БОТАНІКА 3 ОСНОВАМИ ГІДРОБОТАНІКИ - 2010
9. ЛИШАЙНИКИ
Відділ налічує 18-20 тис. видів. Лишайники - це складний організм на основі симбіозу гриба і водорості, які у процесі еволюції пристосувалися до тісного співжиття і утворили якісно новий організм, відмінний від своїх компонентів. Гриби, які входять до складу лишайників, відносяться до сумчастих, рідше - до базидіальних.
Водорості належать до відділів синьозелених або зелених. Кожен вид лишайника включає певний вид гриба і водорості.
Рис. 9.1. Будова лишайника Сіайопіа
Гигеаіа: клітини водорості (кулясті), охоплені гіфами гриба
Подвійна природа лишайників встановлена Фамінциним і Бара-нецьким у 1867 р. У 1936 р. Генкель і Южакова виявили третій компонент лишайника - бактерії, які здатні засвоювати вільний азот з повітря. Усі компоненти тісно пов’язані розвитком і обміном речовин. Гриб може формувати гаусторії (присоски), якими він занурюється у клітини водоростей і поглинає їх вміст. Дослідженнями встановлено, що це своєрідний паразитизм гриба на водорості. Але гіфи гриба також захищають клітини водоростей від висихання і механічних ушкоджень, постачають їм воду і мінеральні речовини. При штучному розділенні водорість здатна жити, гриб найчастіше гине.
Фотосинтез і накопичення органічної речовини у лишайників іде дуже повільно: у коркових - приріст за один рік - 1-8 мм, у листу-ватих і кущевидних - 1-35 мм.
За будовою слані лишайники поділяються на три групи (рис. 9.2). Накипні - у вигляді накипу або шкірки, що дуже щільно приростає до субстрату, до кори, каменю, і, нерідко, вростає у нього. Листуваті - у вигляді дихотомічно надрізаних лопастей, що слабко прикріплені до субстрату. Кущевидні, або кущисті, - у вигляді галузистих стебел, що слабко прикріплюються до субстрату.
Рис. 9.2. Будова лишайників: 1 - накипний (лобарія легенева - Lobaria pulmonaria), 2 - лнстуватнй (пельтигера собача - Peltigera canina), 3 - кущевидний (кладонія оленяча, «оленячий мох» - Qadoшa rangiferina)
Розмножуються лишайники переважно вегетативно: шматками талому або спеціальними органами - соредіями або ізидіями. Соре-дії утворюються всередині талому і складаються з кількох клітин водоростей, обплетених гіфами гриба. Через розрив у таломі вони випадають назовні і розносяться вітром. Ізидії теж містять кілька клітин водорості, обплетені грибом, але утворюються як вирости на поверхні талому. Кожен із компонентів здатний розмножуватися самостійно. Гриб - спорами, які проростають у міцелій. Але лишайник утворюється лише тоді, коли відновлений міцелій гриба «зустріне» на своєму шляху відповідну водорість, яка розмножується поділом клітин.
Лишайники поділяють на три нерівноцінні групи: 1 - клас сумчасті лишайники (Ascolichenes), утворені сумчастими грибами; 2 -клас базидіальні лишайники (Basidiolichenes), утворені базидіальними грибами; 3 - штучна група «недовершених лишайників» (Ьісйепе8 ітреПесй), у яких плодові тіла зі спорами не виявлені, тому їх місце в системі лишайників поки залишається невідомим.
За характером водного режиму лишайники відносяться до пойкі-логідричних рослин, що не мають спеціальних органів для поглинання і віддачі води і практично позбавлені фізіологічного контролю над цими процесами. Вода поглинається всією поверхнею слані і утримується в капілярах між гіфами і клітинами водоростей, а також розбухаючими оболонками деяких гіф; у слизистих лишайників значна кількість води утримується слизом. Здатність лишайників активно поглинати водяну пару не тільки із насиченої, але і з не насиченої вологою атмосфери — значна екологічна перевага лишайників перед іншими рослинами. Разом з водою поглинаються розчинені в ній неорганічні і органічні поживні речовини. Лишайники можуть переносити сильніше у порівнянні з іншими рослинами зневоднення протягом тривалих періодів.
Лишайники пристосувалися до життя у екстремальних умовах, де жоден з компонентів окремо жити не може. Тому лишайники першими заселяють незаселені простори (скелі, кору дерев тощо).
Значення лишайників. Лишайники широко розповсюджені у тундрі, лісотундрі, де служать основним кормом для північного оленя (різні види кладонії, які називають ягелем, або оленячим мохом).
Лишайники не витримують затінення і потребують чистого повітря для розвитку, тому використовуються як біоіндикатори забруднення. Поселяються на найбідніших ресурсами місцях.
Лишайники використовують як барвники, із них виготовляють лакмус, фіксатори для парфумерних виробів, антибіотики. Деякі з них придатні для використання в їжу.
Контрольні запитання та завдання
1. Описати особливості будови і розмноження лишайників.
2. У чому полягають особливості поширення лишайників?