Анатомія людини - Г. І. Коляденко 2009

Вчення про нутрощі (спланхнологія)
Сечостатевий апарат
Чоловічі статеві органи

До внутрішніх чоловічих статевих органів належать сім’яні залози — яєчка з придатками, сім’явиносна протока, сім’яний міхурець, передміхурова залоза та цибулино-сечівникові залози (рис. 114, 115, 116).

Яєчко (testis), або сім’яник: — парна статева залоза, розміщена в мошонці. Яєчко еліпсоподібної форми, довжина його 4—4,5 см, ширина 3—3,5 см, товщина 2—2,5 см, маса 25—30 г. Яєчко має передній і задній краї, верхній і нижній кінці, присередню й бічну поверхні. До заднього краю яєчка прилягає його придаток. Яєчко зовні вкрите міцною сполучнотканинною, або білковою, оболонкою.

На задньому краї яєчка білкова оболонка утворює потовщення клиноподібної форми, що має назву середостіння яєчка. Від середостіння йдуть сполучнотканинні перегородки, що поділяють яєчко на часточки, яких налічується від 100 до 250. Сполучнотканинні перегородки утворюють каркас, між перекладками якого розташовані менші часточки, що мають конусоподібну форму і верхівкою напрямлені до середостіння яєчка, а основою — до білкової оболонки.

У кожній часточці є 3—4 звивисті сім'яні канальці завдовжки 70—100 см кожний. У звивистих сім’яних канальцях утворюються сперматозоїди. Звивисті сім’яні канальці однієї часточки з’єднуються в прямі сім'яні канальці на верхівці часточки, тобто у середостінні яєчка, де прямі сім’яні канальці, анастомозуючи між собою, утворюють сітку яєчка, від якої відходить 15—18 виносних проточків яєчка, і напрямляються в головку придатка яєчка.

Придаток яєчка прилягає до заднього краю яєчка, складається з головки, тіла й хвоста. У товщі головки виносні проточки зливаються й утворюють загальну звивисту протоку придатка яєчка, яка, проходячи крізь тіло й хвіст, переходить у сім’явиносну протоку.

Сім’явиносна протока — парний орган, що являє собою циліндричну трубку завдовжки до 50 см, діаметром до 3 мм, відходить від хвоста придатка яєчка й піднімається вгору у складі сім’яного канатика і входить у пахвинний канал крізь його поверхневе кільце. З пахвинного каналу крізь глибоке пахвинне кільце йде до сечового міхура по бічній, а далі по нижній стінці таза. Підійшовши до сечового міхура та передміхурової залози, сім’явиносна протока утворює розширення — ампулу і зливається з протокою сім’яного міхурця, утворюючи сім’явипорскувальну протоку.

Рис. 114. Чоловічі статеві органи:

1 — черевна частина аорти; 2 — ліва загальна клубова артерія; 3 — мис; 4 — лівий сечовід; 5 — пряма кишка; 6 — сім’яний міхурець; 7 — передміхурова залоза; 8 — сфінктер ануса; 9 — яєчко; 10 — мошонка; 11 — придаток яєчка; 12 — крайня плоть члена; 13 — головка статевого члена; 14, 20 — сім’явиносна протока; 15 — печеристе тіло статевого члена; 16 — печеристе тіло сечівника; 17 — сім’яний канатик; 18 — перетинчаста частина сечівника; 19 — лобкова кістка; 21 — очеревина; 22 — сечовий міхур; 23 — зовнішні клубові артерія й вена; 24 — ліва загальна клубова вена; 25 — права загальна клубова артерія; 26 — нижня порожниста вена

Рис. 115. Яєчко з придатком у розрізі

1 — сім’яний канатик; 2 — сім’явиносна протока; 3 — венозне сплетення; 4 — середостіння; 5 — оболонки яєчка; 6 — перетинки яєчка; 7 — часточки яєчка; 8 — синус придатка; 9 — головка придатка

Стінка сім’явиносної протоки складається з трьох оболонок: внутрішньої — слизової, середньої — м’язової та зовнішньої — адвентиціальної. Слизова оболонка вистелена циліндричним епітелієм. М'язова оболонка товста й тверда, складається з поздовжніх внутрішнього та зовнішнього шарів і середнього циркулярного шару гладеньких м’язів. Адвентиціальна оболонка складається зі сполучної тканини з еластичними вкрапленнями. В ній містяться кровоносні судини й нервові волокна.

Сім'яний міхурець — парний орган, розміщений позаду дна сечового міхура та перед ампулою прямої кишки. Має довгасту форму, 4—5 см завдовжки та до 2 см завширшки. Цей утвір має багато вигинів та комірок. Верхня частина сім’яного міхурця розширена, а нижня звужена, вона утворює вивідну протоку, яка зливається з ампулою сім’явиносної протоки, утворюючи сім’явипорскувальну протоку. Обидві сім’явипорскувальні протоки, права й ліва, з’єднуючись між собою, проходять у товщу передміхурової залози й відкриваються в початкову частину сечівника.

Сім’яний міхурець є вмістилищем сперматозоїдів, які з нього потрапляють спочатку в сім’явиносні протоки, потім — у сім’явипорскувальну протоку, а з неї — у сечівник. Сім’яні міхурці також заповнені секретом, який виділяється стінками слизової оболонки, що вистилає внутрішню поверхню міхурців.

Рис. 116. Чоловічі статеві органи:

1 — м’язова оболонка сечового міхура; 2 — підслизовий шар сечового міхура; 3 — трикутник міхура; 4 — внутрішній отвір сечівника; 5 — передміхурова залоза; 6 — залоза сечівника; 7 — цибулино-сечівникова залоза; 8 — печеристе тіло статевого члена; 9 — білкова оболонка; 10 — головка статевого члена; 11 — крайня плоть; 12 — зовнішній отвір сечівника; 13 — губчасте тіло сечівника; 14 — ніжка статевого члена; 15 — перетинчаста частина сечівника; 16 — проточки передміхурової залози; 17 — правий отвір сечовода; 18 — складка слизової оболонки сечового міхура; 19 — правий сечовід

Пер едміхурова залоза (prostata) — непарний, м’язово-залозистий орган, має форму каштана, масою близько 20 г. Залоза розміщена в порожнині малого таза й охоплює з усіх боків початкову частину сечівника. Спереду залоза прилягає до лобкового зрощення, ззаду — до ампули прямої кишки. Залоза складається з двох часток, з’єднаних перешийком. Маса й розміри залози змінюються з віком: у дітей вона невелика, нормального розвитку досягає до 17-річного віку. В старечому віці може досягти розмірів курячого яйця.

Залозиста речовина передміхурової залози розміщена навколо передміхурової частини сечівника і складається з 30—50 звивистих проточків, що відкриваються в сечівник на його задній стінці. В цьому місці з’єднуються сечовивідні й статеві шляхи. Секрет залози, що виділяється її слизовою оболонкою, прискорює рух сперматозоїдів.

Цибулино-сечівникова залоза — парна, зовнішнім виглядом нагадує горошину жовто-коричневого кольору, розміщується позаду перетинчастої частини сечівника. Вивідні протоки цих залоз мають довжину до 6 см і відкриваються в порожнину сечівника. Секрет залози у вигляді тягучої слизової рідини змішується з сім’яною рідиною у сім’явипорскувальній протоці.

Зовнішні чоловічі статеві органи

Статевий член (penis) — непарний орган циліндричної форми.

У статевому члені розрізняють корінь, тіло й головку. Корінь статевого члена покритий зовні шкірою мошонки й фіксується до передньої поверхні лобкових кісток. Тіло статевого члена має передню поверхню — спинку статевого члена й задню сечівникову поверхню.

Головка являє собою вільний кінець статевого члена, вона має конусоподібну форму, на її верхівці відкривається зовнішній отвір сечівника. Від тіла члена головка відділяється неглибокою шийкою. Головка члена є продовженням і потовщенням печеристого тіла сечівника.

Основу будови статевого члена складають два парних печеристих, або кавернозних, тіла й одне губчасте. Два верхніх печеристих тіла з’єднані між собою, на їхній нижній поверхні формується борозна, в якій міститься губчасте тіло сечівника, всі три тіла статевого члена (печеристі та губчасте) оточені зовні глибокою й поверхневою фасціями, зовні яких розміщена легко рухома тонка шкіра. Лише на головці статевого члена шкіра, міцно зрощена з білковою оболонкою, нерухома. В ділянці головки шкіра утворює вільну складку — крайню плоть. На нижній поверхні головки передня шкірочка з’єднується зі шкірою головки за допомогою вуздечки.

Печеристі тіла складаються з численних сполучнотканинних перегородок, у яких є гладенькі м’язові волокна. Ці волокна оточують каверни, в їхніх стінках розгалужені кровоносні судини. Під час напруження (ерекції) каверни печеристих тіл наповнюються кров’ю, а відтік її по венах припиняється внаслідок їх звуження й стиснення м’язами. Печеристі тіла й сечівник випрямляються, що сприяє виділенню сім’яної рідини й сечі.

Мошонка (scrotum) — шкірний мішечкоподібний утвір, поділений сполучнотканинною перегородкою на дві камери — для правого та лівого яєчка. Шкіра мошонки вкрита рідким волоссям, що переходить у густе на лобку. В шкірі є багато потових і сальних залоз, а під шкірою — шар, що складається з сітки гладеньких м’язових волокон. За допомогою численних перегородок вона зростається зі шкірою. Її скорочення зумовлює утворення складок на мошонці.

Ембріогенез чоловічих статевих органів

Статеві органи розвиваються з первинної нирки. На другому місяці розвитку зародка на присередніх поверхнях первинних нирок, які називаються вольфовими тілами, виникають зачатки гонад у вигляді валків овальної форми. Ці валки мають назву статевих складок. Спочатку вони індиферентні, оскільки розпізнати за ними стать неможливо.

Наприкінці 2-го місяця розвитку зародка починається статеве диференціювання зачатків гонад. У разі, коли зародок має чоловічу стать, епітеліальні тяжі, що виникли з зачаткового епітелію, значно подовжуються й перетворюються на звивисті сім’яні канальці. Сім’яні канальці сполучаються з сечовими канальцями первинної нирки, а через них — з мезонефричною протокою, яка переходить у протоку придатка яєчка, сім’явиносну протоку й сім’яні міхурці.

Із зародкового епітелію спереду нирок формується яєчко, яке проходить крізь передню стінку черева під шкірою, випинаючи перед собою всі оболонки черевної стінки. З них згодом формуються оболонки яєчка, а шкірний мішок перетворюється на мошонку. Статевий горбок дає початок статевому члену.

Вікові особливості будови чоловічих статевих органів

У новонароджених статеві органи перебувають у стані розвитку. До періоду статевого дозрівання яєчко і його придатки розвиваються дуже повільно. У новонародженої дитини маса яєчка дорівнює 0,2 г, в 1 рік — 1 г, в 13—14 років — 2, в 16 років — 7—8, у дорослої людини — 20—30 г.

Передміхурова залоза у новонародженого невелика й складається переважно з м’язової та сполучної тканини, залозистої тканини майже немає. Посилений розвиток передміхурової залози відбувається у період статевої зрілості за рахунок розростання її залозистої частини. Секреторну функцію залоза починає виконувати в десять років; у період статевого дозрівання швидко росте статевий член.

Після 50—55 років спостерігається атрофія залозистої частини передміхурової залози й у 55—60 років зменшується виділення її секрету. Маса передміхурової залози зменшується до 12—15 г через атрофію залозистої тканини. Часто у людей похилого віку передміхурова залоза збільшується внаслідок розростання сполучної тканини.