Анатомія людини Частина 1 - К. А. Дюбенко А. К. Коломійцев Ю. Б. Чайковський 2002

Загальна частина
Історичний нарис
Анатомія стародавнього світу, середніх віків та епохи відродження

Перші писемні джерела з анатомії знайдено в Стародавньому Китаї (3000 р. до н. е. Гванг Ті написав книгу, в якій містилися анатомічні відомості та ілюстрації). Не менш цінну знахідку, датовану 2550 р. до н. е., виявлено в Єгипті. На папірусах Еберса під назвою «Таємна книга лікаря» і «Вчення про хід серця» були зібрані матеріали з лікарської справи. У книгах Еберса матеріал подано з анатомо-фізіологічного погляду, зокрема «Серце», «Судини серця».

Значного розвитку анатомія досягла в стародавній Греції, де лікарській справі надавалося державного значення. Ще в IX ст. до н. е. Гомер в «Іліаді» писав: «Освічений лікар цінніший за багатьох інших людей». У стародавній Греції при храмах влаштовувалися лікарні-асклепійони.

Видатним ученим Греції був Гіппократ, Hippocrates - «батько медицини» (460-377 рр. до н. е.), який народився на о. Кос і мешкав у Афінах. Його велика заслуга перед наукою полягає в тому, що він зібрав та систематизував факти і спостереження, які передавалися з покоління в покоління. Вважають, що Гіппократу належать 72 наукові праці. В його збірнику, який об’єднує твори давньогрецьких лікарів, є уривки «Про анатомію», «Про серце», «Про залози», в яких описані внутрішні органи, кістки, суглоби, м’язи та великі судини.

Іншим видатним ученим Греції був Арістотель, Aristoteles (384-322 рр. до н. е.). Він зібрав і виклав у своїх працях цінні для медицини того часу факти. У книжках «Природня історія тваринного царства», «Про частини тварин», «Про виникнення тварин» Арістотель описав майже 500 видів тварин і дав їм першу класифікацію. Здійснюючи досліди на тваринах, він установив різницю між нервами та сухожилками.

Найвидатнішим ученим стародавнього світу після Гіппократа вважають Клавдія Галена, Claudius Galenus (131-біля 200), який завершив античну медицину. Гален проводив анатомічні досліди на тваринах. Здобуті відомості він переносив на людину, що потім негативно позначилося на розвитку анатомії. Водночас він зробив чимало корисного - описав невідомі тоді сполучно-тканинні перетинки у м’язах і нервах, помітив у стінках артерій, шлунка та матки різні шари. Він показав, що в нирках і печінці є судинні сітки, з дванадцяти пар черепних нервів він описав сім. Найважливіші праці Галена: «Анатомічні дослідження», «Про призначення частин тіла». Значення їх полягає в тому, що протягом тринадцяти століть анатомію вивчали за його працями.

Видатним ученим стародавнього Сходу був Авіценна (Абу Алі Ібн-Сина), Avicenna (Abu Ali Ibn-Sina) (980-1037), який народився в Афшані, біля м. Бухари. У свою славнозвісну книгу «Канон лікарської науки» він ввів розділ «Вступ в анатомію і фізіологію». Його праці користувалися впливом до XVII ст. не тільки серед народів Сходу, а й Заходу. Помер Авіценна на 57 році життя в Хамадані (Іран), де до наших днів зберігається його могила-музей.

У середні віки медична наука була повністю підпорядкована релігії. Папа Боніфацій VIII видав указ, який забороняв розтинати трупи людей для наукової роботи. Цей період не залишив значних слідів в анатомії. Спадщина, набута до XVI ст. у галузі анатомії, здебільшого не була достовірною і не задовольняла лікарів, скульпторів та художників того часу.

Славнозвісний італійський учений і художник епохи Відродження Леонардо да Вінчі, Leonardo da Vinci (1452-1519) глибоко вивчав анатомію та фізіологію людини і тварин. Він перший почав систематично розтинати трупи і препарувати з метою дослідження будови органів людини. Леонардо да Вінчі вніс уточнення до ілюстрацій з анатомії Галена, застосував нові методи дослідження, зокрема вводив у шлуночки головного мозку розчин, який застигав і відтворював їх форму. Леонардо да Вінчі відпрепарував 30 трупів людей, зробив 800 оригінальних малюнків з препаратів, які не втратили значення і донині. Він запропонував класифікацію м'язів тіла людини на основі їх розташування та функції.

Для створення нової описової анатомії людини були потрібні нові методи дослідження і методичні прийоми. Такі методи і підходи ввів італійський учений Андрій Везалій, Andreas Vesalhis (1514-1564), учень видатного французького анатома Я. Сільвія. Він був реформатором і засновником наукової анатомії, багато практикував на розтинах трупів людей і тварин, відвідував місця страти злочинців, де таємно забирав трупи для препарування. У 23-річному віці А. Везалій набув достовірних знань з анатомії (в Лувені та Парижі), які допомогли йому посісти кафедру хірургії в Падуанському університеті. Він читав лекції студентам і лікарям, видав шість таблиць з анатомії. У 1543 р. А. Везалій видав у Швейцарії (м. Базель) класичну працю «Про будову тіла людини в семи книгах», ілюстровану малюнками з препаратів. Щоб полегшити вивчення анатомії, Везалій створив короткий конспект своєї праці «Epitome» та присвятив його сину Карла V Філіпу II.

До ряду талановитих учених XVI ст. слід віднести Г. Фаллопія (1523— 1562), Б. Євстахія (1510-1574), Л. Боталло (1530-1600), К. Варолія (1543-1575) та Р. Коломбо (1516-1559), які зробили великі анатомічні відкриття. Уявлення Галена про кровообіг не задовольняли вчених. Їх доповнили іспанський учений М. Сервет та англійський учений У. Гарвей.

Мітель Сервет, Michael Servetus (1511-1553) народився в Іспанії, був лікарем і богословом, виступав проти церковної догматики, через переслідування був змушений емігрувати до Франції, де вивчав медицину. Сервет відкрив та описав мале коло кровообігу. Це відкриття коштувало йому життя - вченого як єретика спалили разом з працями на вогнищі.

Вільям Гарвей, William Harvey (1578-1657) - видатний англійський вчений, основоположник наукової фізіології та ембріології. В 1597 р. закінчив університет у Кембріджі, працював у Падуї (Італія). В 1602 р. здобув ступінь доктора медицини й оселився в Лондоні, з 1616 р. - професор кафедри анатомії, фізіології та хірургії. В. Гарвей трактував учення Галена про кровообіг як неправильне. Він застосував експериментальний метод дослідження анатомії серця і судин, якому присвятив працю під назвою «Анатомічне дослідження про рух серця і крові у тварин». Вона була написана латинською мовою та опублікована в 1628 р. Його відкриття було настільки великим, що не могло не зустріти опору з боку опонентів. Усе стало на свої місця через чотири роки після смерті Гарвея, коли в 1661 р. Марчелло Мальпігі, Marcello Malpighi (1628-1694), італійський лікар і природознавець, відкрив під мікроскопом капіляри легень і показав зв’язок між артеріями та венами.

Визначні анатоми Стародавнього світу, Середніх віків та епохи Відродження