Анатомія людини - Г. І. Коляденко 2009

Будова тіла людини
Органи, системи органів та апарати

Орган (від грецьк. organon — знаряддя, інструмент) має певну форму та будову, призначений для виконання тієї чи іншої функції. У людини є різні органи, розташовані як іззовні, так і всередині організму. До зовнішніх органів відносять шкіру, вуха, очі та ін., а до внутрішніх — серце, легені, печінку, судини тощо.

Кожний орган побудований з окремих тканин, але одна з них є головною, «робочою», яка виконує основну функцію. Так, м’яз має посмуговану м’язову тканину, сполучну (кров, лімфа), епітеліальну (мезотелій кровоносних судин) та нерви, але основною є посмугована м’язова тканина, завдяки якій і відбувається його головна дія — скорочення.

Органи морфологічно й фізіологічно об’єднуються в системи. Система органів — сукупність органів одного походження, які мають спільні риси в будові й виконують однакову функцію.

В організмі людини виділяють такі анатомо-фізіологічні системи: 1) органів руху та опору — утворена кістками, їхніми сполученнями та м’язами; 2) органів дихання — складається з органів, що сприяють надходженню в організм кисню й видаленню з нього вуглекислого газу та інших токсичних речовин, які утворилися в процесі обміну; 3) органів травлення — об’єднує органи, що перетравлюють їжу та утилізують поживні речовини; 4) сечостатева — сформована з органів, які звільняють організм від продуктів обміну речовин, й органів, що сприяють продовженню виду; 5) серцево-судинна — забезпечує в організмі постійність внутрішнього середовища, а також переміщення поживних та фізіологічно активних речовин; 6) ендокринних органів — її залози виділяють у кров речовини підвищеної активності; 7) нервова — об’єднує частини організму в одне ціле і здійснює його зв’язок з навколишнім середовищем; 8) аналізаторів — забезпечує сприймання інформації з зовнішнього та внутрішнього середовища організму.

Такі системи також називають апаратами: руху та опори, травний, дихальний, сечостатевий.

Усі ці окремі анатомо-фізіологічні системи об’єднані в одну цілісну, яка постійно взаємодіє із зовнішнім середовищем і перебуває в стані рухомої рівноваги. Цю складну, історично сформовану систему називають організмом.

В організмі людини виділяють сому (від грецьк. soma — тіло) і нутрощі (грецьк. splanhna), розташовані в порожнинах тіла (серце, легені, стравохід — у грудній; шлунок, кишки, печінка, селезінка — в черевній). Як до соми, так і до внутрішніх органів підходять кровоносні та лімфатичні судини й нерви. Сома і внутрішні органи функціонують взаємоузгоджено, цілісно, завдяки інтегративній роботі центральної нервової системи та гуморальній регуляції.

Основними принципами будови людського тіла є: двополярність (різна будова та функції полюсів), сегментарність (у людини вона збереглася переважно для тулуба), двостороння симетрія (подібність будови сторін тіла, але не абсолютна) та кореляція (певне співвідношення між окремими частинами тіла та їхніми функціями).

В анатомії, як і в фізіології, існують поняття норми й аномалії. Нормальним з анатомічної точки зору вважається такий стан органу, системи чи апарату, коли їхні функції не порушені, тоді як аномалія — це відхилення від загальної закономірності, при цьому спостерігається порушення роботи органа або всієї системи органів.