Основи еволюції - Корж О.П. - 2006

Частина ІІ. МАКРОЕВОЛЮЦІЯ

Розділ 14. Прогресивна еволюція

14.1. Проблеми, пов'язані з визначенням прогресу

Реально існуючі прогресивні зміни живих організмів виявляються вже на давніх ієрархічних сходинах живих істот. Одним із перших проблему прогресивного розвитку порушив Ж.Б. Ламарк, який вважав, що живі організми мають внутрішнє прагнення до самовдосконалення. Численні палеонтологічні знахідки дійсно свідчать про реальні зміни організмів у часі та формування складніших, більш пристосованих, досконаліших форм. Загальний прогресивний розвиток живої матерії сьогодні більшістю вчених сприймається як її природна властивість. У той же час вважати, що проблеми прогресивної еволюції вже вирішені, було б великою помилкою.

Концепцію прогресу можна вважати суб'єктивною, оскільки використовується вона переважно стосовно людини (це наявна тенденція в розвитку людства, яка полягає в переважанні пізніх форм суспільства порівняно з попередніми за певними характеристиками). Причому одні й ті самі події можуть розглядатися залежно від підходів як виключно прогресивні, так і абсолютно регресивні (можна пригадати неодноразову переоцінку істориками подій минулого століття). Згідно з поглядами В. Гранта, перед нами постають два питання: 1) чи можемо ми переносити концепцію прогресу з діяльності людини до еволюційної біології; 2) чи можна цю концепцію перевести з суб'єктивного рівня до об'єктивного, тобто знайти об'єктивні критерії наявності прогресивного розвитку в органічній еволюції. Відповідаючи, вслід за Гекслі, на ці питання позитивно, Грант розуміє прогресивну еволюцію як поступові пристосування до нових середовищ існування, які все більше віддаляють відповідні організми від попереднього середовища мешкання їх предків.

Згідно з деякими уявленнями, прогрес у живій природі - це вдосконалення та ускладнення організації життя (як організмів, так і їх взаємин) під час еволюції, які спрямовані на краще пристосування до безперервних змін довкілля. Інколи прогрес розуміють ще обмеженіше - як зростання пристосованості організмів до умов існування (адаптаціогенез). У цьому випадку слід нагадати про відносність самого явища адаптації та принципову неможливість «повного» пристосування, через що прогрес не може ототожнюватися з пристосувальною здатністю організмів. Так, навряд чи можна визнати стегоцефалів дуже пристосованою до суходільних умов існування групою, але ці тварини можуть розглядатись як важливий етап у загальному прогресивному розвитку хребетних тварин.

Досить часто прогресивну еволюцію ототожнюють з морфо-фізіологічним прогресом, тобто орогенезом (слід нагадати, що цей напрямок філогенезу може здійснюватися не лише шляхом ароморфних перетворень, але й за рахунок загальної дегенерації, про що докладно йшлося раніше). У той же час відокремити прогресивні перетворення від регресивного розвитку принаймні деяких структур не можна, причому стосовно майже всіх організмів.

На сьогодні запропоновано велику кількість критеріїв, згідно з якими визначається прогресивна еволюція. Одним з перших серед них можна вважати ускладнення організації відповідних організмів. Справді, з розвитком природи ми спостерігаємо суттєве ускладнення живих істот. Одноклітинні мають значно простішу будову порівняно з будь-якими багатоклітинними формами. З кожним переходом до нової систематичної групи простежується й певне ускладнення організації. Але, якщо відкинути узагальнення високого таксономічного рівня, природа надає нам чималу кількість прикладів, коли відносно прогресивний розвиток супроводжується певним спрощенням принаймні деяких структур (спрощення будови кінцівки в коней, зменшення та стабілізація кількості компонентів квітки, явища редукції органів, які втратили свої попередні найважливіші функції тощо). Тому складність організації далеко не завжди свідчить про відповідну прогресивність організму.

Ученими напрацьовані такі критерії прогресивного розвитку: збільшення енергетичного рівня життєвих процесів; зростання ефективності розмноження; поліпшення точності сприйняття зовнішніх сигналів та здатності реагувати на зовнішні впливи; зростання здатності керувати середовищем та зменшувати залежність від нього; зростання ступеня диференційованості організмів; інтенсифікація функцій; зростання рівня гомеостазу організмів; збільшення обсягів інформації, які сприймає організм ззовні, та вдосконалення обробки й використання останньої; збільшення коефіцієнта корисної дії; зростання ступеня цефалізації та багато інших. Згідно з поглядами О.І. Зотіна та О.О. Зотіна (1999), майже всі зазначені критерії свідчать про зростання як енергетичних можливостей організмів, так і їх здатності отримувати, зберігати та використовувати інформацію.

Не зупиняючись на всіх наведених критеріях, зазначимо, що майже всі вони є відносними й далеко не завжди здатні охарактеризувати загальний прогресивний розвиток організмів у цілому. Так, якщо говорити про зростання ступеня цефалізації та інформаційних можливостей організмів, то ці критерії майже неможливо застосовувати до рослин або інших об'єктів, які не мають центральної нервової системи (узагалі формування нервової системи відбувалося не відразу після появи багатоклітинності, прикладом є губки). Але не можна вважати, що цим організмам загалом невластивий еволюційний прогрес. Проти подібних поглядів свідчать палеонтологічні дані. Такі критерії, як зростання рівня гомеостазу та здатності керувати середовищем, зменшуючи залежність від нього, мають суто антропоцентричні тенденції, передбачаючи найпрогресивнішою істотою лише людину, що не можна вважати об'єктивним.

З цих міркувань стає зрозуміло, чому жодна система критеріїв прогресу не пояснює, яким чином існують одночасно як прогресивні, так і зовсім примітивні форми. У той же час палеонтологічні дані свідчать про надзвичайно велику кількість вимерлих форм, які за багатьма критеріями можна вважати значно прогресивнішими, ніж сучасні відносно примітивні організми (динозаври порівняно з геконами; мамонт та єхидна тощо).

За найпесимістичнішими поглядами, особливо це стосується вчених з фізичними підходами до вивчення біологічних процесів, домінуючою тенденцією в розвитку живої природи є спрощення організації, деградація та виродження - тобто регресивна еволюція. Ґрунтуються подібні уявлення на законах термодинаміки, згідно з якими еволюція будь-якої термодинамічної системи спрямована на врівноваження стану (наближення до симетрії, а життя з самого початку є асиметричним).

Суть подібних уявлень про «регресивну еволюцію» життя на Землі зводиться до того, що в далекому геологічному минулому, коли відбувалося формування найважливіших таксонів, еволюція здійснювалась надзвичайно активно, після чого настає значний спад еволюційної пластичності організмів, зменшення їх життєдіяльності, втрата «життєвої енергії» тощо. Так, порівнюючи розміри екологічних ніш, швидкості зміни поколінь та мікроеволюційного процесу, а також багато інших показників біологічної активності в прокаріотів та вищих тварин і рослин, можна дійти висновку, що еволюція супроводжується регресом фізіологічних можливостей організмів.

На думку багатьох еволюціоністів, регресивні перетворення, так само як і прогресивні, є невід'ємною характеристикою еволюційного процесу. У той же час найважливішою помилкою прибічників регресивної еволюції слід вважати намагання видати окремі явища за основні та найголовніші напрямки розвитку організмів.

Підбиваючи підсумки огляду проблем прогресу, слід зазначити, що досі ще не сформульовано загальновизнаного визначення цього явища.

Поглиблюється проблема ще й тим, що, дотримуючись слів Енгельса, кожний прогрес в органічному розвитку виступає водночас і регресом, оскільки він фіксує однобічний розвиток і виключає можливість розвитку в багатьох інших напрямках.

Ще складніша ситуація з розробкою теорії прогресу. Очевидно, що найважливіші досягнення в цьому напрямку ще попереду. В той же час різні дослідники висвітлюють деякі особливі аспекти прогресивних перетворень органічного світу, показуючи відносність розуміння прогресу та регресу в цілому. Для з'ясування принаймні деяких характеристик прогресивного розвитку організмів сьогодні запропоновано розрізняти кілька видів прогресу, про які ми й поговоримо далі.