Анатомія людини Частина 2 - К. А. Дюбенко А. К. Коломійцев Ю. Б. Чайковський 2008
Спеціальна частина
Органи чуття, organa sensuum
Орган зору
Орган зору, organum visus, або око, oculus*, складається з очного яблука та допоміжних органів ока (м’язи й фасції ока, повіки з віями, кон’юнктива, сльозовий апарат, судини й нерви).
* Око - (грецьк. ophtalmos, звідси фтальмологія).
Рис. 212. Очне яблуко, bulbus oculi (на горізонтальному розрізі)
Очне яблуко, bulbus oculi, (рис. 212) має форму неправильної кулі (спереду опуклість трохи більша). Розрізняють передній та задній полюси, polus anterior et posterior, очного яблука. Лінія, яка їх з’єднує, називається зовнішньою віссю очного яблука, axis bulbi extemus. Її довжина в середньому дорівнює 24 мм. Відрізок цієї осі між задньою поверхнею рогівки та сітківкою називається внутрішньою віссю очного яблука, axis bulbi internus, та дорівнює 21,3 мм. У короткозорих людей ця вісь довша - світлові промені в них фіксуються спереду від сітківки, а у далекозорих - навпаки. Крім того, в очному яблуці розрізняють зорову вісь, axis opticus, яка проходить від предмета, що розглядається, через вузлову точку до центральної ямки сітківки. Вузлова точка знаходиться в центрі кришталика. В ній лінія зору перетинається з оптичною віссю.
В очному яблуці розрізняють також екватор, equator, який відповідає умовній лінії, проведеній у фронтальній площині на рівні найбільшого поперечного розміру очного яблука; меридіани, meridiani, - умовні лінії, проведені від переднього до заднього полюсу поверхнею очного яблука, перпендикулярно до його екватора.
Очне яблуко складається з ядра та капсули. Ядро поділяється на кришталик, водянисту вологу та склисте тіло. Кап су та складається з зовнішньої, середньої та внутрішньої оболонок (рис. 213, 214 А, Б).
Зовнішня оболонка
У зовнішній - волокнистій оболонці, tunica fibrosa bulbi, розрізняють дві частини Передня прозора має менші розміри, називається рогівкою, соrnеа. Задня непрозора становить не менше 4/5 всієї волокнистої оболонки, називається склерою [білковою оболонкою], sclera (рис. 213,214).
На межі рогівки та склери за рахунок невідповідності у їх кривизні, товщині та часткового нашарування склери на рогівку утворюється своєрідна неглибока борозенка - sulcus sclerae.
Рогівка, сотеа являє собою опуклу пластинку, яка бере участь у проведенні світлових променів та виконує захисну функцію. Товщина її на периферії - 0,7 мм, в центрі - 0,5 мм; горизонтальний діаметр - 11-12 мм, а вертикальний - 10-11 мм. З точки зору оптики рогівка - своєрідна лінза, заломлювальна сила якої складає близько 70% всієї заломлювальної сили діоптричного апарату.
Прозорість рогівки пов’язана з особливостями її гістологічної будови. Живлення рогівки, яка позбавлена власних судин, забезпечується шляхом дифузії з судин склери та з водянистої вологи.
Склера, sclea утворена щільною сполучною тканиною білого кольору, що нагадує варений білок курячого яйця, звідси її назва (рис. 214 А). Склера містить багато колагенових та еластичних волокон і мало основної речовини. Пучки колагенових волокон у передній частині склери концентруються паралельно до екватора, в задній - вигинаються в бік заднього полюса, а біля виходу зорового нерва знову розташовуються паралельно екватору. На цю різницю в топографії волокон необхідно зважати при склеротоміях, оскільки розрізи по ходу волокон менше розходяться й легше адаптуються.
При зшиванні розрізів та ушкоджень склери необхідно враховувати її товщину. Остання в ділянці заднього полюса досягає 1 мм, біля екватора - 0,4 мм, а спереду - 0,6 мм. Найтонша склера в місці виходу зорового нерва, де вона формує решітчасту пластинку, lamina cribosa, через отвори якої проходять волокна зорового нерва.
Склера містить мало судин. Вени знаходяться в її глибоких шарах. На межі з рогівкою в товщі склери розміщений венозний синус склери, sinus venosus sclerae, який проектується на поверхні ока по sulcus sclerae.
Середня оболонка
Середня оболонка - судинна оболонка, tunica vasculosa bulbi, поділяється на три частини: 1) задня, найбільша, прилягає до внутрішнього боку склери - власне судинна оболонка, choroidea; 2) середня, стовщена - війкове тіло, corpus ciliare; 3) передня - райдужка, ins (рис. 213).
Власне судинна оболонка, choroidea з’єднана зі склерою на більшій частині своєї площі пухко, тому легко зміщується при акті акомодації. Відповідно до диска зорового нерва в цій оболонці є отвір. Зовнішня поверхня власне судинної оболонки містить ендотеліальні та пігментні клітини, котрі з внутрішньою поверхнею склери обмежують навколосудинний простір, spatium peńchoroideale.
Рис. 213. Сагітальний розріз орбіти і очного яблука
Рис. 214 А, Б. Оболонки очного яблука
Choroidea складається з еластичних волокон, великої кількості кровоносних та лімфатичних судин.
Війкове тіло, corpus ciliare міститься в ділянці переходу склери в рогівку (рис. 213). На поперечному розрізі воно має форму трикутника. В ньому розрізняють війковий м’яз, m. ciliaris, війковий вінець, corona ciliaris, та війкове коло, orbiculus ciliaris. Війковий м’яз утворений непосмугованою м’язовою тканиною. В його зовнішніх шарах міоцити розташовані переважно меридіонально, а у внутрішніх - частково радіально, частково циркулярно. Війкове коло являє собою потовщення судинної оболонки, яке має ширину близько 4 мм і оточує задню поверхню райдужки Внутрішня поверхня війкового кола сильно пігментована й зібрана в дрібні меридіональні складки, plicae ciliares, які в напрямку вперед, зливаючись між собою, утворюють 70-80 війкових відростків, processus ciliares. Останні у своїй сукупності й формують війковий вінець.
Райдужна, iris має форму фронтально розміщеного диска з круглим отвором у центрі - зіниця, pupilla (рис. 214 А, Б). В райдужці розрізняють передню та задню поверхні, facies anterior et posterior, зіничний (вільний) край, margo pupillaris, та війковий (зрощений з corpus ciliare) край, margo ciliaris. У новонароджених діаметр райдужки дорівнює 3,3 мм, товщина - 0,17 мм; у дорослих - відповідно 12 мм та 0,5 мм.
Райдужка, відповідно до кількості пігменту, має великі індивідуальні відмінності у своєму забарвленні: від блакитного до майже чорного. Очі альбіносів мають рожевий відтінок завдяки тому, що їх райдужка зовсім не має пігменту, а кровоносні судини, на які вона багата, просвічують через передню поверхню.
У сполучнотканинній основі райдужки закладені непосмуговані м’язи: ближче до зіничного краю - циркулярні пучки м’яза-звужувача зіниці, m. sphincter pupillae, по периферії - радіальні пучки м’яза-розширювача зіниці, m. dilator pupillae.
Кут, де війковий край райдужки з’єднується з війковим тілом та фіброзною оболонкою, angulus iridocomealis, заповнений гребінчастою зв’язкою, lig.pectinatum. Вона складається з балок, укритих плоскими епітеліоцитами, відокремлених одна від одної системою лімфатичних щілин - spatia anguli ińdocomealis.
Внутрішня оболонка
Внутрішня (сенсорна) оболонка - сітківка, retina, поділяється на зорову частину, pars optica, представлену високодиференційованими нервовими елементами, війкову та райдужну частини, partes ciliaris et iridica, де нервові клітини відсутні. Перша з них безпосередньо прилягає зсередини до власне судинної оболонки та відповідає їй за площею Вона складається з десяти шарів, які можна об’єднати в дві частини пігментну (зовнішню), pars pigmentosa та нервовy (внутрішню), pars nervosa.
Сітківку слід розглядати як периферійну частину зорового аналізатора, де є світлосприймальні, провідні та підтримувальні елементи (рис. 215).
Рис. 215. Схема мікроскопічної будови сітківки
Рис. 216. Очне дно (задня частіша сітківки) при офтальмоскопії
У війковій та райдужній частинах сітківка втрачає десятишарову структуру й представлена фактично двома шарами — зовнішнім пігментним і внутрішнім епітеліальним. Межа між зоровою та війковою частинами сітківки виразно позначена зубчастою лінією, ora serrata, яка проходить спереду від екватора.
Особливої уваги заслуговує диск зорового нерва, discus n. optici (рис. 216). Він розташований на 4 мм до середини від заднього полюса та являє собою округле підвищення блідо-рожевого кольору (діаметром 1,5-2 мм), на верхівці якого є невелика заглибина - excavatio disci. Воно відповідає ділянці входу судин, що живлять сітківку. В цьому місці, яке називається сліпою плямою, фактично відсутні світлочутливі елементи. В межах диска збираються аксони гангліозних нейроцитів, які, проходячи крізь склеру, утворюють зоровий нерв.
На 3-4 мм латеральніше від диска зорового нерва розміщена пляма, macula, овальної форми червоно-жовто-коричневого кольору з невеликим заглибленням в центрі - центральною ямкою, fovea centralis. Діаметр ямки сіпає близько 2-3 мм. Вона оточена зоною потовщеної сітківки, а в самому її центрі є заглиблення - ямочка, foveola, де сітківка стоншується до 0,5-0.1 мм. Тут концентруються в основному колбочкові нейросенсорні клітини і зорова спроможність сітківки найбільша На периферії від плями гострота зору й можливість відрізняти кольори знижується.
Слід мати на увазі, що пігментна частина сітківки зв’язана із судинною оболонкою щільніше, ніж з нервовою частиною Тому при деяких патологічних станах може виникнути так зване відшарування сітківки - відрив нервової частини від пігментної з порушенням живлення першої.
З клінічної точки зору важливою є частина очного яблука, яка називається очним дном, fundus oculi. Це видима при офтальмоскопії внутрішня поверхня капсули очного яблука з розміщеними тут диском зорового нерва, плямою та центральною ямкою, центральною артерією та веною сітківки. При огляді сітківки за допомогою офтальмоскопа у живої людини вона має яскраво-червоний колір завдяки крові, що просвічує з судинної оболонки. При незначній кількості ретинального (у сітківці) і великій кількості хороїдального (у судинній оболонці) пігмента очне дно має нерівномірне забарвлення внаслідок просвічування у окремих ділянках судинної оболонки. Таке очне дно носить назву паркетного, fundus tabulatus
Очне дно змінюється при судинній патології, запальних станах, хворобах крові та інших захворюваннях.
Ядро очного яблука
Водяниста волога виділяється війковими відростками, епітелієм, що їх вкриває, та мікроциркуляторним руслом війкового тіла. Водяниста волога заповнює камери очного яблука. Передня камера, camera, anterior, являє собою простір (за формою нагадує сегмент кулі) між задньою поверхнею рогівки та передньою поверхнею райдужки, а в ділянці зіниці - передньою поверхнею кришталика.
Задня камера, camera posterior, обмежена задньою поверхнею райдужки, екваторіальною частішою кришталика та внутрішньою поверхнею війкового тіла. Передня та задня камери вільно сполучаються між собою через щілину поміж кришталиком і райдужкою.
Об’єм водянистої вологи в оці дорослої людини становить 0,20-0,35 мл. В задній камері її міститься 14-20 % від загального об’єму . Період напівпонов- лення водянистої вологи - 45 хвилин. Вона виконує функцію живлення кришталика, рогівки, які не мають кровоносних судин, а також бере участь у заломленні світлових променів. Відтікає водяниста волога через систему лімфатичних щілин в ділянці angulus iridocomealis до венозної пазухи білкової оболонки, а далі - до передніх війкових вен.
Кришталик, lens, являє собою прозоре еластичне тіло, яке має форму двоопуклої лінзи. В ньому розрізняють передню та задню (більш опуклу) поверхні, facies anterior et posterior, передній та задній полюси, polus anterior et posterior. Лінія, що відповідає переходу передньої поверхні в задню, називається екватором кришталика, equator lentis. Умовна лінія, що з’єднує полюси, називається віссю кришталика, axis lentis.
Екваторіальний діаметр у дитини до 1 року дорівнює 7,5 мм, у дорослого - 9-10 мм. Довжина осі у новонародженого не перевищує 2,5 мм, у дорослого при розслабленому війковому м’язі сягає 3,7 мм, а в умовах акомодації збільшується до 4,4-5 мм.
Кришталик має форму двоопуклої лінзи (рис. 212, 213). Він утворений прозорими волокнами й епітеліоцитами, які формують центральну частину - ядро, nucleus lentis, та периферійну, - кору, cortex lentis.
Кришталик оточений прозорою еластичною капсулою, capsula lentis. Від екваторіальної частини капсули починаються численні тонкі волокна, які з’єднують кришталик із внутрішньо-задньою поверхнею війкового тіла. Вони утворюють зв’язку, що фіксує кришталик - війковий поясок, zonula ciliaris. Між її передніми та задніми волокнами формуються щілини, що сполучаються із задньою камерою ока - пояскові простори, spatia zonularia. Завдяки своїй еластичності кришталик легко змінює свою кривину, що забезпечує можливість розглядати предмети на близькій відстані (акомодація).
Живлення кришталика, який позбавлений кровоносних судин, забезпечується за рахунок дифузії речовин із водянистої вологи. В тих випадках, коли хімічний склад останньої змінюється, у кришталику порушується обмін речовин, що може призвести до втрати прозорості (катаракта). В останні десятиріччя для лікування катаракти було запропоновано хірургічним шляхом видаляти помутнілий кришталик і заміняти його штучним. В Україні одним із перших впровадив цей метод у широку практику членкор АМН України М. М. Сергієнко.
Склисте тіло, corpus vitreum, складається з прозорої драглистої речовини, що містить близько 98% води. Має форму кулі, яка більшою частиною своєї площі прилягає до сітківки. В передній частині міститься ямка, куди заходить кришталик. Загальний об’єм склистого тіла у дорослого - 3,9 мл.