Анатомія людини Частина 1 - К. А. Дюбенко А. К. Коломійцев Ю. Б. Чайковський 2002

Загальна частина
Структура тіла людини
Тканини - Сполучна тканина - Волокниста сполучна тканина

У волокнистій сполучній тканині кількість волокон може бути помірною (пухка волокниста) або ж більш значною (щільна волокниста тканина). Пухка волокниста сполучна тканина (рис. 7А) - найпоширеніший вид сполучної тканини. Вона виконує переважно трофічну та захисну функції і бере участь практично в усіх фізіологічних та захисних реакціях, які відбуваються в організмі. До клітин пухкої сполучної тканини належать фібробласти, макрофагоцити, плазматичні клітини (плазмоцити), тканинні базофіли, адипоцити (жирові клітини) та пігментоцити (пігментні клітини).

Найчисленнішою групою клітин сполучної тканини є фібробласти, які утворюють її проміжну речовину (аморфну речовину і волокна). Фібробласти мають особливу ультраструктуру, типову для секреторних клітин (містять добре розвинуті гранулярну ендоплазматичну сітку та комплекс Гольджі). Молоді фібробласти здатні до поділу, вони мають відростчасту форму. Зрілі фібробласти (фіброцити) не можуть ділитися. Більша частина органел у них редукується, а функціональна активність істотно знижується.

Друга за кількістю група клітин сполучної тканини - макрофагоцити. Вони утворюються з моноцитів крові, в яких у процесі перетворення на тканинні макрофаги зростає вміст органел, а також лізосом. Ці зміни відображають здатність тканинних макрофагів до енергетичного фагоцитозу та синтезу ряду біологічно активних речовин.

Рис. 7. Види сполучної тканини:

А - пухка волокниста сполучна тканина; Б - хрящова тканина; В - кісткова тканина; Г - ретикулярна тканина

Плазматичні клітини утворюються з В-лімфоцитів. Вони мають круглу або овальну форми, ексцентрично розміщене ядро з радіально орієнтованими брилками гетерохроматину, добре розвинуту гранулярну ендоплазматичну сітку та комплекс Гольджі, розміщений біля ядра (в ділянці цитоплазми, що втратила гранулярний ретикулум). Функція цих клітин - синтез антитіл - особливого білка (гама-глобуліну), який знешкоджує в організмі антигени.

Тканинні базофіли містять у цитоплазмі базофільні зерна. Ці клітини виділяють так звані біогенні аміни (гепарин, гістамін, серотонін), які беруть участь у регуляції зсідання крові, тканинній проникливості дрібних кровоносних судин тощо. У зв’язку з цим тканинні базофіли є регуляторами місцевого гомеостазу.

Адипоцити (жирові клітини) здатні депонувати жир, який є енергетичною та трофічною речовиною, теплоізолятором. Розрізняють адипоцити білого та бурого жиру. Адипоцити білого жиру мають одне велике жирове включення (краплю), утворене нейтральним жиром, де більшу частину цитоплазми з ядром відтиснуто до одного з полюсів клітини.

Адипоцити бурого жиру менші за розміром. Ядро в них розташоване в центрі, а жир - в цитоплазмі у вигляді численних дрібних крапель. Клітини бурого жиру характеризуються тим, що містять велику кількість мітохондрій. Головна функція бурої жирової тканини - утворення тепла. У людини вона добре розвинута в перші місяці життя, а потім заміщується білою жировою тканиною.

Пігментоцити (пігментні клітини) - відростчасті клітинні елементи, які містять у цитоплазмі гранули пігменту - меланіну. У людини та ссавців вони входять до складу шкіри (як дерми, так і епідермісу), волосяних фолікулів, оболонок мозку, райдужки та судинної оболонки ока. Ці клітини виконують захисну функцію, знижуючи шкідливу дію сонячного проміння на шкіру та орган зору.