Біогеографія - Регіональний аспект - Марисова І.В. - 2005

Глава 3. Характеристика біофілотичних царств суші

3.3. Неотропічне царство

3.3.5.Географічний генезис

Логічним висновком з даних геології, згідно з якими Південна Америка разом з Африкою та Австралією ще в мезозої входила до складу єдиної південної суші, є припущення, що біофілота Неотропічного царства зберегла у своєму складі релікти Гондвани. І справді, тут є чимало тварин, що зустрічаються на всіх трьох материках або спільних для Південної Америки та Австралії чи Південної Америки та Африки з Мадагаскаром. До цього найдавнішого - першого - шару належать такі автохтони, як ігуани, удави, галаксієві та цихлідовіриби, страуси нанду і сонячні чаплі, сумчасті, щілинозуби, восьмизубі гризуни.

Другий, давніший, шар складають тварини, які могли проникнути в палеоцені з Неарктики, а після втрати зв'язку з нею, протягом тривалого часу (олігоцен-міоцен) утворювали надзвичайно самобутню фауну Неотропічного царства. Палеоценовий зв'язок, безперечно, дав Південній Америці сумчастих щурів, ендемічних копитних, що потім зникли, і неповнозубих. Мабуть і південноамериканські мавпи зобов'язані своїм походженням палеоценовому зв'язку, під час якого у Південну Америку проникли з Неарктики лемури, від яких і розвинулись у процесі еволюції мавпи.

Третій шар складають пліоценові неарктичні імігранти (тапіри, лами, кішки, собаки, єноти, ведмеді тощо), які заселяли Південну Америку після утворення Панамського перешийку.

Аналіз географічного генезису біофілоти Неотропічного царства виявив дуже цікавий момент: наявність одних компонентів (удави, щілинозуби, присосконогі, гризуни, сирени тощо) вказують на зв'язок Південної Америки тільки з Африкою і Мадагаскаром, інших (наприклад, сумчасті) - тільки з Австралією.

Пояснення цьому дає припущення геологів, що в еоцені лише південна частина материка Південна Америка, яка являла собою острів Архіплату, сполучалася через Антарктиду з Австралією,

тому австралійські зв'язки і до цього часу найяскравіше виявлені у Південно-Бразильській області. Одночасно північна частина південноамериканського материка, яка також була островом (або архіпелагом) Архамазонією, відокремленим від Архіплати широкою протокою, сполучалась з Африкою, завдяки чому й досі африканські зв'язки найбільше виявлені в Амазонській, Гвіанській і Карибській областях.

Отже, Південна Америка являє собою материк, який утворився з окремих великих островів, що добре пояснює деякі виразно острівні риси фауни Неотропічного царства, наприклад бідність на копитних.

Біофілота Антільської острівної області за своєю самобутністю й давністю приблизно так само співвідноситься з материковими областями Неотропічного царства, як біофілота Мадагаскарського царства (див. далі) з Ефіопікою. Для обох острівних регіонів характерна, наприклад, відсутність отруйних змій, тип яких, очевидно, ще не встиг виробитися на час відокремлення їх від материків.

Не є остаточно вирішеним питання про формування біофіло- ти Галапагоських островів. Більшість біогеографів вважають ці острови океанічними, заселеними шляхом випадкових занесень вітром і течіями, що, звичайно, цілком правильно щодо більшості елементів їхнього біоугруповання. Однак важко з цієї позиції пояснити появу на таких віддалених островах колосальних сухопутних слонових черепах, змій і настільки численних молюсків (46 видів і майже всі ендемічні). Тому деякі біогеографи схильні вважати Галапагоськии архіпелаг залишком затонулої суші, колись сполученої з Південною і Центральною Америкою.