Анатомія людини Частина 1 - К. А. Дюбенко А. К. Коломійцев Ю. Б. Чайковський 2002
Спеціальна частина
Сполучення кісток верхньої кінцівки, juncturae membri superioris - Сполучення кісток передпліччя
Кисть у цілому
Кисть, manus, є дистальним відділом верхньої кінцівки. її основу утворюють 27 кісток, сполучених між собою суглобами та зв’язками. Крім того, до її складу входять м’язи, шкірний покрив, судини та нерви.
Кисть - найважливіша частина верхньої кінцівки, вона виконує рухову й сенсорну функції та частково функцію спілкування. Особливого значення вона набуває в людей, які втратили зір або мову.
Скелет кисті побудований кістками зап’ястка (вісім коротких губчастих кісток), кістками п’ястка (п’ять коротких трубчастих кісток) та фалангами пальців (чотирнадцять кісток). Кістки зап’ястка розташовані в два ряди: дистальний та проксимальний. Проксимальний ряд, якщо рахувати від великого пальця, утворений човноподібною, півмісяцевою, тригранною та горохоподібною кістками. Проксимальний ряд кісток зап’ястка сполучається з передпліччям й утворює основу кисті.
Дистальний ряд утворений кісткою-трапецією, трапецієподібною, головчастою та гачкоподібною кістками. Кістки дистального ряду зап’ястка, сполучаючись з основами трьох кісток п’ястка (II—IV), утворюють тверду основу кисті (В. М. Тонков).
Кістки кисті, сполучаючись між собою, утворюють суглоби зап’ястка, зап’ястково-п’ясткові, міжзап’ясткові, п’ястково-фалангові та міжфалангові, які укріплюються зв’язками. Зв’язки кисті при розслабленому стані м’язів здатні витримувати в середньому близько 7 кг ваги. Дітям до початку статевого дозрівання протипоказані великі фізичні навантаження на кисть, оскільки вони призводять до недостатнього розвитку м’язів та сполучно-тканинних піхв кисті.
З фізіологічного погляду, всі суглоби кисті функціонують як складові єдиного суглоба. Тому суглоби зап’ястка, а також дистальний променево-ліктьовий, променево-зап’ястковий, п’ястково-зап’ястковий та міжп’ясткові суглоби об’єднують в один суглоб кисті.
У процесі еволюції під впливом праці кисть набула характерних ознак, властивих кисті сучасної людини. За даними Л. П. Асатіані, К. І. Мошкара та Е. І. Данилової, головними з них є збільшення розмірів I—II п’ясткових кісток порівняно з іншими, укріплення II і III зап’ястково-п’ясткових суглобів, сідлоподібна форма першого зап’ястково-п’ясткового суглоба. Крім того, спостерігається здатність протиставляти перший палець іншим, збільшення розмірів дистальних фаланг та кісток зап’ястка і насамперед головчастої кістки, повне злиття центральної кістки з човноподібною, а також утворення під retinaculum flexiorum заглибини, canalis carpi.
Завдяки м’язам, які кріпляться до кісток кисті, та суглобам і зв’язкам кисть здійснює комплекс різноманітних рухів і розглядається як єдине ціле. Рухи кисті чіткі, швидкі, координовані та різноманітні. Особливої координованості кисть набула завдяки трудовій діяльності (гра на музичних інструментах, виконання спортивних вправ тощо). Це досягається завдяки координованим рухам пальців кисті: максимальне їх згинання і розгинання, приведення пальців до серднього пальця та відведення, випрямлення кисті та окремих пальців.
Особливих, специфічних рухів набув великий палець кисті. На нього діють вісім м’язів, які забезпечують приведення й відведення, протиставлення (опозиція) й відставлення (репозиція) та колові рухи (циркумдукція). Дев’ятнадцять коротких м’язів прикріплюються до окремих кісток кисті, надаючи їй того чи іншого положення.
Головна функція кисті - схвачування, обхвачування та утримування предметів, наближення їх до тіла та віддалення від нього. Подекуди кисть може бути й органом опори (наприклад, коли спортсмен виконує стійку на кистях). Таким чином, кисть як орган являє собою легку, струнку систему важелів, що завдяки вільним сполученням забезпечує швидкі й координовані рухи. Кисть відіграла винятково важливу роль у процесі становлення людини і не менш важливе її значення у житті сучасної людини. Філософи та вчені надавали їй великої ваги. Лукрецій Кар (І ст. до н. е.) сказав: «Кисті у нас як служниці і справа, і зліва, щоб ми за допомогою них робили те, що необхідно для життя».
Вади кисті. Єдиної класифікації вад розвитку кисті не існує. Розрізняють природжені вади, збільшення або зменшення розмірів та кількості кісток. Перші називаються гіперпластичними вадами, другі - гіпопластичними. До гіперпластичних вад належать: синдактилія - зрощення пальців між собою (рис. 94) гіпердактилія і гіперфалангія - збільшення розміру пальця або фаланги (рис. 95); полідактилія та поліфалангія - збільшення кількості пальців та фаланг.
1 Е. Апер (Е. Apert) описав клінічний синдром (1906) порушення форми черепа, викликаний раннім синостозом в поєднанні з синдактилією та іншими вадами розвитку. Черепна аномалія характеризується передньою акроцефалією («баштовий череп"), значними змінами лиця (екзофталмія, виступаючий ніс та ін.). Синдактилія характеризується повним зрощенням всіх пальців кисті. Це є спадкова аномалія, що передається шляхом домінуючого аутосомального гена.
Рис. 94. Синдром Апера (акроцефалосиндактилія)
Рис. 95. Гіпердактилія та гіперфалангія
До гіпопластичних вад відносять: брахідактилію - зменшення розміру пальця; брахіфалангію - зменшення фаланг пальців та гіпофалангію - зменшення кількості фаланг.