МЕДИЧНА БІОЛОГІЯ, АНАТОМІЯ, ФІЗІОЛОГІЯ ТА ПАТОЛОГІЯ ЛЮДИНИ - Я.І.Федонюк 2010

БІОЛОГІЯ

РОЗДІЛ 2. БІОГЕОЦЕНОТИЧНИЙ РІВЕНЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ЖИТТЯ І МІСЦЕ ЛЮДИНИ В НЬОМУ

2.1. ОСНОВИ ЕКОЛОГІЇ ЛЮДИНИ

Адаптивні екотипи людей

У результаті дії природних факторів, які відрізняються в різних районах планети, протягом історії становлення людства сформувалися певні адаптивні типи людей, які існують і нині. Адаптивний тип - комплекс ознак (морфофункціональних, біохімічних, імунологічних), які забезпечують оптимальну біологічну пристосованість людини до певного фізичного середовища. Наявність різних адаптивних типів свідчить про значну екологічну мінливість людини, яка, як вважають, була однією з передумов всесвітнього розселення людей. Адаптивні типи людей формувалися незалежно від раси в зв'язку з конкретними екологічними завданнями на основі відповідного генофонду. Процес полягав в утворенні популяцій, генофонди яких відповідали місцевим умовам краще, ніж генофонд виду в цілому. Розрізняють наступні адаптивні типи людей- арктичний, тропічний, адаптивний тип помірного поясу, адаптивний тип пустелі, високогірський.

Арктичний адаптивний тип сформувався як пристосування до вологого, холодного клімату і кисневої недостатності. Йому властиві відносно сильний розвиток кістково-мускульного компонента тіла, великі розміри грудної клітки, високий рівень гемоглобіну, відносно великий простір, який займає кістковий мозок, підвищений вміст мінеральних речовин у кістках, високий вміст у крові білків, холестерину, підвищена здатність окислювати жири. Аборигени Арктики мають більшу масу, ніж жителі півдня. Більша маса сприяє кращому збереженню тепла, таку саму роль відіграє і шар підшкірного жиру. У пропорціях тіла спостерігається зменшення довжини ніг у порівнянні з довжиною рук. У цілому арктичний тип характеризується підвищеним енергетичним обміном, якому властива стабільність показників в умовах переохолодження. Існують і особливості механізмів терморегуляції. Так, при однаковому ступені охолодження в канадських індійців різко падає температура шкіри, але рівень обміну речовин змінюється незначно, а в прибулому білому населенні спостерігається менша ступінь зниження шкірної температури, але з'являється сильне дрижання, тобто інтенсифікується обмін.

Тропічний адаптивний тип. У субтропічній і тропічній областях спостерігається виключно широка мінливість груп населення. Тут проживають як найнизькорослі, так і найвисокорослі популяції. Тим не менше, екологічні фактори, особливо кліматичний, сприяли виробленню певних ознак тропічного адаптивного типу. У негроїдів- видовжена форма тіла, знижена маса м'язів, відносне зменшення маси тіла при збільшенні довжини кінцівок, зменшення окружності грудної клітки, більш інтенсивне потовиділення за рахунок підвищеної кількості потових залоз на 1 см² шкіри, низькі показники основного обміну і синтезу жирів, знижена концентрація холестерину.

Адаптивний тип помірного поясу за соматичними показниками займає проміжне становище між корінними жителями арктичного і тропічного регіонів.

Адаптивний тип пустель. За даними ЮНЕСКО, пустелі складають близько однієї п'ятої площі всіх континентів. До екологічних факторів, під впливом яких сформувався адаптивний екотип людей пустель належать: велика інтенсивність сонячної радіації (температура в тіні досягає +50°С), невелика кількість опадів, сухість повітря. За умов, коли організм одержує велику кількість тепла, основне фізіологічне завдання - підвищення тепловіддачі для збереження гомеостазу. Це завдання розв'язується шляхом випаровування води. Кожний грам рідини, що випарувався, виносить 2,43 кДж (0,58 ккал) тепла. Аборигени Центральної Африки, Південної Індії, інших районів з жарким і сухим кліматом відрізняються довгими худорлявими кінцівками, невеликою масою тіла, які мають більшу поверхню по відношенню до об'єму, а чим більша поверхня, тим більша тепловіддача. Для компенсації втрат води, які зумовлені посиленим потовиділенням, виникає необхідність у збільшенні кількості води, що випивається. Місцеве населення більше адаптоване до цих умов. Воно споживає менше води, ніж люди, які приїхали з помірного поясу. За умов високих температур потреба в білках і жирах зменшується, тому що ця їжа має високу енергетичну цінність і, крім цього, посилює спрагу. Харчування з переважним вмістом вуглеводів збільшує витривалість організму.

Гірський адаптивний тип. Умови високогір'я для людини в багатьох відношеннях є екстремальними. Вони характеризуються низьким атмосферним тиском, зниженим парціальним тиском кисню, холодом, відносною одноманітністю їжі. Основним екологічним фактором, під впливом якого сформувався цей екотип людини, була, як вважають, гіпоксія. У жителів високогір'я незалежно від кліматичної зони, расової та етнічної належності, спостерігаються наступні ознаки - підвищений рівень основного обміну, відносне подовження довгих трубчастих кісток скелета, широка грудна клітка, підвищення кисневої ємкості крові за рахунок збільшення кількості еритроцитів, вмісту гемоглобіна і відносної легкості його переходу в оксигемоглобін.