками прикрашали свої пишні коміри монархи Європи, або носили цілі мантії з хутра горностая. Таке привілля дозволялася виключно королівським особам. До сих пір хвости горностая можна побачити на мантії королівни Великої Британії. Живиться тварина переважно мишовидними гризунами, чим приносить значну користь сільському господарству.

✵ Норка європейська (Mustela lutreola), ряд Хижі звірі (Carnivora) - ІІ категорія (вразливі). Дуже рідкісний вид нашого регіону. До 1980-х років ця тварина кілька разів візуально відмічалася на прилеглих островах Канівського водосховища. Але ці спостереження не можна вважати повністю достовірними, якщо звір не був спійманий і не були проведені краніологічні виміри. Норка європейська у природі дуже схожа на норку американську, яка була розселена в Росії в 1933-1959 рр. і зараз вже з’явилася в багатьох місцях України. Окрім цього, відомі випадки втечі американських норок з великих звіроферм, таких, яка розташована на околиці с. Веселинівка Баришівського р-ну. Норка американська є кормовим конкурентом для норки європейської. У місцях спільного перебування вони схрещуються, але потомства не має через резорбцію ембріонів. Окрім Червоної книги України, європейська норка занесена до ІІ Додатку Бернської конвенції.

✵ Видрара річкова (Lutra lutra), ряд Хижі звірі (Carnivora) - ІІ категорія (вразливі). Нечисленний, в окремих місцях звичайний вид Переяславщини. Більшу частину життя проводить у воді. Частіше зустрічається там, де її не турбує людина, наприклад, у прибережній частині Ржищівського полігону, островах Канівського водосховища. Годується переважно рибою, яку полюбляє з’їдати на підвищенні на березі. Ці тварини люблять кататися з гірок, де утворюють справжні «траси». Видри до сих пір потерпають від браконьєрів, тому потребують всілякої охорони. Вид також занесений до Європейського Червоного Списку та ІІ Додатку Бернської конвенції.

✵ Борсук (Meles meles), ряд Хижі звірі (Carnivora) - ІІ категорія (вразливі). Ця тварина є нечисленним видом нашого регіону. У Переяслав-Хмельницькому р-ні відмічений у районі Ржищівського полігону біля с.Дівички, на Зміїних валах, в околицях с. Велика Каратуль, у Білоозірському лісництві та в інших місцях. Тварина риє складні нори із численними входами, підземними ходами, жилими камерами та тупиками, які утворюють справжнє «борсуче містечко». Останнім часом чисельність борсука в Україні стала зростати, завдяки охоронним заходам.

2) Європейський Червоний Список

Окрім «червонокнижних» вечірниці велетенської і видри річкової, до Європейського Червоного Списку занесені наступні види Переяславщини:

✵ Вухань бурий або звичайний (Plecotus auritus), ряд Рукокрилі (Chiroptera). Рідкісний зимуючий вид Переяславщини. Відмічений у Бориспільському р-ні. Від інших наших кажанів відрізняється величезними вухами, які складаються в підвішеному стані. Вухань в історичні часи широко розселився разом із людиною і оселився в людських будівлях (на горищах, дахових покриттях тощо). Як і всі кажани, приносить значну користь людині, знищуючи шкідливих комах.

✵ Сліпак звичайний (Spalax microphtalmus), ряд Гризуни (Rodentia). На Переяславщині цей вид нечисленний. Населяє узлісся, цілинні землі, перелоги, лісосмуги, узбіччя доріг тощо. Веде підземний спосіб життя, у зв’язку із чим відсутні вушні раковини, а очі сховані під шкірою. На відміну від крота, копає землю масивними різцями, що сильно видаються зовні рота. Довжина тіла 200-260 мм. Земляні викиди сліпаків, як правило, значно більші за розміром, ніж у кротів, і розташовані щільніше один до одного. Харчовий раціон складають підземні частини багатьох, у т. ч. культурних рослин. Цікаво, що на правому березі Дніпра (в т.ч. в Канівському р-ні) вже зустрічається сліпак подільський. Достовірно відрізнити цих двох сліпаків можливо тільки в лабораторних умовах при вивченні краніологічних особливостей.

✵ Вовчок горішниковий (Muscardinus avellanarius), ряд Гризуни (Rodentia). Народні назви горіхогриз, лускулька. Нечисленний та рідкісний вид Переяславщини. Кущі ліщини, або лісових горіхів є найулюбленішими місцями мешкання виду. Взимку ця тваринка перебуває в дуплі або підземних гніздах, а літньої пори будує гнізда кулястої форми у вигляді пташиного гнізда з отвором близько 2 см для виходу.

✵ Вовк (Canis lupus ), ряд Хижі звірі (Carnivora). Досить рідкісний хижак нашого регіону. Останнім часом неодноразово зафіксований в урочищі Діброва Переяслав-Хмельницького р-ну. Чисельність вовка в Україні поступово зростає після 70-х років 20 ст. і зараз складає більше 2000 особин. Цей вид не охороняється в Україні, а знаходиться в переліку мисливських видів. Занесений до ІІ Додатку Бернської конвенції.

✵ Нічниця водяна (Myotis daubentoni), ряд Рукокрилі (Chiroptera). Нечисленний кажан Переяславщини, що відлітає на зимівлю. Зустрічається переважно в річкових долинах. Колонії та одиничні поселення виду були виявлені в кінці 1980-х рр. в на околицях сіл Циблі і Хоцьки Переяслав-Хмельницького р-ну, та Зміїних островах Канівського водосховища. Зовнішньо виглядає досить дрібним кажаном. Ловить здобич переважно біля водойм, літаючи над водою на висоті 5-20 см.

✵ Нетопир Натузіуса (Pipistrellus nathusii), ряд Рукокрилі (Chiroptera). У нашому регіоні нечисленний вид, що не залишається на зимівлю. Зафіксований у другій половині ХХ століття в Баришівському і Яготинському р-нах. Зовнішньо відрізняється від інших кажанів дуже дрібними розмірами. Дрібнішим за нього є тільки нетопир-карлик. Політ швидкий і рівний, без різких поворотів.

✵ Вечірниця руда, або дозірна (Nyctalus noctula), ряд Рукокрилі (Chiroptera). Звичайний вид Переяславщини, що відлітає на зимівлю. Відмічений у Переяслав-Хмельницькому, Баришівському, Яготинському р-нах. Це один із найбільших кажанів нашої фауни, який за великими розмірами легко відрізняється від інших летючих мишей. Населяє листяні та мішані ліси, старі парки — там, де є старі дуплисті дерева. Основні міграційні маршрути виду проходять вздовж Дніпра до Чорного моря в напрямку Балкан.

✵ Кажан пізній (Eptesicus serotinus), ряд Рукокрилі (Chiroptera). Звичайний зимуючий вид регіону, зафіксований в більшості районів Переяславщини. Місця мешкання тісно пов’язані з населеними пунктами, де оселяється і зимує на горищах, за обшивкою карнизів, між подвійними стінками тощо. Має досить великі розміри, темний верх і світле черево. Утворює колонії від кількох десятків до сотень особин. Політ повільний, рівний, без різких поворотів.

✵ Ховрах крапчастий (Spermophilus suslicus), ряд Гризуни (Rodentia). Дуже рідкісний вид Переяславщини. Достовірно відмічений на околицях с. Вороньків Бориспільського р-ну. Ще в середині ХХ століття був досить широко розповсюдженим на Лівобережжі, де поступово зник у зв’язку з повним розорюванням цілинних земель та масового знищення людиною як шкідника сільськогосподарських культур. Являє собою невелику тваринку з витягнутим тілом, короткими лапами і хвостом. Вушних раковин практично не видно, а очі великі і випуклі. Від інших ховрахів відрізняється добре помітними білими плямами на фоні сіро-каштанової спини. Оселяється на окраїнах доріг, вигонах, схилах балок тощо. Живе колоніями. На зиму впадає у сплячку. Є кандидатом до новго видання Червоної книги України.

✵ Хом’як звичайний (Cricetus cricetus), ряд Гризуни (Rodentia). Нечисленний гризун Переяславщини. В окремих місцях (околиці с. Веселинівка Баришівського р-ну) звичайний. У наш час, після розорювання цілинних земель, майже повністю перейшов на мешкання в агроландшафтах. Відносно дрібна (трохи більше пацюка) тваринка з коротким хвостом та строкатим забарвленням хутра з перевагою жовто-рудого кольору. На щоці має виразну світлу пляму. Для Середнього Придніпров’я характерні зустрічі повністю чорних особин — меланістів. Хом’яки знамениті своїми защічними мішками, у яких вони переносять зерно у свою зимову комору. Ще, цей гризун відомий своєю агресивністю і злісним характером. У випадку небезпеки він без вагань кидається на ворога (навіть на людину), грізно клацаючи гострими зубами. Укуси хом’яка є дуже болючими.

Акліматизація ссавців

✵ Собака єнотовидний (Nyctereutes procyonoides) усурійський єнот, мангуст, ряд Хижі (Carnivora), був вперше завезений на Київщину з Далекого Сходу в 1936 р. Тоді в Міжріченське мисливське господарство по річці Ірпінь було випущено 40 особин цих тварин. Пізніше єнотовидних собак розмножували на колгоспних звірофермах Димерського р-ну і випустили їх у природні умови в 1941 р. Протягом декількох років чисельність єнотів зростала і досягла рекордного показника— 700 штук у 1962 р. Основні місця поширення єнотів були у Києво-Святошинському, Обухівському, Переяслав-Хмельницькому, Кагарликському та інших р-нах у місцях, які прилягали до заплави Дніпра з густими заростями та болотами. Згодом єнотовидний собака був визнаний шкідливим, за схильність до поїдання водоплавних птахів та їх яєць. Його відстрілювали і знищували всіма можливими способами, а 1975 р. Їх чисельність на Київщині складала всього 70 особин. Зараз на Переяславщині цей вид є досить звичайним у водно-болотних та біля водних біотопах регіону.

✵ Сибірська козуля (Capreolus capreolus), ряд Ратичні (Artio- dactyla). Цей вид населяє Урал, Сибір, Північний Кавказ. Вперше в Україну сибірських козуль завезли в 1959 р., а на Київщину в Богуславський р-н (15 тварин) та Заліське заповідно-лісомисливське господарство (27 тварин) - у 60-х роках. У зв’язку з тим, що козулю випускали в угіддя, де мешкають козулі місцевої популяції, результати інтродукції невідомі. Варто ознайомитись із цікавою особливістю ембріогенезу козуль. Запліднення однієї групи самок відбувається в серпні-вересні. Запліднена яйцеклітина після перших етапів дроблення зупиняється в розвитку. Цей латентний період триває 4-4,5 місяців аж до грудня. У грудні решта самок також запліднюється, але затримок у розвитку ембріона немає. Обидві групи народжують малят у травні, але вагітність одних триває 9, а в інших— 5,5 місяців.

✵ Лань (Cervus dama), ряд Ратичні (Artiodactyla). Тварина із природнім ареалом у середземноморських країнах Південної Європи, Північно-Західної Африки і Малої Азії. У XVI ст. лань акліматизували в лісах Литви та Білорусі. На території України лань утримувалася в поміщицьких парках та лісах у XIX ст., а під час Великої Вітчизняної війни останні із цих тварин загинули у Львівській обл. На Київщину лані потрапили в 50-х роках. Їх завезли із заповідника «Асканія-Нова» і випустили 10 шт у Сухоліське мисливське господарство (1952 р.) і 10 шт у Голосіївські ліси (1959 р.). Згодом лані випускались із Київського зоопарку та інших місць, і в 1985 р. їх чисельність складала 77 особин. Останнім часом їх випускали в лісах біля сіл Циблі та Дівички, а у 2006 році 10 ланей було завезено в урочище Діброва неподалік м. Переяслава-Хмельницького.

✵ Олень плямистий (Cervus nippon), ряд Ратичні (Artiodactyla). Природній ареал цього оленя — Усурійський край, Китай, В’єтнам, Японія. На початку XX ст. плямистий олень був зникаючим видом. Основна причина зниження чисельності — знищення самців задля незакостенілих рогів (пантів), з яких виготовляли препарат «Пантокрін»,що характеризується збадьорюючою і відновлюючою дією. Цікаво знати, що раз на рік у квітні олені скидають роги. Нові роги ростуть дуже швидко, по 1,5-4 см щоденно. Вони м’які і покриті хутром протягом 120 днів. На Київщину плямистий олень завезений із заповідника «Асканія- Нова» в 1956 р. (20 шт. у Димерське мисливське господарство). Його поголів’я зросло за рахунок нових «ін’єкцій» із Далекого Сходу в Заліське, Димерське, Білоозерське Переяслав-Хмельницького р-ну та ін. На початок 70-х років у Київській області мешкало біля 250 плямистих оленів. Останнім часом їх випускали в лісах біля с. Циблі та Дівички а у 2006 році 10 оленів були завезені в урочище Діброва неподалік м. Переяслава-Хмельницького. Зареєстровані одиничні заходи виду на територію Канівського природного заповідника.

✵ Ондатра (Ondatra zibethica), ряд Гризуни (Rodentia). Цей напівводний гризун — представник фауни Північної Америки. У 1929 р. вперше в Україну завезли 36 ондатр із канадських популяцій. На Київщину ондатри потрапили після Великої Вітчизняної війни і добре прижились у водоймах. Так, у 1985 р. чисельність ондатр у Київській обл. досягла 3130 особин. Ондатри живляться різноманітною рослинною їжею і очищають від неї ставки, озера, ріки. Продуктивність водойм підвищується. Як об’єкт харчування лисиць, єнотовидних собак, видри, тхорів, ондатра сприяла зростанню їх чисельності. Її хутро користується попитом на внутрішньому і зовнішньому ринку.

✵ Бабак (Marmota bobak), ряд Гризуни (Rodentia). Ця тварина була кілька сотень років назад поширена на Київщині, потім зникла, а згодом робилися непоодинокі спроби відновлення їх чисельності. Про їх мешкання на Київщині писав ще Гійом Левассер де Боплан (Опис України, 1650 р.): «Там є дві річки - Сула і Супій, обидві вони впадають у Дніпр. Між тими ріками живуть маленькі тваринки, яких звати тутешньою мовою байба- ками...».Окрім інших сторін з біології цих тварин, Боплан наводить дивовижні сцени внутрішньопопуляційних стосунків байбаків: «Можна сказати, що між цими тваринами є невільники, бо ліниві тварини наказують тим невільникам лягати на спину і кладуть їм на живіт великий жмут сухого листя, який байбак тримає обома лапами... А потім інші байбаки тягнуть те звірятко за хвіст аж до входу в нору - листя перевозиться, ніби на санях. Звідси примушують їх розносити траву по норах. Я декілька разів бачив, як зручно вони це робили» (цит. за Крисаченко В.С., 1995 с. 265). Нині байбак поширений лише на крайньому сході України. На Київщині робилися неодноразові спроби відновлення байбаків. Упіслявоєнні роки байбака випускали декілька разів, але щоразу безрезультатно. Останньою спробою можна вважати випуск байбаків в урочищі Батура регіонального ландшафтного парку «Трахтемирівський» у 1999 р.