Анатомія людини - Г. І. Коляденко 2009

Вчення про нутрощі (спланхнологія)
Сечостатевий апарат
Жіночі статеві органи

До внутрішніх жіночих статевих органів, функція яких полягає в дозріванні жіночих статевих клітин, розвитку та виношуванні плоду, належать яєчники, матка, маткові труби (фаллопієві труби) та піхва (рис. 117).

Рис. 117. Внутрішні жіночі статеві органи в розрізі:

1 — тіло матки; 2 — шийка матки; 3 — порожнина матки; 4 — маткова труба (в місці її перешийка); 5 — ампула маткової труби; 6 — лійка маткової труби; 7 — яєчник; 8 — власна зв’язка яєчника; 9 — кругла маткова зв’язка; 10 — піхва; 11 — широка маткова зв’язка

Яєчник (ovarium) — парна жіноча статева залоза, в якій дозрівають яйцеклітини, а також виробляються жіночі статеві гормони. Яєчники містяться в малому тазі з обох боків дна матки, нижче маткових труб.

Яєчник має еліпсоподібну форму, синювато-білого кольору, з горбистою поверхнею, завдовжки 2,5—5 см, завширшки 1,5—3 см, маса його в дорослих жінок у середньому становить 5—8 г.

Яєчник має присередню й бічні поверхні, передній і задній краї. Переднім краєм яєчник з’єднується з широкою матковою зв’язкою, на цьому краї розміщені ворота яєчника, крізь які входять і виходять судини й нерви. Задній край яєчника вільно звисає у порожнині таза. Зовні яєчник покритий одношаровим кубічним епітелієм, під яким розміщена товста білкова оболонка.

На розрізі яєчника можна побачити неоднорідність його будови. Поверхневий, або кірковий, шар — це залозиста речовина. . Під кірковим шаром міститься мозкова речовина — строма яєчника, яка складається з пухкої сполучної тканини. Кіркова речовина має сполучнотканинну основу й епітеліальні мішечки округлої форми — фолікули різного діаметра. Це зумовлене тим, що фолікули перебувають на різних стадіях розвитку. Клітини стінок фолікулів виробляють жіночий статевий гормон — естроген (фолікулін). Визрівають фолікули поступово, з ледь помітних первинних яєчникових фолікулів. У первинних фолікулів на другому місяці внутрішньоутробного життя вже спостерігаються незрілі яйцеклітини — овоцити.

В яєчнику новонародженої дівчинки налічується від 30 до 400 тис. так званих первинних яєчникових фолікулів. Протягом життя жінки дозріває 450—500 первинних фолікулів, а решта гине. Первинні фолікули перетворюються на зрілі пухирчасті яєчникові фолікули — фолікули Граафа. Виділення з них яйцеклітини (овуляція) починається з настанням статевої зрілості. Між фолікулярними клітинами виникають порожнини, які заповнюються прозорою фолікулярною рідиною. Згодом порожнини об’єднуються в одну суцільну, а первинний фолікул перетворюється на вторинний пухирчастий фолікул діаметром 2 см, який виступає над поверхнею яєчника. Тиск рідини у фолікулі зростає, його оболонка розвивається, і яйцеклітина разом із фолікулярною рідиною виливається в порожнину очеревини, звідки потрапляє в маткові труби, а через них — у порожнину матки. Цей процес повторюється приблизно кожні 28 днів і називається овуляцією. На місці фолікула, який лопнув, утворюється білувате тіло. Воно розсмоктується, якщо запліднення яйцеклітини не відбулося. У випадках, коли настала вагітність, формується жовте тіло, що продукує прогестерон, важливий у період внутрішньоутробного розвитку зародка. Жовте тіло функціонує протягом усієї вагітності. Після пологів воно розсмоктується, й на його місці залишається сполучнотканинний рубець.

Матка (uterus) — непарний порожнистий м’язовий орган, розміщений у порожнині малого таза між сечовим міхуром і прямою кишкою. Маса матки — близько 50 г, її довжина — 5 см. Після виношування плода й пологів розміри і маса матки збільшуються вдвоє. Матка має грушоподібну форму, складається з верхньої розширеної частини — дна, середньої — тіла й нижньої звуженої частини — шийки. Тіло відносно шийки розміщене під кутом, відкритим допереду, та частина шийки матки, яка входить у піхву, називається піхвовою, а та, що лежить над піхвою, — надпіхвовою частиною. Звужене місце переходу тіла матки в шийку має назву перешийка. У верхньобічних кутах дна матки розміщені маткові отвори, а в нижньому куті маткова порожнина переходить у канал шийки матки, довжина якого 2,5—3 см. Канал закінчується отвором матки. У жінок, які не народжували, отвір матки округлої форми, а у тих, які народжували, — у вигляді поперечної щілини.

Стінка матки складається з трьох оболонок: зовнішньої — серозної (периметрій), середньої — м’язової (міометрій) та внутрішньої — слизової оболонки (ендометрій).

Слизова оболонка, або ендометрій, побудована з одношарового призматичного війкового епітелію, причому рухи війок спрямовані в бік піхви. Слизова оболонка має трубчасті маткові залози, які виділяють рідкий секрет лужної реакції. Залози слизової оболонки шийки матки виділяють густий тягучий слиз, який утворює пробку, що перешкоджає проникненню мікроорганізмів у порожнину матки.

М'язова оболонка, або міометрій, складається з трьох шарів гладеньких м’язів, до складу яких входять сполучна тканина й еластичні волокна. Всі три шари переплітаються між собою й мають різні напрямки, тому поділ на шари слабо виражений.

Тонкий зовнішній шар з поздовжньо розміщеними волокнами зростається з підсерозним шаром. Середній шар — циркулярний — розвинутий найкраще. У ньому є багато судин, а тому його ще називають судинним. Внутрішній шар найтонший, із поздовжнім розміщенням волокон.

Серозна оболонка, або периметрій, утворена очеревиною. Ця оболонка переходить із сечового міхура на міхурову поверхню матки, формуючи міхурово-маткову заглибину. Далі серозна оболонка покриває дно, кишкову поверхню тіла матки, шийку її та незначну частину задньої стінки піхви. Від цього місця очеревина переходить на пряму кишку. Отже, між маткою та прямою кишкою утворюється глибока прямокишково-маткова заглибина.

Матка фіксована двома парними зв’язками. Найбільша з них — широка маткова зв’язка — складається з переднього й заднього листків очеревини, які йдуть до дна малого таза, в її стінках містяться сполучнотканинні тяжі з гладенькими м’язовими волокнами. Широку маткову зв’язку умовно поділяють на три частини: найвища частина, обмежена згори матковою трубою, а знизу яєчником та його власною зв’язкою — брижа труби; частина задньої пластинки зв’язки, яка переходить на брижовий край яєчника, — брижа яєчника; найбільша частина зв’язки — брижа матки.

Функція матки зв’язана з виношуванням плоду, строк його у людини — 9 місяців. За період вагітності матка збільшується в 600 разів, тобто до 2500 см³, а після пологів через 1,5—2 міс. вона набуває майже попередніх розмірів.

Кругла маткова зв’язка має довжину 12—14 см, поперечник 3—5 мм і формою нагадує досить щільний шнур. Зв’язка починається від верхнього відділу краю матки, поблизу початку маткової труби, проходить між листками широкої маткової зв’язки до глибокого пахвинного кільця. Далі переходить крізь пахвинний канал, виходить із нього крізь глибоке пахвинне кільце й губиться в підшкірній клітковині лобкового горба та великої соромітної губи. Кругла маткова зв’язка побудована зі сполучної тканини та гладеньких м’язових клітин, а товщу зв’язки пронизують кровоносні та лімфатичні судини й нерви.

Від задньої поверхні шийки матки до нижньої ділянки прямої кишки йдуть волокна парного прямокишково-маткового м’яза.

Маткова, або фаллопієва, труба (tuba uterina) — парний орган. Розміщені маткові труби майже горизонтально у верхньому краї широкої маткової зв’язки. Одним отвором труби відкриваються в порожнину матки, а другим — у порожнину очеревини. Довжина труби в середньому дорівнює 10—12 см, а ширина — 0,5 см. Маткова труба складається з кількох частин. Перешийок — найвужча частина труби, якою вона з’єднується з маткою; ампула — потовщена частина труби; лійка — розширена частина труби. Лійкою труба відкривається в порожнину очеревини. На краях лійки є торочки труби, які оточують яєчник. Одна з торочок (яєчникова) найдовша й прикріплюється до трубного кінця яєчника.

Маткова труба з боків і зовні покрита серозною оболонкою, під якою міститься пухка сполучна тканина, тобто підсерозна оболонка. М’язова оболонка маткових труб тришарова, побудована з гладеньких м’язів. Слизова оболонка утворена одношаровим циліндричним війчастим епітелієм, війки якого рухаються в напрямку матки. Рух торочок лійки просуває яйцеклітину з очеревини в маткову трубу, по якій вона завдяки рухам війок і скороченням м’язів труби потрапляє в матку. Запліднення яйцеклітини відбувається в трубі, після чого зародок рухається до матки, де й закріплюється в її слизовій оболонці — ендометрії.

Піхва (vagina) — м’язова трубка, сплющена в передньо-задньому напрямі, 8—10 см завдовжки. Верхнім кінцем вона з’єднується з шийкою матки, а нижнім отвором — із зовнішніми статевими органами. Верхній кінець піхви має заглибину — склепіння піхви. Вихідний отвір піхви у незайманих жінок прикритий складкою слизової оболонки — дівочою перетинкою.

Стінка піхви складається з двох оболонок: м’язової та слизової. Слизова оболонка покрита багатошаровим плоским епітелієм, має багато поперечних складок — піхвових зморшок, а також переднє й заднє поздовжні підвищення, що називаються стовпами зморшок. Нижній кінець переднього стовпа зморшок називається сечівниковим кілем піхви, тому що в ньому відкривається нижній відділ сечівника.

М'язова оболонка піхви складається з зовнішнього (колового) та внутрішнього (поздовжнього) шарів. Передня стінка піхви прилягає до сечового міхура, задня — до прямої кишки.

До зовнішніх жіночих статевих органів належать великі й малі соромітні губи, клітор, присінок піхви, промежина, молочні залози.

Великі соромітні губи — парні, масивні складки шкіри, розміщені паралельно, обмежують з боків соромітну щілину. Довжина їх 7—8 см, ширина 2—3 см, в них містяться потові й сальні залози. Спереду і ззаду соромітні губи з’єднуються між собою спайками.

Малі соромітні губи розміщені досередини від великих соромітних губ, паралельно їм, але тонші й коротші. Вони обмежують присінок піхви.

Великі присінкові залози (бартолінієві) лежать в основі великих соромітних губ, а їхні вивідні протоки відкриваються на внутрішній поверхні малих соромітних губ. Вони невеликі за розміром (з горошину), виділяють слиз білого кольору, який змащує вхід до піхви.

Клітор — пальцеподібний випин, складається з невеличких печеристих тіл, головки та ніжки. Тіло клітора завдовжки 1,5—2,5 см. Ніжки печеристих тіл розходяться під кутом і прикріплюються до нижніх гілок лобкових кісток.

Присінок піхви — це простір між малими соромітними губами, що являє собою невелику западину, обмежену спереду клітором, ззаду — вуздечкою малих соромітних губ, а з боків — внутрішніми поверхнями малих соромітних губ. Нижче клітора й вище присінка піхви на сосочку міститься отвір сечівника.

Промежина — це ділянка між відхідником та зовнішніми статевими органами. Утворює дно таза, вона обмежена спереду лобковою дугою, ззаду — верхівкою куприка, з боків — сідничними горбами. Промежина складається з м’язів, фасцій, жиру та шкіри.

Молочна залоза — парний орган жінки, належить до статевої системи. Залоза складається з 15—20 часточок — видозмінених жирових й потових залоз шкіри. Кожна часточка має власну вивідну протоку, яка на кінці розширюється (молочна пазуха). Всі протоки відкриваються на соску грудей, який міститься в центрі грудного темнопігментованого кружечка.

Зміни залози під час вагітності починаються вже на другому місяці, а в 4—5 міс. вони значно виражені. Залози збільшуються в розмірі за рахунок розростання залозистої тканини. Значно розширюються кровоносні й лімфатичні судини залоз. Після припинення годування дитини спостерігається зворотний розвиток молочної залози, але повне відновлення до попередніх розмірів не відбувається.

Ембріогенез жіночих статевих органів

Статеві органи розвиваються з первинної нирки, яка має назву вольфового тіла. Під час розвитку зародка вольфове тіло і вольфів канал редукуються. Від канальців вольфового тіла, або первинної нирки, залишаються тільки рудименти краніального й каудального її кінців. Одночасно мюллерові канали розвиваються прогресивно й беруть участь в утворенні жіночих статевих шляхів. їхні парні відділи перетворюються на маткові труби. З краніальної частини непарного відділу мюллерових протоків розвивається епітелій матки, а з каудальної — епітелій піхви. На пізніших стадіях розвитку зародка мезодермальний одношаровий призматичний епітелій піхви заміщується епітелієм ектодермального походження, який виростає з сечостатевої пазухи й каудальних кінців вольфових протоків. Із зародкового епітелію утворюються фолікули і яєчник.

Вікові особливості будови жіночих статевих органів

Яєчники у новонароджених найчастіше розміщуються поза тазом, оскільки процес опускання закінчується лише у 5—6 років. Після 35—40 років яєчники починають зменшуватись у розмірі. В 45—50 років овуляція, як правило, припиняється й настає клімактеричний період. Яєчникові фолікули з поверхні яєчника зникають, він стає зморшкуватим, на місці фолікулів розвивається сполучна тканина.

Маткові труби у новонароджених звивисті, випрямляються вони поступово. Матка вузька, її верхівка загострена, до 10 років шийка матки довша за її тіло. Грушоподібної форми вона набуває в 12—14 років. У клімактеричний період матка поступово зменшується в розмірі майже вдвоє.

Піхва новонароджених коротка й вузька, видовжується й розширюється в 9—10 років, а особливо в період статевого розвитку (12—14 років).

Розвиток сечових органів

Нирки у своєму розвитку проходять три стадії: переднирка — пронефрос, первинна нирка — мезонефрос і остаточна нирка — метанефрос. Стадії розвитку нирки віддалено нагадують філогенез. Так, переднирку можна виявити лише у нижчих риб. У вищих риб і амфібій функціонує первинна нирка. У птахів і ссавців переднирка й первинна нирка з’являються на короткий період, після їх зникнення з’являється остаточна нирка.

У зародка людини переднирка (пронефрос) закладається на третьому тижні розвитку у вигляді 8—10 сегментарних канальців, утворених із вентральної мезодерми, на рівні шийних сомітів. Вона існує всього 40 годин, після чого зникає.

Первинна нирка (мезонефрос) формується із сегментарно розташованих звивистих канальців, один із кінців яких закінчується сліпо, а другий впадає в мезонефричну протоку, що залишається від переднирки. Сліпий кінець під тиском на нього капілярного клубочка, вгинається всередину й утворює двостінну капсулу ниркового тільця.

Остаточна нирка (метанефрос) закладається наприкінці другого місяця розвитку зародка каудальніше первинної нирки. Навколо мезонефротичної протоки скупчується мезодерма, або нефроген- ний епітелій, присередньо від мезонефротичної протоки, яку ще називають вольфовою протокою, утворюється випин, який вростає в нефрогенний епітелій. Саме в ньому виникають трубочки — канальні нирки, які одним кінцем з’єднуються з випином вольфової протоки. З випину утворюється миска нирки та сечовід, у протилежному кінці канальця — капсула клубочка. З другої половини ембріонального розвитку остаточна нирка починає функціонувати.

Три стадії розвитку нирки в онтогенезі нагадують шлях, який пройшли органи сечовиділення у філогенезі хребетних.

Нирки новонароджених недостатньо розвинені й тільки у 8— 10-річному віці вони за будовою наближаються до нирки дорослої людини.