Анатомія людини - Г. І. Коляденко 2009
Будова тіла людини
Тканини
Тканина — це історично утворена спільність клітин і міжклітинної речовини, об’єднаних єдиним походженням, будовою та функцією.
В організмі людини є чотири види тканин: епітеліальна (покривна), сполучна, м’язова та нервова.
Епітеліальна тканина покриває поверхню тіла й вистилає слизові оболонки внутрішніх органів (ротова порожнина, глотка, шлунок, кишки та інші), бере участь у створенні залоз.
Епітелій утворюється клітинами, позбавленими кровоносних судин. Їх живлення відбувається завдяки дифузії поживних речовин зі сполучної тканини (здебільшого пухкої волокнистої).
Епітелій, залежно від форми клітин, поділяється на лускатий (плескатий), кубічний, стовпчастий (рис. 4), а за структурою шарів — на одношаровий і багатошаровий.
Шкіра вкрита багатошаровим зроговілим лускатим епітелієм, який виконує захисну функцію.
Слизові оболонки носової та ротової порожнин, глотки і стравоходу вистилає незроговілий багатошаровий лускатий епітелій. І тут він теж виконує захисну функцію. Слизові оболонки дихальних шляхів покриті багаторядним війчастим епітелієм.
Рис. 4. Види епітелію:
1 — одношаровий лускатий; 2 — низький стовпчастий; 3 — високий стовпчастий; 4 — війчастий; 5 — багаторядний стовпчастий; 6 — багаторядний війчастий; 7 — багатошаровий лускатий
Слизова оболонка тонкої кишки вистелена одношаровим стовпчастим епітелієм, який виконує трофічну (травну) функцію, й завдяки йому поживні речовини всмоктуються в кровоносні судини.
Слизова оболонка сечовивідних протоків покрита перехідним епітелієм, а серозні оболонки очеревини та плеври вистилає простий лускатий епітелій (мезотелій).
Альвеоли і капіляри зсередини вистелені одношаровим лускатим епітелієм.
Усі епітеліальні тканини мають спільну будову. В них є незначна кількість міжклітинної речовини, клітини щільно прилягають одна до одної й розташовані на базальній мембрані. Всі епітеліальні тканини мають великі регенеративні властивості, в них є багато клітин, які зберігають високу здатність до мітозу.
Епітеліальні тканини походять від усіх трьох зародкових листків: епідерміс шкіри — з ектодерми, епітелій слизових оболонок травного апарата — з ентодерми, а мезотелій очеревини, плеври тощо — з мезодерми.
Залозистий епітелій виконує видільну функцію, він є складовою частиною залоз внутрішньої та зовнішньої секреції. Залози бувають одно- й багатоклітинними.
Одноклітинні залози звичайно розміщуються в товщі епітелію, а найбільш поширеною формою їх є бокалоподібні клітини, які виділяють слизовий секрет у шлунку й кишках.
Багатоклітинні залози є трьох видів: екзокринні, ендокринні та змішані. Екзокринні залози мають вивідні протоки, вони виділяють секрет безпосередньо в міжклітинні простори, звідки він надходить у кров та лімфу.
Рис. 5. Схема будови залоз:
а — проста трубчаста залоза; б — проста альвеолярна залоза; в — складна трубчасто-альвеолярна залоза; 1,2 — залозистий епітелій
Ендокринні залози не мають вивідних протоків (тому їх іще називають безпроточними), їхній секрет (гормон) надходить безпосередньо в кров.
Екзокринні залози складаються з багатьох клітин і мають складну будову. Залежно від будови та форми кінцевої частини й вивідних протоків вони бувають трубчастими, альвеолярними й трубчасто-альвеолярними (рис. 5), а ще простими й складними, розгалуженими й нерозгалуженими. До простих залоз належать потові, кишкові та сальні; у них кінцева частина не має розгалужень. Розгалужені залози складаються з кількох простих, які відкриваються в одну вивідну протоку. За таким принципом побудовані залози шлунка, матки, сечовивідного каналу. Змішані залози утворені кількома розгалуженими, які теж утворюють одну вивідну протоку. Це — печінка, слинні, слізні, підшлункова, молочні та інші залози.
Сполучна тканина, на відміну від інших, утворена великою кількістю клітин і міжклітинної речовини, яка містить різні за будовою волокна.
Сполучна тканина входить до складу всіх органів людини й виконує функції опори, зв’язку, живлення та захисту. Залежно від переважання тих або інших морфологічних і функціональних особливостей сполучну тканину поділяють на волокнисту, еластичну, ретикулярну, хрящову, кісткову тощо.
Волокниста сполучна тканина поділяється на пухку та щільну, а щільна — на неоформлену та оформлену.
До волокон пухкої волокнистої сполучної тканини належать колагенові та еластичні, до клітин — фібробласти, фіброцити, макрофагоцити, плазмоцити, ліпоцити, тканинні базофіли.
Фібробласти — великі власні клітини, що мають широкі відростки, добре виражену зернисту ендоплазматичну сітку й апарат Гольджі. Вони виробляють компоненти міжклітинної речовини.
Фіброцити — це фібробласти, що закінчили цикл розвитку й нездатні до подальших перетворень.
Макрофагоцити — великі власні клітини, в їхній протоплазмі є багато лізосом, завдяки відросткам вони рухаються, знищують мікроорганізми, нейтралізують токсичні речовини та виробляють імунні тіла.
Плазмоцити — клітини імунної системи, які утворюються з лімфоцитів, беруть участь у виробленні антитіл.
Ліпоцити — жирові клітини, здатні накопичувати жир. Завдяки значному скупченню ліпоцитів пухка волокниста сполучна тканина може перетворюватися на жирову.
Тканинні базофіли — великі клітини, в їхній протоплазмі багато гранул, є гепарин та гістамін.
Пігментні клітини містять меланофор, завдяки якому шкіра набуває певного кольору (коричневого, червоного).
Щільна волокниста сполучна тканина буває трьох видів: щільна сполучна тканина шкіри, щільна сполучна тканина сухожилків, еластична сполучна тканина. До складу цих тканин входять фіброцити й осілі макрофагоцити, а також колагенові й еластичні волокна.
У щільній волокнистій сполучній тканині шкіри колагенових волокон більше, ніж еластичних, вони утворюють пучки, які переплітаються між собою. Ці волокна надають шкірі міцності.
На відміну від щільної сполучної тканини шкіри, в щільній волокнистій сполучній тканині сухожилків пучки колагенових волокон товсті й проходять паралельно, а між ними містяться фіброцити. З цієї дуже міцної тканини утворюються сухожилки м’язів, зв’язки.
Еластична сполучна тканина має багато еластичних волокон, а тому вона добре розтягується. З неї побудовані каркаси великих судин, трахеї, бронхів тощо.
Ретикулярна сполучна тканина складається з ретикулярних клітин і ретикулярних волокон. Клітини мають багато відростків, які переходять з однієї клітини в іншу й тим самим утворюють синцитій (сітку). Ця тканина утворює сполучно-тканинний скелет кісткового мозку, селезінки, лімфатичних вузлів і входить до складу слизових оболонок травного та дихального апаратів. За певних умов ретикулярні клітини можуть перетворюватися на макрофаги.
За розвитком і будовою до сполучної тканини відносять кров — рідку тканину, яка здійснює інтеграцію біохімічних процесів, що відбуваються в клітинах та міжклітинній речовині, а також виконує захисну, регуляторну та деякі інші функції.
Кров складається з гемоцитів — клітин крові (45 %) та рідкої міжклітинної речовини — плазми крові (55 %). До клітин крові належать еритроцити (в нормі 4,5—5,5 ∙ 1012/л), лейкоцити (в нормі від 4—6 до 8—10 ∙ 109/л) і тромбоцити (180—320 ∙ 109 /л) (див. кольорову вклейку).
Еритроцити в організмі виконують дихальну функцію завдяки наявності в них гемоглобіну — складного білка, що переносить кисень та вуглекислий газ.
Лейкоцити бувають зернистими й незернистими. В організмі вони виконують захисну функцію, оскільки завдяки своїм відросткам (псевдоподіям) можуть активно переміщуватися й фагоцитувати.
Тромбоцити також виконують захисну функцію, беруть активну участь у процесі зсідання крові.
Плазма крові складається з 90 % води і 10 % сухого залишку (білків, мінеральних солей, жирів, ферментів, продуктів розпаду тканин тощо). Загалом у крові 80 % води і 20 % органічних речовин. В організмі дорослої людини приблизно 4,5—6 л крові, а на загальну масу клітин припадає — 1/3—2/5 всього об’єму крові.
Лімфа також є сполучною тканиною й складається з рідкої міжклітинної речовини — плазми та клітин (переважно лейкоцитів). Лімфа підтримує зв’язок між внутрішнім середовищем органів та кров’ю, доставляє жирові речовини з кишок у венозну систему, бере участь в імунологічних реакціях організму. Вважають, що в організмі людини близько 2,5 л лімфи. Це прозора або слабко опалесціювальна рідина зі значно меншою кількістю білка, ніж у плазмі крові.
Хрящова тканина, залежно від структури міжклітинної речовини, буває трьох видів: гіаліновий, волокнистий і еластичний хрящі. Усі ці три види мають спільну будову — до їхнього складу входить однорідна міжклітинна речовина (хрящовий матрикс), яка складається з хондрину, хондромукопротеїдів і клітин хондроцитів. Ці клітини в хрящі мають вигляд ізогенних груп і розташовані в хрящових лакунах. У хрящовому матриксі міститься велика кількість колагенових і еластичних волокон.
Гіаліновий (або склоподібний) хрящ дуже щільний, має багато тонких сполучних волокон, просочених хондрином. Цей хрящ покриває суглобові поверхні кісток, входить до складу носової перегородки, гортані, трахеї, бронхів.
Волокнистий хрящ являє собою волокнисту сполучну тканину, в ньому багато колагенових волокон, просочених, як і в гіаліновому, хондрином. Цей хрящ є в міжхребцевих та міжлобкових дисках, а також у місцях переходів від сухожилків до кісток.
Еластичний хрящ має багато еластичних волокон жовтуватого забарвлення, дуже еластичний й гнучкий. З цього хряща побудовані вушна раковина, хрящові частини слухової труби та зовнішній слуховий прохід, деякі хрящі гортані. На відміну від волокнистого, цей хрящ не костеніє.
Кісткова тканина вирізняється високими механічними властивостями, складається з клітин і основної кісткової речовини, яка містить колагенові волокна, просочені мінеральними солями. З кісткової тканини побудований скелет людини.
М’язова тканина є двох видів: посмугована (скелетна) й непосмугована (гладенька).
Посмугована м'язова тканина входить до складу скелетних м’язів, вона має здатність до скорочення, завдяки чому відбуваються різні життєво необхідні рухові процеси. Отже, скелетні м’язи є активною частиною опорно-рухового апарата. Посмугована м’язова тканина складається з багатоядерних м’язових волокон, у яких по довжині чергуються темні й світлі смуги (диски), що мають різні оптичні властивості. Скелетні м’язи скорочуються завдяки іннервації спинно-мозковими й черепними нервами. Це довільні м’язи, вони можуть скорочуватися за нашою волею.
Гладенька м'язова тканина на відміну від посмугованої не має поперечної посмугованості. Складається з веретеноподібних клітин — міоцитів, які мають одне ядро. Довжина клітин — від 15 до 500 мкм, а діаметр їх — 10—20 мкм. У клітинах гладеньких м’язів немає міофібрил, однак є скоротливі міофіламенти (протофібрили) завдовжки 1—2 мкм і завтовшки 5—8 нм (тонкі міофіламенти) і 10—30 нм (товсті міофіламенти).
Гладенькі м’язові клітини входять до складу стінок кровоносних судин і внутрішніх органів. Скорочення гладеньких м’язів відбувається мимовільно, повільно й ритмічно (наприклад перистальтика, зміна просвіту судин, вивідних протоків залоз та ін.).
Нервова тканина утворює центральну нервову систему, периферичні нерви та їхні вузли. Нервова тканина складається з клітин — нейронів (нейроцитів) і нейроглії.
Нейрони — основні структурні елементи центральної нервової системи, вони утворюють у ній нервові центри, до яких від органів чуття чутливими нейронами проводяться нервові імпульси. Органи чуття інформують центри про їхній функціональний стан. Від нервових центрів по рухомих нейронах до виконавчих органів (м’язи, залози, судини, внутрішні органи) надходять команди, внаслідок яких і відбувається робота цих органів. Нейрони мають тіло й відростки, вони можуть бути різної величини та форми. За функцією нейрони бувають чутливі, рухові й асоціативні.
Нейроглія виконує опорну, трофічну, захисну і розмножувальну функції. Гліальних клітин (гліоцитів) у центральній нервовій системі в 10—15 разів більше, ніж нейронів, вони мають дуже багато відростків, завдяки яким утворюється густа мережа, що й забезпечує широкі зв’язки нервових клітин між собою.