Біогеографія - Регіональний аспект - Марисова І.В. - 2005

Глава 2. Характеристика основних кліматично обумовлених груп наземних екосистем та їх біоценозів (біомів)

ЕКВАТОРІАЛЬНО-ТРОПІЧНИЙ ПОЯС

2.2. Сезонні тропічні ліси

2.2.3.Рослинність

Вічнозелені сезонні тропічні ліси. Це найбільш сухий тип тропічно-екваторіальних дощових лісів. їх загальною характерною рисою є те, що вони можуть існувати в умовах сезонної посухи при тривалості посушливого періоду до п'яти місяців, але при кількості опадів понад 1800-2000 мм на рік і щомісячній нормі в посушливий період не більше 100 мм, але не менше 50 мм.

За таких умов вологи в ґрунті вистачає на весь сухий період, тому дерева залишаються зеленими упродовж усього року. Цей ліс нижчий і не такий різноманітний, як дощовий. Трав'янистий ярус без злаків, представлений переважно папоротями і дводольними.

Такі ліси досить поширені в північній частині Південної Америки, на о. Тринідад, у Західній Африці (Нігерія), Південній Азії (М'янма), на Філіппінських та Зондських островах, на о. Нова Гвінея, де розміщуються серед ділянок дощового тропічного лісу або близько його меж.

Напіввічнозелені (напівлистопадні) тропічні ліси.

Такі ліси розвиваються в районах із вологим кліматом (річна сума опадів 1500-2500 мм), але там, де опади бувають нерівномірно протягом року. Сухий сезон триває не менше 4-5 місяців. Кожного посушливого місяця випадає не більше 100 мм, але не менше 25 мм опадів.

У цих лісах можна виділити досить чітко два деревних яруси:

- перший (основний) має висоту 6-14 м, крони дерев цього ярусу утворюють суцільний покрив;

- другий ярус створюють поодинокі дерева-емердженти, які піднімаються над пологом основного ярусу і досягають висоти 20-26 м, іноді 33-37 м (тикові ліси).

Крім того, у таких лісах чимало між'ярусних рослин (ліан, епіфітів).

Листопадні дерева складають приблизно 1/3 всіх видів; їх більше у верхніх частинах основного яруса. За розмірами листків переважають мезофільні породи.

У вологий період року цей ліс суттєво не відрізняється від вічнозеленого. У кінці сухого періоду багато дерев цвіте, у той же час на землі дуже багато сухого опалого листя. Епіфіти знаходяться в цей період у стані спокою.

Чагарниковий ярус (2,5-3 м) дуже густий, багатий за видовим складом і утворений частково вічнозеленими, частково листопадними породами.

Надґрунтовий ярус не виявлений. Іноді серед опалого листя ростуть нечисленні папороті, деякі геофіти (з амарилісових).

Ці ліси дуже поширені: вони є в центральній частиш басейну Амазонки, у районі Карибського моря, в Індії, Шрі-Ланці, Таїланді, М'янмі, на п-ові Малакка, Зондських островах, Філіппінах, на о. Нова Гвінея, де охоплюють по периферії вологі дощові тропічні ліси. В Австралії вони займають обмежені площі. В Африці вони є у Гвінеї.

Листопадні (дощозелені) тропічні ліси. Річна сума опадів в області листопадних тропічних лісів дуже мінлива і становить у різних регіонах від 800 до 2500 мм і більше. Але повсюди чітко виділяються два сезони - сухий і вологий. Тривалість сухого періоду 4-6 місяців. Щомісячна норма опадів у цей період значно менша від 100 мм, із них два місяці - навіть менша від 25 мм.

На відміну від попередніх ці ліси мають не суцільний полог; ступінь зімкненості його крон лише 0,6-0,8. У цих лісах є також вічнозелені дерева, але їх значно менше, ніж у листопадних.

Важлива ознака листопадних лісів - значна кількість дерев зі складними, часто перистими листками, спостерігається тенденція до мікрофільності (дрібнолистість), що забезпечує зниження транспірації. Дерева, як правило, кострубаті, невисокі. Висота нижнього яруса 9-12 м, емердженти можуть досягати 40 м (тик). Дошкоподібні корені в дерев не розвиваються. Звичайними є дерева, яких немає в дощовому вічнозеленому лісі: пальми, хвойні. У надґрунтовому ярусі є злаки, дводольні та інші трав'янисті рослини.

Ці ліси поширені в тропіках Америки, Африки, Азії, меншою мірою - в Австралії, де, однак, переважає саванове рідколісся. Листопадні ліси є основними на п-ові Індостан та в Індокитаї; зустрічаються на о. Шрі-Ланка, на Філіппінах, Зондських островах, на деяких островах Океанії (Фіджі, Соломонові, Нові Гебриди, Нова Гвінея).

Виділяють вологі й сухі тропічні листопадні ліси.

Вологі листопадні ліси значно поширені в Африці (Замбії, Анголі, Мозамбіку, а на північ від Заїру - окремими ділянками посеред саван). У цих лісах домінують брахістегія, ізоберлінія (іноді вона утворює монодомінантні угруповання), гульбернардія. Звичайні також акації, альбіції. Листопадні ліси в басейні Конго мають такі фонові види, як кайя, триплохітон.

В Азії та Океанії листопадні ліси найбільш різноманітні. Як правило, це зімкнутий високий (до 30-36 м і більше) ліс, де домінують листопадні дерева, які скидають листя на дуже короткий строк. Є й вічнозелені породи, але їх небагато. Характерним є підлісок з бамбука. Багато дерев'янистих ліан.

Для малайзійських вологих листопадних лісів характерні акації, альбіції, бутея, цезальпінія, борасоведерево.

На Новій Гвінеї, Малих Зондських островах у таких лісах зустрічаються також австралійські елементи: евкаліпти (з міртових), банксія та гревілея (з протейних), казуарини.

Сухі листопадні ліси ростуть в Індокитаї, Індонезії, Східній Африці, Північній Гвінеї, Південній Америці. До цих лісів

належить так званий тиковий сухий ліс, де домінує листопадний тик (рід Тектона з вербенових). У підліску є й листопадні (акації, альбіції), і вічнозелені (бутея, шлейхера). Обов'язковим елементом є бамбук.

Цікавим варіантом сухого листопадного лісу є садовий ліс, який характеризується домінуванням листопадного салу (або шорея - з диптерокарпових), на частку якого припадає 90% усіх дерев. Це високе дерево (до 40 м). Крім того, у цьому лісі ростуть й інші листопадні дерева: терміналія, стеркуліята інші.

У М’янмі сухі листопадні ліси надзвичайно різноманітні:

а) індаінг (ліс з іну - з диптерокарпових) - сухий і сонячний ліс, середня висота дерев 8-24 м; стовбури дерев покручені, з непропорційно товстими гілками;

б) те (домінує дерево те - діоспірос);

в) ша-дахат (домінує акація — ша);

г) тпхан-дахат з кострубатих дерев: тхан (рід Терміналія) і (laxam (рід Тектона);

д) у найбільш сухих місцях - колючий чагарник ша (з акації - ша).

У Східній Африці, Північній Гвінеї поширені своєрідні сухі листопадні ліси міомбо з переважанням таких бобових, як ізоберлінія і брахістегія висотою до 9 м (інколи до 20 м). На південь від вологого тропічного лісу, тобто в північній частині Південно- західної Африки, зустрічається інший ліс - мопане, де домінує низькоросле дерево мопане (рід Колофоспермум), але ростуть й інші (акації, альбіції, коміфора, або бальзамове дерево).

У Північно-Східній Бразилії поширений найбільш сухий варіант листопадного лісу - так званий «білий ліс», або каатинга. Кількість опадів тут 500-1500 мм на рік. Сухий період триває до 3/4 року - іноді з квітня по серпень зовсім не буває дощу. Але звичайно є два дощових періоди — довгий (жовтень-грудень) і короткий (травень-червень) та два сухих періоди - січень- квітень і липень-вересень.

Серед дерев тут численні пляшкові дерева з родини бомбаксових: хорізія (аналог баобаба), каванілезія, сейба. Є чагарники - мімозові та цезальпінієві. Серед дерев і чагарників багато колючих і сукулентних форм, чимало стовпчастих кактусів (рід Цереум) і деревоподібних молочаїв. Є також опунції, карликові пальми, акації. Але зовсім відсутні злаки, чим це угруповання відрізняється від саван (хоча деякі автори відносять каатингу до саван).

Близьке до каатинги угруповання є в Гран-Чако (Південна Америка). Тут найбільш типовим деревом є кебрачо («зламай сокиру») з дуже твердою деревиною. У центрі рівнини панує рідколісся з низьких покручених альгарробо. По берегах річок росте чаньяр. Є й пляшкові дерева - хорізія.

Аналогічні біоценози зустрічаються також у Центральній Америці, на Антильських островах, на півдні Мексики.