БОТАНІКА З ОСНОВАМИ ГІДРОБОТАНІКИ (ВОДНІ РОСЛИНИ УКРАЇНИ) - Б.Є. Якубенко - 2011

XIII. РОСЛИННІ ІНДИКАТОРИ ПОВЕРХНЕВИХ ВОД

Приливні зони морського узбережжя

Розподіл рослинності на низинних морських узбережжях відповідає тривалості припливів [44]. По берегах Мезенскої затоки Білого моря на ділянках, які піддаються найтривалішому і щоденному заливанню водами, переважає болотно-солончакова рослинність : угруповання водяної сосонки приморської (Hippuris maritima), мітлиці білуватої (Agrostis albida), мітлиці приморської (A. maritima), ситняга одно лускового (Eleocharis euuniglumis), покісниці приморської (Puccinellia maritima), покісниці шведської (P. suecica) [43]. Ділянки тераси, які заливаються щодня, але на коротший період і краще дреновані, зайняті лучно-солончаковою рослинністю: угруповання подорожника (Plantago subpolaris), ситника Жерара (Juncus gerardii), подорожника морського (Plantago maritima), тризубця морського (Triglochin maritima), китника тростинового (Alopecurus ventricosus), осоки обгортаючої (Carex subspathacea) і пирію повзучого (Elytrigia repens), розподіл яких залежить від засоленості ґрунтів. Підвищені й віддалені від узбережжя ділянки морської тераси, не піддаються щоденним припливам, затоплюються біля двох раз на місяць під час високих сізигійних припливів і сильних штормів. Вони зайняті лучно-болотною рослинністю, де в залежності від зволоження й засолення ґрунтів переважають осока норвежська (Carex norvegica), костриця червона (Festuca rubra), мітлиця велетенська (Agrostis alba), куничник непомітний (Calamagrostis neglecta), очерет звичайний (Phragmites communis). Незаливна приморська рівнина зайнята суходільною рослинністю зі злаково-разнотравними угрупованнями з кострицею червоною (Festuca rubra), цибулею скорода (Allium schoenoprasum), білозіром болотним (Parnassia palustris), шолудивником кільчастим (Pedicularis verticillata), горошком мишачим (Vicia cracca).

Характер рослинності приливних зон змінюється у залежності від географічних умов [44]. Для рослинності морських терас, як зазначав A.A. Корчагін [44], характерні такі зональні закономірності: з півночі на південь заболоченість зменшується, а кількість галофітів, навпаки, збільшується. Значний інтерес являє використання ботанічних ознак для визначення повторюваності цунамі і протяжності хвиленебезпечних зон. Як показали спостереження Міллера, здійснені в 1958 р. [133] в одній із заток південно- західного узбережжя Аляски, вздовж берегів, підданих у 1954 р. навалою гігантських хвиль, простягаються смуги повністю порушених деревних насаджень, повалених стовбурів, змитих чагарників та трав'янистих рослин. На узбережжі можна виявити сліди попередніх, ще потужніших хвиль. Так, вище розташована смуга молодих заростей тополі, вільхи, ялини, вік яких, судячи з підрахунку річних кілець, коливається близько 14-17 років. Уздовж верхньої межі цієї смуги на стовбурах найстаріших дерев спостерігаються механічні пошкодження, які дендрометричним методом датуються тим же часом. Ця смуга завширшки біля 60 м маркує зону руйнування гігантської хвилі 1936 р. Ще вище розташована смуга густих зрілих ялинників завширшки близько 600 м. На висоті близько 24 м вона різко переходить у корінні ялинові ліси, які не піддаються із моря хвильовим руйнуванням.

Знайдені пошкодження на викинутих із моря хвилею стовбурах старих дерев дозволяють датувати те цунамі 1850-1853 pp. Отже, завдяки аналізу рослинності узбережжя можна визначити хвиленебезпечні зони.

Розподіл рослинності відображає тривалість затоплення заплави талими водами. У рівнинних умовах помірної зони Європейської частини бувшого СРСР [72, 99] низинні ділянки заплави, заливаються на тривалий термін - понад 50 днів, зайняті простими за складом, несформовані угруповання гігрофільного різнотрав’я, осок і гігромезофільних злаків: лепешняка звичайного (Glyceria aquatica), осоки гострої (Carex gracilis), осоки водяної (C. aquatilis), бекманії звичайної (Beckmannia eruciformis), очеретянки звичайної (Digraphis arundinacea). Середні рівні заплави затоплюються на коротші терміни - 20-30 днів. Тут поширені складні мезофітні, різнотравно-злакові угруповання: китника лучного (Alopecurus pratensis), мітлиці велетенської (Agrostis alba), тимофіївки лучної (Phleum pratense), конюшини гірської (Trifolium montanum), дріка красильного (Genista tinctoria). Верхні рівні й віддалені від річки ділянки заплави заливаються на короткий термін (до 10 днів). Вони зайняті зрідженими травостоями з низькорослих заплавних рослин: осоки чорної (Carex nigra), осоки Шмідта (C. schmidtii), келерії Делявіня (Koeleria delavignei), костриці червоної (Festuca rubra), тонконога лучного (Poapratensis) та ін.

Індикаторами незаплавних ділянок є різні групіровки суходільних луків, лишайники і сфагнові оліготрофні мохи, які не витримують затоплення. Нижня межа появи епіфітних лишайників на корі дерев, що зростають у межах заплави, слугує індикатором максимального рівня у паводок.

Найстійкіші до затоплення види - верба попеляста (Salix cinerea), в. біла (S. alba), в. тричинкова (S. triandra), в. прутовидна (S. rossica), ясен пенсільванський (Fraxinus pennsylvanica) - витримують регулярне затоплення до 6 місяців і нерегулярне - протягом усього року. Стійкі до затоплення до 3-5 місяців: вільха клейка (Alnus glutinosa), береза пухната (Betula pubescens), тополя чорна (Populus nigra), маслинка вузьколиста (Elaeagnus angustifolia), до 3-4 місяців - верба гостролиста (Salix acutifolia), верба каспійська (S. caspica). Витримують затоплення тривалістю 1,5-3 місяці осика (Populus tremula), тамарикс галузистий (Tamarix ramosissima), крушина ламка (Frangula alnus), черемха звичайна (Padus racemosa) та ін. Негативними індикаторами затоплення є багато хвойних, зокрема модрина сибірська (Larix sibirica), сосна сибірська (Pinus sibirica), ялина європейська (Picea excelsa) та ін.

Специфічні умови заплавного режиму впливають і на флору заплави. На луках Середньої Волги А. П. Шенніков [100] відзначає ряд різновидів, які приурочені виключно до заплави: Eleocharis eupalustris var. glaucescens, жовтець великоквітковий (Ranunculus polyanthemus) var. wolgensis, дрік красильний (Genista tinctoria) var. latifolia.

Індикаторами періодичного затоплення слугують морфологічні ознаки. У дерев і чагарників, що зростають у межах затопленої заплави, стовбури і гілки бувають зігнуті у напрямку течії. На стовбурах дерев спостерігаються сліди поранень кригою. Висота пошкоджень відповідає рівню води у паводок.