Анатомія людини - Г. І. Коляденко 2009

Опорно-руховий апарат
З'єднання кісток скелета

Вчення про з’єднання кісток має назву артрологія, або синдесмологія.

Кістки в скелеті людини, залежно від функціонального навантаження, з’єднуються рухомо, напіврухомо й нерухомо. Обмежені в рухах і нерухомі з’єднання називаються синартрозами.

Рухомі з’єднання — синовіальні (діартрози). До них належать суглоби (articulationes synoviales).

Нерухомі з’єднання (синартроз) — фіброзні — такі види сполучень, за яких кістки немовби зрощені між собою за допомогою того чи іншого типу сполучної тканини, відповідно до чого й дістали назву: синдесмоз, синхондроз, синостоз, синсаркоз (рис. 16).

Синдесмоз — з’єднання кісток за допомогою волокнистої сполучної тканини. До числа фіброзних з’єднань входять, наприклад, зв’язковий апарат тазових кісток з крижами, кісток кисті й стопи. Меншою міцністю характеризуються сполучнотканинні мембрани між діафізами кісток передпліччя та гомілки. До синдесмозів також відносять шви між кістками черепа та ін.

Синхондроз — з’єднання кісток за допомогою хрящової тканини. Рухомість і міцність хрящових з’єднань залежить від виду хрящової тканини й товщини хряща. Чим товщий хрящовий прошарок між кістками, тим рухоміші з’єднання. Більшою пружністю характеризується гіаліновий хрящ, меншою — волокнистий. А щодо міцності, то тут залежність буде зворотною — менша у гіалінових з’єднань (реберні хрящі з грудиною) й більша у волокнистого хряща (з’єднання хребців у хребетному стовбурі).

Синостоз — з’єднання за допомогою кісткової тканини. Наприклад, кістки таза (клубова, лобкова і сіднича) до 15—16-річного віку з’єднуються між собою хрящовою тканиною, а пізніше, в дорослому віці, хрящ замінюється кістковою тканиною, внаслідок чого утворюється нерухоме з’єднання — синостоз. Те ж саме стосується й крижа, який у дітей складається з 5 хребців, тоді як у дорослих людей це монолітна кістка. До з’єднань такого типу належать і кістки склепіння черепа людей після тридцятирічного віку, коли сполучнотканинні шви перетворюються на кісткові.

Синсаркоз — з’єднання кісток м’язовою тканиною. Так, лопатка з’єднується з хребтом за допомогою ромбоподібного м’яза та м’яза — підіймача лопатки; з верхньою кінцівкою ця кістка з’єднується групою м’язів плечового пояса (великий і малий круглі, підлопатковий, надосний і підосний).

Рис. 16. Нерухомі з'єднання кісток:

1 — міжхребцевий диск — синхондроз; 2 — зубчастий шов; 3 — заростання зубчастого шва — синостоз; 4 — кільцева зв’язка — синдесмоз; 5 — міжкісткова перетинка — синдесмоз; 6 — з’єднання кісток за допомогою м’язів — синсаркоз; 7 — напівсуглоб — симфіз; 8 — лускоподібний шов; 9 — плоский шов

У людини найбільш поширеними є синовіальні з’єднання кісток, або суглоби.

У суглобі розглядають основні й допоміжні утворення. До основних належать: суглобові поверхні зчленованих кісток, капсула суглоба і порожнина суглоба. Епіфізи кісток мають гладенькі поверхні, вкриті тонким шаром гіалінового хряща. Капсула суглоба, або сумка, складається з двох перетинок (шарів): зовнішньої, або волокнистої, що є продовженням окістя, та внутрішньої, або синовіальної, з розгалуженою сіткою кровоносних судин; на внутрішній поверхні капсули є тонкі вирости — ворсинки, які виділяють синовію — липку рідину, що змащує суглобові поверхні. В деяких суглобах, наприклад у колінному, синовіальна оболонка утворює складки, в яких відкладається жир. У таких суглобах, як плечовий, колінний та ін., синовіальна оболонка утворює випини, заповнені синовіальною рідиною, вони протискуються між волокнами фіброзної оболонки за межі капсули, де служать м’якою прокладкою для сухожилків м’язів, що прикріплюються до кістки поблизу, або проходять поверхнею суглоба.

У порожнині суглоба атмосферний тиск від’ємний, що сприяє стягуванню кісток між собою.

В деяких суглобах, крім основних утворень, трапляються допоміжні: суглобові хрящі (диски, меніски), сесамоподібні кістки, губи суглоба та зв’язки.

Диски й меніски утворені волокнистим хрящем і містяться всередині порожнини суглоба. Диск суглоба лежить між суглобовими поверхнями кісток і своїми кінцями зростається з капсулою суглоба. Він ділить суглоб на дві камери (наприклад, нижньощелепні суглоби). Меніски розташовуються по краях суглобових поверхонь кісток (наприклад, колінний суглоб). Як диски, так і меніски забезпечують більшу відповідність (конгруентність) кісток, що сполучаються в суглобі, а це забезпечує кращу його міцність і стійкість.

У деяких суглобах є сесамоподібні кістки (наприклад, наколінник) у колінному суглобі. У суглобі сесамоподібні кістки виконують допоміжну роль, до них прикріплюються сухожилки м’язів, зв’язки. Крім того, вони виконують роль блоків при роботі м’язів.

Губи суглоба розташовуються навколо суглобових поверхонь кісток і тим самим збільшують суглобову поверхню (наприклад, лопатки).

Зв'язки суглоба закріплюють кістки в суглобі, або обмежують у них рухи (наприклад, колінний, кульшовий суглоби).

Форми суглобів та рухи в них. Кожен рух тієї чи іншої частини тіла людини зумовлений відповідною формою суглобів. У процесі еволюції людини утворилися різні форми суглобів, а саме: кулясті, горіхоподібні, еліпсоподібні, блокоподібні, сідлоподібні, циліндричні, плоскі, комбіновані (рис. 17, 18).

Якщо розглядати суглобові поверхні як відрізки геометричних фігур, то можна уявити, що рухи зчленованих кісток відбуваються навколо осі обертання цих відрізків. Отже, вісь обертання — це уявна лінія, яку проводять крізь центр суглоба й навколо якої одна кістка обертається відносно іншої. Для визначення характеру рухів у суглобах проводять три взаємоперпендикулярні осі — поперечну, або фронтальну, передньо-задню, або сагітальну, та вертикальну. Усі рухи в синовіальних сполученнях розглядають, виходячи з анатомічного положення тіла.

Рис. 17. Різні форми суглобів:

1 — кулястий; 2 — еліпсоподібний; 3 — сідлоподібний; 4 — плоский; 5 — циліндричний; 6 — блокоподібний

Залежно від кількості осей, навколо яких можуть відбуватися рухи, суглоби поділяються на одно-, дво- і триосьові. До триосьових відносять кулясті суглоби, які мають великий обсяг рухів. Кулястим називають суглоб, у якому суглобова поверхня однієї зі з’єднуваних кісток за формою наближається до кулі, а друга кістка має ввігнуту суглобову западину (плечовий суглоб).

Горіхоподібний суглоб відрізняється від кулястого тільки глибшою суглобовою западиною, яка збільшується за рахунок губи суглоба, внаслідок чого рухи в ньому стають дещо обмеженими (наприклад, кульшовий суглоб).

До двоосьових суглобів відносять еліпсоподібні й сідлоподібні. У еліпсоподібному суглобі суглобові поверхні видовжені й нагадують відрізок еліпсоїда. Еліпсоподібні суглоби найчастіше сформовані з багатьох кісток (наприклад, променезап’ястковий суглоб).

Суглобові поверхні сідлоподібного суглоба ввігнуті в поздовжньому й опуклі в поперечному напрямках і нагадують два сідла, складені разом. Прикладом є зап’ястково-п’ястковий суглоб великого пальця. Слід зазначити, що він є лише у людини й утворився під впливом її трудової діяльності.

До одноосьових суглобів відносять циліндричні та блокоподібні. Циліндричний суглоб утворюють кістки, одна з яких має суглобову поверхню, що нагадує відрізок циліндра, а друга — ввігнута. Рухи в цьому суглобі відбуваються у фронтальному напрямку (згинання та розгинання) або у вертикальному (обертання залежно від розташування осі головки суглоба). Прикладом є проксимальний і дистальний променеліктьовий суглоби. Якщо на циліндричній суглобовій поверхні є борозна, а на відповідній увігнутій поверхні — гребінь, то такий суглоб називають блокоподібним (наприклад, плечоліктьовий і міжфалангові суглоби).

Плоскі суглоби мають майже рівні суглобові поверхні, схожі на відрізок кулі з великим радіусом, у них немає суглобових головок і ямок. Рухи в плоских суглобах пов’язані з незначним ковзанням однієї суглобової поверхні по іншій, а тому вони малорухомі, їх ще називають амфіартрозами. Прикладом цього виду суглобів є зап’ястково-п’ясткові (за винятком великого пальця), заплесно-плесневі та ін.

Рис. 18. Схема суглоба:

1 — окістя; 2 — суглобова капсула; 3 — синовіальна оболонка; 4 — поверхні кісток, які з’єднуються, вкриті суглобовим хрящем; 5 — хрящ

Крім поділу за формою суглобових поверхонь, суглоби поділяють на прості, складні й комбіновані. Простий суглоб утворюється двома кістками, наприклад міжфалангові суглоби кисті. Якщо ж до складу суглоба входять три або більше кісток, тоді він називається складним. Прикладом складного суглоба є ліктьовий, його утворюють три кістки й три суглоби, які мають спільну суглобову капсулу.

Комбінованими називаються суглоби, які морфологічно самостійні, а функціонально залежні один від одного. Так, нижньощелепні суглоби функціонують тільки в парі й одночасно.

Між рухомими й малорухомими з’єднаннями кісток є ще перехідна форма, так званий півсуглоб — симфіз — із невеликою порожниною у товщі хряща. Такі утвори з’єднують деякі кістки грудини (симфіз рукоятки грудини), хребці (міжхребцевий симфіз) та лобкові кістки (лобковий симфіз). Міжхребцевий та лобковий симфізи для більшої міцності укріплені багатьма зв’язками. Під час пологів лобкові кістки під тиском можуть трохи розходитись, збільшуючи при цьому вихід із малого таза.