БОТАНІКА З ОСНОВАМИ ГІДРОБОТАНІКИ (ВОДНІ РОСЛИНИ УКРАЇНИ) - Б.Є. Якубенко - 2011

Х. НАСІННІ РОСЛИНИ

Родина Лотосові (Nelumbonaceae)

Багаторічні водні трави з розгалуженим кореневищем. Листки трьох типів: підводні - лускоподібні, плаваючі - великі, округлі плескаті, щитоподібні, верхівки вкриті восковою поволокою, на прямих черешках, розміщені на поверхні води та надводні - такі ж, як і попередні, лише дещо відігнуті та розміщені над поверхнею води. Зверху листка крім воскової поволоки надзвичайно виражені кутинізовані горбочки, утворені виростами на епідермальних клітинах. У тканинах листків лотоса є великі повітроносні порожнини, які запобігають надмірному зволоженню рослини. Продихи на листках лотоса розміщуються тільки з верхнього боку, глибоко занурені в горбочкувату тканину епідермісу.

Квітки поодинокі, мають слабкий, але надзвичайно приємний запах. Вони високо підняті, як і листки, над водою на прямих довгих квітконіжках, які, як і листкові черешки, покриті шилоподібними виростами. Квітки лотоса характеризуються позитивним геліотропізмом, тобто завжди повернені до сонця. Дещо нижче від місця прикріплення квітки є так звана зона реагування, в якій квітка змінює своє положення. Чашолистків - два. Пелюсток - багато (22—30), розміщуються спірально і не повністю чітко відмежовані від чашолистиків. Численні тичинки - спіральні; вони крупні, з двома довгими пиляками, з великими м’ясистим в’язальцем, яке продовжується вище пиляків і частіше загнуте всередину квітки.

Пилкове зерно триборозенчасте, зі своєрідною поверхнею. Гінецей занурений у розросле квітколоже, яке має оберненоконічну форму. Окремі бочкоподібні за формою плодолистки розміщуються спірально або майже кільчасто і мають сидячу блюдцеподібну приймочку. Дозріваючи, плодолистики утворюють однонасінні горішки з темним надзвичайно міцним дерев’янистим оплоднем і дихальним отвором поблизу маточки. Зародок лотоса крупний, з масивними, м’ясистими безбарвними сім’ядолями і брунькою з двома першими темно-зеленими листками. Запасні поживні речовини насінини містяться у сім’ядолях, слаборозвинутий ендосперм цілком витрачається на ранніх стадіях розвитку зародка, і вся доросла насінина заповнена зародком.

Насіння зберігає схожість упродовж багатьох років. Відомий випадок, коли горішки лотоса, які пролежали не менше тисячі років в погребальних торф’яниках Північного Китаю, після відповідної обробки їхньої шкірки проросли і дали квітуючі рослини.

Монотипна родина, представлена одним родом з двома видами, які зростають у водоймах з прогрітою водою (не нижче 20° С) у південних районах Азії, Австралії, Америки, надзвичайно рідко в Європі (дельта Волги). В Україні зростає тільки один вид.

Лотос горіхоносний або лотос Комарова (Nelumbium nucifera Gaertn.). Багаторічна рослина, заввишки до 1 м, з вкороченим стеблом (рис. 106). Кореневище плагіотропне, вузлувате, видовжене. Повітряні листки великі, щитоподібні, майже округлі, діаметром до 50 см, на довгих прямостоячих шипуватих черешках. Надводні (плаваючі) листки плоскі, щитоподібні, дрібніші - діаметром до 30 см, черешки гнучкі; підводні листки сидячі, лускоподібні.

Квітки двостатеві, поодинокі, діаметром 20-25 см, квітколоже у формі оберненого конуса, в заглибинах якого розміщені окремі плодолистики. Пелюстки рожеві, еліптичні, нитки тичинок під пиляками розширені. Цвіте в липні-серпні. Плід - багатогорішок, який формується з горішків (до 25), завдовжки 1,5 см, з щільним оплоднем.

Рис. 106. Лотос горіхоносний

Це рідкісна рослина, яка вимерла в дикій природі, але широко культивується і оптимально прижилась у Південній Азії і Австралії, зокрема в північно-східній і південній Австралії, на островах Малайського архіпелагу, Філіппінських островах, на острові Шрі- Ланка, на півостровах Індостан та Індокитай, у Китаї, а також на Далекому Сході в Хабаровському і Приморському краях, Закавказзі і в дельті Волги та Кури (у вигляді ізольованих місце зростань), куди була занесена людиною. В Україні - це також інтродукований вид. З дослідницькою метою інтро- дукується у гирлових ділянках Дунаю та Дніпра.

Декоративна, кормова, харчова, лікарська, культова рослина. Вид є кормовою базою для фітонематод, деяких двокрилих комах у тому числі комарів, нутрій.

Вирощують в Індії, Китаї, Кореї, Японії заради їстівного насіння та кореневищ, з яких виготовляють борошно, отримують крохмаль, цукор і замінник вершкового масла. З кореневищ варять суп, готують гарнір.

Серед кондитерських виробів Китаю і зараз популярні зацукровані нарізані

шматочками кореневища лотоса, що смаком нагадують мармелад. Крім того, в їжу вживають молоді проростки лотоса. В Астраханській області лотос до недавнього часу використовувало місцеве населення для відгодівлі свиней і домашньої птиці. До оголошення популяцій лотоса заповідними їхній урожай нерідко знищували цілком, що загрожувало загибеллю цій рослині. Використання кореневищ і насіння лотоса в їжу пояснюється високим вмістом у них крохмалю (до 50%), а також цукрів, жирів і вітаміну С.

Перша згадка про лотос як лікарську рослину зафіксована в китайських джерелах, залишених понад 3000 років до н. е. Ще в давнину народна медицина застосовувала усі частини рослини лотоса для лікування захворювань нервової і серцево-судинної систем. У східній медицині використовують усі частини рослини: кореневище як тонізуючий,седативний, плоди й листки - як антитоксичний, діуретичний і кровоспинний засоби. У медицині багатьох країн Західної Європи використовують кореневища у разі діареї, дизентерії. Традиційно використовують як компонент препаратів для зупинення кровотеч; для полоскань кровоточивих ясен, застосовується у разі гематурії, дерматозів і дерматомікозів. Входить до складу біологічно активних добавок для контролю маси тіла. Косметичні засоби використовують для відбілювання шкіри, позбавлення від точок і плям на шкірі.

Основні біологічно активні речовини лотоса - флавоноїди (кверцетин, ізокверцетин, нелумбозид та ін.), лейкоантоціаніди (лейкоціанідин, лейкодельфінідин), алкалоїди (нуцефирин), органічні кислоти, вуглеводи, пептиди, жири. Листки лотоса містять отруйний алкалоїд нелюмбін.

З давнини в Китаї, Індії і Стародавньому Єгипті лотос вважали священною рослиною, цьому сприяло його широке практичне значення, а також дивовижна краса і позитивний геліотропізм квіток. Його використовували під час поховання, тому нерідко його квітки знаходять у давньоєгипетських гробницях. Зображення лотоса трапляється надзвичайно часто в пам’ятках архітектури Єгипту і Ассірії, де він поряд з папірусами і лататтями наводиться як характерний елемент водного ландшафту. Нерідко стилізованне зображення лотоса прикрашає колони. Лотос - національна квітка Індії.