Фізіологія людини - Вільям Ф. Ґанонґ 2002

Утворення і виділення сечі
Функція нирок і сечовипускання
Регулювання екскреції К+

Значна частина К⁺ виходить з канальцевої рідини шляхом активної реабсорбції в проксимальних канальцях (див. табл. 38-5). У подальшому К⁺ секретується в канальцеву рідину за допомогою клітин дистальної частини канальця нефрона. Швидкість секреції К⁺ пропорційна до швидкості плину канальцевої рідини через дистальні ділянки нефрона, оскільки в разі швидкого проходження рідини через канальці менш імовірно, що концентрація К⁺ в канальцевій рідині збільшиться до рівня, коли подальша секреція припиняється. Без перешкоджувальних чинників секретована кількість К⁺ приблизно дорівнює зовнішньому надходженню К⁺, і таким способом, підтримується калієвий баланс. У дистальній частині канальця Na⁺ здебільшого всмоктується, а К⁺ - секретується. Тут не простежується чіткого обміну за принципом один на один, і більша частина К⁺ рухається за допомогою пасивних механізмів. Однак переміщення К⁺ всередину клітин зменшує різницю біоелектричних потенціалів по різні боки мембрани канальцевої клітини, і це сприяє переміщенню йонів К⁺ у зворотний бік, тобто у просвіт канальця. Оскільки реабсорбція Na⁺ також пов’язана із секрецією Н⁺ то в канальцевій рідині відбувається щось на зразок захоплення Na⁺ за конкурентним механізмом. Екскреція К⁺ сповільнюється, коли зменшується кількість Na⁺ у канальцевій рідині на рівні дистальної частини канальця, а також тоді, коли збільшується секреція Н⁺. Коли загальний вміст К⁺ в організмі високий, то секреція Н⁺ пригнічена, очевидно, внаслідок внутрішньоклітинного алкалозу; секреція і екскреція К⁺ в цьому разі значно полегшені. Натомість, у разі дефіциту К⁺ виникає внутрішньоклітинний ацидоз, і секреція К⁺ припиняється. Механізм секреції К⁺ має здатність адаптуватись, про що свідчить той факт, що у випадку тривалого введення значних доз солей калію екскреція К⁺ поступово збільшується.

Гіпокаліємія трапляється досить часто і може мати серйозні наслідки. Крім надмірної втрати К⁺ з сечею, причиною цього стану деколи є втрати К⁺ зі стільцем унаслідок тривалих проносів, а також перехід К⁺ з плазми крові всередину клітин у пацієнтів, які приймають інсулін (див. Розділ 19) або ß-адреноблокатори, і, звичайно, у разі тривалого низького надходження К⁺ з їжею. Гіперкаліємія - це набагато небезпечніший стан, ніж гіпокаліємія, з огляду на можливі ускладнення з боку серцево-судинної системи, які загрожують життю (див. Розділ 28). Однак за умови нормальної функції нирок гіперкаліємія простежується зрідка.