Фармакогнозія з основами біохімії рослин - Ковальов В. М. 2004
Спеціальна частина
Глікозиди
Лікарські рослини та сировина, які містять сірчані сполуки неглікозидної природи
ЦИБУЛИНИ ЧАСНИКУ — BULB IALLII SAT IVI
Часник городній — Allium sativum L , род. цибулеві — Alhaceae
Чеснок, лук-чеснок; назва походить від allium — латинської назви часнику; латин. sativus, -а, -um — посівний.
Рослина багаторічна трав’яниста цибулинна, з прямим, безлистим стеблом. Цибулини яйцевидної форми, утворені з численних білих сидячих цибулинок, вміщених у загальну білу, сірувату або рожеву оболонку. При розтиранні з’являється характерний часниковий запах; смак гостро-пекучий. Листки прикореневі, лінійні, плескаті, виходять з цибулини і огортають своїми піхвами квіткове стебло. Квітки правильні, двостатеві, зібрані в зонтикоподібне суцвіття, оточене однолистим покривалом. Плід — коробочка.
Поширення. Первинний ареал — Середня Азія. В Україні часник культивують як овочеву культуру.
Заготівля. Викопують цибулини наприкінці літа, коли в’яне листя; його зрізають, а цибулини сушать у приміщенні з доброю вентиляцією, розклавши в один шар.
Хімічний склад сировини. Речовини, які містять сірку,— аліїн, метилаліїн, пропілаліїн, S-метилаліїн, біологічно активні аліцин, алілпропілсульфід та ін.; ефірна олія (до 0,4 %), в якій є аліцин, діалілсульфід (60 %), діалілтрисульфід (20 %) та ін.; фітостероли, вітаміни групи В, аскорбінова кислота, жирна олія.
Біологічна дія та застосування. Фітонцидна дія часнику зумовлена леткими сірковмісними сполуками. Бактерицидний та бактеріостатичний ефект проявляється по відношенню до стрептококів, стафілококів, бактерій тифу, холерного вібріону, вірусу грипу та ін. Часник має антитромбічну, гіпоглікемічну, гіполіпідемічну, гіпотензивну, потогінну, відхаркувальну та антибластомну дію. Настойку часнику застосовують при порушенні травлення; екстракт входить до складу жовчогінного препарату аллохол. Засоби профілактичної дії апікор, карінат, часникові перлини застосовуються при лікуванні атеросклерозу.
Свіжий часник і препарати з нього протипоказані при захворюваннях нирок.
У гомеопатії використовуються свіжі цибулини при грипі, захворюваннях очей, дихальних і травних органів, шкірних та жіночих хворобах.
ЦИБУЛИНИ ЦИБУЛІ — BULBIALLIIСЕРАЕ
Цибуля городня — Allium cepa L., род. цибулеві — Аllіасеае
Лук репчатый; латинська назва часнику allium, можливо, пов’язана з кельтським all — пекучий, або походить від латин. halare — пахнути; сера — латинська назва цибулі від кельтського сер чи cap — голова, що пов’язано з формою цибулі.
Рослина багаторічна. Цибулини приплюснуті, кулясті або яйцевидні, з перетинчастими суцільними жовтими, червонуватими або білими (залежно від сорту) зовнішніми і м’ясистими внутрішніми лусками. При розтиранні з’являється специфічний цибульний запах; смак гостро-пекучий. Стебло (квіткова стрілка) — безлисте, пряме, заввишки 30-80 см, трубчасте, при основі обгорнуте піхвами листків. Листки дворядні, трубчасті, гострі. Квітки правильні, двостатеві, зібрані в кулясте зонтикоподібне суцвіття, оточене покривалом. Плід — коробочка.
Поширення. В дикому стані цибуля невідома. Культивується як овочева культура.
Заготівля. Заготовляють цибулини наприкінці літа, коли в’яне надземна частина. Цибулини сушать у приміщенні з доброю вентиляцією, розкладаючи в один шар.
Хімічний склад сировини. Похідні аліїну — циклоаліїн, метилаліїн, пропілаліїн та ін.; ефірна олія (0,15 %), яка містить пропілмеркаптан (80-90 %) та інші сульфіди; містяться також вітаміни С, В1, каротиноїди; сахара (до 10 %), серед яких фруктоза, сахароза і мальтоза; в лушпинні — флавоноїди.
Біологічна дія та застосування. Спиртову витяжку з цибулі (алілчеп) застосовують при атонії кишечника і проносах. Настойку з цибулі призначають для зменшення агрегації тромбоцитів, посилення фібринолізу, а також як антисептичний засіб.
Свіжа цибуля протипоказана при захворюваннях шлунково-кишкового тракту. Не рекомендується споживати її у великих кількостях при серцево-судинних захворюваннях.
У гомеопатії використовуються свіжі цибулини при коклюші, кропив’янці, для лікування дітей, які хворіють на диспепсію, страждають від кольок, особливо з ріжучим болем.
Ціаноглікозиди
Ціаноглікозиди — це глікозиди, які у складі аглікону містять синильну кислоту. Як друга складова частина аглікону виступає альдегід або кетон. Наприклад, амігдалін при гідролізі розпадається на альдегід (бензальдегід) та синильну кислоту. В продуктах гідролізу лінамарину міститься ацетон і синильна кислота.
Ціаноглікозиди не завжди відщеглюють синильну кислоту. При їх лужному гідролізі утворюється гідроксикарбонова кислота і аміак:
Найбільш відомі такі ціаноглікозиди, як амігдалін (генціобіозид нітрилу D-мигдальної кислоти), пруназин (ß-глікозид нітрилу-D-мигдальної кислоти), лінамарин, самбунігрин D.
Властивості. Ціаноглікозиди — це білі кристалічні речовини без запаху з дуже гірким смаком. Розчиняються у гарячій воді, етанолі і не розчиняються в неполярних органічних розчинниках (хлороформ, дихлоретан та ін.). Розкладаються під дією специфічних ферментів, які накопичуються в певних органах. Наприклад, амігдалін гідролізується під дією специфічного ферментного комплексу емульсину. Спочатку амігдалаза відщеплює одну молекулу глюкози, утворюючи пруназин, від якого під дією іншого ензиму прунази відокремлюється друга молекула глюкози. Лінамарин розкладається під дією ферменту лінамарази.
Біогенез. Біосинтетичними попередниками ціаноглікозидів є амінокислоти валін, ізолейцин, фенілаланін, тирозин та ін. Через декарбоксилювання, дегідрування, гідроксилювання, з них утворюються гідроксинітрили (ціангідрини), які в подальшому глікозилюються:
Поширення. Ціаноглікозиди містяться більш як у 2000 родів з близько 110 родин. Та найчастіше зустрічаються у родинах Rosaceae, Fabaceae, Scrophulariaceae, Linaceae, Euphorbiaceae, Caprifoliaceae. Найбільше їх накопичується в підродині сливових родини розових, де вони локалізуються переважно в насінні.
Біологічна дія та застосування. Ціаноглікозиди виявляють седативну та знеболюючу дію. Їх застосування обмежується токсичністю продуктів гідролізу, в першу чергу синильної кислоти, яка утворює комплекс з цитохромоксидазою і тим самим блокує клітинне дихання. Кисень, який постачається артеріальною кров’ю, не засвоюється. Таку ж токсичну дію виявляють цианоглікозиди, але в значно меншій мірі. При отруєнні ціаноглікозидами спостерігаються головний біль, слабкість, нудота, блювання; слизові оболонки забарвлені у синій колір; смерть настає від припинення дихання на фоні гострої серцевої недостатності.