ПРАКТИКУМ З ГІСТОЛОГІЇ, ЦИТОЛОГІЇ ТА ЕМБРІОЛОГІЇ - 2016

Розділ 6. ДИФЕРЕНЦІЙНА ДІАГНОСТИКА МІКРОПРЕПАРАТІВ

У відповідності з освітньо-кваліфікаційними характеристиками (ОКХ) і освітньо-професійними програмами (ОПП) підготовки фахівців, затвердженими наказом МОН України 16.04.03 №239 основною програмною метою вивчення гістології, цитології та ембріології є вміння "'описувати, пояснювати, розпізнавати, оцінювати будову різних органів, тканин і систем організму людини, їхнє походження і ембріогенез".

Після проходження курсу гістології, цитології та ембріології у студентів має створитися цілісне уявлення про тонку та ультрамікроскопічну будову, закономірності розвитку і оновлення клітин, тканин та органів людини.

Знання гістологічної будови органів украй необхідне для розуміння механізмів перебігу фізіологічних процесів і оцінки структурних змін у клітинах, тканинах і органах при різних патологічних процесах і захворюваннях.

Перш за все, треба навчитися розпізнавати приналежність зрізу до тієї чи іншої тканини і органу. Для цього, оцінюючи препарат, студент повинен поставити перед собою низку питань, дати на них відповіді, співставити їх і сконцентрувати свою думку на правильне визначення мікропрепарата.

Взявши до рук мікропрепарат, розглядаємо його неозброєним оком і орієнтовно визначаємо за кольором спосіб забарвлення зрізу. У більшості випадків рожево-фіолетовий колір препарату вказує на забарвлення гематоксиліном і еозином. Цей метод використовується для дослідження епітеліальної, сполучної і м'язової тканини, а також трубчастих і паренхіматозних органів. Коричневий або чорний колір препарату свідчить про імпрегнацію нітратом срібла. Цей метод використовується, в основному, для вивчення периферійної і центральної нервової систем. Сірий, фіолетово-синій колір може вказувати на забарвлення залізним гематоксиліном.

Приналежність зрізу до певної тканини визначаємо за характерними ознаками її будови. Епітеліальним тканинам притаманне щільне розміщення клітин у вигляді одного або декількох шарів, тяжів, балок, трабекул. У сполучних тканинах виявляються клітини і постклітинні елементи (фібробласти, макрофагоцити, адипоцити, сітчасті клітини, пігментоцити, лейкоцити) та сильно розвинена міжклітинна речовина. Крім того, хрящовим тканинам властиве розміщення значної частини хондроцитів у складі ізогенних груп. А

за особливостями будови міжклітинної речовини, зокрема волокон, відносимо зріз до певного типу хряща. У кісткових тканинах остеоцити лежать у лакунах. Трубчасту кістку впізнаємо за наявністю остеонів. М'язові тканини легко розрізнити за особливостями будови міоцитів або м'язових волокон. Діагностика препаратів нервової тканини не викликає особливих затруднень завдяки відомим ознакам будови нейронів.

Доволі часто виникають труднощі при діагностиці препаратів, які являють собою трубки на поперечному або косому перерізі. У цьому випадку вивчаємо зріз на малому збільшенні і намагаємося з’ясувати будову шарів стінки. Починаємо з того, що встановлюємо, чим вистелений зсередини цей орган. Наявність ендотеліального вистелення свідчить про те, що на препараті зріз судини. Далі за присутністю чи відсутністю внутрішньої та зовнішньої еластичних мембран, переважанням м'язових або еластичних елементів у середній оболонці, співвідношенням товщини середньої та зовнішньої оболонок визначаємо приналежність зрізу до артерії або вени певного типу.

Розглянемо інший можливий варіант - трубка зсередини вистелена епітелієм, який представлений одним або декількома шарами клітин. У такому випадку зріз міг бути зроблений з органів травної, дихальної або сечостатевої системи. Пригадуємо, що простий (одношаровий) кубічний і стовпчастий епітелій є характерним для шлунка, різних відділів тонкої і товстої кишки, маткової труби, матки, а також для деяких відділів сім'явиносних шляхів. В останньому випадку ми бачимо трубочки на перерізі органа (над’яєчко), а не як окремий зріз однієї трубки великого діаметру. Тонка кишка легко відрізняється від шлунка за наявністю ворсинок та келихоподібних клітин. У товстій кишці келихоподібні клітини присутні, а ворсинки відсутні. У власній пластинці слизової оболонки червоподібного відростка виявляється значна кількість лімфоїдних вузликів. Для слизової оболонки маткової труби характерна наявність високих складок, які утворюють своєрідний лабіринт. Ендометрію матки притаманні маткові залози (крипти).

Псевдобагатошаровий війчастий епітелій характрний для трахеї та бронхів. Додатковою ознакою для них буде присутність у стінці кілець, півкілець або пластинок хряща.

Багатошаровий незроговілий епітелій спостерігається в зрізі стравоходу. Орган має вигляд трубочки з просвітом зірчастої форми, добре розвинену підлеглу сполучну тканину з слизовими залозами (підслизовий прошарок), а також м'язову і адвентиційну оболонки.

Будову, подібну до стравоходу, має сечовід. Але слід пам'ятати, що, по-перше, епітелій тут перехідний (уротелій); по-друге - власні слизові залози відсутні; по-третє - м'язова оболонка в різних відділах має різну кількість шарів. Крім того, у верхній частині стравоходу вона містить не гладкі міоцитити, а посмуговані м'язові волокна.

Додаткові труднощі виникають у тих випадках, коли трубчастий орган має великий діаметр (зріз зроблено з органу дорослої людини, а не дрібної тварини). При цьому препарат, як правило, має вигляд пластинки, що складається з декількох шарів різних тканин. Якщо серед них спостерігаємо епітелій слизової оболонки, пухку сполучну тканину власної пластинки слизової оболонки, підслизовий прошарок і гладкі міоцити м'язової оболонки, то цей орган може належати до травної, дихальної або видільної системи. Далі на підставі аналізу особливостей будови епітеліального вистелення (кількість шарів; форма, розміри, особливості будови і забарвлення ядра і цитоплазми клітин), характеру рельєфу, наявності м'язової пластинки слизової оболонки, кількості і напрямку шарів м'язової оболонки намагаємося встановити приналежність зрізу до конкретного органа.

Якщо в зрізі спостерігається багатошаровий плоский зроговілий епітелій, підлегла сполучна тканина утворює сосочки, відсутні м'язові шари - це означає, що зріз зроблено з певної ділянки шкіри. Визначення конкретної локалізації грунтується на аналізі деталей будови епітелію, похідних шкіри (волосся, сальні і потові залози), форми сосочків дерми.

Наявність багатошарового плоского незроговілого епітелію вказує на те, що зріз зроблено з рогівки ока, піхви або з певної ділянки ротової порожнини. Подальшу диференційну діагностику цих органів досить легко провести за характерними ознаками їхньої будови.

У тих випадках, коли пошарова будова не спостерігається, а в різних ділянках препарату ідентифікуються однотипові структури, то це, ймовірно, свідчить про те, що на препараті - зріз одного з паренхіматозних органів (залози, органи системи кровотворення та імунного захисту, легені, нирки, гонади).

Важливе значення для ідентифікації препаратів залоз має наявність системи вивідних проток. Вивідні протоки характерні для екзокринних залоз - слинних, підшлункової, грудної, передміхурової. Якщо основу кінцевих відділів слинної залози складають тільки сероцити, то це привушна залоза. У піднижньощелепній слинній залозі мукоцити разом із сероцитами утворюють змішані кінцеві відділи (діагностуємо їх за характерними півмісяцями Джіануцці). А в під'язиковій залозі, крім змішаних кінцевих відділів,

спостерігаються також чисто слизові. Додатковими ознаками для підшлункової залози будуть окремі групи дрібних світлих клітин - острівців Лангерганса, а також наявність центроацинозних епітеліоцитів; для грудної залози в стані лактації - великі просвіти секреторних відділів; для простати - широкі сполучнотканинні прошарки між окремими простатичними залозками; для печінки - характерна часточка з центральною веною посередині і радіально розміщеними печінковими балками.

Відсутність вивідних проток свідчить на користь ендокринних залоз. Тяжі клітин неправильної форми (епітеліальні перекладки) характерні для прищитоподібної залози і гіпофіза. На зрізах останнього такі трабекули наявні лише в передній частині - аденогіпофізі, і відсутні в нейрогіпофізі. Надниркова залоза легко розпізнається за чітко окресленими зонами кіркової речовини: клубочковою, пучковою і сітчастою.

Щитовидна залоза містить округлі фолікули, обмежені одним шаром тироцитів, із рожевим колоїдом у просвіті.

Органи системи кровотворення та імунного захисту діагностуємо за наявністю характерних лімфоїдних вузликів, заселених великою кількістю лімфоцитів або скупченням окремо розташованих груп клітин мієлоїдного або лімфоїдного ряду. Лімфатичним вузлам характерне периферійне підкапсулярне розміщення лімфоїдних вузликів зі світлими центрами (кіркова речовина), а всередині зрізу - тяжі з лімфоцитів (мозкова речовина). Невпорядковане розташування лімфоїдних вузликів у паренхімі і наявність у них кровоносної судини (центральної артеріоли) свідчать на користь селезінки. У мигдалику лімфоїдні вузлики знаходяться по краях крипти, вкритої багатошаровим незроговілим епітелієм ротової порожнини. Тимус має часточкову будову. У кожній часточці розрізняємо кіркову речовину з тимоцитами і більш світлу - мозкову з тільцями Гасаля. Червоний кістковий мозок не містить часточок і лімфоїдних вузликів. Для нього характерні скупчення клітин з ядрами різної форми і окремі великі клітини з поліморфними ядрами химерної форми - мегакаріоцити.

Для легень головними рисами будови є комірки з тонкими стінками і наявність великих, середніх і малих бронхів. У стінці бронхів визначається гіаліновий хрящ.

У нирці розрізняємо кіркову і мозкову речовину. У кірковій речовині ідентифікуються ниркові тільця, які чітко контуруються на фоні поперечних, косих і поздовжніх перерізів трубочок нефрону.

Органи нервової системи, органи чуттів і статеві залози мають специфічну будову і їхня диференційна діагностика не викликає особливих труднощів.