БІОТЕХНОЛОГІЯ - В. Г. Герасименко - 2006

Частина ІІ. Спеціальні біотехнології

Розділ 13. БІОТЕХНОЛОГІЯ ВИРОБНИЦТВА ІНТЕРФЕРОНІВ

13.2.РАДИЦІЙНІ ШЛЯХИ ОТРИМАННЯ ІНТЕРФЕРОНІВ

Процес отримання інтерферону в основному однаковий для всіх типів клітин, які вирощуються в культурі й утворюють інтерферон. Клітини найчастіше заражають вірусом Сендай або хвороби Ньюкасла і через 24 години центрифугують. Із надосадової рідини одержують грубий препарат інтерферону, який піддають очищенню.

Отримання α-інтерферону. За сприяння організації Міжнародного Червоного Хреста у Фінляндії було налагоджено виробництво і випробування препаратів α-інтерферону, який отримували із лейкоцитів донорської крові. Як індуктор використовували вірус Сендай або вірус хвороби Ньюкасла. Але ефективність виробництва інтерферону шляхом простого виділення дуже низька. Із 250 л крові (її можна отримати від 500-1000 донорів) одержують 0,25-0,5 мг чистого α-інтерферо- ну, якого достатньо для лікування 50 чоловік при легкій формі захворювання і лише однієї людини при важкій формі.

Технологія виробництва інтерферонів з лейкоцитів крові набула розповсюдження, але вона не могла повністю задовольнити потребу в цьому препараті через недоліки: по-перше, це обмеженість сировинних ресурсів (донорської крові); по-друге, нормальні, тобто неракові лейкоцити не вдається культивувати, внаслідок чого масове виробництво інтерферонів заскладне; по- третє, чистота кінцевого продукту незадовільна, тому що отримується суміш α-інтерферонів; по-четверте, висока собівартість виробленого продукту.

Вченими Франції й Ізраїлю розроблена установка для виділення інтерферону з лейкоцитів людей, хворих на хронічний мієлоїдний лейкоз і оброблених вірусом Сендай. В результаті вихід інтерферону був значно вищий, ніж при використанні нормальних лейкоцитів. Однак через те, що метод грунтується на культивуванні ракових клітин, сфера використання одержаного інтерферону обмежена.

Фібробластний інтерферон (β-інтерферон) синтезується фібробластами (клітинами сполучної тканини), які одержують із тканин плода або з матеріалу передньої плоті при обрізанні немовлят, після обробки їх вірусом Сендай.

Фібробласти можна культивувати, тому вони придатні для масового виробництва інтерферону. Це простіше, ніж отримувати його з лейкоцитів. Але метод має недоліки: у ємностях з культурою фібробласти утворюють плівку товщиною в одну клітину, що обмежує вихід інтерферону. Його вдається підвищити введенням в культуральне середовище мікроскопічних гранул, до яких приєднуються клітини.

Із культури фібробластів вихід β-інтерферону вищий, але теж дорогий. У зв’язку з тим, що при ракових захворюваннях ефективні тільки підвищені дози інтерферону, за даними американських дослідників, лікування одного ракового хворого інтерфероном коштує 20-40 тис. доларів.

Імунний, або γ-інтерферон синтезується Т-лімфоцитами. Його утворення індукується багатьма речовинами. В Техаському університеті шляхом стимуляції лімфоцитів білком А (ентеротоксином) стафілококів одержали вихід в 1000 одиниць γ-інтерферону на 1 млн клітин. Англійська фірма «Велкам» одержувала інтерферон із лімфобластоїдних клітин, взятих у новонароджених хом’ячків. В США одержували інтерферон з культури лімфоцитів донорської крові, стимульованих мітотичним агентом.

В цілому жоден метод одержання інтерферонів усіх трьох класів не міг задовольнити попиту через низький вихід продуктів; їх високу вартість (вартість промислового одержання сягає 40-50 дол. за 1 млн одиниць), а чистота препаратів недостатня.

Тому в усіх країнах розпочалися роботи, спрямовані на застосування методів генетичної інженерії для виробництва відносно дешевого інтерферону в кількостях, які давали б змогу задовольнити попит на нього з боку органів охорони здоров’я, ветеринарної медицини і тваринництва.