Анатомія людини - курс лекцій - Костиленко Ю.П. 2015

Імунна і лімфатична системи

7.1. Значення імунної системи.

7.2. Характеристика органів імунної системи.

7.3. Загальна анатомія лімфатичної системи.

7.4. Лімфатичні вузли та судини голови і шиї.

7.1 Значення імунної системи

Імунна система об'єднує органи і тканини, що забезпечують захист організму від генетично чужорідних клітин та речовин, що надходять із зовнішнього середовища або утворюються в організмі. Органи імунної системи виконують функцію охорони сталості внутрішнього середовища організму протягом всього життя індивідуума. Ці органи виробляють імунокомпетентні клітини (лімфоцити, плазмоцити), включають їх в імунний процес, забезпечують розпізнавання та знищення чужорідних речовин (антигенів).

Відносно функції імуногенезу органи імунної системи поділяють на центральні та периферичні. До центральних органів імунної системи відносять червоний кістковий мозок і тимус, в даних органах відбувається антигеннезалежне розмноження лімфоцитів.

7.2 Характеристика органів імунної системи

Кістковий мозок в системі імуногенезу у людини деякими дослідниками в даний час розглядається як аналог сумки Фабриціуса - клітинне скупчення в стінці клоачного відділу кишки птахів, в ньому із стовбурових клітин утворюються В-лімфоцити.

У тимусі відбувається диференціювання Т-лімфоцитів (тимусзалежних), що утворюються зі стовбурових клітин, що поступили в цей орган. Надалі обидві ці популяції лімфоцитів надходять в периферичні органи імунної системи, до яких відносяться мигдалики, лімфоїдні вузлики, лімфатичні вузли і селезінка. Функція периферичних органів імунної системи знаходиться під впливом центральних органів імуногенезу.

Т-лімфоцити заселяють тимусзалежні зони лімфатичних вузлів (паракортикальну зону), селезінки (периартеріальна частина лімфоїдних вузликів) та забезпечують як здійснення клітинного імунітету шляхом накопичення і введення в дію сенсибілізуючих лімфоцитів, так і гуморального імунітету (шляхом синтезу специфічних антитіл).

В-лімфоцити є попередниками антитілоутворюючих клітин: плазмоцитів і лімфоцитів. Вони поступають у В-залежні зони лімфатичних вузлів (лімфоїдні вузлики, мозкові тяжі) та селезінки (лімфоїдні вузлики, окрім їх периартеріальної частини). В-лімфоцити виконують функцію гуморального імунітету, в якому основна роль належить крові, лімфі, секретам залоз, що містять антитіла, які приймають участь в імунних реакціях.

Органам імунної системи властивий ряд особливостей:

1 - рання закладка в ембріогенезі;

2 - функціональна зрілість до моменту народження;

3 - строму їх утворює ретикулярна тканина, паренхіму - лімфоїдна;

4 - більшість органів імунної системи знаходяться в захищених місцях.

Червоний кістковий мозок. Кістковий мозок є одночасно органом

кровотворення і імунної системи. Виділяють червоний кістковий мозок, який у дорослої людини розташовується в осередках губчастої речовини плоских і коротких кісток, епіфізах довгих кісток, та жовтий кістковий мозок, що заповнює кістковомозкові порожнини діафізів довгих кісток. Загальна маса кісткового мозку у дорослої людини - близько 2,5-3 кг (4,5-4,7% від маси тіла). Близько половини всієї кількості складає червоний кістковий мозок, решту - жовтий. Походить червоний кістковий мозок з мієлоїдної тканини, що включає ретикулярну тканину і гемопоетичні елементи. У нім містяться стовбурові кровотворні клітини - попередники всіх клітин крові та лімфи.

Термін «стовбурова клітина» в загальнобіологічному сенсі має на увазі здатність даних клітинних елементів до самопідтримання популяції і одночасного диференціювання у бік того чи іншого клона. У червоному кістковому мозку при поділі материнської стовбурової клітини крові (СКК), утворюється одна клітина за всима властивостями тотожна материнській і одна уніпотентна напівстовбурова, що дає початок певному виду формених елементів крові. Процес диференціювання стовбурових клітин обумовлений дією багатьох чинників, серед яких найбільш важливе місце займає мікрооточення.

Жовтий кістковий мозок представлений в основному жировою тканиною, яка замістила ретикулярну. Кровоутворюючі елементи в жовтому кістковому мозку відсутні, проте при великих крововтратах в жовтому кістковому мозку можуть виникати осередки кровотворення.

Загруднинна залоза (тимус, зобна залоза), є центральним органом імуногенезу. У тимусі відбувається диференціювання Т-лімфоцитів, вироблення тимічного гуморального чинника, а також вироблення гормону тимозину.

Тимус розташовується у верхньому середостінні позаду рукоятки і верхньої частини тіла груднини, межує латерально з плевральними мішками, знизу - з перикардом, позаду - з дугою аорти і верхньою порожнистою веною. Він має рожево-сірий колір і м'яку консистенцію, складається зазвичай з двох неоднакових за розміром часток пірамідальної форми з вершиною, направленою догори. Часто долі залози виходять на шию, де можуть досягати щитоподібної залози.

Загруднинна залоза має часточкову будову. Часточки залози розділені сполучнотканинними перегородками, що відходять від її капсули. У кожній часточці розрізняють кору і мозкову речовину. Кора відрізняється великим вмістом лімфоцитів, які розташовуються дифузно і не утворюють фолікулів. У мозковій речовині лімфоцитів мало, тут є скупчення ретикулярних клітин, які названі тільцями загруднинної залози, або тільцями Гассаля.

Середня маса тимуса до моменту народження складає 15 г, до 15 років маса його досягає 30 г, після 20 років спостерігається зменшення тимуса в розмірах, заміщення його паренхіми жировою та сполучною тканиною, цей процес носить назву - вікова інволюція тимуса.

У окремих випадках тимус не зазнає вікової еволюції чи вона істотно сповільнюється, такий стан отримав назву статус тимолімфатікус та зазвичай супроводжується дефіцитом гормонів кори надниркових залоз. Такі люди схильні до інфекційних захворювань, пухлинних процесів, інтоксикацій, важко переносять наркоз.

Раптова, швидка або акцедентальна інволюція тимуса може наступити у зв'язку з дією на організм сильних подразників (травма, інтоксикація, інфекція, голодування), у такому разі у людини також спостерігаються імунодефіцитні стани.

Кровопостачання загруднинної залози забезпечують нижні щитоподібні, внутрішні грудні та перикардіально-діафрагмальні артерії. Лімфовідтік відбувається в навкологруднинні, трахеобронхіальні і передні середостінні вузли.

Селезінка являється органом, в якому лімфоїдна тканина сполучається з системою кровообігу. Положення селезінки в цій системі аналогічно положенню лімфатичних вузлів в лімфатичній системі, у зв'язку з чим деякі автори образно називають її «великим лімфовузлом».

Селезінка є накопичувачем крові, в ній відбувається, з одного боку, руйнування еритроцитів і тромбоцитів, з іншого боку, лімфоцитопоез. З утворенням лімфоцитів пов'язана захисна функція селезінки, її участь в реакціях імунітету.

Селезінка є непарним органом, розташованим в лівій підреберній області, має форму сплющеної та подовженої півсфери. Її опукла діафрагмальна поверхня прилягає до діафрагми, увігнута вісцеральна поверхня межує з лівою ниркою, шлунком і ободовою кишкою. На вісцеральній поверхні знаходяться ворота, що є місцем входу селезінкової артерії та виходу селезінкової вени. Довга вісь селезінки відповідає X ребру, задній кінець органу звернений до хребтового стовпа. Верхній край селезінки гострий, нижній край тупий. Довжина селезінки зазвичай складає 10-14 см, ширина 6-10 см, товщина 3-4 см. Селезінка є інтраперітонеальним органом, від неї йдуть зв'язки очеревини до шлунку і нирки.

Селезінка оточена щільною фіброзною оболонкою, усередині неї, як і в лімфатичному вузлі знаходиться сполучнотканинні перетинки, в яких проходять артерії і вени. Паренхіма селезінки називається пульпою. Вона підрозділяється на білу пульпу і червону пульпу. Червона пульпа, розташована між венозними синусами, складається із петель ретикулярної тканини, заповнених еритроцитами, лейкоцитами, лімфоцитами, макрофагами.

Біла пульпа є сукупністю лімфоїдної тканини, розташованої в адвентиції артерій у вигляді вузликів та лімфатичних навколоартеріальних піхв.

Обидва види пульпи розрізняються у функціональному відношенні. Червона пульпа здійснює фагоцитоз корпускулярних елементів крові, що притікає (еритроцитів, тромбоцитів, бактерій, клітин пухлин). Значення білої пульпи полягає в імунологічному контролі складу крові.

У порожнистих органах дихальної і травної систем знаходяться множинні скупчення лімфоїдної тканини, що перешкоджає потраплянню інфекційних агентів із зовнішнього середовища у внутрішнє, повітряним або аліментарним шляхом. До них відносяться поодинокі лімфоїдні вузлики, лімфоїдні бляшки тонкого кишечнику, лімфоїдні вузлики червоподібного відростка.

Поодинокі лімфоїдні вузлики. Лімфоїдні вузлики є в товщі слизової оболонки та в підслизовій основі органів травлення (глотка, стравохід, шлунок, тонка і товста кишка, жовчний міхур), органів дихання (гортань, трахея, головні, часткові і сегментарні бронхи), а також в стінках сечоводів, сечового міхура, сечовипускального каналу. Число лімфоїдних вузликів досить велике. У стінці тонкої кишки у дітей кількість вузликів варіює від 1000 до 5000, в стінках товстої кишки - від 1800 до 7300, в стінках трахеї - від 100 до 180, в стінці сечового міхура - від 25 до 100.

Лімфоїдні бляшки (Пейєрові бляшки) є вузликовими скупченнями лімфоїдної тканини, розташованими в стінці клубової кишки. Залягають вони в товщі слизистої оболонки та в підслизовій основі. Розташовуються бляшки, як правило, на стороні, протилежній брижовому краю кишки. Кількість бляшок у період їх максимального розвитку (у дітей і підлітків) складає 30-80. Довжина бляшок коливається від 0,2 до 15 см, ширина складає 0,2-1,5 см. Складаються лімфоїдні бляшки з лімфоїдних вузликів, число яких в одній бляшці варіює від 5-10 до 100-150 і більше. Розміри лімфоїдних вузликів в бляшках коливаються від 0,5 до 2 мм.

Мигдалики - скупчення лімфоїдної тканини по периферії зіву, утворюють лімфоепітеліальне глоткове кільце (кільце Пирогова), захищають організм від проникнення антигенів повітряним та аліментарним (у меншій мірі) шляхами. Вони є дифузними скупченнями лімфоїдної тканини, що містять невеликих розмірів щільніші клітинні маси - лімфоїдні вузлики. Розрізняють язиковий, глотковий, піднебінні та трубні мигдалики.

Молочні плями чепця розташовані в товщі великого чепця за ходом кровоносних судин. Розміри їх варіюють в межах 1-5 мм. Переважаючими клітинними елементами в них є макрофаги, що дає підставу віднести їх до місцевого представництва імунної системи. Вони здійснюють імунний нагляд над антигенним складом перитонеальної рідини та приймають участь в місцевих захисних реакціях.

7.3 Загальна анатомія лімфатичної системи

Згідно сучасним уявленням про функціональне значення лімфатичної системи, її слід розглядати як складову частину захисної системи організму. Лімфатична система у людини тісно пов'язана з судинною системою та включає капіляри, лімфатичні судини, вузли, стовбури і протоки, по яким лімфа від місця її утворення тече до місця злиття внутрішньої яремної і підключичної вен, утворюючих венозний кут.

Лімфа (у перекладі з лат. мови - чиста вода) - безбарвна рідина, за складом нагадує плазму крові та містить білків - 3-4%, цукрів - 0,1%, солей - 0,9%, лімфоцитів - 2х10³-2х10⁴.

До основних функцій лімфатичної системи відносяться: 1 - захисна; 2 - дренажна; 3 - транспортна. Так, у відповідь на потрапляння в організм чужорідних речовин (антигенів) в органах лімфатичної системи утворюються лімфоцити та антитіла, а по лімфатичних шляхах відбувається їх транспортування до місця пошкодження. Лімфатична система приймає участь у знешкодженні продуктів розпаду клітин, у лімфатичних вузлах затримуються чужорідні речовини. Порушення функцій лімфатичної системи призводить до зниження захисних властивостей організму.

Лімфатичні судини відводять з тканин надлишок води з розчиненими в ній кристалоїдами, разом з тим лімфатична система здійснює всмоктування і транспортування колоїдних речовин, білків. Особливою властивістю лімфатичних капілярів є їх проникність для клітин та різних чужорідних частинок. Бактерії, що потрапляють в лімфатичні судини, і клітини пухлин переносяться течією лімфи. Таким чином, лімфатична система приймає участь в розповсюдженні патологічних процесів. По лімфатичних судинах відбувається метастазування злоякісних пухлин.

Лімфатична система широко розгалуджена в організмі, проте є ряд органів, де структурні компоненти лімфатичної системи відсутні, до них відносяться: головний і спинний мозок, очне яблуко, внутрішнє вухо, кістковий мозок, паренхіма селезінки, плацента, хрящі, тверді тканини зуба. У більшості органів, де лімфатична система відсутня, схожу з нею роль виконують інші біологічні рідини (ліквор, ендолімфа).

Лімфатичні капіляри і судини. Початковою ланкою лімфатичної системи є лімфатичні капіляри. У лімфатичні капіляри всмоктуються з тканин колоїдні розчини білків, водні розчини кристалоїдів, відводяться з тканин чужорідні частинки (фрагменти зруйнованих клітин, мікробні тільця).

На відміну від кровоносних, лімфатичні капіляри мають більший діаметр (до 0,2 мм), замкнуті з одного кінця (мають вигляд пробірки або «пальців рукавички»), стінка їх складається з одного шару ендотеліальних клітин, базальна мембрана відсутня. Ендотеліоцити лімфокапілярів в 4-5 разів перевищують розміри таких в кровоносних капілярах. Вказані особливості будови стінки лімфатичних капілярів полегшують проникнення в них розчинених речовин (мал. 7.1).

У органах лімфатичні капіляри утворюють сітки (дво- і тривимірні). При злитті один з одним лімфатичні капіляри утворюють лімфатичні судини.

Мал. 7.1 Лімфатичні судини:

1 — лімфатичні капіляри;

2 — лімфатичні стовбури;

3 — клапани.

Лімфатичні судини в порівнянні із капілярами мають товщу стінку та забезпечені клапанами, утвореними складками внутрішньої оболонки з невеликою кількістю сполучної тканини. Завдяки наявності клапанів, лімфа по судинах тече тільки в одному напрямі - від «периферії» (капілярів) у бік лімфатичних вузлів, стовбурів та проток.

У дрібних лімфатичних судинах проміжки між клапанами складають 2-3 мм, в крупніших судинах - 6-8 мм, в лімфатичних стовбурах - 12-15 мм. У місцях розташування клапанів лімфатичні судини утворюють розширення, а в ділянках між клапанами вони звужується. Чергування розширень і звужень надає лімфатичним судинам форму намиста.

Ділянка лімфатичної судини між двома сусідніми клапанами виділяється як структурно-функціональна одиниця лімфатичного русла, яка називається лімфангіон. У лімфангіоні виділяються 3 складових частини: м'язова манжета, ділянка клапанного синуса і ділянка прикріплення клапана.

Функціональне значення лімфангіону визначається його роллю в регуляції просування лімфи в центральному напрямі.

За топографічною ознакою лімфатичні судини можна розділити на поверхневі (знаходяться назовні від поверхневої фасції тіла людини та розташовуються поблизу від підшкірних вен) і глибокі, такі, що зазвичай входять до складу судинно-нервових пучків.

По лімфатичних судинах лімфа від органів та частин тіла прямує до лімфатичних вузлів.

Лімфатичні вузли є біологічними фільтрами лімфи, органами лімфоцитопоезу і утворення антитіл. Це - невеликі округлі, бобовидні або бульбоподібні тільця розмірами від 2 до 20 мм. Кількість лімфатичних вузлів у людини дорівнює, за даними різних авторів, від 460 до 600-700. Їх кількість індивідуально варіює та зменшується з віком унаслідок того, що частина лімфатичних вузлів заміщається сполучною або жировою тканиною.

Кожен лімфатичний вузол покритий зовні сполучнотканинною капсулою, від якої в глиб його відходять тонкі перетинки (трабекули). Усередині лімфатичного вузла є строма (утворена ретикулярною тканиною) і паренхіма, представлена лімфоїдною тканиною. У паренхімі вузла розрізняють кіркову та мозкову речовину. У кірковій речовині знаходяться лімфатичні фолікули, що є скупченням лімфоцитів.

Між капсулою, перетинками і лімфатичними фолікулами є щілиноподібні простори - синуси, що представляють шляхи руху лімфи по вузлу.

До лімфатичного вузла лімфа надходить по приносних лімфатичних судинах, які підходять до опуклої сторони вузла і впадають в підкапсульний (крайовий, маргінальний) синус. Потім за системою синусів лімфа надходить в ворітний синус. З ворітного синуса виходять одна-дві виносні лімфатичні судини, які покидають лімфатичний вузол.

У лімфатичних вузлах змінюється склад лімфи, до неї поступають лімфоцити, тут затримуються чужорідні частинки, осідають бактерії і клітини пухлин. Таким чином, відбувається очищення лімфи. Отже, основна функція лімфатичних вузлів - захисна та бар'єрна.

По виносних лімфатичних судинах лімфа від одних вузлів прямує до лежачих на шляху її току наступних лімфатичних вузлів або до колекторних судин - лімфатичних стовбурів та проток.

На своєму шляху від кожного органа лімфа проходить не менше ніж через один лімфовузол, а частіше через декілька. Наприклад, від шлунка на шляху лімфи знаходиться 6-8 вузлів, від нирки лімфа проходить через 6-10 лімфатичних вузлів. Перший лімфатичний вузол називають вузлом першого порядку, подальші - другого, третього і так далі. З іншого боку, судини, що відводять лімфу від органів, іноді минають вузли і впадають безпосередньо в лімфатичні колектори. У літературі описано впадіння в грудну протоку лімфатичних судин щитоподібної залози, стравоходу (найчастіше), серця, підшлункової залози та печінки. У подібних випадках створюються особливо сприятливі умови для раннього розвитку метастазування (розповсюдження пухлинного процесу на інші органи) при ураженні злоякісними пухлинами відповідних органів.

Найближчі до органу (ділянки тіла) лімфатичні вузли називаються регіонарними. Вони першими реагують на патологічний процес, що відбувається в органі (запалення, злоякісне новоутворення).

З урахуванням особливостей положення в тілі людини виділяють близько 150 регіонарних груп лімфатичних вузлів. Виходячи з вищесказаного, лімфатичні вузли називають відповідно області їх розташування (поперекові, пахвові), або у ряді випадків по назві кровоносної судини, що знаходиться поруч.

Лімфатичні вузли, що лежать в безпосередній близькості від внутрішніх органів прийнято називати вісцеральними (нутрощевими). До їх числа входять такі групи вузлів, як середостінні, бронхолегеневі, навколоматкові. Ті, що лежать на стінках порожнин, лімфатичні вузли називають парієтальними (пристінковими). До останніх відносяться навкологруднинні, міжреберні, верхні діафрагмальні. У деяких областях тіла лімфатичні вузли розташовуються в два шари, одна група під іншою. Між такими групами зазвичай знаходиться фасція. У подібних випадках вузли, лежачи на фасції, називаються поверхневими, а під фасцією - глибокими.

Лімфатичні стовбури і протоки. Лімфа від кожної частини тіла, пройшовши через лімфатичні вузли, збирається в одну з колекторних (великих) лімфатичних судин. До них відносяться: правий і лівий поперекові стовбури (по ним лімфа відтікає від нижніх кінцівок, органів малого тазу). Зливаючись на рівні ХІІ грудного - ІІ поперекового хребців вони дають початок грудній протоці, в яку впадають також: кишковий стовбур (непостійний), лівий бронхосередостінний, лівий яремний та лівий підключичний стовбури.

Впадає грудна протока, як вже мовилося вище в лівий венозний кут. Таким чином, в грудну протоку збирається лімфа від обох нижніх кінцівок (поперекові стовбури), черевної порожнини (кишковий стовбур), лівої половини грудної клітки (лівий бронхосередостінний стовбур), лівої верхньої кінцівки (лівий підключичний стовбур), лівої половини голови і шиї (лівий яремний).

Зливаючись між собою, праві яремний, підключичний та бронхосередостінний стовбури дають початок правій лімфатичній протоці. Права лімфатична протока значно менше грудної, впадає в правий венозний кут і збирає лімфу від правої верхньої кінцівки (правий підключичний стовбур), правої половини грудної клітки (правий бронхосередостінний стовбур), правої половини голови і шиї (правий яремний стовбур) (мал. 7.2).

7.4 Лімфатичні вузли та судини голови і шиї

Лімфатичні вузли голови, розташовані в основному по умовній лінії, що відокремлює голову від шиї і поділяються на: 1 - потиличні, 2 — навколовушні (поверхневі і глибокі), 3 - соскоподібні, 4 - піднижньощелепні, 5 - підборідні, 6 - лицеві (щічні).

Відтік лімфи від голови здійснюється: від лобної ділянки - в поверхневі привушні лімфовузли, від тім'яної, скроневої ділянок - в привушні, від потиличної ділянки - в потиличні. Від нижньої губи і латерального краю верхньої, лімфа відтікає в піднижньощелепні, від медіальної частини верхньої губи - в підборідні, від стінок очної ямки - в лицеві, від привушної залози - в привушні лімфовузли.

Мал. 7.2 Схема колекторних лімфатичних судин:

1 - грудна протока;

2 - поперекові стовбури;

3 - кишковий стовбур;

4 - лівий підключичний стовбур;

5 - лівий яремний стовбур;

6 - права лімфатична протока.

Від під'язикової та піднижньощелепної слинних залоз відтік лімфи здійснюється в піднижньощелепні вузли, від язика в піднижньощелепні та глибокі латеральні вузли шиї, від нижнього зубного ряду — в піднижньощелепні. Від різців та іклів верхньої щелепи лімфа відтікає в підборідні, від молярів і премолярів в піднижньощелепні, привушні лімфатичні вузли.

Від описаних вище лімфатичних вузлів голови лімфа збирається в поверхневі лімфатичні вузли шиї, які у свою чергу поділяються на: 1 - передню групу (за ходом передньої яремної вени); 2 - латеральну групу (за ходом зовнішньої яремної вени); 3 - задню групу (по задньому краю трапецієподібного м'яза). Далі, лімфа відтікає в глибокі лімфатичні вузли шиї, серед яких виділяють: 1 - передню групу (передгортанні, щитоподібні, передтрахейні), 2 - латеральну групу (за ходом внутрішньої яремної вени). З глибоких лімфатичних вузлів шиї лімфа відтікає в правий і лівий яремні стовбури.