Анатомія людини - Г. І. Коляденко 2009

Органи чуттів (аналізатори)
Орган зору

Орган зору складається з очного яблука, зорового нерва і додаткових органів ока.

Очне яблуко дитини має форму шара, тоді як у дорослої людини воно злегка витягнуте в передньо-задньому напрямку. Розміщується очне яблуко в очній орбіті черепа. Передня поверхня очного яблука злегка опукла й називається переднім полюсом ока, а задня — заднім полюсом. Пряма лінія, яка проходить через центр у передньо-задньому напрямку, називається зовнішньою віссю очного яблука. Очне яблуко складається з ядра та трьох оболонок. Ядро складається із заломлюючих середовищ ока: кришталика, склистого тіла і водянистої вологи. Зовнішня оболонка очного яблука — склера (рис. 184): середня судинна і внутрішня — сітківка.

Рис. 184. Схема будови очного яблука:

1 — рогівка; 2 — райдужка; 3 — війкова зв’язка; 4 — війкове тіло; 5 — склера; 6 — прямий бічний м’яз; 7 — власне судинна оболонка; 8 — сітківка; 9 — зорова вісь очного яблука; 10 — центральна ямка на жовтій плямі; 11 — зоровий нерв; 12 — диск зорового нерва; 13 — склисте тіло; 14 — прямий медіальний м’яз; 15 — кон’юнктива очного яблука; 16 — задня камера ока; 17 — передня камера ока; 18 — кришталик

Зовнішня оболонка поділяється на більшу частину (задню) — склеру, та меншу частину (передню) — рогівку. Склера побудована з щільних, непрозорих, білого кольору колагенових волокон. Товщина склери збільшується в напрямку від заднього полюса до рогівки. На межі між склерою та рогівкою лежить венозна пазуха склери (шльомів канал), через яку відтікає рідина з передньої камери ока. Рогівка займає 1/5—1/6 частину зовнішньої оболонки ока, вона опукла, складається з прозорих сполучнотканинних волокон і багатошарового епітелію. Товщина рогівки в центрі близько 1,0—1,1 мм, по периферії 0,8—0,9 мм. Рогівка складається з п’яти шарів. Вона не має кровоносних судин, живиться дифузно, частково з судин, які лежать на межі склери та рогівки, а також за рахунок водянистої вологи передньої камери ока.

Судинна оболонка очного яблука лежить під склерою, товщина її 0,1—0,22 мм, у ній розгалужені кровоносні судини. Судинна оболонка складається з трьох частин: задня — власне судинна оболонка (розташована ззаду війкового тіла), середня — війкове тіло і передня — райдужка.

Власне судинна оболонка тоненька, складається зі сполучної тканини чорного кольору, який відбиває всі кольори райдуги. Основу її складають тісно переплетені артерії вени, між якими є пухка сполучна тканина з великими пігментними клітинами. Між власне судинною оболонкою та склерою міститься система щілин — навколосудинний простір. Спереду власне судинна оболонка переходить у потовщене війкове тіло, яке має складну будову. Головну його масу складають війковий м’яз і пухка сполучна тканина з пігментними клітинами. Війковий м’яз має колову форму і в місці її переходу в рогівку тісно прилягає до склери. Від внутрішньої поверхні війкового тіла відходять 70—80 війкових відростків, що утворюють війковий вінець, до якого прикріплюються волокна війкового пояска (зв’язка циннова), що йдуть до кришталика. Кожна війка — це густе сплетення венозних судин, з якого виділяється рідина — водяниста волога. Ця рідина заповнює камери очного яблука.

Війковий м'яз складається з меридіональних (поздовжніх), кругових та радіальних волокон. Скорочення війкового м’яза призводить до розслаблення війкового пояска, а це сприяє збільшенню кривизни кришталика.

Райдужка є продовженням війкового тіла, являє собою тонку пластинку з отвором у центрі, який називається — зіницею. Її внутрішній край нерівний — зубчастий, а зовнішнім вона з’єднується з війковим тілом (рис. 185). Райдужка складається з п’яти шарів. У її сполучнотканинній основі містяться судини, пігмент і гладенькі м’язи. Від кількості та глибини залягання пігменту залежить колір очей людини — від світло-блакитного до чорного. У альбіносів пігмент відсутній, і крізь рогівку видно кровоносні судини. В товщі райдужки розташовані кругові та радіальні м’язи. Скорочення кругових м’язів звужує зіницю, а радіальних — розширює її.

Рис. 185. Війкове тіло (внутрішня поверхня):

1 — війкове тіло; 2 — склера; 3 — війкові відростки; 4 — сітківка; 5 — війковий поясок; 6 — кришталик

Сітківка (рис. 186) — внутрішня оболонка ока, з’єднується з судинною оболонкою. Вона складається з двох частин. Задня прилягає безпосередньо до власне судинної оболонки й називається зоровою частиною сітківки. В ній містяться фоторецептори — палички та колбочки. Передня частина сітківки не має фоторецепторів. У задній частині сітківки є місце виходу зорового нерва — диск зорового нерва, а в ділянці диска є пляма, де зовсім відсутні фоторецептори (так звана сліпа пляма). На віддалі 4—6 см від сліпої плями є округлої форми заглиблення — жовта пляма — місце найгострішого зору. Зорова частина сітківки має складну багатошарову мікроскопічну будову. Розрізняють 10 шарів сітківки. Зовнішня частина сітківки — пігментна, вона пов’язана з судинною оболонкою. Безпосередньо під пігментною частиною лежить шар фоторецепторних клітин, які являють собою біполярні нейроцити. Своїми відростками вони з’єднуються з пігментною частиною. Відростки біполярних нейроцитів і є світлочутливі рецептори — палички та колбочки, які сприймають і переробляють світлові відчуття. В центральній частині сітківки зосереджено 6—7 млн колбочок, вони сприймають усі кольори райдуги. Паличок 120—130 млн, лежать вони на периферії сітківки й забезпечують сутінковий зір.

Рис. 186. Сітківка ока людини:

1 — середня (судинна) оболонка очного яблука; 2 — пігментний епітелій сітківки; 3 — паличкоподібні зорові клітини; 4 — колбочкоподібні зорові клітини; 5 — ядра зорових клітин; 6 — біполярні нейроцити; 7 — гангліозні нейроцити; 8 — астроцит; 9 — аксони гангліозних нейроцитів; 10 — шар нервових волокон; 11 — гангліозний шар; 12 — внутрішній ядерний шар сітківки; ІЗ — зовнішній ядерний шар сітківки; 14 — шар паличок і колбочок

Від фоторецепторів також відходять відростки в глибші шари сітківки, ними вона з’єднується з біполярними нейроцитами зернистого шару. Клітини цього шару контактують з гангліозними клітинами мультиполярного шару. Аксони гангліозних клітин, з’єднуючись між собою, виходять на поверхню сітківки й утворюють зоровий нерв.

Внутрішньою поверхнею сітківка прилягає до склистого тіла. Лінія, що з’єднує передній і задній полюси, називається зоровою віссю очного яблука. На задньому полюсі зорова вісь локалізується в середній частині центральної ямки.

Ядро очного яблука складається з кришталика, склистого тіла, водянистої вологи передньої та задньої камер очного яблука.

Кришталик — прозора двоопукла лінза. Задня поверхня його більш опукла, ніж передня. Кришталик утворений прозорою без барвною речовиною, яка не має ні судин, ні нервів і охоплена з усіх боків безструктурною капсулою. Екваторіальною поверхнею прикріплюється до війкового пояска. Війковий поясок з’єднується з війковим тілом за допомогою тонких сполучнотканинних волокон, які внутрішнім кінцем вплітаються в капсулу кришталика, а зовнішнім — у війкове тіло. Кришталик виконує важливу функцію заломлення світла. Ця його здатність пов’язана зі зміною кривизни кришталика, що відбувається внаслідок скорочення війкових м’язів. При цьому війковий поясок розслаблюється, опуклість кришталика збільшується, відповідно збільшується його заломлювальна сила. Коли війкові м’язи розслаблюються, війковий поясок натягується, кривизна кришталика зменшується, він стає плоским. Заломлювальна здатність кришталика сприяє тому, що зображення предмета (близько або далеко розміщеного) падає точно на сітківку. Це явище називається акомодацією. Заломлювальна сила кришталика дорівнює 1,43. З віком людини акомодація послаблюється через втрату кришталиком еластичності й здатності змінювати свою форму. Зниження акомодації називається пресбіопією і спостерігається після 40—45 років.

Склисте тіло займає більшу частину порожнини очного яблука. Воно покрите зверху тонкою прозорою склистою перетинкою. Склисте тіло складається з білкової рідини й ніжних переплетених між собою волоконець. Передня його поверхня увігнута й обернена до задньої поверхні кришталика, має форму ямки, в якій лежить задній полюс кришталика. Більша ж частина кришталика прилягає до сітківки очного яблука й має опуклу форму.

Передня й задня камери ока заповнені водянистою вологою, що виділяється кровоносними судинами війкових відростків і райдужки. Водяниста волога має незначні заломлювальні властивості. Передня камера ока більша й міститься між рогівкою та райдужкою, а задня — між райдужкою й кришталиком.

Додаткові органи ока — це повіки, вії, брови, слізний апарат, сполучна оболонка та м’язи.

Повіки (верхня та нижня) являють собою складки шкіри. Кожна з них має передню і задню поверхні та два краї, які утворюють щілину повік. Передня поверхня повік опукла, в її шкірі локалізується велика кількість сальних і потових залоз. Верхня повіка згори обмежена випуклою бровою, яка покрита невеликими волосками. Зсередини повіки вкриті сполучною оболонкою (кон’юнктивою). При закритих повіках кон’юнктива утворює мішок сполучної оболонки (кон’юнктивний), у якому скупчується невелика кількість слізної рідини. Повіки утворюють рухомий захист очного яблука. Основа повік — півмісяцева складка зі щільної сполучної тканини з сальними залозами. Вільний край повік покритий волосками — віями. Між краями повік, у ділянці медіального кута ока, міститься слізне озеро, на дні якого є невелике підвищення, що має назву слізного м’ясця. По краях обох повік у цьому місці є невеликий отвір — слізна крапка, вона є початком слізного канальця.

Слізний апарат ока (рис. 187) складається зі слізної залози, слізного канальця, слізного мішка та носослізної протоки. Слізна залоза розміщена у верхньозовнішньому куті орбіти. Залоза має 10—14 вивідних протоків, які відкриваються у верхнє склепіння. Слізна рідина, омиваючи очне яблуко, надходить до медіального нижнього кута ока, до слізного озера. Через слізні крапки вона переходить у слізні канальці й потрапляє у слізний мішок, який, звужуючись донизу, переходить у носослізну протоку, що лежить в однойменному кістковому каналі й відкривається в нижній носовий хід під нижньою носовою раковиною.

Рис. 187. Слізний апарат:

1 — слізна залоза; 2 — проточки вивідні; 3 — кон’юнктива; 4 — слізні крапки — вхід до слізної протоки; 5 — слізний каналець; 6 — клапан

М’язи очного яблука забезпечують рухливість очного яблука. Розрізняють чотири прямих, два косих м’язи та м’яз-підіймач верхньої повіки: верхній, нижній, бічний та медіальній беруть початок від фіброзного кільця, розташованого в орбіті навколо зорового нерва. Прикріплюються прямі м’язи до екватора очного яблука. Всі м’язи ока рухають очне яблуко відповідно догори, донизу, вбік і всередину. Верхній косий м'яз починається там, де й прямі м’язи, тобто від фіброзного кільця, йде до медіального кута орбіти й перекидається через блокову ямку. Прикріплюється м’яз позад екватора очного яблука на відстані 18 мм від краю рогівки. Скорочуючись, м’яз повертає очне яблуко навколо сагітальної осі.

Нижній косий м'яз починається в медіальному відділі орбіти від слізного гребеня верхньої щелепи та підочноямкового краю й прикріплюється до зовнішньої поверхні очного яблука позад екватора. М’яз повертає очне яблуко зіницею догори й назовні.

Рис. 188. М’язи очного яблука:

a — вигляд згори; б — вигляд збоку;

1 — сухожилок верхнього косого м’яза; 2 — сухожилковий блок; 3 — лобова пазуха; 4 — верхній косий м’яз; 5 — прямий медіальний м’яз; 6 — прямий верхній м’яз; 7 — прямий бічний м’яз; 8 — початковий сухожилок м’яза, що підіймає верхню повіку; 9 — загальне сухожилкове кільце; 10 — зоровий нерв; 11 — зорове перехрестя; 12 — спинка турецького сідла; 13 — внутрішня сонна артерія; 14 — окоруховий нерв; 15 — широкий сухожилок м’яза, що підіймає верхню повіку; 16 — м’яз, що підіймає верхню повіку; 18 — бічна пластинка крилоподібного відростка; 19 — верхньощелепна (гайморова) пазуха; 20 — нижній косий м’яз; 21 — нижня повіка; 22 — верхня повіка

Очне яблуко разом із м’язами оточене жировою клітковиною, яка відділяється від очного яблука сполучнотканинною оболонкою, що вистилає орбіту з внутрішнього боку.

Кон’юнктива ока — це слизова оболонка, яка покриває внутрішню поверхню повік і частково очне яблуко.

Кровопостачання очного яблука здійснюється центральною артерією сітківки, що є очною гілкою внутрішньої сонної артерії (рис. 188). Відтікає кров по центральній вені сітківки, яка проходить паралельно з артерією.

Нервова регуляція очного яблука здійснюється зоровим нервом і гілками трійчастого нерва, які зв’язані з війковим вузлом. М’язи очного яблука іннервують окоруховий і блоковий нерви.

Зорові нерви. Промені світла проходять крізь світлозаломлювальні середовища ока й потрапляють на рецептори сітківки — палички й колбочки. Під дією світла в паличках і колбочках відбувається генерація нервового імпульсу, який передається біполярним клітинам, а від них гангліозним клітинам, аксони яких формують зоровий нерв. Далі збудження йде до головного мозку й виходить із нього крізь зоровий отвір на основу мозку, де правий і лівий зорові нерви утворюють зорові перехрестя, причому перехрещуються лише нервові волокна, які йдуть від медіальної поверхні сітківки. Після перехрестя кожен нерв утворює зоровий шлях, у якому проходять волокна, що несуть імпульси з медіальної поверхні сітківки протилежного ока та бічної поверхні ока зі свого боку. Волокна зорового шляху йдуть до зорового бугра, де розміщений третій нейрон зорового шляху. Частина нервових волокон проходить до верхніх горбиків пластинки покришки, де вони перемикаються на відповідні провідні шляхи, що забезпечують рухи голови на зорові подразнення. Відростки нейроцитів, що підійшли до бічних колінчастих тіл і зорового бугра, продовжуються у вигляді таламічної радіації до шпорної борозни потиличної частки кори півкуль великого мозку, де локалізується кіркова ядерна зона зорового аналізатора.

Рис. 189. Зорові нерви й зорові шляхи:

1 — очне яблуко; 2 — нюхова цибулина; 3 — зоровий нерв; 4 — нюховий шлях; 5 — перехрестя зорових нервів; 6 — передня пронизана речовина; 7 — зоровий шлях; 8 — окоруховий нерв; 9 — ніжка мозку; 10 — бічне колінчасте тіло; 11 — присереднє колінчасте тіло; 12 — водопровід великого мозку; 13 — чотирибугоркове тіло; 14 — червоне ядро; 15 — чорна речовина; 16 — задня пронизана речовина; 17 — соскоподібне тіло; 18 — сірий бугор; 19 — лійка; 20 — гіпофіз; 21 — бічна щілина великого мозку; 22 — поздовжня щілина великого мозку

Залежно від місця заломлення світлових променів у середовищі ока розрізняють три категорії зорового аналізатора: нормальне, короткозоре й далекозоре очне яблуко. У нормальному очному яблуку світлові промені заломлюються так, що їхній фокус падає на сітківку. У короткозорих передньозадній розмір очного яблука більший, ніж у нормального ока, й фокус світла не доходить до сітківки, а міститься у склистому тілі. Така вада виправляється двовгнутими лінзами, за допомогою яких зменшується фокусна віддаль, і зображення предмета падає на сітківку. У далекозорого ока, навпаки, передньозадній розмір очного яблука менший, ніж у нормального ока, й промені світла збираються у фокус за сітківкою, коригують зорову вісь за рахунок двоопуклих лінз, які збільшують довжину осі очного яблука, й фокус світла заломлюється на сітківці (рис. 190, 191).

Рис. 190. Хід променів у короткозорому очному яблуні:

1 — сітківка нормального ока; 2 — сітківка короткозорого ока; 3 — паралельні промені від віддаленого предмета; 4 — фокус променів у склистому тілі на місці сітківки нормального ока; 5 — розхідні промені, що доходять до сітківки короткозорого ока; 6 — двовгнута лінза, яка розсіює промені; 7 — фокус світлових променів на сітківці після проходження крізь лінзу

Рис. 191. Хід променів у далекозорому очному яблуні:

1 — сітківка нормального ока; 2 — сітківка далекозорого ока; 3 — паралельні промені від віддаленого предмета; 4 — фокус позад сітківки далекозорого ока; 5 — двоопукла лінза, що сильніше заломлює промені; 6 — фокус світлових променів на сітківці далекозорого ока після проходження крізь лінзу

Розвиток очного яблука. На третьому тижні розвитку ембріона на передньому полюсі нервової трубки закладаються очні пухирі. Наприкінці 4-го тижня розвитку зародка очні пухирі сплющуються й на 5-му тижні розвитку їхні передні стінки прогинаються всередину, утворюючи двошарові келихоподібні утвори, між шарами яких утворюються порожнини у вигляді щілин. З первинних шарів утворюється сітківка. Пізніше з ектодерми, що поряд з очним келихом, утворюється кришталик. Очний келих тонким стеблом з’єднується з мозковим пухирем, із якого утворюється проміжний мозок. Стебло очного келиха спочатку видовжується, потім стінка його прогинається, й утворюється жолобок, краї якого з’єднуються, й жолобок перетворюється на зоровий нерв. Із мезенхіми навколо очного келиха закладається щільна оболонка. Внутрішня поверхня її перетворюється на судинну оболонку, а зовнішня — на склеру. Пізніше передня стінка склери перетворюється на прозору рогівку.