Анатомія людини Частина 1 - К. А. Дюбенко А. К. Коломійцев Ю. Б. Чайковський 2002
Спеціальна частина
Спланхнологія, splanchnologia [вчення про нутрощі] - Травна система, systema digestorium
Кишечник - Тонка кишка - Дванадцятипала кишка
Дванадцятипала кишка duodenum, - відділ тонкої кишки, який бере початок безпосередньо від шлунка (див. рис. 225, 226). Свою назву дістала у зв’язку з тим, що П довжина в середньому дорівнює 12 поперечникам пальця людини. Здебільшого вона має підковоподібну форму, проте трапляються і кільцеподібна та V-подібна форми. Довжина дванадцятипалої кишки становить 25-30 см, а ширина - 4-6 см, її вгнутий край обвиває головку підшлункової залози.
Дванадцятипала кишка - важливий орган травної системи, в який впадають протоки великих травних залоз (печінки та підшлункової залози). В її слизовій оболонці утворюються гормони: секретин, панкреозимін-холецистокінін, шлунковий гальмівний пептид, вазоактивний інтестинальний пептид, мотилів, ентероглюкагон та ін. У дванадцятипалій кишці виділяють чотири частини (див. рис. 225):
- верхню, pars superior;
- низхідну, pars descendens;
- горизонтальну, pars harizontalis;
- висхідну, pars ascendens.
Верхня частина, pars superior, s. bulbus, - найкоротша, її довжина становить 3-4 см, діаметр-до 4 см. Бере початок від воротаря на рівні І поперекового хребця, прямує назад і вправо по правій поверхні хребтового стовпа, flexura duodeni superior (див. рис. 226).
Від воріт печінки до верхньої частини дванадцятипалої кишки проходить печінково-дванадцятипала зв’язка, lig. hepatoduodenale (див. рис. 229), в якій містяться: спільна жовчна протока, ворітна вена та власне печінкова артерія, лімфатичні судини та нерви. Зв’язка має важливе значення у хірургічній практиці під час операцій у панкреатодуоденальній ділянці.
Низхідна частина, pars descendens, - має довжину 9-12 см, діаметр - 4-5 см. Бере початок від верхнього вигину кишки, йде дугоподібно або вертикально і досягає рівня III—IV поперекових хребців, де утворює нижній вигин, flexura duodeni inferior. У середній частині зліва в кишку впадає спільна жовчна протока та протока підшлункової залози, які утворюють на слизовій оболонці поздовжньої складки, plica longіtudinalis duodeni, великий сосочок дванадцятипалої кишки, papilla duodeni major (Voten).
Вище від нього може бути малий сосочок, papilla duodeni minor. На ньому відкривається додаткова протока підшлункової залози, ductus pancreaticus accessorius. Відтік жовчі і панкреатичного соку регулюється м’язом-замикачем печінково-підшлункової ампули, m. sphincter ampullae (s. Oddi). Замикач [сфінктер] утворений пучками колових, косих і поздовжніх м’язових волокон, які переплітаються між собою та функціонують незалежно від м’язів кишки.
Горизонтальна частина, pars horizontalis, - має довжину до 9 см, проходить на рівні III—IV поперекових хребців справа наліво нижче від брижі поперечної ободової кишки.
Висхідна частина, pars ascendens, - довжиною 6-13 см, піднімається до лівого краго I—II поперекових хребців, де утворюється дванадцятипало- порожній вигин, flexura duodenojejunalis, місце переходу в порожню кишку (див. рис. 226). Вигин фіксується підвішуючим м’язом дванадцятипалої кишки, m. suspensorius duodeni s. m. (Treitzi). М’язові волокна виникають з колового шару кишки на місці вигину і піднімаються вгору позаду підшлункової залози, де вплітаються у фасцію та м’язові волокна лівої ніжки діафрагми. Дванадцятипало-порожній вигин завдяки своїй фіксації на лівій стороні другого поперекового хребця є пізнавальним орієнтиром у хірургії, який допомагає знайти початок порожньої кишки.