ГЕНЕТИКА - Підручник - А.В. Сиволоб - 2008

РОЗДІЛ 6. Генетика багатоклітинних еукаріотів

ЕПІГЕНЕТИЧНЕ СПАДКУВАННЯ

Великий розмір еукаріотичного геному (до половини якого припадає на послідовності, що повторюються) вимагає існування систем, які б визначали гарантовану інактивацію значної частини генетичного матеріалу. При цьому інактивований стан як некодуючої ДНК, так і значної частини генів у клітинах певного типу має відтворюватись у дочірніх клітинах після мітозу.

Успадкування такої тканиноспецифічної системи репресії (при збереженні повної генетичної програми даного організму) називають епігенетичною спадковістю. В її основі лежить передача клітинам-нащадкам не просто батьківської ДНК, а хроматину разом із певними хімічними маркерами (див. розділ 1) - маються на увазі патерни посттрансляцій- них модифікацій гістонів і метилювання ДНК. Такі маркери впізнають відповідні білки, які вступають у різноманітні взаємодії з репресорами й корепресорами транскрипції, ферментами, які здійснюють посттранс- ляційні модифікації, і білками, котрі додатково компактизують хрома- тинову фібрилу. У першу чергу, подібні системи працюють у ділянках гетерохроматину - частини хроматину, що зберігає високий ступінь компактності протягом інтерфази. Прикладами конститутивного гете- рохроматину (такого, що утворюється в усіх клітинах) є теломерні та центромерні зони хромосом, одна з Х-хромосом самок ссавців. Інші ге- терохроматинові зони є специфічними для клітин певного типу.