Конспект лекцій з дисципліни «Анатомія людини» - Григорєва О.А., Світлицький А.О. 2020

Вчення про нутрощі (splanchnologia)
Анатомія внутрішніх органів
Жіночі статеві органи

План лекції:

1. Яєчник  

2. Придатки яєчників

3. Матка  

4. Маткова труба 

5. Піхва

6. Лобкове підвищення

7. Присінок піхви

8. Великі та малі статеві губи

9. Клітор

До внутрішніх належать яєчники, маткові труби, матка та піхва.

Яєчник - парний залозистий орган, в якому ростуть і дозрівають жіночі статеві клітини (яйцеклітини), а також виробляються жіночі статеві гормони (естрогени). Яєчник розташований в малому тазі збоку від матки і нижнім (матковим) кінцем за допомогою власної зв’язки прикріплюється до її латерального кута; протилежний (верхній) кінець яєчника обернений до маткової труби і називається трубним. Зверху яєчник вкритий сполучнотканинною оболонкою, під якою знаходиться коркова речовина, а під нею - мозкова. Коркова речовина яєчника містить міхурці (фолікули), у кожному з них розвивається жіноча статева клітина, у мозковій речовині проходять судини і нерви. Формування фолікулів закінчується на момент народження, закладається їх 200-300 тис., до 10 років їх стає у 3-4 рази менше. Яєчники не мають протоків.

✵ Паренхіма яєчника (parenchyma ovarii) складається з кори яєчника (cortex ovarii) і мозкової речовини яєчника (medulla ovarii).

✵ У корі яєчника (cortex ovarii) дозрівають яйцеклітини (ovum) у різних за ступенем розвитку фолікулах: примордіальних, вторинних (пухирчастих) та зрілих - третинних фолікулах або пухирцях Граафа.

✵ Отже, первинний фолікул (folliculus ovaricus primarius) перетворюється в пухирчастий яєчниковий фолікул (folliculus ovaricus vesiculosus) - Граафів пухирець.

✵ Після того, як пухирець (folliculus ovaricus vesiculosus) розривається, яйцеклітина (ovum) виходить на поверхню яєчника (ovarium) і попадає в маткову трубу (tuba uterina).

✵ Власне, пухирчастий яєчниковий фолікул (folliculus ovaricus vesiculosus) - Граафів пухирець - наповнюється кров’ю і перетворюється у жовте тіло (corpus luteum).

✵ Якщо немає запліднення, то жовте тіло (corpus luteum) з часом перетворюється у білясте тіло (corpus albicans).

✵ При заплідненні жовте тіло (corpus luteum) розростається і перетворюється у жовте тіло вагітності (corpus luteum graviditatis), яке функціонує протягом всієї вагітності як ендокринна залоза (glandula endocrina).

✵ Процес виділення яйцеклітини з яєчника зветься овуляцією (від лат. оvum - яйце).

Дозріла яйцеклітина виходить з фолікула при розриві його стінки і опиняється на поверхні яєчника у порожнині очеревини, звідки затягується у просвіт маточної труби. На місці фолікула, що лопнув, утворюється жовте тіло - залоза внутрішньої секреції; якщо яйцеклітина не запліднюється, жовте тіло зникає, при заплідненні яйцеклітини жовте тіло розростається і функціонує як залоза внутрішньої секреції. Естрогени виробляються епітелієм фолікулів, вони впливають на обмін речовин, збільшують синтез глікогену у печінці, відкладання жирової тканини в організмі, регулюють менструальні цикли, сприяють нормальному протіканню вагітності.

Придатки яєчників (epoophoron)

✵ складаються з мережі поперечних канальців і поздовжнього протоки придатка, розташовані між листками брижі маткової труби між яєчником і кінцем труби.

✵ околояічніковий придаток (paroophoron) - являє собою невеликих розмірів вузлик жовтуватого кольору, який також залягає в брижі маткової труби, біля трубного кінця яєчника. Везикулярні придатки (appendices vesiculosae), або стеблові гідратіди, мають вигляд пухирців (можуть в нормі відсутні), підвішених на довгих ніжках, наповнених прозорою рідиною. Все придатки яєчників є рудиментарні освіти, залишки первинної нирки і її протоки.

Матка - непарний порожнистий м’язовий орган, призначений для розвитку заплідненого яйця і виношування плоду в період вагітності; в ній розрізняють дно (верхня, розширена частина), тіло (середня частина) та шийку (нижня, звужена частина). Розміщена матка в порожнині малого таза, між сечовим міхуром спереду та прямою кишкою ззаду, утримується зв’язками та піхвою. Стінка матки має три шари: зовнішній - периметрій (серозна оболонка), середній - міометрій (м’язова оболонка), внутрішній - ендометрій (слизова оболонка).

При порожньому сечовому міхурі (vesica urinaria) тіло матки (corpus uteri) нахилене вперед. Таке положення називається антеверзіо (anteversio).

При наповненні сечового міхура (vesica urinaria) дно і тіло матки (fundus et corpus uteri) зміщується назад - це ретроверзіо (retroversio).

Крім того, між тілом і шийкою матки (corpus et cervix uteri) утворюється кут, відкритий вперед. Таке положення називається антефлексіо (anteflexio).

Підвішуючий апарат внутрішніх статевих органів включає наступні зв'язки.

Круглі зв'язки матки (ligg. Teres uteri).

Широкі зв'язки матки (ligg. Latae uteri).

3. Власні зв'язки яєчників (ligg. Ovarii proprii, s. Ligg. Suspensorii ovarii)

4. Зв'язки, що підвішують яєчники, (ligg. Suspensorium ovarii, s. infundibulopelvicum),

Маткова труба - парний орган довжиною 15 см, одним кінцем труба відкривається в порожнину матки, другим обернена в бік яєчника. Слизова оболонка труби вистелена війчастим епітелієм, війки якого сприяють рухові яйцеклітини в бік матки.

Маткова труба є парним органом, що має трубчасту форму і розташований на рівні верхнього краю широкої маткової зв’язки (lig. latum uteri). Довжина кожної маткової труби (tuba uterina) становить 8-18 см, а діаметр ампули маткової труби (ampulla tubae uterinae) може мати 6 - 10 мм.

У ній (tuba uterina) розрізняють 4 частини:

- маткову частину (pars uterina), яка проходить через стінку матки (paries uteri) і відкривається в порожнину матки (cavitas uteri) матковим вічком маткової труби (ostium uterinae tubae uterinae);

- перешийок маткової труби (isthmus tubae uterinae), що розташований ближче до матки (uterus);

- ампулу маткової труби (ampulla tubae uterinae) - найдовшу частину маткової труби (tuba uterina);

- лійку маткової труби (infundibulum tubae uterinae) - розширену частину, яка відкривається черевним отвором маткової труби (ostium abdominale tubae uterinae) в очеревинну порожнину (cavitas peritonealis) і оточена торочками маткової труби (fimbriae tubae uterinae), одна з яких - яєчникова торочка (fimbria ovarica) - найдовша.

Піхва - м’язово-фіброзна трубка довжиною 8-10 см, верхнім кінцем зростається з шийкою матки, нижнім отвором відкривається в присінок піхви, що утворений малими статевими губами. Слизова оболонка піхви товста і покрита щільними поперечними складками, які утворюють два поздовжні валики; у дівчат отвір піхви закритий складкою слизової оболонки - дівочою перетинкою з невеликим отвором посередині.

Піхва є еластичним м’язово-фіброзним трубчастим органом довжиною 7-9 см, який сполучає порожнину матки (cavitas uteri) із зовнішніми жіночими статевими органами (organa genitalia feminina externa).

Верхня частина піхви охоплює шийку матки, утворюючи склепіння піхви (fornix vaginae), яке має передню частину (pars anterior), задню частину (pars posterior) та бічні частини (partes laterales).

Піхва має передню стінку (paries anterior) та задню стінку (paries posterior) і відкривається отвором (ostium vaginae) в присінок піхви (vestibulum vaginae).

До зовнішніх статевих органів належать великі та малі статеві губи, присінкові залози, зовнішній отвір сечівника, присінок піхви, клітор.

Лобкове підвищення (mons рubіs, mons Veneris) - це найнижча ділянка передньої черевної стінки, округла жирова подушечка над лобковим симфізом (symphisis pubica), покрита шкірою з лобковим волоссям. Поява волосся і відкладання жиру на лобковому підвищенні відбуваються на початку статевої зрілості. Верхня межа волосяного покриву утворює у жінок горизонтальну лінію (жіночий тип), а в чоловіків ділянка волосяного покриву розмішується вздовж білої лінії живота у вигляді смужки або у формі вузького трикутника з верхівкою біля пупка (чоловічий тип). Шкіра лобкового підвищення містить потові й сальні залози. Кількість підшкірного жиру залежить від спадковості, віку, характеру харчування і, ймовірно, впливу стероїдних гормонів. Праворуч і ліворуч від бокової поверхні лобка розташовані лобкові горбки. Вони є орієнтиром для визначення зовнішніх отворів пахвинних каналів, звідки виходять круглі зв'язки матки.

Присінок піхви (vestibulum vaginae). Присінок піхви є щілиною між малими соромітними губами, куди відкривається:

- зовнішнє вічко сечівника (ostium urethrae externum);

- отвір піхви (ostium vaginae);

- протоки малих присінкових залоз (ductus glandularum vestibularium minorum);

- протоки великих присінкових залоз (ductus glandularum vestibularium majorum), або Бартолінієві залози.

Цибулина присінка (bulbus vestibuli) розташована в основі великих соромітних губ з двох боків від нижнього кінця піхви і складається з печеристої тканини (подібна до губчастого тіла статевого члена).

Великі та малі статеві губи є складками шкіри, товщу яких утворює жирова клітковина. Великі статеві губи обмежують з боків статеву щілину, у глибині великих статевих губ розміщені малі статеві губи, які обмежують присінок піхви (щілиноподібний простір). У порожнину присінка відкривається сечівник, піхва та вивідні протоки присінкових залоз. До присінкових залоз належать велика (бартолінова) залоза присінка та малі (сальні) присінкові залози. Цибулина присінка та клітор відповідають печеристим тілам чоловіків.

Клітор знаходиться у верхньому кутку статевої щілини, має головку, тіло та ніжки. Тіло присінка утворене двома печеристими тілами, які здатні напружуватися. Спереду тіло закінчується головкою, ззаду воно поділяється на дві ніжки, які прикріплюються до нижніх гілок лобкових кісток.