Анатомія людини Частина 2 - К. А. Дюбенко А. К. Коломійцев Ю. Б. Чайковський 2008

Спеціальна частина
Органи чуття, organa sensuum
Орган зору - Допоміжні органи ока

М’язи очного яблука

М’язи, розміщені в орбіті, відповідно до їх зовнішнього вигляду і топографії поділяються на прямі й косі (рис. 217). Всі м’язи, крім нижнього косого, беруть початок від спільного сухожилкового кільця, anulus tendineus communis, яке фіксується в глибині орбіти до внутрішнього отвору canalis opticus та медіальної частини fissura orbitalis superior. Наперед вони розходяться, утворюючи так званий м’язовий конус. Основа конуса міститься спереду від екватора очного яблука, де сухожилки м’язів прикріпляються до склери. М’язи, скорочуючись, повертають око і встановлюють тим самим різні положення зіниці та зорової осі. Верхній прямий м’яз, m. rectus superior, проходить над зоровим нервом до верхньої частини очного яблука та повертає його догори й трохи латерально. Нижній прямий м’яз, m. rectus inferior, проходить під зоровим нервом до нижньої частини очного яблука та повертає його донизу й трохи медіально. Медіальний прямий м’яз, m. rectus medialis, проходить з медіального боку від зорового нерва, повертає очне яблуко в свій бік. Латеральний прямий м’яз, m. rectus lateralis, іде з латерального боку від зорового нерва, повертає очне яблуко латерально. Верхній косий м’яз, m. obliquus superior, проходить між верхнім і медіальним прямими м’язами, переходить у сухожилок, який перекидається через блок, trochlea, та змінює напрям: іде під гострим кутом назад і латерально, проходить під верхнім прямим м’язом і прикріпляється до верхньо-латеральної поверхні очного яблука ззаду від екватора; обертає зіницю вниз і латерально. Нижній косий м’яз, m. obliquus inferior, починається від орбітальної поверхні верхньої щелепи (латерально від fossa sacci lacrimalis), проходить між нижнім прямим м’язом і нижньою стінкою орбіти латерально та догори, прикріпляється до латеральної поверхні очного яблука, позаду від екватора; повертає зіницю догори та латерально.

Рис. 2І7. М’язи очного яблука

В орбіті є ще два м’язи. М’яз-підіймач верхньої повіки, m. levator palpebrae supenons, починається поблизу внутрішнього отвору каналу зорового нерва, іде вперед прикріпляється до верхнього краю, tarsus superior. Очноямковий м’яз, m. orbitalis розташований позаду очного яблука. На відміну від попередніх семи м’язів, які представлені посмугованими м’язовими волокнами, орбітальний м’яз складається з непосмугованої м’язової тканини. Він фіксується до сполучнотканинної мембрани, яка прикриває fissura orbitalis inferior. М'яз впливає на положення очного яблука в орбіті та циркуляцію венозної крові.

Фасції очної ямки, faciae orbitales, включають ряд структур, що забезпечують стійке положення очного яблука та допоміжних органів у середині орбіти. З клінічної точки зору важливо, що фасції поділяють орбіту на відокремлені простори, тобто являють собою бар’єри на шляху розповсюдження гнійно-запальних процесів.

У поняття фасцій очної ямки включають також її окістя, periorbita. В ділянці canalis opticus та fissura orbitalis superior воно щільно зв’язане з твердою мозковою оболонкою. В інших ділянках periorbita легко відділяється від кісток черепа.

Очноямкова перегородка, septum orbitale, замикає орбіту спереду. Вона являє собою сполучнотканинну пластинку, укріплену по краях орбіти та з’єднану з tarsus superior et inferior. Біля медіальної та латеральної стінок орбіти очноямкова перегородка дає відрога, за рахунок яких утворюються фасціальні футляри для сльозового мішка та сльозової залози. Ця фасція відокремлює ділянку повік від власне очної ямки.

Простори орбіти, не зайняті очним яблуком, його м’язами та сльозовим апаратом, заповнені жировим тілом орбіти, corpus adiposum orbitae. М’язовим конусом воно поділяється на внутрішню частину (між очними м’язами та очним яблуком) та зовнішню (між очними м’язами та стінками орбіти). Обидві частини через проміжки між м’язами зв’язані між собою. Жирове тіло становить своєрідний м’який та еластичний буферний пристрій для очного яблука. Воно відокремлене від очного яблука піхвою очного яблука, vagina bulbi, що являє собою щільну фіброзну оболонку. При цьому піхва зв’язана досить тісно з жировим тілом, а її поверхня, обернена до очного яблука, зв’язана з ним тільки окремими сполучнотканинними тяжами, які не заважають руху очного яблука. Поверхні білкової оболонки та піхви обмежують щілиноподібний простір - епісклеральний простір, spatium episclerale.

Сльозовий апарат, apparatus lacrimalis, включає сльозову залозу та систему сльозових шляхів (рис. 218).

Сльозова залоза, glandula lacrimalis, виділяє прозору рідину, що містить воду фермент лізоцим, незначну кількість солей та білків. Верхня більша частина залози міститься в ямці на верхній стінці орбіти та називається очноямковою частиною, pars palpebralis. Між обома частинами, що мають альвеолярно-трубчасту будову, проходить сухожилок м’яза-підіймача верхньої повіки. Вивідні протоки залози (в кількості 10-12) відкриваються в латеральній частині кон’юктивального мішка. Сльозова рідина капілярною щілиною, утвореною кон’юнктивою повіки, кон’юнктивою і рогівкою очного яблука, перетікає по краю верхньої та нижньої повіки до медіального кута ока і проникає в сльозові канальні.

Верхній та нижній сльозові канальці, canaliculus lacrimalis superior et inferior, починаються сльозовими крапками, punctum lacrimale, на верхівці сосочків, papilla lacrimalis, в ділянці медіального кута ока. Їх діаметр близько 0,5 мм, а довжина - 80-10 мм. Спочатку обидва йдуть вертикально - верхній догори, нижній донизу, потім - горизонтально і поодинці або спільним стовбуром впадають у сльозовий мішок.

Сльозовий мішок, saccus lacrimalis, розміщений в ямці на медіальній стінці очної ямки. Своїм звуженим сліпим кінцем - склепінням сльозового мішка, fornix sacci lacrimalis, він обернений догори. Донизу переходить (без різкої межі) в носо-сльозову протоку, ductus nasolacrimalis (рис. 218). Остання розташована в однойменному каналі та відкривається в нижній носовий хід Загальна довжина сльозового мішка й протоки дорівнює 5 см.

Сльозовий мішок і протока мають стінку із щільної сполучної тканини, вистеленої плоским епітелієм. Попереду сльозового мішка проходить lig.palpebrale mediale, а до його стінок прикріляється сльозова частина m. orbicularis oculi.

Верхня та нижня повіки, palpebrae superior et inferior, становлять шкірні складки, розміщені спереду очного яблука і при змиканні зовсім його закривають. У кожній повіці розрізняють передню (опуклу) та задню (вгнуту) поверхні, fascies anterior et posterior, передній та задній край, limbus palpebralis anterior et posterior. Між повіками утворюється щілина, rіmа palpebralis, а бокові з’єднання країв верхньої та нижньої повіки називаються спайками, які замикають кути ока. Отже, є медіальна й латеральна спайка, commissura palpebralis medialis et lateralis, медіальний та латеральний кути ока, angulus oculi medialis et lateralis. В ділянці медіального кута утворюється невелика бухта - сльозове озеро, lacus lacrimalis. Тут міститься також рудимент миготливої перетинки нижчих хребетних - півмісяцева складка кон’юнктиви, plica semilunaris conjunctivae.

Рис. 218. Сльозовий апарат лівого ока

Уздовж переднього краю повік містяться вії, cilia, численніші й довші на верхній повіці. На межі верхньої повіки та шкіри лоба містяться брови, supercilia.

У товщі повік знаходяться пластинки з надзвичайно щільної сполучної тканини, які зовнішнім виглядом нагадують хрящ. Саме тому вони називаються хрящем повіки, tarsus. В ділянці медіального кута ока обидва хряща повіки з’єднуються з медіальною зв’язкою повік, lig. palpebrale mediale, яка під шкірою повік проходить від медіального кута ока до лобного відростка верхньої щелепи. По передній стороні tarsus проходять пучки повікової частини т. orbicularis oculi. Всередині хряща повіки знаходяться тарзальні (видозмінені сальні) залози, glandulae tarsales, що виділяють жировий секрет, sebum palpebrale. Їх довгі вивідні протоки відкриваються в ділянці заднього краю повіки. Зовнішня поверхня повік вкрита тонкою шкірою (позбавленою підшкірної основи). Внутрішня поверхня повік вкрита кон’юнктивою, tunica conjunctiva. Вона нагадує слизову оболонку - рожевого кольору, з основою із сполучної тканини, містить невеликі слизові залози й лімфатичні вузлики. Кон’юнктива повік, tunica conjunctiva palpebralis, переходить на очне яблуко і називається tunica conjunctiva bulbaris. Вона зв’язана зі склерою пухкою сполучною тканиною, закінчується на межі з рогівкою Місця переходу кон’юнктиви повік у кон’юнктиву очного яблука називаються верхнім та нижнім склепіннями кон'юнктиви, fornix conjunctivae superior et inferior. В цілому, кон’юнктива обмежовує кон’юнктивальний мішок, saccus conjunctivalis.

Очне яблуко та допоміжні органи ока дістають кров з a ophthalmica. Сітківка та n. opticus васкуляризуються a. centralis retinae, судинна оболонка - аа. ciliares posteriores longi et breves, aa. ciliares anteriores, які, анастомозуючи, утворюють у товщі райдужки два кільця - circulus arteriosus iridis major et minor. Венозна кров відтікає через w. ophthalmicae в sinus cavernosus.

Чутливу іннервацію вмісту орбіти забезпечує n.ophthalmicus, посмуговані м’язи ока іннервуються n.oculomotorius, n.abducens et n.trochlearis. Про симпатичну та парасимпатичну іннервацію непосмугованих м’язів та сльозової залози було сказано вище.