ГЕНЕТИКА - Підручник - А.В. Сиволоб - 2008

РОЗДІЛ 3. Формальна генетика: закономірності спадкування ознак

Виходячи з розуміння молекулярних і цитологічних основ функціонування апарату спадковості, викладених у попередніх розділах, можна описати процеси передачі кінцевого результату активності генів - ознак - від батьків до нащадків і далі в ряду поколінь. При цьому використовують певну систему позначень, яка дозволяє, відволікаючись від конкретних молекулярних механізмів, записати процес у символьній формі - на кшталт того, як за допомогою математичних формул і рівнянь описують фізичні процеси. Так само, як математична фізика тісно пов'язана з фізикою експериментальною, така формальна генетика є засобом або передбачити характер розподілу ознак у нащадків на основі відомостей про набір генів (генотип) батьків, або навпаки - установити генотип батьків і нащадків за кількісним розподілом ознак.

Історично генетика як наука розпочалася саме з вирішення питань другого типу, і досить довгий час носила характер формальної дисципліни просто тому, що молекулярна природа гена була невідомою. Проте це не завадило встановити важливі генетичні закономірності вже в цей початковий період.

Основні закони спадковості були відкриті Грегором Менделем (1822-1884), монахом августинського монастиря, який жив у австрійському місті Брюнн (нині Брно, Чехія), викладав математику в монастирській школі та експериментував із передачею у спадок індивідуальних ознак гороху Pisum sativum. Робота Менделя, яка є взірцем наукової роботи, тоді не привернула уваги широкого загалу, оскільки випередила свій час. Менделівські результати були відкриті заново через 35 років, а саме в 1900 р. (див. історичну довідку), відколи й беруть початок систематичні генетичні дослідження.