ОСНОВИ МЕДИЧНОЇ БІОЛОГІЇ - 2012

Медична гельмінтологія

Медична гельмінтологія - розділ медичної паразитології, який вивчає паразитичних червів (гельмінтів) людини, захворювання, які вони викликають, а також заходи боротьби з ними. Захворювання, збудниками яких є гельмінти, називаються гельмінтозами.

Розподіл гельмінтів на біо- і геогельмінтів запропонували К.І. Скрябін і Р.С. Шульц (1931). Гельмінти, розвиток яких відбувається з обов'язковою зміною хазяїна (проміжного й остаточного), називаються біогельмінтами (сисун котячий, ціп'як неозброєний). Геогельмінти розвиваються без проміжних хазяїнів (аскарида, волосоголовець). Для розвитку їх яєць найбільш сприятливим середовищем є ґрунт, від чого і походить назва "геогельмінти" (грец. geo - земля). Відповідно гельмінтози поділяють на біогельмінтози і геогельмінтози. Людина, інвазована, тобто заражена біо- чи геогельмінтами, не заразна безпосередньо для оточуючих.

У 1952 р. Є.С. Шульман запропонував виділити додаткову групу - контактних гельмінтозів, до якої включив дві інвазії - ентеробіоз та гіменолепідоз. Особливість їхньої епідеміології не дозволяє віднести їх ні до біо-, ні до геогельмінтозів. Яйцями цих гельмінтів можна заразитися безпосередньо від хворої людини, переважно через забруднені яйцями руки.

Паразитичні черви людини належать до двох типів: 1) тип Плоскі черви (Plathelminthes) і 2) тип Круглі черви (Nemathelminthes).

Тип Плоскі черви (Plathelminthes)

Тип Плоскі черви об'єднує близько 7300 видів. У процесі еволюції плоскі черви виникли від кишковопорожнинних і в свою чергу дали початок круглим і кільчастим червам. Для тварин цього типу характерні: 1) тришаровість (розвиток екто-, енто- і мезодерми в ембріонів); 2) наявність шкірно-мускульного мішка (покриви тіла зростаються з м'язами); 3) відсутність порожнини тіла (простір між органами заповнений паренхімою); 4) білатеральна (двобічна) симетрія тіла; 5) форма тіла сплющена в спинно-черевному (дорзо-вентральному) напрямі; 6) наявність розвинених систем органів: м'язової, травної, видільної, нервової і статевої; 7) відсутні кровоносна і дихальна системи.

Медичне значення мають паразитичні плоскі черви людини, які належать до двох класів: 1) клас Сисуни (Trematoda) і 2) клас Стьожкові черви (Cestoidea).

Клас Сисуни (Trematoda)

Клас об'єднує близько 3 тис. видів. Усі сисуни - паразитичні організми. Тіло непочленоване, здебільшого листоподібної форми, сплюснуте в спинно-черевному напрямі. Характерна ознака - наявність присосок, яких переважно дві: ротова і черевна (звідси і назва класу). Присоски - це органи фіксації паразита до тіла хазяїна. Тіло вкрите шкірно-м’язовим мішком, який складається з тегумента (зовнішнього покриву) і м'язів, які зрослися з ним. М'язи представлені трьома шарами - кільцеві, діагональні і поздовжні. Кутикула покрита епітелієм, часто має шипики.

Травна система має ектодермальну передню кишку (рот, м’язова глотку, стравохід) і дві гілки (розгалужені чи нерозгалужені) ендодермальної середньої кишки, які закінчуються сліпо. Анального отвору немає. Неперетравлені рештки їжі викидаються через рот.

Видільна система протонефридіального типу. Представлена численними термінальними клітинами зірчастої форми. У них є канальні з пучком війок (миготливе полум’я). Продукти з паренхими надходять у просвіт канальця термінальної клітини, а звідти за допомогою руху війок просуваються в один або два секреторні канали, що відкриваються назовні видільною порою.

Нервова система має типову для плоских червів будову (ортогон). Вона складається з навкологлоткового нервового кільця, від якого відходять три пари нервових стовбурів, з них найбільш розвинені бічні. Нервові стовбури зв'язані між собою перемичками. Нервова система в цілому нагадує решітку (гангліонарно-дробинчастий тип нервової системи).

Майже всі сисуни - гермафродити. Чоловіча статева система складається з двох сім 'яників, двох сім'япроводів, які зливаються в сім'явипорскувальний канал, і копулятивного органа (цируса). Цирус розміщений у цирусній сумці, яка знаходиться над черевною присоскою. Жіноча статева система складна. Яєчник, жовточник, сім'яприймальник відкриваються в оотип, де здійснюється запліднення і остаточне формування яєць. Сюди ж надходить з жовточників поживний матеріал для яєць і виділення спеціальних залоз (тілець Меліса). З оотипу яйця переміщуються в матку і виводяться назовні через статевий отвір, що розміщений поруч із чоловічим. У деяких сисунів запліднення відбувається в сім'яприймальнику. Запліднення звичайно перехресне. Рідше спостерігається самозапліднення.

Життєвий цикл - зі зміною хазяїнів і кількома поколіннями личинок. Остаточні хазяїни - хребетні і людина, проміжний - обов'язково молюск. Деякі трематоди, крім того, мають другого проміжного хазяїна. Характерна особливість життєвого циклу - розмноження личинкових стадій шляхом партеногенезу (без запліднення). Статевозріла форма сисунів називається маритою.

Медичне значення. У людини паразитує кілька видів сисунів. Захворювання, збудниками яких є сисуни (трематоди), називаються трематодозами.

Сисун печінковий (Fasciola hepatica) - збудник фасціольозу.

Географічне поширення: повсюдне.

Локалізація - внутрішньопеченкові жовчні протоки, жовчний міхур, підшлункова залоза.

Морфологія. Марита Розмір 3-5 см, передній кінець витягнутий у формі конуса (рис.). Черевна присоска розміщена недалеко від ротової. Безпосередньо за черевною присоскою знаходиться багатолопатева матка, за маткою лежить яєчник, всю середню частину тіла займають сім'яники. Два канали кишечника мають численні відгалуження. Яєчник і сім'яники також розгалужені. По боках тіла розташовані численні жовточники. Яйця жовто-коричневі, овальні, на одному з полюсів є кришечка; розміри 135х80 мкм.

Життєвий цикл. Сисун печінковий - біогельмінт. Розвиток - зі зміною хазяїнів (рис.). Остаточні хазяїни - травоїдні ссавці, велика і дрібна рогата худоба, коні, свині, кролі, зрідка людина. Проміжний хазяїн один - молюск ставковик малий Limnea (Galba) truncatula. 3 фекаліями остаточного хазяїна яйця виділяються в зовнішнє середовище і повинні попасти у воду. Тут в яйці розвивається личинка - мірацидій, вкрита війками. Мірацидій має протонефридії, нервовий ганглій, вічко і особливі зародкові клітини. Передній кінець тіла має апікальну залозу — вона виробляє ферменти, які здатні розчиняти живу тканину при проникненні в проміжного господаря. Кришечка яйця на світлі відкривається і мірацидій покидає яйцеві оболонки. Активно плаває, живиться за рахунок поживних речовин яйця, потім активно занурюється в тіло молюска, проникає в печінку і перетворюється в спороцисту. Спороцисти мішкоподібні, нерухомі, не мають видільної та нервової систем. В спороцисті з зародкових клітин партеногенетично, тобто без запліднення, розвиваються нові личинки — редії. Редії мають рот, глотку, кишку, що сліпо закінчується, зародкові клітини, з яких у тілі редії так само розвивається наступна личинкова стадія — церкарії. Церкарій має довгий мускулистий хвіст, який забезпечує поступальний рух. Церкарій залишає молюска, активно плаває у воді, потім прикріплюється до водяних рослин або інших предметів, відкидає хвіст, вкривається оболонкою і перетворюється в адолескарій. Худоба поїдає рослини і при цьому проковтує адолескаріїв. Людина заражається при питті сирої води з відкритих, особливо стоячих, водойм або при споживанні немитих овочів і зелені (найчастіше салату), які поливалися водою з річки чи озера, де знаходяться адолескарії. У кишечнику людини оболонка адолескаріїв розчиняється і з них виходять фасціоли, які проникають у печінку хазяїна. Таким чином, у життєвому циклі фасціоли інвазійною стадією для проміжного хазяїна (молюска) служить мірацидій, для остаточних хазяїнів - адолескарій.

Патогенна дія. Фасціольоз - біогельмінтоз природно-осередкове захворювання, зооноз. Фасціоли викликають токсикоз-алергічні реакції, механічне ураження жовчних ходів та тканин печінки, призводить до розвитку механічної жовтяниці в наслідок закупорювання жовчних шляхів. При тривалій інвазії - запалення жовчних шляхів із розростанням фіброзної тканини, цироз печінки.

Лабораторна діагностика. Виявлення яєць у фекаліях хворої людини. Яйця можуть бути виявлені і в здорової людини, якщо вона їла печінку заражених фасціолами тварин (транзитні яйця). Щоб уникнути помилок, слід виключити з раціону хворого печінку і повторити аналіз.

Профілактика. Особиста: не пити сиру воду з відкритих водойм, особливо стоячих, ретельно мити овочі, які вживаються в їжу сирими. Громадська: ветеринарні заходи: лікування хворих тварин (дегельмінтизація), зміна пасовищ, санітарно-просвітня робота.

Сисун ланцетоподібний (Dicrocoelium lanceatum) - збудник дикроцеліозу.

Географічне поширення - повсюдне.

Локалізація - жовчні протоки печінки, жовчний міхур, підшлункова залоза.

Морфологія. Тіло ланцетоподібної форми, розмір - 8-10 мм. Присосок дві - ротова і черевна. Дві нерозгалужені гілки кишечника тягнуться по боках тіла до заднього кінця, де закінчуються сліпо. Два круглястих сім'яники розташовані ззаду черевної присоски. Жіночий статевий апарат складається з маленького круглястого яєчника, який знаходиться ззаду від сім'яників, парних жовточників, що лежать по боках тіла і сильно розвиненої матки, яка займає задню частину тіла (рис). Яйця видовжені, асиметричні, на звуженому кінці - кришечка, колір - від жовтуватого до темно-брунатного, розміром 38-45 мкм.

Життєвий цикл. Сисун ланцетоподібний - біогельмінт. Життєвий цикл - зі зміною хазяїнів. Остаточні хазяїни - дрібна і велика рогата худоба, інші травоїдні ссавці, зрідка людина. Проміжних хазяїнів два: перший - наземні молюски родів Helicella, Zebrina, другий - мурашки. Яйця з випороженнями остаточного хазяїна виділяються в зовнішнє середовище і повинні бути проковтнуті молюском. В яйці вже міститься мірацидій. У молюску мірацидій звільняється з яйцевих оболонок, проникає в печінку і перетворюється в спороцисту першого порядку, в якій розвиваються спороцисти другого порядку, а в них - церкарії. Стадія редій відсутня. Церкарії виходять із спороцист і проникають у легені молюска, де інцистуються, склеюються по кілька разом, утворюючи збірні цисти. Останні із слизом виділяються назовні і потрапляють на рослини. Якщо їх з'їсть другий проміжний хазяїн (мурашки роду Formica), то в його організмі кожний церкарій, вийшовши з оболонки, перетворюється в наступну личинкову стадію - метацеркарій. Остаточні хазяїни заражаються при проковтуванні мурашок з метацеркаріями. Людина заражається випадково, але також при проковтуванні мурашок, інвазованих метацеркаріями. Інвазійні стадії: для першого проміжного хазяїна (молюска) - яйце з мірацидієм, для другого проміжного (мурашка) - церкарій, для остаточних хазяїнів - метацеркарій.

Патогенна дія. Дикроцеліоз - біогельмінтоз, природно-осередкове захворювання, зооноз. Супроводжується розладами функції печінки, запальними процесами, після яких може наступити цироз. Печінка болюча, збільшена. Закупорка жовчних протоків може викликати жовтяницю.

Лабораторна діагностика. Виявлення яєць у фекаліях хворої людини. Можливі транзитні яйця.

Профілактика. Основні заходи - ветеринарні: лікування хворих тварин (дегельмінтизація), зміна пасовищ, санітарно-просвітня робота. Особиста: миття овочів і фруктів перед вживанням.

Сисун котячий, або сибірський (Opisthorchis felineus) - збудник опісторхозу. Захворювання вперше в 1891 р. описав К.Н. Виноградов у Сибіру.

Географічне поширення - по берегах річок Західного Сибіру, особливо Об-Іртишського басейну. Окремі осередки зареєстровані в Прибалтиці, у басейнах Ками, Волги, Дніпра, Південного Бугу.

Локалізація - жовчні протоки печінки, жовчний міхур, підшлункова залоза, її протоки.

Морфологія. Передній кінець тіла вужче заднього. Розмір - 8-13 мм. Гілки кишечника не розгалужені, закінчуються не доходячи до заднього кінця тіла. Матка займає середню частину тіла. Позаду неї розташований круглястий яєчник і бобоподібний сім'яприймач. У задній частині тіла розташовані два сім'яники розеткоподібної форми, між якими видно S-подібний канал видільної системи. Жовточники знаходяться між каналами кишечника і краєм тіла. Яйця дуже дрібні (23-34 х 10-19 мкм), овальної форми, дещо асиметричні, звужені на передньому полюсі, жовтого кольору. На звуженому полюсі - кришечка, на протилежному - добре помітний горбик, оболонка товста, двоконтурна, вміст - дрібнозернистий, є мірацидій.

Рис. 52. Життєвий цикл печінкового сисуна (Fasciola hepatica).

Життєвий цикл. Котячий сисун - біогельмінт, розвиток зі зміною хазяїнів. Остаточні хазяїни - людина, кіт, собака, лисиця, видра, ондатра та інші ссавці, що живляться рибою. Проміжних хазяїнів два: перший - прісноводний молюск Bithynia leachi, другий - коропові риби (в'язь, плітка, сазан, вобла, ін.). Яйця паразита з випорожненнями остаточного хазяїна виводяться в зовнішнє середовище, повинні попасти у воду і бути проковтнуті молюском. У молюску мірацидій виходить з яйця, проникає в печінку і перетворюється в спороцисту. У спороцисті партеногенетично розвиваються редії, з них - церкарії. Останні виходять з молюска у воду, вільно плавають, а потім проковтуються рибою або прикріплюються до її тіла і активно проникають у підшкірну клітковину та м'язи. Тут вони інцистуються і перетворюються в метацеркарії. Навколо паразита спостерігаються дві оболонки: гіалінова, яка утворюється паразитом, та сполучнотканинна — утворена господарем. Метацеркарії стають інвазійними через 6 тижнів.

Людина заражається при вживанні в їжу недостатньо термічно обробленої, сирої чи в'яленої риби з метацеркаріями. В організмі остаточного хазяїна личинки попадають у травний канал, під дією травних соків звільняються від оболонок, проникають у жовчний міхур і печінку, де стають статевозрілими. Інвазійні стадії: для першого проміжного хазяїна (молюска) - яйце з мірацидієм, для другого проміжного хазяїна (коропові риби) - церкарій, для остаточного (людина, кішка, ін.) - метацеркарій.

Патогенна дія. Опісторхоз - біогельмінтоз, природно-осередкове захворювання, зооноз. Збудник хвороби особливо поширений у тих районах, де існує звичай вживати в їжу сиру свіжоморожену рибу (Сибір). У ранній фазі опісторхозу - алергія, лихоманка, болі в печінці, еозинофілія. При скупченні паразитів - застій жовчі, цироз печінки. Ускладнення опісторхозу - жовчний перитоніт, первинний рак печінки або підшлункової залози. При тяжкому перебігу можлива смерть.

Лабораторна діагностика. Виявлення яєць у фекаліях або вмісті дванадцятипалої кишки хворої людини

Профілактика. Особиста: не вживати в їжу сиру, недоварену або недосмажену річкову рибу. Громадська: контроль за технологією приготування кулінарних виробів з риби, виявлення і лікування (дегельмінтизація) хворих, охорона водойм від фекального забруднення, не годувати свійських собак і котів сирою рибою, санітарно-просвітня робота.

Рис. 53. Життєвий цикл сисуна котячого.

Клонорхіс китайський (Clonorchis sinensis) - збудник клонорхозу.

Географічне поширення — Далекий Схід, Китай, Японія, Корея.

Локалізація - жовчні протоки печінки, жовчний міхур, протоки підшлункової залози.

Морфологія. Розміри 10-25мм. Передній кінець звужений, задній - заокруглений. Ротовий присосок більший ніж черевний. Матка і жовтівники займають середню частину тіла. Два гіллястих сім’яники розташовані у задній частині тіла. Яйця жовто-коричневого кольору, дрібні 26-30 X 15 мкм.

Патогенна дія. Клонорхоз - біогельмінтоз, природно-осередкове захворювання, зооноз. Скупчення паразитів викликають застій жовчі, цироз печінки. Тривалість життя в організмі людини - до 25-40 років.

Лабораторна діагностика. Виявлення яєць у фекаліях хворої людини. Яйця практично не відрізняються від яєць котячого сисуна.

Профілактика. Особиста - не вживати в їжу недостатньо термічно оброблену рибу, прісноводних раків. Громадська - виявлення і лікування хворих, охорона водойм від фекального забруднення, контроль за технологією приготування кулінарних виробів з риби, не годувати свійських собак і котів сирою рибою, санітарно-просвітня робота.

Рис. 54. А - печінковий сисун:

1 — ротова присоска; 2 — глотка; 3 — передня частина кишечнику; 4 — сумка копулятивного органу; 5 — матка; 6 — яєчники; 7 — лаурерів канал; 8 — поперечна жовткова протока; 9 — поздовжня протока жовточників; 10 — жовточники; 11 — кінцева частина матки; 12 — сім'япровід; 13 — черевна присоска; 14 — тільце Меліса; 15 — жовтковий резервуар; 16 — сім'япровід; 17 — сім'яник.

Б - котячий сисун; В - ланцетоподібний сисун.

Сисун легеневий (Paragonimus ringeri, син. P. westermani) - збудник парагонімозу.

Географічне поширення - Східна Азія, Далекий Схід, Південна Америка, Африка.

Локалізація - дрібні бронхи, легені; поза легенева локалізація - печінка, селезінка, головний мозок, м’язи.

Морфологія. Тіло яйцеподібної форми, червоно-коричневого кольору, вкрите шипиками, розмір - до 10 мм (рис.). Сім’яники знаходяться в задній третині тіла, яєчник і матка розташовані над сім’яниками. Яйця широкі та овальні, з кришечкою, золотаво- коричневого кольору розмірами до 100 мкм.

Життєвий цикл. Сисун легеневий - біогельмінт. Розвиток зі зміною хазяїнів. Остаточні хазяїни - тварини із родини собачих, котячих, єнотових, свині, рідше людина. Проміжних хазяїнів два: перший - прісноводні молюски роду Меіапіа, другий - прісноводні раки і краби. Яйця паразита виділяються з мокротинням і фекаліями остаточного хазяїна взовнішнє середовище. Для подальшого розвитку вони повинні попасти у воду. З яйця виходить мірацидій, який активно проникає в молюска, де послідовно розвиваються личинкові стадії спороцисти, редії, церкарії. Церкарій залишає тіло молюска і активно проникає в організм другого проміжного хазяїна (прісноводні раки, краби), де перетворюються в метацеркарій. Людина заражається при вживанні в їжу недостатньо термічно оброблених прісноводних раків і крабів, уражених метацеркаріями або через воду (після загибелі рака метацеркарії у воді залишаються живими до 25 днів). Інвазійні стадії: для першого проміжного хазяїна (молюска) - мірацидій, для другого проміжного (прісноводні раки і краби) - церкарій, для остаточних хазяїнів - метацеркарій.

Рис. 55. Легеневий сисун (Paragonimu ringed):

1 - жовточники; 2 - яєчник; 3 - матка; 4 - сім'яники.

Патогенна дія. Парагонімоз - біогельмінтоз, природно-осередкове захворювання, зооноз. У легенях парагонімуси викликають запалення, крововиливи, утворення кістозних порожнин. З'являється кашель з мокротинням і домішками крові, що може нагадувати туберкульоз. Бувають випадки позалегеневої локалізації паразита. При мозковому парагонімозі часто розвивається сліпота, паралічі, судомні припадки, психічні розлади.

Лабораторна діагностика. Виявлення яєць в мокротинні або фекаліях.

Профілактика. Особиста - не вживати в їжу сирих прісноводних раків і крабів. Громадська - охорона водойм від фекального забруднення, санітарно-просвітня робота.

Nanophyetus salmincola schikhobalowi - збудник нанофієтозу.

Географічне поширення - Далекий Схід (басейн Амуру), північна частина о. Сахалін, Північна Америка.

Локалізація - тонка кишка.

Морфологія. Найдрібніша трематода людини, розмір 0,6 х 0,4 мм, майже округлої форми, жовтувато-сірого кольору, озброєний шипиками. Подовжено-овальні великі сім’яники розташовуються симетрично в задній половині тіла. Яєчник розташований у правій порожнині тіла попереду від сім’яників. Дрібні жовтівники розкидані по всьому тілу. Яйця овальні, сірого або жовтуватого кольору, мають кришечку, дуже схожі на яйця широкого стьожка, розміром 0,07X0,04 мкм (рис.).

Життєвий цикл. Остаточні хазяїни - людина, кішка, собака, різні дикі ссавці. Яйця виділяються з фекаліями остаточного хазяїна. Проміжних хазяїнів два. Перший - черевоногі молюски, другий - прісноводні риби. Людина заражається при вживанні в їжу термічно недостатньо обробленої риби, зараженої личинками нанофієта.

Патогенна дія. Нанофієтоз - один з найпоширеніших гельмінтозів на Далекому Сході. Захворювання проявляється розладами травлення (пошкодження слизової оболонки тонкої кишки).

Лабораторна діагностика. Виявлення яєць у фекаліях хворої людини.

Профілактика. Як при опісторхозі.

Metagonimus yokogawai - збудник метагонімозу.

Географічне поширення - Японія, Китай, Південна Корея, Індонезія, Приамур'є. В Україні зустрічається в басейнах Дніпра, Дністра, Дунаю.

Локалізація - тонка кишка.

Морфологія. Довжина- 1-2,5 мм, ширина- 0,4-0,7 мм. Тіло вкрите дрібними шипиками. Ротова присоска значно менших розмірів, ніж черевна. Гілки кишечника доходять до заднього кінця тіла, де знаходяться два сім'яники округлої форми. Жовточники локалізуються з боків тіла в задній третині сисуна (рис). Яйця світло-брунатні, лимоноподібні, з кришечкою на одному полюсі і горбиком на протилежному, розмір - 26-28 х 15-17 мкм.

Рис. 56. Nanophyetus salmincola schikhobalowi, Metagonimus yokogawai:

a) Nanophyetus salmincola schikhobalowi; 6) Metagonimus yokogawai: 1 - ротова присоска; 2 - черевна присоска; 3 - статева присоска; 4 - глотка; 5 - стравохід; 6 - кишечник; 7 - сім'яники; 8 - яєчник; 9 - жовточники; 10 - статева сумка; 11 - матка з яйцями; 12 - сім'яприймач; 13 - сім'яний пухирець.

Життєвий цикл. Метагонімус - біогельмінт. Остаточні хазяїни - людина, собака, кішка, лисиця, пелікани, баклани, ін. Проміжних хазяїнів два: перший - молюск роду Меіапіа, другий - різні види коропових і лососевих риб. З фекаліями остаточного хазяїна яйце виділяється у навколишнє середовище і повинно попасти у воду. З нього виходить мірацидій, який пасивно проникає в тіло першого проміжного хазяїна - молюска, де розвивається до стадії церкарія. Церкарії виходять у воду і активно проникають у тіло другого проміжного хазяїна - рибу, у м'язах якої, а також на лусках і плавцях перетворюються в метацеркарії. Людина заражається при вживанні в їжу недовареної чи недосмаженої, а також сирої і в'яленої риби, ураженої метацеркаріями метагонімуса. Інвазійні стадії: для молюска - мірацидій, для риб - церкарій, для людини та інших остаточних хазяїнів - метацеркарій.

Патогенна дія. Метагонімоз - біогельмінтоз, природно-осередкове захворювання, зооноз. Супроводжується кишковими розладами. Личинки роблять ходи в слизовій оболонці кишки, викликаючи запальні процеси.

Лабораторна діагностика. Виявлення яєць у фекаліях хворої людини.

Профілактика. Особиста - не споживати сиру, в'ялену і недостатньо термічно оброблену рибу. Громадська - охорона водойм від забруднення фекаліями, санітарно- просвітня робота.

Сисуни кров'яні, або шистосоми - збудники шистосомозів, належать до родини Shistomatidae — єдиної родини роздільностатевих трематод.

Географічне поширення - країни з тропічним і субтропічним кліматом.

Локалізація - просвіт кровоносних судин, як правило, вен.

Морфофізіологічна характеристика. Шистосоми, на відміну від інших трематод, роздільностатеві. Тіло вузьке, циліндричної форми. Самець значно коротший і ширший від самки, довжиною 10-15 мм. На його черевній частині проходить жолоб - гінекофорний канал, в якому при заплідненні розміщується довга, тонка самка, розміром близько 20 мм. Два канали кишечника на середині тіла з'єднуються в один непарний, який сліпо закінчується близько заднього кінця паразита.

Життєвий цикл. Остаточний хазяїн - людина і різні ссавці, проміжний - прісноводні молюски. У життєвому циклі є два покоління спороцист (І і II порядку), редії відсутні. Інвазійна стадія для остаточних хазяїнів - церкарій. Зараження відбувається шляхом активного проникнення церкаріїв через шкіру або слизові при контакті з водою. Яйця мають шип. У людини паразитують види: Schistosoma haematobium, Schistosoma mansoni, Schistosoma japonicum (рис.)

Рис. 56. Шистосоми.

Schistosoma haematobium - збудник сечостатевого шистосомозу (більгарціозу).

Географічне поширення - Африка, країни Ближнього Сходу, Центральної і Південної Америки. Локалізація - вени малого таза, органів сечостатевої системи.

Морфологія. Розмір самця - 10-15 мм у довжину, самки - до 20 мм. Тіло вкрите шипами (рис). Яйця не мають кришечки, наявна шпичка, яка розташована термінально, розміри 150X62 мкм.

Життєвий цикл. Сечостатевий шистосомоз - антропоноз. Остаточні хазяїни - людина, мавпи. Проміжні хазяїни - молюски родів Bullinus, Planorbis. Запліднена самка залишає гінекофорний канал самця і відкладає яйця в дрібних венулах близько до просвіту сечового міхура. Яйце має гострий шип, яким проколює стінку судини, а мірацидій, в середині яйця, продукує ферменти. За допомогою цих пристосувань яйце проникає в порожнину сечового міхура і разом з сечею виділяється назовні. Для подальшого розвитку яйце повинно попасти у воду, де з нього виходить мірацидій, який проникає в тіло проміжного хазяїна - молюска. У тілі молюска розвиваються два покоління спороцист (материнська і дочірня) і церкарії. Людина заражається під час перебування у воді. Церкарії активно проникають через шкіру при купанні, пранні білизни, обробці рисових полів. По лімфатичних і кровоносних судинах церкарії через правий шлуночок попадають у легені а потім у вени печінки. Статевозрілі форми мігрують у вени малого таза, сечостатевої системи. Можливе зараження і при питті води з церкаріями. В організмі хазяїна живуть до 40 років.

Патогенна дія. У місці проникнення церкаріїв виникають точкові крововиливи і папули, які супроводжуються свербежем шкіри і набряком уражених тканин. Міграція шистосом може супроводжуватися підвищенням температури, кашлем, болем у грудях. Яйця своїми гострими шипами руйнують тканини заражених органів, розвивається запальний процес, виразки.

Лабораторна діагностика. Виявлення яєць у сечі. Яйця паразита потрапляють у сечу тільки в жаркий час доби, коли ймовірність потрапляння їх у воду більша. Це слід враховувати і при діагностиці: у ранковій сечі хворого яйця шистосом не виявляються.

Профілактика. Особиста: в осередках шистосомозу не купатися в заражених водоймах, не пити сиру воду і не вмиватися нефільтрованою водою. Громадська - охорона водойм від забруднення сечею, знищення молюсків, санітарно-просвітня робота.

Schistosoma mansoni - збудник кишкового шистосомозу.

Географічне поширення - Африка і Південна Америка (особливо Бразилія).

Локалізація - вени брижі, кишківника і гемороїдальних венах.

Морфофізіологічна характеристика. За будовою подібний до Sch. haematobium. За розмірами дещо менший: самець до 10 мм у довжину, самка - до 15 мм. Тіло вкрите дещо більшими шипами (рис.). Яйце має крупний шип, який розміщений не на полюсі, а збоку, розміром 140х61 мкм.

Життєвий цикл. Остаточний хазяїн - людина, мавпи; проміжні хазяїни - молюски родів Planorbis і Bullinus. Яйця запліднені самки відкладають в дрібних венулах близько до просвіту кишківника. Вони проходять у порожнину кишківника та виносяться з фекаліями.

Патогенна дія. Яйця своїми шипами руйнують стінку кишечника, утворюються виразки, поліпозні розростання. Тяжке ускладнення пізнього періоду хвороби - ураження печінки занесеними яйцями шистосоми.

Лабораторна діагностика. Виявлення яєць у фекаліях.

Профілактика. Така ж, як при сечостатевому шистосомозі.

Schistosoma japonicum - збудник японського шистосомозу.

Географічне поширення - Китай, Південна Японія, Індонезія, Філіппінські острови.

Локалізація - вени кишечника, брижі, система ворітної вени.

Морфологія. Відрізняється від інших шистосом гладенькою поверхнею тіла, позбавленої шипів. Розмір самця - до 20 мм, самки - до 26 мм. Яйця округлі, рудиментарний шип у вигляді горбика розміщений латерально, розміром 85х60 мкм.

Життєвий цикл. Японський шистосомоз - природно-осередкове захворювання з широким колом хазяїв. Остаточні хазяїни - людина, а також свійські та дикі тварини (велика рогата худоба, коні, свині, собаки, щури, ін.). Проте основне джерело інвазії - людина. Проміжний хазяїн - молюск роду Oncomelania. Розвиток не має суттєвих відмінностей від інших шистосом.

Патогенна дія. У порівнянні з іншими шистосомозами японський шистосомоз характеризується злоякісним перебігом і високою летальністю (хвороба Катаями).

Лабораторна діагностика. Виявлення яєць у фекаліях.

Профілактика. Така ж, як при інших шистосомозах.

Клас стьожкові черви (Cestoidea)

Стьожкові черви - облігатні ендопаразити, у статевозрілій стадії паразитують у кишечнику людини і хребетних тварин, викликають захворювання, які називаються цестодозами. Тіло сплющене у спинно-черевному напрямі і має форму стрічки. На передньому кінці знаходиться головка (сколекс), далі - шийка, потім стробіла, яка складається з члеників (проглотид). На головці знаходяться органи фіксації: присоски (звичайно 4) або присисні щілини (ботрії). У багатьох, крім присосок, на вершині сколекса є ще хоботок з кутикулярними гачками. Шийка є зоною росту гельмінта. Саме тут утворюються нові членики. Тіло зовні вкрите шкірно-мускульним мішком, поверхневий шар якого - тег умент, який містить ряд травних ферментів і антипротеолітичний фермент, який запобігає перетравленню паразита в кишках хазяїна. Під тегументом залягають три шари м'язів - зовнішній (кільцевий), внутрішній (поздовжній) і між ними -діагональний.

Травна система відсутня. Поживні речовини, які є в кишечнику хазяїна, всмоктують осмотично всією поверхнею тіла. Клітини тегументу виділяють травні ферменти, що сприяє перетравленню і засвоєнню їжі.

Органи виділення - протонефридії. Головних видільних каналів два; вони розміщені по боках стробіли по всій її довжині і відкриваються екскреторними порами в задньому членику. У кожній проглотиді поздовжні канали з'єднані поперечним.

Нервова система гангліонарно-драбинчастого типу. Складається з переднього нервового вузла - ганглія, який розташований у сколексі, і двох головних бічних стовбура, які тягнуться вздовж усього тіла. Органи чуттів, крім органів дотику, відсутні.

Кровоносна і дихальна системи відсутні.

Статева система у порівнянні з іншими системами органів надзвичайно розвинена і дуже складна. Цестоди - гермафродити. У кожному членику повторюються комплекси чоловічих і жіночих статевих органів. Завдяки цьому стьожкові черви характеризуються величезною плодючістю. У наймолодших члениках, які лежать безпосередньо за шийкою, статева система ще відсутня, потім з'являються органи чоловічої статевої системи, а по мірі відсування цих проглотид ще далі назад у них розвиваються і жіночі статеві органи, після чого членик стає гермафродитним, або незрілим. У подальшому в багатьох видів частина статевих органів у члениках редукується, лишається лише матка, яка містить яйця з онкосферою. Такий членик називається зрілим. Він може відриватися від стробіли і виділятися назовні. Чоловіча статева система представлена численними сім'яниками, сім'явиносними протоками, які з'єднуються в загальний сім'япровід, що відкривається чоловічим статевим отвором у статевій клоаці. Дистальний кінець сім'япрводу виконує функцію копулятивного органа - цируса. Жіноча статева система: яєчник, жовточник, піхва, оотип і матка. Піхва - спеціальний орган для надходження чоловічих статевих клітин. Одним кінцем вона з'єднана з оотипом, іншим - відкривається в статеву клоаку поруч з чоловічим статевим отвором. Матка в багатьох видів цестод не має зовнішнього отвору (закритого типу). У цих випадках вона по мірі надходження яєць збільшується в розмірах, поступово заповнює весь членик, інші частини гермафродитної статевої системи частково атрофуються. У деяких цистод матка має вивідний отвір (відкритого типу) і через нього яйця х онкосферами виділяються назовні. За будовою матки встановлюють вид цестод (систематична ознака). Запліднення в цестод відбувається, як правило, між різними члениками тієї самої особини (самозапліднення) або між різними особинами (перехресне запліднення).

Життєвий цикл характеризується зміною хазяїнів і наявністю кількох - личинкових стадій. Остаточний (дефінітивний) хазяїн - хребетні тварини і людина, проміжний - переважно хребетні, але можуть бути і безхребетні. У циклі розвитку всіх цестод обов'язково є дві личинкові стадії - онкосфера і фіна. Онкосфера, або перша личинкова стадія, розивається в яйці, коли воно ще знаходиться в членику, має кулясту форму і шість гачків. У кишечнику проміжного хазяїна онкосфера звільняється з яйця, за допомогою гачків проникає в кровоносні судини і з кров'ю пасивно розноситься в різні органи, де перетворюється в другу личинкову стадію - фіну. Розрізняють такі фіни:

цистицерк - невеликий заповнений рідиною міхурець розміром з горошину, в середину якого завернутий один сколекс;

ценур - міхур, в середину якого завернуто декілька сколексів;

цистицеркоїд - двостінний міхурець із завернутим у середину сколексом і хвостовим придатком;

ехінококовий міхур - міхур, що досягає великих розмірів, всередині якого знаходиться токсична рідина, безліч сколексів, дочірні і внучаті міхурці;

альвеококовий міхур - конгломерат дрібних міхурів з колоїдним вмістом, в середині яких невелика кількість сколексів;

плероцеркоїд - червоподібна личинка з присмокту вальними щілинами (ботріями) на передньому кінці.

Розвиток фін у статевозрілу стадію відбувається в кишківнику остаточного хазяїна, де головка під впливом травних соків вивертається і прикріплюється до його стінки, а міхур руйнується.

Медичне значення. Декілька видів стьожкових червів є збудниками цестодозів людини.

Ціп'як озброєний, або свинячий (Taenia solium) - у статевозрілій стадії збудник теніозу, у стадії личинки (фіна - цистицерк) - цистицеркозу.

Географічне поширення - повсюдне, де розвинуте свинарство.

Локалізація - статевозріла форма паразитує в тонкій кишці, фіни - у різних органах, найчастіше у м'язах, центральній нервовій системі.

Морфологія. Тіло стрічкоподібне, білого кольору, довжиною 2-3 м. Головка мікроскопічна (2-3 мм), несе 4 присоски і подвійний віночок гачків (звідси назва - озброєний ціп'як). За головкою розміщена непочленована шийка (рис.). У стробілі до 1000 і більше члеників. Гермафродитні членики квадратної форми. Яєчник має три частки - дві великі і третю маленьку (додаткову), що є видовою ознакою. Під яєчником розміщений жовточник. Сім'яники знаходяться в бічних частинах проглотиди. Статева клоака розташована в одному членику з лівого боку, у наступному - з правого. Матка сліпо замкнена. У зрілих члениках матка утворює 7-12 відгалужень з кожного боку (діагностична ознака).

Рис. 57. Ціп'як озброєний (Taenia solium):

а - стробіла; б - сколекс; в - гермафродитна проглотила; г - зріла проглотила; 1 - гачки на сколексі; 2 - присоски; 3 - яєчник; 4 - третя (додаткова) частка яєчника; 5 - сім'яники; 6 - сім'япровід; 7 - піхва; 8 - цирусна сумка; 9 - головний стовбур матки; 10 - бічні гілки матки; 11 - тільце Меліса; 12 - жовточник.

Життєвий цикл. Ціп'як озброєний - біогельмінт. Розвиток зі зміною хазяїнів (рис.). Остаточний хазяїн - лише людина, проміжний - свиня, зрідка - людина. Хвора на теніоз людина виділяє з фекаліями зрілі членики, які містять яйця з онкосферами. Свині риються в нечистотах і можуть проковтнути членики або окремі яйця. У шлунку свині з яйця виходить шестигачкова личинка - онкосфера. За допомогою гачків онкосфери проникають у кровоносні судини і з кров'ю заносяться в різні внутрішні органи (печінку, м'язи, мозок), де через 2 місяці перетворюються в фіну - цистицерк.

Фіну можна бачити неозброєним оком. Має діаметром до 10 мм. Людина заражається при вживанні в їжу сирої або недостатньо термічно обробленої свинини, інвазованої цистицерками. Під дією травних соків із цистицерка вивертається сколекс, який прикріплюється до стінки тонкої кишки, потім від шийки починають відростати проглотиди і через 2-3 місяці гельмінт досягає статевої зрілості. Тривалість життя в організмі людини - 10 років і більше. Таким чином, інвазійною стадією для проміжного хазяїна є яйця з онкосферами, для остаточного - фіна (цистицерк).

Патогенна дія. Теніоз - біогельмінтоз, зооноз. Патогенний вплив зумовлений механічною дією, використанням перетравленої їжі хазяїна і токсичною дією продуктів життєдіяльності збудника теніозу. Спостерігаються розлади травлення, недокрів'я, загальна слабкість. Ціп'як озброєний небезпечний ще і тим, що людина може бути проміжним хазяїном при випадковому проковтуванні яєць або в результаті аутоінвазії (коли в хворих на теніоз при блювоті проглотиди можуть потрапити в шлунок). В шлунку з яєць виходять онкосфери, які з кров'ю заносяться в різні органи, де перетворюються в цистицерки. Небезпечною є локалізація цистицерків у головному мозку, що іноді може стати причиною смерті, а також в органі зору, що може призвести до сліпоти. Лікування цистицеркозу лише хірургічне.

Лабораторна діагностика теніозу. Виявлення зрілих члеників у фекаліях хворої людини. Наявність 7-12 бічних відгалужень матки свідчить про теніоз. Матка не має вивідного отвору, тому яйця в фекаліях трапляються рідко.

Лабораторна діагностика цистицеркозу. Рентгенологічні дослідження, імунологічні реакції.

Профілактика теніозу. Особиста - не споживати свиняче м'ясо, яке не пройшло ветсанекспертизу. Громадська - виявлення і лікування хворих, особливо працюючих у тваринництві; ветсанекспертиза м'яса свиней; охорона ґрунту від забруднення людськими фекаліями; закрите утримання свиней.

Профілактика цистицеркозу. Особиста - дотримуватися правил особистої гігієни. Громадська - санітарно-просвітня робота.

Рис. 58. Цикл розвитку ціп'яка озброєного.

Ціп'як неозброєний, або бичачий (Taeniarhynchus saginatus) - збудник теніаринхозу.

Географічне поширення - повсюдно.

Локалізація - тонка кишка.

Морфологія. Один з найбільших гельмінтів людини, довжина 4-7 м (окремі екземпляри до 10 і навіть 18 м). За будовою подібний до свинячого ціп'яка. Відрізняється від нього відсутністю гачків на сколексі (звідси назва неозброєний) і третьої (додаткової) частки яєчника в гермафродитному членику (яєчник має лише дві частки). Крім цього, у зрілому членику матка має 17-35 бічних відгалужень. Зрілі членики, відриваючись від стробіли, можуть самостійно виповзати з анального отвору і пересуватися по тілу і білизні хворого. Зрілі членики ціп'яка озброєного такої здатності не мають.

Рис. 59. Ціп'як неозброєний (Taeniarhynchus saginatus):

а - загальний вигляд; б - головка; в - гермафродитний членик; г - дозрілий членик; 1 - яєчник; 2 - жовточник; 3 - тільце Меліса; 4 - матка; 5 - сім'яник; 6 - сім'япровід; 7 - піхва; 8 - цирусна сумка; 9 - статева клоака; 10 - канал видільної системи; 11 - нервовий стовбур.

Життєвий цикл. Ціп'як неозброєний - біогельмінт. Розвиток зі зміною хазяїнів. Остаточний хазяїн -лише людина, проміжний - велика рогата худоба. Хвора на теніаринхоз людина виділяє з фекаліями зрілі членики, які містять яйця з онкосферами. Якщо членики або яйця попадуть у травний тракт великої рогатої худоби, оболонка яйця перетравлюється, а шестигачкова онкосфера проникає через стінку кишківника в кровоносні судини і з кров'ю заноситься в різні органи хазяїна. Тут онкосфера втрачає гачки і перетворюється в фіну - цистицерк. У м'язах цистицерки можуть жити роками, але не розвиваються. Подальший розвиток можливий лише в кишечнику остаточного хазяїна - людини. Людина заражається при вживанні в їжу недостатньо термічно обробленого м'яса великої рогатої худоби, ураженого цистицерками. У кишечнику людини головка цистицерка вивертається, прикріплюється до стінки тонкої кишки, після чого від шийки починається ріст стробіли. Таким чином, інвазійна стадія для проміжного хазяїна (велика рогата худоба) - яйце з онкосферою, для остаточного (людина) - фіна (цистицерк). Тривалість життя - близько 10 років.

Патогенна дія. За перебігом теніаринхоз подібний до теніозу.

Лабораторна діагностика. Виявлення зрілих члеників у фекаліях хворої людини. Матка в зрілому членику має 17-35 відгалужень з кожного боку. Матка в неозброєного ціп'яка теж замкнена, тому яєць у фекаліях хворого часто не знаходять. Якщо і знаходять (у зіскобах з перианальних складок), то вони морфологічно не відрізняються від яєць ціп'яка свинячого.

Профілактика. Особиста - не споживати м'ясо, яке не пройшло ветсанекспертизу. Громадська - виявлення і лікування хворих; ветсанекспертиза м'яса великої рогатої худоби; охорона ґрунту від забруднення людськими фекаліями; санітарно-просвітня робота.

Ціп'як карликовий (Hymenolepis nana) - збудник гіменолепілозу.

Географічне поширення - повсюдне.

Локалізація - тонка кишка людини.

Морфологія. Розміри, у порівнянні з іншими цестодами, невеликі: довжина - 1,5-2 см, рідше до 5 см ( звідси назва - карликовий). Сколекс грушоподібної форми, несе чотири присоски і втяжний хоботок з гачками. Шийка довга і тоненька (рис.). У стробілі 100-200 члеників. Статеві отвори всіх члеників розташовані на одному боці. Задні членики з мішкоподібною маткою дуже ніжні. Відриваючись від стробіли, вони швидко руйнуються, і яйця з онкосферами попадають у просвіт тонкої кишки.

Життєвий цикл. У життєвому циклі карликового ціп'яка людина - остаточний і проміжний хазяїн, єдине джерело зараження. Від людини яйця паразита разом з фекаліями потрапляють у зовнішнє середовище. Вони вже інвазійні. Зараження відбувається через рот. Основним фактором передачі збудника гіменолепідозу слугують брудні руки. У кишечнику з яєць виходять онкосфери, які проникають у ворсинки тонкої кишки і перетворюються в фіну - цистицеркоїд. Цистицеркоїд росте, руйнує ворсинку і випадає в просвіт кишки. Під впливом травних соків головка цистицеркоїда вивертається, прикріплюється до стінки тонкої кишки і починається ріст члеників. Через 14-15 днів формується статевозріла особина. Вважають, що при гіменолепідозі можлива аутоінвазія(розвиток яєць паразита в кишечнику без виходу в зовнішнє середовище). За таких умов інвазія триває довго. Людина, хвора на гіменолепідоз, при недодержанні правил особистої гігєни може заносити в рот яйця власних паразитів (аутореінвазія).

Остаточним хазяїном паразита і джерелом інвазії для людини можуть бути пацюки і миші, а проміжним хазяїном - борошняний хрущак і його личинки.

Патогенна дія. Гіменолепідоз - контактний біогельмінтоз, антропоноз. Джерело зараження - хвора людина. Механізм передачі - фекально-оральний, здійснюється через проковтування яєць. Заражаються переважно діти дошкільного віку. Паразит зустрічається у великій кількості (до 1500 екземплярів), чим зумовлена значна патогенна дія на організм хазяїна, яка полягає в руйнуванні ворсинок кишки і токсичній дії продуктів життєдіяльності гельмінтів. При гіменолепідозі спостерігаються головний біль, болі в животі, порушення діяльності травної та нервової систем, загальна слабкість і швидка стомлюваність. Діти стають вередливими і дратівливими.

Лабораторна діагностика. Виявлення яєць у фекаліях хворої людини.

Профілактика. Особиста - найсуворіше дотримання правил особистої гігієни, прищеплення гігієнічних навичок дітям, миття рук перед вживанням їжі і після відвідування туалету. Громадська - виявлення і дегельмінтизація хворих; у дитячих колективах необхідно ізолювати хворих від здорових; санітарно-просвітня робота серед батьків і працівників дитячих установ; боротьба з гризунами.

Рис. 60. Ціп'як карликовий (Hymenolepis nana):

а - загальний вигляд; 1 - головка; 2 - шийка; 3 -тіло; 4 - незрілий членик; 5 - гермафродитний членик; 6 - зрілий членик; б - цикл розвитку в кишках людини: 1 - тіло статевозрілого черв'яка; 2 - яйця; 3 - онкосфери, які вийшли з яєць, у ворсинках слизової оболонки; 4 - цистицеркоїд; 5 - вихід цистицеркоїда з вивернутою головкою з ворсинки в порожнину кишки; 7 - ріст тіла черв'яка.

Ехінокок (Echinococcus granulosus) - збудник ехінококозу.

Географічне поширення - повсюдне, особливо у районах де займаються вівчарством. В Україні зустрічається переважно в південних областях.

Локалізація - у людини, на відміну від інших цестод, паразитує в фінозній стадії, уражає печінку, легені, мозок, трубчасті кістки, але може зустрічатися в будь-якому органі.

Морфологія. Тіло статевозрілого паразита має в довжину 3-6 мм. На сколексі 4 присоски і хоботок з подвійним віночком гачків. Шийка коротка. Стробіла складається з 3-4 члеників. Передостанній з них - гермафродитний, останній - зрілий, містить матку, яка має бічні вирости і заповнена яйцями з онкосферами (500-800 яєць).

Життєвий цикл. Ехінокок - біогельмінт. Розвиток - зі зміною хазяїнів. Статевозрілі особини паразитують у тонкій кишці собак, вовків, шакалів, які є остаточними хазяїнами. Проміжні хазяїни - людина, велика і дрібна рогата худоба, свині, верблюди, кролики та багато інших травоїдних ссавців. Останній членик відривається від стробіли і виділяється разом з фекаліями або самостійно виповзає з анального отвору остаточного хазяїна, переважно собаки, і активно повзає по шерсті, виділяючи при цьому яйця. Членики, які виділилися з фекаліями, переповзають на траву. Свійські травоїдні тварини поїдають траву і одночасно заковтують яйця ехінокока.

У кишечнику проміжних хазяїнів з яйця виходить онкосфера, яка проникає в кровоносні судини. По ворітній вені вона попадає в печінку (перше місце за частотою ураження). Онкосфери, які не осіли в печінці, через праве серце попадають у легені. Часто онкосфери заносяться кров'ю в головний мозок та інші органи. Тут онкосфера перетворюється в фіну - ехінококовий міхур. Фіна росте повільно і може досягати великих розмірів - у тварин описана фіна масою 64 кг, а в людини - розміром з головку новонародженої дитини. Фіни в тілі проміжного хазяїна живуть роками. Для подальшого розвитку вони повинні попасти в кишечник остаточного хазяїна. Зараження собак та інших остаточних хазяїнів відбувається при поїданні уражених ехінококом органів проміжних хазяїнів. У кишечнику остаточного хазяїна з фіни утворюється велике число стьожкових форм. Інвазійні стадії: для остаточних хазяїнів - фіна, для проміжних - яйця з онкосферами.

Рис. 60. Ехінокок і альвеокок:

а - ехінокок; б - альвеокок; 1 - головка; 2 - шийка; 3 - гермафродитні членики; 4 - зрілий членик; 5 - матка, наповнена яйцями.

Людина найчастіше заражається збудником ехінококозу при недодержанні правил особистої гігієни від хворих собак, на шерсті яких знаходяться яйця. Через немиті руки яйця попадають в рот. Можливе зараження від вівців, до шерсті яких прилипають яйця ехінокока від хворих сторожових собак. Збудник ехінококозу передається також через немиті овочі, городину, забруднені випорожненнями хворих собак. Людина є біологічним тупиком (сліпою гілкою) у життєвому циклі ехінокока, тому що фіна після смерті людини звичайно не передається тваринам, а гине.

Патогенна дія. Ехінококоз - біогельмінтоз, природно-осередкова інвазія. Перші ознаки хвороби з'являються через значний проміжок часу після зараження, коли ехінокові міхурі досягають певних розмірів. Прояви захворювання залежать від локалізації міхура, фази розвитку паразита. Патогенна дія зумовлена токсичністю рідини міхура і його механічним впливом на тканини (здавлювання тканин), що порушує функцію органа. Лікування тільки хірургічне. Дуже небезпечним є розрив ехінококового міхура: токсична рідина, яка міститься в ньому, може викликати анафілактичний шок і миттєву смерть. Крім того, при розриві відбувається обсіменіння черевної порожнини дочірніми сколексами і розвиток множинного ехінококозу. Іноді обсіменіння настає в результаті попадання рідини з фіни зі сколексами при хірургічному лікуванні ехінокококозу.

Лабораторна діагностика. Діагноз ставиться на підставі імунологічних реакцій. Застосовують також рентгенологічні дослідження. Для виявлення хворих собак досліджують їхні фекалії, в яких містяться яйця ехінокока.

Профілактика. Особиста - додержуватися правил особистої гігієни, мити руки після контакту з собаками, миття овочів, кип’ятіння води, профілактична дегельмінтизація домашніх собак двічі на рік. Громадська - боротьба з бродячими собаками; виявлення і дегельмінтизація хворих службових собак; знищення уражених ехінококозом внутрішніх органів, санітарно-просвітня робота.

Рис. 62. Цикл розвитку ехінокока.

Альвеокок (Alveococcus multilocularis) - збудник альвеококозу.

Географічне поширення: зустрічається рідше, ніж ехінококоз - Україна, Сибір, Аляска, Північ Канади, Південь Франції, Німеччини, Північний Казахстан, Північний В’єтнам.

Локалізація - в основному така ж, як при ехінококозі, але первинно уражається переважно печінка, в інших органах зустрічається рідко.

Морфологія. Стьожкова форма альвеокока подібна до ціп'яка ехінокока. Відрізняється більш дрібними розмірами (1,2 - 3,7мм), кількістю гачків на сколексі, формою матки (в альвеокока вона куляста, бічні випини відсутні), статевий отвір в альвеокока розташований у передній частині бічного краю членика, в ехінокока - в задній. Фіна альвеокока являє собою сукупність дрібних міхурів. Міхурі не містять рідини, брунькуються назовні і поступово проростають у тканини подібно до злоякісних пухлин, утворюючи метастази.

Життєвий цикл. Альвеокок - біогельмінт. Розвиток зі зміною хазяїнів. Остаточні хазяїни - лисиця, песець, вовк, собака, іноді - кішка; проміжні - мишоподібні гризуни, зрідка людина. Життєвий цикл подібний до ехінокока. З фекаліями остаточних хазяїнів назовні виводяться яйця з онкосферами. Людина заражається при споживанні лісових ягід, забруднених яйцями альвеокока; при обробці шкур хворих лисиць, песців, собак; при контакті з хворими собаками або предметами, забрудненими випорожненнями собак, в яких містяться яйця альвеокока. Людина - біологічна кінцева ланка в життєвому циклі альвеокока.

Патогенна дія. Альвеококоз - біогельмінтоз, природно-осередкове захворювання. Первинна локалізація паразита в людини зустрічається переважно в печінці. Альвеококоз печінки тривалий час (іноді роками) перебігає безсимптомно. Болі виникають на більш пізніх стадіях. Захворювання характеризується злоякісним перебігом. Метастатичні вузли можуть утворюватися в легенях, головному мозку. Лікування — тільки хірургічне. Міхур доводиться видаляти з частиною ураженого органа, тому що він не має вираженої капсули.

Лабораторна діагностика. Для встановлення діагнозу застосовують імунологічні реакції. Діагноз звичайно ставиться на пізніх стадіях, коли оперативне втручання ускладнене або неможливе.

Профілактика. Особиста - дотримання правил особистої гігієни при контакті з собаками, при обробці шкур лисиць, песців, собак, миття ягід, кип’ятіння води. Громадська - організація спеціального приміщення для зняття шкурок; санітарно-просвітня робота.

Стьожак широкий (Diphyllobothrium latum) - збудник дифілоботріозу.

Географічне поширення. Збудник дифілоботріозу зустрічається серед населення, яке займається рибальством, зокрема в Карелії, Прибалтиці, по берегах Волги, Дністра.

Локалізація - тонка кишка.

Морфологія. Найбільший гельмінт людини (довжина 8-10 м, окремі екземпляри - до 20 м). Сколекс видовженої форми, замість присосок несе дві поздовжні присисні щілини - ботрії. Проглотиди мають характерну форму-їхня ширина в кілька разів більше довжини. У будові і розміщенні органів статевої системи існують відмінності в порівнянні з ціп'яками, що має діагностичне значення. Статева клоака знаходиться не збоку, а на вентральному стороні членика близько його переднього краю. Жовтівники розташовані в бічних частинах членика вентрально від сім'яників. Матка згорнута в петлі у вигляді розетки, має власний вивідний отвір, через який яйця виділяються по мірі надходження, і не утворює бічних гілок.

Остаточні хазяїни - людина і м'ясоїдні ссавці (кіт, лисиця, песець, собака, ведмідь). Проміжних хазяїнів два: перший - рачок циклоп, другий - прісноводні риби (щука, налим, судак, ін.). Остаточні хазяїни виділяють з фекаліями яйця, які повинні попасти у воду. З яйця виходить личинка - корацидій - шестигачкова онкосфера, кулястої форми, покрита війками і деякий час вільно плаває у воді (3-4 дні), поки не буде проковтнутим циклопом. В організмі циклопа з корацидій за допомогою гачків проникає через стінку кишечника в порожнину тіла і перетворюється в фіну процеркоїд. Циклопа поїдає риба. У шлунку другого проміжного хазяїна циклоп перетравлюється, а процеркоїд проникає в м'язи і перетворюється в плероцеркоїд. Плероцеркоїд -червоподібна личинка білого кольору, довжиною близько 6 мм, на передньому кінці має дві присисні щілини. Якщо заражену рибу з'їсть інша хижа риба, плероцеркоїд зберігає свою життєздатність. Отже, хижі риби є резервуарини хазяїнами: у їхньому організмі може концентруватися велика кількість плероцеркоїдів. Людина заражається при вживанні в їжу сирої, в'яленої чи недостатньо термічно обробленої риби з плероцеркоїдами. В організмі остаточного хазяїна плероцеркоїд прикріплюється ботріями до стінок кишечника і перетворюється в статевозрілу особину. Живе стьожак широкий в організмі людини до 28 років. Інвазійні стадії: для циклопа - корацидій, для риби - процеркоїд, для остаточного хазяїна (людина, ін.) - плероцеркоїд.

Життєвий цикл. Стьожак широкий - біогельмінт. Розвиток зі зміною хазяїнів.

Рис. 63. Стьожак широкий (Diphyllobothrium latum):

а - тіло; б - головка (видно ботрії- 1); в - гермафродитний членик; г - зрілі членики; 2 - матка; 3 - жовточник; 4 - петлі матки; 5 - цирусний мішок; 6 - яєчник; 7 - тільце Меліса; 8 - сім'яники.

Патогенна дія. Дифілоботріоз - біогельмінтоз, природно-осередкове захворювання. Присисними щілинами паразит пошкоджує слизову оболонку кишки, що призводить до відмирання тканини. Скупчення паразитів може викликати кишкову непрохідність. У хворого нерідко розвивається тяжка анемія, пов'язана з дефіцитом ціанокобаламіну (вітамін В₁₂), який паразит вибірково адсорбує на своїй поверхні із вмісту кишок.

Лабораторна діагностика. Виявлення яєць у фекаліях хворої людини. Яйця широкі, овальні, з гладенькою прозорою двоконтурною оболонкою, жовтуватого або сірого кольору, є кришечка, розмір до 70 мкм. Нерідко діагноз підтверджується при виявленні в фекаліях фрагментів стробіли різної довжини. Широка стробіла з короткими члениками і центрально розміщеною розеткоподібною маткою вказує на дифілоботріоз.

Профілактика. Особиста - не вживати в їжу сиру і напівсиру рибу або ікру. Громадська - виявлення і дегельмінтизація хворих; санітарний благоустрій кораблів, населених пунктів; охорона водойм від забруднення людськими фекаліями; санітарний контроль за дотриманням правил переробки рибної продукції; санітарно-просвітня робота.

Рис. 64. Цикл розвитку стьожака широкого.