Фармакогнозія з основами біохімії рослин - Ковальов В. М. 2004
Спеціальна частина
Алкалоїди
Лікарські рослини та сировина, які містять глікоалкалоїди
ТРАВА ПАСЛЬОНУ ДОЛЬЧАСТОГО — HERBA SOLANI LACINIATI
Паслін дольчастий — Solаnum Іасіniatum Ait., род. пасльонові— Solanaceae
Паслен дольчатый; назва пов’язана з латин. solari — полегшувати; laciniatus, -um — дольчастий від Іасіnіа — частка, клапоть.
Рослина багаторічна трав’яниста, заввишки до 2-2,5 м. У культурі — однорічна. Стебло пряме, при основі — здерев’яніле, поодиноке. Гілочки зелені, з фіолетовою пігментацією у вузлах. Листки дуже різні за розмірами: нижні завдовжки до 35 см, черешкові, непарноперисторозсічені; ті, що знаходяться вище, поступово коротшають, спрощуються (бувають трійчасторозсічені), верхні — дрібні, цільні, ланцетовидні. Квітки зібрані по 3-17 в короткі щільні китиці. Чашечка п’ятилиста, зелена, віночок колесовидний, темно-фіолетовий. Плід — овальна соковита двогнізда ягода, діаметром 2-3 см.
Поширення. Батьківщина пасльону дольчастого — субтропічні райони Австралії та Нової Зеландії. Рослина культивується як однорічна в Молдові, Краснодарському краї та на півдні Казахстану.
Заготівля. Траву скошують косилками у фазі цвітіння два-три рази за літо, одночасно подрібнюючи; висушують на сонці. Розроблена «сокова» технологія отримання соласодину. Для цього із свіжої трави вичавлюють сік, який використовують у разі виробничої потреби. Рослина отруйна.
Хімічний склад сировини. Трава містить два близькі за будовою глікоалкалоїди стероїдної структури: соласонін та соламаргін (2 %). Агліконом обох сполук є соласодин. Максимальне накопичення алкалоїдів у листках відмічається у період цвітіння. Вдень вміст алкалоїдів більший, аніж ввечері та вночі.
Біологічна дія та застосування. З трави добувають сoласодин, який є субстанцією для напівсинтетичного одержання гормональних препаратів — прогестерону, кортизону. Кортизон одержують з кори надниркових залоз тварин, але ці сировинні запаси недостатні і коштовні, тому ведуться пошуки рослинних джерел стероїдної структури. Солацит (цитрат соласодину) використовується при ревматизмі, артритах, ендокардитах.
КОРЕНЕВИЩА З КОРЕНЯМИ ЧЕМЕРИЦІ — RHIZOMATA CUM RADICIBUS VERATRI
Чемериця Лобелієва — Veratrum lobehanum Beruh., род. мелантієві — Melantiaceae
Чемерица Лобеля - латинська назва рослини, можливо, походить від verus — правдивий та ater, atrum — чорний; видовий епітет lobelianus, -um — за ім’ям ботаніка М. Лобеля.
Рослина багаторічна, з товстим коротким, вертикальним кореневищем і численними жовто-бурими шнуроподібними коренями. На зламі кореневище і корені сірувато-білі. Стебло пряме, товсте, округле, заввишки від 70 до 150 см. Листки чергові, великі, широкоеліптичні, дугожилкові, поздовжньоскладчасті. Квітки зібрані у довгу верхівкову волоть. Вони непоказні, зеленкуваті, з простою шестироздільною оцвітиною. Є й інші види: чемериця біла — Veratrum album L., з білими квітками; чемериця чорна — Veratrum nigrum L., з темною оцвітиною.
Поширення. Зустрічається в європейській частині СНД, Сибіру і на Кавказі у вологих місцях, на луках і лісових галявинах по всій лісовій і лісостеповій смузі. Чемериця біла росте в Україні тільки у західних областях і на схилах Карпат.
Заготівля. Збирають звичайно восени. Кореневища з коренями викопують, обтрушують від землі, промивають водою, великі кореневища розрізають уздовж і сушать у сушарках окремо від іншої сировини. Пил сухої сировини подразнює слизові оболонки дихальних шляхів, тому працювати слід у марлевій пов’язці. Рослина отруйна.
Хімічний склад сировини. Усі частини рослини містять алкалоїди (корені — 2,4 %, кореневища — до 1,3, трава — до 0,55 %), головними є алкалоїди цевератрової групи, а також йєрвін, псевдойєрвін, рубійєрвін, ізорубійєрвін; супутні дубильні сполуки, смоли, сахара та ін.
Біологічна дія та застосування. Настойку та чемеричну воду використовують як зовнішній протипаразитарний засіб. У ветеринарії застосовують відвар сировини при гіподерматозі великої рогатої худоби.
За кордоном з чемериці зеленої — Veratrum viride виділяють алкалоїди, які у вигляді ефірів застосовують як гіпотензивний засіб. Висока токсичність перешкоджає впровадженню препаратів чемериці у медичну практику.
У гомеопатії використовуються висушені кореневища з коренями чемериці білої при захворюваннях, які супроводжуються блюванням, проносом та коллапсом, при важких дитячих диспепсіях; подібно до камфори — при послабленні серцевої діяльності. Висушені кореневища з корінням чемериці зеленої застосовуються при стенокардії, гіпертонічному кризі, сепсисі, початковій стадії гострого маститу.