БІОХІМІЯ - Підручник - Остапченко Л. І. - 2012

Розділ 1. БУДОВА Й РЕАКЦІЙНА ЗДАТНІСТЬ БІООРГАНІЧНИХ СПОЛУК

Вивчення хімії природних речовин сягає глибокої давнини. Жива природа як джерело корисних речовин цікавила людину задовго до нашої ери. В Єгипті, Китаї, Індії, Греції, Скіфії (територія України) уже тоді вміли виділяти з рослинної та тваринної сировини барвники, екстракти й виготовляти настої. Так, близько 2000 р. до н. е. в Єгипті використовували листя рослини індигофери (Indigofera heguminosae) для виділення природного барвника індиго (установлення будови й синтез належать А. Байєру, 1883 р.), а з коріння марени (Rubia tinctonum) - аліазарин (у 1869 р. віднесений до глікозидів і синтезований К. Гребе і К. Ліберманом). На території стародавньої Фінікії (XV-XIV ст. до н. е.) знайдено залишки майстерень, де з молюсків виділяли античний пурпур.

З XVIII ст. почала розвиватися хімія природних речовин. У 1782-1783 рр. шведський хімік К. Шеєле провів перший органічний синтез, отримавши синильну кислоту, а в 1775-1785 рр. виділив із сечі сечову кислоту, із фруктових соків і кислого молока - щавлеву, молочну, лимонну й винну кислоти. Сорока роками пізніше Ф. Веллер уперше синтезував із неорганічних речовин щавлеву кислоту (1824) і сечовину (1828), ставши родоначальником синтезу органічних речовин із неорганічних. У 1788-1783 рр. Т. Ловіц виділив у кристалічному вигляді глюкозу. Початок ХІХ ст. характеризується інтенсифікацією вивчення природних речовин: Ф. Сертюрнер виділив морфін із опіуму (1806), Л. Воклен і П. Робіке (1806) отримали першу амінокислоту аспарагін із соку спаржі, М. Шеврель відкрив холестерол Повний синтез моносахаридів (правильні формули яких запропонували Р. Фіттіг та А. Байєр у 1868-1870 рр.) був проведений Е. Фішером наприкінці XIX ст. Дослідження П. Ерліха 1891 р. й пізніші метиленового синього та його аналогів стали початком сучасної хіміотерапії.

У 1856 р. було отримано фуксин (Я. Натансон) і запропоновано реактив для кількісного визначення азоту сечовини після її ферментативного гідролізу - реактив Неслера. У 1906 р. перший фермент у кристалічному вигляді - оксидазу - виділив А. Розенфельд, а П. Карнот і К. Дефлападче відкрили еритропоетин - пептидний гормон, що регулює кровотворення. У 1909 р. П. Ерліх отримав перший препарат проти збудника сифілісу - сальварсан. У 1935 р. Г. Домагк установив антимікробну активність проктозилу, який в організмі перетворюється на активний сульфаніламід; серед його аналогів уже відомо понад 50 000 речовин, у тому числі сульфадимезин, альбуцид, фталазол тощо.

Розвиток досліджень із хімії природних речовин датується серединою минулого століття. Це стосується вивчення алкалоїдів, терпенів, вітамінів. Пізніше - стероїди, ростові речовини, антибіотики, простогландини тощо. Інтенсифікується й синтез аналогів природних біологічно активних речовин (БАР), які широко використовуються в медицині та сільському господарстві. Розширюється дослідження вуглеводів, білків і нуклеїнових кислот, а також ліпідів як основних компонентів мембран.