Фармакогнозія з основами біохімії рослин - Ковальов В. М. 2004

Спеціальна частина
Фенольні сполуки
Лікарські рослини та сировина, які містять похідні простих фенолів

ЛИСТЯ МУЧНИЦІ — FOLIA UVAE URSI,

ПАГОНИ МУЧНИЦІ — CORMI WAE URSI

Мучниця звичайна, син. ведмеже вухо — Arctostaphylos uva-ursi (L.) Spreng., род. вересові — Ericaceae

Толокнянка, медвежье ушко; назва походить від грецьк. arktos — ведмідь і staphyle — Виноградна китиця. Те ж латин. uva — виноградна китиця; ursi — родовий відмінок від ursus — ведмідь, тобто ведмежий виноград.

Рослина. Сланкий чагарник заввишки 30-50 см. Стебла лежачі, завдовжки 0,3-1(2) м, дуже розгалужені, з висхідними квітконосними гілочками. Листки довгасто- оберненояйцевидні, дрібні, завдовжки 1-2,2, завширшки 0,5-1,2 см, шкірясті, ламкі, цільнокраї, на верхівці заокруглені, іноді з невеликою виїмкою, короткочерешкові, з сітчастим жилкуванням; зверху — темно-зелені, з полиском, зісподу — світліші, матові, голі. Квітки двостатеві, рожеві, правильні, на коротких квітконіжках, у пониклих китицях на кінцях гілочок; віночок глечикоподібний, на верхівці з п’ятьма зубчиками. Плід — червона ягодоподібна куляста борошниста кістянка.

Поширення. Трапляється невеличкими острівками на Поліссі в соснових лісах, на сухих піщаних грунтах. Основні райони заготівлі — Білорусь, Литва, Росія.

Заготівля. Заготовляють сировину навесні, перед цвітінням або на його початку, і восени — від початку достигання плодів і до їх осипання. У період відцвітання починається приріст молодих пагонів і вміст арбутину стає мінімальним. Молоді листки при сушінні темніють і знижують якість сировини.

При заготівлі пагони відрубують спеціальними довгими ножами. Сушать під наметами або в сушарках при температурі до 50 °С. Висушену сировину обмолочують або залишають у вигляді пагонів.

Хімічний склад сировини. Основні діючі речовини — фенологлікозиди арбутин (8-12 %), метиларбутин, вільний гідрохінон, іноді арбутин утворює ефір з галовою кислотою. Нещодавно в листках мучниці ідентифіковано новий глікозид піцеозид.

Сировина містить фенолкарбонові кислоти: протокатехову, галову (6 %), флавоноїди (0,8-1,5 %) — кверцетин, кемпферол, мірицетин та їхні глікозиди; дубильні речовини (7-19 %)— галотанін, елаготанін; тритерпеноїди, похідні а-амірину — урсолову кислоту (0,4-0,75 %), уваол; іридоїди; вітамін С, каротиноїди.

Біологічна дія та застосування. Відвар застосовують як антисептичний, діуретичний, протизапальний засіб при пієлітах, циститах, уретритах. Входить до складу сечогінних зборів.

Фармакологічна дія сировини проявляється лише за умови лужної реакції сечі, оскільки в лужному середовищі відбувається гідроліз арбутину і метиларбутину до гідрохінону, який і зумовлює антибактеріальний та подразнюючий ефекти, внаслідок чого підвищується діурез. Дубильні речовини і продукти їх гідролізу посилюють протизапальну активність.

При надмірному і тривалому вживанні препарати мучниці можуть спричиняти подразнення нирок, викидень у вагітних.

У гомеопатії листя, зібране в період цвітіння, використовується при захворюваннях сечовивідних органів, а також кропив’янці без свербіння.

ЛИСТЯ БРУСНИЦІ — FOLIA VITIS IDAEAE

ПАГОНИ БРУСНИЦІ — CORMI VITIS IDAEAE

Брусниця — Vaccinum vitis- idaea L., род. вересові — Ericaceae Брусника; назва походить від латин. vaccinium — ягідний кущ; vitis idaea — ідський виноград (Ida — гора на о. Кріт).

Рослина. Вічнозелений кущик з довгим повзучим кореневищем. Стебло прямостояче, галузисте, заввишки 8-25 см Листки короткочерешкові, блискучі, із загнутими краями, шкірясті, еліптичні або оберненояйцевидні, на верхівці притуплені або маловиїмчасті, з цільними або легкозазубреними, загнутими донизу краями, завдовжки 7-30 мм, темно-зелені, зісподу — світло-зелені, з помітними темно-брунатними крапками (залозками). Квітки правильні, з біло-рожевим дзвоникуватим віночком, у верхівкових китицях. Цвіте у травні-червні, плоди достигають у липні-серпні. Плід — соковита, червона ягода.

Поширення. Росте на Поліссі, в Карпатах, зрідка — на півночі Лісостепу у хвойних та мішаних лісах. Розповсюджена в середній і північній зонах Європи, Сибіру, на Далекому Сході.

Заготівля. Заготовляють листя навесні, до появи бруньок або восени, після плодоношення. Листки обривають вручну при збиранні ягід, зрізають або обламують пагони. Сушать під наметом або в сушарках при температурі 35-40 °С.

Хімічний склад сировини. Основні діючі речовини — фенологлікозиди: арбутин (5-7 %), метиларбутин — (3 %), пірозид, кавоїларбутин та ін. Окрім цього сировина містить фенолкарбонові та оксикоричні кислоти — кавову, ферулову, хлорогенову й ізохлорогенову, о-пірокатехову; флавоноїди — (+)-катехін, (+)-галокатехін, кемпферол, мірицетин, гіперозид; дубильні речовини (20 %), іридоїди; тритерпеноїди — урсолову кислоту; вітамін С (до 32 мг%).

Застосування. Відвар застосовують як діуретичний та антисептичний засіб при сечокам’яній хворобі, пієліті, циститі. Замінник листя мучниці.

КОРЕНЕВИЩА Й КОРЕНІ РОДІОЛИ РОЖЕВОЇ — RHIZOMATA ЕТ RADICES RHODIOLAE ROSEAE

Родіола рожева — Rhodiola rosea L., род. товстолисті — Crassulaceae

Родиола розовая, золотой корень; назва походить від грецьк. rhodos — троянда; латин. roseus — рожевий.

Рослина багаторічна, сукулентна, дводомна, сизо-зелена, з дерев’янистим, товстим, багатоголовим бульбоподібним, зморшкуватим кореневищем, вкритим буруватими трикутними лусочками. Від кореневища відходять прямі корені завдовжки до 10, завширшки 2-5 см. Кореневища і корені зовні буруваті, слабкоблискучі або кольору старої позолоти. При обдиранні виявляється лимонно-жовтий шар пробки.

Має аромат, що нагадує трояндовий.

Стебла прямостоячі, прості, заввишки 10-35 см. Листки чергові, сидячі, м’ясисті, голі, видовженояйцевидні, загострені, з клиновидною основою, зубчасті. Квітки правильні, одностатеві, з чотири-, зрідка п’ятичленними квітковими колами у щитковидному багатоквітковому суцвітті. Плід — довгаста листянка.

Поширення. Росте в Карпатах по берегах гірських річок, на скелях. Промислові зарості знаходяться на Алтаї, на висоті 15002500 м над рівнем моря. Зустрічається також у полярно-арктичних районах Європи та Сибіру, на Тянь-Шані і Далекому Сході. Рослина культивується.

Заготівля. Корневища викопують у період від кінця цвітіння до завершення вегетації, обтрушують від землі, звільняють від стебел, миють, очищають від старої пробки і пров’ялюють на повітрі. Після цього ріжуть на шматки завдовжки 2-10 см і сушать у сушарках при температурі 50-60 °С. Не заготовляють сировину від молодих рослин з одним-двома стеблами.

Хімічний склад сировини. Основні діючі речовини — фенолоспирти і їхні глікозиди (до 1 %), серед яких переважає тирозол (n-гідроксифенілетанол) та його глюкозид — салідрозид (родіолозид).

Сировина містить також глікозиди коричного спирту — розавін, розарин, розин; флавоноїди — похідні гербацетину, трицину, кемпферолу; флаволігнан родіолін; монотерпени — розирідол та розирідин. Дубильні речовини, що гідролізуються, становлять 20 %; є ефірна олія (0,8-0,9 %). Родіола — це рослина-манганофіл, тобто накопичувач марганцю.

Біологічна дія та застосування. Рідкий екстракт родіоли, який містить не менше 0,5 % салідрозиду, застосовується як тонізуючий та адаптогенний засіб. Сировину використовують також у складі біологічно активних харчових добавок.

ТРАВА ФІАЛКИ — HERBA VIOLAE

Фіалка триколірна — Viola tricolor L., фіалка польова — Viola arvensis Murr., род. фіалкові — Violaceae

Фиалка трехцветная, фиалка полевая, иван-да-марья; viola — латинська назва запашних рослин з родини капустяних, можливо, зменшувальне від грецьк. іоn — фіалка; латин. arvensis — польовий; tricolor — триколірний.

Рослина. Фіалка триколірна — однорічна або дворічна трав’яниста рослина заввишки 10—45 см. Стебла прості або галузисті, злегка ребристі. Листки чергові, звичайно черешкові, прості, з двома перисторозсіченими або перистороздільними прилистками; нижні — широкояйцевидні, верхні — видовжені, по краю тупозубчасті або крупногородчасті, завдовжки до 6, завширшки до 2 см. Квітки пазушні, двостатеві, неправильні, зі строкатим п’ятипелюстковим віночком. Чашечки з п’яти зелених чашолистків, віночок з п’яти нерівних пелюсток, нижні крупніші за верхні, зі шпаркою при основі. Колір листків зелений, стебел — зелений або світло-зелений. У фіалки польової віночок жовтий, з блідішими верхніми пелюстками; у фіалки триколірної верхні пелюстки - синьо-фіолетові, бічні — світліші, з однією — трьома темними нектарними смужками; нижня пелюстка завжди жовта. Плід — одногнізда, видовжено-яйцевидна коробочка, яка закривається трьома стулками. Насіння дрібне, овальне, гладеньке, світло-брунатне.

Поширення. Зустрічається по всій Україні на сухих луках і узліссях, як бур’ян у посівах; росте на Кавказі, у Середній Азії, Сибіру та на Далекому Сході.

Заготівля. Кожний вид фіалки збирають окремо. Траву зрізають під час цвітіння на відстані 5 см від землі. Черговість заготівлі сировини два роки. Сушать швидко на повітрі у затінку.

Хімічний склад сировини. Трава містить саліцилову кислоту (0,1 %), флавоноїди (див. розділ «Флавоноїди»), ефірну олію, до складу якої входить метиловий ефір саліцилової кислоти, сапоніни (14 %), серед яких є урсолова кислота, каротиноїди, вітамін С.

Біологічна дія та застосування. Настій застосовують як відхаркувальний, діуретичний, потогінний, протизапальний засіб. Входить до складу грудних та сечогінних зборів.

У гомеопатії застосовують всю свіжу квітучу рослину фіалки триколірної при діатезі у немовлят, а також при захворюваннях шкіри і нічному нетриманні сечі.

ТРАВА ПІВОНІЇ НЕЗВИЧАЙНОЇ — HERBA PAEONIAE ANOMALAE

КОРЕНЕВИЩА І КОРЕНІ ПІВОНІЇ — RHIZOMATA ET RADICES PAEONIAE ANOMALAE

Півонія незвичайна, мар’їн корінь — Paeоnia anоmala L., род. півонієві — Paeoniaceae

Пион неправильный (п. уклоняющийся, марьин корень); рослину названо на честь Пеона — грецького бога лікування; латин. anomalus, -а — неправильний від грецьк. -an — ні та nomalos — правильний.

Рослина багаторічна трав’яниста заввишки 60-100 см. Кореневище коротке, багатоголове, темно-брунатне або жовтувато-буре, на зламі світло-жовте, зморшкувате, з відгалуженими веретено-подібнопотовщеними м’ясистими сидячими коренями, завдовжки 1-9, завтовшки 0,2-0,5 см. Стебло прямостояче, просте, борозенчасте або з великими ребрами, голе, буро-зелене, завдовжки до 35 см. Листки голі, черешкові, двічі або тричі перисторозсічені на вузькі ланцетні частки, чергові, дуже зморшкуваті, зверху темно- зелені, зісподу— світло-зелені. Квітки правильні, двостатеві, великі (діаметром 8-13 см), п’яти- або шестипелюсткові, поодинокі, на верхівці стебла; пелюстки інтенсивно-червоні, на верхівці вищерблені. Плід — багатолистянка.

Поширення. Поширена рослина у Східному і Західному Сибіру. Росте у лісах, на галявинах і узліссях. В Україні зустрічається в ботанічних садах і парках.

Заготівля. Підземні органи можна заготовляти протягом усього вегетаційного періоду, але доцільніше — водночас з травою — у період цвітіння рослини. Надземну частину відокремлюють від підземної. Кореневища і корені викопують, обтрушують від землі, миють і ріжуть. Сушать сировину на горищі або під наметами. Досушують у сушарках при температурі 45-60 °С.

Хімічний склад сировини. Кореневища і корені півонії містять глікозид саліцин, метилсаліцилат, саліцилову та бензойну кислоти, флавоноїди, дубильні речовини (8 %), сахара (10 %). До складу ефірної олії (1,6 %) входять монотерпеноїди: пеонол, пеонозид, пеонолід тощо. В листках знайдено до 0,3 % аскорбінової кислоти.

Біологічна дія та застосування. Настойку півонії застосовують як седативний засіб. Застосовують при неврастеніях з підвищеною збудливістю, безсонні, іпохондрії. Препарати півонії викликають деяке підвищення кислотності шлункового соку.

КОРА ВЕРБИ — CORTEX SALICIS

Верба гостролиста — Salix acutifоlia Willd., род. вербові — Salicaceae

Ива остролистая; salix — латинська назва рослини.

Рослина. Дводомне дерево або куш заввишки до 5 м. Кора завтовшки 1,5-3 мм, червонувата або жовта. Листки цільні, чергові, ланцетні, видовжено-загострені, голі, зверху — зелені, зісподу — сизуваті, завдовжки 6-15 см.

Квітки двостатеві, в сидячих товстих сріблястоволосистих сережках. Цвіте у березні-квітні, задовго до появи листя. Плід — коробочка.

Поширення. Зустрічається на всій північній півкулі, по берегах річок і водоймищ. Культивують як декоративну рослину.

Заготівля. Збирають кору в період руху соку з 3-4-річних гілок. Сушать на відкритому повітрі або в добре провітрюваних приміщеннях.

Хімічний склад сировини. Містить фенольні сполуки: пірокатехін, саліциловий спирт; n-кумарову, ферулову, саліцилову та інші кислоти; фенологлікозиди — саліцин (0,6 %), популін, салікортин, піцеїн; флавоноїди, катехіни, конденсовані дубильні речовини (до 12,5 %).

Біологічна дія та застосування. Відвар кори верби використовують для полоскань при стоматиті, гінгівіті, пародонтозі, запальних процесах у ротовій порожнині й горлі як протизапальний, анальгезуючий, антисептичний і в’яжучий засіб. З кори отримують лютеодін- стандарт і цинарозид (глюкопіранозид лютеоліна), які використовують у фармацевтичному аналізі.

Кора верби є складовою частиною біологічно активних харчових добавок.

ПЛОДИ МАЛИНИ - FRUCTUS RUBI ІDAEI

Малина — Rubus idaeus L, род. розові — Rosaceae

Малина; назва походить від rubus — латинської назви малини або ожини; від ruber — червоний; idaeus — від грецьк. idaios — ідський (за Плінієм, від гори їда на о. Кріт).

Рослина. Напівкущ, має річні вегетативні пагони і здерев’янілі дворічні стебла, що утворюють вкорочені квітконосні гілочки. Однорічні пагони трав’янисті, вкриті колючками; восени вони дерев’яніють, а наступного року зацвітають і дають плоди. Листки чергові, трійчасті або непарноперисті, по краю нерівнопилчасті, зверху — темно-зелені, зісподу — білоповстисті. Квітки двостатеві, п’ятипелюсткові, білі, у щитковидно-волосистому суцвітті і в пазушних малоквіткових китицях. Плід — складна червона або жовта соковита кістянка округлої або конусовидної форми, складається з великої кількості (30-60) окремих кістянок, що зрослися. Вони утворюють порожнистий конус з округлою верхівкою діаметром 7,5-12 мм. Всередині кістянки містять кісточку з ямчастою поверхнею. Плоди сизо-малинового, кісточки — темно-жовтого кольору; запах специфічний, приємний, смак кислувато-солодкий. Плоди достигають у липні.

Поширення. Дикоросла малина росте в усіх лісових районах і в північній частині Лісостепу в лісах, по чагарниках, на лісових заплавних луках.

Заготівля. Цілком стиглі плоди без квітконіжок і квітколожа збирають в суху погоду, складають в неглибокі кошики або цеберки, швидко транспортують до місця сушіння, розкладають тонким шаром, спочатку підв’ялюють на відкритому повітрі, потім досушують в сушарках при температурі 50-60 °С.

Хімічний склад сировини. Плоди містять вуглеводи: фруктозу, глюкозу, сахарозу (4-8 %), пектинові речовини і клітковину; органічні кислоти — яблучну, саліцилову, сорбінову, мурашину, винну та інші (усього понад 2 %); вітаміни С, В₁, В₂, каротин, РР; солі калію, заліза, міді; в їх складі є ефірна олія, бензальдегід, тритерпенові кислоти, флавоноїди (1,4 %): глікозиди кверцетину, антоціани; кумарини, дубильні речовини.

Біологічна дія та застосування. Настій сушених плодів вживають як потогінний і жарознижуючий засіб при застуді. Входить до складу потогінних зборів.

Свіжі плоди мають протисклеротичні властивості; сироп (Sirupus Rubi idaei) покращує смак та запах ліків. Знайшли широке застосування у харчовій промисловості і в біологічно активних харчових добавках.

ЛИСТЯ І КОШИКИ АРТИШОКУ — FOLIA ETANTHODIA CYNARAE

Артишок посівний — Cynara scólymus L., род. айстрові — Asteraceae

Артишок посевной Рослина багаторічна трав’яниста. Стебло прямостояче, гіллясте, сіро-зелене, заввишки 0,5-2 м. Листки перисторозсічені, іноді прості, зісподу опушені. Квітки сині або синьо-фіолетові, зібрані у великі, діаметром 6-8 см, кошики. Плід — сім’янка.

Поширення. Походить із Середземномор’я. В Україні вирощують як овочеву рослину на відкритому (у південних районах) і закритому (у північних районах) грунті.

Хімічний склад сировини. У листках знайдені фенолкарбонові кислоти: кавова, хлорогенова, неохлорогенова, 4-О-кавоїл-і-О-кавоїл-D-xiннa, а також цинарин (1,4-ди-О-кавоїл-D-хінна кислота), дубильні речовини. Флавоноїди представлені похідними лютеоліну.

Кошики містять білок (3 %), вуглеводи (10-15 %), аскорбінову кислоту, вітаміни В₁ і В₂, каротин, ізольовані сесквітерпенові лактони групи гвайянолідів: цинаропікрин і гросхейлін.

Біологічна дія та застосування. Комплекс цинарину, фенолокислот і флавоноїдів зумовлює антисклеротичну, жовчогінну, гепатопротекторну та сечогінну активність сировини і препарату хофітол.

Відварені суцвіття артишоку використовують в їжу.

КОРЕНЕВИЩА ДРІОПТЕРИСУ ЧОЛОВІЧОГО — RHIZOMATA FILICIS MARIS

Дріоптерис чоловічий (чоловіча папороть, щитник чоловічий) — Dryópteris filix-mas (L.) Schott., род. щитникові (аспідієві) — Dryopteridaceae (Aspidiaceae)

Щито вник мужской, мужской папоротник; назва походить від транслітерації грецької назви цієї рослини; грецьк. drys — дуб, pteris — папороть; латин, filix — папороть, mas — чоловік.

Рослина. Багаторічна папороть з коротким, товстим горизонтальним або косим циліндричним кореневищем, густо вкритим залишками черешків, розташованих черепицеподібно; черешки товсті, еластичні, густо вкриті великими ланцетними бурими лусочками. Листки короткочерешкові, завдовжки 1 м, завширшки 20-25 см, біля кореневища зібрані в лійковидний пучок; пластинки листків двоперисті, довгасто-овальні; сегменти другого порядку косозубчасті. Зісподу несуть бурі сороси, розміщені у два ряди з боків середньої жилки і закриті нирковидними покривальцями, у центрі вдавленими; під ними знаходяться овальні спорангії, які містять спори. Спори у червні-липні проростають і дають статеве покоління — гаметофіт у вигляді дрібного пластинчастого, зеленого серцевидного заростка, на якому утворюється архегоній і антеридій. Після запліднення з яйцеклітини ар- хегонія виростає безстатеве покоління — спорофіт.

Поширення. Росте в лісовій зоні європейської частини СНД, в гірськолісовому поясі Кавказу і Центральній Азії.

Заготівля. Кореневища викопують рано навесні або восени, обтрушують від землі, розрізають уздовж та впоперек і сушать на горищі або в сушарках при температурі не вище 40 °С. Рослина отруйна! Треба дотримуватися правил безпеки.

Хімічний склад сировини. Основні діючі речовини — фенольні сполуки, які є мономерними, димерними і тримерними похідними флороглюцину різного ступеня складності: аспідинол, альбаспідин, філіксова кислота тощо Сума флороглюцйдів називається «сирий філіцин».

Філіксова кислота

Крім цього сировина містить дубильні речовини (7-8 %), тритерпеноїди, вітаміни групи В, вищі аліфатичні спирти, вищі жирні кислоти та їхні ефіри.